1.

Порядок проведення психіатричного огряду, госпіталізації до психіатричного

стаціонару.
Порядок надання психіатричної допомоги регулюється Законом України
«Про психіатричну допомогу», а саме його другим розділом «Види психіатричної
допомоги, підстави та порядок її надання». Згідно статті 11 цього закону
психіатричний огляд проводиться з метою з’ясування: наявності чи відсутності в
особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також
для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром. Лікар-психіатр перед
проведенням психіатричного огляду зобов’язаний відрекомендуватися особі.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за
усвідомленою згодою особи або її представника.
Госпіталізація до стаціонару регулюється статтею 13 цього закону. Особа,
яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної
допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою.
Згода на госпіталізацію фіксується в медичній документації за підписом особи
або її законного представника та лікаря-психіатра.

2. Поняття примусової госпіталізації. Примусове лікування.

Примусова госпіталізація та лікування регулюється статтею 14 закону «Про
психіатричну допомогу». Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути
госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої
письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її
обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при
встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою

безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні,
який забезпечує її життєдіяльність.
 Правила примусового лікування викладені в наказі МОЗ України № 992 від
31.08.2017 «Про затвердження Правил застосування примусових заходів
медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги»
3. Особливості написання історії хвороби психічно хворого.
Визначити суб’єктивні скарги у психічно хворого не завжди можливо, тому
потрібно опитати рідних, або осіб що доглядають хворого.
Важливо дізнатися анамнез життя і хвороби, а саме чи страждили близькі
родичі на психічні хвороби(якщо так, то які) , коли розпочались перші симптоми
і як швидко захворювання прогресує. Чи приймав хворий засоби, що впливають
на нервову систему.
Історія хвороби в психіатрії відрізняється також тим, що включає психічний
статус. При дослідженні психічного статусу звертають увагу на:
1. Ступінь контакту хворого з лікарем, характер контакту(проявляє при
цьому ініціативу, ввічливість, коректний, фамільярний, замкнутий,
формальний). Увага (підвищена виснаженість уваги, відволікання,
недостатня здатність до перемикання)
2. Орієнтування у власній особистості (аутопсихичне), часі, місці,
особах, навколишньому середовищі (аллопсихічне). Свідомість ясна
або затьмарена, ставлення до своєї хвороби.
3. Точність сприйняття, порушення сприйняття. Ілюзії, галюцинації,
псевдогалюцинації, їх характер, зміст, ступінь вираженості, сталість
або епізодичність, вплив на поведінку.
4. Пам'ять. Здатність до запам'ятовування. Відтворення минулого.
Амнезії: антероградна, ретроградна, повна, ретардована, фіксаційна.
Парамнезії (помилки пам'яті): псевдоремінісценції, конфабуляції та
кріптомнезії.
5.
6. Інтелект. Висновок про виявлення дефекту інтелекту: слабоумство
(деменція), лакунарне, тотальне. Малоумство (олігофренія), його
ступень. Псевдодеменція.
 7. Мислення. Зміст понять, суджень, умовисновків. Порушення за
темпом перебігу асоціацій, формою асоціацій, та адекватністю змісту
асоціацій. Маячні ідеї.
8. Емоції. Нав'язливі страхи. Ейфорія. Маніакальність. Депресія.
9. Мова. Темп і ритм мови. Збідніння словникового запасу. Явища
афазії.
10. Поведінка. Особливості пози, міміка, жести, хода.
4. Характеристика психічного статусу та особливості написання.
Див. вище
5. Значення суб'єктивного і об'єктивного анамнезу для діагностики
психічного захворювання.
Суб’єктивний анамнез – скарги, анамнез життя і хвороби зі слів хворого;
об’єктивний – зі слів осіб які знають хворого. Ці дані важливі для розуміння
симптомів, чи має хвороба спадковий характер, як швидко прогресує, як часто
бувають загострення. Це допомагає у встановленні синдромологічного діагнозу і
визначення нозологічної форми. Дані анамнезу і скарг дозволяють зрозуміти
доцільність госпіталізації (добровільної або примусової).
6. Експериментально-психологічне дослідження, методика його
проведення.
Експериментально-психологічне дослідження - це штучне створення умов,
що виявляють особливості психічної діяльності людини в хворобливих станах.
Він будується за принципом функціональних проб. Роль специфічного
навантаження в експериментально-психологічному дослідженні належить
завданням, виконання яких вимагає актуалізації психічних функцій.
Експериментально-психологічне дослідження здійснюється за допомогою
нестандартизованих і стандартизованих методик.
Існує два принципи підбора методик для експериментально-психологічного
дослідження: 1) сполучення методик, що дозволяють більш повно і всебічно
досліджувати прояви психічної діяльності; 2) сполучення близьких по
спрямованості методик, що підвищує надійність отриманих результатів. Зазвичай
в одному дослідженні застосовують 8-9 методик.
У виборі методик експериментально-психологічного дослідження відіграють
роль наступні обставини.
1. Ціль дослідження - диференціальна діагностика, визначення глибини
дефекту, вивчення ефективності терапії.
2. Освіта і життєвий досвід хворого.
3. Особливості контакту з хворим (наприклад, пацієнт з поганим зором).
У процесі дослідження методики пропонуються по зростаючій складності (за
винятком випробуваних, від яких очікується симуляція).
7. Поняття синдромологічного і нозологічного діагнозу.
Синдромологічний діагноз – це перелік синдромів які наявні у хворого. Він
встановлюється на ранніх етапах діагностики, коли ще не достатньо даних для
встановлення нозологічної форми. Діагностичне значення синдрома обумовлено
тим, що симптоми які його складають, перебувають у закономірному
внутрішньому зв’язку.
Нозологічний діагноз – діагноз, що містить назву захворювання згідно з
номенклатурою МКХ ( або DSM-5).
8. Основні принципи лікування психічних захворювань.
У психіатрії, залежно від наміченої мети, виділяють етіологічну,
патогенетичну та компенсаторну терапію. Етіологічна терапія спрямована на
усунення причини недуги. Яскравим прикладом її в зазначеній галузі
медицини є застосування при прогресивному паралічі антибактеріальних
препаратів, а також піротерапії. Патогенетична терапія спрямована на
втручання в механізми розвитку хвороби, переривання її перебігу. Більшість
методів лікування в психіатрії є патогенетичними: усунення явищ
абстиненції при алкоголізмі і наркоманії, шокові методи терапії, курсова
психофар- макотерапія, екстракорпоральна детоксикація. Для ліквідації
виражених або небезпечних проявів захворювання призначають
симптоматичне лікування. Наприклад, щоб зняти гостру тривогу,
застосовують тизерцин, седуксен, фенозепам. Компенсаторна терапія сприяє
стимуляції компенсаторних механізмів. Компенсаторний вплив можуть
справляти серцево-судинні, дегідратаційні, вітамінні препарати,
неспецифічні психотропні засоби, загальні психотерапевтичні заходи та ін.
Купірувальна терапія - полягає в усуненні гострих проявів психічних
розладів. Проводять її переважно в стаціонарних умовах з використанням
парентерального введення відносно великих доз психотропних засобів.
Підтримувальну терапію - проводять здебільшого амбулаторно. Її мета —
закріпити ефект купірувальної. Вона дуже важлива, адже повне припинення
лікування загрожує рецидивом хвороби.
Превентивна, або прогирецидивна - терапія є різновидом підтримувальної.
Її проводять на тлі одужання або ремісії.
Коригувальна терапія - або застосування спеціальних коректорів для
усунення побічних впливів психотропних препаратів. Наприклад,
нейролептичні препарати зумовлюють екстрапірамідні розлади —
порушення ходьби, підвищення тонусу м'язів, їхній тремор, загальну скутість
Загальнозміцнювальну терапію - призначають у разі загальної млявості,
слабості, зниження психічної та фізичної працездатності, інших проявів
астенії, що спостерігають при більшості психічних і психосоматичних
розладів.

9. Поняття психопатологічний симптом. Негативні (мінус-симптом) та

позитивні (плюс-симптом) симптоми.
Психопатологічний симптом - характерний прояв або зовнішня ознака
будь-якого розладу психічної діяльності (наприклад, розлади свідомості,
уваги, волі або потягу, сприйняття, мислення, інтелекту, пам'яті, емоцій)
Продуктивні симптоми — є якісно нові ознаки, які не були до
захворювання. Прикладами можуть бути марення, галюцинації,
психомоторне збудження, кататонічні стани, розлади настрою (депресивні
або маніакальні стани) та порушення мислення.
 Негативні симптоми - прояви самого патологічного процесу, пов'язані з
етіологічним фактором. Характеризуються як явища «випадання» у
психічній діяльності. До них відносяться: апатія, збіднілість мови,
погіршення процесів мислення, пам'яті, інтелектуальної діяльності,
асоціальність, соціальна ізоляція.

10. Невротичний (астенічний, неврастенічний, істеричний, синдром

нав'язливості) синдром.
Невротичний синдром – симптомокомплекс, що включає явища нестійкості
емоційної, вольової і ефекторної сфер з підвищеною психічною і фізичною
виснажуваністю, з критичним відношенням до свого стану і поведінки. Залежно
від особливостей особи може мати неврастенічний, істеричний і психастенічний
характер.
Неврастенічний синдром (синдром дратівливої слабкості)
характеризується, з одного боку, підвищеного збудливістю, нетриманням афекту,
схильністю до бурхливих афективних реакцій при вольовій нестійкості, з іншого
боку підвищеною виснажуваністю, плаксивістю, безвіллям.
Істеричний синдром – характеризується підвищеною емоційною
збудливістю, театральністю поведінки, схильністю до фантазування і
брехливості, до бурхливих афективних реакцій, істеричних припадків,
функціональних паралічів і парезів і тому подібне.
Синдром нав'язливості (обсесивний синдром) – проявляється нав'язливими
думками, фобіями, нав'язливими бажаннями і діями. Явища нав'язливості
виникають, як правило, несподівано, не відповідають змісту думок хворого в
даний момент, до них хворий відноситься критично і бореться з ними. Синдром
нав'язливості зустрічається при неврозах, соматичних, екзогенно-органічних
захворюваннях мозку.
Астенічний синдром - проявляється вираженою фізичною і психічною
стомлюваністю, що виникає вже після незначних навантажень. Хворим важко
зосередитися і тому вони погано запам'ятовують. З'являється емоційна
нестриманість, лабільність, підвищення чутливості до звуків, світла, кольорів.
Сповільнюється темп мислення, хворі зазнають утруднення при рішенні
складних інтелектуальних завдань.
При астено-невротичних станах до описаних явищ астенії приєднуються
запальність, підвищена дратівливість, плаксивість, примхливість.
При астено-депресивних станах явища астенії поєднуються з пониженим
настроєм.
При астено-іпохондричних астенічні симптоми поєднуються з підвищеною
увагою до свого фізичного здоров'я, хворі надають велике значення різним
неприємним відчуттям, що йдуть з внутрішніх органів. У них нерідко виникають
думки про наявність якого-небудь невиліковного захворювання.
 11. Психопатоподібний синдром.
Психопатичний і психопатоподібний синдром – симптомокомплекс
емоційних та ефекторно-вольових порушень, що мають більш менш стійкий
характер і визначальний основний тип нервово-психічного реагування і
поведінки, зазвичай недостатньо адекватної реальній ситуації. Включає
підвищену емоційну збудливість, неадекватність довільних дій і вчинків,
підвищену підкорюваність інстинктивним потягам, соціальну дезадаптацію.
Залежно від особливостей типу вищої нервової діяльності і умов виховання
може мати астенічний, істеричний, психастенічний, збудливий, паранояльний
або шизоїдний характер. Є основою різних форм психопатії і психопатоподібних
станів органічного і іншого походження. Нерідко супроводжується статевими і
іншими збоченнями.
Психопатичний синдром формується до момента формування особистості
(до 18–20 років).
Психопатоподібний синдром розвивається у гармонійних до цього осіб під
впливом екзогенно-органічних уражень головного мозку.
.
12. Класифікація та основні ознаки розладів відчуття.
Класифікація розладів відчуття
I Гіпестезії і анестезії
II Гіперестезії, парестезії
III Сенестопатії
Гіпестезія – зниження суб'єктивної яскравості і інтенсивності відчуттів
і сприйняття, що виявляються у втраті ними чуттєвої жвавості, яскравості,
конкретності, аж до виникнення почуття їх відчуженості (входить в
структуру
синдрому деперсоналізації і дереалізації). Наприклад, хворий на шизофренію
міг дивитися на сонце розплющеними очима без окулярів.
Анестезія – виключення відчуттів і сприйняття за рахунок порушень по
ходу проекційної системи або поразки кіркового ядра аналізатора (оптична,
слухова, тактильна і інша анестезія). Спостерігаються при істерії.
Гіперестезія – загострення, посилення відчуттів раніше нейтральних
подразників, супроводжується гиперпатичним емоційним забарвленням.
Подразник сприймається надмірно яскравим або гучним. Звичайне світло
сліпить, звук голосу приголомшує, дотик відчувається, як хворобливий.
 Синестезії – загострення сприйняття подразників з іррадіацією відчуттів
і сприйняттів на інший аналізатор, внаслідок чого вони набувають
невластивого їм забарвлення, характер подвійного відчуття. Наприклад,
звуковий подразник викликає зорові відчуття, колір (кольорова музика);
нюховий – зорові, кольорові (троянди пахнуть синім); звуковий подразник
викликає больові відчуття.
Сенестопатії – різноманітні, украй неприємні, обтяжливі і незвичайні
відчуття, що виходять з окремих внутрішніх органів і різних областей тіла, і
що не мають причин для їх виникнення, які можна визначити сучасними
методами. Це невизначені відчуття у вигляді паління, набрякання,
розпирання,
переливання, перекручення, болі в різних частинах тіла або в органах, в яких
немає патологічного процесу (запалення, дегенерації та ін.). Сенестопатії
можуть бути локалізованими або мігруючими, одиничними або множинними.
При шизофренії характерні сенестопатії химерні, «витіюваті» за характером.
Наприклад: «почуття страху в області лоба», – скарги хворого.

13. Дайте визначення ілюзій і галюцинацій.

Ілюзії – спотворене сприйняття реально існуючого предмета зі зміною
його змісту, значення.

Галюцинації – уявне сприйняття без реального подразника (образу,

явища) у даний момент часу. Наприклад, хворий стверджує, що він бачить
біса
того, що «кривляється, танцює" перед ним і надмірно здивований, що лікар
на
біса не реагує і говорить, що «його тут немає».

14. Класифікація ілюзій.

1. За етiологiєю:

1) фiзичнi iлюзiї - виникають вiнаслiдок прояву певних фiзичних

властивостей предметiв та речовин (оптичних, електромагнiтних,
гравiтацiйних);

Приклад: ложка, частково занурена у склянку з водою, сприймається як

надламана;

2) фiзiологiчнi iлюзiї - обумовленi фiзiологiчними особливостями

функцiонування аналiзатора (зорового, вестибулярного, дотикового та iн.);

Приклад: уміло підмальовані очі сприймаються як більші.

3) психiчнi ілюзії - коли бачення об'єкта зливається з хворобливим

уявленням. Ділять на афективні, вербальні, парайдолічні.

Приклад:

• Афективні виникають у хворих в стані страху,напруження, тривоги. Тоді

кущ на неосвітленій частині вулиці сприймається як злочинець, що
причаївся і чекає на свою жертву. У вуличному шумі хворий чує голоси
людей, які начебто погрожують.

• Вербальні полягають у спотвореному сприйнятті смислу ре альної

розмови, коли в нейтральних судженнях і зауваженнях хворий вбачає
звинувачення, погрози.

• Парейдолічні найчастіше виникають у разі зниження психічної активності,

їхній зміст є фантастичним, образним. Замість тріщин та плям на стіні
ввижаються дивовижні рослини, тварини, казкові герої, архітектурні
ансамблі.

2. За аналiзаторам: зорові, слухові, нюхові, тактильні та смакові, а також

ілюзії загального відчуття — положення в просторі.

3. За складнiстю: простi, складнi (парейдолiчнi)

15. Класифікація галюцинацій.

 За ступенем складності розрізняють прості, складні й комбіновані
галюцинації.
Прості (елементарні) галюцинації поділяють на такі форми:
•акоазми—слухові галюцинації(шум,тріск);
• фотопсії—зорові галюцинації(спалахи,плями).

Складні галюцинації характеризуються певним змістом (наприклад

музика).

Комбіновані галюцинації зумовлені сприйняттям одного неіснуючого

об'єкта кількома аналізаторами — його вигляд, запах, звук.

За аналізаторами галюцинації поділяють на зорові, слухові, тактильні,

нюхові, смакові і вісцеральні.
Зорові (оптичні) галюцинації — це сприйняття неіснуючих зорових
образів; можливі такі їхні форми:
• аделоморфні ~ нечіткі, розмиті зорові образи;
• мікро- і макроскопічні — зменшені чи збільшені образи предметів;
• поліоптичні — чисельні однакові зорові образи;
• автоскопічні — хворий бачить у дзеркалі поряд із собою власного
двійника;
• негативні автоскопічні — хворий не бачить себе у дзеркалі;
• геміаноскопічні — виникають в одній половині поля зору.
Слухові (вербальні) галюцинації — це сприйняття акустичних образів,
голосів, яких насправді не існує. Можуть спостерігатися такі їхні види:
• коментуючі—коментуютьвчинкихворого;
• імперативні—наказові,щоособливонебезпечно;
• контрастуючі (антагоністичні) — діалог голосів, які ведуть суперечку;
при цьому одні з них зазвичай засуджують хворого, а інші виправдовують;
• нейтральні ~ їхній зміст не стосується особи хворого.
Тактильні галюцинації характеризуються відчуттям повзання по шкірі
або під шкірою якихось істот.
Нюхові галюцинації — це сприйняття уявних запахів різної
інтенсивності й відтінків. Вони здебільшого мають неприємний, відразливий
характер — трупний запах, запах гниття, сірководню.
Смакові галюцинації— їжа набуває нехарактерних для неї смакових
властивос- тей. Як і в разі нюхових галюцинацій ідеться про відразливі
відчуття, які зумовлюють відмову від вживання 'їжі.
Вісцеральні галюцинації— хворий стверджує, що всередині його тіла,
частіше за все в животі, перебувають живі істоти — жаби,змії. Вони можуть
"пересуватися, повзати" тощо, викликаючи вкрай неприємні відчуття.
За повнотою розвитку розрізняють справжні й псевдогалюцинації.
 16. Відмінність істинних галюцинацій від псевдогалюцинацій.

Справжні галюцинації сприймаються як реальність і мають зовнішню

проекцію, виразність та конкретність; вони найчастіше виникають у разі
екзогенних психічних захворювань.
Псевдогалюцинації переважно супроводжують ендогенні психічні
захворювання, характеризуються внутрішньою проекцією галюцинаторного
образу (наприклад голос, що хворий чує в голові "внутрішнім вухом", або
образ, який бачить "внутрішнім оком") і наділені не стільки тілесністю,
скільки образністю, тобто мають суб'єктивний характер.
Пацієнти, попри суб'єктивний характер псевдогалюцинаторних образів, не
мають сумніву щодо їхнього існування й вірять у їхню реальність. На відміну
від хворих з істинними галюцинаціями, пацієнти з псевдогалюцинаціями
стверджують, що їхні голоси й образи є наслідком дії ззовні ("пороблено"
кимось).

17. Класифікація розладів пам'яті.

Виділяють кількісні та якісні порушення пам'яті. До кількісних відносять

посилення пам'яті (гіпермнезія), ослаблення пам'яті (гіпомнезія) або повна
відсутність пам'яті на певний період (амнезія). Якісні порушення пам'яті
(парамнезії) представлені криптомнезією, конфабуляцією та
псевдоремінісценцією.
1. Посилення пам'яті (гіпермнезія) • Фіксаційна. • Репродукційна.
2. Ослаблення пам'яті (гіпомнезія), відсутність пам'яті (амнезія) • Фіксаційна.
• Ретардована. • Ретроградна. • Антероградна. • Антероретроградна. •
Прогресуюча. • Афектогенна.
3. Парамнезії • Псевдоремінісценції. • Конфабуляції. • Криптомнезії.
4. Порушення відчуття знайомості • Симптом уже баченого. • Симптом
ніколи не баченого. • Симптом негативного і позитивного двійника.

18. Визначення різних видів амнезій.

Амнезія — це втрата пам'яті на події певного відрізку часу. Вона

спостерігається при органічних ураженнях головного мозку, хронічному
алкоголізмі, після втрати чи потьмарення свідомості. Якщо втрата пам'яті
стосується подій, котрі переду вали розладу притомності, йдеться про
ретроградну амнезію. Прогалинами в спогадах на період після
опритомнення характеризується антероградна амнезія. Поєднання обох
описаних станів визначають як антероретроградну амнезію. Якщо пору
шення пам'яті виникає через певний час після опритомнення, діагностують
ретардовану амнезію.
Під фіксаційною амнезією розуміють втрату здатності запа м'ятовувати
поточні події, дати, імена.
 Наростаюча втрата здатності запам'ятовувати з поступовим
спустошенням запасів пам'яті характеризує прогресуючу амнезію. При
цьому відбуваються процеси у порядку, що зворот ний до такого під час
набування запасів пам'яті — від недавно отриманої інформації до старої
(закон зворотного руху пам'яті, або закон Рібо). В останню чергу втрачається
давно набутий, добре організований матеріал пам'яті, який стосується авто
матизованих навичок.

19. Визначення парамнезій. Їх види.

Парамнезії — спотворення або обман пам'яті. Серед них виділяють

псевдоремінісценції, конфабуляції та криптомнезії.
Псевдоремінісценції —Характеризуються помилковим спогадом часу —
давно пережита подія згадується як така, що недавно відбулася. Хворий, який
тривалий час провів у психіатричному стаціонарі, на запитання, що він робив
учора ввечері, розповідає про відвідини кінотеатру, зустріч з колегами або
якусь іншу цілком реальну подію з минулого.
При конфабуляції прогалини пам'яті заповнюються фантастичними,
вигаданами спогадами. Змістом конфабуляції можуть бути неймовірні події,
яких насправді не було і які не могли бути в житті хворого (зустрічі з
видатними людьми, геніальні відкриття, незвичайні пригоди). Такі
фантастичні конфабуляції спостерігаються при прогресуючій амнезії та
певних видах порушення мислення (парафренна маячня).
Криптомнезія — це спотворення пам'яті, що проявляється її
ослабленням та втратою різниці між подіями, котрі справді спостерігалися в
житті хворого, й почутим, побаченим уві сні, прочитаним. В одних випадках
почуте, побачене, прочитане згадується як подія з власної біографії (механізм
присвоєння), у інших, навпаки,— реальні події з життя хворого пригадують-
ся як почуте, побачене, прочитане, таке, що відбувалося з іншими людьми
(механізм відчуження).
Описані так звані редуплікуючі парамнезії, при котрих одні й ті ж події
хворий відтворює в різних варіантах, як одне й те саме і водночас — по-
іншому. Цей вид парамнезій тісно пов'я заний із уже згаданим явищем
дереалізації.

20. Непсихотичні форми порушення свідомості.

Непсихотичні (непродуктивні) форми (вимикання свідомості): 1)

обнубіляція; 2) оглушеність; 3) сомноленція; 4) сопор; 5) кома; 6)
непритомність; 7) гіперсомнія.

Обнубіляція —легкий ступінь порушення свідомості. Її ніби закриває

хмаринка (від грец. nubus — хмаринка). Хворий усе сприймає мов у тумані,
він дезорієнтований у часі, послідовності подій. За такого стану
сповільнюються мислення, рухи, порушується осмислення хворим ситуації
загалом. Пацієнти в стані обнубіляції байдужі, пасивні, зміст запитань
сприймають із помітним зусиллям, відповідають на них повільно, із
затримкою, уривчасто. Реакції на зовнішні подразники у хворих
загальмовані, запам'ятовування нового неможливе, спогади утруднені.
Тривалість обнубіляції залежить від перебігу основного хворобливого
процесу (соматоневрологічного).

Оглушення належить до найчастіших і найпоширеніших синдромів

порушення глибини свідомості та характеризується утрудненням сприйняття
зовнішніх подразників. Хворі дезорієнтовані не лише в часі, а і в оточенні, в
обстановці, оцінці ситуації. Вони не реагують, якщо запитання їм ставлять
неголосно, і відповідають лише на ті, що вимовляють голосно. Можлива
слабка реакція на звичайне мовлення. Аналогічна реакція на світло, запахи,
дотик.

Під час оглушення утруднений асоціативний процес. Хворим складно

осмислити ситуацію. Відтворення минулого досвіду обмежене
найпростішими поняттями й навичками. Словниковий запас таких хворих
бідний, відповіді односкладові. Продуктивних психопатологічних розладів
(галюцинації, маячні ідеї, психічні автоматизми) в разі оглушення не буває.
Хворі аспонтанні, малорухливі. Міміка одноманітна та збіднена, жести
невиразні. Такі люди усамітнюються, довго залишаються в одній і тій самій
позі, байдужі до всього. Триває стан оглушення від кількох хвилин до
кількох діб.

Сомнолентність (від лат. somnolentus — сонливий) — тяжчий ступінь

порушення свідомості, ніж оглушення. Хворі лежать із заплющеними очима,
втрачають здатність до мимовільного мовлення. У разі сомнолентності
підвищений поріг сприйняття зовнішніх подразників. Хворі відповідають на
запитання повільно, навіть тоді, коли його поставлено голосно. Уявлення
обмежене, судження утруднене, знижена реакція на больові подразники. Суті
складних завдань пацієнти не розуміють, прості — вирішують зі значним
утрудненням, повільно. Міміка таких хворих збіднена, вираз обличчя
байдужий. Вони мовчазні, перебувають переважно в стані дрімоти, іноді
сонливості.

Сопор (від лат. sopor — безпам'ятство). Хворі переважно лежать із

заплющеними очима, на сильні подразники (наприклад, больові)
відповідають елементарними, малодиференційованими рухами (повертання
голови, рухи кінцівками тощо), не орієнтуються щодо місця, часу і навіть
власної особи. Зіничні, корнеальні та рефлекси ковтання збережені.
Спілкування з такими пацієнтами неможливе.
Кома (від грец. кота — глибокий сон) — найтяжчий ступінь порушення
свідомості (повна непритомність), за якого хворий не реагує на жодні
подразники. У таких пацієнтів немає сухожилкових і періостальних
рефлексів, порушуються функції дихальної та серцево-судинної систем.
Після виходу із коматозного стану залишається повна амнезія.

21. Порушення мислення за формою (характером).

1. Резонерське.
2. Паралогічне.
3. Атактичне.
4. Незв'язне (інкогерентне).
5. Розірване.
6. Символічне.
7. Персевераторне.
8. Аутистичне (дереїстичне).
9. Кататимне (кататимічне,афективне).
10. Конкретне (формальне,примітивне).

резонерське (безплідне мудрування) характеризується тим, що доводи

хворого не ґрунтуються на реальних фактах. Це порожні вербальні
посилання, що не відповідають темі розмови й не досягають мети, безплідні
міркування, позбавлені конкретного змісту, але "вдягнуті" у правильну
стилістичну форму. Спостерігається при шизофренії.
паралогічне виявляється порушенням логіки висловлювання. Певне
поняття замінюється символом, знаком, зрозумілим лише хворому. Пацієнт
робить зовсім необгрунтовані, інколи безглузді, висновки, котрі не мають
об'єктивних доказів, не відповідають його судженням і не зрозумілі для ін-
ших. Дивує "кривою" логікою. Паралогічне мислення властиве хворим на
шизофренію з параноїдним розвитком особистості.
атактичне характеризується неправильним, пара- доксальним
поєднанням понять, думок, що не мають логічних зв'язків спонтанно
нанизуються одна на одну. Воно виявляється атактичним мовним безладом,
безглуздими висловлюваннями, що незрозумілі для оточуючих, хоча
конструкція речень правильна, грамотна. У висловлюваннях можуть бути
неологізми, аглютинація (злиття)"слів тощо. Характерне для хворих на
шизофренію.
незв'язне (інкогерентне) — глибокий розлад мислення у хворих з
порушенням свідомості, що проявляється у непоєднаності понять, суджень.
Думки хворого уривчасті, мова безладна. Втрачена, здатність до синтезу.
Хворий неорієнтується в навколишньому просторі. Реальну дійсність сприй-
має фрагментарно. Мова має вигляд хаотичного набору слів або уривків
речень,що інколи римуються. Спостерігається при екзогенно-органічних
психозах.
розірване проявляється втратою смислових зв'язків між поняттями, хоча
граматична та синтаксична форми речення збережені. У крайньому разі мова
хворих схожа на так звану мовну мішанину (шизофазія) її різновидом є
подвійне мислення, коли хворий сприймає свої думки за чужі (явища
психічного автоматизму). Розірване мислення характерне для шизофренії.
символічне — одне поняття стає символом іншого, іноді на підставі
випадкових другорядних ознак. Характерне для шизофренії. Виявляється,
наприклад, символічними позначками (цифри, геометричні фігури тощо) в
листі хворого.Так, побачивши санітарку в жовтій кофті, заявив: "вона —
зрадниця, тому що жовтий колір — колір зрадництва".
персевераторне полягає в тривалому застряванні, домінуванні однієї і
тієї самої думки чи уявлення, у повторенні одних і тих самих слів, фраз,
виникненні одних і тих самих уявлень, образів, незалежно від зміни ситуації.
Скажімо, на різні запитання хворий відповідає однаковою фразою. Напри-
клад: "Як Вас звати?" "Іван Іванович." "Скільки Вам років?" "Іван Іванович".
І так далі. Спостерігається при шизофренії й органічних ураженнях
головного мозку, старечій та атеро склеротичній деменції, хворобах Піка та
Альцгеймера.
аутистичне (дереїстичне), тобто відірване від реалій. Коло асоціацій з
навколишнім світом обмежене. Асоціації виникають переважно на основі
ідей, уявлень, відчуттів, пов'язаних із хворобливими домінуючими
переживаннями. Хворі замикаються в собі, тримаються осторонь, ні з ким не
спілкуються. Відповіді на запитання формальні. Фантазія і реальність
співіснують і не розділяються хворим,бажане сприймається за дійсність.
Характерне для шизофренії.
кататимне (кататимічне, афективне) — втрата логічного мислення
внаслідок впливу на нього афективно забарвлених уявлень, бажань,
побоювань. Спостерігається при паранояльному розвитку особистості.
конкретне (формальне, примітивне), тобто обмежене конкретними,
примітивними поняттями, судженнями, що недосягає рівня абстракції.
Неможливість "відірватися" від формальних ознак явищ та предметів,
проникнути до їхньої внутрішньої суті. Наприклад, на прохання пояснити
зміст виразу "Яблуко від яблуні недалеко падає" хворий відповідає: "Яблуко,
що впало з дерева, завжди лежатиме недалеко від яблуні". Цей тип мислення
характерний для хворих з олігофренією.

22. Порушення мислення за темпом перебігу асоціацій.

1. Прискорене.
2. Ментизм.
3. Сповільнене.
4. Деталізоване (в'язкість).
5. Зупинка мислення (шперунг).
 Мислення прискорене — це стан, за якого збільшується кількість
асоціацій, думок, уявлень, прискорюється їхній плин. Мова стає
непослідовною: не закінчивши однієї думки, хво рий переходить до іншої
("стрибання думок", "стрибання ідей"). Типовим є втрата об'єкту міркувань.
Судження хворих поспішні, поверхові, однобокі. Прискорене мислення
спостерігається при маніакальних станах, алкогольному сп'янінні.
Ментизм — мимовільний, безперервний і некерований плин думок,
уявлень, спогадів, образів, який має обтяжливий зміст. Хворий не може
зосередитися на жодній думці. Ментизм ха рактерний для синдрому
Кандинського — Клерамбо.
Мислення сповільнене — коли гальмується процес виникнення
асоціацій. Менше стає ідей. Думки і уявлення утворю ються повільно. Мова
теж стає повільною, уривчастою, з три валими" паузами. Хворі суб'єктивно
відчувають утруднення мислення. Скаржаться, що в них мало думок, що не
можуть закінчити думку, довести своє міркування до логічного кінця.
Сповільнене мислення спостерігається при депресивних та астенічних
станах.
Мислення деталізоване (докладність, в'язкість мислення)
характеризується тугорухомістю, утрудненням під час пере ходу з однієї
думки до іншої, втратою здатності відокремити головне від другорядного.
Мислення сповільнене, інертне, фіксоване на певних деталях, дрібницях. У
судженнях хворого переважають випадкові подробиці, що не стосуються
основної думки. Деталізоване мислення характерне для хворих на
епілептичну деменцію та олігофренію.
Зупинка мислення (шперунг — нім. sperrung — загорода, зупинка) —
раптова, короткочасна спонтанна зупинка плину думок, що легко
виявляється під час розмови. Хворий раптом замовкає. Згодом він пояснює
це тим, що в нього відбулася затримка мислення. Спостерігається у хворих
на шизофренію.

23. Порушення мислення за змістом (продуктивністю) асоціацій.

Хворобливі ідеї:
а) маячні;
б) маячноподібні;
в) надцінні, домінантні;
г) нав'язливі.

24. Принципи класифікації маячення.

Класифікація маячних ідей за змістом

1. Маячні ідеї переслідування: а) стосунків;
б) фізичного, психічного впливу;
в) отруєння;
г) втрати, шкоди, пограбування;
д) звинувачення;
 е) ревнощів;
є) кверулянтські (сутяж
ницькі);
ж) еротичні.

2. Маячні ідеї величі:

а) багатства;
б) високого походження;
в) винаходу і відкриття;
г) реформаторства.

3. Маячні ідеї самоприниження:

а) гріховності;
б) самозвинувачення;
в) нігілістичне;(Котара)
г) іпохондричне
д) одержимості.

Маячні ідеї (маячня) за механізмом утворення

1. Інтерпретативне, маячіння тлумачення (паранояльне чи параноїчне).
2. Несистематизоване, чуттєво-образне (параноїдне).

Синдром Котара — характеризується сполученням іпохондричного марення

з манією величі на фоні тужливого настрою. У хворих виникають ідеї збитку,
смерті, загибелі світу, самозвинувачення в здійсненні тяжких злочинів,
характерні твердження, що у хворого "згнив кишечник", "немає серця", хворі
можуть вважати, що вони вже давно померли і розкладаються. Найбільш
часто синдром Котара спостерігається у разі інволюційної депресії

25. Надцінні ідеї. Навести приклади.

Це думки, що переважають над усіма іншими. Виникають вони внаслідок

реальних обставин, але згодом набувають надмірного емоційного
забарвлення, за ймають у свідомості людини домінуюче становище і вплива-
ють на процес мислення в цілому. Всі інші думки гальмуються або, навпаки,
концентруються, посилюючи надцінну ідею. Такими стають частіше ті ідеї,
котрі особливо зачіпають особистість хворого.
Приклад: надцінні ідеї ревнощів: чоловік побачив свою дружину поруч з
іншим чоловіком і вважає , що вона йому зраджує. Але якщо йому пояснити ,
що це був її колега і вони просто випадково зустрілися, то його можна
переконати в цьому.
26. Нав’язливі ідеї. Навести приклади.

Думки, що виникають у людини, чужі для її свідомості в даний момент.

Хворий критично оцінює їх, вважає безглуздими, бореться з ними, прагне
позбутися їх. До нав'язливості відносять безплідне мудрування, нав'язливі
спогади.

Бажання перестрахуватися і перевірити ще раз, коли індивід знову і знову

перевіряє ще раз свою безпеку і переконується, чи все йому вдалося
вимкнути, закрити і т.д.

Думки про майбутню смерті або тяжкої хвороби — людина в голові малює
картини, подумки проектує трагедію;

Провальні відносини з партнером – наприклад, молода людина постійно

думає про те, що дівчина його скоро кине, незважаючи на те, що до цього
немає ніяких видимих передумов;

Страх перед катастрофами – наприклад, індивід уявляє, як опинився під

уламками зруйнованого будинку або потрапив у епіцентр землетрусу, повені.

27. Маячні ідеї. Навести приклади.

Розлад мислення з помилковим, неправильним судженням, що
спотворено відображає дійсність. Цілком оволодіває свідомістю хворого і не
піддається логічній корекції (переконанню). З точки зору хворого, він
мислить правильно, отож не сумнівається. Маячню неможливо виправити ні
переконанням, ні за допомогою наочних доведень.
Приклад: маячні ідеї ревнощів: чоловік вважає, буцімто дружина
зраджує, і разом з коханцем хочуть його убити. І цьому немає реального
підґрунтя. Причому факти, що наводить чоловік, аби довести зраду,
нереальні, фантастичні, часом безглузді.
28. Класифікація розладів інтелекту
Стани, за яких спостері гається недостатність інтелекту, називаються
недоумством. Воно може бути набутим (деменція) і природженим (оліго-
френія).
До набутого слабоумства призводять епілепсія, органічні захворювання, за
яких мають
місце атрофічні процеси в речовині головного мозку (сифілітичний і
старечий психози,
судинні чи запальні захворювання головного мозку, важкі черепно-мозкові
травми),
шизофренія.
Деменція — це набуте недоумство, розпад колишньо го інтелекту внаслідок
психічних захворювань. Вона харак теризується стійким зниженням
пізнавальної діяльності лю дини, прогредієнтним перебігом, порушенням
поведінки та збідненням морально-етичного ядра особистості.
Розрізняють лакунарну, тотальну, епілептичну і шизофренічну типи деменції.
Шизофренічна деменція - ніколи не спостерігається грубих розладів пам'яті,
дефект за наявності шизофренії стосується емоційного життя і мислення у
вигляді
наростаючої апатії і розщеплення, розпаду єдності і цілісності психічних
процесів.
Епілептична деменція - спостерігається надмірна докладність, в'язкість,
тугорухомість, превалювання елементу конкретноописового над
узагальнювальним.
Лакунарна деменція - виявляється частковими дефектами інтелекту
внаслідок зниження пам'яті. Людина стає малоздатною до операцій
мислення. У цьому разі обмежуються асоціативні зв'язки, що призводить до
недостат ності кмітливості. При лакунарній деменції спостерігаються
емоційна нестійкість, зниження працездатності, але зберігаю ться до певної
міри професійні навички. На початку розвитку лакунарної деменції
особистість хворого та критичне ставлен ня його до власного психічного стану
збережені.

• Тотальна деменція - вияв ляється зниженням усіх форм пізнавальної

діяльності. Хворий поступово втрачає здатність користуватися операціями
мислення, критично оцінювати свій стан, вчинки, а також навколишній світ.
Відбувається загальне (глобальне) зниження розумової діяльності із
розпадом ядра особистості. Глибоко порушується пам'ять на поточні та
минулі події. Нерідко буває ейфорія. Хворий не здатний до цілеспрямованої
діяльності, потребує догляду й нагляду. Тотальна деменція розвивається при
старечому недоумстві, прогресивному паралічі, хворобах Альцгеймера, Піка
та ін.
• Олігофренія (природжене слабоумство) — залежно від ступеня
вираженості цей
розділ прийнято поділяти на ідіотію, імбецильність і дебільність.
1. Дебільність - легкий ступінь психічного недорозвинення. Хворі не
здатні абстрактно мислити, робити узагальнення, утворювати складні
поняття. У них переважає конкретно-описовий тип мислення. Вони не
розуміють ситуа цію в цілому. Сприйняття неточне, увага нестійка.
Програму загальноосвітньої школи засвоїти не можуть, особливо з
 мате матики. Часто залишаються на другий рік у класі. Значно лег ше
дається навчання в допоміжній спеціальній школі. Із склад ною
роботою вони не справляються, потребують допомоги з боку старших.
Легко піддаються навіюванню, через що потра пляють під чужий вплив.
Інтелектуальний коефіцієнт (IQ) до рівнює 70—50.

2. Імбецильність — середній ступінь затримки психічного розви тку.

Пізнавальна функція порушена більшою мірою, ніж при дебільності.
Не можуть формувати поняття, абстрактно мис лити. Набувають
навичок із самообслуговування (одягання, елементарна охайність
тощо). Розуміють просту мову і са мі оволодівають невеликим запасом
слів. Послуговуються дуже короткими реченнями (іменник,
прикметник, дієслово). Засвоюють новий матеріал лише на рівні
конкретних уявлень. До повноцінного самостійного мислення не здатні
через не можливість узагальнювати. Тому адаптація можлива лише в
звичних ситуаціях. Чужі мову, міміку, жести хворі розуміють у межах
повсякденного життя. Потребують нагляду. Інтереси досить примітивні
й стосуються винятково задоволення фізіологічних потреб. Поведінка
їхня залежить від афектив ного стану й сили потягів. Інтелектуальний
коефіцієнт дорів нює 49—20.

3. Ідіотія — найтяжчий ступінь природженого недоумства, що

характеризу ється нездатністю до пізнавальної діяльності. У таких осіб
різко обмежене сприйняття, вони не можуть мислити і говорити.
Промовляють лише окремі звуки. Не розуміють інших людей, не
впізнають навіть близьких родичів, не розрізняють їстівне і неїстівне.
Вираз обличчя тупий. Пізно починають ходити, інколи пересуваються
поповзом. Не набувають навичок щодо самообслуговування, неохайні.
Інколи спостері гаються афекти гніву (кусаються, плюються). Нерідко
у них виявляють природжені фізичні вади. Інтелектуальний коефі цієнт
— до 20.
29. Що таке розумова відсталість і її види – розписано вище.
30. Що таке деменція і її види – розписано вище.
31. Розлади харчових потягів
а) посилення (булімія, поліфагія);
б) ослаблення (анорексія);
в) полідипсія;
г) збочення — парорексія (копрофагія та ін.)
Булімія і поліфагія — результат хворобливого посилення харчового
потягу, що
характеризується постійним нездоланним сильним потягом до їжі,
ненажерливістю і відсутністю почуття насичення. Спостерігається у разі
органічного ураження головного
мозку, ендокринних порушень.
Анорексія — хворобливе пригнічення харчового інстинкту (потягу), що
виражається у
відсутності апетиту або відразі до їжі. Може мати психогенне походження
(психогенна
анорексія). Слід диференціювати її із відмовою від їжі через галюцинації
або маячні ідеї.
Анорексія спостерігається у разі депресивних, важких астенічних станів
та при ряді
ендокринних розладів.
Полідипсія — неприборкана спрага, підвищене споживання рідини.
Характерна для
ендокринних захворювань.
Збочення харчового інстинкту (потягу) — парорексія — виражається в
поїданні
неїстівних речовин (землі, вапна, калу тощо). Спостерігається переважно
у разі шизофренії,
органічного ураження головного мозку.
32. Розлади інстинкту самозбереження
а) посилення (активно-охоронна форма — агресивність тощо,
пасивноохоронна — "уявна смерть" тощо);
б) ослаблення (суїцидні вчинки);
в) збочення (самокатування).
Посилення інстинкту самозбереження — може виявлятися у двох
протилежних
фазах: а) пасивно-охоронній (прагнення уникнути небезпечних і складних
ситуацій,
відповідальних рішень, боязкість, нерішучість, полохливість, реакції
"уявної смерті" тощо);
б) активно-охоронній (реакції протесту, різні види агресії тощо).
Спостерігається за
наявності складних форм поведінки у разі психопатій, неврозів та інших
хворобливих
станів.
Ослаблення інстинкту самозбереження — виявляється у зниженні
інтересу,
байдужості до свого життя, а також у суїцидних вчинках (особливо у
поєднанні з
депресивним афектом). Спостерігається у разі психопатії, психогенних
захворювань,
шизофренії, маніакально-депресивного психозу, тощо.
Збочення інстинкту самозбереження — виявляється в актах
самокатування,
нанесенні собі різних каліцтв, ковтання металевих та інших предметів
тощо.
Спостерігається у разі шизофренії, органічного ураження головного
мозку, психопатій та ін.
33. Розлади статевого інстинкту
а) посилення (гіперсексуальність — сатиріазис, німфоманія);
б) ослаблення (гіпосексуальність, фригідність);
в) збочення (нарцисизм, ексгібіціонізм, вуайєризм, транссексуалізм,
трансвестизм, онанізм, фетишизм, садизм, мазохізм, педофілія,
геронтофілія,
гомосексуалізм тощо).
Гіперсексуальність — підвищення сексуального потягу з відповідною
поведінкою, що
іноді набуває характер сексуальної розбещеності (у чоловіків —
сатиріазис, у жінок —
німфоманія).
Гіпосексуальність — зниження сексуального потягу (у чоловіків — деякі
форми
імпотенції, у жінок — фригідність) з відсутністю сексуальних почуттів до
осіб протилежної
статі. Може бути різного походження (психогенного та ендокринно-
органічного).
Сексуальні перверзії (збочення) — порушення статевого інстинкту, що
проявляється
у спотворенні спрямованості чи форм його проявів. Спостерігається у разі
олігофренії,
деменцій, психопатії та деяких інших хворобливих станів, нерідко їхні
прояви призводять
до правопорушень на сексуальному грунті. Різновиди сексуальних
збочень: патологічний онанізм (мастурбація) — статеве
самозадоволення за допомогою мастурбації (подразнення своїх статевих
органів);
нарцисизм — одержання статевого задоволення за допомогою
самомилування, милування
власним оголеним тілом; ексгібіціонізм — одержання статевого
задоволення шляхом
оголення своїх статевих органів та іноді мастурбації в присутності осіб
протилежної статі;
фетишизм — одержання статевого задоволення шляхом милування
фетишем (предметом
білизни осіб протилежної статі та ін.), іноді в сукупності з мастурбацією;
садизм —
одержання статевого задоволення під час знущання над статевим
партнером; мазохізм —
протилежне явище (статеве задоволення під час одержання болючих
знущань з боку
партнера); педофілія — статевий потяг (і задоволення від нього) до дітей,
геронтофілія —
те саме стосовно старих, некрофілія — потяг до трупів, зоофілія — до
тварин;
гомосексуалізм — потяг (і задоволення від нього) до особи тієї самої
статі;
транссексуалізм — порушення статевої ідентифікації, постійне відчуття
неадекватності
своєї статі й активне прагнення її змінити; трансвестизм — патологічне
стійке прагнення
носити одяг, зачіску, грати роль людини іншої статі, при цьому немає
прагнення до
анатомічної зміни своєї статі, бажання позбутися первинних та вторинних
статевих ознак;
вуайєризм — бажання розглядати чужі статеві органи і підглядати за
статевим актом між
іншими особами.
34. Види психомоторного збудження
Симптоми із ускладненням рухової активності:
а) каталепсія;
б) симптом каптура;
в) стан підкорення;
г) негативізм;
д) мутизм;
е) специфічні розлади розвитку навичок навчання (дислексія,
дисграфія, дискалькулія, акалькулія, диспраксія).
2. Симптоми з порушенням і неадекватністю рухової активності:
а) гіперкінетичні розлади;
б) імпульсивність;
в) стереотипії;
г) ехопраксія.
Каталепсія — підвищення м'язового тонусу, що створює здатність
тривалий час
зберігати одну позу.
Симптом каптура (капюшона) — хворі лежать або сидять нерухомо,
натягнувши на
голову халат, простирадло, залишивши відкритим обличчя.
Пасивна підкореність — у разі звичайного тонусу м'язів хворий не
протистоїть змінам
положення свого тіла, пози, кінцівок.
Негативізм — опір хворого проханням навколишніх. У разі пасивного
негативізму
хворий просто не дотримується інструкції, у разі активного — діє
всупереч інструкції.
Мутизм — відсутність мови у разі збереження мовного апарату.
Дислексія — труднощі у розпізнаванні слів і розумінні написаного.
Дисграфія — ізольований розлад правопису. У писемній мові багато
граматичних і
стилістичних помилок, закреслювань і переписувань тексту.
Дискалькулія, акалькулія — труднощі у виконанні найпростіших
арифметичних
операцій, у використанні математичних термінів, розпізнаванні цифр,
математичних
символів.
Диспраксія — розлад розвитку рухових функцій (незручність,
незграбність рухів,
тонкої моторики, важко застібати одяг, брати і не упускати предмети, діти
часто падають
під час ходьби).
Гіперкінетичні розлади — спостерігаються частіше у хлопчиків в
препубертатному
віці. Основні ознаки:
1) порушення уваги (пацієнти не можуть виконувати будь-які завдання без
помилок,
довести почату роботу до кінця, організувати свою роботу, вислухати
зауваження старших,
уникають роботи, що вимагає посидючості);
2) гіперреактивність (діти махають руками, ногами, часто вертяться на
сидіннях, не
можуть залишатися тривалий час на одному місці, бігають, шумлять, не
реагують на
зауваження);
3) імпульсивність — виявляється в порушенні дисципліни, тому що
дитина не може
передбачати наслідки своїх вчинків. Діти часто агресивні. Відповідають
на запитання, не
дослухавши його, не можуть дочекатися своєї черги в іграх, втручаються в
розмову чи гру
інших дітей, багатослівні, неслухняні.
Стереотипія — багаторазове повторення одних і тих самих рухів.
Ехопраксія — повторення жестів, рухів навколишніх.
35. Види ступору
Ступор — стан знерухомленості, що виникає внаслідок гальмування
рухових функцій.
Кататонічний ступор — повна чи часткова знерухомленість, що
супроводжується
пасивним чи активним негативізмом, мутизмом. У деяких випадках хворі
зберігають надану
позу (воскова гнучкість, каталепсія), довго утримують голову над
подушкою ("повітряна
подушка"). Входить до структури кататонічного синдрому, частіше
спостерігається у разі
шизофренії.
Депресивний ступор — стан знерухомленості, що супроводжується
сповільненням
мови, почуттям туги, іноді тривоги і страху, ідеями самозвинувачення і
самоприниження.
Входить до структури депресивного синдрому.
Апатичний ступор — стан знерухомленості, пов'язаний із емоційною
тупістю, повною
байдужістю. Він спостерігається у разі органічних захворювань головного
мозку (ураженні
лобових відділів), деяких форм шизофренії.
Психогенний ступор — загальна знерухомленість, аж до повного
заціпеніння, що
виникає в разі сильних раптових психічних травм (катастрофи, стихійні
лиха та ін.).
36. Психотичні форми порушення свідомості
Загальне психомоторне збудження — стан патологічного рухового
збудження, що
супроводжується розладами мислення, емоцій і інших психічних функцій.
Маніакальне збудження — підвищена рухова активність, прагнення до
цілеспрямованої діяльності, що супроводжується ейфорією, прискореним,
поверхневим
мисленням. Діяльність і мислення непродуктивні через нестійкість уваги.
Характерно для
маніакального синдрому.
Гебефренічне збудження — підвищена рухова активність у вигляді
нецілеспрямованих, вигадливих, безглуздих рухів у поєднанні з
пустотливістю і розірваністю
мислення (гебефренічний синдром). Спостерігається переважно у разі
шизофренії.
Психомоторне збудження у разі станів порушеної свідомості — стани
підвищеної
рухової активності, що мають характер: 1) складних автоматичних та
інстинктивних рухів
(у разі трансу і сомнамбулізму); 2) складних дій і вчинків, зумовлених
галюцинаційними і
маячними переживаннями (у разі деліріозного та інших синдромів); 3)
хаотичного
підкіркового збудження (у разі глибокого потьмарення свідомості).
збудження з немотивованою агресією; супроводжується стереотипіями
(стереотипними
"гіперкінезами"), ехопраксіями (повтореннями рухів оточуючих),
ехолаліями та
амбітендентністю. Спостерігається переважно у разі шизофренії.
37. Апатико-абулічний синдром
Апатико-абулічний синдром — поєднання байдужості, знеохочення
(апатії) та
відсутності або ослаблення потягів до діяльності (абулія). Спостерігається
у разі важких
соматичних захворювань, після черепно-мозкових травм, у разі
інтоксикацій, шизофренії.
38. Гебефренічний синдром
 Гебефренічний синдром — поєднання рухового і мовного збудження із
пустотливістю
і розірваністю мислення. Хворі ейфорічні, передражнюють оточуючих,
пустотливі,
катаються по підлозі, смикають за одяг тих, хто проходить мимо.
Діяльність таких хворих
нецілеспрямована та не продуктивна. Спостерігається переважно у разі
шизофренії. Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією
(химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотли вість, інколи
— дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з'яв ляються театральні,
неадекватні жести, поза, міміка.
39. Кататонічний синдром
Кататонічний синдром — проявляється у вигляді безглуздого і
безтямного збудження
чи ступора аб+о періодичної зміни цих станів. Спостерігається у разі
шизофренії,
інфекційних та інших психозів. Виділяють кілька різновидів кататонічного
ступору: ступор з воскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним
тонусом м'язів, симпто мом "повітряної подушки" (Дюпре), ембріональною
позою та ін.; негативістичний ступор з повною нерухомістю, пасивним
негативізмом; ступор з м'язовим заціпенінням (найтяжча фор ма ступора —
тривале перебування в ембріональній позі з ви раженим напруженням усіх
груп м'язів; симптом хоботка).

Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгублено-

патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною
балаканиною і руховим збудженням);.імпульсивне (раптове, руйнівне,
короткочасне).

Кататонічний ступор і кататонічне збудження — показання до

невідкладної госпіталізації.

40. Судомний синдром

Великий судомний напад характеризується стадійністю перебігу, За

кілька годин, інколи діб, до нападу з'являються його провісники: підвищений
неспокій, дратли вість, відчуття посмикування окремих м'язів обличчя і тіла.
Першою стадією великого судомного нападу є аура, яка спостерігається май
же у 50 % хворих на епілепсію. Вона має кілька варіантів: сен сорна (раптове
виникнення різних відчуттів у органах чуття) і зорова (хворі сприймають все
в яскравих барвах, у спалахах світла); слухова (чують якісь звуки, голоси,
шум, музику); нюхова (відчувають запахи диму, ароматичних речовин);
вісцеральна (неприємні відчуття в животі, нудота, блювання, серцебиття);
рухова (стереотипні рухи, імпульсивні дії, кружляння); психічна
(переживання чогось страшного, загрозливого). Такий стан триває кілька
секунд.

Після аури розвивається стадія тонічних судом. Хворий рап тово

непритомніє, виникає різке тонічне напруження всіх м'я зів. Внаслідок
виштовхування повітря із легень через судомно звужену голосову щілину
може спостерігатися характерний крик. Людина падає обличчям уперед. При
цьому можливі переломи кісток, вивихи суглобів, забиття. Під час нападу
хворі не реагують на світло, зіниці у них розширені, дихання зупи няється,
з'являються блідість, ціаноз шкіри і слизових оболо нок, мимовільне
випускання сечі, рідше — нетримання калу. Тонічна фаза триває майже ЗО с
і змінюється фазою клонічних судом.

Стадія клонічних судом характеризується послідовним скороченням м'язів

— згиначів і розгиначів кінцівок і тулуба, Виникає дихання з хрипом, очі
закочуються; ціаноз поступо во зникає. З рота виділяється піна (якщо
прикушена щока чи язик,— рожевого кольору). Інтенсивність клонічних
судом че рез 1—2 хв зменшується, а потім вони припиняються зовсім. Настає
постнападова стадія, яка триває від кількох хвилин до 1—2 тод. Свідомість
хворого потьмарена, мова незв'язна (олігофазія), погляд блукаючий. Частіше
настає глибокий сон, Після сну хворі почувають себе розбитими,
ослабленими, не здатні до праці, не пам'ятають періоду нападу (гостра
епізодич на амнезія).

Якщо великі судомні напади виникають один за одним і в проміжок часу

між ними хворий не опритомнює, такий стан називається епілептичним
статусом.

Малий судомний напад (petit mal) загалом характеризується відсутністю

виражених рухових компонентів. Хворий під час розмови чи роботи раптово
блідне, погляд його нерухомо спрямований уперед або вбік. Непритомніє на
2—5 с, але не падає. При цьому може зберегтися та сама поза, в якій він пе
ребував до нападу. Інколи помітні короткі судоми (посмикування) м'язів
обличчя чи кінцівок. Коли у хворого відновлюється свідомість, він
продовжує свою справу і не пам'ятає, що сталося (амнезія), або дивується
появі чогось нового в оточен ні. Ні викриків, ні прикушування язика не
спостерігається. Малий напад, що проявляється рудиментарними судомними
симптомами (облизування, смоктальні та жувальні рухи, при цмокування,
моргання, обертання очей, перебирання пальця ми, тупцювання на одному
місці), є проявом епілептичного автоматизму. Малі судомні напади різноманітні за
клінічною картиною.
Абсанс (від франц. absance — відсутність) — короткочасне потьмарення
свідомості (1—2 с). На цей період хворий блідне, втрачає здатність
продовжувати свою діяльність. Погляд хворого відсутній, проте судом не
буває.

Пропульсивні напади характеризуються поштовхоподібними рухами вперед

(пропульсії).

Салаамові напади (людина робить такі рухи, як під час східного привітання)
починаються з тонічного скорочення м'язів тулуба, внаслідок чого тіло
нахиляється вперед. Хворий зазвичай не падає.

Блискавичні напади відрізняються від салаамових лише темпом їх

розгортання. Однак унаслідок блискавичного розвитку тонічних судом і
різкого руху тулуба вперед хворі нерідко падають ниць.

Кюнічні пропульсивні напади проявляються різким та інтенсивним рухом

уперед у верхній частині тіла, внаслідок чого хворий падає долілиць.

Ретропульсивні напади — поштовхоподібні рухи назад (ретропульсії).

Клонічніретропульсивні напади (наче хворий хоче взяти щось позаду себе)

супроводжуються дрібними клонічними судомами м'язів повік, очних яблук
(піднімання догори), закиданням голови, відведенням рук назад. Хворий не
падає. Зіниці на світло не реагують. Виражені пітливість і слинотеча.

Рудиментарні ретропульсивні напади проявляються ністагмоїдними

посмикуваннями очних яблук, а також міоклонічними судомами повік.

Пікнолепсія характеризується серією ретропульсивних клонічних або

рудиментарних ретропульсивних клонічних нападів.

Імпульсивні напади — раптове блискавичне викидання рук перед собою,

розведення їх убік або зближення, поштовхоподібний рух тулуба вперед.
Хворий падає горілиць. Після падіння одразу встає на ноги. Імпульсивні
напади можуть бути спровоковані недосипанням, раптовим пробудженням,
алкогольними ексцесами.

Акінетичні напади. На тлі афекту або інших станів знижується тонус м'язів,
унаслідок чого хворий падає і відразу встає.

Судомні напади спостерігають при епілепсії й органічних ураженнях

головного мозку.

Напади Джексона (джексонівські напади) отримали свою назву за прізвищем

ученого, який уперше їх описав (J.H. Jackson, 1870). Характеризуються тим,
що тонічна та клонічна фази обмежуються певною групою м'язів і лише в
деяких випадках відбувається генералізація нападу за типом великого
судомного. Відмінність полягає в тому, що на одному боці тіла судоми
інтенсивніші. За генералізації джексонівських нападів у більшості випадків
людина непритомніє. Такі напади спостерігають при органічних
захворюваннях головного мозку.

Істеричний напад виникає після психічної травми. Структура та

послідовність рухових проявів за зазначеного нападу досить поліморфні: не
буває аури, непослідовними є зміни тонічних і клонічних судом. Хворі не
падають, а повільно опускаються на підлогу. Шкіра та слизові оболонки не
змінюються. Пацієнти стогнуть, плачуть, кричать, повторюють одну і ту саму
фразу. їхня міміка виражає страждання, біль, страх, інколи захоплення,
реакція зіниць на світло не порушена. Для істеричного нападу не характерні
прикушування язика та слизових оболонок. Інколи спостерігають
короткочасне (на кілька секунд—хвилин) звуження поля свідомості за типом
істеричного присмеркового стану. Реакція на больові подразники збережена.
Хворі навіть реагують на зауваження, що дає змогу припинити напад.
Тривалість істеричного нападу — від кількох хвилин до кількох годин. Вона
збільшується в разі скупчення навколо хворого людей, особливо, коли вони
занепокоєні його станом. Після нападу хворі не засинають. Можлива
часткова амнезія.

Істеричні напади спостерігають при істеричній психопатії, істеричному

неврозі.

41.ДЕПРЕСИВНИЙ СИНДРОМ.Депресивний синдром (фр. depression <

лат. depressios — вдавлений) — синдром розладу емоційно-вольової сфери
організму. Характеризується тріадою симптомів: погіршення настрою,
уповільнення мислення і рухова загальмованість. Уповільнення мислення в
легких випадках виражається уповільненою переривистою мовою, тривалим
обмірковуванням відповіді. У більш тяжких випадках пацієнти важко
осмислюють відповідь на запитання, не здатні впоратися з вирішенням
найпростіших логічних завдань. Рухова загальмованість виявляється в
скутості, повільності, неповороткості, при тяжкій депресії можуть виявляти
повну відсутність рухів. Пригнічення прагнення, як правило, виражається
замкнутістю, зменшенням апетиту. Найбільшу небезпеку при депресії
становить схильність до самогубства. Реальна небезпека виникає при
поєднанні тяжкої депресії з достатньою активністю хворих. Одним із
найтяжчих переживань при депресії є постійне безсоння. Пацієнти погано
сплять вночі і не можуть відпочивати вдень
Звертає на себе увагу зовнішній вигляд хворих. Шкірні покриви сухі, бліді,
злущуються. Зниження секреторної функції залоз виражається у відсутності
сліз («всі очі виплакала»). Нерідко відзначають випадіння волосся і ламкість
нігтів. Зниження тургору шкіри проявляється поглибленням зморшок, хворі
виглядають старше свого віку. Реєструються коливання АТ з перевагою до
підвищення. Розлади ШКТ проявляються не тільки запором, але й
погіршенням травлення. Помітно знижується маса тіла. Частими є біль різної
етіології (головний, серцевий, у животі та суглобах)
42.КОРСАКОВЬКИЙ СИНДРОМ. Складається з фіксаційної амнезії,
амнестичного дезорієнтування, конфабуляцій і псевдоремінісценцій.
Основним розладом при амнестичному синдромі є втрата пам'яті на поточні
події (фіксаційна амнезія). Все, що відбувається з хворим у даний час дуже
швидко (протягом кількох хвилин) зникає з пам'яті, забувається. Коли у
клінічній картині синдрому переважають кількісні розлади пам'яті
(фіксаційна амнезія та амнестичне дезорієнтування) корсаківський синдром
визначають як непродуктивний. За наявності в клінічних проявах парамнезій
(конфабуляції, псевдоремінісценції) корсаківський синдром вважається
продуктивним.

43.ПАРАНОЙЯЛЬНИЙ СИНДРОМ. включає порушення пам'яті на

поточні події (фіксаційну амнезію), ретро- і антероградну амнезію,
псевдоремінісценції, конфабуляції, амнестичне дезорієнтування.

44.ПАРАНОЇДНИЙ СИНДРОМ. характеризується наявністю

несистематизованих маревних ідрй різного змісту в поєднанні з
галюцинаціями, псевдогалюцинаціями. Образне марення, частіше
переслідування, виникає гостро, відрізняється різноманіттям фабули,
яскравістю, масштабністю. Хворі тривожні, неспокійні, відчувають страх,
іноді розгубленість. Вони не можуть зрозуміти, хто, за шо і як їх переслідує.
Поведінка частіше пасивно-охоронна. Спостерігається в разі екзогенних,
психогенних психозів, шизофренії.

Синдром Кандинського—Клерамбо є різновидом параноїдного синдрому і

характеризується явищами психічного автоматизму, що виявляється у
вигляді ідеаторного (хтось керує думками), моторного (рухами хворого керує
чужа сила), емоційного ("роблять настрій", "спричинюють радість, сум,
страх, захват"). Відзначаються псевдогалюцинації, найчастіше слухові,
маревні ідеї впливу, ментизм, симптоми відкритості думок (відчуття, що
думки хворого доступні оточуючим) і запозиченості думок (відчуття, що
думки хворого є чужими, переданими йому). Нерідко у хворих виникає
відчуття, що в їхній голові звучать їх власні чи чужі думки, або відбувається
їх насильницький обрив. Іноді маревні ідеї впливу поширюються не тільки на
самого хворого, але і на його родичів чи знайомих, у таких випадках хворі
впевнені, що не тільки вони самі, але й інші люди знаходяться під стороннім
впливом. Синдром найбільш характерний для шизофренії

Дисморфоманічний синдром характеризується тріадою ознак: маревні ідеї

фізичної вади, марення відношення, поганий настрій. Хворі активно прагнуть
до усунення своїх недоліків. Коли їм відмовляють у проведенні операції,
іноді самі намагаються виправити форму своїх частин тіла. Спостерігається у
разі шизофренії

Іпохондричний синдром-стан,що проявляється у постійному занепокоєнні

захворіти.

Галюцинаторно-параноїдний синдром-гострий чутливий бред

персекуторного змісту,на фоні страху,розсіяності При шизофренії,психозах.

46. Парафренний синдром — сполучення несистематизованого чи (рідко)

систематизованого марення з психічними автоматизмами, вербальними
галюцинаціями, конфабуляторними переживаннями фантастичного
змісту, схильністю до підвищення настрою. Найбільш характерний для
пізніх стадій шизофренії.

47. Психический инфантилизм - это психическая незрелость,

проявляющаяся преимущественным нарушением темпа созревания
психики с отставанием развития эмоционально-волевых свойств и форм
реагирования личности. К признакам психического инфантилизма
относятся: несамостоятельность, повышенная внушаемость, наивность,
преобладание в мотивационной сфере игровых интересов и гедонизма,
стремление к удовольствию, что нередко приобретает характер основной
мотивации, беспечность, трудности в выполнении прогностических
функций (а порой и невозможность их выполнения), прогнозировании
результатов своего поведения и поступков, незрелость чувства долга и
ответственности, значительно уменьшенная способность подчинять свое
поведение требованиям ситуации и группы, неспособность к волевому
напряжению и преодолению трудностей. Все это часто сочетается с
незрелостью моторики, затруднениями в выполнении тонких
мануальных действий (почерк: «пишет, как курица лапой»),
избыточностью сопутствующих лишних движений и более-менее
выраженным примитивизмом как кариантом интеллектуальной нормы.

48. Олігофренія (природжене слабоумство) — залежно від ступеня

вираженості цей розділ прийнято поділяти на ідіотію, імбецильність і
дебільність. Причини олігофренії різні: спадкові фактори (50 % усіх випадків
олігофренії); хвороби матері в період вагітності (інтоксикація, інфекція);
фізична травми плоди; важкі пологи, що зумовили крововилив у мозок чи
травми черепа і народженого, дитини тощо. У разі олігофренії, на відміну від
деменції, немає прогредієнтності, тобто подальшого руйнування нервової
системи, при цьому найчастіше відзначається рівномірна недостатність усіх
сторін інтелекту, у той час, як для деменції характерна невідповідність між
уривчастими залишками знань, що свідчать про багатство колишнього
досвіду, і загальним зниженням розважливості, критики. Крім того, у разі
олігофренії має місце недорозвинення не тільки психіки, але й усього
організму. У хворих із глибоким ступенем ідіотії відсутня мова, вони не
розуміють, що їх оточує, вираз обличчя в них безглуздий, майже ні на чому
не фіксується увага; їжу ковтають, не прожовуючи. Відзначається різке
зниження усіх видів чутливості. Ходити хворі починають пізно. Рухи погано
координовані. На чужу міміку і жестикуляцію вони не реагують, неохайні в
природних відправленнях і нездатні до самообслуговування. Іноді спо-
рігаються стереотипні рухи, наприклад маятникоподібні хитання головою чи
тулубом з боку вбік.У разі ідіотії середнього і легкого ступеня відзначається
вміння сміятися і плакати, деяке розуміння чужої мови, міміки і жестикуляції.
Такі хворі здатні фіксувати погляд на предметах. У них трохи розвинений
орієнтований рефлекс. Вони можуть самостійно споживати їжу, але їдять
неохайно, можуть осмислити найпростішу ситуацію і хоча орієнтуються в
звичному місці, зовсім не орієнтуються в часі. їхній лексикон обмежений
декількома десятками слів. Вони впізнають близьких їм осіб і можуть
виявляти елемен- тарну прихильність. За наявності імбецильності у хворих
більш-менш розвинута мова. Однак її розвиток відбувається із затримкою,
хворі починають говорити на 3- 5-му році життя. Словниковий запас украй
бідний. Хворі розуміють чужу мову, міміку і жестикуляцію в межах їхнього
постійного побуту. Нову ситуацію цілком не осмислюють і потребують
допомоги, вказівок і керівництва. Найпростіші навички вони засвоюють, але
виконують їх недбало. З труд- нощами рахують в межах двадцяти, можуть
завчити букви алфавіту, але не в змозі навчитися читати і писати. Дебільність
— легкий ступінь олігофренії. Хворі мають значно більший, ніж у разі
імбецильності, запас слів, але їм не вистачає гнучкості мови і вони
здебільшого використовують стереотипні вирази, трафаретні фрази, заучені
словесні обороти. Нерідко відзначаються дефекти мови у вигляді
шепелявості, аграматизмів. Диференційовані рухи розвинуті недостатньо, але
нескладні форми трудової діяльності вони можуть засвоювати. Можливе
навчання в умовах допоміжної школи.
49-Кататонічний синдром — проявляється у вигляді безглуздого і
безтямного збудження чи ступора або періодичної зміни цих станів.
Спостерігається у разі шизофренії, інфекційних та інших психозів.
50. Слабоумство — стійке зниження рівня інтелекту. Розрізняють два види
слабоумства — природжене (олігофренія) та набуте (деменція) ого
слабоумства призводять епілепсія, органічні захворювання, за яких мають
місце атрофічні процеси в речовині головного мозку (сифілітичний і старечий
психози, судинні чи запальні захворювання головного мозку, важкі черепно-
мозкові травми), шизофренія. У разі шизофренічного слабоумства ніколи не
спостерігається грубих розладів пам'яті, дефект за наявності шизофренії
стосується емоційного життя і мислення у вигляді наростаючої апатії і
розщеплення, розпаду єдності і цілісності психічних процесів. У разі епілепсії
в картині слабоумства на перший план виступають зміни мислення —
надмірна докладність, в'язкість, тугорухомість, превалювання елементу
конкретно- описового над узагальнювальним. Розрізняють лакунарне і
тотальне слабоумство. У разі лакунарного слабоумства знижується
працездатність, прогресує втрата знань, навичок, нерівномірне ослаблення
пам'яті, слабість суджень, афективна нестійкість, утрата гнучкості психічних
процесів, погіршення пристосовності, зниження самоконтролю. Хворі, як
правило, критично оцінюють свій інтелектуальний дефект. При цьому
відношення хворого до навколишнього і близьких йому людей залишається
сталим, мало змінюється коло інтересів, зберігаються сформовані раніше
переконання. Особистість деградує, але зберігає властиву їй систему
відносин, основні морально-етичні властивості. У таких випадках говорять
про органічне зниження рівня особистості, утворення "залишкової
особистості". У разі тотального слабоумства відбувається повний розпад
особистості. Спостерігається різко виражене звуження кола інтересів, що
зводяться до задоволення елементарних біологічних потреб.
При цьому в першу чергу страждають найбільш високі рівні особистості,
вищі емоційні прояви. Хворі некритичні до інтелектуального зниження.
Лакунарне і тотальне слабоумство у ряді випадків є стадіями розвитку
патологічного процесу. У клініці церебрального атеросклерозу, сифілісу
мозку можна спостерігати переростання слабоумства з лакунарного у
тотальне.

51.СИНДРОМ ДЕПЕРЕСОНАЛІЗАЦІЇ І ДЕРЕАЛІЗАЦІЇ.

Деперсоналізаційно-дереалізаційні синдроми спостерігаються у разі
істеричних (невротичні, пов'язані зі стресом розлади, розлади особистості),
ендогенних (ендогенні депресії, шизофренія), органічних психічних розладів
(епілепсія, набряк мозку й ін.), соматичних захворювань (хронічна ниркова
недостатність тощо) і в разі вживання деяких лікарських препаратів
(наприклад, трициклічних антидепресантів, Н1-блокаторів).
Деперсоналізаційно-дереалізаційні синдроми спостерігаються у разі
істеричних (невротичні, пов'язані зі стресом розлади, розлади особистості),
ендогенних (ендогенні депресії, шизофренія), органічних психічних розладів
(епілепсія, набряк мозку й ін.), соматичних захворювань (хронічна ниркова
недостатність тощо) і в разі вживання деяких лікарських препаратів
(наприклад, трициклічних антидепресантів, Н1-блокаторів).
52.Маніакальний синдром. Характерна маніакальна тріада: ейфорія
(неадекватно підвищений настрій), прискорення асоціативних процесів і
рухове збудження з прагненням до діяльності. Для маніакального синдрому
характерно відволікання уваги, у зв'язку з чим хворі не можуть довести
почату справу до кінця, послідовно повідомити про себе анамнестичні
зведення. Незважаючи на те що хворий безупинно говорить та охоче
розмовляє з лікарем, бесіда ця непродуктивна, тому що хворий
відволікається на різні зовнішні події чи виникаючі в нього асоціації. Ці
асоціації звичайно носять поверхневий характер. Хворі в маніакальному
стані звичайно не пред'являють соматичних скарг, вони відчувають не тільки
«душевний підйом», але й приплив фізичних сил. У цьому стані вони схильні
до переоцінки своїх здібностей і можливостей. Статевий потяг буває
посиленим, хворі легко вступають у контакти, заводять сексуальні зв'язки,
одружуються, дають необгрунтовані обіцянки. Легкі варіанти маніакальних
станів прийнято називати гіпоманіями. Різні варіанти маніакального
синдрому спостерігаються у разі афективного разладу, а також шизофренії,
тривалих симптоматичних психозів, після черепно-мозкових травм, при
прогресивному паралічі, гострих інтоксикаціях. Порівняльно-вікові
особливості маніакального синдрому. У дітей дошкільного та молодшого
шкільного віку можна думати про гіпоманіакальний стан тільки в тих
випадках, коли підвищений настрій з ейфорією і грубими порушеннями
поведінки залишається тривалий час. У цьому віці гіпоманія може
виявлятися руховим розгальмуванням, метушливістю, неслухняністю,
впертістю, багатомовністю. 5
55. ДЕЛІРІОЗНИЙ СИНДРОМ
Відноситься до психотичної форми розладів свідомості. Характеризується
галюцинаторним затьмаренням свідомості з переважаючими справжніми
зоровими галюцинаціями та ілюзіями, образним маренням, страхами,
психомоторним збудженням, вегетовісцеральним симптомокомплексом. У
пацієнтів порушено алопсихічне (орієнтування в місці і часі) орієнтування і
збережене автопсихічне (виділення себе з навколишнього середовища).
Делірій є скороминущим станом, тривалість делірію — від декількох годин
до декількох тижнів і рідше — місяців (класичний 3-7 діб). Після виходу з
делірію амнезія відсутня. Делірій може спостерігатися в разі інтоксикацій,
інфекційних захворювань (грип, черевний тиф), соматоневрологічних
захворювань (обширні інфаркти, гематоми, важко перебігаючі захворювання
нирок, печінки, термінальні стадії злоякісних пухлин, опікова хвороба,
гострий період закритої ЧМТ, менінгоенцефаліт).
Деліріозне затьмарення свідомості розвивається поступово:
 На першій (ініціальній) стадії делірію психопатологічні симптоми
стають помітними до вечора. Хворі легко відволікаються, розбурхані,
говірливі. Прискорюються мімічні реакції, рухи дуже виразні.
Виражена гіперестезія до звукових, світлових, тактильних і інших
подразників. Характерна емоційна лабільність. Сон стає поверхневим,
переривчастим, особливо в першу половину ночі, супроводжується
кошмарними сновидіннями, тривогою і страхами. Вранці вони
прокидаються в стані слабкості і розбитості.
 На другій стадії (ілюзорних розладів, предделіріозній) посилюються
описані вище симптоми. З'являються зорові ілюзії, нерідко
парейдолістичні. Перед засинанням, при закритих очах виникають
поодинокі або множинні калейдоскопічні гіпнагогічні галюцинації.
Вранці хворий занурюється в глибокий сон. На другій стадії більш
вираженим стає мерехтіння симптоматики: у вечірньо-нічні години
вона посилюється, в денні — свідомість стає більш ясною, час від часу
виникають «люцидні вікна» (світлі проміжки), протягом яких хворий
усвідомлює, що з ним відбувається.
  Для третьої стадії (справжні галюцинації, справжній делірій)
Спостерігається порушення відчуття часу, який то подовжується, то
коротшає. Вночі спостерігається повне безсоння. Парейдолії
змінюються на яскраві зорові галюцинації, звичайно сценоподібні.
Можуть виникати також слухові, тактильні, нюхові галюцинації,
уривчасте образне марення. Залежно від етіологічного чинника
галюцинації мають свої специфічні характеристики. Наприклад, для
алкогольного і кокаїнового делірію характерні зооптичні галюцинації,
для делірію внаслідок отруєння тетраетилсвинцем — пік іильні
галюцинації (у вигляді волосся, ниток або інших дрібних предметі у
роті), для делірію внаслідок отруєння опіатами — мікроптичні
галюцинації. На цьому етапі переважає рухове збудження з
агресивними або автоагресивними формами поведінки.
Якщо наявні тільки перші дві стадії – делірій абортивний. Якщо триває
тижні-місяці – хронічний, пролонгований.
Особливі форми делірію:
 Професійний делірій — це делірій із одноманітним руховим
збудженням у формі звичних, виконуваних у повсякденному житті дій:
споживання їжі, одягання чи дій, що мають пряме відношення до
професії хворого: шиття, робота на касовому апараті. Рухове
збудження відбувається на обмеженому просторі. Світлих проміжків
звичайно не буває, мовний контакт частіше неможливий.
 Муситивний делірій (тихе марення) — делірій з некоординованим
руховим збудженням, що позбавлене цілісних дій, відбувається в
межах ліжка. Хворі щось стряхуюють, обмацують, "оббираються".
Вступити в контакт із такими хворими неможливо, спостерігається
повна відчуженість від навколишнього, мовне збудження є тихим
невиразним бурмотінням. Важкі форми делірію можуть
супроводжуватися неврологічними порушеннями: тремор, атаксія,
гіперрефлексія, ригідність потиличних м'язів. Важкі делірії
закінчуються формуванням психоорганічного синдрому. Можлива
трансформація делірію в аменцію. Після виходу з професійного і
муситивного делірію виникають повна конградна амнезія і виражена
астенія.
 Delirium acutum (гостра психотична азотемічна енцефалопатія) —
сполучення глибокого потьмарення свідомості аментивно-
онейроїдного типу, що супроводжується безупинним руховим
збудженням з вегетативними, неврологічними й обмінними
порушеннями. Для delirium acutum характерний злоякісний розвиток
симптомів хвороби з частим летальним кінцем. Потьмарення
свідомості супроводжується галюцинаціями, маренням, тривогою чи
страхом. Контакт із хворим неможливий. Характерний зовнішній
 вигляд хворого: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, запечені губи,
сухий зморшкуватий язик, шкірні покриви бліді, іноді з землистим чи
ціанотичним відтінком, виникають множинні синці. Смерть настає у
стані гіпертермічної коми. Спостерігається у разі післяпологових
психозів, септичних станів, прогресивного паралічу, старечого
слабоумства, шизофренії.

56. ОНЕЙРОЇДНИЙ СИНДРОМ:

Психотична форма розладу свідомості з напливом фантастичних уявлень, що
виникають мимоволі та містять видозмінені фрагменти баченого, почутого,
пережитого, прочитаного, котрі вигадливо переплітаються з перекручено
сприйнятими деталями навколишнього; виникаючі картини мрії—
відрізняються сценоподібністю, схожі на сновидіння. Поєднуються з
порушеннями сну, апетиту, головним болем, неприємними відчуттями
області серця. Надалі хворий вважає навколишнє незрозумілим, зміненим,
наповненим лиховісним змістом. З'являється несвідомий страх чи передчуття
лиха, що загрожує, іноді божевілля, смерті. Хворому здається, що його
переслідують, що він важко хворий, з'являється розгубленість, маревне
орієнтування в навколишньому, неадекватні вчинки. При цьому виникає
відчуття, що довкола хворого щось відбувається, якась дія — як у кіно чи
спектаклі, і хворий є то учасником, то глядачем; відбувається перевтілення
одних осіб в інших. Реальні події, що відбуваються навколо хворого,
набувають фантастичного змісту. Редукція симптомів онейроїду відбувається
поступово, у зворотному порядку відносно їхньої появи. Частково
зберігається пам'ять на болісні переживання, а реальні події амнезуються.
Існує ендогенна форма онейроїду (в разі шизофренії) і екзогенно-
органічна — у разі судинних, соматогенних психозів, білої гарячки, у
віддалений період після черепномозкової травми, при сенільних психозах,
гострих інтоксикаціях.
57. АМЕНТИВНИЙ СИНДРОМ:
Психотична форма потьмарення свідомості із перевагою незв'язності мови,
моторики та розгубленістю. Мова хворих складається з окремих слів, складів,
звуків, вимовлених тихо чи голосно, співучо. Настрій хворих мінливий — то
він пригнічено-тривожний, то байдужий, то трохи підвищений із рисами
захоплення. Рухове збудження в разі аменції відбувається звичайно в межах
ліжка. Воно обмежується окремими рухами, які не складають закінченого
рухового акту: хворі обертаються, згинаються, здригаються, відкидають у
сторони кінцівки, розкидаються у ліжку. Іноді рухове збудження може
змінюватися на ступор. Словесне спілкування з хворими неможливе.
Мислення нескладне. Вираз обличчя здивований. Хворі розгублені і
безпорадні. У нічний час аменція може змінюватися на делірій, у денний час
за умов ускладненої аменції виникає оглушеність. Тривалість аменції
становить кілька тижнів. Період аментивного потьмарення свідомості цілком
амнезується. Вихід з аментивного стану відбувається через важку і тривалу
астенію. Аменція спостерігається за наявності важких соматичних,
інфекційних і неінфекційних захворювань, рідше в разі інтоксикацій, у
гострий період епідемічного енцефаліту.
58. СУТІНКОВИЙ СТАН СВІДОМОСТІ:
Раптовою і короткочасна (хвилини, години, дні) втрата ясності свідомості з
повною відчуженістю від навколишнього. Спостерігається у разі епілепсії і
травматичних уражень головного мозку. За клінічними проявами сутінкове
потьмарення свідомості підрозділяється на просту і психотичну форми.
 Проста форма виникає раптово, хворий відключається від реальності.
Вступити в мовний контакт із ним неможливо, мова або відсутня
зовсім або може складатися з окремих слів чи коротких фраз, що часто
повторюються. Рухи сповільнені та збіднені аж до розвитку
короткочасного ступору, що змінюється епізодами імпульсивного
збудження. Хворі можуть пересуватися на далекі відстані, при цьому
можуть користатися транспортом, переходити вулицю в призначеному
для цього місці і т.д. У такому випадку говорять про амбулаторний
автоматизм. Амбулаторний автоматизм, що виникає під час сну,
називають сомнамбулізмом чи лунатизмом. Супроводжується
повною амнезією.
 Психотична форма сутінкового потьмарення свідомості
супроводжується галюцинаціями, маренням і зміненим настроєм. У
болісних переживаннях переважають зорові галюцинації
застрашливого змісту: автомобіль, потяг чи літак, який мчиться на
хворого, будинки, які обрушуються, погоня та ін. Слухові галюцинації
часто оглушливі — вибухи, тупіт, грім; нюхові — теж неприємного
змісту — запах горілого, сечі. Маревні ідеї, як правило,
переслідування, фізичного знищення, спостерігаються релігійно-
містичні маревні висловлювання. Рухове збудження у формі
безглуздих руйнівних дій, спрямованих на оточуючих.
59. МАНІАКАЛЬНИЙ СИНДРОМ:
Синдром порушення емоцій. Характерна маніакальна тріада: ейфорія
(неадекватно підвищений настрій), прискорення асоціативних процесів і
рухове збудження з прагненням до діяльності. Для маніакального синдрому
характерно відволікання уваги, у зв'язку з чим хворі не можуть довести
почату справу до кінця. Незважаючи на те що хворий безупинно говорить та
охоче розмовляє з лікарем, бесіда ця непродуктивна, тому що хворий
відволікається на різні зовнішні події чи виникаючі в нього асоціації.
Відчувають не тільки «душевний підйом», але й приплив фізичних сил. У
цьому стані вони схильні до переоцінки своїх здібностей і можливостей.
Легкі варіанти маніакальних станів прийнято називати гіпоманіями. Різні
варіанти маніакального синдрому спостерігаються у разі афективного
разладу, а також шизофренії, тривалих симптоматичних психозів, після ЧМТ,
при прогресивному паралічі, гострих інтоксикаціях.
 60. ПАРАФРЕННИЙ СИНДРОМ:
Сполучення несистематизованого чи (рідко) систематизованого марення з
психічними автоматизмами, вербальними галюцинаціями,
конфабуляторними переживаннями фантастичного змісту, схильністю до
підвищення настрою. Найбільш характерний для пізніх стадій шизофренії.
61. ПАРАНОЯЛЬНИЙ СИНДРОМ:
Характеризується наявністю систематизованого марення за відсутності
порушень сприйняття і психічних автоматизмів. Маревні ідеї засновані на
реальних фактах, однак знижується здатність хворих до пояснення логічних
зв'язків між явищами реальності. Нерідко хворі протягом тривалого часу
намагаються довести свою правоту, пишуть скарги, звертаються з позовом у
суд, стають "переслідувачами своїх переслідувачів", що може мати певну
соціальну небезпеку. Спостерігається у разі шизофренії, пресенільних,
реактивних психозів, алкоголізмі.
62. ДЕПРЕСИВНИЙ СИНДРОМ:
Характеризується депресивною тріадою: пригніченим, смутним, тужливим
настроєм, уповільненням мислення і руховою загальмованістю. Діапазон
гіпотимічних розладів широкий — від легкої пригніченості, смутку до
глибокої туги, за якої хворі відчувають тяжкість, біль у грудях,
безперспективність, нікчемність існування. Усе сприймається в темних
фарбах — сьогодення, майбутнє, минуле. Уповільнення асоціативного
процесу виявляється у збідненні мислення, думок мало, вони течуть
повільно, увага прикута до неприємних подій. Жодні приємні події не
можуть змінити спрямованості думок. Відповіді на запитання у таких хворих
носять односкладовий характер, між запитанням і відповіддю часто тривалі
паузи. Рухова загальмованість виявляється в уповільненні рухів, мови, мова
тиха, повільна, міміка скорботна, рухи сповільнені, одноманітні, хворі
тривалий час можуть залишатися в одній позі. У деяких випадках рухова
загальмованість досягає повної безрухомості (депресивний ступор).
Депресивний синдром звичайно супроводжується вираженими
вегетативносоматичними порушеннями: тахікардією, неприємними
відчуттями в області серця, коливаннями артеріального тиску з тенденцією
до гіпертензії, порушеннями з боку травного тракту, втратою апетиту,
зниженням маси тіла, запорами, ендокринними розладами.
63. СИНДРОМ ГАЛЮЦИНОЗУ: 44 питання
Уявне сприйняття образів без реального подразнення відповідного
аналізатора, без маревного трактування галюцинацій, із критичним
відношенням чи без нього. Виділяють вербальний, зоровий, тактильний і
нюховий галюцинози.
64. ПАРАНОЇДНИЙ СИНДРОМ:
Характеризується наявністю несистематизованих маревних ідей різного
змісту в поєднанні з галюцинаціями, псевдогалюцинаціями. Образне
марення, частіше переслідування, виникає гостро, відрізняється яскравістю,
масштабністю. Хворі тривожні, неспокійні, відчувають страх, іноді
розгубленість. Вони не можуть зрозуміти, хто, за що і як їх переслідує.
Поведінка частіше пасивно-охоронна. Спостерігається в разі екзогенних,
психогенних психозів, шизофренії. Синдром Кандинського—Клерамбо є
різновидом параноїдного синдрому і характеризується явищами психічного
автоматизму, що виявляється у вигляді ідеаторного (хтось керує думками),
моторного (рухами хворого керує чужа сила), емоційного ("роблять настрій",
"спричинюють радість, сум, страх, захват").
65. СУТІНКОВИЙ РОЗЛАД СВІДОМОСТІ: 58 питання
66. ДЕМЕНЦІЯ (ЛАКУНАРНА І ТОТАЛЬНА): 28 питання
67. ГЕБЕФРЕНІЧНИЙ СИНДРОМ: 38 питання
68. ПСИХООРГАНІЧНИЙ (ЕНЦЕФАЛОПАТИЧНИЙ)
СИНДРОМ:
Характеризується незначними порушеннями інтелекту. У хворих знижується
концентрація уваги, фіксаційна пам'ять, вони важко згадують дати свого
життя і загальновідомих історичних подій. Сповільнюється темп мислення.
Хворі відчувають утруднення в придбанні нових знань і навичок. Знижується
рівень суджень і критика. Відбувається або нівелювання особистості, або
загострення рис характеру. Залежно від того, які переважають емоційні
реакції, виділяють експлозивний варіант (вибуховість, брутальність,
агресивність); ейфоричний (неадекватна веселість, безтурботність),
апатичний (байдужність). Можлива часткова оборотність, частіше
відбувається поступове обтяження та розвиток синдрому деменції.
Характерний для екзогенно-органічних уражень головного мозку.