Тема 5.

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мета вивчення: ознайомити студентів із різними підходами до проблеми класифікації
методів у психології; формувати в них знання про неекспериментальні психологічні методи.
Навчальний час: 4 години
План лекції (навчальні питання)
5.1. Позитивізм про розвиток людського знання. Психологія і фази розвитку знання.
5.2. Підходи до проблеми класифікації методів психологічного дослідження.
5.3. Характеристика неекспериментальних психологічних методів.
5.3.1. Спостереження як метод психологічного дослідження.
5.3.2. Біографічний метод у психологічному дослідженні.
5.3.3. Метод аналізу продуктів діяльності.
5.3.4. Архівний метод у психологічному дослідженні.
5.3.5. Бесіда, інтерв’ю та анкетування у психологічному дослідженні.
5.3.6. Стандартизовані опитувальники та тести як методи психологічного
дослідження.
Література
1. Гоноболин Ф.Н. Психология. Под ред. проф. Н.Ф. Добрынина. Учебн. пособ. для
учащ-ся педучилищ. М., «Просвещение», 1973. – 240 с.
2. Горбунова В.В. Експериментальна психологія в схемах та таблицях. К.: ВД
«Професіонал» 2007. – С.57-70.
3. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология – СПб: Издательство «Питер»,
2000. – С. 35-47.
4. Корнилова Т.В. Экспериментальная психология: Теория и методы: Учебник для
вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. - С. 52-85.
5. Максименко С.Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія. Підручник. – К.:
Центр учбової літератури, 2008. – С. 75-78.
6. Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд.2-е, дополненное. – СПб.:
Речь, 2007. – 512 с.
Ключові поняття: метод, методика, методичний прийом, спостереження,
біографічний метод, метод аналізу продуктів діяльності, архівний метод, бесіда, інтерв’ю,
анкетування, опитувальник, тест.
 5.1. Позитивізм про розвиток людського знання. Психологія і фази розвитку знання

Оґюст Конт (1798-1857) - французький філософ, соціолог, позитивіст - висунув ідею

соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих
суспільних явищ. Він зазначав, що соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в
інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія. Він писав: «Розумна політика не
може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним
імпульсам відповідно до закону…Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток
людства, навчаючи його».
Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково
актуальні для всіх часів і всіх народів.
Обґрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство та його закони, її значення,
Конт, спираючись на реалії XIX століття, підкреслював, що певний тип суспільства, який
можна описати двома прикметниками - теологічне та військове, - відмирає. На зміну йому
приходить нове суспільство - наукове і промислове (індустріальне). Для сучасної епохи
характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд
теологів або жерців. З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між
собою перестає бути основною діяльністю колективів, - такою стає боротьба людей з
природою, а також раціональна експлуатація природних ресурсів. Проаналізувавши
тогочасне суспільство, Конт прийшов до висновку: головною умовою суспільної реформи є
реформа інтелектуальна. Революції не забезпечують перебудови суспільства, яке переживає
кризу. Для цього необхідний синтез науки і формування позитивної політики. Знайомлячись
з різними науками, Конт формулює і обґрунтовує два головні закони: закон трьох станів і
закон класифікації наук.
Згідно з законом трьох стадій, людський розум проходить три послідовні фази
теологічну, метафізичну і позитивну:
1. На теологічній фазі знання виникають спонтанно і не мають доказів.
2. На метафізичній фазі переважають абстракції чи умоглядні сутності, що беруться за
реальність, а традиційні вірування замінюються «негативною» філософією – (або
«метафізикою») - вченням про надчуттєве, що недоступно для наукового дослідження
(наприклад, невирішені корінні проблеми, такі як: питання джерела руху та розвитку;
взаємозв'язок старого й нового; механізм переходу від однієї якості до іншої; питання
спрямованості руху; розуміння суті пізнання та істини, побудови наукової картини світу і
таке ін.).
 3. На позитивній фазі, що характеризується точною оцінкою соціальної дійсності,
інтеграцією і раціональною організацією суспільства. На думку Конта, від загального рівня
людського знання залежить стан техніки, ремесел, промисловості тощо. На даному етапі
спостерігається відмова розкривати причини фактів і виявляються закони, що керують ними.
Перехід від теологічної фази до метафізичної, а згодом - до позитивної в різних
інтелектуальних дисциплінах здійснюється не одночасно. Тому закон трьох станів тісно
пов'язаний з законом класифікації наук. Порядок розподілу різних наук розкриває порядок
становлення позитивного розуму в різних галузях. Іншими словами, позитивне мислення не
могло не сформуватися в математиці, фізиці, хімії раніше, ніж у біології. У складніших
галузях позитивізм виявляється пізніше. Чим простіша матерія, тим про неї простіше
позитивно мислити. Є речі, спостереження за якими веде розум до позитивної фази.
Твердження О. Кона про послідовність стадій розвитку людського знання відповідає
істині не повністю, адже не дивлячись на перемогу позитивного знання, ХХ сторіччя не
відкинуло ані філософського, ані релігійного знання. Тобто мова йде не про зміну одного
знання іншим, а про зміну у домінуванні певної форми знання у розвитку цивілізації.
Так, предмет інтересу психології існує паралельно на трьох рівнях. По-перше, існує
психологія як система буденних знань про психіку і поведінку людей, про особливості
розвитку душевного життя. Така інформація міститься у приказках та прислів’ях. По-друге,
питання про природу психічного, або про предмет психології є актуальним на сьогодні.
Багато філософів пропонували й досі пропонують власні концепції психіки, створюють
теорії особистості, розглядають положення про особливості її розвитку, про детермінанти
поведінки людини. У межах філософської психології досі створюються «моделі» психіки або
окремі її підсистеми, що слугують джерелом гіпотез для наукової психології, а також
дозволяють інтерпретувати емпіричний матеріал. По-третє, психологію розглядають як
науку про психічну реальність, яка має матеріальну основу, тобто є механізмом
відображення й регуляції людської поведінки і може бути досліджувана об’єктивними
методами. Принципи матеріалізму, об’єктивності і детермінізму виступають основою
природничо-наукового підходу до вивчення психіки.
У час, коли психологія склалася як наукова галузь пізнання світу, німецький філософ
Вільгельм Дільтей запропонував розглядати «науки про дух» окремо від «наук про зовнішній
світ». До перших було віднесено філософію, етику, естетику, лінгвістику, право; до других –
фізику, хімію, математику, біологію, геологію і таке ін. Психологію він визначив як
фундаментальну науку, з якої беруть початок усі науки про дух, а також уперше заявив про
власне-науковий метод психології – метод герменевтики (метод розуміння або метод
інтерпретаційний). Вчений вважав, що психологія є емпіричною наукою, проте природа її
емпіричного знання відрізняється від такої у природничих науках. Гуманітарне психологічне
знання наближається до буденного досвіду, його зміст зафіксований у культурі, тому не має
новизни у природничо-науковому сенсі, критерієм розуміння виступає не встановлення
істинності-хибності, а встановлення «аутентичності». Метод герменевтики застосовується у
кожному психологічному дослідженні, проте прихильники класичної психології все ж таки
більше орієнтуються на об’єктивне дослідження поведінки, через яку може проявлятися
психіка.
Проблеми природничо-наукового підходу з його основним методом дослідження -
експериментом - у психології ми будемо розглядати у подальшому. У наступному питанні
ми зупинимось на класифікації методів психологічного дослідження.

5.2. Підходи до проблеми класифікації методів психологічного дослідження

Борис Герасимович Ананьєв зазначає, що операції з психологічними об’єктами

можуть відбуватися /здійснюватися?/ на п’ятьох рівнях:
- рівень методики;
- рівень методичного прийому;
- рівень методу;
- рівень організації дослідження;
- рівень методологічного підходу.
Б. Ананьєв запропонував класифікацію методів психологічного дослідження, що
містить чотири групи, які умовно відповідають чотирьом етапам дослідження.
1. Організаційні методи, до яких були віднесені:
- порівняльний (співставлення різних груп за віком, діяльністю - аналіз динаміки
розвитку одного і того ж параметра у різних вибірках; порівняння психологічних явищ, що
знаходяться у певних причинно-наслідкових залежностях і таке ін);
- лонгітюдний (багаторазові обстеження одних й тих самих осіб протягом довгого
часу);
- комплексний (у дослідженні беруть участь представники різних наук; один об’єкт
досліджується різними способами, встановлюється зв’язок між явищами різного типу,
наприклад, між фізіологічним, психологічним й соціальним розвитком особистості).
2. Емпіричні методи, або способи добування наукових даних:
- обсерваційні методи (від observation – «спостереження») - спостереження і
самоспостереження;
- експериментальні методи (лабораторні, польові, психолого-педагогічні);
 - психодіагностичні (тести, анкети, опитувальники, інтерв’ю, бесіда);
- праксиметричні методи (прийоми аналізу процесів і продуктів діяльності –
хронометрія, професіографічний опис, оцінка виконаних робіт);
- моделювання (математичне й кібернетичне);
- біографічні (прийоми дослідження життєвого шляху, вивчення документації).
3. Методи обробки даних:
- статистичний аналіз даних;
- якісний аналіз даних (виявляються причини виникнення того чи іншого
психологічного явища, розкриваються його істотні властивості, встановлюються тенденції
розвитку, визначаються суперечності функціонування; продуктом якісного аналізу є
теоретична модель явища, яке вивчається, та науково обґрунтовані рекомендації.
Компонентами якісного опрацювання виступають: попередній аналіз досліджуваних даних,
згрупування однопорядкових результатів дослідження, аналіз взаємозв’язків різних
групувань, узагальнювальні висновки).
4. Інтерпретаційні методи:
- генетичний метод надає можливість вивчати особливості розвитку психіки у
філогенезі та онтогенезі. Іншими словами, дозволяє інтерпретувати весь оброблений
матеріал дослідження у характеристиках розвитку, виділяючи стадії, критичні моменти
становлення психічних новоутворень. Так, за допомогою даного методу можна
прослідкувати активне формування психічних новоутворень в онтогенезі людини. Відомо,
що варіативність індивідуальних оцінок будь-яких ознак (соматичних, психологічних,
фізиологічних) має широкий діапазон коливань: за різними властивостями вона
(варіативність) відрізняється у певні вікові періоди. Так були визначені показники мінливості
соматичних показників (зріст, вага), характеристик поведінки (активність –
афект/екстравертованість), показників інтелекту (IQ) у дітей першого, другого, третього та
четвертого року життя. Отримані дані були представлені у графічному вигляді у просторі
двох вісей, де на вісі абсциси позначалися роки життя (1, 2, 3, 4), а по вісі ординати –
показники коефіцієнтів варіативності (див. рис. 1.2.1). Звертають на себе увагу три факти:
1. Варіативність за психологічними ознаками (IQ) вища, ніж за соматичними (зріст,
вага).
2. Варіативність за динамічними характеристиками поведінки (активність –
афект/екстравертованість) вища, ніж за оцінками інтелекту.
3. У три роки варіативність оцінок IQ й афекту/екстраверсії вища, ніж у два й чотири
роки.
 Останній факт цікавий тим, що сплеск варіативності, тобто збільшення діапазону
індивідуальних відмінностей, може виступати підґрунтям для ствердження про наявність
суттєвих психологічних перебудов, що відбуваються у даному віці; все це вказує на
специфічність віку для розвитку й формування психологічної або нейрофізіологічної
функції.

'
Рис. 1.2.1. Варіативність індивідуальних ознак у різні вікові періоди

Отже, генетичний метод дозволяє встановлювати "вертикальні" генетичні зв’язки між

рівнями розвитку.
- структурний метод дозволяє встановлювати "горизонтальні" структурні зв’язки між
всіма вимірюваними характеристиками особистості. Встановлення таких зв’язків можливе за
допомогою застосування коефіцієнтів кореляцій, що характеризуються параметрами сили й
спрямованості та можуть мати значення у діапазоні від -1 до +1.
Генчо Дмитриєв Пирьов методів психологічного дослідження поділяє на три групи.
1. Власне методи:
- об’єктивне й суб’єктивне спостереження, яке може здійснюватися безпосередньо й
опосередковано;
 - експеримент (лабораторний, природній і психолого-педагогічний);
- метод моделювання;
- допоміжні методи (математичні, графічні, біохімічні та ін.).
2. Методичні прийоми.
3. Методичні підходи (генетичний, пихофізіологічний та ін.).
Сергій Леонідович Рубінштейн розрізняє такі методи, як:
- спостереження (зовнішнє і внутрішнє);
- експеримент (лабораторний, природній, психолого-педагогічний);
- допоміжний метод фізіологічного експерименту (метод умовних рефлексів);
- прийоми вивчення продуктів діяльності;
- метод бесіди (клінічна бесіда в генетичній психології Піаже);
- метод анкетування.
Роговін Михайло Семенович і Залевський Генрих Владиславович запропонували
класифікацію методів на підставі суб’єктно-об’єктної взаємодії.
1. Герменевтичний – суб’єкт і об’єкт не розділяються.
2. Біографічний – визначення цілісного об’єкта пізнання.
3. Спостереження – диференціація об’єкта й суб’єкта пізнання.
4. Самоспостереження – перетворення суб’єкта в об’єкт на підставі попередньої
диференціації.
5. Клінічний – перехід від зовнішнього спостереження до вивчення внутрішніх
механізмів.
6. Експеримент як активне протистояння суб’єкта пізнання об’єкту, де враховується
роль суб’єкта в процесі пізнання.
Володимир Миколайович Дружинін розрізняє три групи методів..
1. Емпіричні методи (зовнішня взаємодія суб’єкта і об’єкта дослідження).
2. Теоретичні методи (суб’єкт взаємодіє з уявною моделлю об’єкта); до них було
віднесено:
- дедуктивний метод – аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний - шлях думки від
узагальненого до часткового, від абстрактного до конкретного; результатом є теорія або
закон;
- індуктивний метод - шлях думки від часткового до узагальненого; результатом є
індуктивна гіпотеза, класифікація, систематизація;
- метод моделювання - умовивід від часткового до часткового, коли в якості аналога
складного об’єкта береться більш простий і доступний для дослідження; результатом
виступає модель об’єкту, процесу, стану.
 В.М. Дружинін виокремлює два основних види моделювання у психології:
- структурно-функціональний, що допомагає виявляти структуру окремої системи за її
зовнішньою поведінкою: дослідник конструює аналог, що має схожу поведінку. Даний метод
є основним методом психологічного дослідження і єдиним в природничо-науковому
психологічному дослідженні;
- функціонально-структурний, що допомагає досліднику робити висновки про функції
й поведінку на підставі подібності структур моделей (застосовується у порівняльній анатомії,
культурології).
3. Інтерпретаційні та описові методи (суб’єкт зовнішньо взаємодіє зі знаково-
символічним окресленням об’єкта за допомогою графіків, таблиць, схем).
Результатом застосування першої групи методів виступають дані, що фіксують стан
об’єкту дослідження на підставі показників приладів або реальної діяльності.
Результатом застосування теоретичних методів виступає одержання знань про
предмет у формі природничо-мовній, знаково-символічній або просторово-схематичній.
Інтерпретаційно-описові методи є місцем зустрічі та взаємодії результатів
застосування теоретичних і експериментальних методів. З одного боку, емпіричні дані
піддаються обробці й представленню відповідно до вимог з боку теорії та гіпотези, що
організують дослідження. З іншого боку, відбувається інтерпретація даних, наслідком чого є
факти, підтвердження або спростування припущення.
В. М. Дружинін пропонує розглядати психологічні емпіричні методи у двомірному
просторі, в якому:
- перша шкала (внутрішній діалог/зовнішній діалог) вказує на наявність або
відсутність взаємодії між досліджуваним і експериментатором; максимальне значення
спостерігається у клінічному експерименті, мінімальне - у самоспостереженні;
- друга шкала (вимір/інтерпретація) вказує на об’єктивованість або суб’єктивованість
процедури.

зовнішній діалог

Експеримент Бесіда
інтерпретація
вимір
Спостереження Аналіз продуктів діяльності

внутрішній діалог
 5.3. Характеристика неекспериментальних психологічних методів
5.3.1. Спостереження як метод психологічного дослідження

Спостереження є методом безпосереднього дослідження реальності, спрямований на

ідентифікацію, найменування, порівняння, опис та класифікацію окремих явищ та їх
сукупності. Предметом спостереження виступають поведінка, вербальна та невербальна
активність, емоційна сфера та інші аспекти психічного, які піддаються безпосередньому
вивченню.
Корнілова Тетяна Василівна психологічні спостереження розрізняє за таким
підставами:
1. Особливості організації:
- вільне спостереження (нерегульоване, нецілеспрямоване), що припускає мінімум
обмежень стосовно предмета та організаційних процедур;
- цілеспрямоване спостереження має стандартизовані вимоги щодо мети, предмету
спостереження, особливостей організації.
2. Рівень узагальненості одиниць дослідження:
- систематичне спостереження характеризується високим рівнем структурування та
узагальнення одиниць спостереження; припускає наявність системи категорій – параметрів
спостереження;
- несистематичне спостереження має низький рівень систематизації одиниць
спостереження, вибірковість параметрів спостереження.
3. Позиція спостерігача:
- зовнішнє спостереження, коли спостерігач не взаємодіє з предметом спостереження,
реєструє його прояви зі сторони;
- включене спостереження, коли спостерігач безпосередньо включений у коло осіб, за
поведінковими проявами яких спостерігає.
4. Спосіб спостереження:
- приховане спостереження, коли спостерігач не повідомляє учасникам про процедуру
спостереження;
- відкрите спостереження, коли спостерігач повідомляє учасникам про процедуру
спостереження.
5. Місце проведення:
- польове спостереження, що проводиться в умовах, звичайних для життя та
діяльності учасників;
- лабораторне спостереження, що проводиться в умовах лабораторії.
 6. Хронологія організації:
- лонгітюдне спостереження триває довгий час (до декількох років), проводиться з
одними і тими ж учасниками;
- періодичне спостереження проводиться протягом чітко заданих проміжків часу з
неодноразовими повторними зрізами;
- одноразове спостереження являє собою опис окремого випадку.
7. Спосіб звіту спостерігача:
- стандартизоване спостереження, результати якого оформлюються у
стандартизованій формі з описом усіх можливих параметрів;
- нестандартизоване спостереження не має чітких параметрів.
Основні етапи спостереження
1. Підготовчий етап. Формулювання дослідницької проблеми, предмета та об’єкта
спостереження, мети та орієнтовних завдань спостереження, пошук бази спостереження,
розробка дослідницької програми (деталізовані схеми спостереження із зазначенням усіх
необхідних етапів, матеріалів і процедур), яка оформлюється у вигляді наукового
документа).
2. Структура дослідницької програми:
- вибір об’єкта (вибірки) та предмета спостереження (науковий інтерес). Наприклад, у
якості предмета може виступати уважність студентів, об’єкта – група студентів;
- вибір параметрів спостереження, системи їх кодування, способів реєстрації
(наприклад, у якості параметрів та кодування можуть виступати кількість перепитувань
(число), кількість відволікань (число), відсторонений/зацікавлений вигляд); реєстрація –
безпосереднє спостереження та відеозапис;
- вибір тривалості (наприклад, навчальний день (чотири пари по 80 хвилин);
- вибір технічних засобів (відеокамера, аркуш протоколу, ручка);
- вибір контрольованих параметрів (наприклад, у ході спостереження студенти
навчаються в одній аудиторії, яка постійно провітрюється; матеріал, що читається, має
однаковий ступінь складності).
3. Етап проведення спостереження. Отримується емпіричний матеріал, ведеться
протокол спостереження.
Структура протоколу спостереження
Параметри спостереження
Учасники кількість
вигляд кількість відволікань
спостереження перепитувань
I II III IV I II III IV I II III IV
1. Петров ЗВ ЗВ ЗВ НЗ 3 8 4 2 2 3 4 7
2. Сидоров
 Помилки, що мають місце під час спостереження, і які важко уникнути:
- гало-ефект – узагальнене враження спостерігача, що веде до ігнорування незначних
відмінностей;
- ефект поблажливості – тенденція завжди позитивно оцінювати події;
- похибка центральної тенденції – прагнення надати усереднену оцінку поведінки, за
якою ведеться спостереження;
- похибка кореляції – оцінка однієї ознаки поведінки дається на підставі іншої ознаки
(інтелект оцінюється за швидкістю мовлення);
- похибка контрасту – схильність спостерігача виокремлювати в інших риси,
протилежні власним;
- похибка першого враження – перше враження про індивіда, що визначає сприйняття
й оцінку його подальшої поведінки.

5.3.2. Біографічний метод у психологічному дослідженні

Біографічний метод – комплексний метод психологічного дослідження, спрямований

на вивчення біографічних подій (життєвого шляху) людини. Перелік методик та процедур
дослідницької роботи: аналіз щоденникових записів, автобіографій, біографій,
психобіографічний метод (Зігмунд Фройд), каузометрія (Євген Іванович Головаха,
Олександр Олександрович Кронік), психологічна автобіографія (Олена Юріївна Коржова),
вчування (Ірина Петрівна Маноха) та ін.
Серед підходів до розуміння біографічного методу виокремлюють:
1. Аналіз життєвого шляху особистості – реконструкція значущих для особистості
подій, аналіз послідовності цих подій, прогноз їх впливу на подальше життя.
2. Аналіз особистісних характеристик – вивчення біографій, щоденників,
біографічних опитувальників з метою отримання інформації про особистісні особливості
людини.
3. Узагальнення біографічних даних - вивчення біографій з метою виділення
характерних рис, особливостей розвитку та становлення особистості певної групи осіб
(вчених, художників і т.ін.)

5.3.3. Метод аналізу продуктів діяльності

Метод аналізу продуктів діяльності являє собою систему дослідницьких процедур,

спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.
Продукт – це такі реальні та ідеальні прояви активності людини, які можуть бути об’єктивно
вивчені: малюнки, щоденники, літературні твори. Аналіз продуктів діяльності дозволяє
робити опосередковані висновки про сформованість знань людини, її інтереси, розвиток
психологічних якостей.
До видів дослідницького матеріалу (продуктів діяльності) відносять:
1. Продукти діяльності матеріальної форми – власне продукти діяльності як
матеріальні вироби окремої людини, що відображають її індивідуальність (малюнки,
вишивки).
2. Продукти діяльності знакової форми – продукти діяльності людини, фіксовані в
одній із знакових систем, таких як мова чи танці (листи, твори, танці).
3. Продукти діяльності ідеальної форми – думки, міркування, плани, мрії – продукти,
які вербалізуються при безпосередньому дослідженні в ході бесіди або інтерв’ю.

5.3.4. Архівний метод у психологічному дослідженні

Архівний метод у психологічному дослідженні визначається як аналіз та тлумачення

інформації, що була зібрана та збережена. В американській психології під архівами
розуміють дослідження, в яких психолог безпосередньо не контактує з предметом
дослідження, вивчає його опосередковано через документи та інші записи, продукти
діяльності. Як правило, аналізується інформація, зібрана не фахівцями-психологами, що не
відповідає всім вимогам психологічного дослідження. Архівний метод є скоріше формою
організації дослідження, а не самостійною процедурою. На основі аналізу архівних
матеріалів може здійснюватися біографічне дослідження, аналізуватися заархівовані
продукти діяльності.
До переваг архівних досліджень у психології відносять такі, як:
- наявність великої кількості архівних документів, доступних для вивчення;
- можливість вивчати унікальні нетипові моделі поведінки (особливості творчості
відомих письменників, поетів і т. ін.);
- можливість вивчати події, які не піддаються маніпуляції (особливості перебігу
посттравматичного стресу у жертв автокатастроф);
- економія часу при зборі матеріалу.
До недоліків архівних досліджень у психології відносять такі:
- недоступність окремих записів і матеріалів;
- неточність даних внаслідок збору не фахівцями (нерепрезентативність вибірки,
пропуски інформації);
 - ризик хибності результатів внаслідок ефекту пігмаліона (експериментатор може
відібрати лише ту інформацію, яка підтверджує гіпотезу);
- труднощі статистичної обробки отриманих даних внаслідок їх різнорідності.

5.3.5. Бесіда, інтерв’ю та анкетування у психологічному дослідженні

Бесіда, інтерв’ю та анкетування належать до емпіричних методів одержання

інформації на основі вербальної комунікації, широко використовуються у практиці
психологічних досліджень, психологічної допомоги.
Бесіда – це вільне, відносно нерегламентоване спілкування між психологом та
учасником дослідження (терапії).
Інтерв’ю – бесіда, організована у формі опитування, коли обов’язково є процедура
постановки стандартизованих питань та реєстрації відповідей на них.
Анкета - це стандартизоване інтерв’ю, подане в письмовій формі.
Бесіда, інтерв’ю та анкетування не належать до стандартизованих методів та не
потребують процедур валідизації (перевірка на адекватність методу предмету дослідження).

5.3.6. Стандартизовані опитувальники та тести як методи психологічного

дослідження

Стандартизовані тести та опитувальники являють собою психодіагностичні методи,

спрямовані на встановлення типових якостей та характеристик людини на основі
стандартизованих дослідницьких процедур.
Тест (від англ. test – проба, перевірка) – фіксоване у часі та визначене за процедурою
дослідження індивідуально-психологічних характеристик людини. Тестами вважають усі
стандартизовані психодіагностичні методи.
Залежно від предмету тестування й виду завдань розрізняють наступні тести.
1. Тести особистості (спрямовані на виявлення особистісних якостей, проте не на
основі самоопису, а через виконання низки завдань з чітко структурованою й фіксованою
процедурою).
2. Тести інтелекту:
- вербальні (досліджується понятійне мислення через встановлення логічних
відношень, виявлення аналогій, створення класифікацій; прикладами можуть виступати
"Прості та складні аналогії", "Логічні зв’язки", "Відшукування закономірностей",
"Порівняння понять", "Виключення зайвого", "ШТУР");
 - невербальні (досліджуються образне та предметне мислення через операції з
геометричними фігурами, додавання малюнків з розрізнених зображень, групування
графічного матеріалу; прикладами можуть виступати "Піктограми", "Класифікація
картинок", "Прогресивні матриці Равена";
- комплексні – поєднання в одній методиці вербальних і невербальних завдань;
прикладом виступає тест вимірювання інтелекту дорослих Девіда Векслера (WAIS), що
складається з 11 субтестів: 6 вербальних (спрямовані на виявлення загальної обізнаності,
тямущості, легкості в оперуванні числовим матеріалом, здібностей до абстрактного
мислення й класифікації) і 5 невербальних (вивчення сенсомоторної координації,
особливостей зорового сприйняття, здібностей до організації фрагментів у логічне ціле і таке
ін).
3. Тести здібностей:
- тести загальних здібностей (сенсорних, моторних, мнемічних і тому подібне);
- тести спеціальних здібностей (пов’язаних з професійною діяльністю –
математичних, музичних, художніх і таке ін.);
4. Тести креативності спрямовані на вивчення творчих здібностей (від лат. creation –
"створення"). Найбільш відомими є тести Джоя Гілфорда й Еліса Пола Торренса, що були
розроблені на межі 50-60-х років;
5. Тести досягнень являють собою тести оцінки рівня оволодіння знаннями, вміннями
й навичками у будь-якій конкретній діяльності й використовуються переважно у сферах
навчання й профвідбору. За типом завдання розрізняють:
- тести дії, що визначають ступінь вміння виконувати дії з певними інструментами,
знаряддями, матеріалами, механізмами (наприклад, тестування машиністки, збиральник
деталей і таке ін.);
- письмові тести являють собою систему питань і ймовірних відповідей на
спеціальному бланку; досліджуваному пропонується обрати правильну відповідь або
доповнити малюнок відсутньою деталлю й таке ін.;
- усні тести використовуються у випадках, коли у досліджуваного бракує досвіду в
формулюванні відповідей; являють собою систему усних питань, на які потрібно надати
відповіді.
Позитивною стороною тестів-опитувальників й тестів-завдань є можливість
їхнього застосовуються до людей різного віку та різного рівня розвитку.
Обмеженість даних варіантів методу міститься у можливості досліджуваного за
власним бажанням надавати неправдиві відповіді. Такі тести є неприйнятними у ситуаціях,
коли вивчаються психологічні властивості й характеристики, про існування яких
досліджуваний не знає або свідомо не хоче визнавати їх наявність у себе (наприклад,
негативні особистісні якості та мотиви поведінки). У таких випадках зазвичай застосовується
третій тип тестів – проективних.
Проективний тест – завдання, в основі якого полягає механізм проекції як
природної тенденції людей діяти під впливом власних потреб, інтересів й всієї психічної
організації. У методиках використовується неоднозначний, слабко структурований
стимульний матеріал, який припускає безліч варіантів сприйняття й інтерпретації. Психолог
уводить досліджуваного в уявну, сюжетно невизначену ситуацію, наприклад, пошук сенсу у
картині, де зображені невідомі люди, які не зрозуміло що роблять. Досліджуваному потрібно
відповісти на такі питання, як "хто ці люди?", "що вони роблять?", "про що думають?", "що
буде далі?" і таке ін. При цьому припускається, шо чим менш структурований стимульний
матеріал, тим вищий ступінь проекції: "Суб’єкт, поглинений у спроби інтерпретувати
матеріал, який не є суб'єктивно значущим, не помічає, як розкриває свої хвилювання, страхи,
бажання й тривоги. Таким чином значно знижується опір при розкритті особистих, іноді
дуже болючих проблем" [Проективная психология / Под ред. Р. Римской, И. Кириллова. –
М., 2000. – С. 85]. Для подолання спротиву досліджуваному подається інструкція без
розкриття істиної мети, а сама процедура тестування відбувається в ігровій формі. Висновки
про психологію досліджуваного робляться на основі того, як він сприймає й оцінює ситуації,
психологію та поведінку інших, які особистісні властивості, мотиви позитивного й
негативного характеру він їм приписує.
Усі стандартизовані діагностичні методи мають відповідати вимогам валідності,
надійності та репрезентативності.
Валідність – комплексна характеристика методики, яка вказує на її здатність
вимірювати саме той параметр, для якого вона призначена.
Надійність – характеристика методики, яка свідчить про точність психодіагностичних
вимірів та стійкість тесту до дії сторонніх факторів.
Репрезентативність – характеристика методики, як можливість її використання на тій
чи іншій вибірці з високою надійністю результатів.
Питання для самостійної роботи
1. За джерелом (Никандров В.В. Экспериментальная психология. – Изд.2-е,
дополненное. – СПб.: Речь, 2007. – С.260-292) опрацювати матеріал, пов’язаний з описом
методу моделювання у психології. Докладно зупинитися на розгляді таких питань:
- загальне уявлення про «модель»; функції «моделей» на різних рівнях отримання
знання;
- специфіка моделювання в психології;
 - основні напрямки моделювання в психології: моделювання психіки і психологічне
моделювання.
2. За джерелом (Дружинин В.Н. Экспериментальная психология – СПб: Издательство
«Питер», 2000. – С. 35-47) проаналізувати помилки експериментатора, які мають місце під
час застосування ним методу спостереження.
3. Підготувати доповідь за одним із напрямків розвитку біографічного методу
дослідження:
- психобіографічний метод (З.Фрейд);
- каузометрія (Є.І.Головаха, О.О. Кронік);
- психологічна автобіографія (Є.Ю. Коржова);
- вчування (І.П. Маноха).