Тема 9. Предмет, завдання, методи порівняльної психології -2 год.

План
1. Предмет, завдання порівняльної психології.
2. Історія становлення порівняльної психології як науки.
3. Методологічні принципи порівняльної психології.
4. Методи дослідження

1. Предмет, завдання порівняльної психології.

На відміну від зоопсихології, статус порівняльної психології остаточно
не визначений. Є навіть думки, що вона не має власного предмету і тому,
мовляв, невдовзі розчиниться в зоопсихології та етології, що вона – не
наукова галузь, а один з методів зоопсихологічних та загально-психологічних
досліджень – порівняльний. Але, незалежно від статусу порівняльної
психології, вже зміст наведених визначень її та зоопсихології показує, що
вони щільно й нерозривно взаємопов’язані, взаємопереплітаються і
взаємодоповнюються – жодна з них не може функціонувати й розвиватись
без іншої. Тому в навчальних програмах професійної підготовки фахівців-
психологів у ЗВО України та більшості інших країн вони об’єднані в одну
навчальну дисципліну. Отже, сьогодні порівняльна психологія є складовою
частиною навчального курсу «Зоопсихологія та порівняльна психологія».
Особливе місце у цьому курсі займають порівняльні дослідження психіки та
поведінки тварин і людини.
Щодо трактування поняття «порівняльна психологія» існує кілька
підходів. Під порівняльною психологією розуміється:
1) розділ психології, що вивчає подібності та відмінності в поведінці і
психіці тварини і людини, а також еволюцію поведінки і психіки в процесі
антропогенезу;
2) порівняльна психологія –це загальна назва для будь-яких
порівняльних досліджень психологічних особливостей людей, які
відрізняються за тією або тією ознакою, наприклад, культурою,
національністю, віком, різним соціально-економічним статусом, станом
здоров’я тощо;
3) термін «порівняльна психологія» нерідко використовується і як
синонім зоопсихології;
4) порівняльна психологія у вузькому значенні – це американський
психологічний напрям у вивченні поведінки тварин;
5) європейський термін «порівняльна психологія» використовується і
як узагальнювальна назва всіх досліджень у психології людини, де
застосовується порівняльний метод (у порівнянні психології різних народів,
культур, вікових груп тощо), а також для всіх порівняльних досліджень
поведінки і психіки тварин різних видів.
Порівняльна психологія – це наука про закономірності походження і
розвитку психіки тварин та людей, про спільне і відмінне у їхній психічній
діяльності.
 Предмет порівняльної психології: прояви, закономірності і еволюція
психічного відображення на рівні тварини, походження і розвиток в онто- і
філогенезі психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія
людської свідомості.
Класик зоопсихології К.Е. Фабрі порівняльну психологію трактує як
порівняльне вивчення психічних процесів у тварин різних груп. Він вважає,
що порівнянню можуть піддаватися як цілі еволюційні рівні розвитку
психіки, так і оеремі психічні процеси на різних стадіях еволюційного
(філогенетичного) або індивідуального (онтогенетичного) розвитку, системні
утворення психіки, такі, як інтелект, ігрова або орієнтовно-дослідницька
діяльність, закономірності індивідуального і видового розвитку на різних
еволюційних рівнях.
Завдання порівняльної психології
Теоретичні Прикладні
рішення задачі про співвідношення використання знань про психіку
буття і свідомості тварин у господарстві, побуті.
пізнання психіки людини головне завдання: розв’язання
проблеми походження психіки у
процесі еволюції.
вивчення психічних процесів і налагоджувати елементарні
функцій на нижчих рівнях взаємовідносини між людиною і
еволюційного розвитку тваринами
проводити порівняльний аналіз використовувати зоопсихологічні
особливостей психічної діяльності знання для консультативної та
людини та тварини. психотерапевтичної практики

2. Історія становлення порівняльної психології як науки.

Перші уявлення про відмінні особливості душі людини і тварин
стосуються ще доантичної філософської думки. Так, Арістотель (ІV ст. до
н.е.) зазначав, що душа людини відрізняється від душі тварин тим, що перща
(тобто людська) –розумна і безсмертна, а друга (тварин) –чуттєва (тілесна) і
смертна. Тільки тіло, на думку мислителя, здатне до чуттєвих вражень
Поєднання тіла з душею ідеальною, розумною робить людину здатною до
пізнання і наділяє її свободою. Давньогрецькі мислителі допускали
походження людини від тварин (Демокріт і Емпедокл (V-IV ст. до н.е.),
Анаксимандр (IV ст. до н.е.) та ін. Так, Анаксимандр стверджував, що
людина походить від риб, які зародилися під впливом сонячних променів на
мулистому мілководді. Сократ (IV ст. до н.е.) уявляв душу тварин і людини
як породження «Універсального розуму», який, потрапляючи в тіло, набуває
здатності думати і управляти бажаннями, що й відрізняє психіку тварини і
людини.
Ідеї Сократа розвинули Платон і Арістотель. З Платоном, нижчий
рівень душі споріднений у тварин і людини у формі потягів направляє
поведінку. Арістотель висловлює думку про те, що душа людини
відрізняється від душі тварини божественним походженням, а отже володіє
безсмертям. У своїх трактатах «Історія тварин», «Про виникнення тварин»,
«Про душу» викладає свої погляди на класифікацію істот, ставлячи людину
на вищий рівень розвитку. В результаті проведених експериментальних
досліджень Арістотель робить висновок про здатність тварин як до
вродженої поведінки (її мислитель визначає як нерозумне), так і до
прижиттєвого придбання досвіду. Він не заперечує наявності у тварин
розуму, розрізняючи їх за ступенем розумності, однак, підкреслює
кардинальні відмінності розуму тварин і людини. Саме Арістотель поклав
початок розріненню вродженого, заснованого на навчанні і розумного,
родинного мислення людини.
Анаксагор і Сократ (IV ст. до н.е.) стверджували, що своїм
витнятковим становищем з-поміж усього живого, людина наближається до
Бога, а Сократ додавав до цього ще дар мови.
Отже, перші ідеї про спадкоємність психіки тварин і людини
зародилися ще в глибокій давнині.
Подальше формування уявлень про походження психіки,пов‘язані з
розвитком психології в рамках філософського знання, а також бурхливим
розвитком природознавства і стосується XVII-XIX ст. Так, зокрема, філософи
проблему розвитку психіки розглядають в ключі проблем людської
свідомості і буття людини в світі.
У працях таких видатних мислителів, як Р. Декарт (XVII ст. Франція),
Б. Спіноза (XVII ст. Голландія) закладені основи теоретичних уявлень про
психіку, феноменологію, розвиток.
Так, Р. Декарт вважав, що душа і тіло –два різних початки. Тілесні рухи
здійснюються рефлекторно як рухова відповідь організму на будь-який
зовнішній вплив. Якщо поведінка тварини цим і обмежується, то у дюдини,
крім тіла, є душа, сутність якої полягає в мисленні і пізнанні своїх
суб'єктивних станів. Ідеї Р. Декарта поклали початок поділу психології на
таку, що вивчає свідомість (за цим напрямком психологічного знання аж до
середини XX століття не досліджувалися тварини) і таку, що вивчає
поведінку, яка все ж пояснюється на основі механізму «стимул-реакція».
Ідеї про дієвий характер психіки містяться у вченні Б. Спінози. Він
відзначає, що психіка розвивається в процесі перетворення системи взаємодії
між суб’єктом і об’єктом. Саме Б. Спіноза вперше висловив ідеї про поділ
інтелекту на дві форми (надалі саме ці думки Б. Спінози лягли в основу
виділення і вивчення інтелекту як тварин, так і людини).
Вершиною розвитку філософських ідей про походження й еволюції
психіки є вчення німецького філософа Гегеля, який формулює концепцію
«абсолютного духу», що проходить у своєму саморозвитку всі етапи від
неорганічної матерії через органічну, не наділену суб’єктивністю (рослинну)
до справжньої суб’єктивності у тварин (чуттєвої) та ідеальної суб’єктивності
у людини.
Певний внесок у становлення порівняльної психології зробили і
представники природознавства того часу. Зокрема, Ж.Б. Ламарк в основу
свого еволюційного вчення ставить спрямовувальний вплив психічного
фактора.
З середини XIX століття психологія стає самостійною наукою, в якій
порівняльно-психологічні дослідження зайняли одну з пріоритетних позицій
і проводилися як різними галузями психологічної науки (експерментальною
психологією, зоопсихологією тощо) так і в рамках провідних психологічних
напрямів (гештальтпсихології, психоаналіз, психофізіологія та ін.) Певну
роль у становленні порівняльної психології як науки відіграли й
дослідження суміжних наук (фізіологія вищої нервової діяльності, зоологія,
антопологія).
Порівняльні дані про психіку тварин і людини наводили такі відомі
психологи кінця XIX ст. як В.Джемс і В. Мак-Дугалл.
У першій половині XX ст. системне вивчення інтелекту вищих тварин
(шимпанзе, собак) порівняно з інтелектом дітей і дорослої людини стає
самостійним предметом досліджень в гештальтпсихології (К. Коффка, В.
Келер). Так, В Келер, вивчаючи такі психічні пізнавальні процеси людини,
як мислення і сприйняття, ставить завдання вивести внутрішні операції
мислення на зовнішні, для чого досліджує таких піддослідних, які ще не
можуть мислити.
Як специфічну проблему порівняння психологічних досліджень, до
якої зверталися представники наукового психологічного знання, необхідно
виділити і розробку теоретичних основ еволюції психіки. Ця проблема
вперше піднімається в працях видатного зоолога, зоопсихолога початку XX
ст. В.О. Вагнера. Саме його роботи «Біологічні підстави порівняльної
психології» (1913), «Біопсихолог і суміжні науки» (1923), «Етюди з
порівняльної психології» (1925-1929) та ін. заклали методологічні основи
порівняльно-психологічного наукового знання. Вивчаючи інстинктивну
поведінку тварин, В.О. Вагнер представив описову характеристику її
властивостей у рамках еволюційного розвитку.
Великий внесок у розробку теоретичних проблем еволюції психіки та
походження людської свідомості зробив Л.С. Виготський. У своїх роботах
«Передмова до кижки В Келера «Дослідження інтелекту людиноподібних
мавп» (1930) та «Етюди з історії поведінки» (1930), написаної спільно з О.Р.
Лурією, вчений представив порівняльний аналіз наявних на той час
відомостей про інтелект вищих мавп, «примітивної» людини і дитини.
О.М. Леонтьєв запропонував теоретично і експериментально
обгрунтовану концепцію виникнення і розвитку психіки, а також виділив
стадії і закономірності її розвитку (основними його працями є «Нарис
розвитку психіки» (1947), «Проблеми розвитку психіки» (1972), «Еволюція
психіки» (1999)).

3. Методологічні принципи порівняльної психології.

Методологічними принципами порівняльної психології є: -
Принцип відображення, згідно з яким, зміст психічних процесів їх носія
являє собою відображення у них змісту об’єктивної реальності, що його
оточує, в умовах якої він функціонує.
- Принцип детермінізму розглядає психіку як феномен, формування й
функціонування якого детермінується необхідністю для його носіїв виживати
в оточуючому середовищі, адаптуватись до його умов.
- Принцип системності скеровує на те, що властивості й особливості
психіки слід розглядати співвідносно з тими системами, до яких належить її
носій, - природного або суспільного середовища – і самим її носієм як
системою.
- Генетичний принцип полягає в тому, що досліджуваний психічний
феномен має розглядатись в процесі його становлення, формування,
перетворень.

4. Методи дослідження
Порівняльна психологія як і інші галузі наукового знання використовує
цілий спектр методів дослідження, які класифікуються по-різному.
Класифікація методів порівняльної психології за В.О. Вагнером.
Суб’єктивний метод, за В.О. Вагнером, вивчає психіку тварин за
аналогією до психіки людини.
Біологічний метод полягає у вивченні психіки групи живих організмів
на основі порівняння їх поведінки з поведінкою тих живих істот, які
передували їм в еволюції. Вчений, який працюватиме за цим методом,
повинен пам’ятати, що тваринні організми не ізольовані істоти, а пов’язані
між собою численними нитками, з чого випливає, що для розуміння психіки
одного з них або однієї їх групи необхідне порівняння її представників не з
людиною, а з формами, які безпосередньо передували цій групі і були
наступні за нею. Відповідно до біологічного методу В.О. Вагнер виділяє два
шляхи вивчення психіки і поведінки тварин:
- в основі порівняння мають бути факти з життя виду і відтак основою
дослідження є генеалогічна спорідненість організмів, пов’язана з еволюцією
психіки тварин. Цей метод вивчення психіки близький до філогенетичного.
- в основі порівняння мають бути факти з життя особи. З моменту
реагування її психіки на впливи середовища аж до її смерті. Цей метод
близький до онтогенетичних досліджень.
Філогенетичний метод, за В.О. Вагнером, полягає у вивченні історії
розвитку психіки живих істот і виявленні її якісних відмінностей у різних
представників тваринного світу. Вивчення психіки цим методом дослідник
пропонує за ступенями порівняння.
Перший, найважливіший, - це порівняльне вивчення явища в межах
досліджуваного виду.
Другий ступінь – вивчення явища шляхом порівняння його в межах
поголів’я одного сімейства.
Третій ступінь –вивчення явища шляхом зіставлення сімейств, загонів і
класів.
 Четвертий ступінь – вивчення подібних типів тваринного світу.
Отже, вихідним пунктом філогенетичного методу служить ідея про те,
що організм, щодо їх психології існує не ізольовано, а пов'язаний один з
одним безперервним ланцюгом фіксованих психічних ознак. Відтак, для
розуміння одного з них необхідне вивчення не ізольованого організму чи
групи, а у зв'язку з психологією видів, родів, родин і класів.
Водночас, застосування цього методу вимагає величезної кількості
фактичного матеріалу, що ускладнює його активне використання.
Онтогенетичний метод полягає у вивченні змін психіки у конкретного
представника живих істот упродовж його життя. Цей метод вивчення психіки
тварин має на увазі вивчення психіки в різні періоди життя особи, починаючи
з того моменту, коли вона психічно реагує на дії середовища і до її смерті.
Біогенетичний метод полягає в порівнянні філогенезу і онтогенезу
психіки живих істот.
Методи порівняльної психології розділяють на природничі:
спостереження, опитування, експеримент і герменевтичні.
Метод спостереження у порівняльній психології використовується для
спостереження за поведінкою тварин і людини, для виявлення схожих і різних
особливостей.
Метод опитування заснований на отриманні необхідної інформації від
самих обстежуваних за допомогою питань і відповідей. Видяляють усне,
письмове і вільне опитування.
Усне опитування доцільно застосовувати в тих випадках, коли
упродовж дослідження необхідно спостерігати за реакціями і поведінкою
досліджуваних. Залежно від особливостей поведінкових і психологічних
реакцій досліджуваного усне опитування дозволяє досліднику коригувати
питання. Водночас, воно вимагає більше часу для проведення, а також
спеціальної підготовки дослідника.
Письмове опитування дозволяє охопити велику кількість
досліджуваних за порівняно нетривалий час. Найбільш поширеною формою
письмового опитування є анкетування.
Вільне опитування є різновидом письмового і усного опитування.
Відмінність полягає в тому, що для вільного опитування питання заздалегідь
не визначаються. Однак, таке опитування дозволяє змінювати тактику і зміст
дослідження, що забезпечує можливість отримання різноманітної інформації
про досліджуваного.
Метод експерименту в порівняльній психології використовується для
експериментального вивчення загальних і різних особливостей поведінки
тварин і людини для розв’язання аналогічних завдань.
Герменевтичні методи. Герменевтика – вчення про розуміння.
Одним із основних герменевтичних методів є метод інтроспекції
(самоспостереження).
Інтроспекція (лат. Introspectare-дивитися вглиб) –метод психології,
завдання якого полягає в тому, щоб за допомогою спеціального аналізу
виокремити з усіх зв'язків предметного зовнішнього світу явища свідомості як
безпосередні переживання.

Запитання для самоконтролю:

1. Що вивчає порівняльна психологія?
2. Що є предметом та об’єктом порівняльної психології?
3. Охарактеризувати методологічні принципи порівняльної
психології.
4. Охарактеризувати методи дослідження порівняльної психології.