Розвиток психології у

ХVІІІ столітті
Підготувала студентка 1 курсу
заочної форми
053 Психологія
Ніколаєва Вероніка Ігорівна
Загальна характеристика психології в XVIII столітті
Завдяки роботам Ф. Бекона, Р. Декарта та інших вчених до XVIII в. була доведена
необхідність побудови об'єктивної науки, незалежної від віри і побудованої на
розумі. У той же час швидкий розвиток промисловості, зміни, в тому числі і
революційні, вимагали вивчення психологічних механізмів перебудови психіки,
аналізу способів впливу на свідомість і самосвідомість людини і його
можливостей пристосування до нових умов життя.

Особливо значущим для психології була поява в середині XVIII ст. першій власне
психологічної школи - ассоцианизма, Що сприяло виділенню психології в
самостійну, а потім в експериментальну науку. В цей же час широке поширення
отримав і сам термін «психологія», запропонований ще в 1590 році німецьким
вченим Н. Гокленіусом, Але й стає в Європі загальновідомим після виходу книг
німецького психолога Х. Вольфа «Емпірична психологія» (одна тисяча сімсот
тридцять два) і «Раціональна психологія» (1734).

Хоча домінуючою тенденцією в психології цього періоду був механіцизм, Тобто

прагнення пояснити психічну життя виходячи із законів механіки, важливим
моментом у розвитку психології XVIII в. стало поява перших концепцій, що
пов'язують психіку з культурної або географічним середовищем.
Розвиток французької психології
К. Гельвецій (1715-1771) у своїх працях «Про розум» (1758) та «Про людину» (1769)
також виходив з того, що основою всіх знань людини є відчуття. Велику роль він
відводив і пам'яті, яку вважав «триваючим, але ослабленим відчуттям». Одним з
головних питань в психологічній концепції Гельвеція стало вивчення природи і
генезису здібностей, їх зв'язку зі спадковістю і вихованням людини.
Для обґрунтування провідного значення соціального середовища Гельвецій
розводив поняття душі і духу. Він вважав, що душа, яку ототожнюють із психікою і
свідомістю, представляє собою вроджена властивість кожної живої істоти. Її зміст
зводиться до здатності відчувати й себелюбству. Тобто він, як і Бонні, вважав
себелюбство головним мотивом наших дій: навіть хороші вчинки пояснюються
прагненням заслужити похвалу, мати друзів і т. д. Теорія розумного егоїзму, що
розвивається Чернишевським, багато в чому була пов'язана саме з цими думками
Гельвеція.
Таким чином, душі людей схожі між собою, так як у них від народження присутні
однакові властивості - відчуття і себелюбство. На відміну від вродженої душі дух,
на думку Гельвеція, є сукупністю думок, понять, набутих у процесі життя і навчання.
Тому дух людини визначається його оточенням, вихованням, і саме духовний зміст
відрізняє людей один від одного
 Розвиток німецької психології
В німецьку психологію починають проникати емпіричні тенденції. Вони стали
особливо помітні в роботах X. Вольфа (1679-1754). У психології Вольф
відомий поділом психології на емпіричну і раціональну частини, що знайшло
відображення в назвах його книг: «Емпірична психологія» (1732) і
«Раціональна психологія» (1734). Крім того, Вольф закріпив за наукою назву
«психології». За Вольфу, справжня наука в ідеалі покликана вирішувати три
основні завдання:
1) виведення фактів і явищ з істотних основ;
2) опис цих фактів і явищ;
3) встановлення кількісних відносин.

Оскільки психологія не може реалізувати третє завдання, їй залишається

вирішувати перші дві, одна з яких повинна стати предметом раціональної
психології, інша - предметом емпіричної психології.

Сильний крен німецької психології в бік емпіризму був здійснений І. Кантом

(1724-1804). Психологічні погляди Канта випливали з його загальної теорії
пізнання. Він допускав, що поза нами існують реальні предмети - «речі в собі».
Однак про них нічого не можна сказати, тому що «речі в собі» непізнавані. Нам
дано лише явища свідомості, які виробляються «речами в собі», але не
виражають їх сутності. Те, що нам представлено у свідомості, є світ явищ,
зовсім не схожий на світ речей.
Зародження та розвиток асоціативної психології
Асоціанізм або асоціативна психологія, з’явився як самостійний напрямок у
ХVІІІ ст. Ця школа започаткувала виділення психології у самостійну,
незалежну від філософії науку, яка має власний предмет і тезаурус. У руслі
асоціанізму змінювалась і орієнтація психології з філософської на
природничо-наукову методологію, а також почались пошуки об‘єктивного
методу дослідження та становлення експериментальної психології.

Англійський філософ Д.Берклі (1685-1753) поклав в основу своєї концепції

положення Локка про провідну роль відчуттів у формуванні понять.
Відкинувши ідею про зв‘язок відчуттів із зовнішнім світом, Берклі головним
висунув поняття про внутрішній досвід, став родоначальником крайньої
форми суб‘єктивно-ідеалістичного погляду на зовнішній світ і психічне життя.
Його формула пізнання: «Бути – значить бути у сприйнятті», тобто Берклі
вважав, що те, що люди сприймають як незалежні від свідомості речі, є тільки
комплексом їх внутрішніх відчуттів (за термінологією Берклі, «ідеї»), які не
відображають стан зовнішнього світу. Поки людині здається, що він бачить
або чує будь-який об‘єкт, він реально існує, але тільки закриє очі – зникає не
тільки сприйняття, але і суб‘єкт.
Дякую за увагу :)