ЛЕКЦІЯ 1.

ТЕОРЕТИЧНИЙ ФУНДАМЕНТ НАУКИ. АНАЛІТИЧНИЙ АПАРАТ

СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.

Науково-теоретичне пізнання реальності є логічним і структурованим. На

відміну від нього, практика є строкатою, багатоманітною, часом хаотичною.
Щоб впорядкувати процес пізнання, наука застосовує аналітичний апарат, який
включає в себе такі елементи, як: науковий факт, гіпотеза, ідея, пояснювальний
принцип, теорія, науковий напрям. У соціальній психології, з огляду на її
специфіку як науки, найважливішим із цих елементів є теорія. Наукові напрями
та підходи ґрунтуються на ідеях і пояснювальних принципах. Ці ідеї
розвиваються у теоріях та концепціях. Останні, своєю чергою, перевіряють
завдяки науковим фактам, встановленим внаслідок спеціальних процедур.
Факти констатують характеристики реальності; гіпотези перевіряють за
допомогою встановлених фактів; теорії спираються на перевірені гіпотези.
Теорії об’єднуються на основі певної ідеї (яка виступає головним
пояснювальним принципом) і задають напрям майбутнього дослідження –
наукову школу, що працює у певному ідейному руслі. Ці школи також
називають науковими напрямами.
Науковий факт. Найконкретнішим, безпосередньо пов’язаним з практикою,
є науковий факт. Це слово походить від латинського factum (“здійснене”,
“зроблене”) і означає подію, явище, процес, які існують в об’єктивній дійсності
й виступають об’єктом дослідження.
Гіпотеза – це припущення щодо ймовірного закономірного (невипадкового)
взаємозв’язку між фактами, явищами, чинниками. Перевірка гіпотези означає,
що вона буде або підтверджена, або спростована.
Наукова ідея. Вона пояснює навколишню реальність за допомогою певного
основоположного принципу. Так, наприклад, ідея лібідо З. Фройда пояснювала
феномен мотивації поведінки взагалі і чимало різновидів поведінки зокрема.
Науковець вбачав у лібідо основний рушій людської поведінки.
Концепція (від латин. conceptio “система розуміння”) означає певний
комплекс поглядів на явище, які є взаємопов’язаними і такими, що випливають
один з одного, становлять систему, передбачають особливий термінологічний
апарат і часто визначають стратегію розв’язання наукової проблеми.
Слід приділити особливу увагу такій формі наукового мислення, як теорія, а
також її особливостям в соціальній психології.
У філософії науки та наукознавстві теорію прийнято вважати
найрозвиненішою і найдосконалішою формою організації наукового знання.
Тож його прогрес розглядають як послідовну зміну теорій, кожна з яких постає
більш достеменною та більш придатною до застосування, ніж попередні, хоча
жодна, як сьогодні вже загальновідомо, не може претендувати на вичерпне й
остаточне відображення описуваних явищ, бо жодна не містить абсолютної
істини.
У найзагальнішому тлумаченні під теорією слід розуміти форму
вірогідних наукових знань, що дає цілісне і систематичне уявлення про
закономірності та сутнісні характеристики об’єктів. Такі знання
відображаються в системі понять, висловлювань, умовиводів, зведених до
єдиного начала, роль якого відіграє певна узагальнювальна ідея. З-поміж інших
форм організації наукового знання теорія вирізняється насамперед своєю
будовою та функціями. Характерним для будови теорії є те, що всі її
твердження і поняття поділяються на дві групи. Перша, кількісно невелика,
охоплює сукупність вихідних понять і тверджень, що лежать в основі теорії та
формулюють фундаментальні закони чи властивості об’єктів, які вивчає теорія.
Другу групу становить сукупність похідних понять і тверджень, які з тією чи
іншою силою логічної необхідності випливають з вихідних тверджень.
У функціональному плані теорія є засобом систематизації наукових
знань, способом опису об’єктивної дійсності та пояснення її
закономірностей, і вона, що особливо важливо підкреслити, здатна
передбачати нові явища, закономірності, тенденції розвитку тощо. З огляду
на принципову важливість передбачувальної функції її нерідко вводять у саму
дефініцію теорії. Так, за визначенням наукознавців О. та Д. Новикових, “теорія
– це форма вірогідного наукового знання пропевну сукупність об’єктів, яке
становить систему взаємопов’язаних тверджень та доведень і містить методи
пояснення й передбачення явищ і процесів даної предметної сфери, тобто всіх
явищ і процесів, що їх описує дана теорія”.
На нинішній час наукова соціальна психологія нагромадила чимало теорій і
їхня кількість зростає. Якщо на початку 2000-х років П. Шихирев налічував
близько 40 соціально-психологічних теорій, то у виданому 2012 року
“Handbook of Theories of Social Psychology” їх наведено вже понад півсотні. Це і
є, за великим рахунком, основний аналітичний апарат соціальної психології,
принаймні, у її сучасному стані.
Розглянемо типологію найвідоміших теорій, які, на наш погляд, достатньою
мірою репрезентують сучасний стан теоретичного знання в соціальній
психології.
В сучасній С.п. при визначенні специфіки і структури її аналітико-
теоретичного апарату виділяють так звані “провідні теоретичні напрями”,
маючи на увазі бігевіоризм, психоаналіз та когнітивізм і додаючи до них
(цілком виправдано) ще й інтеракціонізм. Як засвідчила відповідна науково-
аналітична практика останні десятиріч, тотальне орієнтування на прив’язування
змісту конкретних соціально-психологічних теорій до даних напрямів себе
виправдовує далеко не завжди, тому видається доцільним згрупувати теорії, які
має у своєму арсеналі світова соціальна психологія, навколо найрезонансніших
наукових ідей, що виконують у кожній зі теорій певної групи роль
системотвірного чинника – об’єднавчого першовитоку, що слугує водночас її
головним пояснювальним принципом.
Перелік таких ідей містить десять найменувань:
1) ідея атитюда як пояснювальний принцип саморегуляції соціальної
поведінки;
2) ідея динамічного цілого як засадничий принцип інтерпретації групових
процесів;
 3) ідея лібідо як принцип пояснення феноменів групового лідерства і
солідарності членів групи;
4) ідея конформності / нонконформності як вихідний пункт теоретизувань з
приводу соціального впливу в групі;
5) ідея групоцентризму як пояснювальний принцип теорій міжгрупових
відносин;
6) ідеї символічно опосередкованої комунікації та соціальної ролі як
центральні концепти теорій структури особистості, рольової поведінки і
референтної групи;
7) ідеї колективного та соціального несвідомого як джерело теореичних
уявлень про надперсональні регулятори індивідуальної та масової поведінки;
8) ідея позитивних і негативних підкріплень як спосіб пояснення та
модифікації соціальної поведінки;
9) ідея здорового глузду (“наївної психології”) як підґрунтя теорій
соціального пізнання;
10) ідея конструювання реальності як основа альтернативних соціально-
психологічних теорій.
Одні з виокремлених ідей можна легко ідентифікувати з “глобальними
соціально-психологічними ідеологіями”. Так, ідея лібідо є, зрозуміло, суто
психоаналітичною, ідея соціальної ролі – інтеракціоністською, ідея позитивних
і негативних підкріплень – бігевіористською. Відповідно й використовуються
вони переважно в теоріях, які можна вважати психоаналітичними,
інтеракціоністськими, бігевіористськими. Інші ж ідеї, байдуже в межах яких
“ідеологій” вони першопочатково виникли, є відносно незалежними від них,
придатними до широкого використання й поза їхніми межами. До таких ідей
належать, зокрема, ідеї атитюда, конформності/нонконформності,
групоцентризму. Проте й ті ідеї, котрі пов’язані з певними “ідеологіями”,
здавалось би, сутнісно (наприклад, ідея динамічного цілого чи ідея здорового
глузду), часом теж виявляються придатними для побудови теорій, що не мають
безпосереднього стосунку до цих “ідеологій”. Такі приклади непоодинокі. Тож
напрошується висновок, що перспективні наукові ідеї нерідко живуть у
соціальній психології власним, “позаідеологічним”, життям.
Необхідно також зазначити, що провідна ідея, покладена в основу тих чи тих
теорій, може й не оприявлюватися в публікаціях їхніх авторів та розробників,
оскільки сприймається ними як сама собою зрозуміла, для всіх очевидна (чи з
інших причин). Однак така ідея, бодай імпліцитно присутня в теорії, завжди і
доволі легко розпізнається, навіть у тих випадках, коли її намагаються
завуалювати. Наприклад, сучасні адепти радянських теорій колективу слідом за
їхніми авторами всіляко обходять мовчанкою той факт (а, можливо, вже про те
й не здогадуються), що ці теорії відпочатково базувалися, подібно до багатьох
сучасних їм зарубіжних теорій, на обґрунтованому К. Левіном засадничому
принципі інтерпретації групових процесів – ідеї групи як динамічного цілого.
У соціальній психології тривалий час існувало нівеляційне ставлення до
значення та ролі власне теоретичного ресурсу її функціонування на користь
власне його емпірико-прикладних вимірів. Та все ж у колі провідних сучасних
соціальних психологів поступово визріває цілком обґрунтоване і закономірне
розуміння, що чим швидше і повніше сучасна професійна соціально-
психологічна спільнота осягне вкрай гостру потребу випереджувального
розвитку відповідного теоретичного знання, тим кращі перспективи свого
подальшого розвитку матиме наукова соціальна психологія як така.