1. Предмет і завдання курсу “Вступ до мовознавства”.

Місце
мовознавства в системі наук.

Вступ до мовознавства – це початковий, пропедевтичний (вступний) курс

загального мовознавства, метою якого є ознайомити з основами теорії мови
лінгвістичними термінами. Він містить основні відомості із загального
мовознавства ( що таке мова, яка її будова, основні лінгвістичні поняття) без яких
неможливо вивчати жодну лінгвістичну дисципліну.
Досліджує такі основні проблеми:
1) Основні етапи виникнення і розвитку мовознавчої науки
2) Структура мови
3) Об’єкт і предмет мовознавства
4) Основні методи дослідження у лінгвістиці
5) Природа і сутність мови
6) Походження мови (глотогенез) у зв’язку з походженням людини
(антропогенез)
7) Основи генеалогічної і типологічної класифікації мов світу
8) Знакова теорія мови
9) Співвідношення мови і мислення
10)Основні етапи розвитку письма

Місце мовознавства в системі наук

Суспільні науки: історія(мова є частиною історії народу), археологія,

етнографія(побут різних народів пов’язаних з лінгвістикою), соціологія(еволюція
суспільства), психологія(у мові відображ. психологічний склад), логіка(через мову
прагнуть розкрити знайомі поняття), літературознавство(мова є першим елементом
літератури), філософія(процес мовного спілкування)

Природничі науки: фізіологія людини(робота органів мовлення), антропологія(як

мова пов’язана з расою; українці зберегли в собі найбільше слов’янських
рис),медицина(мовознавчі факти виявились корисними у психіатрії, дефектології,
логопедії і тд.), фізика(досліджує звуки, які ми створюємо), математика(застосовує
математичні методи для визначення обсягу словникового запасу),
кібернетика(досліджує закони перетворення інформації), семіотика( наука про
знакові системи), географія( в зв’язку розселення народів, вони мають власні мовні
групи та особливості мовлення)
2.Методи вивчення і опису мов. Синхронія і діахронія.

Метод-це спосіб організації пізнавальної та дослідницької діяльності науковців з

метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки.

Основні методи дослідження:

Загальнонаукові методи:
1) Описовий (мета: дати точний і повний опис мовних одиниць; суть:
інвентаризація та систематизація мовних одиниць)
2) Аналіз (передбачає поділ цілого на частини та опис кожної з них)
3) Синтез (поєднує окремі частини у цілісну систему)
4) Експеримент ( дослід або спостереження)
5) Моделювання (спрощення моделей дослідження з метою подальшого
вивчення)

Специфічні методи:
1) Порівняльно-історичний (об’єкт: споріднені мови ; завдання: відкриття
законів, за якими розвивалися споріднені мови у минулому )
2) Зіставний (об’єкт: вивчення різних мов; мета: шляхом зіставлення
виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси)
3) Структурний (мета: пізнання мови як цілісної функціональної
структури; : дистрибутивний аналіз, аналіз за безпосередніми
складниками, трансформаційний аналіз, компонентний аналіз)
4) Типологічний (виділення загальних ознак і закономірностей мов світу та
їх класифікацію
Синхронія і діахронія

Синхронія - 1) стан мови в певний момент її розвитку, у певну епоху

2) вивчення мови в цьому стані
Діахронія - 1) історичний розвиток мови
2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку
3.Природа і сутність мови. Функції мови.

У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як біологічне
явище, другі - як психічне, а треті - як суспільне. Так, скажімо, німецький мовознавець
Август Шлейхер (1821-1868), який започаткував натуралістичний напрям у
мовознавстві, вважав, що мова - природний організм, який народжується,
розвивається, старіє й умирає. Німецькі вчені Макс Мюллер (1823-1900) та Йоганн-
Готфрід Гердер (1744-1803) розглядали мову як явище психічне. Можна вважати, що
такого ж погляду дотримувалися Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835), який
розглядав мову як "дух", тобто свідомість народу, та Олександр Потебня (1835-1891).
Репрезентований цими вченими напрям у мовознавстві отримав назву
психологічного. Більшість учених інтерпретують мову як явище соціальне . Таке
трактування мови започаткували вже Дені Дідро (1713-1784), Жан-Жак Руссо (1712-
1778), Мішель Бреаль (1832-1915), а згодом обґрунтували Поль Лафарг (1842- 1911),
Антуан Мейє (1866-1936), Жозеф Вандрієс (1875- 1960), Фердинанд де Соссюр (1857-
1913), Альбер Сеше (1870-1946), Шарль Баллі (1865-1947), яких вважають
основоположниками соціологічного напряму в мовознавстві.

Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній

природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись,
одразу б сама заговорила. Однак такого не буває. Дитину потрібно навчити
мови. Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той факт, що межі мов і
рас не збігаються. 

Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної

людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б
стільки мов, скільки людей.

Мова - явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є

однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.

Функції мови
1.Комунікативна функція
2.Ідентифікаційна функція
3.Етнічна функція
4.Експресивна функція
5.Гносеологічна функція (пізнавальна)
6.Мислетворча функція
7.Естетична функція
8.Культурологічна функція
9.Номінативна функція
10.Фатична функція (обмін неінформативними з погляду реальної комунікації
повідомленнями)
4. Мова і суспільство. Загальнонародна мова та її диференціація. Мовна
політика.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із

суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і
розвивається суспільством, з іншого - без мови не було б суспільства.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так,

зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова,
професійна, статева).

На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у

співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної
освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може
свідомо впливати на розвиток мови.

Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають

мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному
суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і
звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного
вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США.

Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська
мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така
сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини
(Дрезденському і Котбуському) розмовляють 100 тис. осіб. Внаслідок зросійщення за
роки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад 90 мов;
деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської
групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах
Лужиці, Піски, Кракольє і Межники Ленінградської області. Іжорською мовою
фінської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого покоління (Кингисеппський і
Ломоносовський райони Ленінградської області), хоч ця мова раніше мала
писемність, її викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють З тис. осіб
(Карелія, Ленінградська і Вологодська області), писемності не має, функції її обмежені
побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У СПІА зникло
чимало індіанських мов.

Звуження функцій і відмирання мов спричиняється використанням нерідної мови в

школах, вищих закладах освіти, масовим знищенням населення на завойованих
територіях великих імперій, насильницьким виселенням корінних жителів із їхньої
предковічної території та ін.

Мовна політика стосується і нормалізації літературної мови - вироблення та

впровадження усних і писемних мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері
слововживання), усталення термінології тощо.

https://pidru4niki.com/1914021848048/dokumentoznavstvo/mova_suspilstvo