ГЕНЕТИЧНИЙ МЕТОД- один з методів психологічного

дослідження.
Ідея генезису психічних явищ виникла у дослідників досить швидко.
Створення ж системного предмета генетичної психології відбувається
повільно. Це триватиме доти, поки не буде віднайдено спосіб розбудови
системи генетичної психології, яка б вдовольнила логічні та суттєві
критерії буття предмета дослідження.
ХРОНОЛОГІЯ
Генетична епістемологія, заснована Ж. Піаже, є прикладом
оригінального визначення предмета, завдань і методів, що
підпорядковані законам генезису форм знань. Мета генетичної
епістемології - дослідити, в якому віці і як людина опановує знання,
поняття, коли в неї формується здатність до пізнавальних розумових
операцій і які вони мають зв'язки з іншими аспектами її психічного
життя. Ж. Піаже розглядав психологічні механізми новоутворення в
людини: а) різних форм і типів знання, б) понять, в) пізнавальних
операцій, г) співвідношення знань різного типу і рівня.

Дослідження Григорія Костюка забезпечили визначення: а) предмета

дослідження, б) методу, в) продукту розвитку психіки людини, тобто
встановлення основ загальної генетичної психології.
Оригінальне дослідження Г.С.Костюка, яке можна без перебільшення вважати
чисто генетичним за своєю сутністю предмета дослідження, методу і продукту,
одержаного в наслідку. Предметом дослідження був процес створення образу
при сприйнятті предмета в утруднених умовах. Моделлю процесу стало
зображення предмета, розташованого у темній камері, який раз у раз
освітлювався спалахом електронноімпульсної лампи. Короткочасність
освітлювання не давала можливості роздивитися і побачити предмет повністю:
піддослідному давалось щось, недоступне свідомості у плані форми і змісту.
Внаслідок численних освітлювань імпульсами світла відбувалася акумуляція
інформації у полі зору піддослідного, і поступово вибудовувався образ
предмета, що сприймався. В процесі побудови образу виразно виступає складна
взаємодія рефлекторних актів, які набувають форми специфічних пізнавальних
дій (сенсорних, перцептивних, репродуктивних, розумових), спрямованих на
розв’язання перцептивної задачі: виділення ознак об’єкта, що сприймається, їх
структурування, усвідомлення класу об’єктів, віднесення об’єкта до певної
категорії. На підставі минулого досвіду і фрагментарних перцептів у суб’єкта
виникають судження, гіпотези, які впливають на хід даного процесу і, разом з
тим, зазнають певних змін залежно від результатів перцептивних дій.

Розвиток ідей загальної генетичної психології (Сергій Максименко) дав

змогу визначити її об'єкт. Це людина, духовно-тілесний індивід, що
виховується предметно-практичною діяльністю. Глибинний же зміст
предмета - властивості людини. Така зміна предмета зумовлює зміни,
заміщення вихідних понять генетичної психології. Програмою
віддалених цілей навчання і виховання задається нормативний об'єкт -
належна людина.
На основі циклу теоретико-експериментальних робіт та генетико-моделюючого
методу під керівництвом С. Д. Максименка створено українську наукову школу
генетичної психології.
ГЕНЕТИЧНІ ІДЕЇ В ПСИХОЛОГІЇ В АНТИЧНІ ЧАСИ
Генетичний підхід у вивченні психічного розвитку дітей започаткувався
в античній психології.
ПРИКЛАДИ:
 1. Конфуцій (551/552-479 до н.е.). Давньокитайський мислитель.
Висловив ідею вікової періодизації: "...У 15 років я відчув потребу
навчатися, у 30 уже стояв твердо, у 40 не сумнівався, у 50 пізнав
волю Неба, у 60 уважно стежив за істиною, у 70 міг виконувати
бажання серця, не боячись помилитися". Вивчав значення
природного і соціального в житті людини. Основна праця
-"Луньюй" ("Бесіди і судження").
 2. Протагор (бл. 490-420 до н.е.). Давньогрецький філософ.
Розробляв проблему формування в дітей моральних, соціально
схвалених поведінкових норм: "Людина є мірилом усіх речей...".
Вивчав вплив соціально, організованих чинників на становлення
особистості. Вважав, що моральні вправи є основним засобом
виховання громадянина.
 3. Платон (428 або 427-348 або 347 до н.е.). Давньогрецький
філософ. З'ясовував природу психічних явищ, зокрема пам'яті, яку
вважав самостійним психічним процесом. Створив систему
навчання, в основі якої знаходиться принцип передачі знань
шляхом утворення понять. З'ясовував вплив навчання на психічний
 розвиток, вивчав індивідуальні особливості дітей з метою
виявлення їх професійної придатності та можливого майбутнього
соціального статусу. Висловив припущення про необхідність
навчання дітей з 6-річного віку.
 Особливе місце в античній науці належить Аристотелю (384 або
383-322 або 321 до н.е.), який уперше в історії європейської науки
запропонував вікову періодизацію дитинства