Лекція №1

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПІЗНАВАЛЬНІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Тема 1. Предмет психології. Методи психології.

1. Предмет психології та завдання. Історія розвитку.

2. Рефлекторна природа психіки, умовно-рефлекторна діяльність людини, зовнішнє
та внутрішнє гальмування. Психіка та свідомість. Характерні особливості та
структурні компоненти свідомості. Психічні стани, процеси, властивості.
3. Основні методи психології: спостереження, експеримент. Додаткові методи
психології: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення
незалежних характеристик, самооцінювання. Кількісний та якісний аналіз
дослідження психічних явищ.
4. Основні напрями в сучасній психології. Основні галузі психологічних знань, зв'язок
з іншими науками. Основні вимоги до методів психології, провідні принципи
об'єктивних методів у психологічному дослідженні.

1. Як наука, психологія виникла на межі XIX-XX ст., експериментальне вивчення

психічних явищ і закономірностей почалося з середини XIX ст. предметом
психології, як системи знань людство цікавилося протягом усього свого
розвитку.
Предметом психології є психіка (від грецького psichikos - душевний) людини і
тварини, тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології - це
непредметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язані між собою
процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині.
Психологія вивчає внутрішній світ людини, психічні процеси, стани, властивості,
закони виникнення, розвитку і перебігу психічної діяльності, становлення психічних
властивостей людини, життєве значення психіки.
Внутрішній світ людини розглядається як живий, неперервний процес, що
формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.
Психологічна наука розглядає:
психічні процеси – це форми суб’єктивного відображення об’єктивної реальності за
допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і формування
умінь. Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприймання, запам'ятовування,
мислення, уяву, увагу) та емоційно – вольові, почуття;
психічні стани – характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, яка
істотно впливаю на поведінку та діяльність особистості ( схвильованість, апатія, стрес,
тривожність, напруженість тощо);
психічні властивості - це індивідуально – психологічні особливості, що дають
змогу розрізняти людей, знати їх вчинки і мотиви діяльності (спостережливість,
чутливість, розумові,спрямованість, темперамент, характер, здібності).
1
 Психіка пов'язана з активним відображенням людиною об'єктивного світу та
створенням у свідомості людини його картини, із знаходженням свого Я у об'єктивному
світі, з адаптацією до середовища.
Структура психіки має три рівні: свідомий, підсвідомий, несвідомий.
Психологія - це наука про закономірності формування і розвитку психіки як
особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його
суб'єктивних та об'єктивних вимірах.
Психіка - це властивість мозку, яка полягає у відображенні об'єктивної дійсності.
Психіка - властивість високоорганізованої матерії (НС), що полягає у здатності
відображати впливи навколишнього середовища. У людини носієм психіки і свідомості є
головний мозок.

2. Психіка є властивістю мозку відображати довкілля й регулювати поведінку та

діяльність людини.
Мозок працює рефлекторно. Рефлекс - це відповідь живого організму на той чи
інший вплив,який здійснюється через НС, центральним органом якої є головний мозок.
Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.
Вперше положення про те, що всі акти психічного життя за своєю структурою і
динамікою є рефлекторними, висунув І. М. Сєченов(1829 - 1905). У праці "Рефлекси
головного мозку" (1863) він назвав психічні процеси "середньою ланкою" рефлекторного
акту. Розрізняють два види рефлексів: безумовні, з якими народжуються люди і
тварини та умовні, які виробляються в процесі життя. Безумовні, рефлекторні дії,
поступово ускладнюючись, набувають форми інстинктів. Інстинкт - ланцюжок
безумовних рефлексів, природжена, видова форма поведінки тварин. У своїх
дослідженнях І. Павлов довів, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну
роль у життєдіяльності організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи
потреби організму, разом з найближчими підкорковими нервовими центрами здійснює
складну аналітико - синтетичну діяльність. У ній утворюються найскладніші тимчасові
нервові зв'язки, за допомогою яких регулюються відносини між організмом та зовнішнім
середовищем, а також діяльність самого організму. Цю діяльність великих півкуль
головного мозку І. Павлов називає вищою нервовою діяльністю. Основними процесами
НД є збудження і гальмування. Збудження - це відповідь клітин головного мозку на
отримані фізичні, хімічні та психічні подразники(задзвонив дзвінок). Гальмування є
двох видів: зовнішнє, що настає внаслідок дії сильного стороннього подразника(Пр.:
виділяється слина у собаки коли засвічується лампочка та припиняється, якщо почне
діяти сильний звук); внутрішнє гальмування настає, коли умовний подразник (Пр.:
світло), на який вироблено умовний рефлекс, час від часу не підкріплюється безумовним
подразником (Пр.: їжею) , тоді утворений зв'язок гальмується і рефлекс згасає. За
певних умов збудження та гальмування поширюються, іррадіюють по корі великих
півкуль, викликаючи збудження чи гальмування інших ділянок кори чи знову
зосереджуються, концентруються в пункті свого виникнення.
Свідомість

Психіку мають як люди так і тварини. Свідомість же виникла на певному

2
історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової
діяльності.

СВІДОМІСТЬ – вища, інтегрована, керована форма психіки, складається під впливом

суспільно – історичних умов у трудовій діяльності людини, та її спілкування за
допомогою мови з іншими людьми.

Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини

з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних
умовах.
У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з
суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона,
природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя
людей, змінюючись услід за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху
первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі
суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби
виробництва і поділу суспільства на групи, класи.
Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у
філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Психологічна наука розв'язує три групи завдань:

- науково - дослідні (дослідження вікової динаміки окремих процесів, властивостей
тощо);
- діагностичні (визначення конкретного завдання, добір, аналіз, інтерпретація
зібраних даних,встановлення діагнозу);
- корекційні (виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що
призводять до них, розробка рекомендацій).

3. Психологія як наука має певні методи вивчення психічних явищ. Знання методів і
вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного
розвитку особистості - шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей
особистості й використання цих знань у практичній діяльності. Основним
принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які
забезпечують об'єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є
спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності
(навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв'ю. Методи психологічного
дослідження поділяються на основні та додаткові. До основних належать:
спостереження та експеримент; до додаткових: бесіда, інтерв'ю, аналіз продуктів
діяльності, інтроспекція (самоспостереження), анкетування, соціометричне
дослідження, тести.
Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не
втручаючись в ситуацію. Об'єктом спостереження є поведінка особистості в
найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та
3
неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями
мовлення, виразними рухами - жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними
актами (позами) тощо - можна виявити і простежити особливості уваги, розуміння змісту
висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру.
Тому вміле спостереження за поведінкою людини дає можливість з високою
вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості. Спостереження
може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним , коли бачене і почуте
в поведінці людини фіксується за допомогою фото -, кіноапарата, магнітофона.
Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається,
а тому і глибше аналізувати, порівнювати.
Експеримент є одним з основних методів психології. Особливість його полягає в
тому, що дослідник створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно і
закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли
в момент виникнення і перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його
зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових
відомостей для обґрунтування одержаних результатів.
Розрізняють експерименти лабораторний і природний. Перший проводиться у
спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, другий -
звичайних для піддослідного умовах діяльності (у класі, під час роботи). Природний
експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб людина
не знала, що її досліджують, і розв'язував свої завдання спокійно, у звичному для нього
темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями.
Бесіда - це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з'ясування уявлення або
розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань,взаємозалежностей,
причин і наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання
мають бути чіткими і зрозумілими,спрямованими на психологічні явища.
Метод інтроспекції (самоспостереження) виступає як засіб вивчення, аналізу та
синтезу власних вчинків та дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У
процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію, тобто на розмірковування
та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості. Однак при цьому
слід враховувати схильність до суб'єктивізму і додатково застосовувати інші методи.
Метод узагальнення незалежних характеристик - це об'єднання та узагальнення
даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за
різних умов та у різних видах діяльності.
Метод аналізу продуктів діяльності ґрунтується на тому, що в результатах роботи
людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність,
спостережливість, риси характеру. Отже, продукти діяльності дають можливість
побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх
розвитку.
Метод самооцінки виявляє рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або
свої окремі морально - психологічні якості - психічні процеси, стани та властивості,
наприклад уважність, спостережливість, кмітливість, принциповість, культурність,
ввічливість та ін.

4
 4. До XVII ст. психологія розвивалась як складова філософії, потім як самостійна
галузь, а у XVIII ст. почався поділ психології на окремі галузі знань. Сучасна
психологія являє собою цілісну систему, до якої входить понад три десятки
галузей психологічних знань.
Загальна психологія вивчає закономірності психічної діяльності людини з
нормальним розвитком. Це, зокрема, передбачає розгляд принципових, основних понять,
які стоять перед психологією в цілому, обґрунтування методів дослідження психічних
явищ, формування психологічних закономірностей.
Загальна психологія досліджує:
- пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява);
- емоційні процеси (емоції, почуття),
- вольові процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо);
- питання, пов'язані зі спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і
здібностями.
Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини, формування її психічних
процесів і станів та поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, юнака,
дорослої людини, людини похилого віку.
Медична психологія - це розділ психологічної науки, що вивчає психічні явища та
поведінку людини з метою попередження діагностування та лікування різних
захворювань. Вивчає специфіку стосунків між медпрацівниками та хворими.
Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії
людей у різних організаціях і соціальних групах, закономірності спілкування і взаємодії
людей, діяльність малих і великих соціальних груп,процеси соціалізації особистості,
розвиток соціальних установок тощо.
Генетична психологія вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до
смерті. Основна увага приділяється періодам, пов'язаним з кризами і напруженням,
також внутріутробний розвиток дитини, як надзвичайно важливий етап її психічного
розвитку.
Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання,
досліджує формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей
особистостей.
Наука психологія створила чимало шкіл, напрямів, концепцій. Ставлення до них
було різне, аж до заперечення.
Психоаналітичний підхід розробив З. Фрейд (1856 - 1939) наприкінці XIX - на
початку XX ст. спершу для лікування психічних захворювань, а згодом застосував для
побудови гіпотез та теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого у житті
людини. У анатомії особистості Фрейд виділив три взаємодіючих компоненти: "Воно",
"Я", "Над - Я". Несвідоме "Воно", за З. Фрейдом, є успадкованим людською
організацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів
людини. Свідоме "Я" є посередником між " Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує
функцію впливу цього світу на несвідоме " Воно". " Над - Я" - це "інтерналізована версія
суспільних норм і стандартів поведінки".

5
 За З. Фрейдом, "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я"
підпорядковується "Воно", створюючи видимість своєї зверхності над ним. "Над - Я" теж
може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті або несвідомого почуття провини.
Отже, за З. Фрейдом, "Я" немов би стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я",
зазначає Фрейд, перебуває під загрозою зовнішнього світу, з боку "збурення" "Воно" і
суверенності "Над - Я".
Біхевіоризм (від англ. behaviour - поведінка) - напрям у американській психології,
представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновник цього
напрямку Дж. Б. Уотсон (1878 - 1958) виступив проти розуміння психології як науки про
безпосередні суб'єктивні явища. Натомість він запропонував вважати предметом
психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо Дж. Уотсон замінив
поняттям про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул -
реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка
чи реакція R. Стимулом є кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний
подразнювати рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика.
Гештальтпсихологія (від нім. Gestalt - цілісна форма, образ) -один із напрямів у
психології 20 - 30-х років XX ст. , створений М. Вертгеймером, В. Келером, К. Коффкою
та іншими німецькими психологами. Вони виходили з переваги цілого над частинами,
форми над матеріалом. Початковим і основним елементом психіки гештальтисти
вважають не відчуття, а цілісні образи - гештальти. Ці образи виникають внаслідок
прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, урівноважені,
симетричні і замкнуті фігури, яким властиві константність і стійкість.
Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років XX ст. Представники
цього напрямку - американські психологи А. Х. Маслоу і К. Роджерс та ін.
зосереджували увагу на автономності, самоактуалізації, самовдосконаленні, свободі
вибору, відповідальності, прагненні людини до вищих ціностей тощо.
У центрі уваги гуманістичної психології - проблеми особистості, її розвиток. На
противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль
свідомості та самосвідомості в причинній зумовленності людини. Наприклад, К. Роджерс
розглядає емпатію як основний метод "центрованої на клієнтові" психотерапії, в якій
психолог вступає в глибокий емпатичний контакт із пацієнтом і допомагає йому
усвідомити себе повноцінною особистістю, здатною взяти на себе відповідальність за
розв'язаня власних проблем. Психологів цього напрямку цікавили провідні мотиви в
житті людини, потреби особистості в позитивній оцінці тощо.