Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра філософії

І. В. Карівець

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНО-ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ РОЗУМІННЯ
ФІЛОСОФІЇ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

з курсу «Філософія»
для поглибленого вивчення теми «Філософія ХХ ст.»
для студентів усіх форм навчання

Затверджено
на засіданні кафедри філософії.
Протокол №9 від 6.03.2008 р.

Львів-2008
 Карівець І. В. Феноменологічно-екзистенціальне розуміння філософії:
конспект лекції з курсу «Філософія» для поглибленого вивчення теми
«Філософія ХХ ст.» для студентів усіх форм навчання. – Львів: Видавництво
Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 16 с.

У конспекті лекції розкрито зміст філософії та її призначення у її

феноменологічно-екзистенціальному вимірі. Розглянуто погляди представників
феноменології та екзистенціалізму на природу філософії, її завдання, зокрема
Едмунда Гусерля, Дітріха фон Гільберта, Габріеля Марселя, Мераба
Мамардашвілі, Мартіна Гайдеґера, Жана-Поля Сартра та Карла Ясперса.
Призначено для студентів, аспірантів, викладачів та тих, хто переймається
долею філософії в сучасному світі.

Відповідальний за випуск Мазур Л. І., канд. Філос. н., доц.

Рецензенти Наконечний А. Р., канд. філос. н., доц.

Кадикало А. М., канд. філос. н., ст. викл.
 ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

Що таке філософія? Хоча книг про філософію написано доволі багато, але
до цього часу остаточної відповіді на це питання немає [1, 2, 3, 4, 5, 6]. Ми не
ставимо питання про те, що таке предмет філософії. Якби ми так ставили
питання, то наше завдання полягало б не у з’ясуванні суті філософії, а у
виокремленні об’єкта дослідження філософії. Будь-хто може сказати дещо про
цей об’єкт, особливо ті, хто слухав загальноуніверситетський курс «Філософія»,
а саме: формування найзагальніших уявлень про світ. Однак, так поставлене
питання відводить нас убік, тому що ми будемо як природодослідники
досліджувати певну частину реальності, певний об’єкт, а це хибний шлях, на
якому нам не вдасться з’ясувати суть філософії.
Вважається, що філософія – це наука, адже захищаються наукові роботи з
філософії для отримання наукових ступеней кандидата і доктора філософських
наук. Сцієнтизація філософії розпочалася ще у XVII ст., коли емпіризм та
позитивізм поступово витіснили споглядання, оголошуючи його «ненауковим»
та «пасивним».
З того часу філософію уподібнюють до емпіричних та позитивних наук.
Якщо вона не буде подібною на них, то її існування нічим не виправдане. І ніхто
не ставить питання про те, що філософія – це особлива наука, причому,
самодостатня.
У ХХ ст. були спроби відродити філософію і показати її справжнє обличчя,
яке приховується за гримасами науковості та балаканини.
У запропонованій лекції розглянуто намагання феноменології та
екзистенціалізму – одних із провідних напрямків філософії ХХ ст. – відродити
філософію з метою виявлення її суті та призначення у прагматичному світі, що
глобалізується. Крім того, феноменологія та екзистенціалізм пропонують інакше
розуміння філософії, ніж «наукова», яка нехтує феноменом людського існування
у світі. Ці напрямки не можна розглядати відсторонено від людини, оскільки
вони орієнтовані на дослідження особливостей її становища у світі, а також
наголошують на тому, що відповісти на запитання «що таке філософія?» без
відповіді на питання «що таке людина?» неможливо.
Матеріал лекції доцільно викладати згідно з таким планом:

1. Феноменологія: назад до істини та сенсу.

1.2. Едмунд Гусерль про філософію.
1.3. Дітріх фон Гільдебранд про філософію.
1.4. Мераб Мамардашвілі про філософію.
2. Екзистенціалізм про взаємопов’язаність людини та філософії.
2.1. Мартін Гайдеґер: філософія – це мислення.
2.2. Жан-Поль Сартр про філософію.
2.3.Карл Ясперс про філософію.
2.4. Габріель Марсель.
 КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ ЛЕКЦІЇ

Екзистенція (від лат. ex-sistere – виходити за межі існування) – термін,

який позначує виключно людське існування, на відміну від існування природи,
предметів тощо. Людина здатна виходити за межі біологічного існування.
Людське існування не подібне на існування об’єктів природи, оскільки людина
наділена свідомістю, волею та розумом, усвідомлює власну смертність, тому її
екзистенція – це перебування між життям і смертю. Крім цього, людське
існування супроводжується страхом, сумнівом, турботою, боротьбою за
виживання; все це є змістом екзистенції. Ввів в інтелектуальний обіг термін
екзистенція данський філософ С. К’єркеґор.

Екзистенціалізм – напрямок філософії ХХ ст., в центрі якого знаходиться

аналіз існування людини у світі. Засновником екзистенціалізму у ХХ ст.
вважається Ж.-П. Сартр.

Феномен (від грец. Φαινόμενον – те, що виявляє безпосередньо самого

себе, очевидне): 1) У М. Гайдеґера феномен, як і у греків, пов'язаний не з
видимістю, а з тим, що являє себе у своїй фактичній ясності. Отже, феномен
набуває позитивного звучання і немає нічого спільного з явищем як видимістю,
несправжністю тощо (див. М. Хайдеггер. Бытие и время. – М., 1997. – С. 28-31);
2) У Е. Гусерля феномен не є річчю, яка існує поза свідомістю, впливаючи на
чуття, але він не є також річчю як сукупність образів, як комплекс відчуттів.
Феномен – це самовиявлення та само покладання речі в потоці свідомості.
Феномен не є конструктом і не є теоретичною думкою, а є ясним та чітким
переживанням речі в її чистоті.

Феноменологія – наука про феномени. У Е. Гусерля «чиста феноменологія

як наука до того часу, поки вона самостійна і не користується існуванням
природи, може бути дослідженням сутності, а не дослідженням існування».

Філософія – філософія для Гусерля – це «універсальна наука про світ», а

філософ – це «функціонер людства». Це означає, що криза філософії веде до
кризи життя у всіх сферах. «Замість єдиної життєво важливої філософії ми маємо
не пов’язану між собою філософську літературу…Ще збираються філософські
конгреси, але вони не можуть відродити філософію». Філософію залишив дух
радикалізму філософської самовідповідальності, і замість того, щоб
претендувати на абсолютне, на універсальне знання, вона задовольняється
логіко-методологічним обслуговуванням позитивних наук.
 1. Феноменологія: назад до істини та сенсу

Феноменологія Е. Гусерля (1859-1938) – це дослідження сутності, в якому

не береться до уваги «існування» предмета: «Чиста феноменологія як наука до
того часу, поки вона самостійна і не користується існуванням природи, може
бути дослідженням сутності, а не існування» – писав він у своїй праці
«Філософія як точна наука».
В основі феноменології лежить інтенціональність, яка пов’язує суб’єкт з
об’єктом і допомагає зрозуміти, що таке психологічний натуралізм, який не
враховує спонтанної діяльності духовного життя, тобто творчості.
Феноменологія Е. Гусерля повернула людину в її світ, повернула її творчість.
Сфера людського життя – це сфера абсолютних сутностей та сфера абсолютного
буття.

1.1. Гусерль про філософію

Для того, щоб пізнати сутності, буття сутностей, необхідно здійснити

редукцію. Тобто внести у лапки все те, що ми вважаємо об’єктивно існуючим,
тобто незалежно існуючим від свідомості, тому що «феноменологія – це чисто
описова дисципліна, яка досліджує поле чистої свідомості і слідує виключно за
інтуїцією». В режимі редукції, коли ми відмовляємося від об’єктивного
існування світу і самих себе, виникає парадоксальна ситуація: наша свідомість
більше не є суб’єктивною у психічному сенсі, проте вона не втрачає своєї
індивідуальності. Навпаки, за межами психічного, суб’єктивного, Я, ми
відкриває чисте Я (трансцендентальне Я), тобто в режимі редукції відкривається
первісне Я, яке є джерелом усіх явищ та ідей; редукція очищає психічну
свідомість до абсолютної, яка конституює видимий світ. Філософська специфіка
поняття чистої свідомості означає проблемний поворот до першоджерел будь-
якого пізнання, до первісних смислів.
Цікаво порівняти розуміння «чистої свідомості» Е. Гусерлем та І. Кантом.
І. Кант і Е. Гусерль наголошували на тому, що вони не займаються психологією,
дослідженням психічного; вони намагалися вийти за його межі, у сферу, яка
вільна від нього. Говорячи про «чисту свідомість», вони мали на увазі поза
особистісний стан буття, певну цілісну структуру свідомості. До чистої
свідомості неприпустимо застосовувати поняття виникнення, становлення та
зникнення. Чиста свідомість позачасова і поза просторова.
Психічне перешкоджає пізнанню абсолютного буття, істини. Лише на рівні
чистої свідомості (вбогості духу та чистоти людського серця) можливе таке
пізнання. Проте, І. Кант забороняє людині пізнання за допомогою чистої
свідомості. Все, що може чиста свідомість так це те, що вона конституює
емпіричний досвід та встановлює його межі. У Е. Гусерля не так, бо він вважає,
що чиста свідомість – це інтуїція, яка у спогляданні схоплює сутності та їхнє
буття. Е. Гусерль поставив перед собою благородну мету: очистити філософію і
науку від скептичного релятивізму і показав, що істина є, як «ідеальна єдність на
відміну від сущого різноманіття рас, індивідів і переживань» – пише він у
«Логічних дослідженнях».

1.2. Дітріх фон Гільдебранд про філософію

Феноменологічний рух ХХ ст. сповістив як про радикалізацію

декартівського «мислю, отже існую», так і про його прогресивну трансформацію.
Феноменологія Е. Гусерля заявила про пізнавальну потугу очищеної від
психологізму суб’єктивності чи свідомості.
Багато учнів Е. Гусерля покинули його в період пізньої творчості, вперіод
так званої «трансцендентальної феноменології». Серед них був і Дітріх фон
Гільдебранд (1899-1977). Він залишився на позиціях раннього Е. Гусерля, коли
той проголосив «Назад до самих речей!».
Людина – це перехідна істота, яка запитує. Основна, класична функція
запитування проявляється у питаннях про сенс життя і смерті, першопричини
сущого та Абсолюту. Ці питання хвилюють кожну людину, навіть якщо вони
глибоко приховані під нашаруваннями повсякденного досвіду, або коли людина
свідомо уникає їх. Відповіді на ці питання дає філософія та релігія.
Філософія, яка намагається відповісти на вищенаведені питання, є
«трансцендуючим інтелектуальним дотиком» до сутності об’єкта в його
власному існуванні. Такий дотик можливий у стані споглядання, яке за своєю
природою непрагматичне. Філософське пізнання – це методичне, систематичне і
критичне знання, яке виникає з безпосереднього, хоча й очищеного і
депрагматизованого контакту з предметом. Д. фон Гільдебранд зазначає, що
предмет філософії апріорний, тобто, до досвідний, покликаючись на Св.
Августина та Платона. Факти можуть бути пізнані з абсолютною достовірністю,
але саме звідси розпочинається прірва між апріорним і апостеріорним пізнанням.
Платон в діалозі «Менон» показав, що у сфері знання можливі випадки, коли
людина з цілковитою достовірністю може пізнати дещо апріорне, те, що передує
будь-якому досвіду.
Сутності, які споглядаються, є необхідними та достовірними, а також
повністю інтелігібельними, тобто спираються на внутрішнє розуміння, яке
виникає на основі відкриття сутнісно необхідного факту. Отже, особливостями
філософського споглядання-пізнання є: необхідність, інтелегібельність і
достовірність. «Ми осягаємо апріорну істину безпосередньо, шляхом
споглядання сутності або природи предмета».
Можна зрозуміти, чому Д. фон Гільдкбранд критикує трансцендентальну
феноменологію. Адже феноменологічна редукція за своїми наслідками нагадує
медитацію подолання ілюзій, упереджень та стереотипів, але в своїй основі веде
до відкриття трансцендентального Я. Тому, з іншого боку, феноменологічну
редукцію можна розглядати як зведення себе до такого Я, а це є концентрацією
(згущенням). Внаслідок такого «згущення» Я стає сильнішим; воно ще більше
утверджується у своїй владі, бо виключає навколо себе все інше, окрім себе. Я
стає ідолом. На початку своєї творчості Е. Гусерль закликав повернутися до
самих речей, але внаслідок феноменологічної редукції не повертаються до самих
речей, а концентруються на чистому Я, котре виключає Іншого чи інших з
життєвого обрію. Чисте Я не дозволяє відбутися феноменам як феноменам, бо
нав’язує їм власний смисл завдяки інтенціональності, яка є накладанням смислу
чистим Я на феномен. Д. фон Гільдебранд розуміє філософію як споглядання. У
спогляданні не існує дуальності спостерігача і спостережуваного; вони стають
одним цілим, а це означає подолання інтенціонального зв’язку між ними.
Властиво, дійсність не є дуальною, тому дійсність – це присутність сутності у
відсутності інтенціонального відношення спостерігач-спостережуване.

1.3. Мераб Мамардашвілі про філософію

Коли йдеться про М. Мамардашвілі, то одразу згадуються його слова про

те, що «феноменологія є моментом кожної філософії». Без феноменології немає
філософії, і навпаки. Існують специфічні феномени, які не можна пізнати за
допомогою вузькоспеціалізованих наук. І взагалі, феномени не можна пізнати, а
лише осягнути у спогляданні. Якщо феномен пізнається, то він перестає бути
феноменом і перетворюється на об’єкт, який, згодом, стає предметом, сутність
якого зводиться до його поверхових властивостей. «Феноменом будемо називати
те утворення свідомості, яке в об’єктивуючому розщепленні ментального
поєднання з буттям, в якому ми не можемо зміститися до репрезентації, яка
міститься в цьому зрощенні та співвіднесеній з предметним референтом, що
доступний зовнішньому спостерігачу. Феномени локальні у відношенні до
тотальної перспективи і незалежні: суб’єкт може лише додавати їх до зовнішніх
спостережень і логічних визначень – вони є, або їх немає». Але про які феномени
йдеться? У «Вступі до філософії» М. Мамардашвілі говорить про феномени
філософії: свідомість, свобода, совість, душа, мислення, буття. Це прафеномени,
які залишаючись самі нез’ясованими, використовуються для пояснення інших. В
цьому полягає їхня парадоксальність. Щоб відкрити феномени, необхідно вийти
за межі Я. Це називається філософуванням, коли мислитель намагається
відповісти на питання «що таке буття?», «що таке людина?», «що таке
свідомість?» тощо. Філософуючи, мислитель відкриває феномени, але їх важко
пояснити за допомогою природної мови, їх важко і, практично, неможливо
визначити за допомогою понять. Тому філософ повинен або пояснювати, або
мовчати. Феномени пояснюються за допомогою рефлексії. Рефлексія фіксує
феномени в поняттях (концептами). Специфіка філософської мови полягає у
тому, що вона оперує концептами, тобто тими словами, які ви-являють певні
феномени. Феномен – це і є буття. Трансцендентне не доступне для пізнання в
концептах, його не можна зафіксувати в концепті. Філософ може визнавати
існування «надприродного», але воно знаходиться по той бік філософської мови;
філософ задовольняється концептами феноменів, бо в концепті схоплюється
сутність феномену.
Життя – це входження у свідомість. Філософія немислима без свідомості.
Тому й життя без філософії немислиме. «Емпіричне життя може збігатися з
філософським життям, але зовнішньо може й відрізнятися». Коли філософуємо,
то осмислюємо горизонт власного життя. Для того, щоб філософувати, треба
усвідомлювати власну скінченність.

2. Екзистенціалізм про взаємопов’язаність людини та філософії

2.1. Мартін Гайдеґер: філософія – це мислення

Зміну гусерлівскої перспективи у міжвоєнний період здійснив М. Гайдеґер 1

(1889-1976). Цей німецький мислитель раптово з’являється на філософській
сцені в 1926 році, коли вийшла друком його праця «Буття і час» («Sein und Zeit»).
Для того, щоб зрозуміти, що таке філософія, необхідно звернутися до
досократиків, бо вони знали про філософію більше, ніж сучасні філософи.
Суще і буття – це різне, а не тотожне. Трагедія європейського мислення
полягає у тому, що воно ототожнило їх. М. Гайдеґер пропонує вернутися до
грецького розуміння явища феномен. Феномен – це те, що показує себе, само-
показне. Феномен – це те, що само-по-собі-показує, тобто очевидне! Тоді
феномени – це те, що лежить освітленим, або може бути виведене на світло,
тобто суще Суще може проявляти себе по-різному, дивлячись на те, якими
способом ми до нього підходимо. Існує навіть можливість, що суще показує себе
так, що воно насправді не є. Показуючи себе в такий спосіб, суще «виглядає так,
немовби…». Таке про-явлення себе називається видимістю.
Отже, суще – це видимість. Однак, виникає низка питань: чи можна
говорити про неявленість буття в сущому? Чи можна говорити про сутність
сущого в явищі, як про його буття? І, нарешті, чи можна говорити про потрійну
структуру світу, яка складається з буття, сущого і явища? Метафізика на всі ці
питання відповідає негативно, бо буття – це щось надчуттєве і воно не-
проявляється у чуттєвому, видимому, світі.
Буття являється в феномені, бо саме феномен є просвітом буття у світі.
Феномени відкриваються мисленню. Тому необхідно зрозуміти, що таке
мислення. «Розуміння – це не якийсь погляд зі сторони, відсторонене
спостереження можливостей, можливості виявити себе лише в активному
процесі, вони завжди у стані “розподілення”, який, однак, не розгортається перед
нами, а яким стаємо ми самі» (Я. Паточка). Розуміння вимагає повного занурення
в те, що намагаються зрозуміти, і таке занурення, своєю чергою, означає стати
самим мисленням без Я.
Зміст мислення порожній, оскільки в ньому відсутній об’єктивний зміст.
Буття убоге, бідне, за змістом. Сущі багаті на зміст, тому їх класифікують,
аналізують, досліджують, використовують, як об’єкти. Буття ж не можні ні
аналізувати, ні класифікувати, ні використати тощо, тому воно бідне за своїм
змістом. Сущі охоплюються сіткою мови. Мова про суще може бути правдивою
або неправдивою. Відповідність мови об’єктам утворюють об’єктивність, яка
тримається на трьох китах: часі, просторі і причинності (І. Кант); без них не було
1
Хоча сам М. Гайдеґер не вважав себе екзистенціалістом, але головна тема його фундаментальної онтології – це
екзистенція, тобто буття людини у світі як тут-буття (Dasein). Тому він належить до екзистенціалізму, але його
екзистенціалізм суттєво відрізняється від французького екзистенціалізму.
б жодного об’єктивного світу. Змістовні відповіді об’єктивні, але мислення не
складається із змістовних відповідей, оскільки воно не є відповідністю думок до
об’єктів. Буття не може бути у просторі, часі, і воно не підлягає закону
причинності. Тому його мовчки споглядають. Якщо вже й намагаються виразити
смисл буття, то тоді вдаються до поетичної мови, яка «хоче, щоб самі речі, з
глибини свого мовчання, прийшли до висловлювання» (М. Мерло-Понті). Буття
ухиляється від нас, бо ми його не мислимо, а лише думаємо про нього. Думання є
об’єктивним, а мислення – ні. Мислення безпристрасне, том воно може
споглядати Буття, але не рефлектувати про нього. Безпристрасність – це спокій,
який досягається у стані споглядання. Почуття спокою – це дар Буття
мислителю. Мислитель простий у мисленні, бо Буття також просте. Мислитель
простий, але не простакуватий. Мислитель небагатослівний, бо «в тиші прамови
чути передзвін Буття» (М. Гайдеґер).

2.2. Жан-Поль Сартр про філософію

Ж.-П. Сартр (1905-1980), як засновник екзистенціалізму ХХ ст., ніколи не

виправдовував і не ставав на захист філософії. Він був свідомий того, що
філософія необхідна для прояснення людського існування у світі. Філософію не
можна звести до певних можних напрямків філософії, типу «філософія
свідомості», «аналітична філософія», «філософія науки» тощо. Всі ці «філософії»
надзвичайно далекі від того, щоб проясняти існування людини у світі. Для
Сартра філософія – це ні наука, ні певна позиція. Філософія – це основа
людського існування, це втілена свобода, на яку «приречена людина». Мета
філософії полягає у тому, щоб виявити свободу у світі, який чужий для людини.
Філософія стосується екзистенції і є вираженням буттєво-особистісного
експерименту, за допомогою якого самовизначаються.
Предметом розгляду філософії може бути все, навіть склянка з водою, як
одного разу сказав Сартр. Але філософський спосіб розгляду полягає у тому, щоб
розглядати все крізь призму свідомості, тому філософія – це філософія
присутності людини та її свідомості у світі. Особистісний початок філософії – це
основа світобудови. Буття задається лише через свідомість, бо свідомість – це
кристалізація свободи. Свідомість не можна звести до певних первинних
структур – трансцендентальних. Свідомість включена у світ, у буття і завдяки їй
людина є свобідною.
Чому свідомість визначає буття людини через її свободу? Бо людське
існування немислиме без вибору. Здійснити вибір – означає бути. Те, на що
рішається екзистенція, є її буттям. Пізнати самого себе не означає пізнати Я; це
означає вихід на рівень обезособленої свідомості, прозорої та легкої для самої
себе. Тому інтроспекція не допоможе у самопізнанні. Лише подолання Я в
певних ситуаціях за допомогою вибору може його розхитати й дозволяє людині
вийти на широке поле свідомості.
 2.3. Карл Ясперс про філософію

Карл Ясперс (1883-1969) вважає, що екзистенція і трансценденція

нерозривні. Філософія необхідна для дослідження екзистенції. Філософське
осягнення екзистенції виявляє її глибину, а також вкоріненість у
трансцендентність.
Від народження людина прагне зрозуміти саму себе. Вона звертається до
історії, до позитивних наук, до традиції, до медитації, вона намагається вжитися
у ситуації інших людей, щоб зрозуміти себе. Але розуміння не приходить. Чому?
Тому, що вона не виявляє себе в ситуації, як невизначеної можливості і не
відпускає себе на пошуки буття з метою віднайдення себе. Якщо людина живе як
конформіст і не усвідомлює власних завдань, які поставило саме життя, то вона
ніколи не звернеться до філософії.
Ясперс наводить стандартні причини виникнення філософії: здивування і
сумнів. Але їх недостатньо для виникнення філософії. Тому він звертається до
стоїків, які зберігали спокій у граничних ситуаціях. Йдеться про такі ситуації, з
яких ми не може знайти вихід. Усвідомлення таких ситуацій є справжньою
причиною виникнення філософії. Саме в таких граничних ситуаціях (смерть,
хвороба, страждання, боротьба, помилка тощо) виявляє свою самість, яка
вкорінена у трансцендентність. Екзистенція – це самість, а не Я, «яка ніколи не
стане об’єктом, це джерело, виходячи з якого я мислю та дію» (К. Ясперс).

2.4. Габріель Марсель про філософію

Габріель Марсель (1889-1973) належить до тих філософів, які

філософуються від першої особи, тобто мають мужність мислити, виходячи із
власного існування, прямуючи до «екзистенціальної зрілості».
Своїм життя цей французький філософі підтвердив єдність філософії та
людського існування. Лише в їхній єдності можливий вихід за межі Я
(філософське трансцендування) і зустріч із таємницею Буття (Бога).
Екзистенціальна зрілість полягає у причетності до таємниці Буття.
Філософія екзистенції Марселя відрізняється від позитивної чи наукової
філософії саме тим, що звертається до людини у світі. Крім цього, сучасній
філософії притаманний агностицизм, а також відмова від онтологічної
установки. Така філософія, стверджує Марсель, «нехтує присутністю, цим
внутрішнім здійсненням присутності в любові, яке трансцендентне у
відношенні до будь-якої можливості верифікації, оскільки здійснюється в
стихії безпосереднього, за межами будь-якого можливого опосередкування».
Присутність, як знаходження біля сутності, визначає людське існування.
Марсель визнає, що людське існування, як присутність, бере участь в Бутті,
яке в такий спосіб втілене в реальність суб’єкта. Ця участь суб’єкта в Бутті не
може бути об’єктом думки; ця участь в Бутті мета-проблемна, за межами світу
проблем. Набутий досвід не веде нас до усвідомлення мета-проблемного. Щоб
досягнути мета-проблемного, тобто таємниці Буття, необхідно зосередитися
(recueillement). Філософія допомагає зосередитися на мета-проблемному.
Марсель зазначає, що зосередження мало цікавило чистих філософів, бо воно
не піддається визначенню. Приблизно можна сказати, що зосередження – це
«дія, в якій я знову набуваю єдності: саме слово вказує на це – але це акт
віднайдення себе, самоволодіння, він пов'язаний з миттю само-забуття,
розрядження….». Марсель називає зосередження рефлексією другого
порядку, яка мислить саму себе, тому вона є філософською. Тому
картезіанське cogito не є зосередженням, бо з нього виникає сумнів, який
роздвоює Декарта. Сумнів – це «відчуження, відсторонення і, отже, виникає
лише там, де думка зіштовхується із двоїстістю».

Список літератури

1. Делёз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? / Пер с франц. – М.,

СПб, 1998. – 288 с.
2. Гильдебранд Дитрих фон. Что такое философия? / Пер. с нем. –
СПб., 1997. – 373 с.
3. Ортега-и-Гассет. Что такое философия? / Пер. с исп. – М., 1991. –
278 с.
4. Хайдеггер М. Что значит мыслить? // Хайдеггер М. Разговор на
просёлочной дороге: Избранные статьи позднего периода
творчости. – М., 1991. – С. 134-145
5. Мамардавшвили М. Как я понимаю философию. Доклады, статьи,
философские заметки. – М., 1990.
6. Мамардашвили М. Введение в философию. – М., 2000.
7. Мотрошилова Н. В. Цивилизация и феноменология как
центральные темы философии М. Мамардашвили // Путь в
философию. Антология. – М., 2001. – С. 405-415
8. Гуссерль Э. Логические исследования: Пролегомены к чистой
логике. – К., 1995. – 256 с.
9. Гусерль Э. Философия как строгая наука // Гусерль Э. Избранные
работы. – М., 2005. – C. 185-240
10. Гусерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической
философии. Книга I. // Гусерль Э. Избранные работы. – М., 2005. –
С. 241-282
11. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Заключение // Путь в философию.
Антология. – М., 2001. – С. 162-173
12. Ясперс К. Введение в философию // Путь в философию.
Антология. – М., 2001. – С. 224-235
13. Марсель Г. Экзистенция и обьективность // Марсель Г.
Трагическая мудрость философии. – М., 1995. – С. 49-71
14. Марсель Г. Онтологическое таинство и конкретное приближение к
нему Марсель Г. Трагическая мудрость философии. – М., 1995. –
С. 72-106