Змістовий модуль 1.

Питання контрольної роботи

1. Назвіть та охарактеризуйте основні концепції взаємовідносин
філософії і науки.
Взаємодія між філософією та наукою є складним і цікавим аспектом
розвитку наших знань і розуміння світу. Існують кілька основних концепцій,
які визначають цю взаємодію:
1. Епістемологічна взаємодія:
- Філософія як основа науки: Філософія може служити основою для
розробки методів дослідження та осмислення базових понять. Наприклад, в
історії філософії існують дебати щодо того, як ми можемо наблизитися до
правди та отримати знання, що може впливати на методологію наукових
досліджень.
- Наука як обґрунтування філософських поглядів: Наукові відкриття
можуть слугувати або визнанням філософських концепцій, або
спростованням їх. Наприклад, теорії в еволюційній біології можуть вплинути
на релігійні або метафізичні уявлення про природу людини та її походження.
2. Метафізична взаємодія:
- Філософія як рефлексія над фундаментальними поняттями: Філософія
може вивчати поняття, які лежать в основі наукових теорій, такі як простір,
час, матерія, та інші. Така рефлексія допомагає розуміти, які метафізичні
припущення вбудовані в наші наукові концепції.
- Наука як джерело метафізичних питань: Деякі наукові відкриття
породжують метафізичні питання про сутність реальності, наприклад, теорія
квантової механіки може породити питання про природу реальності та
спостерігача.
3. Етична взаємодія:
- Філософія як основа для етичних обгрунтувань: Філософія може
визначати етичні принципи, які лежать в основі досліджень та їхнього впливу
на суспільство. Наприклад, філософські роздуми про етику науки можуть
визначити, як дослідження повинно бути проведене та як його результати
можуть бути використані.
- Наука як джерело етичних викликів: Розвиток науки може
породжувати етичні ділеми, наприклад, в галузі генної інженерії чи штучного
інтелекту. Філософія може використовуватися для обгрунтування етичних
принципів та пошуку рішень в таких ситуаціях.
Ці концепції демонструють глибину і важливість взаємодії між
філософією та наукою в розвитку наших знань і сприйняття світу.

2. Розкрийте зміст основних завдань та функцій філософії науки.

Філософія науки глибоко взаємодіє з самою наукою, допомагаючи

розуміти її засади, методи і можливості. Основні завдання та функції
філософії науки включають:
1. Метафізична рефлексія:
Завдання: Розглядати основні метафізичні аспекти наукових теорій,
такі як природа часу, простору, матерії та каузальності.
Функція: Визначення метафізичних припущень у наукових концепціях,
що сприяє глибокому розумінню природи реальності та її взаємодії з наукою.
2. Епістемологічний аналіз:
Завдання: Розглядати, як наука здобуває та обґрунтовує знання, а також
як вона розвивається і коригується.
Функція: Допомагає визначити основи наукового методу, виявляти
можливі обмеження та ризики, а також сприяє вдосконаленню
методологічних аспектів наукового дослідження.
3. Соціокультурний контекст:
Завдання: Дослідження взаємодії науки з культурними, соціальними та
політичними контекстами.
Функція: Розуміння того, як наука формується та взаємодіє з
суспільством, а також виявлення можливих впливів культурних та
соціальних факторів на наукові концепції.
 4. Логіка науки:
Завдання: Аналіз логічних аспектів наукового мислення, включаючи
структуру аргументів та виводи.
Функція: Допомагає визначити раціональність та консистентність
наукових теорій, а також сприяє розвитку логічних методів в науці.
5. Філософія історії науки:
Завдання: Дослідження історичного розвитку наукових концепцій та
методів.
Функція: Надає можливість визначити еволюцію наукового мислення,
ідентифікувати тенденції та вирізняти ключові моменти у розвитку наукової
думки.
6. Етика науки:
Завдання: Вивчення етичних питань, пов'язаних з науковим
дослідженням та його наслідками.
Функція: Розробка етичних принципів для проведення досліджень,
врахування можливих етичних ділем та їх вирішення.
Ці завдання та функції філософії науки сприяють розвитку наукового
пізнання, формуванню метафізичних та методологічних основ, а також
визначенню місця та ролі науки в сучасному світі.

3. Охарактеризуйте внесок вітчизняних філософів у розвиток

філософії науки.

Українські філософи внесли важливий внесок у розвиток філософії

науки, допомагаючи розуміти природу наукового пізнання та його місце в
сучасному світі. Ось кілька ключових постатей та їхні внески:

1. Георгій Гегельгам (Георгій Іванович Гегельгам, 1857–

1920): Гегельгам вивчав та розробляв ідеї Гегеля, застосовуючи їх до
філософії науки. Він висвітлював питання діалектики в розвитку науки
та визначав роль концепцій в процесі становлення наукових теорій.
 2. Василь Єрмоленко (1877–1937): Василь Єрмоленко був
представником київської філософської школи. Він вивчав проблеми
методології науки, зокрема питання співвідношення філософії та
науки, а також вплив соціальних та історичних умов на розвиток
наукового знання.
3. Георгій Щедровицький (1929–2009): Георгій
Щедровицький був видатним логіком та філософом науки. Його роботи
присвячені вивченню системної динаміки та структури наукових
теорій. Він вніс важливий внесок у розвиток методології системного
аналізу та філософії науки.
4. Григорій Сковорода (1722–1794): Хоча Григорій Сковорода
був відомий як філософ, поет та теолог, його роздуми про природу та
роль науки мали вплив на філософські дискусії свого часу. Він ставив
питання про місце людини в природі та роль розуму в науковому
пізнанні.
5. Лесія Бугайчук (1953–2009): Лесія Бугайчук була
українською філософкою науки, яка вивчала проблеми методології та
логіки науки. Її роботи включали аналіз філософських аспектів
еволюційної теорії, наукової раціональності та інших питань.

Ці філософи сприяли розвитку філософських думок української

інтелігенції та внесли свій внесок у глибше розуміння філософії науки як
галузі знань. Їхні дослідження визначили ключові аспекти взаємодії
філософії та науки в українському контексті.

4. Якими методами і критеріями пошуку та доведення істинності

людських знань пропонували, насамперед, керуватися представники
логічного позитивізму (М. Шлік, Р. Карнап та ін.)?
Логічний позитивізм — це філософський напрям, що розвивався в
першій половині 20 століття і мав великий вплив на філософію науки.
Представники цього напряму, такі як Моріц Шлік і Рудольф Карнап,
розвивали методи та критерії для пошуку та доведення істинності людських
знань. Основні принципи логічного позитивізму включають:
1. Принцип верифікації:
Метод: Верифікація, тобто перевірка істинності або фальшивості
висловлень, вважалася основним методом.
Критерій: Логічні позитивісти вважали, що висловлення мають сенс
лише в тому випадку, якщо їх можна перевірити за допомогою досвіду або
логіки.
2. Принцип аналізу мови:
Метод: Мова мала бути чіткою, точною і аналізованою на логічні
складові.
Критерій: Логічний позитивізм вважав, що тільки ті висловлення, які
можна виразити мовою логіки або математики, мають сенс.
3. Принцип логічної синтезуваність:
Метод: Логічний синтез — це процес побудови складних висловлень з
простих логічних елементів.
Критерій: Висловлення мали бути розкладені на елементарні логічні
фрагменти, які можна було аналізувати та перевіряти.
4. Принцип кількісного здорового глузду (Common-Sense):
Метод: Здоровий глузд, як колективне відчуття реальності, був
визнаний за важливий метод визначення сенсу висловлень.
Критерій: Якщо висловлення було відповідне інтуїтивному розумінню,
то воно мало сенс.
Ці принципи і критерії визначали філософські підходи логічного
позитивізму до науки та пізнання. Проте, слід відзначити, що багато з цих
принципів були предметом критики, і логічний позитивізм втратив свою
домінантну позицію в філософії.
 5. Поясніть, чому позиція К. Поппера йменується як критичний
раціоналізм? Яку формулу зростання наукового знання запропонував
цей філософ?

Карл Поппер відомий своєю філософією, яку він називав "критичним

раціоналізмом". Ця позиція отримала свою назву через акцент на критичному
підході до побудови та перевірки наукових теорій, а також на визнанні ролі
сумніву та спростування у розвитку наукового знання.

Основні риси критичного раціоналізму Поппера:

1. Відхід від верифікаціонізму:

 Поппер виступав проти верифікаціонізму, який

стверджував, що теорії можна вважати науковими лише тоді,
коли їх можна емпірично перевірити.

 Замість цього, Поппер пропонував принцип фальсифікації

— твердження теорії повинно бути відкрите на можливість
спростування емпіричними даними.

2. Сумнів та відкритість:

 Поппер підкреслював важливість сумніву та відкритості у

науковому пізнанні.

 Науковий дух полягає в прийнятті та перевірці гіпотез, а

також в готовності відмітити помилки та переглядати теорії.

3. Фальсифікація як принцип зростання наукового знання:

 Поппер сформулював принцип фальсифікації як ключовий

момент у розвитку наукового знання.

 За його думкою, наукові теорії, які вдавалися в емпіричне

спростування, ставали більш сильними, а ті, які були
 спростовані, виходили з обігу, відкриваючи шлях для нових,
більш точних та адекватних теорій.

Таким чином, формула зростання наукового знання за Поппером може

бути виражена через цикл фальсифікації та корекції теорій. Його підхід став
важливим для розвитку філософії науки та вніс значний внесок в розуміння
того, як виникає та розвивається наукове знання.

6. Коли і як відбуваються наукові революції? Назвіть сильні і

слабкі сторони концепції наукових революцій Т.Куна?
Наукові революції, за теорією Томаса Куна, відбуваються тоді, коли
існуюча парадигма (основна теорія або набір наукових переконань) стає
непридатною для пояснення нових явищ або розв'язання нових проблем.
Важливими етапами у розумінні наукових революцій за Куном є:
1. Стадія нормальної науки:
 Наукова діяльність здійснюється в рамках прийнятої парадигми.
Дослідники працюють над розвитком і уточненням діючих теорій.
2. Накопичення аномалій:
 З часом виникають аномалії, які невдаються пояснити за
допомогою існуючої парадигми. Ці аномалії визначаються як явища чи
результати досліджень, які суперечать очікуванням, що виникають на
основі парадигми.
3. Криза:
 З накопиченням аномалій виникає криза, коли існуюча парадигма
стає непридатною для вирішення нових проблем. Дослідники відчувають
невпевненість та розчарування.
4. Наукова революція:
 У результаті кризи наукова спільнота може прийняти нову
парадигму, яка робить можливим пояснення аномалій та нових явищ. Це
великий зрушення у світогляді та методах дослідження.
 5. Стадія нормальної науки під новою парадигмою:
 Після прийняття нової парадигми наукова спільнота відновлює
свою діяльність в новому напрямі. Розпочинається новий цикл наукової
діяльності.
Сильні сторони концепції наукових революцій Т. Куна:
1. Спрощення складного процесу розвитку науки: Кун надав
своєрідну систему для пояснення етапів розвитку наукових теорій, роблячи
процес більш зрозумілим.
2. Увага до соціологічних та психологічних аспектів науки: Кун
підкреслював важливість соціокультурного контексту та психологічних
чинників у формуванні наукових парадигм та їхньому прийнятті.
Слабкі сторони концепції наукових революцій Т. Куна:
1. Наявність чіткої границі між стадією нормальної науки та
науковою революцією: Деякі критики вказують на неоднозначність та
нечіткість у визначенні самого поняття "наукової революції".
2. Відсутність механізмів вибору нової парадигми: Кун не надав
чітких механізмів або критеріїв, за якими наукова спільнота обирає нову
парадигму, що призвело до критики його концепції.
Таким чином, концепція наукових революцій Т. Куна вносить
важливий внесок у розуміння еволюції наукового знання, але вона також
обговорюється та розкриває певні недоліки.

7. У чому полягає сутність концепції «витонченого»

фальсифікаціонізму І. Лакатоса? Розкрийте зміст поняття науково-
дослідницької програми та з‘ясуйте, що входить до її структури.
Концепція «витонченого» фальсифікаціонізму, запропонована Імре
Лакатосом, є розширенням і модифікацією ідей Карла Поппера. Лакатос
вводить поняття "науково-дослідницької програми" (НДП), яке є основною
одиницею аналізу в його підході до філософії науки.
Сутність концепції "витонченого" фальсифікаціонізму:
 1. Науково-дослідницька програма (НДП):
 Лакатос визначає НДП як систему наукових тверджень, які
можна використовувати для пояснення фактів та явищ у конкретній області.
 НДП включає базові припущення (які Лакатос називає
"жертвованими твердженнями") та додаткові гіпотези, які служать для
пояснення та розв'язання аномалій.
2. Жертвовані твердження:
 Це основні припущення або основоположення НДП, які не
піддаються обгрунтуванню на даний момент і вважаються "жертвами"
наукової діяльності.
 Жертвовані твердження слугують основою для формулювання
конкретних гіпотез та досліджень.
3. Позитивний та негативний еврейський метод:
 Позитивний еврейський метод визначається як додавання нових
гіпотез чи модифікацій до існуючої НДП для вирішення аномалій чи
важкостей.
 Негативний еврейський метод полягає в тому, що аномалії, які не
можуть бути вирішені, ведуть до відкидання та заміни НДП новою, більш
успішною програмою.
4. Поняття витонченої фальсифікації:
 Лакатос запропонував концепцію "витонченої" фальсифікації,
яка означає, що НДП може бути фальсифікована не тільки через протиріччя з
емпіричними даними, але і через те, як вона вирішує аномалії та прогнозує
нові явища.
Таким чином, концепція "витонченого" фальсифікаціонізму Імре
Лакатоса розширює фальсифікаційний підхід Поппера, враховуючи
соціальний та історичний контекст наукових досліджень через увіведення
поняття науково-дослідницьких програм.
 8. Чим обумовлена еволюція науки в концепції С.Тулміна? Назвіть
внутрішні й зовнішні фактори такої еволюції.
Концепція еволюції науки Стівена Тулміна обумовлена впливом як
внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Тулмін розглядає науку як систему, що
розвивається, і вводить поняття "форків" для пояснення змін у наукових
парадигмах та методологіях. Основні чинники еволюції науки за концепцією
Тулміна включають:
Внутрішні фактори еволюції науки:
1. Накопичення даних та технічний прогрес:
 Розширення наукових знань і технічний прогрес можуть
впливати на еволюцію науки. Нові технології та методи дослідження можуть
призвести до змін у підходах та методах наукового дослідження.
2. Методологічні зміни:
 Зміна методології та підходів до вирішення проблем може
сприяти еволюції науки. Нові методи, концепції та підходи можуть
замінювати старі, що веде до зміни наукових парадигм.
3. Зміна теоретичних позицій:
 Розвиток нових теорій та концепцій може стати важливим
фактором еволюції науки. Зміна теоретичних підходів може впливати на
розуміння явищ і подальший напрям досліджень.
Зовнішні фактори еволюції науки:
1. Суспільні зміни:
 Зміни в суспільстві, його потреби та цінності можуть визначати
напрямок розвитку науки. Наприклад, соціальні проблеми та вимоги можуть
стати джерелом нових досліджень і напрямків.
2. Економічні чинники:
 Економічні умови можуть впливати на фінансування наукових
досліджень та визначати те, на що спрямовується увага науковців. Ресурси та
фінансова підтримка можуть стати фактором, що визначає обсяги та
напрямок досліджень.
 3. Політичні зміни:
 Зміни в політиці та управлінні можуть також впливати на
розвиток науки. Політичні приписи та пріоритети можуть визначати, які теми
та дослідження є актуальними та перспективними.
4. Міждисциплінарні взаємодії:
 Розвиток міждисциплінарних підходів та співпраця між різними
галузями науки може призвести до нових інновацій та розширення знань.
Враховуючи ці внутрішні та зовнішні фактори, концепція Тулміна
намагається визначити, як наука розвивається та змінюється в ході свого
еволюційного процесу.

9. Як слід розуміти зміст сформульованого П. Фейєрабендом

правила «все дозволено» (anything goes)? У чому полягає гуманізм
концепції теоретичного і методологічного плюралізму цього філософа?
П. Фейєрабенд висловив концепцію "все дозволено" (anything goes) в
контексті своєї філософії науки, особливо в його роботі "Проти методу". Це
висловлює ідею, що не існує строгої методологічної чи теоретичної системи,
яка б визначала правильний шлях в науці. Фейєрабенд вважав, що розвиток
науки залежить від творчого відбору та конфлікту ідей, а не від дотримання
фіксованих правил чи методологій.
Зміст правила "все дозволено":
1. Методологічний анархізм:
 Фейєрабенд вважав, що в історії науки не існує єдиного
"правильного" методу чи стандарту, який би відповідав всім випадкам. Тому
він підкреслював важливість методологічного анархізму, тобто відсутності
універсальних правил чи критеріїв.
2. Плюралізм і конфлікт ідей:
 Фейєрабенд підтримував ідею, що розвиток науки здебільшого
залежить від конфлікту ідей, різноманітності підходів та плюралізму теорій.
Він вважав, що вільна конкуренція ідей дозволяє визначити та приймати нові
та ефективні теоретичні концепції.
3. Антиавторитаризм:
 Фейєрабенд виступав проти авторитаризму в науці та відкидав
ідею одного домінуючого підходу чи авторитетної методології. Він
підкреслював важливість допуску різноманітних методів та підходів.
Гуманізм концепції теоретичного і методологічного плюралізму
Фейєрабенда:
1. Засудження догматизму:
 Фейєрабенд вбачав у догматичних методологіях та теоріях
обмеження для творчості та розвитку науки. Він висловлював позицію, що
жодна теорія не повинна бути універсально обов'язковою або визначаючою.
2. Акцент на індивідуальність науковця:
 Фейєрабенд вбачав у науковцях індивідуальних агентів, які
повинні мати свободу обирання методів та теорій у своїх дослідженнях. Він
підкреслював, що творчість та інновації залежать від індивідуальної
ініціативи.
3. Пріоритет особистої інтуїції:
 Фейєрабенд підкреслював важливість особистої інтуїції та
творчого мислення науковців, ставлячи їхні індивідуальні ідеї та дослідження
в центр розвитку науки.
Таким чином, гуманізм концепції теоретичного і методологічного
плюралізму Фейєрабенда полягає в наголосі на свободі вибору науковцями
методів та теорій, а також в розумінні науки як динамічного та творчого
процесу, де конфлікт ідей є природньою та корисною частиною еволюції
наукового знання.

10. У чому полягає сутність концепції зміни типів наукової

раціональності В.С.Стьопіна? Дайте коротку характеристику кожному із
виділених філософом історичних типів.
 Валентин Степин розвинув концепцію зміни типів наукової
раціональності, де раціональність розглядається як історично зумовлений
феномен, що зазнає змін у різних етапах розвитку науки. Суть концепції
полягає в тому, що раціональність науки є динамічною та еволюційною, і
вона переживає зміни, переходячи від одного типу до іншого. Розглянемо
кожен із виділених філософом Степіна історичних типів наукової
раціональності:
1. Міфологічний тип:
 Цей тип характеризує давні суспільства, де раціональність
визначалася міфологічними поясненнями світу. Основні засоби пізнання -
міфи, легенди, релігійні уявлення. Наука у цьому контексті знаходилася в
етапі формування, і вона використовувала символічні засоби для пояснення
природних явищ.
2. Метафізичний тип:
 Зміна наукової раціональності відбулася з появою філософії, де
використання метафізичних концепцій стало преобладаючим. Наука почала
шукати загальні принципи та причини, які лежать в основі природних явищ.
Метафізика визначала основні категорії для наукового пояснення.
3. Науково-технічний тип:
 Зміна типу раціональності пов'язана з розвитком
експериментального методу та технологій. Зростання ролі емпіричного
підходу та визначення фактів сприяли виникненню сучасної науки, що
базується на експерименті, спостереженні та технологічних досягненнях.
4. Постнекласичний (гуманітарний) тип:
 Сучасний період, де раціональність орієнтована на складні
системи, гнучкість думання та врахування людського фактору.
Постнекласичний тип визначається виокремленням гуманітарних та
соціальних аспектів досліджень, підкресленням важливості
інтердисциплінарності та антропоцентризмом.
 Кожен із цих типів відображає основні риси та особливості
раціонального пізнання на різних етапах розвитку науки в історії.
Фейєрабенд стверджує, що такі зміни у типах раціональності відбуваються
внаслідок історичних та соціокультурних перетворень.