МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

“Затверджено”
на методичній нараді кафедри
медичної психології та психіатрії
Завідувач кафедри
___________проф. ЗВО Наталія ПШУК
30.08.2023 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
для самостійної роботи студентів при підготовці
до практичного (семінарського) заняття

Навчальна дисципліна Психіатрія, наркологія

Тема заняття № 4 Психогенні психічні розлади. Невротичні розлади.
Посттравматичний стресовий розлад. Афективні
розлади. Біполярний афективний розлад. Депресивні
розлади
Курс 4
Факультет та (форма навчання: Стоматологічний (денна форма навчання)
денна або заочна)

Вінниця
1. Актуальність теми заняття
Проблема психогенних психічних розладів є надзвичайно актуальною
медичною та суспільною проблемою. Стрімке зростання поширеності невротичних
розладів, включаючи соціально-стресові розлади, якими може бути уражено понад
30% населення, визначає потребу у знаннях та навичках діагностики та розуміння
лікарем-стоматологом особливостей психіки пацієнтів з психогенними психічними
розладами. Знання алгоритму дій при реактивних психозах є однією з важливих
складових надання допомоги при невідкладних станах у медицині. Останніми
роками проблема посттравматичного стресового розладу набула особливої
актуальності у зв’язку зі значною чисельністю військовослужбовців-учасників
бойових дій. Зростання рівня терористичної загрози також виводить
посттравматичний стресовий розлад у число найбільш актуальних проблем сучасної
психіатрії та медичної психології.
Депресивні розлади є однією з найбільш важливих медичних та соціальних
проблем сучасності. Епідеміологічні дослідження констатують стрімке зростання
поширеності депресивних розладів в усьому світі. Лише за останні десятиліття
відбулося більш ніж 12-кратне зростання частоти депресій у розвинених країнах.
Вважається, що приблизно 20-25% людей хоча б один раз у житті переносять епізод
клінічної депресії. За прогнозами експертів, до 2020 року депресивні розлади
вийдуть на перше місце за поширеністю, обігнавши серцево-судинні та інфекційні
захворювання. Вже сьогодні депресія є основною причиною невиходу на роботу, і
другою – серед захворювань, що призводять до втрати працездатності. Депресія є
причиною інвалідності приблизно у 20% хворих на психічні розлади. Депресивні
розлади за кількістю втрачених для повноцінного життя років випереджають такі
психічні розлади, як шизофренія, хвороба Альцгеймера та алкоголізм. Саме тому
Всесвітня організація охорони здоров’я порівнює депресію з епідемією. Депресивні
розлади значно погіршують перебіг соматичної патології. Так, ризик розвитку
інфаркту міокарда за наявності помірної депресії збільшується вдвічі, а при важкій
депресії – в 4,5 рази; ризик інсульту – відповідно у 2,3 та 2,7 рази. Ймовірність
смерті у перші 6 місяців після інфаркту міокарду за наявності депресії зростає
вчетверо. Депресія справляє виражений негативний вплив на якість життя людини,
призводить до зниження її професійного статусу, частої зміни роботи, розпаду сім’ї
та суїцидальним діям.
Виходячи з вищевикладеного, вміння своєчасної діагностики психогенних та
афективних розладів, а також знання і навички спілкування з пацієнтами, що
страждають на ці розлади, є важливою складовою лікарської підготовки лікаря-
стоматолога.
Опанування теми даного практичного заняття дозволить студентам виявляти
ознаки психогенних та афективних розладів у пацієнтів, надавати невідкладну
допомогу, застосовувати набуті знання на практиці
2. Навчальні цілі заняття
І. Ознайомчий рівень теоретичних знань
- Ознайомитись з історичними аспектами психогенних та афективних психічних
розладів;
- Мати уявлення про соціокультурні аспекти психогенних та афективних
психічних розладів.
2
ІІ. Рівень репродуктивних теоретичних знань
- Засвоїти етіологію та патогенетичні механізми психогенних психічних
розладів, клінічні прояви, принципи діагностики, диференційної діагностики
психогенних та афективних психічних розладів.
- Знати основні принципи лікування, реабілітації та профілактики психогенних
психічних розладів та афективних психічних розладів.
- Знати принципи надання невідкладної медичної допомоги при реактивних
психозах.
ІІІ. Рівень практичних навиків (професійний)
- Оволодіти навиками діагностики і диференційної діагностики психогенних та
афективних психічних розладів.
- Вміти діагностувати психогенні психічні розлади, афективні розлади.
- Вміти надавати невідкладну медичну допомогу при реактивних психозах.
ІV Рівень професійних вмінь (професійний)
- Вміти виявляти у пацієнта психогенні психічні розлади, афективні розлади при
проведенні психіатричного огляду.
- Вміти проводити диференційну діагностику психогенних психічних розладів
та афективних розладів.
- Вміти діагностувати і надавати невідкладну допомогу при реактивних
психозах.
V. Рівень творчий, продуктивний
- Розвивати творчу активність і творчі здібності студентів в процесі опанування
знань і вмінь, пов’язаних з вивченням психогенних психічних розладів та
афективних розладів.
3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)
Пізнання лікарем стану здоров'я і психіки пацієнта, структури і закономірностей
психічної діяльності при діагностиці психогенних психічних розладів та афективних
психічних розладів дозволяє сформувати у майбутнього лікаря клінічне мислення,
засвоїти основні засади деонтологічного підходу при спілкуванні з пацієнтом,
сформувати психологічні якості, необхідні для професійної діяльності лікаря.
4. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни Знати Вміти

1. Попередні (забезпечуючі) дисципліни:
1. Основи біоетики Основні вимоги до організації Спілкуватися з пацієнтом
спілкування з пацієнтом, його при виявленні
родичами відповідно до вимог психогенних психічних
медичної етики та деонтології розладів та афективних
розладів з урахуванням
вимог етики та деонтології

3
2. Патофізіологія Основні закономірності
патологічних процесів при
психогенних психічних розладах
та афективних розладах
3. Патоморфологія Морфологічні зміни, що
відбуваються під впливом
патологічних процесів
Враховувати основні
закономірності
патологічних процесів при
психогенних психічних
розладів та афективних
розладів
Враховувати
патоморфологічні зміни
при психогенних
психічних розладах та
афективних розладах

2. Наступні (ті, що забезпечуються) дисципліни

1. Медичні Базові знання з психіатрії у різних Враховувати наявність
дисципліни сферах медицини психогенних психічних
терапевтичного розладів та афективних
спрямування розладів при різних
соматичних
захворюваннях
2. Медичні Особливості надання Враховувати наявність у
дисципліни стоматологічної допомоги при пацієнта психогенних
стоматологічного психогенних психічних розладах психічних розладів та
спрямування та афективних розладах афективних розладів при
наданні стоматологічної
допомоги

Внутрішньо-предметна інтеграція (між темами даної дисципліни)

1. Знання і вміння виявляти у пацієнта ознак психогенних психічних розладів та
афективних розладів має важливе значення для діагностики і диференційної
діагностики різних форм психічної патології, врахування коморбідних
взаємозв’язків, а також при визначенні стратегії і тактики лікувально-
реабілітаційних та профілактичних заходів

4
 5. Зміст навчального матеріалу теми

Психогенними розладами або психогеніями (від грецького психе – душа, генес

– породжувати) називають хворобливі стани, зумовлені впливом факторів, які
травмують психіку (психічна травма – психотравма). Під психотравмою розуміють
емоційно негативно забарвлене переживання з приводу тієї чи іншої життєвої події,
ситуації або явища, які є суб’єктивно значущими для даної особистості.
Психотравма може виступати як у ролі етіологічного фактору, безпосередньо
спричиняючи психічні розлади, або ж бути фактором, що сприяє, проявляє чи
підтримує психічні розлади (етіологічна умова), а також справляти комбінований
вплив, виступаючи етіологічним фактором та етіологічною умовою одночасно.
В залежності від глибини ураження психіки виділяють психогенні розлади
психотичного рівня (реактивні психози) та непсихотичного рівня (невротичні
розлади). Окрему групу психогенних розладів непсихотичного рівня складають
психосоматичні розлади – соматичні захворювання, що виникають внаслідок дії
психоемоційного стресу.
Реактивні психози – група психічних розладів, які виникають у відповідь на
катастрофічний стрес і характеризуються гострим перебігом, оборотним
характером змін у психіці та поліморфністю симптоматики з переважанням
психомоторних та афективних проявів.
Загальними ознаками реактивних психозів, крім безпосереднього зв’язку з
важкою психотравмою, є:
1) афективно змінена свідомість;
2) втрата здатності адекватно оцінювати ситуацію і власний стан;
3) порушення поведінки;
4) наявність продуктивної психопатологічної симптоматики (галюцинації,
маячення, психомоторні порушення).
Як правило, реактивні психози є оборотними станами і завершуються повним
одужанням. Зазвичай, одужанню передує етап так званої постреактивної астенії –
періоду слабкості, виснаженості, зниженої працездатності, соматовегетативних
порушень (посилене або прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння або тремор,
сухість в роті, задишка або утруднене дихання, біль або дискомфорт у грудях,
нудота або абдомінальний дистрес). У несприятливих випадках реактивні психози
можуть набувати затяжного характеру і зумовити постреактивний розвиток
особистості – стійкі патохарактерологічні трансформації, що призводять до
дезадаптації.

Гостра реакція на стрес (афективно-шокова реакція)

Під афективно-шоковою реакцією розуміють транзиторні психічні розлади

значної важкості з вираженими ендокринними та вазомоторними порушеннями, що
виникають у осіб, які не страждають на психічні захворювання, в екстремальних
умовах. Екстремальними вважають умови, що несуть безпосередню загрозу життю
або благополуччю індивіда: бойові дії, стихійні лиха, катастрофи, пожежі тощо,
призводять до смерті, поранень, руйнувань, страждань значної кількості людей.

5
Такі стресори розглядають як універсальні, однак, чутливість і до таких
катастрофічних потрясінь є індивідуальною і варіює у широких межах. На
початковому етапі афективно-шокової реакції виникає стан гострого жаху з
рясними соматовегетативними проявами (рясний піт, «волосся дибки», «серце мало
не вихопилося з грудей», іноді – мимовільне сечовиділення) та афектогенним
звуженням свідомості. Втрачається здатність до адекватного реагування на
ситуацію, виникає дезорієнтація. Далі афективно-шокова реакція розвивається за
одним з двох варіантів – гіперкінетичним або гіпокінетичним.
Гіперкінетична форма характеризується втратою цілеспрямованості поведінки,
на тлі швидко наростаючої тривоги і страху виникає хаотичне психомоторне
збудження з безладними рухами, безцільною метушнею, намаганням бігти, тікати
(«фугиформна реакція»), з порушенням орієнтування в оточуючій обстановці.
Тривалість такої реакції 15–30 хвилин.
Гіпокінетична форма («мнима смерть») характеризується різкою руховою
загальмованістю аж до повної нерухомості, мутизмом (афектогенний ступор).
Хворі зазвичай застигають на тому місці, де застав їх афект, стають байдужими до
оточуючого, не реагують на зміну ситуації. Тривалість гіпокінетичної форми
гострої реакції на стрес – від кількох годин до 2–3 діб. Вихід зі стану гострого
психозу за умови припинення дії стресору займає 6–12 годин. Переживання
гострого періоду психозу зазвичай амнезуються. Після виходу з гострого психозу
спостерігається астенія, що триває 2–3 тижні.

Психогенні депресії

Депресії є найбільш поширеною формою психогенних реакцій. Вони

складають близько 40% загальної кількості реактивних психозів і майже 80%
реакцій субсиндромального та невротичного рівня. Психогенні (реактивні) депресії
– це група психогенних (реактивних) депресивних станів, зумовлених суб’єктивно
значущими психотравмами. Найбільш частими причинами психогенної депресії є
ситуація втрати: смерть близьких, розрив з коханою людиною, банкрутство,
вимушене переселення тощо.
Гострі депресивні реакції безпосередньо пов’язані з психотравмуючою
ситуацією, розвиваються швидко і є короткочасними. На висоті гострої депресії
домінують страх, глибокий відчай, думки про смерть і самогубство; у пориві
гострого відчаю хворі можуть скоювати суїцидальні спроби або наносити
самопошкодження. Іноді гостра депресивна реакція протікає в акінетичній формі:
після психотравми (наприклад, повідомлення про смерть близької людини) хворий
ніби кам’яніє, усі необхідні дії виконує ніби автоматично, залишаючись зовні
байдужим до оточуючого, майже не розмовляє, подовгу застигає у скорботній позі,
спрямувавши погляд у одну точку. В подальшому психоемоційний стан
нормалізується, або депресія переходить у затяжну форму.
Загалом, на відміну від ендогенних депресій, стан хворого тісно пов’язаний з
оточуючою обстановкою і може покращуватися при настанні якихось приємних
подій, і погіршуватися при ускладненні життєвої ситуації. Усвідомлення хвороби
та критика до свого стану зазвичай збережена. Хоча самооцінка при реактивній
депресії зазвичай буває заниженою, почуття провини найчастіше спрямоване не на
себе, а на оточуючих (хворі схильні звинувачувати справжніх або уявних
6
винуватців трагедії), і ідеї самозвинувачення та самоприниження спостерігаються
рідко. Виразність депресивних проявів може варіювати у надзвичайно широких
межах – від психологічно адекватного переживання втрати у вигляді пригніченості
і смутку (фізіологічна реакція горя, що не виходить за межі етнокультурних
особливостей) до вкрай важкої депресії психотичного рівня з вітальної тугою,
переживанням безвиході, суїцидальними тенденціями та ідеями самозвинувачення.
Тривалість психогенної депресії також є різною – від кількох днів до кількох років;
в останньому випадку депресивні прояви можуть мати приблизно однакову
виразність або протікати у вигляді періодичних загострень.

Психогенні манії

Психогенні манії (реактивні гіпоманії, манії страху, реакції екзальтації) – група

реактивних станів, що характеризуються патологічно підвищеним настроєм.
Психогенні манії виникають зазвичай у відповідь на раптові важкі психотравми,
трагічні життєві події (катастрофи, смерть близької людини, дітей), а також у
ситуації очікування звільнення з ув’язнення.
Клінічна картина психогенних маній характеризується переважанням явищ
дратівливості, метушливості, розбурханості при незначній виразності вітальних
розладів – афекту радості, задоволення, розгальмування потягів. Характерним є
поєднання полярних афектів – горя і наснаги, контрастних переживань життєвого
краху і оптимістичної піднесеності. Хворі підвищено активні, виявляють
невластиву їм раніше енергію, рухливість, прагнення до діяльності: у разі
невиліковної хвороби у близької людини активно шукають «унікальні ліки»,
«світил» медицини, у разі смерті родича активно займаються організацією
похорону, поминок тощо. Однак, на висоті афекту їхня гіперактивність стає
непродуктивною, дезорганізованою, замість ефективних дій виявляється
метушливість, настирливість, конфліктність, сутяжницькі тенденції – хворі
прагнуть покарати «винуватців» трагедії, тих, хто виявив, з їхньої точки зору,
байдужість або недбалість. Поширеними при реактивних маніях є порушення сну з
важким засинанням, напливами думок про психотравмуючу ситуацію, зі
зменшенням тривалості сну; однак, при цьому хворі зберігають бадьорість
протягом дню. У сприятливих випадках тривалість реактивної манії складає від 1-2
тижнів до 1 місяця, однак, можливий і протрагований варіант психогенії, що
супроводжується інверсією афекту (манія змінюється психогенною депресією) або
формуванням постреактивного розвитку зі стійкою фіксацією психогенного
комплексу.

Реактивні маячні психози (гострі переважно маячні розлади асоційовані зі

стресом)

Реактивні маячні психози – це група реактивних психозів, при яких під

впливом психотравми розвивається маячний стан різної фабули і структури, що не
виходить за рамки психотравмуючою ситуації, є психологічно зрозумілим, і
супроводжується вираженою емоційною реакцією.
Кількість реактивних параноїдів суттєво зростає у період бойових дій. На
початкових етапах маячні ідеї мають характер надцінних і можуть до певної міри
7
піддаватися переконанню. У поведінці хворого, що не стосується маячних ідей,
помітних відхилень не виявляється.
Виділяють гострі, підгострі та затяжні психогенні параноїди. Клінічній картині
гострого психогенного параноїду притаманні простота, елементарність, образність,
емоційна насиченість маячення на тлі різко вираженого афекту страху і тривоги.
Можливі транзиторні зорові та слухові галюцинації. За фабулою це як правило
маячення переслідування і відносин. Гострий параноїд зазвичай має транзиторний
характер, і в більшості випадків через кілька днів маячні розлади зникають.
Водночас, протягом 2-4 тижнів зберігається резидуальна симптоматика у вигляді
тривоги, підозрілості, періодичних нападів страху. Резидуальне маячення при
психогенних параноїдах зазвичай нестійке і згодом повністю редукується.
До підгострих, більш тривалих маячних реактивних психозів належать так
звані тюремні параноїди, які виникають в умовах ув’язнення. У клініці тюремних
психозів переважають галюцинаторно-параноїдні розлади, маячні ідеї відносин,
переслідування, у яких лунає відголос психотравми. Іноді виявляються ідеї
засудження: хворі вважають, що їх звинувачують у найтяжчих злочинах, хочуть
засудити до довічного ув’язнення або страти. Галюцинаторні переживання
афективно забарвлені і пов’язані з ситуацією ув’язнення. В інших випадках,
навпаки, виникає маячення невинуватості і помилування: хворі вважають себе
невинуватими у скоєних злочинах, стверджують, що їх оговорили, заявляють, що у
зв’язку з їх великими заслугами перед суспільством вони помилувані, слідство
припинено, вони чують, як суддя проголошує рішення про їх звільнення з-під варти
і т.п. До підгострих реактивних маячних психозів відносять також так званий
параноїд бізнесменів, який виникає в умовах конфліктних ситуацій, як правило,
пов’язаних з великими торговельними чи фінансовими операціями. У клінічній
картині наряду з афективними розладами тривожно-депресивного спектру
переважають несистематизовані, мінливі маячні ідеї переслідування. Усі події
життя інтерпретуються в рамках маячних переконань
. Часто під впливом маячних переживань змінюють місце проживання,
мігрують, змінюють документи, живуть під чужим іменем. Гострий період зазвичай
нетривалий, до 1–2 тижнів. Генералізації і систематизації маячних переживань, як
правило, не відбувається, і маячення залишається в межах психогенного комплексу,
тісно переплітаючись з реальністю, збільшується при цьому лише інтенсивність та
напруженість афективних переживань – страху, тривоги, пригніченості. До
підгострих психогенних параноїдів належить також індуковане маячення, яке
виникає у психічно здорової людини при тривалому перебуванні у тісному контакті
з хворим на маячний розлад (як правило, у членів однієї родини). При
індукованому маяченні маячні ідеї індуктора приймаються індукованим на віру без
будь-якої критичної переробки.
Затяжні психогенні параноїди (паранояльний розвиток) характеризуються
відносно м’яким, сприятливим перебігом. Маячення при цьому набуває
обмеженого, ізольованого характеру і не має тенденції до ускладнення і
генералізації. Сутяжницькі та кверулянтські фабули маячення є найчастішим
варіантом затяжного психогенного параноїду. Тривалість затяжних психогенних
параноїдів складає від 2 до 5 років; у ряді випадків вони можуть розтягуватися і на
більш тривалий (10 і більше років) термін.

8
 Лікування реактивних станів та реактивних психозів

На період реактивного стану хворий госпіталізується до психіатричного

відділення. Лікувальні заходи при реактивних станах і психозах передбачають
насамперед усунення психотравмуючої ситуації, що викликала психоз. У більшості
випадків цього буває достатньо для швидкої редукції симптоматики реактивних
станів. При афективно-шокових реакціях, особливо при гіперкінетичному варіанті,
лікування спрямоване на купірування психомоторного збудження і профілактику
небезпечних дій з боку хворого, для чого використовують нейролептики і
транквілізатори (як правило, в ін’єкційній формі). При реактивних депресіях
використовують комплексне лікування що включає медикаментозну терапію
(антидепресанти і транквілізатори), а також психотерапію.

Особливості надання стоматологічної допомоги хворим на реактивні

психози

Планова стоматологічна допомога у період гострого психотичного стану не

надається у зв’язку з неможливістю хворого адекватно сприймати ситуацію
стоматологічного огляду і лікування. Невідкладна стоматологічна допомога хворим
на реактивні психози (наприклад, при травмах щелепно-лицьової ділянки у
військовослужбовців під час бойових дій, при стихійних лихах, катастрофах тощо)
надається під загальним знеболенням. Зазвичай вони госпіталізуються до
психіатричних лікарень (відділень). У разі необхідності перебування у
стоматологічних відділеннях для таких хворих організовується індивідуальний
психіатричний пост. При затяжних реактивних психозах надання стоматологічної
допомоги рекомендується проводити в умовах психіатричної лікарні; фахівці-
стоматологи, які надають таку допомогу, проходять спеціальне навчання.

Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР, посттравматичний синдром,

в’єтнамський синдром, афганський синдром, східний синдром, солдатське серце,
невроз бою, бойова втома, військовий невроз, невроз переляку, постреактивний
стан) – невротичний розлад, що виникає внаслідок індивідуально значущого
потужного психотравмуючого впливу.
На відміну від гострих реакцій на стрес, ПТСР виникає не під час дії
психотравмуючого фактору, а після виходу зі стресу, у віддаленому періоді (так
званий латентний період, тривалість якого зазвичай складає від кількох тижнів до 6
місяців). Це відставлена та (або) затяжна реакція на стресову подію або ситуацію
надзвичайно загрозливого або катастрофічного характеру. Ситуації, що викликають
ПТСР, спроможні викликати загальний дистрес практично у будь-якої людини:
бойові дії, катастрофи, стихійні лиха, терористичні акти, зґвалтування і т.п.
Факторами предиспозиції ПТСР є особистісні риси астенічного кола, невротичні
розлади, загальне виснаження. Ретравматизація (повторні стреси) значно погіршує
прогноз ПТСР і є одним з ключових факторів терапевтичної резистентності ПТСР.
Основними групами симптомів ПТСР є:
1. Повторні переживання психотравмуючої події:
9
 - неприємні нав’язливі спогади про травмуючу подію;
- «флешбеки» – відчуття повторного переживання травмуючої події;
- кошмарні сновидіння;
- відчуття психологічного дистресу.
2. Симптоми уникнення:
- намагання уникати людей чи обстановки, що можуть викликати спогади про
травмуючу подію;
- амнезування окремих елементів пережитої події
3. Емоційне збідніння і соціальна ізоляція:
- зниження цікавості до повсякденного життя;
- відчуття втраченого життя (песимістична оцінка перспектив).
4. Порушення психоемоційної сфери:
- різні види інсомній;
- емоційна лабільність;
- невротизація.
Лікування ПТСР є комплексним і включає застосування психофармакологічної
терапії (антидепресанти, транквілізатори, нейролептики) та інтенсивної
психотерапії і психокорекції.

Невротичні розлади

Невротичні розлади (стара назва – неврози) – це група психогенних

функціональних оборотних психічних розладів, що характеризуються тенденцією
до затяжного перебігу.
Основні діагностичні критерії невротичного розладу включають:
1) психогенну природу, що передбачає існування індивідуально значущої
патогенної конфліктної ситуації, яка справляє безпосередній вплив на особливості
клінічної картини захворювання. Вирішальне значення при цьому має не
безпосередня психоемоційна реакція особистості на конфлікт, а наслідки тривалої
інтрапсихічної його переробки;
2) оборотний характер клінічної симптоматики, навіть за умови тривалого
(роки і навіть десятиліття) перебігу;
3) відсутність психотичної симптоматики, що визначає невротичний рівень
розладів (на відміну від реактивних (психогенних) психозів);
4) парціальний, а не тотальний рівень психічних порушень;
5) специфічна клінічна симптоматика, що включає насамперед афективних та
соматовегетативних розладів на тлі астенізації і зумовлює наявність специфічних
невротичних синдромів;
6) наявність критичного ставлення до хвороби, тобто усвідомлення
патологічного характеру змін психіки, прагнення до їх подолання і переробки
ситуації, що спричинила виникнення невротичної симптоматики;
7) наявність специфічного внутрішньоособистісного невротичного конфлікту.
У динаміці невротичного розладу виділяють три етапи, кожен з яких є
одночасно рівнем важкості захворювання:
1) етап (рівень) сенсомоторних проявів – підвищена чутливість до зовнішніх
подразників, метушливість;

10
 2) етап (рівень) емоційно-афективних проявів – емоційна напруга, тривога. Цей
рівень визначається як невротична реакція;
3) етап (рівень) ідеаторного (інтелектуального) оформлення (обробки, оцінки).
Цей рівень відповідає власне невротичному розладу. При тривалому,
багаторічному перебігу невротичного розладу виникають стійкі зміни особистості –
формується невротичний розвиток особистості, а згодом – і патохарактерологічні
(патоперсонологічні) зміни.
Водночас, за сприятливих умов можлива редукція невротичної симптоматики з
повним клінічним одужанням на будь-якому етапі динаміки.

Неврастенія

Неврастенія – невротичний розлад, що виникає внаслідок поєднаного впливу

психотравми та надмірно напруженої роботи і фізіологічної депривації, основними
клінічними проявами якого є підвищена дратівливість, втрата здатності до
тривалого розумового і фізичного напруження. За генезом виділяють три основні
групи неврастенії:
1) Реактивна неврастенія – виникає внаслідок масивної або повторюваної
психотравми.
2) Неврастенія виснаження, перевтоми – виникає внаслідок непосильної праці
та (або) тривалої перевтоми, при стійкому перенапруженні (насамперед
психічному, інтелектуальному, емоційному).
3) Інформаційна неврастенія – виникає при спробі засвоєння значного обсягу
високо значущої інформації на тлі дефіциту часу і за високого рівня мотивації
поведінки (значущість успіху). Ця форма неврастенії часто виникає у студентів під
час напруженої підготовки до екзаменаційної сесії.
Клініка неврастенії характеризується поліморфністю симптоматики, однак,
стрижневими симптомами є швидка виснаженість, слабкість, зниження
працездатності (астенічний синдром). Традиційно виділяють три форми
неврастенії, кожна з яких є одночасно стадією неврастенічного процесу:
Гіперстенічна неврастенія – початкова форма (стадія), що характеризується
дратівливістю і збудливістю, підвищеною реакцією на зовнішні подразники
(гіперестезія).
Дратівлива слабкість – друга, проміжна стадія неврастенії. Її клінічною
характеристикою є поєднання підвищеної збудливості й дратівливості зі
стомлюваністю й швидким виснаженням.
Гіпостенічна неврастенія є третьою, найважчою стадією (формою)
захворювання. На перший план виходять явища виснаження, астенізації – млявість,
апатія, пригніченість, сонливість. Основним переживанням є почуття надмірної
втоми, виснаженості на тлі зниженого настрою (часто – з тривожним афектом).

Тривожно-фобічні розлади

Під назвою тривожно-фобічних розладів сьогодні об’єднують широке коло

різноманітних психогенних розладів непсихотичного регістру, спільними рисами
яких є нав’язлива, фобічна або тривожна симптоматика. Тривожно-фобічні розлади
є вельми поширеним розладом; вважається, що ними уражено щонайменше 5-10%
11
населення. Найбільш поширеними формами тривожно-фобічних розладів є фобії
(нав’язливі страхи), обсесії (нав’язливі ідеї, уявлення, сумніви, спогади) і
компульсії (нав’язливі дії). Можливі також різноманітні поєднання цих форм.

Лікування невротичних розладів

З урахуванням природи невротичних розладів (психогенна і конфліктогенна)

основним методом лікування є психотерапія. При неврастенії використовується
раціональна (роз’яснювальна) психотерапія, аутогенне тренування, при істерії –
сугестивна терапія та психоаналітична терапія, при нав’язливих станах –
когнітивно-поведінкова та сугестивна психотерапія. Широко застосовується
групова та сімейна психотерапія.
Медикаментозне лікування невротичних розладів включає застосування
транквілізаторів та антидепресантів у невеликих дозах. При стійких
нав’язливостях, особливо іпохондричного змісту, може бути ефективним
призначення деяких атипових нейролептиків (сульпірид).

Особливості надання стоматологічної допомоги хворим на невротичні

розлади

Хворим на невротичні розлади притаманні низька мотивація до підтримання

здоров’я, невпевненість в успіху лікування, песимістичність, що призводить до
погіршання стоматологічного статусу. Таких хворих лікарю-стоматологу
рекомендується оглядати значно частіше, не рідше, ніж чотири рази на рік. Перший
контакт з пацієнтом, який страждає на невротичні розлади, особливо, тривожно-
фобічного спектру, бажано проводити не у стоматологічному кріслі, а у спокійній,
невимушеній обстановці (у стоматологічних центрах, клініках рекомендується
відводити спеціальні приміщення для таких бесід з пацієнтами). Під час такої
бесіди лікар-стоматолог повинен з’ясувати ставлення хворого до свого здоров’я і
стану ротової порожнини, дослідити рівень стоматологічного комплаєнсу
(готовності хворого співпрацювати з лікарем і добровільно слідувати усім
рекомендаціям) і, в залежності від даних такої бесіди, визначити тактику
стоматологічного лікування. Необхідно ретельно роз’яснити пацієнту мету і
сутність стоматологічних маніпуляцій, які необхідно йому зробити, особливо
підкресливши їхню важливість. Під час бесіди слід наголосити, що завдяки
досягненням сучасної стоматології усі стоматологічні процедури безболісні, а
стоматологічні матеріали – довговічні та естетичні. Бажано призначати пацієнту,
який страждає на невротичні розлади, візит на конкретний час, не змушуючи його
чекати у прийомній, оскільки напружене очікування істотно погіршує його
психологічний стан. Продуманий інтер’єр стоматологічного кабінету, спокійне,
доброзичливе ставлення лікаря-стоматолога та медичного персоналу зменшує
рівень тривоги і сприяє адаптації таких пацієнтів до умов стоматологічної
допомоги.

12
 Афективні розлади

Афективні розлади (розлади настрою) – узагальнююча назва групи психічних

розладів, що характеризуються наявністю в якості основного симптому порушень
настрою. Виділяють дві основних групи афективних розладів: депресивні розлади
та біполярний афективний розлад. Відмінності між ними полягають у тому, що при
біполярному афективному розладі наявна як депресивна, так і маніакальна фази
порушень настрою, тоді як при депресивному розладі – лише депресивні епізоди
(монополярний розлад).

Депресивні розлади

За етіологією виділяють:
1. Психогенні депресивні розлади. Психогенні депресії є результатом дії
психотравмуючого фактору.
2. Ендогенні депресивні розлади. Причиною цих розладів є генетично
детермінований дефект рецепторів мозку.
3. Органічні депресивні розлади. Це депресія в структурі інших захворювань,
наприклад, хвороби Альцгеймера або церебрального атеросклерозу.
Загальними критеріями депресії відповідно до МКХ-10 є:
А. Основні симптоми:
1. Пригнічений настрій, що не залежить від обставин, протягом тривалого часу
(два тижні і більше).
2. Ангедонія – втрата інтересу або задоволення від діяльності, що раніше була
приємною.
3. Виражена втомлюваність, занепад сил, що характеризується стабільністю.
Б. Додаткові симптоми:
1. Песимізм.
2. Почуття провини, марності, тривоги та (або) страху.
3. Занижена самооцінка.
4. Нездатність концентруватися і приймати рішення.
5. Думки про смерть та (або) самогубство.
6. Нестабільний апетит, наявне зниження або прибавка ваги.
7. Порушений сон, безсоння або пересинання.
Для встановлення діагнозу депресивного розладу необхідна одночасна
наявність щонайменше двох основних та трьох додаткових симптомів з наведеного
вище переліку, причому безперервна тривалість їх повинна складати щонайменше
два тижні.

Біполярний афективний розлад

Біполярний афективний розлад, БАР (старі назви – маніакально-депресивний

психоз, циркулярний психоз) – важкий рецидивуючий психічний розлад, який
характеризується чередуванням депресивних та маніакальних фаз (станів).
Депресивна та маніакальна фази БАР можуть переходити безпосередньо одна в
одну, або між ними може бути «світлий» проміжок – інтермісія – під час якого
прояви захворювання відсутні.
13
 Етіологія БАР залишається остаточно нез’ясованою. Характер успадкування
БАР є складним, ймовірно, зумовлюється багатьма генами. Вважається, що ризик
захворювання на 70-80% визначається спадковістю, і на 20-30% – впливом
середовищних факторів.
Тривалість депресивної та маніакальної фаз може складати від кількох тижнів
до 2 років (зазвичай 3 – 6 місяці); маніакальні фази в середньому втричі коротші,
ніж депресивні. Тривалість «світлих» проміжків між фазами (інтермісія, інтерфаза)
може складати від кількох днів до кількох років; у деяких випадках інтерфази
можуть бути взагалі відсутні.
Депресивна фаза БАР проявляється ознаками клінічного депресивного
розладу, при цьому виражена добова динаміка: найгірше хворі почувають себе рано
вранці (характерне пізнє безсоння: хворі прокидаються о 3 – 5 годині ранку з
почуттям туги і тривоги, сон не приносить відпочинку), а у вечірні години їх
настрій та загальне самопочуття зазвичай поліпшується. Ці коливання зумовлені
особливостями добового метаболізму серотоніну.
Маніакальна фаза характеризується підвищеним настроєм, появою почуття
духовного піднесення, фізичної та психічної бадьорості. Типовий маніакальний
синдром складається з трьох основних клінічних ознак (класична психопатологічна
тріада Крепеліна): стале патологічне підвищення настрою, прискорення мислення,
рухове збудження.
Циклотимія – афективний розлад, при якому коливання настрою не досягають
клінічної виразності і характеризуються субклінічною депресією і гіпертимією. Так
само, як і при БАР, тривалість субдепресивної та гіпоманіакальної фаз може бути
різною і між ними може бути «світлий» проміжок (інтермісія). Циклотимія, як
правило, розвивається в молодому віці, і набуває хронічного перебігу. Зміни
настрою зазвичай не пов’язані із зовнішніми обставинами, хоча окремі епізоди
можуть бути спровоковані психоемоційним стресом.

Лікування афективних розладів

Основу сучасного лікування рекурентного депресивного розладу складає

фармакологічна терапія антидепресантами. Антидепресанти відновлюють
нормальний нейрохімічний баланс мозку, що на поведінковому рівні виявляється
поліпшенням настрою, зниженням тривоги і зникненням депресивної
симптоматики (тимолептичний ефект). Для лікування депресивних розладів з
переважанням ознак загальмованості й апатії застосовуються препарати з
активізуючою та психостимулюючою дією, які дозволяють не лише нормалізувати
настрій, але й зняти явища слабкості та загальмованості. Якщо ж в клініці депресії
переважає тривога, занепокоєння, збудження – застосовують препарати, що мають
гальмівний, заспокоюючий ефект. Є й препарати комбінованої дії, які здатні
нормалізувати стан хворого незалежно від переважання того чи іншого процесу:
при тривожних станах вони справляють седативний, заспокоюючий ефект, а при
загальмованості – активуючий. Усі антидепресанти сприяють накопиченню
нейромедіаторів (серотоніну, норадреналіну, дофаміну) у синаптичних щілинах.
Практично всі сучасні антидепресанти мають виражений період накопичення:
перші ознаки антидепресивної дії з’являються на другий-третій тиждень, а на пік
активності вони виходять через 3-4 тижні після початку прийому. Для
14
підтримуючої антидепресивної терапії рекомендуються курси тривалістю не менше
6 місяців.

Особливості надання стоматологічної допомоги хворим на афективні

розлади

Під час психотичного депресивного та маніакального станів хворі зазвичай

перестають доглядати за ротовою порожниною, тому ураженість їх
стоматологічною патологією є доволі високою. Лікарю-стоматологу слід також
мати на увазі низький рівень комплаєнтності (готовності співпрацювати з лікарем і
добровільно виконувати його рекомендації), притаманний цій групі хворих, і
розуміти, що ні депресивний, ні маніакальний хворий скоріше за все не буде
виконувати приписаних йому лікувальних процедур у домашніх умовах
(полоскання, аплікації тощо). Тому основний обсяг стоматологічної допомоги,
включаючи профілактичні заходи, слід виконати лікарю, під час візиту пацієнта до
стоматологічного кабінету. При наданні стоматологічної допомоги хворим на
афективні розлади лікарю-стоматологу треба пам’ятати, що ці розлади можуть
значною мірою спотворювати больову чутливість. Депресивні переживання
зазвичай посилюють больову чутливість, хворі можуть скаржитися на сильний біль
навіть при звичайному стоматологічному огляді. Тому для цих пацієнтів усі
маніпуляції бажано проводити під анестезією. Маніакальний стан, навпаки,
супроводжується зниженням больової чутливості. Надання стоматологічної
допомоги маніакальним пацієнтам зазвичай є нелегким випробуванням для лікаря-
стоматолога: хворі у маніакальному стані непосидючі, розгальмовані, вони можуть
несподівано підхопитися, схопити стоматологічний інструмент, засміятися або
заговорити під час виконання стоматологічних маніпуляцій, у них різко знижено
почуття дистанції, вони балакучі, їхня поведінка не відповідає етичним і
культурним нормам, вони можуть залицятися до лікаря, непристойно жартувати
тощо. Робота з таким пацієнтом вимагає від лікаря-стоматолога величезного
терпіння і такту. У хворих з циклотимією зазначені особливості виражені
зберігаються, однак, виражені суттєво менше. Субдепресивний стан збільшує
больову чутливість, хворі можуть бути капризними, плаксивими, песимістично
ставитися до лікування та його перспектив. Гіпоманіакальний стан
супроводжується нетерплячістю, балакучістю, хворі можуть зневажливо ставитися
до лікування, висловлювати сумніви у його необхідності. При наданні
стоматологічної допомоги таким хворим лікарю потрібно враховувати особливості
емоційного стану пацієнта, і планувати стоматологічні втручання з урахуванням
поточної фази процесу.

7. Матеріали методичного забезпечення заняття.

1. Презентації лекцій.
2. Методичні розробки.
3. Матеріали для самостійної роботи студентів.
4. Нормативні та законодавчі документи.

15
 8. Контрольні запитання і завдання

1. Що таке психогенія?
2. Дайте визначення реактивного психозу.
3. Які загальні ознаки реактивних психозів?
4. Що таке афективно-шокова реакція і які її основні прояви?
5. Дайте визначення психогенної депресії.
6. Які ознаки психогенної манії?
7. Дайте визначення реактивного маячного психозу і охарактеризуйте його
основні клінічні форми.
8. Що таке індуковане маячення? Які умови його виникнення і як воно лікується?
9. Назвіть основні принципи лікування реактивних психозів.
10.Які особливості надання стоматологічної допомоги хворим на реактивні
психози?
11.Що таке посттравматичний стресовий розлад?
12.Які симптоми посттравматичного стресового розладу?
13.Назвіть загальні принципи лікування посттравматичного стресового розладу.
14.Дайте визначення невротичних розладів.
15.Які основні клінічні форми невротичних розладах Вам відомі?
16.Що таке неврастенія? Які причини її виникнення?
17.Які форми неврастенії Ви знаєте, і як вони проявляються?
18.Назвіть основні принципи лікування неврастенії.
19.Дайте характеристику тривожно-фобічних розладів.
20.Дайте визначення і характеристику обсесивно-компульсивних розладівє
21.Як лікувати невротичні розлади?
22.Які особливості надання стоматологічної допомоги хворим на невротичні
розлади?
23.Дайте визначення афективних розладів.
24.Які види афективних розладів Ви знаєте?
25.Перерахуйте клінічні критерії депресії за МКХ-10? Яка їх кількість і у якому
поєднанні необхідна для встановлення діагнозу депресивного розладу?
26.Що таке біполярний афективний розлад?
27.Дайте характеристику клінічних проявів біполярного афективного розладу.
28.Опишіть депресивну фазу біполярного афективного розладу.
29.Опишіть маніакальну фазу біполярного афективного розладу.
30.Що таке циклотимія? Які її прояви?
31.Як лікують афективні розлади?
32.Які особливості надання стоматологічної допомоги хворим на афективні
розлади?

16
 СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

Хвора Л., 25 років. Оглядається лікарем на місці скоєння терористичного акту

(вибух у транспорті кілька хвилин тому). Під час огляду вкрай збуджена,
дезорієнтована, тривожна. Помітна рясна пітливість, тремор рук, рухи безладні.
Хвора метушлива, поривається кудись бігти, бурмоче щось незрозуміле, періодично
скрикує, плаче. На звернення не реагує, при спробі утримати її починає вириватися,
кричати, намагається вдарити, вкусити, подряпати лікаря.
Який психічний розлад наявний у даної хворої? Якої допомоги вона потребує?

Хворий М., 30 років. Учасник антитерористичної операції, призваний по

мобілізації. Брав безпосередню участь у бойових діях, був контужений. Повідомив,
що через два-три місяці після перебування у зоні інтенсивних боїв став почувати
себе погано, погіршився сон, з’явилися кошмарні сновидіння. Пацієнта
переслідували нав’язливі спогади про обстріли, ворожі атаки тощо. Після
демобілізації намагався уникати розмов про війну, не дивився новини, передачі на
військову тематику, не хотів спілкуватися з товаришами по підрозділу. Став
дратівливим, конфліктним, песимістичним, відчував втрату інтересу до життя. З
часом наростало відчуття апатії, байдужості на тлі депресивного настрою, з’явилися
думки про самогубство. За наполяганням родичів звернувся за психіатричною
допомогою.
Який розлад має місце у даному випадку? У чому його небезпека? Як його
лікувати?

Хвора К., 18 років, студентка медичного університету. За характером нерішуча,

помислива, схильна до тривожних переживань, до драматизації ситуації. Під час
підготовки до іспиту за короткий час (три дні) намагалася засвоїти великий обсяг
інформації, багато читала. Панічно боялася, що її відрахують з університету,
переживала. Погіршився сон, довго не могла заснути: заважали тривожні думки,
уявляла, як її відрахують, як відреагують на це батьки і т.п., відчувала сильну
тривогу. Стала дратівливою, кілька разів зривалася на крик під час звичайних
побутових ситуацій, потім жалкувала про це, просила вибачення. Помітила різке
погіршання працездатності: читаючи матеріал кілька годин поспіль, з
багатократними повтореннями, майже нічого не запам’ятовувала. Відчувала
виснаження, апатію, помітне зниження настрою.
Який розлад виник у цієї студентки? Як його лікувати? Як запобігти
виникненню такого розладу?

Хвора Д., 36 років. На прийомі у стоматолога тривожна, боязка, розгублена,

помітна сильна блідість шкіри, сухість у роті, тахікардія, пришвидшене поверхневе
дихання. При стоматологічному огляді лікар звернув увагу на поширений карієс,
наявність пародонтозу, значну кількість втрачених зубів; було зрозуміло, що
пацієнтка багато років не зверталася по стоматологічну допомогу. Повідомила, що
знала про свої стоматологічні проблеми, розуміла, що необхідно лікуватися, але
панічно боялася стоматолога, при думці про біль під час стоматологічних
маніпуляцій відчувала жах, тремор, сухість у роті. Відкладала візит до стоматолога,
17
доки це було можливо. Розуміла хворобливий характер своїх переживань, однак
нічого з цим не могла вдіяти.
Як називається цей розлад? До якої групи розладів він відноситься? Як
усунути цю проблему?

Хворий В., 35 років. Звернувся до психіатра у жовтні зі скаргами на різко

знижений настрій, втрату задоволення від життя, швидку втому, виснажуваність.
Багато років відмічає періоди значного зниження настрою, зазвичай восени та
навесні, кожен тривалістю кілька місяців. Після періодів зниженого настрою настає
тривалий, кілька місяців, період нормального, спокійного настрою (без його
підвищення). Найгірше почуває себе рано вранці, прокидається близько четвертої
ранку з відчуттям туги, розпачу, глибокої втоми, після цього не може заснути, вдень
відчуває розбитість, млявість; до вечора стан дещо покращується. Багаторазово
лікувався у психіатричній лікарні, останній раз виписаний у травні. Під час огляду
млявий, загальмований, на запитання відповідає однослівно, після значної паузи.
Вираз обличчя сумний, у губ глибока складка, плечі опущені, погляд нерухомий,
спрямований униз. Голос тихий, безбарвний. Вважає себе нікчемним, не достойним
жалості, каже, що є тягарем для сім’ї, повідомив, що періодично його переслідують
думки про самогубство.
Який психічний розлад наявний у даного хворого? Як його лікувати?

Хворий О., 29 років. Доставлений до психіатричної лікарні родичами. З їхніх

слів, протягом останніх кількох днів у пацієнта спостерігається підвищений настрій,
піднесеність, надмірна рухова активність. Нічний сон скоротився до 2-3 годин,
однак, хворий не відчуває втоми, виявляє надмірну активність, вдома пересуває
меблі, розфарбував стіни, заявляє, що може написати геніальну картину. Під час
огляду збуджений, непосидючий, балакучий, гамірливий, хапає зі столу речі,
сміється, штовхає родичів. Настрій різко підвищений. Увага вкрай нестійка, легко
відволікається. Мова у прискореному темпі, хворий перескакує з теми на тему, легко
втрачає предмет розмови. Почуття дистанції різко знижене, хворий розгальмований,
поводиться безцеремонно, нахабно. Зі слів родичів, такі періоди патологічно
підвищеного настрою у хворого виникають періодично, тривають до 1,5-2 місяців, а
потім змінюються тривалими, до півроку, періодами глибокої депресії.
Який психічний розлад має місце у даного хворого? Як його лікувати?

9. Література:

1. Amann, B.L., Radua, J.,Wunsch, C., König, B., Simhandl, C. Psychiatric and
physical comorbidities and their impact on the course of bipolar disorder: A
prospective, naturalistic 4-year follow-up study. Bipolar Disord. 2017, 19, 225–234.
2. Ashok A.H., Marques T.R., Jauhar S. et al. The dopamine hypothesis of bipolar
affective disorder: the state of the art and implications for treatment. Mol.
Psychiatry. 2017. Vol. 22. Р. 666–679.

18
3. Best M.W., Bowie C.R., Naiberg M.R., Newton D.F., Goldstein B.I. Neurocognition
and psychosocial functioning in adolescents with bipolar disorder. J. Affect. Disord.
2017. Vol. 207. Р. 406–412.
4. Blanco C., Compton W.M., Saha T.D. et al. Epidemiology of DSM-5 bipolar I
disorder: results from the national epidemiologic survey on alcohol and related
conditions – III. J. Psychiatr Res. 2017. Vol. 84. Р. 310–317.
5. Bonnín C.D.M., Reinares M., Martínez-Arán A., Jiménez E., Sánchez-Moreno J.,
Solé B., Montejo L., Vieta E. Improving Functioning, Quality of Life, and Well-
being in Patients With Bipolar Disorder. Int. J. Neuropsychopharmacol. 2019. Vol.
7. Р. 189-196.
6. Bonnín C.M., Martínez-Arán A., Reinares M., Valentí M., Solé B., Jiménez E.,
Montejo L., Vieta E., Rosa A.R. Thresholds for severity, remission and recovery
using the functioning assessment short test (FAST) in bipolar disorder. J. Affect.
Disord. 2018. Vol. 240. Р. 57–62.
7. Bonnín С.М., Jiménez Е., Solé В. et al. Lifetime Psychotic Symptoms, Subthreshold
Depression and Cognitive Impairment as Barriers to Functional Recovery in Patients
with Bipolar Disorder. J. Clin. Med. 2019. Vol. 8(7). Р. 1046.
8. Borges S.Q., Corrêa T.X., Trindade I.O., Amorim R., Toledo M.A. Cognitive
impairment in bipolar disorder Neuroprogression or behavioral variant
frontotemporal dementia? Dementia & Neuropsychologia. 2019. Vol. 13 (4). P. 40-
56.
9. Bortolato B., Kohler C.A., Evangelou E. et al. Systematic assessment of
environmental risk factors for bipolar disorder: an umbrella review of systematic
reviews and meta-analyses. Bipolar Disord. 2017. Vol. 19. Р. 84–96.
10.Burton C.Z., Ryan K.A., Kamali M., Marshall D.F., Harrington G., McInnis M.G.,
Tso I.F. Psychosis in bipolar disorder: Does it represent a more “severe” illness?
Bipolar Disord. 2018. Vol. 20. Р. 18–26.
11.Chisholm D. Scaling–up treatment of depression and anxiety: a global return on
іnvestment analysis / D. Chisholm, K. Sweeny, P. Sheehan, B. Rasmussen [et al.] //
The Lancet. – 2016. – Vol. 3, № 5. – Р. 415–424.
12.De Barros J.L., Barbosa I.G., Salem H. et al. Is there any association between
Toxoplasma gondii infection and bipolar disorder? A systematic review and meta-
analysis. J. Affect. Disord. 2017. Vol. 209. Р. 59–65.
13.Diniz B.S., Teixeira A.L., Cao F., Gildengers A., Soares J.C., Butters M.A. et al.
History of bipolar disorder and the risk of dementia: A systematic review and meta-
analysis. Am. J. Geriatr. Psychiatry. 2017. Vol. 25(4) Р. 357-362.
14.Divecha A.H., Tiwari D.S., Patel V.K., Barot P.J., Vijapura M.A.T. A comparative
study of clinical features of major depressive episode in major depressive disorder
and bipolar disorder at tertiary care centre of Saurashtra region. International Journal
of Medical Science and Public Health. 2019. Vol. 8. P. 70-77.
15.Etain B., Lajnef M., Henry C. et al. Childhood trauma, dimensions of
psychopathology and the clinical expression of bipolar disorders: a pathway
analysis. J. Psychiatr. Res. 2017. Vol. 95. Р. 37–45.
16.Garriga M., Solé E., González-Pinto A., Selva-Vera G., Arranz B., Amann B.L.,
Saiz-Ruiz J., Pérez-Blanco J., Vieta E. Efficacy of quetiapine XR vs. placebo as
concomitant treatment to mood stabilizers in the control of subthreshold symptoms

19
 of bipolar disorder: Results from a pilot, randomized controlled trial. Eur.
Neuropsychopharmacol. 2017. Vol. 27. Р. 959–969.
17.Gitlin M.J., Miklowitz D.J. The difficult lives of individuals with bipolar disorder: A
review of functional outcomes and their implications for treatment. J. Affect. Disord.
2017. Vol. 209. Р. 147–154.
18.Hendriks S.M. Long–term disability in anxiety disorders / S.M. Hendriks, J. Spijker,
C.M. Licht [et al.] // BMC Psychiatry. – 2016. – Vol. 16 (248). – Р. 86–94.
19.Hendriks S.M. Long–term work disability and absenteeism in anxiety and depressive
disorders / S.M. Hendriks, J. Spijker, C.M. Licht [et al.] // Journal of Affective
Disorders. – 2015. – Vol. 1 (178). – P. 121–130.
20.Hosang G.M., Fisher H.L., Cohen-Woods S. et al. Stressful life events and catechol-
O-methyltransferase (COMT) gene in bipolar disorder. Depress. Anxiety. 2017. Vol.
34. Р. 419–426.
21.Iancu S.C. Functional recovery after remission from anxiety disorders. Two–year
course and predictors / S.C. Iancu, N.M. Batelaan, M.B. Zweekhorst [et al.] //
Psychological Medicine. – 2014. – Vol. 44. – P. 593–605.
22.Kariuki–Nyuthe C. Anxiety and related disorders and physical illness – Comorbidity
of Mental and Physical Disorders. – Basel: Karger, 2015. – P. 81–87.
23.Kerner, B. Genetics of bipolar disorder. Appl. Clin. Genet. 2014, 7, 33–42.
24.Kivilcim, Y., Altintas, M., Domac, F.M., Erzincan, E., Gülec, H. Screening for
bipolar disorder among migraineurs: The impact of migraine-bipolar disorder
comorbidity on disease characteristics. Neuropsychiatr. Dis. Treat. 2017, 13, 631–
641.
25.Legg T.J. Is Bipolar Disorder Hereditary? New York. 2017. 12 p.
26.Lex C., Bazner E., Meyer T.D. Does stress play a significant role in bipolar
disorder? A meta-analysis. J. Affect. Disord. 2017. Vol. 208. Р. 298–308.
27.Mah L. Anxiety symptoms in amnestic mild cognitive impairment are associated
with medial temporal atrophy and predict conversion to Alzheimer’s disease / L.
Mah, M.A. Binns, D.C. Steffens // American Journal of Geriatric Psychiatry. – 2015.
– Vol. 23. – P. 466–476.
28.Mahmood Z., Burton C.Z., Vella L., Twamley E.W. Neuropsychological predictors
of performance-based measures of functional capacity and social skills in individuals
with severe mental illness. J. Psychiatr. Res. 2018. Vol. 102. Р. 201–206.
29.Martino D.J., Valerio M.P., Szmulewicz A.G., Strejilevich S.A. The effect of
premorbid intelligence on neurocognitive and psychosocial functioning in bipolar
disorder. J. Affect. Disord. 2017. Vol. 210. Р. 226–229.
30.Marwaha S., Winsper C., Bebbington P. et al. Cannabis use and hypomania in young
people: a prospective analysis. Schizophr. Bull. 2017. Vol. 10. Р. 1093.
31.Mora E., Portella M.J., Martinez-Alonso M., Teres M., Forcada I., Vieta E., Mur M.
The Impact of Obesity on Cognitive Functioning in Euthymic Bipolar Patients. J.
Clin. Psychiatry. 2017. Vol. 78. Р. 924–932.
32.Murru A., Pacchiarotti I., Verdolini N., Reinares M., Torrent C., Geoffroy P.-A.,
Bellivier F., Llorca P.-M., Vieta E., Samalin L. Modifiable and non-modifiable
factors associated with functional impairment during the inter-episodic periods of
bipolar disorder. Eur. Arch. Psychiatry Clin. Neurosci. 2017. Vol. 268. Р. 749–755.

20
33.Naragon–Gainey К. A longitudinal examination of psychosocial impairment across
the anxiety disorders / К. Naragon–Gainey, M.W. Gallagher, T.A. Brown //
Psychological Medicine. – 2014. – Vol. 44. – P. 1691–1700.
34.O’Donnell L.A., Deldin P.J., Grogan-Kaylor A., McInnis M.G., Weintraub J., Ryan
K.A., Himle J.A. Depression and executive functioning deficits predict poor
occupational functioning in a large longitudinal sample with bipolar disorder. J.
Affect. Disord. 2017. Vol. 15. Р. 135–142.
35.Okkels, N., Trabjerg, B., Arendt, M., Pedersen, C.B. Traumatic Stress Disorders and
Risk of Subsequent Schizophrenia Spectrum Disorder or Bipolar Disorder: A
Nationwide Cohort Study. Schizophr. Bull. 2017, 43, 180–186.
36.Radua J., Grunze H., Amann B.L. Meta-Analysis of the Risk of Subsequent Mood
Episodes in Bipolar Disorder. Psychother. Psychosom. 2017. Vol. 86. Р. 90–98.
37.Reinares M., Martínez-Arán A., Vieta E. Psychotherapy for Bipolar Disorders: An
Integrative Approach. Cambridge University Press; Cambridge, UK: 2019.
38.Samalin L., Boyer L., Murru A. et al. Residual depressive symptoms, sleep
disturbance and perceived cognitive impairment as determinants of functioning in
patients with bipolar disorder. J. Affect. Disord. 2017. Vol. 210. Р. 280–286.
39.Sarisoy G. Temperament and character traits in patients with conversion disorder
and their relations with dissociation/ G. Sarisoy, Ö.M. Kaçar, A. Öztürk [et al.] //
Psychiatria Danubina Journal. – 2015. – Vol. 27 (4). – P. 390–396.
40.Sigitova E., Fisar Z., Hroudova J. et al. Biological hypotheses and biomarkers of
bipolar disorder. Psychiatry Clin. Neurosci. 2017. Vol. 71. Р. 77–103.
41.Solé B., Bonnin C.M., Jiménez E., Torrent C., Torres I., Varo C., Valls E., Montejo
L., Gómez-Ocaña C., Tomioka Y., et al. Heterogeneity of functional outcomes in
patients with bipolar disorder: A cluster-analytic approach. Acta Psychiatr. Scand.
2018. Vol. 137. Р. 516–527.
42.Solé B., Jiménez E., Torrent C., Reinares M., Bonnin C.d.M., Torres I., Varo C.,
Grande C.d.M., Valls E., Salagre E., et al. Cognitive Impairment in Bipolar
Disorder: Treatment and Prevention Strategies. Int. J. Neuropsychopharmacol. 2017.
Vol. 20. Р. 670–680.
43.Soni A., Singh P., Shah R., Bagotia S. Impact of Cognition and Clinical Factors on
Functional Outcome in Patients with Bipolar Disorder. East Asian Arch. Psychiatry.
2017. Vol. 27. Р. 26–34.
44.Vieta E., Berk M., Schulze T.G., Carvalho A.F., Suppes T., Calabrese J.R., Gao K.,
Miskowiak K.W., Grande I. Bipolar disorders. Nat. Rev. Dis. Primers. 2018. Vol. 4.
P. 180-188.
45.Vieta E., Salagre E., Grande I., Carvalho A.F., Fernandes B.S., Berk M., Birmaher
B., Tohen M., Suppes T. Early Intervention in Bipolar Disorder. Am. J. Psychiatry.
2018. Vol. 175. Р. 411–426.
46.Бурчинский С.Г. Тревожно–депрессивные расстройства при неврозах и
проблема выбора лекарственного средства / С.Г. Бурчинский // Нейроnews. –
2016. – № 5. – С. 40–44.
47.Всемирная Организация Здравоохранения. Доклад о состоянии
здравоохранения в мире, 2013 г. Научные исследования в целях достижения
всеобщего охвата населения медицинскими услугами. – Женева: ВООЗ, 2014.
– 206 с.

21
48.Кожина Г.М. Система психотерапевтичної корекції емоційних розладів і
медико–психологічної реабілітації осіб молодого віку з емоційними розладами
при психосоматичних захворюваннях / Г.М. Кожина, В.І. Коростій, М.В.
Маркова // Наукові записки міжнародного гуманітарногоуніверситету. – 2014.
– Одеса, Вип.21. – С.187–189.
49.Марута Н.А. Тревожные расстройства в структуре психосоматической
патологии (клинические проявления, диагностика, терапия) / Н.А. Марута //
Здоров'я України. – 2016. – № 5 (378). – С. 46–47.
50.Столяренко А.Н. Индивидуально–личностные особенности больных
диссоциативными расстройствами / А.Н. Столяренко // Запорожский
медицинский журнал. – 2016. – № 2 (96). – С. 44–48.

Підготував: д.мед.н., доцент ЗВО___________________ Олександр БЕЛОВ

Затверджено на засіданні кафедри, протокол №1 від 28. 08.2023 р.

22