Лекція 2.

Методологія та методи психології

Мета: ознайомитися з методологією та методами психології її актуальними

проблемами.
Вступ
Загальна психологія як і психологія особистості як будь-яка психологічна
галузь керується спеціальними психологічним інструментарієм, до якого
відносимо корпус понять цієї галузі, її основні методологічні принципи, теорії й
концепції, методи й методики дослідження, які реалізуються в межах певної
наукової платформи – парадигми.

План
1. Поняття наукової парадигми в психології .
2. Методологічні принципи та корпус понять психології.
3. Класифікація методів дослідження в психології, зокрема загальній
психології.

1. Поняття наукової парадигми в психології.

Психологія опирається на власну методологію.
Методологія психології передбачає врахування загально психологічних
методологічних принципів (детермінізму, єдності свідомості та діяльності,
історизму, системності, розвитку). Методологія дослідження представлена
кількома рівнями (перший - розробка загальнонаукових принципів, поняття та
теорії, конкретні дослідження та факти). Найперше це рівень наукової
парадигми (пояснювальної чи описової, номотетичної чи ідеографічної), далі
йдеться про її методологічне оснащення (концептуальниій апарат, категорії),
також систему методів, які використовуються в межах згаданої парадигми,
нарешті методи реалізуються як окремі методики у процесі дослідження.
Сучасні психологія базуються на так званих наукових парадигмах, тобто
загальних наукових платформах, яких нині може бути кілька, приміром
природнича, гуманітарна, пояснювальна, описова тощо. Найбільш
пріоритетом в сучасному психологічному пошуку користуються парадигми –
пояснювальна та описова. Перша, пояснювальна парадигма, опирається на
логіку точних та природничих наук. На її засадах вчений оперує науковими
фактами та шляхом, насамперед, експерименту має на меті з’ясувати закони,
закономірності та механізми оточуючої реальності, зокрема психічної
реальності.
Натомість описова парадигма оперує різноаспектним описом реальності,
оскільки в межах цієї парадигми вчений прагне описати, зрозуміти,
інтерпретувати феномени дійсності в різних ракурсах та контекстах (макро-
та мікро-, глибоких та поверхових, локальних та глобальних).
Контекстуальність описової парадигми надає їй яскравої соціокультурної
спрямованості, в її межах виокремлюють герменевтичну методологію,
соціально-конструкціонісьську методологію тощо.
Прихильність та строге дотримання у процесі дослідження принципів однієї з
цим парадигм слід вважати методологічним монізмом. Натомість некритичне їх
поєднання зветься еклектизмом у методології.
Для культурної психології особистості властива власна термінологія на
позначення зазначених парадигм. Йдеться про так звані емік- та етик- підходи,
які іменуються стратегіями дослідження. Низка напрямів у крос-культурній
психології керується альтернативними методологічними принципами. Йдеться
про абсолютизм, релятивізм, універсалізм. На думку Дж. Беррі абсолютизм
передбачає , що психологічні феномени, приміром «чесність» – це і «чесність»
у різних культурах, незалежно від того, де його вивчають. З погляду
абсолютизму культура не грає помітної ролі у виявленні людських
характеристик. Оцінка таких універсальних феноменів здійснюється легко, з
допомогою стандартних інструментів.
Для релятивізму вся людська поведінка засновується на певних культурних пат
тернах, тому пояснення різноманітності особистісних якостей та поведінки
шукають у тому культурному контексті, в якому люди розвиваються. Оцінка
культурних феноменів здійснюється з використанням цінностей та значень,
типових для даної культури.
Третій напрям, який керується принципом універсалізму, який утверджує щось
середнє між попередніми двома принципами. Виходячи з припущення про
основні феномени мають бути спільними для всіх людей, цей підхід дозволяє
виявляти не лише спільне в поведінці всіх людей (універсалії), а й специфічне
(культурно особливе) для різних груп людей (Дж. Беррі).

2. Методологічні принципи та корпус понять психології .

Узагальнюючи методологічні здобутки попередників український психолог О.
Ткаченко виокремив та обєднав у систему наступні принцип психології –
принцип системності, принцип детермінізму, принцип відображення, принцип
єдності психіки й діяльності, принцип розвитку психіки та системно
структурний принцип.
Принцип системності у його початковому вигляді пропагувався Л.
Виготський, який вважав, що всі психологічні явища слід аналізувати по
елементах, а за одиницями, тобто цілісними системними утвореннями
(приміром діяльність, вчинок тощо). Відомо, що системи бувають простими та
складними, відкритими та закритими, стійкими та нестійкими, мають складну
структур. Психіка та особистість - це складні, відкриті система, зі складною
внутрішньою структурою, що постійно розвивається. Відтак на основі цього
принципу обгрунтовується структурно-системний підхід до вивчення
особистості.
Принцип детермінізму (детермінувати - визначати) означає, що кожне явище
трактується як зумовлене причинно-наслідковими, тобто каузальними
зв’язками, закономірностями, а тому піддається дослідженню. Проте чим
складнішою є система, тим менш жорстко детермінованим і прогнозованим є її
розвиток. Нині в психології особистості дедалі ширше використовується ідеї
новітньої науки синергетики, яка вивчає складні нелінійні системи в умовах
соціокультурних трансформацій.
Психічний розвиток передбачає кількісні та якісні зміни. У слабко
неурівноважених системах психіки (у стані статики, спокою) зміни переважно
лінійні, детерміновані, у складних неврівноважених системах, у процесі
стрімкого розвитку вони набувають непередбачуваного, нелінійного характеру.
Прикладом такого не врівноваженого стану психіки можна назвати кризи
психічного розвитку.
Віковий підхід, який розвивається в межах вікової психології особистості
передбачає такі основні положення, а саме: розвиток психіки відбувається
протягом всього житті; розвиток є пластичним, неперервним, нерівномірним,
історико-культурно зумовленим.
Принцип історизму передбачає аналіз розвитку особистості не лише в рамках
її життєвого шляху, а й в контексті історичної ситуації її розвитку,
особливостей ментальності, світобачення того чи іншого народу, його
історичної долі, взаємодії поколінь, представником якого є конкретна
особистість.
Значний внесок у розробку цих принципів, зокрема на теренах загальної,
вікової та педагогічної психології зробили Сергій Рубінштейн, Лев Виготський,
Григорій Костюк,
Психологічні дослідження неможливі без створення власного наукового
термінологічного апарату (категорії, поняття, концепти) та розробки основних
принципів наукового пошуку, на основі яких створюються певні методи
дослідження. До основних категорій психології слід віднести насамперед такі :
психіка, розвиток, особистість, свідомість, самосвідомість, соціальна група,
поведінка.
Психіка – властивість мозку, сутність якої полягає у здатності об’єктивно та
незалежно від свідомості відображати навколишню дійсність, що дає змогу
створювати його картину і відповідно регулювати свою поведінку.
Передумовою виникнення психіки є наявність феномену чутливості у живих
організмів (здатність відповідати на подразнення).
Свідомість – найвищий рівень психічного відображення навколишньої
дійсності, який властивий лише людині. Форма психічного відображення
об’єктивної дійсності, що опосередкована суспільно-історичною діяльністю, що
виникає на основі оволодіння мовою і спільною діяльністю з іншими людьми.
Самосвідомість – усвідомлення людиною себе як особистості, самопізнання,
само ставлення і саморегуляція, яку в структуру особистості позначають як «Я-
концепція».

3. Класифікація методів дослідження в психології.

Метод з давньогрецької означає шлях пізнання. У психології особистості
використовується ціла низка методів та методик. Їх поділяють на чотири групи,
для цього існує класифікації методів та методик.
Перша група - це організаційні методи, тобто вони самі включають систему
методів і є методами організації всього дослідження загалом, тобто своєрідного
способу, сценарію його організації. До основних методичних сценаріїв такого
типу слід віднести три варіанти: лонгетюд, поперечні зрізи, комплексне
дослідження.
Лонгетюдний метод або його називають повздовжним методом, оскільки
дослідження організовується так, що триває багато років (приміром
Лондонський лонгетюд, який тривав більше 30 років). Лонгетюд є
індивідуальним описом про хід розвитку людського індивіда за певних умов
або моніторинг ефективності впливу певних умов розвивально-виховного
середовища. Продуктивність цього методу організації дослідження зумовлена
по-перше, значною його тривалістю; по-друге, змістовною характеристикою
періоду, що вивчається (кількість параметрів). Найбільш відомими стали
Бонський, Каліфорнійський лонгетюди, в яких досліджувалися особливості
розвитку в підлітковому та юнацькому віці тощо. В Україні одним з перших
лонгетюдів провів А. Киричук (11 років), в якому вивчалися зміни статусу дітей
дошкільного та шкільного віку в дитячому колективі.
Другий найбільш поширений метод організації всього дослідження –
метод поперечних зрізів (тобто порівняльно-зрізовий). Він має на меті швидке
проведення дослідження з великою кількістю учасників. При цьому дозволяє
зібрати достовірну інформацію та використати методи математичної статики у
процесі обробки даних.
 Третій варіант організації дослідження здійснюється на засадах
комплексного та міждисциплінарного методів. Знаним прихильником
комплексної стратегії організації дослідження був Ст. Хол, який на початку ХХ
століття (1904 рік) проголосив про створення комплексної науки (медицина,
психологія педагогіка) про розвиток дитини , а саме: педологію. Ця наука мала
займатися питаннями фізичного, психічного та соціального розвитку дитини в
спеціально організованих педагогічних умовах. Метод поперечних зрізів
широко використовується у віковій та педагогічній психології, у процесі
дослідження вікових змін поведінки учнів, студентів, новоутворень їхнього
психічного розвитку. Натомість метод лонгітюду добре зарекомендувавв себе у
галузях психології особистості, диференційної психології.
Друга велика група методів - емпіричні методи.
ІІ. Емпіричні методи
2.1.Описові метод (спостереження, самоспостереження, психолого-
педагогічний моніторинг, інтроспекція
2.2.Пояснювальні методи (експеримент лабораторний, природний,
психолого-педагогічний)
2.3. Психодіагностичні методи.
До описових методів дослідження слід віднести найперше спостереження, яке
передбачає стеження за фіксацію результатів спостереження у вигляді записів,
щоденників, карт-схем тощо Також важливим варіантом описового методу є
самоспостереження.
До цієї групи методів В. Власова відносить також і синтетичний метод
дослідження, який поширений нині у практичній педагогічній психології.
Спостереження – це метод збирання емпіричної інформації, який
застосовується в умовах, які є природними для об єкта дослідження , без
втручання в хід його активності. Приміром спершу воно поділяється на види
спостереження та самоспостереження (щоденники, мемуари, спогади, усний
самозвіт або інтроспекція). Далі у віковій психології спостереження можна
поділити за такими видами:
1. Безпосереднє – опосередковане. 2. Польове – лабораторне.
 3. 3ідкрите – приховане. 4.Випадкове – цілеспрямоване.
5. Суцільне – вибіркове. 6.Довільне – структуроване.
7. Констатуюче – оцінююче.
Вимоги до спостереження різняться в залежності від мети дослідження,
особливостей організації освітнього середовища (школа, дошкільний заклад),
віку дитини. З цієї метою часто ведуться щоденники психолого-педагогічних
спостережень та розробляються карти-схеми спостереження, які опираються на
певні критерії та показники.
До пояснювальних методів слід віднести метод експерименту, який у
загальній психології представлений найбільш різноманітно, а у психології
особистості – більш специфічно. Найперше це лабораторний, завдяки якому на
початку ХХ століття було зібрано багату базу даних про структуру, способи
функціонування психічних процесів, описані властивості відчуттів,
сприймання, пам’яті, мислення, уяви, виокремлені їхні види. Згодом для
вивчення індивідуально-типологічних властивостей (темпераменту, характеру,
здібностей) був запропонований природній експерименти. Натомість
формуючий експеримент знайшов найбільше застосування у віковій психології,
який дозволив формувати ті чи інші сторони психічних процесів, приміро
властивості уваги чи пам’яті. Найчастіше у педагогічній психології
використовується психолого-педагогічний експеримент, який теж відносять до
категорії природних експериментів. Його автор – О.Ф. Лазурський (1874-1917).
Загалом за ступенем втручання в об’єкт дослідження психолого-педагогічні
експерименти поділяються на констатуючі та формуючі.
Слід нагадати, що експеримент є методом цілеспрямованого маніпулювання
одною перемінною та спостереження за результатами її змін і є класичним
методом загальної психології, його «візитівкою». Переваги експерименту
полягають втому, що вони допускають багаторазове повторення досліду;
ведення протоколу, дані мають однотипний та однозначний характер. Їх
типовий недолік: втрата природності процесу та відсутність цілісної картини
особистості.
 С Рубінштейн виокремив такі найбільш загальні характеристики
експерименту як методу отримання наукових психологічних знань, що
відрізняють його від спостереження:
1) в експерименті дослідник викликає певне явище, а не чекає, доки воно
спонтанно проявиться;
2) експериментатор варіює, тобто змінює умови, за яких спостерігається
досліджуване явище;
3) ізолюючи окремі умови (незалежні змінні), експериментатор виявляє роль
окремих умов або їх комбінацій для виникнення того чи іншого явища і
встановлює закономірні зв’язки у досліджуваному процесі;
4) в експерименті варіюються кількісні співвідношення окремих умов і
отримуються кількісні результати, які підлягають математичному обробленню.
У загальній психології значного поширення набули психодіагностичні
стандартизовані та напів стандартизовані методи – це опитування, анкета,
інтерв’ю та тести.
В психології широко використовуються опитувальні методи, які
розробляються у двох формах – усна та письмова й відносять до
напівстандартизованих методів. Йдеться про бесіду й інтерв’ю (усна, яка
розрізняється за ступенем стандартизації процедури опитування), анкетування
(письмова форма-особистісні опитувальники та опитувальники-анкети).
Своєрідним різновидом опитувального методу є метод експертних оцінок.
Тест (проба, перевірка, випробування з англ.) – це вже стандартизоване,
часто обмежене в часі випробування кількісних та якісних індивідуально-
психологічних розбіжностей людей.
Основною відмінністю тесту від інших емпіричних методів є наявність
чітких встановлених норм, з якими зіставляються результати конкретного
дослідження перед його інтерпритацією. У 1898-1904 роках французькими
вченими А. Біне та Т. Сімоном була розроблена перша шкала, яка стала
першою батареєю інтелектуальних тестів. Відтак у психології використовують
тести інтелекту, тести досягнень, тести особистості. Так, існують спеціальні
дитячі та підліткові варіанти відомих тестів інтелекту (приміром тест Векслера,
тест Амтауера).
Згодом поширення набули особистісні тести, які діагностують як розвиток
структури особистості загалом (16-ти факторний тест Кетелла), так і окремих її
сторін (тест тривожності Спілбергена, чи тест емпатії Меграбяна тощо), Також
вчені розробляють проективні тести (тест Роршаха, в основу яких покладено
чорнильні плями; тест Люшера, який опирається на колірні таблиці) чи тести
досягнень. Згодом, на основі успіхів тестології в загальній психології,
виокремилася самостійна методична та практична галузь психології, яка
отримала назву – психодіагностика.
Третя та четверта група методів - це методи кількісної, статистичної обробки
результатів та якісного аналізу, інтерпретації відповідно, зміст яких є
універсальним для будь-якого дослідження.
Третя група включає методи кількісної обробки даних – це сукупність
статистичних прийомів аналізу та обробки емпіричних даних в психологічному
дослідженні, більш складними процедурами тут є кореляційний та факторний
аналізи, які дозволяють не лише констатувати зв язки між психічними
феноменами, а й визначити чинники впливу.
Четверта група методів представлена переважно інтерпретаційними методами.
Це переважно описові, або як їх називають герменевтичні методи –
порівняльно-генетичний, крос-культурний, історичний аналізи. Вони широко
використовуються у галузях соціальної психології та етнопсихології, кро-
культурної психології та соціально психолінгвістики.
Особливе місце серед праксометричного за О. Власовою
інструментарію психолога належить малюнковим методикам («Намалюй
людину», «Дім. Дерево. Людина», «Малюнок сім’ї». «Кінетичний малюнок
сім’ї», «Людина під дощем». «Людина, що зриває яблуко з дерева», «Неіснуюча
тварина» тощо. Для дитини (від 5 до 10 років) малюнок (за Л. Виготським) є не
наслідком копіювання навколишньої реальності, а виконує символічну функцію
– є засобом мовлення, тобто передачі засобами малюнку (колір, ритм,
композиція тощо) своїх емоційних станів та внутрішнього плану свідомості
загалом, що дозволяє вивчати її емоційний світ, рівень інтелектуального
розвитку, певні психічні стани тощо.
Оригінальним методом дослідження текстів, який застосовується в
психології й має, так би мовити, психолінгвістичну природу є контент-
аналіз, який спершу називали «газетним» методом аналізу. Він виник кінці
ХІХ - на початку ХХ століття. Зокрема, його витоки представлені дослідженням
ДЖ. Спіда «Чи сьогодні газети дають новини?», яке було опубліковано в 1983
році слідом за зміною формату, ціни й тиражу газети «Нью-Йорк таймс».
Видатний соціолог того часу Макс Вебер високо оцінив можливості цього
методу й закликав використовувати метод контент-аналізу у вивченні ефектів
впливу преси, друкованих текстів на людину та культурні цінності. Відтак
контент-аналіз почав застосовуватися для аналізу іншого виду документів
(політичні, економічні, художні тексти, зміст радіо- та телепередач тощо).
Розрізняють рукописні та друковані документи, записи на кіно- чи фото-плівці,
повідомлення, за ступенем персоніфікації – особистісні й безособові.
Дослідження починається з аналізу текстів, в яких міститься інформація
про явища й процес, які торкаються різних аспектів соціальної та соціально-
психологічної реальності. Спершу виокремлюються певні смислові одиниці
тексту (терміни, словосполучення тощо), відомості, кількісні показники,
оцінки, поняття, які будуть своєрідними клітинками цього аналізу, оскільки
розкривають зміст певного явища, представленого у вигляді наративу.
Загалом метод контент-аналізу заснований на пошуку закономірностей,
зокрема частоти повторення певних смислових або формальних одиниць в
тексті (понять, суджень, тем, образів). Застосовують його до документів
значного обсягу (листів, автобіографій, щоденників, документів). Метод
передбачає виділення системи опорних понять (категорій аналізу) й пошук
індикатора слів, словосполучень, суджень на основі прийомів статистичної
обробки. Такий якісно-кількісний аналіз документів має значні
психодіагностичні можливості вивчення особливостей мовленнєвої картини
світу автора документу, його мислення, особистісних якостей тощо. Пороте не
всі види документів можуть бути піддані контент-аналізу, оскільки не завжди
можна формалізувати зміст цього документу (процедура виокремлення одиниць
тобто квантифікація). Ця процедура поступово еволюціонувала – 1) від
простого підрахунку частоти певної категорії слів у тексті (А. Болдуїн, 1942 )
до 2) збагачення контент-аналізу методикою зв’язності символів (Ч. Осгуд,
1950 р) – і далі 3) до застосування процедур кореляційного аналізу та
комп’ютерної обробки даних (60-ті роки) так званого «універсального
аналізатора» на основі спеціальних програм, які в нас час значно вдосконалені.
Більш збагаченим соціокультурним виміром, новинками нинішньої
комунікативної лінгвістики є метод дискурс-аналізу, який передбачає аналіз не
лише писаних текстів, а й реального процесу мовлення в певній комунікативній
ситуації.

1. Гоян І. М. , Палій А.А. Методи діагностки психічного розвитку дитини Івано-

Франківськ; Симфонія-форте, 2014. 652 с.
2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія В 2-томах. – К.: Основи, 2004. 345 с.
3. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія. Київ, Акад., 2005. 358 с. С.
7 – 38.
4. Токарєва Н. М., Шамне А.В. Вікова та педагогічна психологія. Посібник для
вищих навч. закл. Київ, 2017. 548 с.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте загальну характеристику методології дослідження у психології.
2. Проаналізуйте основі групи методів дослідження у психології.
3. Які існують основні форми опитування?
4. Хто був автором першої батареї інтелектуальних тестів ?
5. В чому особливість комплексного способу організації дослідження?
6. Чим відрізняються описові методи дослідження від пояснювальних?