Лекція 1

ПСИХОЛІНГВІСТИКА ЯК НАУКА Й НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

План:
1. Сутність, предмет і завдання психолінгвістики.
2. Взаємозв’язки психолінгвістики з іншими науками.
3. Основні напрями психолінгвістики.
4. Методи психолінгвістичних досліджень.
5. Експеримент у психолінгвістиці.
Література
Основна:
1. Домрачева І. Р., Аксьонова І. О. Основи мовленнєвої діяльності: навч.
посіб. Вінниця, 2018. 101 с.
2. Засєкіна Л. В., Пастрик Т. В. Основи психології та міжособове
спілкування: навч. посіб. 2 е вид. Київ, 2018. 216 с.
3. Кайдалова Л. Г., Пляка Л. В. Психологія спілкування : навч. посіб. Харків,
2011. 132 с.
4. Куранова С. І. Основи психолінгвістики : навч. посіб. Київ, 2012. 208 с. 5.
The Handbook of Psycholinguistics. First Edition. Edited by Eva M. Fernández and
Helen Smith Cairns. 2018. 750 p.
6. Danny D. Steinberg, Natalia V. Sciarini. An Introduction to Psycholinguistics
2nd editions. London, 2013. 325 p.
7. Sedivy J. Language in mind: An introduction to psycholinguistics. Sunderland,
Massachusetts : Sinauer Associates, 2018.
Додаткова:
1. Бацевич Ф. С. Філософія мови: Історія лінгвофілософських учень :
підручник. Київ : ВЦ «Академія», 2011. 240 с.
2. Валігура О. Р. Лінгвокогнітивні і комунікативні основи фонетичної
інтерференції (експериментальнофонетичне дослідження англійського мовлення
українців) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: 10.02.04,
10.02.15. Київ, 2010. 32 с.
3. Валігура О. Р. Фонетична інтерференція в англійському мовленні
українських білінгвів : монографія. Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. 288
с.
4. Конопляста С. Ю. Логопсихологія : навч. посіб. Київ : Знання, 2010. 293 с.
5. Руда О. Г. Мовне питання як об’єкт маніпулятивних стратегій у сучасному
українському політичному дискурсі : монографія. К., 2012. 232 с. 6. Трубіцина О.
С. Мовні засоби реалізації сугестії в китаємовній масовій комунікації (на прикладі
інтерв’ю Ху Цзіньтао іноземним ЗМІ). Східний світ. 2013. №2 3. С. 126 131.
7. Шкіцька І. Ю. Маніпулятивні тактики позитиву: лінгвістичний аспект :
монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 440 с. 8. Levelt W J M. A
History of Psycholinguistics : The preChomskyan era. Oxford : Oxford University
Press, 2013. 672 p.
9. Jowett G.S. Propaganda and Persuasion. SAGE, 2012. 435 pp.
10. The Psycholinguistics of Bilingualism. Francois Grosjean and Ping Li (eds.)
Oxford : Wiley Blackwell, 2013. 248 p.
 11. Cognitive Neuroscience of Natural Language Use. Cambridge University
Press, 2015. 279 p.
Вступ
Різнома
ніття функцій мови в суспільстві і тісний характер його зв'язку з мисленням і з
психічною діяльністю людини робить дуже гнучким взаємодія мовознавства з
відповідними соціальними та психологічними науками. Особливо тісні зв'язки
мовознавства з психологією, що вже в XIX столітті викликало впровадження
психологічних методів та ідей в мовознавство. Так з'явилося психологічний
напрям у науці про мову. У 50 х роках XX століття утворилася нова прикордонна
з мовознавством наука психолінгвістика.
Вона виникла у зв'язку з необхідністю дати теоретичне осмислення ряду
практичних завдань, для вирішення яких чисто лінгвістичний підхід, пов'язаний
насамперед з аналізом тексту, а не розмовляючої людини, виявився недостатнім.
Наприклад, в навчанні рідної, а особливо іноземної мови, в сфері мовного
виховання дошкільнят та логопедії, в проблемах мовної дії (особливо в пропаганді
і діяльності засобів масової інформації), в судовій психології та криміналістиці.
Крім того, необхідна психолінгвістика, наприклад, для розпізнання людей за
особливостями їх мови, для вирішення проблем машинного перекладу, мовного
введення інформації в комп'ютер і, відповідно, ця наука тісно стикається з
інформатикою.
Саме ці прикладні задачі послужили безпосереднім поштовхом до
виникнення психолінгвістики і до виділення її в самостійну наукову область.
Сутність психолінгвістики як науки
Психолі
нгвістика це наука, що вивчає процеси словотворення, а так само сприйняття і
формування мови у співвідношенні з системою мови. Психолінгвістика має три
системні області:
1) виробництво мови
2) сприйняття мови
3) формування мови (у процесі становлення особистості дитини)
Психолінгвістика досить молода наука, вона виникла в 50 ті роки ХХ століття і
активно розвивається й досі. Термін цей був запропонований американським
ученим в 1953 році на міжуніверситетському семінарі в штаті Індіана. І саме
американські вчені найактивніше працювали над розвитком цієї науки. Ч. Осгуд,
Дж. Керролл, Дж. Міллер, Н. Хомський, стали відомі всьому світу завдяки своїм
працям в області психолінгвістики.
У психолінгвістиці поєднуються природничо науковий і соціальний підходи.
Вона перебуває в тісних контактах з нейролінгвістикою, когнітивною
психологією, когнитологією, інформатикою, теорією і практикою штучного
інтелекту, соціальною психологією, соціолінгвістикою, прагмалінгвістикою,
аналізом дискурсу. З'являються нові дисципліни стикового характеру
(етнопсіхолінгвістіка, соціопсіхолінгвістіка, психолінгвістика тексту і т.п.). У
психолінгвістиці розробляються проблеми, які поставлені в минулому В. фон
Гумбольдтом, А. Шлайхера, Х. Штайнталь, А.А. Потебні, В. Вундтом, А. Марті,
К. Бюлер, Дж. Дьюї, С. Фрейдом, Р. Юнгом, Ж. Піаже, Ф. Кайнцем, Г. Гійомом,
І.П. Павловим, Л.С. Виготським, Р.О. Якобсоном, А.Н. Гвоздьовим.
Психолінгвістику не слід розглядати як частково лінгвістику і частково
психологію. Це комплексна наука, яка відноситься до дисциплін лінгвістичним,
оскільки вивчає мову, і до дисциплін психологічним, оскільки вивчає його в
певному аспекті як психічний феномен. А раз мова це знакова система, що
обслуговує соціум, то психолінгвістика входить і в коло дисциплін, які вивчають
соціальні комунікації, в тому числі оформлення та передачу знань.
Об'єкт психолінгвістики в різних її школах і напрямах визначається по
різному. Але практично у всіх визначеннях представлені такі характеристики, як
процесуальність, суб'єкт, об'єкт і адресат мовлення, мета, мотив або потребу, зміст
мовного спілкування, мовні засоби.
Таким чином, психолінгвістика це наука про закономірності породження і
сприйняття мовних висловлювань. Вона вивчає процеси словотворення, а також
сприйняття і формування мови в їх співвіднесеності з системою мови.
Психолінгвістика по предмету дослідження близька до лінгвістики, а за методами
дослідження ближче до психології.
Психолінгвістика як область лінгвістики вивчає мову, перш за все як
феномен психіки. З точки зору психолінгвістики, мова існує в тій мірі, в якій існує
внутрішній світ мовця і слухача, пише і читає. Тому психолінгвістика не
займається вивченням мертвих мов таких, як старослов'янська або грецька, де нам
доступні лише тексти, а не психічні світи їхніх творців.
В останні роки поширення набула точка зору, згідно якої дослідники
вважають продуктивним розглядати психолінгвістику не як науку зі своїм
предметом і методами, а як особливий ракурс, в якому вивчаються мова,
комунікація та пізнавальні процеси. Цей ракурс викликав до життя безліч
дослідницьких програм, різнорідних за цілями, теоретичним передумовам і
методам.
Історія виникнення психолінгвістики
Саме
слово "Психолінгвістика" перше вжив американський психолог Н. Пронка в
великій статті під назвою "Мова і психолінгвістика". Датою народження
психолінгвістики як самостійної науки вважається 1953 рік, коли в США
Комітетом з лінгвістики і психології Дослідницької ради з соціальних наук в
Університеті Індіана був організований між університетський семінар, роботою
якого керували психологи Ч. Осгуд, Дж. Керролл і літературознавець, лінгвіст і
етнограф Т. Сібеок. Термін "Психолінгвістика" більш ніж вдалий. Він утворений
за продуктивною для наукової мови моделі, відображає прагнення науки з
інтеграції і підкреслює комплексність даної дисципліни.
Серед вчених, що зібралися в Блумінгтоні, були фахівці різного профілю. З
них, звичайно, на першому місці треба назвати Керролла і Осгуда. Керролл
зокрема, видав якраз в 1953 році книгу «Вивчення Мови», яка отримала широку
популярність книгу, де аналізувалися відносини між лінгвістикою і суміжними
науками, включаючи психологію. Т. Сібеок прийшов в психолінгвістику з
фольклористики, де він вже раніше намагався застосовувати «психолінгвістичні»
методи. Дж. Джен являвся до моменту семінару чи не найбільшим в США
авторитетом в області словесних асоціацій. Дж. Грінберг займався в основному
історичної лінгвістикою, зокрема проблемами генеалогічної класифікації мов.
Ідея семінару була запропонована Керроллом. Першою наміткою його був
невеликий семінар з психолінгвістики в Корнельському університеті влітку 1951
р., скликаний радою з досліджень в галузі соціальних наук. Троє з його учасників
Осгуд, Сібеок і Керролл продовжували розробку психолінгвістики й далі. У
жовтні 1952 року під егідою того ж був створений спеціальний комітет з
лінгвістики і психології на чолі з Осгудом. Саме цей комітет безпосередньо
організував другий семінар в 1953 році.
Семінар тривав два місяці. В результаті цієї двомісячної бесіди вдалося
прийти до деякої згоди щодо теоретичних основ психолінгвістики та шляхів
подальшої розробки відповідних проблем. Ця єдина платформа була закріплена у
формі книги під назвою «Психолінгвістика. Нарис теорії і дослідницьких
проблем»(Psycholinguistics: А Survey of Theory and Research Problems /
Ch.E.Osgood & T. A. Sebeok (Ed.). Baltimore, 1954). Книга мала величезний успіх і
виявилася потужним поштовхом для інтердисциплінарних лінгвопсихологічних
досліджень.
Дефініція терміну «психолінгвістика» не відразу чітко була встановлена. Ще
в 1954 році Чарльз Осгуд давав таке визначення: «Психолінгвістика вивчає ті
процеси, в яких задум мовця перетворюється на сигнали прийнятого в даній
культурі коду і ці сигнали перетворяться в інтерпретації руїну». Іншими словами,
психолінгвістика має справу з процесами кодування і декодування, оскільки вони
співвідносять стан повідомлень зі станом учасників комунікації. При такому
підході предметом психолінгвістики можуть бути процеси виробництва мови в їх
співвідношенні з фізіологічним і психічним станом учасників комунікацій. Тут
процеси мови співвідносяться не з системою мови, а з людиною, з його психікою.
В основі американської психолінгвістики лежать три джерела:
а) дескриптивна лінгвістика;
б) біхеовіорістська психологія в тій її формі, як вона виступає в роботах Ч.
Осгуда;
в) математична теорія комунікації.

Ідеї Ч. Осгуда

Перший варіант психолінгвістики, створений, насамперед психологами

біхеовіористами ніс на собі сліди колишньої психології мови з усіма її перевагами
і недоліками: об'єкт аналізу переважно ізольоване слово; предмет аналізу
причинно наслідкові зв'язки між словами, в першу чергу у вербальній пам'яті
людини; схема аналізу стимул реакція з асоціативної зв'язком між ними;
експериментальна методика переважно асоціативний експеримент. Але,
незважаючи на це, психолінгвістику можна вважати якісно новим етапом у
дослідженні мовної діяльності, і передумова формування нової якості пов'язана в
першу чергу не з новими ідеями, що з'явилися в психології, а з новими
методологічними схемами аналізу людського спілкування (комунікації). Ч. Осгуд
прямо пов'язує появу психолінгвістики з використанням методологічних схем
аналізу комунікації, створених в теорії інформації і кібернетики. Спираючись на
теорію біхевіоризму, Осгуд вважав, що в психіці людини немає нічого, що не
піддавалося б спостереження і опису. Відповідно робилися спроби виміряти
конотативне значення слова (сюди входять: оцінка, сила, експресивність). Саме
Осгуду належить метод семантичного диференціала. Це метод кількісного та
якісного індексування значення за допомогою двох полюсних шкал, на кожній з
яких є градація з парою антонімічних слів. Випробуваному надається слово, вони
повинні відзначити цифру, яка відповідає їх уявленням про слово. На кожній
шкалі або градації від +3 до 3 або 7 поділок: 1 хороший, 2 скоріше хороший, ніж
нейтральний, 3 швидше нейтральний, ніж хороший, 4 нейтральний, 5
швидше нейтральний, ніж поганий і т.д. Також відбувалася оцінка слів за різними
критеріями. Так слово «мати» тепліше, ніж батько, але слово батько сильніше, ніж
мати.
Осгуд вважав, що для психіки людини важливий асоціативний зв'язок
стимулу і реакції, а також вся сукупність реакцій на корисні стимули. Звідси
випливає заява, що людина нічим не відрізняється від тварини, хіба що тільки
промовою. Це можна зобразити в такій схемі:
C (стимул) P (реакція), тобто будь який стимул викликає в людині закладену
реакцію, яку можна виміряти.
Опора на біхевіоризм дозволяє створити нову предметну область
дослідження відносини між структурою повідомлення та якостями індивіда. У
нашій мові відображаються наші психічні властивості; структура вербальних
відносин залежить від нашої психіки. Ч. Осгуд звертався до дослідження змісту
окремого слова з використанням відносин між стимулами і реакціями, тобто
Осгуд вивчає асоціації на слово. Дослідження асоціативних зв'язків слова
дозволяє Осгуду вийти на проблему ефективної комунікації, і він створює свою
концепцію мовлення. Осгуд розуміє мову як систему опосередкованих реакцій
людини на різні мовні і немовні стимули. Осгуд підкреслює, що між мовними і
немовними стимулами встановлюються асоціативні зв'язки. У людини існує
вроджена мовна здатність, яка є системою спеціальних фільтрів, і ці фільтри
працюють як на прийомі мови, так і на мовну реакцію. Це означає, що людина
генетично схильна до сприйняття мови, і вона вміє її розмежовувати від інших
шумів. Мова допомагає обмежувати інформацію, яку отримує людина.
Осгуд вважав, що в процесі словотворення (кодування мови) існують 4
рівні:

1)Мотиваційний рівень.
Одиницею рівня мотивації є пропозиція в широкому неграматичному
розумінні. На цьому рівні ,говорять, приймаються рішення загального характеру:
а) говорити або не говорити;
б) якщо говорити, то в якій формі твердження, питання, наказ; в) якщо форма
обрана, то якими засобами користуватися для її вираження в реченні наприклад,
вибрати активну або пасивну форму;
г) що виділити логічним наголосом, які вибрати моделі
інтонації.
 2) Семантичний рівень.
На цьому рівні мовець по черзі виділяє в реченні певні послідовності слів
функціональні класи. Так по Осгуду, розбите на одиниці кодування пропозиції
буде виглядати так: Талановитий художник малює цікаву картину.

3)Рівень послідовностей.
На цьому рівні одиниця слово, але не як семантична одиниця, а як фонетичне
слово. У процесі кодування на цьому рівні послідовностей діють такі механізми:
а) розпізнавання звукових послідовностей;
б) механізм граматичних послідовностей, які мають справу з «великими
сегментами»

4)Інтеграційний рівень.
В якості одиниці тут виступає склад. На цьому рівні діють моторні механізми
кодування, і відбувається звуковий оформлення опрацьованого висловлювання.
Ця модель є першою спробою в загальному вигляді представити процеси
породження мовлення. Звідси випливає один з головних висновків Осгуда мовна
діяльність виникає і розвивається тільки в людському спілкуванні, тобто процеси
виробництва, і сприйняття мови можуть бути досліджені лише в спілкуванні. Це
був абсолютно новий підхід у психолінгвістиці. Таким чином, Чарльз Осгуд
встановлює нову об'єктну область людську комунікацію. Предметом дослідження
стало встановлення характеру відносин між структурою повідомлення та
якостями індивіда, а також проблеми кодування і декодування повідомлення в
умовах комунікації.

До недоліків теорії Осгуда можна віднести наступне:

1) Осгуд не вивчав інтенції мовця
2) Осгуд не розмежовував значення і знання
3) Він не цікавився когнітивної (пізнавальної) базою мовної здібності. Але, не
дивлячись на це, Осгуд безумовно, зробив величезний внесок у розвиток
психолінгвістики. Також він створив у співавторстві з Дж. Грінбергом і Д.
Дженкінсом «Меморандум про мовні універсалії», в якій був запропонований
список універсалій (тобто загальних властивостей всіх природних мов), вони
стосувалися морфологічних і синтаксичних властивостей мов і поділялися на
кілька видів.
Далі, після 1954 року, психолінгвістика розвивалася досить нерівно і, можна
сказати, пережила значні потрясіння. Правда, модель, запропонована в працях
семінару, продовжувала розвиватися. Проте вкрай характерно, що розроблялися
лише окремі її аспекти, але не концепція в цілому. За десять років, якщо не
вважати хрестоматії Сола Сапорт, де зібрані і роботи, що мають до
психолінгвістиці непряме відношення, з під пера психолінгвістів не вийшло
жодної узагальнюючої монографічної праці. Та й що стосується робіт конкретних,
експериментальних, не можна сказати, щоб вони, як би не стверджували їх автори
зворотне, розвивали ідеї збірки 1954 року. Основи концепції значення, що
відбилися в масивній монографії Осгуда і його співробітників «Вимірювання
значення», були закладені Осгудом задовго до 1954 року. Навпаки, найпомітніші
видання міждисциплінарного лінгвопсихологічного змісту, що вийшли з друку до
початку 60 х років створювалися ПОЗА ідей психолінгвістики і часто в полеміці з
ними. Така, наприклад, книга Б. Скіннера «Мовна поведінка». Проте головна
загроза психолінгвістиці виходила не від Скіннера, неспроможність теоретичних
поглядів виявилася очевидною для більшості його колег і відбилася в серії
рецензій та інших відгуків, як правило, дуже критичного змісту. Вона виходила
від групи молодих психологів і лінгвістів, натхненником яких з'явився, з одного
боку, Дж. Міллер, з іншого Ноемі Хомський, який дебютував в 1955 році
дисертацією про трансформацію аналізі, а в 1957 році випустив книгу
«Синтаксичні структури». Ці психологи та лінгвісти прагнули до перегляду
осгудовской концепції мови.
Н. Хомський "Синтаксичні структури", "Породжуюча граматика"
Отже,
ситуація в американській психолінгвістиці різко змінилася, коли з'явилися перші
роботи Ноемі Хомського. Ноемі Холмський (Чомскі), американський лінгвіст і
громадський діяч. Народився у Філадельфії 7 грудня 1928 року. Його батько,
Вільям Хомський, емігрував з Росії в 1913 і до моменту народження сина був вже
авторитетним вченим гебраістом; згодом автор низки відомих монографій з
вивчення, викладання та історії івриту. З 1945р. Хомський вивчав в
Пенсільванському університеті лінгвістику, математику і філософію, перебуваючи
при цьому під сильним впливом (не тільки науковим, а й політичним) свого
вчителя Зеліг Херріс; як і Херріс, Хомський вважав і вважає свої політичні
погляди близькі до анархізму.
Модель Хомського, вперше чітко сформульована ним у 1957 р. в роботі
"Синтаксичні структури" (опублікованій пізніше і російською мовою), швидко
стала модною спочатку тільки в американській лінгвістиці, а потім і в лінгвістиці
інших країн.
Ідеї Дж. Міллера
З
самого початку модель Хомського привернула значну частину американських
психолінгвістів. На чолі нового напрямку встав уже згадуваний Джордж Міллер,
який опублікував кілька робіт у співавторстві з Хомским і пропагували його
модель. Сам Хомський все частіше і частіше став наполягати на можливості
перенесення своєї моделі в психолінгвістику, хоча ще в 1961 р. він вважав
"помилковим" переконання, "що породжує граматика, як така, є модель для
говорить або співвіднесена з нею якимось суворо певним чином. " На відміну від
Ч. Осгуда, який йшов від складного комплексу психолінгвістичних проблем, від
ассоціанізму, від психічного механізму і намагався включити в єдину концепцію
елементи з різноманітних підходів, що ускладнювало освоєння його концепції
лінгвістами. Концепція Дж. Міллера, по суті, була проекцією лінгвістичної моделі
у психіку. Тут знайдено новий підхід до вже відомої проблеми, дуже близької і
зрозумілої лінгвістам. Не випадково саме в міллеровського напрямку з'являється
поняття «перевірка психологічної реальності лінгвістичної моделі».
 Розглядаючи дані два напрямки в психолінгвістиці: ассоціанскої і
трансформаціанської, виділимо відмінності між ними.
По перше, за Дж. Міллером, породження мови визначається характером
планової поведінки, а не системою асоціативних зв'язків, характерної для
пасивної реактивності у розумінні біхевіоризму. В цілому, у зв'язку з аналізом
трансформаційних перетворень, Дж. Міллер виділяє моменти планування
поведінки, більшу активність людини, а не просто реактивність.
По друге, для Дж. Міллера не є провідними ймовірно статистичні критерії
розгортання повідомлення, у той час як для Ч. Осгуда вони були основними.
Головне тут – жорсткі алгоритмічні правила трансформаційного перетворення
висловлювання. У результаті точного виконання цих правил автоматично
виходить граматично правильна трансформа.
По третє, в психолінгвістиці Дж. Міллера робиться крок до подання про
єдність процесів сприйняття мови і процесів виробництва мови, тобто те, що було
не до кінця реалізовано Ч. Осгудом. І, нарешті, якщо асоціативна
психолінгвістика займалася в основному структурою окремого слова, яке
становить елемент ланцюжків слова, то трансформативна від слів переходить до
цілих відгуків, пропозицій, тому що трансформаційне перетворення це
перетворення відразу всієї пропозиції цілком.
Найважливіша відмінність міллеровського напрямку в американській
психолінгвістиці від осгудовского полягає в тому, що був подоланий атомізм
цього останнього. Особливо ясно це видно знов таки на прикладі трактування
засвоєння мови: згідно школі Хомського, це не оволодіння окремими мовними
елементами, а засвоєння системи правил формування осмисленого
висловлювання. Проте два інших зазначених вище недоліки осгудовскої
психолінгвістики залишилися неподоланними. Змінилося уявлення про ступінь
складності мовних реакцій, але залишилася непорушною сама ідея реактивності.
Мовець (або слухає) людина залишилася Робінзоном: можна навіть сказати, що
міллеровського психолінгвістика ще більше поглибила індивідуалізм у
трактуванні мовних механізмів. Справа в тому, що одним з найважливіших
положень психолінгвістичної школи Хомського Міллера стала ідея універсальних
вроджених правил оперування мовою, сформульована на основі тих безперечних
фактів, що, з одного боку, ці правила не містяться в експліцитнїй формі в
мовному матеріалі, поглинання дитиною, а з іншого що будь яка дитина може
однаково вільно опанувати (як рідною) мовою будь якої структури. Таким чином,
процес оволодіння мовою звівся до взаємодії цих вроджених умінь і засвоюваного
мовного матеріалу.
Тут, в ідеї вродженого знання, лежить корінна філософсько методологічна
помилка Хомського, не раз критикована радянськими вченими. Вона в дуалізмі та
визнання апріорних категорій "духу".
Природно, і погляди самого Хомського, і додаток їх до психолінгвістиці
зазнали з часом значну еволюцію. У 1964 році він виступив з ідеєю так званої
"породжує граматику". На думку Хомського, мова це не набір одиниць мови та їх
класів, а механізм, що створює правильні форми. Синтаксис Хомський визначав
як вчення про принципи і способи побудови речень. «Граматика мови,
писав він, являє собою механізм, що породжує все граматично правильні
послідовності і не породжує жодної, граматично неправильної». Так, нескладний
набір слів (1) або (2) запам'ятати важче, ніж осмислену граматично правильну
фразу (3)
(1) паску маленький блакитний пісок робити очей дівчинка
(2) маленький паску з пісковими очима робив блакитну дівчинку
(3) маленька дівчинка з блакитними очима робила паску з піску Потік чутних
нами звуків стає осмисленим лише тоді, коли ми знаємо (нехай
неусвідомлено) граматика цієї мови. На думку Хомського, система правил існує,
як здатність породжувати і розуміти нескінченне число пропозицій. При цьому
граматично правильними можуть бути і безглузді пропозиції.
(4) Безбарвні зелені ідеї люто сплять.
(5) Люто сплять ідеї безбарвні зелені.
Перше речення (4), хоча й безглузде, граматично правильне, а друге (5) ні. Є
всі підстави вважати, що генетичні корені мови слід шукати в тих формах
конкретних людських дій, в яких здійснюється відображення зовнішньої дійсності
і формування суб'єктивного образу об'єктивного світу, основних прийомів
спілкування дитини з оточуючими. Ось чому "глибинні синтаксичні структури"
слід вважати відображенням основних реальних відносин, що існують в дійсності
і виявляються у всій, в тому числі і в немовної, діяльності людини ".
Ідеї Д. Слобіна
Крім
цього, ясно видно, що психолінгвістична концепція Хомського Міллера є хіба
проекцію лінгвістичної моделі у психіку. У переважній більшості досліджень
цього напрямку йдеться про аналіз і кількісної оцінки "психологічної реальності"
тих чи інших компонентів мовної структури або правил переходу від неї до
якимось іншим структурам, зазвичай оголошуємо психологічними (наприклад,
має широке ходіння поняття "когнітивної" , або пізнавальної, структури, хоча
лише деякі психолінгвісти дають цьому поняттю серйозне наукове тлумачення; до
числа останніх належить Ден Слобін). Слобін захищав свою докторську
дисертацію "Граматичні трансформації у дорослих і дітей" в 1963 р. в
Гарвардському університеті. Вже в ній він пішов своїм, неортодоксальним
шляхом. Це виразилося, зокрема, в тому, що Слобін ввів і експериментально
обґрунтував поняття "оборотності незворотності" мовних структур. У книзі
Слобіна "Психолінгвістика", головний висновок полягає в тому, що в мовному
механізмі людини існує ланка, яка здійснює змістовну оцінку мовної інформації
незалежно від аналізу мовної структури пропозиції. Цей висновок принципово
важливий тому, що ставить під сумнів основну ідею Хомського щодо "мовної
здатності". У подальших своїх публікаціях, в основному присвячених дитячій
мові, Слобін розвиває і поглиблює цей підхід, прагнучи пов'язати закономірності
засвоєння мови з домовними формами поведінки і взагалі уявити
психолінгвістичні закономірності як окремий випадок загально психологічних.
Слобін весь час ставить психологічні проблеми, не вирішені в цьому
напрямку американської науки. Бути може, не усвідомлюючи всіх недоліків
психолінгвістичної моделі, що спирається на ідеї Хомського, Слобін об'єктивно
прагне подолати їх. Популярність міллеровської психолінгвістики в США в
значній мірі була викликана розчаруванням американських психологів в
теоретичних догмах біхевіоризму. Хомський здавався найбільш очевидною
альтернативою біхевіоризму, тим більше що дав розгорнуту і переконливу його
критику у відомій рецензії на книгу Скіннера, що викликала при своїй появі
великий шум і неодноразово передруковується в різних антологіях. Інших
альтернатив більшість психолінгвістів США або не знало, або не могло прийняти.
По іншому була справа в Європі, де поширення ідей Хомського наштовхнулося на
ґрунтовну психологічну традицію. Європейські психолінгвісти прийняли ідеї
Хомського Міллера, так би мовити, із застереженням, з самого початку повірять їх
традиційною психологією і перетворюючи у відповідності зі своїм психологічним
"символом віри". Більшість провідних психолінгвістів Європи розвивали
концепцію Хомського Міллера, загалом, в подібному напрямку
"психологізації" і "соціологізації".
Розвиток сучасної психолінгвістики
Сучасн
ий період розвитку психолінгвістики збігся з розвитком когнітивних наук.
Психолінгвістика стала частиною дисциплін, які намагаються відповісти на
питання про характер знання, структуру ментальних уявлень і про те, як вони
використовуються в таких фундаментальних розумових процесах, як логіка і
прийняття рішень. В останні три десятиліття, особливо в останні 10 15 років, в
"традиційної" лінгвістичної середовищі помітно зростає інтерес до
психолінгвістичної проблематики. Не випадково з 1985 року в офіційній
номенклатурі лінгвістичних спеціальностей, затвердженої Вищою атестаційною
комісією, є спеціальність, визначена як "загальне мовознавство, соціолінгвістика,
психолінгвістика". Психолінгвістика стає наукою все більш популярною серед
дослідників. Зараз багато дослідників (наприклад, А. А. Залевська) пишуть про
необхідність комплексного підходу до дослідження закономірностей
функціонування мовного механізму людини. При його вивченні дослідник
демонструє очевидні переваги виходу за рамки лінгвістики і використання
досягнень суміжних наук, зокрема психолінгвістики.
В даний час в США існує спеціальний журнал, майже наполовину зайнятий
психолінгвівстичними публікаціями, "Journal of Verbal Learning and Verbal
Behavior".
Як ми бачимо, психолінгвістика наука досить молода, активно розвивається і
до цього дня. Вона виникла в результаті необхідності відповіді на деякі питання:
як освоїти чужу культуру? Чи відбувається при вивченні структур нової мови
переклад з рідної мови або формуються нові структури? Як навчати глухонімих?
Для відповіді на ці питання потрібно «співпраця» лінгвістики з іншими науками.
Так і з'явилася психолінгвістика. Ця наука так само включає в себе природничо
науковий і соціальний підходи. Глобалізація світових культурних процесів, масові
міграції та розширення ареалів регулярного взаємопроникнення різних мов і
культур (мультикультуралізм), поява світових комп'ютерних мереж ці чинники
надали особливої ваги дослідженням процесів і механізмів оволодіння чужою
мовою.
Можна з упевненістю сказати, що американські вчені внесли найбільший
внесок у розвиток психолінгвістики. Адже саме вони ввели цей термін. У процесі
свого розвитку психолінгвістика пройшла кілька етапи: етап розгляду її з точки
зору біхевіоризму (роботи Ч. Осгуда), відхід від біхевіоризму, ідея «генеративної
граматики» Н. Хомського, ідеї Дж. Міллера, критика деяких ідей Хомського.
Кожна з концепцій важлива і унікальна. Так ж зауважимо, що психолінгвістика
тісно пов'язана з іншими науками, такими як загальним мовознавством
(загальною лінгвістикою), соціолінгвістики, етнолінгвістики та прикладної
лінгвістикою, в останні роки особливо з лінгвістикою комп'ютерної.
Як ми можемо бачити, без участі американських учених психолінгвістика не
отримала б такого розвитку. Шляхом проб і помилок, вони рухали цю науку
вперед, їхні імена вписані золотими літерами в історії розвитку психолінгвістики.
Виокремлено основні напрями розвитку сучасної психолінгвістики:
віртуальна особистість і комунікація, нейропсихолінгвістичні дослідження
мовлення в нормі і патології, психолінгвістика тероризму, психолінгвістичні
дослідження корпоративної ідентичності, культури і менеджменту. Дослідницькі
методи психолінгвістики
Можна виділити чотири групи дослідницьких методів, використовуваних в
психолінгвістиці: організаційні, емпіричні, обробні, інтерпретаційні. За
допомогою організаційних методів проводиться психолінгвістичне дослідження
закономірностей формування і здійснення мовної діяльності; до них відносяться
порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи. Суть порівняльного методу
полягає в зіставленні різних груп досліджуваних або різних (але взаємопов'язаних
між собою) сторін мовленнєвої діяльності. Наприклад, зіставляються групи осіб з
нормою і патологією мови (афазію, алалією, дизартрією, дисграфией і т.д.). Метод
дуже популярний, і з його допомогою отримано багато цінних відомостей про
процеси породження і сприйняття мови. Дослідження афазії дозволило говорити
про мови як багатоетапному і многоопераціональном процесі (Ф. Галл початок
XIX ст., X. Джексон 1860 1880 і рр., А. Куссмауль 1870 1890 і рр., А. Пік початок
XX ст. та інші вчені), про функціональний характер мови і існування різних рівнів
її організації (X. Джексон), про реальність і автономності різних операцій в
мовному процесі, зокрема, семантичних, синтаксичних, лексичних операцій і т.д.
Можуть порівнюватися групи випробовуваних іншого роду: наприклад, діти і
дорослі, носії різних мов, люди, які володіють і ще не опанували грамотою, і т.д.
Дослідження застережень, «ослишек», «описок» або «очиток» дозволяє виявити
багато специфічні властивості мовних процесів, а також цікавлять дослідників
мовної поведінки обстежуваних. Зокрема, за допомогою методу об'єктивного
спостереження було встановлено, що програма побудови мовних висловлювань
зазвичай будується не «поелементно», а цілими великими «блоками», оскільки в
вищенаведених помилки наступні елементи часто займають місце попередніх,
наприклад: «Помідори треба мити митими»; або «Сік був вкусленькій,
кисленький» (правильно «смачненький»).
В якості прикладу методу самоспостереження можна привести відоме
спостереження Альберта Ейнштейна за процесом свого теоретичного мислення, в
якому, за словами вченого, немає слів; слова з працею підшукуються їм для опису
вже завершеного розумового процесу.
До емпіричних методів відносяться також бесіда, анкетування,
запитальники, тести і ряд інших.
До експериментальних методів відносяться різні види лабораторного,
природного, психолого педагогічного та інших експериментів. У відомому
експерименті, що показав важливу роль установки в сприйнятті мови, різних груп
випробовуваних пропонувалося прослухати одні і ті ж, записані на магнітну
стрічку, нечленороздільні висловлювання і немовні шуми. Піддослідні мали
розшифрувати ці зашумлені записи, тобто визначити зміст промови (хоча ніякого
змісту в записах не було). Одним випробуваним перед прослуховуванням
говорилося, що записана проповідь священика, іншим що записані інструкції
тренера гравцям баскстболістам в перерві матчу і т.д. Виявилося, що, незважаючи
на однаковість і безглуздість записи, випробовувані розшифровували її і
розшифровували в повній відповідності з дайной їм семантичної установкою
(270).
Методи обробки це різноманітні статистичні методи, метод опису отриманих
даних дослідження.
Особливе місце в психолінгвістиці займають інтерпретаційні методи
(Зокрема, у зв'язку з недостатньою поки ще розробленістю методів
експериментального дослідження).
Науковий факт, взятий сам по собі, не включений в певну систему знань
(наукову гіпотезу, теорію), мало що значить. Важливо звернути увагу на
основоположний принцип наукового дослідження: Щоб правильно інтерпретувати
і зрозуміти ті чи інші факти, їх потрібно розглядати в системі наукових уявлень.
Разом з тим вибір тієї чи іншої концептуальної системи наукових поглядів в
психолінгвістиці нерідко досі стає особистісним вибором дослідника.
Питання про необхідність введення експерименту в лінгвістиці вперше
поставив в 1938 році Л. В. Щерба, що на його думку, дозволить глибше
проникнути в розуміння мовної діяльності людини.
Асоціативний експеримент – є найбільш розробленою технікою
семантики. Семантика є об’єктивна, що вивчає безпосередньо значення
слова і також суб’єктивна, що вивчає асоціації на те, чи інше слово.
Семантичне поле – це сукупність слів разом з їх асоціаціями.
Процедура асоціативного експерименту. Піддослідним дається список слів
і завдання відповісти першими словами (по асоціації), що спаде на думку (т. б.
підослідним пропонується на певний словесний стимул видати першу словесну
реакцію).
Існує декілька різновидів асоціативного експерименту:
1. Вільний асоціативний експеримент – піддослідним не ставиться ніяких
обмежень на реакцію.
2. Спрямований асоціативний експеримент, де піддослідним пропонується
давати відповіді лише певного виду (наприклад відповідати лише іменниками чи
дієсловами).
3. Ланцюговий асоціативний експеримент, коли пропонується відповідати
декількома асоціаціями.
Існують спеціальні словники асоціативних норм. Асоціативні норми
фіксують типові для даної культури та соціуму асоціативні реакції на мовні
стимули. Такі словники були вперше складені американськими психіатрами
Кентом і Розановим в 1910 році, і надруковані в журналі «Вивчення психічних
захворювань».
Інтерпретація відповідей асоціативного експерименту:
синтагматичні асоціації, коли слово стимул однієї частини мови, а реакція
іншої.
парадигматичні асоціації, коли слово стимул і реакція однієї частини мови.
Виділяють також асоціації, що мають родо – видові відносини, фонетичну
схожість із стимулом, асоціації, що виражають протиставленість, клішовані. На
характер асоціацій впливають також вік, освіта, географічні умови проживання,
професія людини.
Головною перевагою асоціативного експерименту є його простота, зручність
застосування, оскільки він може проводитися з великою групою людей
одночасно.
Метод семантичного диференціалу – відноситься до методів шкалювання,
запропонований Ч. Осгудом. Піддослідним пропонується оцінити слово по 3 ом
факторам: оцінка, сила, орієнтовна активність, де кожен фактор містить чотири
пари протилежних шкал, між якими міститься градація від +3 до – 3. При цьому
загальна кількість балів, приписаних якомусь мовному об’єкту підсумовується.
Так, кожний піддослідний фіксує свій власний досвід, відповідно Ч. Осгуд
вважав, що ця методика дозволяє оцінити не значення слова, як таке, а
конототивне значення – це емоційне, суб’єктивне ставлення до слова.
Методика доповнення чи завершення. Вперше була використана
американським дослідником У. Тейлором в 1953 році. Піддослідним,
пропонувалося відновити текс, тобто вставити пропущенні слова.
Сама ідея цієї методики виникла тому, що використання технічних засобів
комунікації, спричинило пропуск букв чи їх заміну з метою конспірації. Люди, що
забезпечували передачу інформації, задумалися про допустимі межі руйнування
тексту.
Так виявилося, що піддослідним легше відновити речення, що пошкоджене в
«легкій» формі (коли пропускаються артиклі, займенники, допоміжні слова), ніж
у «важкій» (коли пропускаються іменники, смислові дієслова та прислівники).
Більш успішно пошкоджений текст буде відновлений тими піддослідними,
які більше знають про описуваний в тексті фрагмент дійсності. Ч. Осгуд
відзначив, що ступінь правильності відновлення тексту є показник його
читабельності, тобто наскільки дане повідомлення важке для одержувача.
Методика закінчення речення – полягає в тому, що піддослідним
пропонується усно чи письмово закінчити початі речення (методика дозволяє
зрозуміти те, як люди будують речення).
До числа методів опосередкованого дослідження семантики, відносять і
такі, коли піддослідних просять висловитись, що до істинності чи помилковості
значення деяких слів.
В ході експерименту по градуальному шкалюванні піддослідним
пропонується розташувати ряд слів однієї семантичної групи від спадання до
зростання.
Так можна виміряти семантичну відстань між словами на певній шкалі.
Подібні експерименти дозволяють створити градуальні словники, що мають
практичну цінність.
Метою визначення граматичної вірності є те, що піддослідним потрібно
сказати наскільки подане речення, граматично правильно чи вживане. Такі
експерименти дозволяють отримати інформацію про те, які вислови найчастіше
вживають в буденній мові.
 Опитувальник – являє собою набір речень, прочитавши які піддослідні
мають відповісти на певні запитання (чи вони граматично правильні чи ні, що
значить той, чи інший вислів).