Предметом медичної психології 

є вивчення особливостей психіки хворого, їх

вплив на здоров’я та хворобу, а також забезпечення оптимальної системи
психологічних цілющих впливів, обставин, які супроводжують діагностику, лікування,
обслуговування та реабілітацію хворих; вивчення особливостей професійної
діяльності медичних працівників (лікаря, фельдшера, медичної сестри, молодших
медичних працівників), їх взаємостосунків з хворими, їх рідними.

Завдання медичної психології:
- вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток хвороб, лікування і
профілактику;
- вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку людини;
- вивчення динаміки психічних проявів різних хвороб;
- вивчення порушень розвитку психіки;
- вивчення стосунків хворої людини з медичним персоналом та оточуючим
середовищем;
- розробка принципів і методів психологічного дослідження в клініці;
- розробка та вивчення психологічних методів впливу на психіку хворої людини з
лікувальною та профілактичною метою;
- вивчення особистості хворого і оточуючого його середовища з метою
створення найбільш адекватних психотерапевтичних і реабілітаційних програм.

Приводиться визначення свідомості людини як вищої функції головного мозку, за

допомогою якої людина відображає об’єктивний світ і цілеспрямовано на нього діє,
перетворюючи його на свою користь чи користь суспільства. 

Основні психічні процеси свідомості: 

-відчуття, 
-сприйняття,
-пам’ять, 
-мислення, 
-інтелект, 
-почуття,
-воля, 
-увага.

Підкреслюється значення стану психічних процесів у хворих і їх оцінка лікарем.

Основні етапи формування психіки. Г.К.Ушаков виділяє такі етапи:

-моторний (до 1 року),
-сенсомоторний (1-3 роки),
-афективний (3-12 років),
-ідеаторний (12-14 років).

Виділення цих етапів є умовним. Разом з тим кожний етап розвитку розкриває

новий рівень функціональної організації психічної діяльності.
 Вивчення захворюваності у різних вікових групах дозволило виділити певні періоди
життя, під час яких є підвищений ризик виникнення хвороб. Враховуючи підвищену
ранимість нервової системи в ці періоди, вони були названі критичними або віковими
кризами.

Найбільш важливими для клініки є такі вікові кризи:

-перший віковий криз – парапубертатний (2 – 3,5 роки),
-другий віковий криз – пубертатний (12-15 років),
-третій віковий криз – клімактеричний,
-інволюційний (45-55 років).

Тлумачення психічної діяльності в теперішній час є досить строкатим. Це залежить

від методологічних підходів (поглядів) дослідників. У зв’язку з цим викладач
знайомить студентів з найбільш поширеними в сучасній психології філософськими
течіями:
-фрейдизм,(З.Фрейд),
-неофрейдизм (Хорні, Фром, Салліван), 
-індивідуальна психологія (Адлер),
-аналітична психологія (Юнг),
-екзистенціалізм (Кьєркегор. Хайдеггер, Ясперс, Сатр), біхевіоризм (Дж. Уотсон),
-гештальтпсихологія (Вертхеймер, Келлер, Каффка),
-психодинамічна (психобіологічна) концепція (Адольф Майер).

Методологічні принципи вітчизняної загальної та медичної психології:

1. Філософською основою загальної та медичної психології є матеріалістичний

світогляд.

2. Природничо-науковою базою психології є природничі науки (біологія, фізіологія)

і перш за все рефлекторна теорія І.М.Сєченова, І.П.Павлова. П.К.Анохіна.

3. Розвиток психології можливий лише в дискусії з точки зору різних концепцій,

течій, поглядів на природу свідомості.

4. Зв’язок психології з медициною, соціологією, педагогікою, технічними науками

(електроніка, кібернетика) при збереженні за нею самостійного предмету дослідження.

До другої половини ХІХ століття психологічні знання одержували в основному

шляхом самоспостереження або безпосереднього спостереження за іншими
людьми. Аналіз і розумне узагальнення подібного роду життєвих факторів зіграли
свою позитивну роль в історії психології. Вони привели до побудови перших наукових
теорій, які пояснювали суть психологічних феноменів і поведінки людини. Спроби
виміру психічних феноменів, кількісної оцінки поведінки людини розпочинаються з
початку другої половини минулого сторіччя. Першими були відкриття і
формулювання серії законів, що пов’язували силу відчуттів з вираженими у фізичних
величинах стимулами, якими діяли на органи чуття людини. До них відноситься закон
Вебера-Фехнера-Стівенса, формула, за допомогою якої визначали абсолютний і
відносний пороги відчуттів. Згодом тенденція використання математичних моделей і
відношень одержала широке поширення в найрізноманітніших галузях психології.

В кінці 80-х років ХІХ ст. у психології почали створювати і застосовувати

спеціальні технічні прилади та пристрої, які дозволяли досліднику ставити
науковий експеримент і контролювати його умови, наприклад, дозувати вплив
фізичних стимулів, на які людина повинна реагувати. Спочатку це були прості
механічні пристрої. Потім з’явились електричні прилади, а сьогодні у психологічних
дослідженнях широко використовуються радіо- і відеотехніка, електронні апарати.

Та поряд з математизацією і технізацією методів дослідження у психології до цих

пір не втратили свого значення і застосовуються загальні, традиційні методи
збирання інформації, такі як спостереження, опитування, тести і експеримент.

Клінічний метод в психології розроблений школою Ж.Піаже на основі методу

психіатричного обстеження, яким Піаже напочатку оволодів в клініці Е.Блейлера. У
вітчизняній психології, переважно в патопсихології, послідовниками Піаже у
використанні клінічного методу були Л.С.Вигодський та Б.В.Зейгарник.
Основою клінічного методу є клінічна бесіда, яка дозволяє вивчати не тільки
зовнішні ознаки, структуру та зміст психічних проявів, але й зрозуміти генез багатьох
з них, намітити методи корекції виявлених порушень.

1. Спостереження – це перший із методів, що

застосовується для збирання первинної інформації. Він має декілька варіантів:
· зовнішнє спостереження – спосіб збирання даних про іншу людину, його
психологію і поведінку шляхом спостереження за ним;
· внутрішнє спостереження (самоспостереження) – застосовується тоді, коли
психолог-дослідник ставить перед собою завдання вивчити явище у тому вигляді,
в якому воно безпосередньо постає в його свідомості;
· вільне спостереження – немає наперед визначеної програми і може змінювати
свій об’єкт в залежності від побажань дослідника;
· стандартизоване спостереження – навпаки, проводиться по визначеній,
наперед складеній програмі;
· включене – дослідник сам є безпосереднім учасником того процесу, за яким
ведеться спостереження;
· побічне – не передбачає особистої участі дослідника у тому процесі, який він
вивчає

Під час спостереження важливою є оцінка невербальної поведінки за наступними

основними параметрами:
-безпосередньо невербальна поведінка (міжособистісна дистанція, взаємне
розташування співрозмовників, пози, жести, міміка і погляд)
 -та паралінгвістичні компоненти спілкування (вздихи, стони, зівота,
покашлювання) – всі звуки, які вимовляє людина, але не мовлення, а також
такі характеристики мовлення, як голосність голосу, темп мовлення, ритм, паузи.

Розміри міжособистісної дистанції (“життєвого простору”)

визначаються трьома факторами:
-особливостями особистості суб’єкта, 
-характеристиками його актуального психічного стану,
-а також щільністю населення в тій місцевості, де він виховувався.

Найбільший “життєвий простір” у самих виражених інтровертів – хворих на

шизофренію, найменше – у хворих в маніакальному стані, розгальмованих.

Розрізняють 4 міжособистісні дистанції:

1) від 0 до 45 см – “інтимна”, зустрічається у взаємовідносинах близьких людей:
чоловіка і жінки, матері і дитини, близьких друзів, родичів.
У стосунках “лікар-хворий” пацієнт в інтимну зону не допускається.
Виключення можливі у тих випадках, коли виникає загроза життю
пацієнта: спілкування з помираючим хворим, з онкологічним хворим при повідомленні
йому діагнозу і прогнозу захворювання, з депресивним пацієнтом, із суїцидальними
тенденціями; при вирішенні питання оперативного втручання, особливо якщо існує
ймовірність летального кінця.

2) дистанція від 45 см до 120 см – “особистісна дистанція” – характеризує так

зване “партнерське спілкування”, тобто спілкування людей рівного соціального
статусу, пов’язаних загальною справою.
Особистісна дистанція може використовуватися при проведенні психотерапії.

3) від 120 смдо 400 см– соціальна дистанція – це відстань на якій

відбувається офіційна, формальна взаємодія двох осіб. В спеціальних дослідженнях
було показано, що якщо пацієнту надати можливість самому обирати
дистанцію спілкування під час першої зустрічі з лікарем, то він розташується на
відстані 200см.

4) від 4 м до 7,5 м – “публічна дистанція” характеризує формальні стосунки

одночасно декількох людей.

Звертається увага на позиції розташування співрозмовників:

-напроти один одного (включає елемент конфронтації, необхідно уникати в
терапевтичній ситуації);
-позиція “поруч”, “пліч о пліч” (позиція співробітництва, відсутність напруги,
ворожості між партнерами);
-“через стіл” – майже завжди свідчить про відношення влади,
відношення “керівник-підлеглий”, тому в кабінеті лікаря стілець для хворого
ставиться не напроти, через стіл, а збоку від стола, що з самого початку складає більш
ефективні умови для взаємодії.

Поза (природна – неприродна; симетричні – асиметричні; закриті – відкриті). 

Жести: комунікативні та експресивні. 

Міміка – координовані рухи м’язів обличчя, які

відображають емоції, настрій, почуття.
Найбільш інформативною є міміка нижньої частини обличчя: лінія рота, крила носу,
носогубна складка від крил носу до куточків губ, підборіддя. Погляд (контакт очима):
“бігаючий погляд”, пильний погляд (від 3 до 10с).

Терапевтична керована бесіда

Три основні принципи, які мають велике значення для терапевтичних стосунків у

процесі лікування:

1. Необхідно сприяти вербалізації змісту емоційних переживань пацієнта.

2. До пацієнта необхідно ставитися з повагою і теплотою.

3. Терапевт має зберігати справжній (автентичний) контакт з пацієнтом на

вербальному і невербальному рівнях.

Лікарська розмова з емоційно напруженим і схвильованим хворим має катарсичну

дію для багатьох хворих, які раніше не могли говорити про свої проблеми, турботи,
потреби і страх. Уже сама розмова викликає певне розвантаження афекту, яке
безпосередньо переживається як цілюще і дає хворому можливість раціонально
продумати деякі речі у вільній від афекту атмосфері.

Разом з катарсисом хворий відчуває, що його зрозуміли. Тим самим йому

надається можливість працювати над вирішенням своїх проблем.

Хворі перший раз отримують можливість вербалізувати свої проблеми. До цього

вони зупинялися на них протягом багатьох днів і ночей, і нездатні об’єктивно їх
розглядувати. Вербалізація у розмові з навідними запитаннями лікаря може сприяти
більшій об’єктивізації того, що раніше розглядалося надто однобічно. Так можна
вперше усвідомити деякі взаємозв’язки.

Розмова не спрямована на причини, корені власного конфлікту. Але вона може

допомогти хворому усвідомити цей конфлікт і чіткіше його побачити. У
формі активних запитань треба показати хворому можливість вирішення конфлікту
так, що цілісна дія лікарської розмови призведе до розвантаження від тиску
психосоматичного симптому.
 2. Опитування – це метод, при використанні якого людина відповідає на різні
запитання. Його варіанти:
· усне опитування – застосовується в тих випадках, коли одночасно бажано
вести спостереження за поведінкою і реакцією людини, яка відповідає на запитання;
· письмове опитування (анкетування);
· вільне опитування – це така різновидність усного або письмового опитування,
при якому перелік поставлених питань і можливих відповідей на них заздалегідь не
обмежений визначеними рамками;
· стандартизоване опитування – питання і можливі відповіді на них
передбачені заздалегідь.

Клінічне інтерв’ю – метод отримання інформації про індивідуально-психологічні

властивості особистості, психологічні феномени і психопатологічні симптоми
і синдроми, внутрішню картину хвороби пацієнта і структуру проблеми клієнта, а
також спосіб психологічного впливу на людину безпосередньо на основі особистісного
контакту психолога і клієнта.

Інтерв’ю відрізняється від звичайного опитування тим, що виявляє скриті мотиви

поведінки людини і надання йому допомоги в усвідомленні внутрішніх підстав
для зміненого психічного стану. Суттєвим є також психологічна підтримка пацієнта. 

Функціями інтерв’ю в медичній психології є діагностична та терапевтична. 

Принципами клінічного інтерв’ю є:

-однозначність,
-доступність,
-адекватність,
-поступовість,
-гнучкість,
-безпристрасність,
-перевіряємість отриманої інформації.

Психологічна керована бесіда схожа на клінічне інтерв’ю, але не має суворо

структурованої схеми, вона завжди індивідуальна. Під час опитування скарг хворого
необхідно уникати сугестивних запитань, а надати можливість хворому самостійно
сформулювати свої скарги і описати розвиток хвороби. Бесіда є керованою, однак на
початку (протягом 2-3 хвилин) необхідно надати хворому можливість вільно
викладати свої проблеми.

3. Тести – це спеціалізовані методи цілеспрямованого, однакового для всіх

досліджуваних психологічного діагностичного дослідження, яке проводиться в суворо
контрольованих умовах і при застосуванні яких можна отримати точну кількісну
і якісну характеристику явища, що вивчається. Від інших методів дослідження тести
відрізняються тим, що передбачають стандартизовану, перевірену процедуру
збирання і обробки даних, а також їх інтерпретацію; є простими, доступними,
можливими до автоматизації. Види тестів:
· тест-опитування – ґрунтується на системі заздалегідь відібраних і
перевірених питань, по відповідях на які можна робити правильний висновок про
психологічні якості досліджуваних;
· тест-завдання – передбачає оцінку психічних якостей і поведінки людини на
базі того, що вона робить;
· проективні тести – застосовуються для вивчення тих особливостей психіки і
поведінки людини, які нею самою слабо усвідомлюються або мають негативне
відношення до себе з її боку. В основі їх лежить „механізм проекції” – не
усвідомлені людиною позитивні і негативні характеристики вона „приписує” іншим
людям.

4 Експеримент – всі розглянуті методи дослідження можна використати

для збирання даних про психологію і поведінку людини як в реальному житті, так і в
спеціальних експериментальних умовах.
Специфіка психологічного експерименту полягає в тому, що в ньому продумано
створюється штучна ситуація, в якій найкраще проявляє себе досліджувана якість
психічної діяльності.

Є дві основні різновидності психологічного експерименту: 

-природний (дослідження психічних явищ у звичайних умовах уроку, гри,
професійної діяльності) 
-і лабораторний.

У медичній психології, окрім наведених, застосовуються ще такі методи

експериментально-психологічні методи дослідження:

1. Методи дослідження особистості:
· біографічний (анамнестичний);
· проективні методи:
а) методика незакінчених речень;
б) методика для дослідження фрустрації (метод Розенцвейга);
в) тематичний аперцепційний тест (ТАТ – тест Маррея);
г) метод Роршаха.
· анкетування особистості:
а) методика Айзенка;
б) ММРІ;
в) патохарактерологічний діагностичний опитувальник для підлітків А.Є.Лічко.

2. Методи дослідження відчуття і сприйняття:
-впізнання зображень на малюнках,
-дослідження сенсорної збудливості.
 3. Методи дослідження пам’яті (запам’ятовування геометричних фігур, цифр,
слів, речень, піктограм).

4. Методи дослідження мислення та інтелекту:
-узагальнення, класифі-кація, розподілення, визначення і виключення; 
-розуміння переносного значення прислів’їв і метафор; 
-розуміння змісту сюжетних малюнків; силогізми).

5. Методи дослідження почуття (доповнення незакінчених речень, методика

САН).

6. Методи дослідження волі (дослідження „комбінаторики” навиків,

конструктивних дій.

7. Методи дослідження уваги (тести Рибакова, Крепеліна, Шульте).