Аналітична записка Кассірер Е.

"Філософія символічних
форм"
Виконав студент 3 курсу, 1 групи
КНУ імені Тараса Шевченка
Чекін Денис
Ернст Кассірер - німецький філософ та культуролог. Розвиваючи
ідеї Марбурзької школи неокантіанства, дійшов до створення
оригінальної теорії символічної функції свідомості та філософії
культури. Найвідоміша робота - «Філософія символічних форм»

Основна ідея його роботи полягає в тому, що ми, люди, формуємо

світ, в якому ми живемо. Кассірер заперечує кантівський поділ на
феноменальний світ і ноуменальний. Кассірер дає символічне
трактування трансцендентального. Людина, за Кассірером, є
тварина, що символізує. Наш досвід та реакція на світ визначається
символічними стосунками. Ми, люди, як індивідуальні та
колективні суб'єкти, символізуємо досвід, наділяємо світ
значеннями та змістом. Символ є результатом фіксації людиною
свого досвіду; він має одночасно ідеальну (смислову) та
матеріальну (чуттєву) природу, сенс втілений у якомусь
матеріальному носії. Символ одночасно є і продуктом, і знаряддям
істот, що символізують, що створюють нові символи. Акт
сприйняття, за Кассірером, символічно навантажений: символізація
і «оформлення» необхідні сприйняття і досвіду; сприйняття завжди
має передумови, задані фізіологією та попереднім досвідом, воно є
спрямованим та вибірковим. Ця ідея єдності сприйняття та
значення виражається ним у понятті Symbolische Prägnanz –
символічний відбиток або символічна прегнантність. Символічні
форми, таким чином, це процес і продукт суспільної діяльності як
символізуючого тварини. Символічні формації - різні галузі
культури та форми буття людини як розумної істоти.

Том 2. Вступ: Проблема можливості "філософії міфології"

1. Платон з іронічним почуттям переваги протистоїть прийнятим у

софістиці та риториці досвідам тлумачення міфів — вони для нього
не більше ніж гра дотепності і так само незграбна, як і натужна
мудрість.
2. Міф виходить за межі будь-якого чисто субстанціального
значення; він мислиться при цьому як певна і необхідна на своєму
місці функція розуміння миру.

3. Що стосується самосвідомості і форми, за допомогою якої в

ньому пізнається міфологічне, то при уважному розгляді
з'ясовується, що вже однієї цієї форми самої по собі достатньо, щоб
виключити будь-яку теорію, що виводить міф з однієї тільки
«вигадки».

4. «Життя», згідно з основними поглядами Шеллінга, не є не тільки

суб'єктивним, не тільки об'єктивним, а знаходиться точно на
вододілі того й іншого: це неоднозначність суб'єктивного і
об'єктивного.

5. Для Шеллінга міфологія має філософську істину, тому що в ній

виражається не тільки уявне, а й реальне ставлення людської
свідомості до бога, тому що тут абсолют, сам бог переходить від
щаблі «в-собі-буття» до щаблі «поза-себе- буття» і через нього до
завершеного «себе-буття».

6. Суто фактична єдність основних міфологічних утворень, навіть

якби вдалося очистити його від будь-яких сумнівів, буде
залишатися тільки загадкою, поки не буде зведено до більш
глибокої структурної форми міфологічної фантазії та
міфологічного мислення.

7. Порівняння міфологічної форми з іншими основними духовними

формами загрожує нівелюванням її справжньої внутрішньої
складової, якщо розглядати її в суто змістовному плані і спробувати
обґрунтувати лише змістовними відповідностями та відносинами.

8. Мета розвитку полягає в тому, щоб духовне буття розумілося і

виражалося не просто як субстанція, але «і як суб'єкт». У цьому
плані проблеми, що виростають із «філософії міфології», знову
безпосередньо примикають до проблем, що породжуються філо
софією та логікою чистого пізнання. Бо й наука відокремлюється
від інших ступенів життя духу не тим, що вона, не користуючись
якимось посередництвом знаків і символів, постає перед оголеною
істиною, перед істиною «речей у собі», а тим, що використовувані
наукою символи як такі вона знає і розуміє інакше та глибше, ніж
це роблять самі символи.