1.

Описовий метод – планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення

особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку
мови, тобто у синхронії
Метою методу є гадання точного і повного опису мовних одиниць.
Наприклад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений
повинен вичленити з мовлення всі звуки, ідентифікувати їх і подати їх повний
список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й
приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні - на дзвінкі й глухі
тощо).
Метод має велике практичне значення, адже він пов’язує лінгвістику з
суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов,
тлумачні, орфоепічні та інші нормативні словники
Порівняльно-історичний метод – сукупність прийомів і процедур історико-
генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для
встановлення закономірностей їх розвитку
Даний метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення не зафіксованих
писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного
порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов,
відомих за писемними пам’ятками або безпосередньо за їх уживанням у
мовленні.
Порівняльно-історичний метод є найважливішим інструментом установлення
спорідненості мов і пізнання їх історії. На його основі створені порівняльно-
історичні, порівняльні та історичні описи мов й етимологічні словники
Зіставний метод – сукупність прийомів дослідження й опису мови через її
системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Цей
метод застосовується до вивчення будь-яких мов – споріднених і
неспоріднених. Він спрямований на сучасний стан мови
Мета методу – шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні,
специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах
Зіставний метод має велике практичне значення. За його допомогою виявляють
збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії та
практики перекладу й методики навчання іноземних мов, розкривають
конкретні специфічні особливості мови. На основі зіставного методу створені
зіставні граматики різних мов і перекладні словники.
Експериментальний метод – створює штучні умови для вивчення окремих
фактів мови, щоб виявити певні ознаки, які неможливо спостерігати в
звичайних умовах існування
Структурний метод – метод синхронного аналізу мовних явищ лише на
основі зв’язків і відношень між мовними елементами
Мета структурного методу – вивчення мови як цілісної функціональної
структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов’язані строгою системою
лінгвальних відношень
2. Звукова мова – система звукових сигналів за допомогою яких людина
отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію. Інші відомі нам засоби
спілкування представлені системою письмових знаків та символів або ж
системою жестів, міміки, пантоміміки (мова тіла). Головна різниця цих засобів
спілкування – різні методи передачі інформації.
Одним із засобів спілкування є невербальне спілкування. У той час як
словесним спілкуванням передається чиста інформація, невербальними –
ставлення до партнера. До невербальних знаків належать:
 експресивно виразні рухи (поза, міміка жест, хода)
 погляд (довжина та частота погляду)
 інтонація (гучність, тембр, паузи, зітхання, сміх)
Невербальні сигнали здебільшого спонтанні, несвідомі, у той час як звукову
мову можна цілком свідомо контролювати. Звукова мова є універсальним
засобом передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є
вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби – найважливіші
компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень. Спільною є
мета засобів – передача інформації. У багатьох випадках повноцінне
спілкування являє собою об’єднання звукової мови з іншими засобами, адже
лише так можливо повністю виразити свою думку та мати якийсь вплив на
аудиторію чи співрозмовника.
3. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона є найважливішим
засобом спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у
сучасному суспільстві (у науковій, діловій, освітній та інших галузях життя
людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати
все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як
кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем
виразності. Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як
наслідок діяльності, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.
Мислеформулююча функція реалізується в тому, що, формуючи думку,
людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним
й абстрактним. Понятійне мислення — це оперування поняттями,
позначеними певними словами, за відсутності яких ми перестали б існувати. До
того ж, у процесі мислення дані поняття зіставляються, протиставляються,
поєднуються за допомогою специфічних мовних засобів.
Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним
засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина
користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й набутим
досвідом своїх попередників і сучасників.
Виражальна функція стверджує, що мова є універсальним засобом вираження
внутрішнього світу. Вона дає змогу перетворити внутрішнє, суб'єктивне на
зовнішнє, об'єктивне, доступне для сприйняття
4. На мову впливає предмети різного типу й почуття або характерні для народу
взагалі, або які були притаманні йому на ранніх етапах його існування, коли
мова тільки набувала своєї початкової форми. Певні особливості етносу
створюють мовні картини світу. Також існує діалектична єдність мови і
мислення. Вона вбачається в тому, що думка не пов’язана безпосередньо з
мовою у загальному розумінні, а пов’язана з певною, конкретною мовою, яка є
як засобом спілкування, так і знаряддям передачі чи обміну людських думок у
соціумі. Тісний взаємозв'язок мислення з мовою спричинений його суспільною
природою. Мислення є могутнім засобом формування індивідуального і
суспільного досвіду, оскільки виникає в процесі трудової діяльності людини.
5. Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П.
Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім
тваринам і людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну
систему, властиву людині. Виникнення другої сигнальної системи внесло новий
принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші
відчуття, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є пер-
шими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім
кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів і є другими
сигналами. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають
узагальнення, що є додатковим спеціально людським явищем мислення. У
складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить
другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи
і безумовні рефлекси. Людина може свідомо загальмувати умовні і безумовні
рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від
умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу,
ніж безумовні подразники. Значення словесної, другої сигнальної системи в
житті людей надзвичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами
люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і
почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею
знань і майстерності зв'язані з мовою