Семінарське заняття № 1а

Тема: Принципи розпізнання психологічних феноменів

та психопатологічних симптомів.( 1 год)

Питання до теоретичної підготовки:

1. Діагностичні принципи-альтернативи.
2. Зміст принципу нозос-патос.
3. Зміст принципу психотичне-непсихотичне.
4. Зміст принципу дефект-одуження-хроніфікація.
5. Явища компенсації та декомпенсації.
6. Негативне та позитивне.
7. Патопсихологічні регістр-синдроми.
Основні поняття:
Психотичне. Непсихотичне. Екзогенне. Ендогенне. Психогенне Дефект. Хроніфікація. Дезадаптація.
Декомпенсація. Негативне. Позитивне. Нозос. Патос.

1. Діагностичні принципи-альтернативи.

Внаслідок природних труднощів, що стоять на шляху діагностичного процесу був розроблений

набір принципів-альтернатив.

У його основі закладені принципи феноменологічного підходу в психології і психіатрії – кожне

цілісне індивідуальне психічне переживання людини (феномен) повинне розглядатися як
багатозначне, дозволяючи розуміти і пояснювати його як в категоріях психопатологічних, так і
психологічних.

Можна виділити декілька подібних принципів-альтернатив: хвороба-особа, нозос-патос,

реакція-стан-розвиток, психотичне- непсихотичне, екзогенне-ендогенне-психогенне, дефект-
одужання- хроніфікація, адаптація-дезадаптація, негативне-позитивне, компенсація-декомпенсація,
фаза-напад-епізод, ремісія-рецидив- інтермісія, типовість-атиповість, симуляція-дисимуляція-
агравація.

Перераховані принципи-альтернативи сприяють обґрунтуванню багатовимірного підходу до оцінки

психічного стану людини замість примітивної одновимірної оцінки в координатах хворий-здоровнй.

Наприклад, пацієнт, що переніс напад шизофренії, в одновимірній системі координат має бути
визнаний або хворим або здоровим. Але на практиці саме питання не може бути поставлене настільки
однозначно. У багатовимірній системі координат оцінка стану пацієнта, що переніс шизофренічний
напад, складатиметься з інших категорій. Стан "відсутності активних симптомів шизофренії" може
бути позначений як одна з альтернативних характеристик "дефект-одужання-хроніфікація", "ремісія-
рецидив-інтермісія", "адаптація-дезадаптація", "компенсація-декомпенсація" і "позитивне-негативне".

2. Зміст принципу нозос-патос.

Принцип-альтернатива «нозос-патос» дозволяє трактувати будь-який психологічний

феномен в системі координат, що використовує поняття хвороби (нозос) та патології (патос).
Під першим в психіатрії увазі хворобливий процес, динамічний, поточний освіта; під другим -
патологічний стан, стійкі зміни, результат патологічних процесів або порок, відхилення
розвитку. Спостережуваний діагностом психологічний феномен відповідно до цього принципу
повинен трактуватися або як має нозологічну специфічність, що має хворобливий механізм
виникнення та розвитку, що володіє тенденцією до змін, прогредієнтності, еволюції або
регресу; або як патологічне утворення, не схильне до якихось істотних трансформацій, що не
має етіологічних факторів і патогенетичних механізмів у медичному сенсі цих термінів, а також
володіє властивостями стійкості, резистентності, стабільності.
 Нозос і патос є крайніми (патологічними) варіантами різних за своє суттю процесів або
спектрів. Так, нозос розташовується в спектрі здоров'я-хвороба, а патос у спектрі норма-
патологія.

Альтернатива «реакція-стан-розвиток» є однією з важливих при феноменологічному аналізі

психологічного стану обстежуваного. Вона дозволяє ввести в цей аналіз параметри стимулу і
реакції, зовнішнього і внутрішнього. При цьому оцінка психологічного феномена будується на
підставі оцінки конгруентності або неконгруентності наведених параметрів. Цей принцип-
альтернатива, також як інші, дозволяють використовувати багатовимірний підхід, що дозволяє
коректно підійти до відповіді на багато діагностичні питання.

Психічної реакцією в клінічній психології називається короткочасний (не довше 6 місяців)

відповідь на будь-яку ситуацію або зовнішній вплив. Психічним станом позначається стійкий
психопатологічний синдром без схильності до розвитку або регресу (тривалістю більше 6
місяців). Під психічним розвитком розуміється патологічний процес з внутрішніми
закономірностями симптомоосвіти.

3. Зміст принципу психотичне-непсихотичне.

Даний альтернативний поділ є традиційним для психіатрії і вважається одним з

основоположних принципів, які мають значення як для теорії, так і для практики.
Воно визначає тактику і стратегію психіатричного дійства, диктує вибір методів
терапевтичного впливу, обгрунтовує застосування тих чи інших профілактичних і
реабілітаційних заходів.
Принцип «психотичене-непсихотичне» оцінює такий психічний параметр як рівень
психічних розладів, своєрідну глибину і вираженість психопатологічної картини захворювання.
У соматичної медицині подібний критерій відсутній, оскільки відсутня необхідність оцінки
соціально значущих сторін діяльності людини. Є лише параметр тяжкості хвороби, ймовірності
летального результату або хроніфікації та інвалідизації. Під непсихотичним рівнем розуміються
симптоми і синдроми, що супроводжуються критикою, адекватною оцінкою навколишньої
дійсності, коли хворий не змішує власні хворобливі суб'єктивні відчуття і фантазії з
об'єктивною реальністю, а поведінка знаходиться в рамках соціально прийнятих норм.
Виходячи з дефініцій рівнів психічних розладів, до психотичного рівня зараховуються такі
симптоми і синдроми, як галюцинації, маревні ідеї, розлади свідомості, ментизм, шперрунгі,
розірваність і незв'язність мислення, амбівалентність, аутизм та інші. До непсихотичного -
астенічний, фобічні синдроми, розлади уваги та ін.

4. Зміст принципу дефект-одуження-хроніфікація.

Принцип-альтернатива "дефект-одужання-хроніфікація" дає можливість оцінювати залежно від

особливостей клінічної картини психічного захворювання стани, що виникають після зникнення
явних психопатологічних порушень.

Дефектом в психіатрії прийнято позначати тривале і безповоротне порушення будь-якої

психічної функції (наприклад, "когнітивний дефект"), загального розвитку психічних
здібностей ("розумовий дефект") або характерного образу мислення, поведінки, які властиві
для окремої особистості.

Дефект, в даному контексті, може бути природженим або набутим. Проте, як правило, термін
"дефект" на сьогоднішній час в психіатричній науці і практиці вживається по відношенню до набутих
психічних розладів і обумовлений перенесеним психічним захворюванням. Наприклад,
"шизофренічним дефектом" називається стійкий стан, що включає негативні психопатологічні
симптомокомплекси, які виникли після зникнення гострих психотичних проявів.

Найбільш істотною характеристикою дефекту виступають саме розлади з негативною

симптоматикою, оскільки в резидуальному періоді психозу або при інших психічних розладах
можлива поява продуктивних психопатологічних феноменів, наприклад психопатизації, і тоді стан
позначатиметься не дефектом, а змінами особистості.

Протилежністю дефекту виступають одужання тобто повне відновлення втрачених під час
психічного захворювання психологічних функцій або хроніфікація психічних розладів, коли в
клінічній картині хвороби продовжують переважати продуктивні (позитивні) психопатологічні
симптоми і синдроми.

5. Явища компенсації та декомпенсації.

Принципи-альтернативи "адаптація-дезадаптація" і "компенсація-декомпенсація" дають

можливість розглядати психічні розлади у зв'язку з їх впливом на соціально-психологічні функції.
Вони допомагають оцінювати міру їх впливу на порушення, що дозволяє визначати тактику
психологічного втручання і вибір метод і в терапії та профілактики.

Адаптація – це процес пристосування організму або особистості до мінливих умов і вимог

довкілля.

Компенсація – стан повного або часткового відновлення (заміщення) порушених у зв'язку з

хворобою психічних функцій.

Два наведені параметри близькі по суті, але мають деякі відмінні риси. Так, при адаптації
відбувається як би "примирення" з новим хворобливим статусом, пристосування до нього,
вироблення позитивного відношення до наявних розладів, "співіснування" з психопатологічними
симптомами. При компенсації відбувається заміщення втрачених психічних функцій іншими
прийнятними для особистості і організму, тобто не упокорювання (як при адаптації), а активне
подолання хворобливих змін.

У психіатричній практиці адаптація виглядає так: пацієнт нормально працює, проживає в

сім'ї, вважається людьми, які його оточують "психічно здоровим", проте при цьому він може
відчувати на собі дію галюцинаторних образів, щодо яких у нього зберігається критика, і які не
позначаються на його поведінці, що часто спостерігається при синдромі вербального галюцинозу.
При компенсації чоловік, наприклад, з олігофренією заміщає "розумовий дефект" тим, що працює на
доступному його рівню освоєному виробничому процесі. При психопати компенсація може бути
досягнута при виборі сфери діяльності, в якій базові риси характеру людини задіяні повного мірою
(наприклад, робота епілептоїдного психопата бухгалтером).

6. Негативне та позитивне.

Альтернативний поділ психопатологічних симптомів на негативні і позитивні, загальновизнаний в

психіатрії, дозволяє надалі оцінювати спостережуваний стан як активний хворобливий процес,
хроніфікацію захворювання або як стійкі і не схильні надалі змінюватися дефекти та зміни
особистості.

До позитивних (продуктивних, плюс) симптомів в клінічній психології зараховують ті

психопатологічні прояви, які є хворобливою "надбудовою" над здоровими психологічними
властивостями. Патологічні симптоми і синдроми як би "плюсуються", додаються до того, що у
людини вже існує.

Негативні (дефіцитарні, мінус) симптоми – це психопатологічні феномени, відповідні

випаданню тих або інших психічних процесів. В даному випадку до здорових проявів психічної
діяльності не додасться нічого нового, а лише усувається, те, що було людині властиво до хвороби.
По-іншому ці симптоми називають симптомами "обкрадання" – хвороба краде нормальні функції.

Якщо до позитивних можна віднести більшість відомих і яскравих психопатологічних

симптомокомплексів, то негативні розлади представлені лише декількома, менш яскравими, в
порівнянні з позитивними симптомами і синдромами. До останніх відносяться аутизм, апатія, абулія,
амнестичні розлади, деменція, зміни особистості і деякі інші.

Наведені вище принципи дозволяють стверджувати, що процес розмежування психологічних

феноменів від психопатологічних симптомів (діагностика) в клінічній психології і психіатрії
будується не на суб'єктивній основі, коли вважається, що "кожну людину можна визнати психічно
хворою, просто потрібно її привести на прийом до психіатра", а базується на суворо об'єктивних
наукових критеріях, що дозволяють при їх коректному, умілому і чесному використанні пізнати
істину.

7. Патопсихологічні регістр-синдроми.

Синдром - патогенетично обумовлена спільність симптомів, ознак психічних розладів,

внутрішньо взаємообумовлених, взаємопов'язаних. У цьому полягає велика діагностична значимість
синдромів у порівнянні з симптомами.

Психопатологічні (клінічні) синдроми за своїми особливостями істотно відрізняються від

патопсихологічних. Різниця це обумовлено не стільки формою синдрому, його складом, скільки
різними рівнями функціонування центральної нервової системи, на яких ці синдроми виділяються.

А. Р. Лурія та Ю. Ф. Поляков розрізняють наступні рівні системи ієрархії мозкових процесів:

 Патобіологічного, характеризується порушеннями морфологічної структури тканин мозку,

протікання в них біохімічних процесів і т.п .;
 Фізіологічний, що полягає у зміні течії фізіологічних процесів;
 Пато- і нейропсихологічний, для якого характерне порушення протікання психічних процесів
і пов'язаних з ними властивостей психіки;
 Психопатологічний, що виявляється клінічними синдромами і симптомами психічної
патології.

Ю. Ф. Поляков вказує, що якщо клінічні (психопатологічні) дослідження виявляють

закономірності проявів порушених психічних процесів, то патопсихологічні дослідження мають дати
відповідь на питання: як порушено протікання (структура) самих психічних процесів, що призводять
до цих проявів.

Першу спробу виділення узагальнених патопсихологічних синдромів зробив І. А. Кудрявцев

(1982). В результаті досліджень, що проводилися в судово-психіатричній практиці за допомогою
комплексу патопсихологічних методик, спрямованих на вивчення різних сторін пізнавальної
діяльності і разом з тим дозволяють отримати цінні дані про особу випробовуваних, автор виділив
наступні патопсихологічні сімптокомплекси (синдроми):

 Шизофренічний або діссоціатівний;

 Органічний;
 олігофренний;
 Психопатичний;
 Сімптокомплекс психогенної дезорганізації, характерний для реактивних психозів.

Кожен з цих синдромів включає ряд симптомів.

Однак, як вказує І. А. Кудрявцев, не всі ці компоненти, симптоми визначаються в тому чи

іншому сімптокомплекс в обов'язковому порядку і з обов'язковою ступенем вираженості, важливо
знайти "ядро" патопсихологічного синдрому. Для шизофренічного синдрому - це порушення
селективності інформації, для органічного синдрому - зниження інтелектуальних процесів і
розумової працездатності, для психопатичного - афективна обумовленість поведінки з парцехіальной
некритичностью і завищеним рівнем домагань, для психогенного - реактивна дезорганізація
розумової діяльності.
 Виділені І. А. Кудрявцевим патопсихологічні сімптокомплекс певною мірою виявляють схожість
з таких використовуваним в клінічній практиці поняттям, як органічний психосиндром. Це як би
синдром узагальнюючого значення, характеристика яких більш близька до нозологічної, їх виділення
знаменує стадію попередньої діагностики захворювання. Ця обставина, а також зв'язок такого роду
синдромів з певними колами психічних захворювань дають підстави позначити їх як регістр-
синдроми. В. М. Блейхер, І. В. Крук і С. Н. Боков доповнюють перелік регістр-синдромів, виділивши
в рамках органічного екзогенно-органічний і ендогенно-органічний регістр-синдроми, а в рамках
психогенного - психотичний і невротичний. У колі ендогенних психозів можна говорити, принаймні,
про дві регістр-синдромах - шизофренія і афективно-ендогенному.

Таким чином, патопсихолог може оперувати у своїх діагностичних висновках наступним набором
регістр-синдромів.

1. Шизофренічний

2. Афективно-ендогенний (у клініці йому відповідає маніакально-депресивний психоз та

функціональні афективні психози пізнього віку).

3. Олігофренічний

4. Екзогенно-органічний (в клініці йому відповідає екзогенно-органічні ураження головного мозку -

церебральний атеросклероз, наслідки черепно-мозкової травми, токсикоманії і т.д.).

5. Ендогенно-органічний (в клініці - істинна епілепсія, первинні атрофічні процеси в головному

мозку).

6. Особистісно-аномальний (в клініці - акцентуйовані і психопатичні особистості і зумовлені

значною мірою аномальної грунтом психогенні реакції).

7. Психогенно-психотичний (в клініці - реактивні психози).

8. Психогенно-невротичний (в клініці - неврози і невротичні реакції).