Розвиток психології Нового часу

Підготувала студентка 1 курсу

заочної форми
053 Психологія
Ніколаєва Вероніка Ігорівна
Загальна характеристика психології у
Новий час
Поява нових підходів до побудови науки в XV-XVI ст., Пов'язаних з прагненням до
раціональності і доказовості теоретичних положень, ознаменувало настання нового етапу в
процесі становлення психології. Розвиток цих підходів стало провідним мотивом учених, які
розробляли психологічні концепції в Новий час.

Психологія в цей період, так само як і на перших етапах розвитку античної науки, зміцнила свій
зв'язок з філософією. Це пояснювалося тим, що, залишаючись в рамках науки про душу (свого
власного предмета), психології складніше було позбутися від схоластичних догм, відокремитися
від богослов'я. Однак орієнтація на філософію в той час звужувала предмет психології, яка
розглядала в основному загальні закономірності розвитку психіки людини, а не живого світу в
цілому. Розвиток же природознавства в той час ще не давало можливості вибудувати
повноцінну концепцію психічного (особливо психіки людини) на його основі.

Обмеження предмета психології свідомістю виводило з області психічного зовнішню активність,

поведінку, яке розглядалося психологами античності як одна зі складових духовного життя.
Таким чином, з дослідження на деякий час випадали проблеми рушійних сил і регулювання
зовнішньої діяльності. У той же час питання про зміст і функції свідомості підвели вчених до
вивчення його ролі в людському житті, отже, і в поведінці людини. Так знову перед психологією
вставала необхідність проаналізувати різницю між розумним і нерозумним (афектних)
Перші теорії Нового часу

Сенсуалізм Раціоналізм

“Немає нічого в розумі, чого не було б раніше у “Немає нічого в розумі, чого б не було б раніше у
відчутті” відчуттях, за виключенням самого розуму”
Раціоналізм у психології
Лейбніц наголошував, що несвідому частину душі можна
пізнати лише інтуїцією, а не логічним мисленням. Таким
чином, було введено зв'язок між інтуїцією та містикою, який
став домінуючим у багатьох напрямках психології.

Звертаючись до питання про взаємозв'язок душі і тіла,

Лейбніц розкритикував погляди Декарта про можливість
їхнього взаємного впливу. Він вважав, що душа і тіло зовсім
не залежать один від одного та функціонують за різними
законами – позиція психофізичного паралелізму. Але вони
діють так, що створюється враження їхнього взаємозв'язку.
Пояснюється це не законами природи, а божественною
мудрістю, яка виявилася у «встановленій гармонії» між
психічним і фізичним. Душа і тіло подібні до пари
годинників, які в будь-яких умовах показують один і той же
час, хоч і рухаються незалежно.
Раціоналізм у психології

Згідно з Лейбницю, все у світі підпорядковується закону безперервності.

Природа не робить стрибків. Неорганічна та органічна, рослина та тварина,
тварина і людина лише здаються протилежностями. При найближчому
розгляді вони виявляються сусідніми щаблями, пов'язаними між собою
безперервним прогресом.

Цей загальний закон Лейбніц застосовує і до душевного життя. Вона також

безперервна. Поруч із ясно свідомими (аперцептируемыми) сприйняттями у
душі є незліченні малопомітні сприйняття, «які недостатньо виділяються,
щоб їх можна було усвідомити чи згадати, ми мислимо одночасно про
безліч речей, але звертаємо увагу до найбільш виділяються думки».
Свідомість не відрізняється від несвідомого якоюсь особливою сутністю, у
душі відбуваються постійні переходи свідомих уявлень у несвідомі та назад.
 Сенсуалізм у психології
Сенсуалізм - вчення про те, що основу психічного життя становлять чуттєві
образи. В античності прихильниками цього вчення були представники низки
філософських шкіл (кіренаїки, епікурейці, у більш помірній формі - стоїки).
Стверджуючи, що позачуттєве пізнання неможливе, стоїки запропонували
розглядати розум як «чисту дошку», де досвід зображує свої письмена. Їм же
належить афоризм: немає нічого в розумі, чого не було б спочатку в почуттях.
Надалі ці положення пропагувалися прихильниками сенсуалізму епохи
Відродження та Нового часу (Дж. Локк, Е. Кондильяк) у боротьбі з
прихильниками раціоналізму, які доводили, що у пізнанні є зміст, що принципово
не виводиться з відчуттів. У філософському плані сенсуалізм не є однорідним
напрямом. У ньому здавна стикаються ідеалістичні та матеріалістичні погляди
на відчуття. Перші заперечують його причинну залежність від зовнішнього
об'єкта, другі трактують чуттєві враження ефект впливу зовнішніх подразників на
органи почуттів. Під впливом сенсуалізму розвивалася асоціативна психологія.
Дякую за увагу :)