ЛЕКЦІЯ 1

ВСТУП
МОВОЗНАВСТВО ЯК НАУКА
СУТЬ МОВИ

1. Мовознавство як наука. Предмет і завдання курсу “вступ до

мовознавства”.
2. Основні проблеми мовознавства. Методи лінгвістичних досліджень.
3. Місце мовознавства в системі наук.
4. Суспільна та знакова природа мови.
5. Функції мови в суспільстві.
6. Діалектична єдність мови і мислення. мова й мовлення.
Мовознавство як наука. Предмет і завдання курсу
“вступ до мовознавства”
Мовознавство / лінгвістика – це наука про мову, її суть і суспільні
функції, внутрішню структуру, закономірності функціонування й
розвитку.
Предметом мовознавства є природна людська мова, а об’єктом
дослідження лінгвістів виступає мовлення як конкретний вияв мови.
Мовознавство є теоретичним, а не практичним знанням мов.
Зараз кожна освічена людина, крім своєї рідної мови, володіє ще
однією / кількома іноземними мовами. При цьому не всі знавці мов
можуть бути мовознавцями. Вони можуть бути практиками, цебто
практично володіти мовою, однак не знати її історії, стосунків з
іншими мовами та не бути теоретиками.
 конкретне й загальне мовознавство
Залежно від мети і проблем дослідження виділяють
- конкретне мовознавство;
- загальне мовознавство.
Конкретне мовознавство вивчає конкретну мову (україністика,
русистика, богемістика), групу споріднених мов (славістика,
германістика, романістика) або сім’ю мов (індоєвропейське,
тюркське мовознавство); подає фактичний матеріал для
теоретичних узагальнень.
Загальне мовознавство вивчає мову як загальнолюдське явище, її
структуру й закономірності функціонування і є теоретичною,
методологічною базою для конкретного мовознавства.
Основні проблеми загального мовознавства:
• суть мови;
• зв’язок мови й мислення;
• походження мови;
• причини і закони розвитку мови;
• типологія мовних одиниць;
• система та структура мови;
• класифікація мов;
• методи лінгвістичних досліджень;
• місце мовознавства в системі наук;
• практичне використання теоретичних знань про мову.
 Мета курсу “вступ до мовознавства”
Метою курсу “вступ до мовознавства” є:
- ознайомлення студентів із основними поняттями й термінами
мовознавства,
- розширення їх лінгвістичного кругозору,
- розвиток навичок лінгвістичного аналізу.
Курс закладає основи для поглибленого вивчення конкретної
мови, її зіставлення з рідною мовою, свідомого засвоєння інших
дисциплін мовознавчого циклу.
Основні проблеми мовознавства. Методи лінгвістичних досліджень.

• У мовознавстві сформувались два основні підходи до вивчення

явищ мови:
1) Синхронний (від гр. synchronos “одночасний”). Цей підхід
ґрунтується на дослідженні стану мови як цілісної системи
взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів на певному етапі
розвитку (не обов’язково на сучасному).
2) Діахронний (від гр. dіа “через” і chronos – “час”) підхід
ґрунтується на вивченні окремих мовних явищ, розвитку системи
мови у цілому в їх історичній послідовності.
Їх основоположниками вважають І. О. Бодуена де Куртене і
Ф. де Соссюра.
Основні методи лінгвістичних досліджень
Кожна наука формує комплекс спеціальних методів дослідження. Лінгвістичний метод (від гр.
methodes – шлях дослідження, спосіб пізнання) – це спосіб / прийом або система прийомів,
використаних для вивчення мови. Отже, основні методи лінгвістичних досліджень:
1) описовий (планомірний послідовний аналіз мовних одиниць, їх інвентаризація та систематизація;
з’ясування особливостей будови й функціонування мовних одиниць і мови в цілому);
2) історичний (вивчення процесу розвитку фонетичної, морфологічної, синтаксичної та інших систем
мови в результаті зіставлення структурних елементів, які змінюються, встановлення причин цих змін);
3) порівняльно-історичний (система наукових прийомів виявлення / реконструкції незафіксованих
мовних фактів минулого шляхом порівняння відповідних фактів пізніших етапів історичного розвитку
двох / кількох споріднених мов або їх діалектів. на цьому методі ґрунтується генеалогічна класифікація
мов);
4) зіставний (зіставлення двох або більше мов (неспоріднених) із метою з’ясування їх схожості й
відмінності. на цьому методі базується типологічна класифікація мов);
5) структурний (вивчення мови, що передбачає її пізнання як цілісної структури, елементи й частини
якої співвідносні та пов`язані чіткою системою лінгвістичних відношень; метод передбачає розробку
системи категорій і визначень тільки на основі цих зв’язків, взаємовідношень і протиставлень
внутрішньої мовної системи);
6) статистичний / кількісний (пізнання та вивчення мови з кількісної точки зору).
 Місце мовознавства в системі наук
• Мовознавство є гуманітарною наукою.
• Усі науки можна поділити на ті, предметом яких є природа –
фізика, хімія, географія, біологія, астрономія тощо, і ті, предметом
вивчення яких є людина, суспільство людей.
• Такі науки прийнято називати гуманітарними (лат. humanus –
людський, властивий людям). До них належить філологія, історія,
мистецтвознавство.
• Потрібно зазначити, що поділ усіх наук на дві частини дуже
умовний і не відбиває справжнього стану предметів дослідження.
усі науки так чи інакше пов’язані між собою та взаємозумовлені.
Мовознавство тісно пов’язане з іншими науками – психологією й
логікою, анатомією і фізіологією людини, фізикою, математикою, етнографією, історією тощо.

• Мовознавство пов’язане з філософією, яка в античному світі була

синтезом усіх людських знань. Поступово розвиваючись, окремі
науки вийшли з надр філософії і можна було б сказати, що кожна
виробила свою філософію, свою теорію науки. теоретичною
частиною мовознавчих наук є загальне мовознавство.
• Нерозривним є зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає
закони людського мислення, що, у свою чергу, не можливе без
мови. такі логічні категорії, як поняття, судження, умовивід, хоч і
не збігаються з мовними, але наприклад, морфема, слово та
речення тісно пов’язані з ними. багато що запозичила лінгвістика
з логічних методів моделювання речень.
 Зв’язок мовознавства з іншими науками
• Існує зв’язок мовознавства та психології. Психологія є наукою про
закономірності психічної діяльності людей. Психолінгвісти
вивчають мовленнєву діяльність людини: як засвоюється мова
дитиною, цікавляться економією людських зусиль під час
мовлення.

• Завдання вивчення живих діалектів і говірок спонукало лінгвістів

до збирання фольклору, вивчення його носіїв і побуту – відтак
виник зв’язок лінгвістики з етнічними науками, зокрема
етнографією (народознавством).
Зв’язок мовознавства з іншими науками
• Варто відзначити зв’язок із кібернетикою – наукою про закони
перетворення інформації у складних керованих системах.

• Мовознавство пов’язане з математичною логікою, з

математичною статистикою та теорією ймовірності. Завданням
кібернетики є пристосування даних інших наук до електронної
техніки. чи можна людський мозок замінити машиною? Відомо,
що за допомогою комп’ютерних програм можна робити
переклади текстів. Та хоч би яких успіхів досягли машини,
навряд чи вони зможуть замінити переклад людиною.
 Суспільна та знакова природа мови
В історії розвитку мовознавства висувалися різні теорії пояснення
суті мови:
• як біологічного явища: особливої функції людини А. Шлейхер,
М. Мюллер);
• як психічного індивідуального явища: специфіка мови
ґрунтується на психічних процесах у свідомості індивіда (В.
Гумбольдт, Г. Штейнталь, О.О. Потебня);
• як психофізичного явища (Г. Пауль, К. Бругман, П.Ф. Фортунатов,
О. О. Іахматов);
• як соціального явища (Ж.-Ж. Руссо, А. Мейє, Ш. Баллі).
 Суспільна природа мови
Суспільна природа мови виявляється в тому, що мова виникає й
існує тільки в людському середовищі і не передається спадково.
Мову як суспільне явище слід відрізняти від інших суспільних явищ:
науки, техніки, мистецтва. Кожному притаманні свої специфічні
особливості та функції в певних сферах суспільства.
Мова ж обслуговує суспільство в усіх сферах життя. Крім мови, у
людей є й інші засоби спілкування: міміка, жести, певні умовні
знаки.
Однак усі вони не такі досконалі, як природна мова. зокрема,
обмеженими у просторі й часі. Вони використовуються тільки в
певних ситуаціях. Мова ж універсальний засіб людського
спілкування.
 Основні функції мови
Мова виконує в суспільстві такі основні функції:

1) комунікативну;
2) формування та вираження думки;
3) пізнавальну;
4) акумулятивну;
5) емотивну;
6) естетичну.
Діалектична єдність мови і мислення. Мова й мовлення
Аналіз функцій, які виконує мова, свідчить про ще одну виразну її рису – зв’язок із
мисленням, оскільки мова виконує функцію формування думки. Мислення, у свою
чергу, контролює відбір мовних засобів для вираження певної інформації.
У розв’язанні питання зв’язку мови і мислення немає одностайності. Існує
переважно три погляди:
а) ототожнення мови та мислення, ігнорування їх специфіки;
б) відрив мови від мислення, визнання існування “чистого” мислення без мови;
в) пов’язаність мови й мислення.
Цей третій погляд, імовірно, є найсправедливішим. Значний вплив на його
формування мало вчення І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи в
людей.
Єдність мови і мислення виявляється в тому, що вони пов’язані з діяльністю
центральної нервової системи й мозку. При порушенні центральної нервової
системи порушується мовленнєва діяльність і, навпаки, при порушенні мовленнєвої
діяльності можна говорити про патологію центральної нервової системи.
 Діалектична єдність мови і мислення. Мова й мовлення

• У більшості випадків наше мислення вербальне (словесно

оформлене). Таке твердження справедливе також тоді, коли
людина не виголошує свої думки вголос (внутрішнє мовлення).
Інші види мислення (технічне, образне) є додатковими і
базуються на вербальному мисленні.
• Як знаряддя спілкування, мова функціонує та розвивається в
мовленні кожного члена суспільства. Проблема взаємозв’язку і
відмінності мови й мовлення – одна з актуальних проблем
сучасного мовознавства. Уперше мову і мовлення послідовно
розмежував Ф. де Соссюр (1857–1913), пізніше в цьому напрямку
плідно працювали Л.В. Щерба., О.І. Смирницький та ін.
 ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ. ВСТУП ДО МОВОЗНАВСТВА. 1 КУРС
Практичне заняття № 1. Предмет, завдання й методи мовознавства. Природа,
сутність, функції й будова мови. Теоретичні питання
Практичне заняття № 1. Предмет, завдання й методи мовознавства. Природа, сутність, функції й
будова мови. Теоретичні питання
1.Мовознавство як наука.
2. Місце лінгвістики в системі наук.
3. Основні розділи мовознавства.
4.Сучасні напрями мовознавства.
5. Методи дослідження мови (описовий, порівняльно-історичний, зіставний, структурний).
6. Мова як знакова система.
7. Мова і мислення. Типи мислення: поняттєве, чуттєво-образне, технічне. Вербальне й
невербальне мислення.
8. Мова й мовлення.
9. Структура мови.
10. Мова й суспільство. Загальнонародна мова та її диференціація.
11. Функції мови.
Рекомендована література:
• Рекомендована література:
1. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. К., 1974. С.
24-43.
2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. К.: Одеса: Вища школа,
2006. С. 8-68.
3. Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. М., 1987. С. 6-44.
4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. К.: Академія, 2000. С. 7-38.
Практичні завдання. # 1
Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців та
прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової
літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову. Наприклад:
 Дмитро Васильович Павличко
1. «Українська мова для України ніколи не була тільки засобом
спілкування, збереження фольклорних та літературних
цінностей, творення філософсько-духовного коду нації. Вона
була і, мабуть, ще довго залишатиметься політичною зброєю
народу, кореневищем його державності», - зазначає Дмитро
Васильович Павличко - всесвітньо відомий український поет,
перекладач, дипломат, літературний критик, визначний
громадсько-політичний діяч, автор однієї з найулюбленіших
українських пісень “Два кольори”.
 Дмитро Васильович Павличко
В ліриці завжди виразно звучала тема рідної мови:
“Орідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий нетяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я”.
1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як безпосередньо закладену в людині,
оскільки свідомим витвором людського розуму мову пояснити неможливо… Мову неможливо було
б вигадати, якби її тип не був уже закладений у людському розумі. Щоб людина мала можливість
опанувати хоча б одне слово не просто як чуттєву спонуку, а як членоподільний звук, що позначає
поняття, вся мова загалом і в усіх своїх взаємозв’язках уже повинна бути закладена в ній. У мові
нема нічого одиничного, кожний окремий її елемент виявляє себе лише як частина цілого. Яким би
природним не здавалося припущення про поступове утворення мов, вони мали виникнути лише
одразу. Людина є людиною тільки завдяки мові, а для того щоб створити мову, вона вже повинна
бути людиною. Коли припускають, що цей процес відбувався поступово, послідовно і начебто по
черзі, що з кожною новою частиною набутої мови людина все більше ставала людиною, і
вдосконалюючись таким чином, ми знову стали вигадувати нові елементи мови, то залишають поза
увагою неподільність людської свідомості і людської мови, не розуміють природу дії розуму,
необхідного для опанування окремого слова і разом із тим достатнього для розуміння всієї мови.
Тому мову неможливо уявити собі як дещо подане заздалегідь, оскільки в такому випадку зовсім не
зрозуміло, яким чином людина могла зрозуміти цю даність і примусити її слугувати собі. Мова за
необхідності виникає із людини, і, звичайно, мало-помалу, але так, що її організм не лежить у
вигляді мертвої маси в сутінках душі, а як закон обумовлює… функції мисленнєвої сили людини…»
(Гумбольдт В. О сравнительном изучении языков применительно к различным эпохам их
развития // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 313–314).
Практичні завдання. Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців та
прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової літератури 1-2
висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.

2. «Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і словник, то ми маємо тут справу з їхніми
фізіологічними функціями, з тим, як працюють їхні складові в цілому і окремо і як крізь них
складається органічне життя мови. Існування ж такого у мов має бути визнаним. Покоління
проходять, а мова залишається, кожне із поколінь застає мову, як таку, що вже існувала до нього, і
притому більш сильною і потужною, ніж саме це покоління; жодне з поколінь ніколи не збагне до
кінця її сутності і такою залишає її нащадкам; характер мови, її своєрідність пізнаються лише
протягом цілого ряду поколінь, проте вона пов’язує всі покоління, і всі вони виявляють себе в ній;
можна бачити, чим зобов’язана мова певному періоду часу, окремим людям, але залишається
невизначеним, що винні вони їй. По суті, мова, яка передається нащадкам – тільки не у вигляді
фрагментарних звуків і мовленнєвих побудов, а у своєму активному бутті, – мова, яка не є
зовнішньою, а саме внутрішньою, мова у своїй єдності з існуючим завдяки їй мисленням, ця мова
являє собою саму націю і власне націю. Що ж являє собою мова, як не розквіт, до якого прагне вся
духовна та тілесна природа людини, у якій вперше набуває форми все, що є невизначеним і
хитким, а витончене та ефемерне постає у переплетінні з земним? Мова – це також розквіт усього
організму нації. Людина може опанувати мову, тільки перейнявши її від інших…»
(Гумбольдт В. О влиянии различного характера языков на литературу и духовное развитие //
Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 324–326).
Практичні завдання. Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців
та прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової
літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.

3. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова народу є його дух, і дух
народу є його мова, і важко уявити собі що-небудь більш тотожнє… Мова, якої б
форми вона не набувала, завжди є духовним утіленням життя нації». (Гумбольдт В. О
различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие
человеческого рода // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 68, 72).
4. «Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з
письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами
ввічливості, із військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих
систем». (Соссюр де Ф. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корнійчук, К. Тищенко.
– К., 1998. – С. 28).
5. «Слово для людини є таким самим реальним умовним подразником, як і всі інші
спільні в неї з тваринами, але разом із тим і таким багатоохоплюючим, як ніякі інші, що
не йде в цьому плані ні в яке кількісне і якісне порівняння з умовними подразниками
тварин». (Павлов И. П. Полн. собр. соч. – 2-е изд., доп. – М.; Л.,1951. – Т.4. – С. 428).
Практичні завдання. Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців
та прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової
літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.

6. «Для індивідуума початок мовлення є початком його мовного розвитку, для

цілого ж людського роду початок мови є початком його історії. При поступовому
розвитку від нижчих, долюдських видів людина з точки зору мови стала людиною
лише тоді, коли розвинула в себе мову, або мовлення, у їх сучасному вигляді… …
Люди могли почати говорити лише тоді, коли, переставши ходити на чотирьох
кінцівках, вони почали триматися на двох ногах, з піднятою вгору головою, з
випрямленою шиєю, з кільцями гортані і дихального горла, які лежать один над
одним, а не розташовані один біля іншого. Наскільки стояння на двох ногах
допомогло механізму мовлення, краще за все доводять птахи, які можуть
навчитися наслідувати людське мовлення, у той час як для більш розвинених
чотириногих це…є неможливим. Дитина може почати діяти органами мовлення,
як це роблять дорослі, лише тоді, коли вона ходить, або… вже тримається
прямо». (Бодуэн де Куртенэ И. А. О задачах языкознания // Хрестоматия по
общему языкознанию / Сост. Л. П. Иванова. – К., 2008. – С. 278–280).
7. «Мова і мовлення є комплементарними структурами. Це означає, що немає
мови без мовлення і мовлення без мови, як нема лівого без правого. Мова – це
система правил, за якими здійснюється мовлення. Вона може бути подана як
таблиця дискретних одиниць, зразків (парадигм) мовоформ. Мовлення як
реалізація цих форм являє собою безперервну послідовність складів. При
формуванні мови у процесі комунікації безперервний складовий (іконічний)
код має бути перетворений на дискретні одиниці – фонеми, морфеми, слова.
Це відбувається в ієрархії нейронних ланцюгів слухового аналізатора». (Жинкин
Н. И. Язык – речь – творчество / Избранные труды. – М., 1998. – С. 341).
8. «…Мова існує.. оскільки в людському суспільстві є потреба у спілкуванні. А
спілкування – це перш за все обмін «значеннями», і все у мові підпорядковано
завданню здійснення цього обміну «значеннями»». (Звегинцев В. А.
Теоретическая и прикладная лингвистика: Учебное пособие. Изд. 2-е. – М.,
2007. – С. 15).
9.«Мова – основний об’єкт вивчення мовознавства. Під мовою перш за все
розуміють природну людську мову (в опозиції до штучних мов і мови тварин),
виникнення та існування якої нерозривно пов’язане з виникненням та
існуванням людини – homo sapiens. Термін «мова» має… два взаємопов’язаних
значення: 1) мова взагалі, мова як певний клас знакових систем; 2) конкретна,
так звана етнічна, або «ідіоетнічна», мова – певна реально існуюча мовна
система, яка використовується в певному соціумі, у певний час та у певному
просторі. Мова у першому значенні – це абстрактне уявлення про єдину
людську мову, осереддя універсальних властивостей усіх конкретних мов.
Конкретні мови – це численні реалізації властивостей мови взагалі. Мова взагалі
є семіотичною (знаковою) системою, яка природно (на певній стадії розвитку
людського суспільства) виникла і закономірно розвивається, має властивість
соціального призначення, – це система, яка існує перш за все не для окремого
індивіда, а для певного соціуму». (Кибрик А. Е. Язык // Лингвистический
энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990. – С. 604).
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте,
будь ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.

1. «Форми, в які складалася давня українська міфологія, були реальні

образи, взяті на землі. Бо земля була в давнього чоловіка, як кажуть,
під носом, а небо – під лісом. Молода слабосильна душа не могла
ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до помочі
фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами картин, а не
душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філософію й науку. Всі
образи для своєї релігії давні Українці мусіли брати з природи, котра
обгортувала їхнє життя з усіх усюдів, як і всі народи з давніх давен в
своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й
вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби
діялось десь на землі». (Нечуй-Левицький І. Світогляд українського
народу. Ескіз української міфології. – 2-е вид. – К., 2003. – С. 6.)
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте,
будь ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.

• 2. «Усі мови світу можна поділити на групи за певними принципами, що

покладені в основу класифікації. Так, вони можуть бути систематизовані
за територіальною чи географічною, ареальною ознакою (наприклад,
мови Африки, Австралії, Європи); залежно від функцій, які вони
виконують у суспільстві (наприклад, латинська мова в римсько-
католицькій церкві, церковнослов’янська – в греко-правословній,
арабська – в ісламі); за їх поширеністю тощо». (Бевзенко С.  П. Вступ до
мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 39.)
• 3. …Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, – Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі. Сини мої невеликі, Нерозумні діти, Хто вас щиро без
матері Привітає в світі? Сини мої! Орли мої! Летіть в Україну, – Хоч і лихо
зустрінеться, та не на чужині… (Т. Г. Шевченко «Гайдамаки»).
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте,
будь ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.
• 4. …Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?
• Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!
• Галя. Які ж там гості і відкіля?
• Стеха. Угадайте.
• Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?
• Стеха. Із Чигирина, та хто такий?
• Галя. Які-небудь старшини?
• Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і …
• Галя. Та хто ж такий? Може… та ні! Сьогодні такий день. А мені батюшка учора і
говорив щось таке.
• Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю – тільки не скажу…
(Т. Г. Шевченко «Назар Стодоля»).
• 5. БАЛАКУНИ
• Торочив базіка всім:
• Я збудую диво-дім!
• Торохтій допомагав –
• Язиком дошки «тесав».
• Теревенив пустомеля:
• Скоро будуть стіни й стеля!
• Говорун клав на словах
• З бляхи цинкової дах.
• І патякало патякав:
• Полакую я все лаком!
• Балакуха щебетала,
• Пахвалялась.
• Обіцяла
• Для гостей спекти в печі
• Пиріжки і калачі.
• В дім без вікон і дверей
• Талалай скликав гостей.
• На гостину всі прийшли.
• Проте дому не знайшли,
• Ні дверей, ані стіни…
• Он які балакуни! (О. Сенатович).
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте,
будь ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.

• 6. «Дейнека – у другій половині ХVІІ ст. – селянин-повстанець,

озброєний дрючком (з турецьк. – «удар палицею»), довбнею,
рогатиною, косою, що брав участь у повстанні на Лівобережній
Україні; цим словом уперше було названо солдатів піхотного
полку, сформованого у 1657 р. полтавським полковником М.
Пушкарем з погано озброєного натовпу представників нижчих
станів суспільства (цей факт описує «Літопис с. Величка»);
дейнеками поляки називали козаків. Чи то граки, чи то галич, чи
то хижі дейнеки розпускають по Вкраїні загони далекі?
(П. Куліш)». (Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури:
Словник-довідник. – К., 2006. – С. 172.)
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте, будь
ласка, які функції мови проявляються в них більшою мірою.
7. Прочитайте паремії. Прокоментуйте їх.
• Укр.: Без муки немає науки.
• Рос.: Наука – не медовуха: в рот не вольешь.
• Англ.: No pains, no gains.
• Нім.: Ohne Flei kein Preis.
• Лат.: Non est ad astra mollis e terra via. (Нелегкою є дорога від землі
до зірок.)
(Жовківський А. М., Жовківська Г. А, Івасютин Т. Д., Макар Ю. І.,
Попеску І. В., Сафроняк О. В., Сулим В. Т., Фурдас М. Г. Мудрість
народна – мудрість міжнародна: Прислів’я, приказки, крилаті вислови
та мовні звороти дев’ятьма мовами. – Чернівці, 2004. – С. 9.)
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте, будь ласка, які
функції мови проявляються в них більшою мірою.

8. Перекладіть українською мовою. Порівняйте семантичне

значення оригіналу й перекладу.
• AUTUMN
• A touch of cold in the Autumn night –
• I walked abroad,
• And saw the ruddy moon lean over a hedge
• Like a red-faced farmer.
• I did not stop to speak, but nodded,
• And round about were the wistful stars
• With white faces like town children. (T. E. Hulme)
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте, будь ласка, які
функції мови проявляються в них більшою мірою.

9.Поясніть суть застереження вченого:

• "Коли тим чи іншим методам починають надавати загально-
методологічного, філософського значення, мирному
співіснуванню напрямів кладеться кінець, бо інакше наукова
терпимість, необхідна для прогресу обертається на
безпринципність, яка може тільки гальмувати розвиток
науки"(Ф.П. Філін).
 Запитання для самоперевірки
1. Як називається мовознавство, яке вивчає окремі мови?
2. Як називається мовознавство, що займається проблемами, притаманними всім мовам?
3. Як називається мовознавство, що займається створенням словників, довідників тощо?
4. Поняття «філолог» та «мовознавець» означають одне й те саме? Аргументуйте відповідь.
5. Є вербальні та невербальні засоби спілкування. До яких слід віднести сигнали світлофора?
6. Як називається локальний різновид загальнонародної мови?
7. Яку гіпотезу розробили Е. Сепір і Б. Уорф ? У чому її сутність?
8. Яка функція мови нерозривно пов’язана з комунікативною? 9. Які ви знаєте обов’язкові
властивості знаку?
10. Який тип мислення притаманний лише людині?
11. Як називається наука, що вивчає різні системи знаків?
12. Чи потрібна мова для здійснення технічного мислення?
13. Яке явище є психофізичним: мова чи мовлення?
14. Мова – це явище біологічне, психічне чи соціальне?
15. Розвиток мови, зміна її протягом тривалого часу – це синхронія чи діахронія?