2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ПСИХОТРАВМА ЯК ПРЕДМЕТ ТЕОРЕТИЧНОГО
АНАЛІЗУ
1.1. Поняття психотравми та життєвих перспектив особистості ……….5
1.2.Класифікація психотравм. Причинно - наслідкові особливості
динаміки психотравми………………………………………………………….11
1.3. Вікові особливості переживання травмуючих ситуацій…………..14
РОЗДІЛ 2.ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ДОПОМОГИ ЛЮДЯМ З ПСИХОТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ
2.1. Характеристика психодіагностичних засобів виявлення
психотравми…………………………………………………………………….23
2.2. Профілактичні засоби ре травматизації…………………………….28
2.3. Шляхи та способи подолання психотравми………………………..34
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….39

 3

ВСТУП
Актуальність. Зараз наша держава переживає надзвичайно важку та
травматичну подію в житті кожного громадянина, вона пов’язана з фізичною,
економічною,соціально - політичною ситуацією , це являється причиною
великої кількості стресових та травмуючих ситуацій серед населення. З
огляду на це останнім часом невпинно збільшується кількість людей які
потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Найбільш уразливими
верствами населення,котрі опинилися в епіцентрі травмуючих подій,
являються діти та молодь. Дані категорії населення найбільш гостро
сприймають травмуючі події в їх житті та здатні глибоко та болісно
переживати, важко або не можливо контролювати свої емоції та дії.
Саме тому вивчення впливу психічної травми на структурування
подальшого життя людини є актуальним у контексті практичної психології.
Традиційно поняття психічна травма розглядається як душевне потрясіння,
що супроводжується глибокими та болісними переживаннями людини, які
зумовлені травмуючими подіями її життя та інфантильними фіксаціями.
Значна увага наукових пошуків зараз присвячена вивченню психічної
травми та посттравматичного стресового розладу, особливо питанням, що
пов’язані з напрямами профілактики розвитку посттравматичного стресу та
організації і наданні психологічної допомоги.
Мета дослідження полягаєв тому щоб проаналізувати літературні
джерела з проблеми психічної травми та розкрити впливу на життєву
перспективу особистості.
Відповідно до мети визначено завдання:
1.Охарактеризувати поняття психотравми та життєвих перспектив
особистості
2.Розкрити класифікацію психотравм
3.Узагальнити вікові особливості переживання травмуючих ситуацій
4.Охарактеризувати психодіагностичних засобів виявлення психотравми
5.Виявити профілактичні засоби ретравматизації
 4

6. Розкрити шляхи подолання психотравми

Об’єкт – процес впливу психотравми на життєву перспективу
особистості.
Предметом являються психодіагностичні методики виявлення
психотравми.
Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань використано
комплекс методів дослідження: теоретичні – аналіз і систематизація
наукової літератури із проблеми дослідження, синтез, порівняння,
класифікація, узагальнення й систематизація теоретичних і емпіричних даних
– з метою теоретичного обґрунтування пливу психотравми на життєву
перспективу особистості.
Структура роботи визначена змістом проблеми та направлена на
реалізацію поставлених завдань та мети, складається з вступу, двох розділів в
якому по три підпункти, висновків та списку використаної
літератури.Загальний обсяг 43 сторінки з яких 34 сторінки основний текст.
 5

РОЗДІЛ 1. ПСИХОТРАВМА ЯК ПРЕДМЕТ ТЕОРЕТИЧНОГО

АНАЛІЗУ
1.1. Поняття психотравми та життєвих перспектив особистості
Однією з фундаментальних проблем психології являється проблема
котра пов’язана з реакцією особистості на психологічну травму. Саме
поняття «травма» походить від грецького trauma, котре означає
пошкодження. В енциклопедії знаходимо визначення травми, яке вказує на
те, що травмою являється пошкодження у організмі людини, котре викликало
дію факторів зовнішнього середовища.
Психічною травмою являється особливий вид травми, пов’язують його
з важкими переживаннями, які можуть призвести до депресії, неврозу та
інших хворобливих реакцій. Психічною травмою вважається життєва
ситуація, яка торкається значущих сторін існування людини і спричиняє
глибокі психологічні переживання. Психологічна травма як подія чи ситуація
стоїть в ряду життєвих ситуацій. [22,с.4]
Психічна травма має такі характеристики,що виділяються після
аналізу її чинників: інтенсивність, сенс, значущість та актуальність,
патогенність, гостроту або раптовість появи, тривалість, повторюваність,
зв’язок із преморбідними особовими особливостями.
Визначають, що за інтенсивністю психічних травм, вони поділяються
на: масивні (катастрофічні), раптові, гострі, несподівані, приголомшливі,
однопланові; надактуальні та актуальні (інтактні для певного індивіда);
ситуативні гострі, несподівані (пов’язані з втратою престижу, зі збитком для
самоствердження); пролонговані ситуативні, такі, що трансформують умови
багатьох років життя (ситуація позбавлення, ситуація достатку);
усвідомлювані та переборні; неусвідомлювані та непереборні; пролонговані
ситуативні, такі, що приводять до усвідомленої потреби стійкого
перенапруження.
Психотравма в науковій літературі аналізується як порушення психіки,
що викликане зовнішніми для організму людини факторами. Повязують
 6

психотравму з тим що, відбувається ураження основних психічних функцій

людини, а також з наявністю хворобливих змін психічних процесів під дією
зовнішніх чинників, це призводить до дезадаптації особистості щодо
природного та соціального середовища, неадекватності в стосунках із
близькими, а також в поведінці і ставленні до себе.
Людина, яка зазнала психотравми, має посттравматичний синдром,
характеризується він певними клінічними симптомами.[2,с.63]Але
зауважимо, що суб’єктивно психотравмувальна дія психотравми
локалізується все ж не зовні, а всередині індивіда, саме через це патогенний
вплив зумовлює особливості її сприйняття як значущої для
людини.Значущістю визначається, чому та наскільки певна ситуація
виявилася психотравмувальною для особистості.
Актуальний конфлікт, який формується на базі психічної травми,
складається з життєвих подій та мікротравм. Мікротравмами прийнято
вважати наприклад: непунктуальність, неохайність, несправедливість,
непорядність, невірність учасника комунікативного процесу. Такого сенсу
мікротравми,за умови що діють щодня та монотонно, можуть викликати та
сформувати невротичну симптоматику.
Тому на першому місці стоять не стільки значущість чи інтенсивність
психотравмувальної дії, скільки їх повторюванісь та однотипність
сприйняття. Психічну травму пов’язують з негативними емоціями та
сильними за рівнем напруженості, тривалими за часом. Характеризуються
вони переживаннями, зверненнями до себе, це порушує дисгармонію,
дисонанс та розлад в психічному світі особистості. [13,с.14]
Психотравмувальною ситуацією прийнято вважати подію, котра з
різним рівнем імовірності здатна призвести або призводить до порушення
усталеного життєвого світу, що несе за собою руйнування прийнятого
особистістю психічного світу.
Різку зміну оточення, також розглядають як психотравмувальну
ситуацію, особливо за умови що особистість не може пристосуватися чи не
 7

хоче або не сприймається іншими індивідами в новому середовищі, це також

пов’язані з цією подією ситуації, що особистість не може вирішити
самостійно за визначений час.
Психотравмувальну ситуацію характеризують як порушення
свідомості. Багатьма джерелами, які містять інформацію про порушення
свідомості, психотравмувальна ситуація розглядається разом з такими
поняттями як: «порушення свідомості», «порушення поведінки»,
«дезадаптація», «психічна травма», «критична ситуація» тощо. [5,с.80]
Характеристиками психотравмувальних подій виступає: ступінь
загрози життю та здоров’ю індивіда, важкість втрат, несподіваність події,
ізольованість під час події від інших людей, ступінь впливу навколишнього
середовища, наявність захисту від можливого повторення
психотравмувальної події, моральні конфлікти, пов’язані з подією, пасивна
чи активна роль людини залежно від того, була вона жертвою чи активно
діючою особою під час події, безпосередньо наслідки цієї події та ін.
Т. Кириленком розглядається психотравмувальна ситуація як така, що з
різним рівнем імовірності може призвести до порушення усталеного
особистістю психічного світу, її емоційного простору й пов’язана з
пануванням негативних переживань. Аналізуючи напрями проблемності
переживань психотравмувальних ситуацій авторка виділяє, поруч із
проблемністю науковою та практичною, проблемність особистісну, тому що
це пов’язано з конкретною долею особистості, її індивідуальними
відмінностями та особливостями її конкретного досвіду в переживаннях з
проявами її суб’єктності . [7,с.213]
Концептуальний підхід Т. Титаренко,зацікавлює при вивчені пробеми,
особливо її погляд на значущі ситуації та прикрі життєві обставини в житті
людини з погляду повсякденної психологічної травматизації. Повсякденна
психологічна травматизація являється неминучим явищем, насамперед це,
ставлення до несприятливих життєвих обставин, різноманітних
 8

стресфакторів та психотравмувальних факторів . Таким визначенням

передбачається аналіз властивостей особистості та характеристик ситуацій.
Оціночне ставлення до них проявляється в емоційних переживаннях,
зумовлених індивідуально-особистісними особливостями людини, котра
перебуває в травмувальних ситуаціях. Цим зумовлюється системний підхід
до погляду емоційних переживань у психотравмувальній ситуації, на основі
аналізу змістового наповнення переживань, їх індивідуально-особистісної
обумовленості, яке може сприяти визначенню способів змін у психічному
світі особистості.
Проблемність переживань психотравмувальної ситуації окреслює
переживання травмувальних ситуацій як певного переломного моменту на
життєвому шляху особистості. Тому саме особистісне ставлення індивіда до
такої ситуації визначає і сам вектор спрямованості змін у ній самій.
Виділяють три типи ставлення людини до дисонансу та дисгармонії
свого психічного світу:
1. Позитивне ставлення, в ньому виділяється власне позитивне, тобто
підтримка розладу свого психічного світу та позитивно-пасивне, а саме
прийняття цього розладу за принципом «як є, так є».
2. Негативне ставлення, його пов’язують з страхом дисгармонії
3. Конструктивне ставлення, при якому дисгармонія може розглядатися
як сигнал того, що не все в психічному світі було гармонійно та
розв’язання суперечностей можливе тільки через зміни. [4,с.234]
Вірогідно, що ці типи ставлення можуть співіснувати одночасно,
можуть переходити в певній послідовності один в інший та можуть існувати
як ієрархічна система з переважанням якогось типу на основі суперечливості
внутрішнього досвіду особистості.
Розглядаючи психотравмувальну ситуацію як єдність переживань,
можна виокремити такі положення:
 особистістю переживається психотравмувальну ситуацію як тривалий
процес, живе за певних умов нею і в ній як в екстремальному
 9

психічному стані; вона відчуває травму як напружене переживання

особливих, незвичних емоцій та почуттів, даних їй через неї саму;
 знаходячись в своїй «індивідуальній» психотравмувальній ситуації, та
переживаючи саме свою втрату цілісності, особистістю проходиться
складний шлях емоційного самопізнання, самозміцнюючись на цьому
шляху та вибудовуючи свою індивідуальність;
 протягом всього періоду переживання акцентується увага на
внутрішньому світі особистості, на проблемності свого «Я» та на
внутрішньо-суб’єктивній цілісності, переживанні психотравмувальної
ситуації, котра розкривається через ставлення особистості до обставин,
які спричиняють напругу. [11,с.32]
Підсумуємо, що переживання людини під час перебування у
психотравмувальній ситуації та подолання нею руйнівної дії травмувальних
факторів зумовлені до певної міри особливостями власне психологічної
травми, але переважно індивідуальними особливостями самої людини.
Як результат аналізу наукової літератури, що присвячена проблемам
переживання психотравмувальних ситуацій особистості, зауважимо, що
існують різні думки з проблеми дослідження. Психічні травми,
психотравмувальні ситуації можна розкривати як ситуації, що зачіпають
значущі сторони особистості, тим самим призводить до психологічних
переживань.
Життєвою перспективою особистості являться реальний потенціал та
можливості особистості, які базуються на минулому досвіді, вони об’єктивно
наявні в теперішньому та мають проявитися в майбутньому.
Життєва перспектива покликана організовувати та направляти
активність особистості в сьогоденні щодо досягнення поставлених цілей.
К.О.Абульхановой-Славської вважає що, життєва перспектива це така
здатність особистості регулювати та організовувати свій життєвий шлях як
ціле, підпорядковане її цілям, цінностям, являється вищим рівнем будування
оптимальної якісті суб'єкта життя. [32,с.234]
 10

Є.І. Головаха розглядає життєву перспективу через призму цілісної

картини майбутнього, які перебувають в складному та навіть суперечливому
взаємозв’язку програмованих і очікуваних подій, з якими особистість
пов’язує свою соціальну цінність, індивідуальний сенс свого життя.
[18,с.154]
Таким дослідниками як К.Левін, Т. Коттле, Я.В. Васильєв, К.
Обуховський, Є.І. Головаха, Т.Н. Березіна, Л.Д. Тодорів, Д.А. Леонтьєв, М.М.
Толстих, В.С. Хомик, О.В. Шелобанова, І.О. Ральнікова, Ж. Нюттен [9,с.54]
окреслено на такі базові теоретичні підстави задля осмислення поняття
життєві перспективи особистості,насамперед як локалізація її в свідомості,
зміст життєвих перспектив становить сукупність планованих та очікуваних у
майбутньому подій, структура перспективи особистості являє собою
сукупність стійких зав’язків між подіями, які належать до модусу
майбутнього, а також до модусів минулого і сьогодення, збудована в логіці
«причина – наслідок», «мета – засіб», які забезпечують її цілісність.
Оцінюючи параметри життєвої перспективи найчастіше використовують
бінарні параметри такі як: оптимістичність чи песимістичність,
особистісність або нормативність, реалістичність і не реалистичність,
диференційованість та не диференційованість.Важлива умова формування
життєвої перспективи, що веде до розвитку особистості вважається
диференційована, реалістична, позитивна та особистісна перспектива.
До основних функцій життєвої перспективи належать: регулятивна,
прогностична, пізнавальна, транзитивна, оціночна та адаптаційна.
Формою для усвідомлення людиною власних перспектив виступає
прогнозування, проектування і програмування. При усвідомленій та
узгодженій життєвій перспективі особистість може визначати перехід від
стихійного засобу життя до такого, який вона буде створювати власноруч.
[28,с.84]
Через те саме наявність диференційованої і узгодженої перспективи
виступає необхідним етапом виходу особистості з складних життєвих
 11

обставин, а також опанування нею суб’єктної позиції яка стосується власного

життя людини.

1.2.Класифікація психотравм. Причинно - наслідкові особливості

динаміки психотравми.
Різні типи травмуючих подій мають неоднаковий вплив на людей.
Згідно цьому, Л. Бурбо виділяє п'ять психотравм: приниженість;
несправедливість; зрада; відкидання; покинутості, вони заважають
особистості бути самим собою та призводять до серйозних психосоматичних
порушень.
Л. Терром допускаться більш широка класифікацію, яка включає
одноразові та хронічні (комплексні) психотравми, котрі загрожують життю
людини, викликають почуття безпорадності, безсилля та руйнують здоров'я.
Одноразові психотравми знижують ризик розвитку IITCP, в той час як
комплексні (поєднують безліч різноманітних травмуючих ситуацій з
подальшою віктимізації особистості) збільшують ризик розвитку ПТСР.
[21,с.154]
В класифікації Ф. Рупперта бачимо, що травми розрізняють за типами
недозволених емоційних конфліктів:
1. екзистенційні психотравми, це ситуації насильства та нещасні
випадки, ситуації смертельної загрози життю і здоров'ю;
2. травма втрати, а саме втрата коханої людини або важливої умови
життя;
3. травма відносин - це про ураження емоційних зв'язків таких як
відкидання та зрада
4. травма системних відносин, тобто вчинки, що важко виправдати
етично та морально, наприклад: напади, вбивства, інцест. [12,с.135]
 12

Відчизняними психологами Н. Д. Лакосина і Г. К. Ушаков виділяються

наступні групи психотравм:
1. психічні травми «емоційного позбавлення», тобто позбавлення об'єкта
прихильності;
2. травми, які пов'язують з різноманітними конфліктами;
3. катастрофічні травми, вони становлять загрозу для життя, можемо
віднести сюди землетрус, повені, катастрофи тощо[30,с.87]
Залежно від ролі вторгненої події В. Н. Мясищевим виділяються
травми:
 Об'єктивно-значущі травми це ті, які визначені релевантними
травматичними подіями для більшості людей, тобто смерть близької,
розлучення, звільнення.
 Умовно-патогенні обумовлені травматичними подіями, що викликають
переживання, пов'язані з втратою значущих, швидше за матеріальних
цінностей ,наприклад: втрата майна, житла і т.п. [15,с.258]
І. С. Якиманська зробила спробу аналізу спогадів дорослих людей про
дитячі психологічні травми та виділила наступні групи:
1. травма втрати базового довіри, пов'язана з руйнуванням емоційних
зв'язків;
2. травма, пов'язана з емоційною і фізичним болем;
3. травма безвиході і відсутності вибору. [24,с.133]
Виходячи з аналізу людських взаємин та типологічного розрізнення
учасників травматичної ситуації, ділить психологічні травми Е. І. Красія. При
цьому травмованими виступають обидві сторони взаємодії (автор називає їх
соціальними невротиками), це виражається у формуванні патологічного
міжособистісного освіти в формі влади - підпорядкування (назвемо це
взаємної віктимізації). Автором виділяються такі типи психологічних травм:
1. травма актуальна, пережита пасивною стороною взаємодії (жертвою)
досить болісно та яскраво;
 13

2. травма потенційна чи можлива, тобто пережита активною стороною

взаємодії викривлено позитивно, байдуже та безособово. [10,с.5]
В класифікації І. К. Силоньок яка базується на підставі аналізу втрати
свободи взаємодії з оточенням виділяють три типи психологічних травм:
1. травма фізичного типу, яка стосується порушень цілісності фізичних
кордонів людини та пов'язаних з цим переживань;
2. травма нарциссического типу, вона зачіпає «Его» людини,
супроводжується руйнуванням внутрішньої цілісності та перешкоджає
формуванню ідентичності;
3. травма соціальних відносин, має відношення до руйнування цілісної
картини соціального світу та рольових зв'язків і відносин в ньому.
[20,с.137]
При дослідженнях особливостей подолання психологічних травм на
основі контент-аналізу суб'єктивних оцінок людьми життєвого травматичної
події були виділені наступні типи психологічних травм:
1. травма відкидання: зрада, вигнання, відторгнення.
2. травма розриву відносин: конфлікти, сварки, розставання;
3. травма втрати,тобто смерть близької людини;
4. травма, котра повязана з серйозними проблемами зі здоров'ям;
5. травма фізичного насильства.
Бачимо, що психології достатньо обширні різноманітні підходи до
класифікації психологічних травм.
 14

1.3. Вікові особливості переживання травмуючих ситуацій

Зіштовхнувшись з кризовою ситуацією кожна людина проходить ряд
етапів в своїх психологічних станах. Спочатку після кризової ситуації
людина зіштовхується з гострим емоційним шоком, що визначаться
загальним напруженням психіки при цьому переважає почуття відчаю і
страху. Після цього наступає психофізіологічна демобілізація, яка
характеризується істотним погіршенням самопочуття і психоемоційного
стану потерпілого, переважає почуття розгубленості та панічних реакцій,
знижуються моральні норми поведінки, зменшується рівень ефективності
діяльності та як результат мотивації до неї, депресивні тенденції
переважають. На другому етапі ступінь та характер психогенних порушень
багато в чому залежать не лише від самої екстремальної ситуації та її
інтенсивності чи раптовості виникнення, тривалості дії, а також від
особливостей особистості потерпілих та збереження небезпеки від нових
стресових впливів. [29,с.48]
На зміну другому етапу приходить стадія, при які поступово
стабілізується настрій та самопочуття, проте зберігається знижений
емоційний фон, при цьому контакти з оточуючими залишаються
обмеженими. Потім настає стадія відновлення, під час якої активізується
міжособистісне спілкування. На третьому етапі у особистості , якої пережито
екстремальний стрес, відбувається складна емоційна та когнітивна обробка
ситуації, відбувається оцінка переживань та відчуттів. Актуальними стають
психотравмуючі фактори, що пов'язані зі зміною життєвого стереотипу. З
часом стаючи хронічними, такі фактори сприяють тому що, формуються
стійкі психогенетичні розлади. Особливістю виступає наявність вираженої
тривожної напруги, страху, різних вегетативних дисфункцій, через які згодом
породжуються психосоматичні порушення.
Існують чотири типи щодо реагування на травматичну подію .
1.Реакція на травматичну подію без ознак порушення адаптації. В
момент коли відбувається подія, яка являється небезпечною для життя
 15

людини, котра її переживає, організм готується до інтенсивного реагування,

наприклад боротьби чи втечі тощо, якусь мить триває стан шоку. При цьому
виділяються гормони, що необхідні для швидкого та сильного реагування на
ситуацію, це такі як: адреналін, норадреналін, кортизон. Виділяються також
знеболюючі речовини, які притупляють, а іноді й зовсім відключає
чутливість тіла, завдяки такій реакції зменшується кількість страждання, це
оберігає від больового шоку.
Етап збудження при якому активізується частина мозку, котра
відповідає за емоції, також нервова система. Протягом певного часу (від 3 до
8 годин) людина без шкоди для власного здоров’я (без сну, їжі та води) може
перенести такі навантаження, які не змогла витримати в стані звичайного
функціонування. [1,с.321]
Етап розрядки, для якого є характерним, неконтрольоване тремтінням
тіла яке може тривати кілька годин, таким чином організм звільняється від
напруження. Тремтіння охвачує людину зненацька (зразу ж після стресової
події чи через певний час), тремтіння може бути по всьому тілу чи окремих
його частини. Таку реакцію зупиняти не потрібно, тому що розрядка не
відбудеться і в тілі залишаться м’язові затиски, через які людина
страждатиме від болів у м’язах, навіть можуть початися психосоматичні
розлади шлунково-кишкового тракту, артеріальна гіпертензія тощо.
Останній етап – втома. Для такого періоду характерне включання
системи соціального і емоційного контролю. Людина може охопити
пригнічення та бажання плакати. За умови стриманння сліз емоційної
розрядки не відбудеться, внутрішнє напруження може нашкодити фізичному
та психічному здоров’ю. Якщо потерпілий буде мати змогу поплакати та
розділити з кимось горе, то наступить полегшення, почнеться вихід з травми
та повернення до звичайного життя. В цей час відбувається впорядкування та
переосмислення нового досвіду: людина розповідає про те, що сталося,
інтерпретує подію і, якщо це необхідно, змінює щось у способі життя,
перебудовує стосунки.
 16

2.Непатологічна психічна адаптація, тобто гостра стресова реакція. В

бльшості з тих, хто переживає травму, відразу після травматичної події
виникають короткочасні симптоми і проблеми, гостра стресова реакція, що
втихає впродовж кількох днів чи тижнів. Такий перебіг травми являється
нормальною реакцією нормальної людини на ненормальну ситуацію.
Даний гострий розлад може тривати не менше, ніж два дні – але не
довше аніж чотири тижні. На протязі місяця після травми гострий стресовий
розлад може нічим не відрізнятися від ПТСР, за винятком того, що під час
травми чи відразу після неї може розвинутися шоковий стан. Він
характеризується уповільненням психічної та моторної активності. [23,с.134]
Поряд із цим спостерігається такий стан як відчуження, розлади дереалізації,
це коли оточуючі предмети сприймаються як неприродні, в деяких випадках
як нереальні, «неживі»,відбувається зміна у сприйнятті звуків, інакшими
стають голоси людей, з’являється відчуття зміни відстані між навколишніми
предметами.
Частіше за все на екстремальну подію люди реагують психомоторним
збудженням, яке проявляється зайвими, швидкими, часом і безцільними
рухами. Увага стає звуженою, довільна цілеспрямована діяльність в такий
період проблематична. Людині важко сконцентруватися на чомусь та
відтворити інформацію, особливо це стосується травматичної події. Темп
мовлення прискорений, голос гучніший та слабо модульований. Часто
відбувається повторення однакових фраз, мовлення монологічне, судження
поверхові. В такому стані не легко залишатися в одному положенні, тому
людина змінює положення тіла, то лежить, то встає, то безцільно рухається.
Спостерігаються вегетативні порушення (тахікардія, підвищений
артеріальний тиск), почервоніння обличчя, надмірна пітливість, може
з’являтися почуття спраги або голоду. Після зникнення реальної загрози,
наступає період виснаження, перебіг та його тривалість залежить від типу
психотравмуючої ситуації (від 15 до 30 днів). [17,с.119] В такому стані, як
правило, люди не скаржаться та не звертаються за допомогою. Для цього
 17

періоду характерне порушення сну у потерпілого, зміна харчової поведінки,

зменшується маса тіла, відбувається прискорюється пульсу, піднімається
артеріальний тиск, дихання частіше без фізичних навантажень.
Патологічна психічна дезадаптація. При патологічних варіантах
реакції на травматичну стресову подію в людини може розвинутися
«психогенний ступор» ,тобто енергії на виживання втрачено так багато, що
навіть сили аби контактувати з навколишнім світом немає. Людина може
бути повністю нерухомою (в стані «заціпеніння» чи колапсу) чи її реагування
на зовнішні подразники (шум, світло, дотики) уповільнене: зіниці в’яло
реагують на світло, дихання повільне, безшумне, неглибоке. Іншим
варіантом психопатологічної реакції може бути «реактивний психоз», для
нього характерно розлади сприйняття, різкі психомоторні збудження,
дезорганізацією поведінки (різкі рухи, часто безцільні, безглузді дії,
неадекватні і небезпечні для життя вчинки), досить голосне мовлення або
підвищена мовна активність (мовлення без зупинки, іноді абсолютно
безглузде). [33,с.258]
Потерпілі часто не реагують на оточуючих (на зауваження, прохання,
накази). Крім зазначених вище станів, у людини може розвиватся
галюцинація, маячня, а також реакції страху. Це особливий різновид
мимовільних спогадів про травмуючі події, при яких пам’ять така яскрава,
що актуальні події здаються не такими реальними, як спогади. У цьому стані
людина поводиться так, ніби вона знову переживає колишню подію; вона діє,
думає та відчуває так, як тоді, коли доводилося рятувати своє життя. Маячня
– сукупність різних уявлень, суджень, ідей людини, що не відповідають
дійсності (проте вона переконана у своїй правоті), і які викликають тривогу,
відчуття небезпеки.
Реакції страху, побоювання, переляк, жах, паніка це можуть бути
наслідки переживання травматичної події або очікування повтору подібної
ситуації та спричиняють втечу, заціпеніння, агресивну поведінку.
 18

Адаптаційні розлади характерні тим, що більшість людей, хто пережив

травму, пристосувалися до нових умов свого життя, короткочасні неприємні
симптоми зникають.Проте, у деяких людей симптоми залишаються, і їх стан
може навіть погіршуватися.
Симптоматика в цих випадках включає в різноманітних поєднаннях
неспокій, тривогу, депресію, порушення здатності до концентрації уваги,
дратівливість, агресивну поведінку. Неминучий наслідок екстремальних
ситуацій,тобто руйнування базової потреби людини, насамперд потребу в
безпеці, порушується стабільна картина світу. Все це призводить до важких
відстрочених таких наслідків як: невротизації, депресивних станів, втрати
віри в себе, втрати перспективи та багато в чому визначає подальшу долю не
тільки однієї конкретної людини, але цілих соціальних груп. Деякі люди
відносно швидко долають ситуацію кризи та зазвичай це відбувається
завдяки ефективним механізмам психіки, котрі включаються в момент
загострення несприятливих обставин.
Алгоритмом розгортання ефективних механізмів психіки у кризових
обставинах виступають такі фази:
1. Фаза зіткнення з кризовою ситуацією. Характерна тим, що людина
стикається з кризовою для неї ситуацією, якийсь час вона
дезорієнтована, втрачає свою цілісність, розгублена, розвивається
кризовий стан.
2. Фаза актуалізації переживань, відрізняється тим що в даний період
активуються переживання, котрі супроводжують кризовий стан, тобто
цк агресія, тривога, страх, образа, розпач тощо. Людиною активно
проживаються актуалізовані переживання, не вдаючись до їх
перебільшення, пригнічення чи витіснення зі свідомості.
3. Фаза опанування кризовою обставиною має такі ознаки як:
символізація переживання,може бути як вербальна чи образна.
Потерпілим опановується кризова ситуація, усвідомлюється її
цілісність, приходить розуміння свої роль у її розвитку та роль інших.
 19

Людина нікого не звинувачує, тим часом свідомість працює у бік

розширення горизонтів бачення, способів адаптації до ситуації та
пошуку перспектив розвитку.
4. Фаза інтегрування досвіду, при якій людина усвідомлює кризову
ситуацію як таку, що сприяє її розвитку. Людина збагачує уявлення про
себе та про інших, про оточуючий світ, власний досвід інтегрується та
рухається далі. [6,с.122]
Зауважимо, що такий алгоритм подолання кризових обставин є
рідкістю. Інакше протікають процеси у тих людей, котрі не можуть подолати
кризові обставини та як результат перебувають у стані хронічної кризи.
Найбільш типовим являється застрявання на першій чи другій фазі
переживання кризової ситуації. В такий період відбувається застрявання на
першій фазі, людина відчуває себе безпорадною достатньо довго, це може
спричинити розвиток депресії чи викликати психосоматичні захворювання.
Якщо застрявання відбувається на другій фазі, то тут реакція
постраждалого може бути різноманітною. Постраждалий або занадто
занурюється в свої переживання, настільки що вважає їх природними, не
хоче їх відпускати, або може вдаватися до зворотної реакції, тобто
заперечувати свої переживання та тим самим не давати їм виходу або ж
зовсім не усвідомлювати їх. Як перша, так і друга реакції являються
руйнівними та призводять до деструктивної життєвої організації людини.
Тобто, життя людини набуває відтінків руйнації, відбувається
формування образу жертви, ображеного на життя агресора та людини, яка
постійно комусь щось доводить, виникають психосоматичні захворювання,
постійно активується травмуюча ситуація, що накладає відбиток на всі події
життя людини, на усі стосунки, які у неї є. Зазвичай, свідомість звужується
настільки, що людина усвідомлює тільки негативний бік будь-якої життєвої
ситуації, навіть, якщо вона потенційно сприятлива – такі люди вдаються до
заперечення того, що з ними може відбутися щось хороше, вони увесь час
очікують негативних подій, а якщо стається щось приємне, думають, що в
 20

цьому є якийсь негативний зміст, який поки що просто недоступний для

контролю. Така постраждала людина втрачає сенс свого життя та
виправдовує свій спосіб існування через пошук винних.
При ситуаціях кризи для дітей властиві наступні стратегії оволодіння
собою:
 Компенсація тобто, розмова з друзями, придбання нових речей, веселі
ігри.
 Уникнення наприклад, втеча, заперечення, так ніби нічого не сталося.
 Регрес, що характеризується замкнутістю (заглиблення в мушлю),
отупіння, відмова, «я не можу», сонливість.
 Конфронтація це про емоційне та когнітивне «опрацювання» яке веде
до поступового виходу з кризи.
Аби використовувати такий спосіб оволодіння собою, дитина поруч
має мати чуйного дорослого. Адже психологічна травма може змінити
уявлення дитини про світ та про себе, під загрозою стають почуття
стабільності та безпеки світу. Реакція дітей на травматичну подію в
основному залежатиме від ситуації та віку дітей, їхніх психологічних
особливостей та навичок опанування кризових ситуацій.
Гості та хронічні мають сильний вплив на розвиток дитини,
залишаючи глибокий слід в її свідомості в разі неадекватної та несвоєчасної
допомоги оточення.
Розрізняють форми реагування близького оточення на стресові чи
кризові обставини, в які потрапляє дитина
Несприятливі форми реагування близького оточення поділяються на
такі фази: [26,с.137]
Фаза зіткнення з кризовою ситуацією,тобто заперечення факту кризової
ситуації, яку переживає дитина. Відбувається знецінення кризової ситуації.
Потерпілу дитину активно відволікають від кризової ситуації, намагання
«забалакувати». Попередження кризових ситуацій, до яких належить
гіперопіка, гіперболізація-тобто значення кризових обставин та бачення
 21

кризи там, де її не існує для дитини. Звинувачення дитини у тому, що вона

потрапила у кризову ситуацію. Покарання дитини за те, що вона потрапила у
кризову ситуацію.
Фаза актуалізації переживань. Можна віднести до цієї фази заборону
на прояв переживань,тобто заборона плакати, гніватись, ображатися.
Поспішне заспокоєння дитини, штучне скорочення переживання нею своїх
почуттів . Жалісливе ставлення до дитини, гіперопіка. Руйнування цілісності
дорослого через прояв почуттів дитиною. Покарання дитини через вияв нею
почуттів. Знецінення переживань дитини, висміювання їх. Перебільшення
значення переживань дитини, їх посилення.
Фаза опанування,тобто це коли відбувається вирішення замість дитини
тих завдань, які виникають перед нею через кризові обставини Переконання
дитини в тому, що вона ще маленька і не зможе сама виправити бодай які
наслідки кризової ситуації. Загострення почуття провини та безпорадності
дитини чи інших учасників ситуації. Замовчування тих ефективних дій, які
можна застосувати у кризовій ситуації. Звуження свідомості дитини на факті
самих обставин, а не на їх значенні чи на способах подолання. [31,с.57]
Фаза інтегрування досвіду, для неї характерне закріплення у свідомості
дитини висновків про ворожість світу та оточуючих людей. Закріплення у
свідомості дитини почуття безпорадності чи провини. Закріплення висновків
про необхідність надмірного контролю за оточуючою дійсністю, про
надмірну обережність стосовно оточуючого світу, про небезпечність
активного пізнання світу та пріоритетність відмови від ініціатив та дослідів.
Постійне нагадування дитині про кризову ситуацію, дошкуляння чи
висміювання її.
Сприятливі форми реагування близького оточення надзвичайно
важливі для потерпілої дитини, дорослий має:визнати факт кризової
обставини, з якою зіткнулася дитина; внутрішньо дозволити дорослому
отримати дитині різного досвіду; внутрішній спокій дорослого.
 22

На фазі актуалізації переживань, має відбутися дозвіл дорослого на

прояви тих переживань, які виникають у дитини у зв’язку з кризовою
ситуацією. Символізація переживань дитини у мовленні дорослого, тобто
запевнення в тому дитина, що почуття природні у даних обставинах. Має
відбутися пошук сприятливих форм прояву переживань дитини (за умов,
якщо їх вияв може принести шкоду самій дитині чи оточуючим). Надійний
супровід дитини дорослим під час вияву нею переживань протягом того часу,
який буде достатнім для їх вичерпування. Необхідний тілесний контакт
(обійми, тримання за руку тощо), втішання дитини.
На фазі опанування має бути допомога дитині у проектуванні дій, які
спрямовані на подолання кризової ситуації. Переконання дитини в тому, що
вона здатна справитись з обставинами та покращити ситуацію. Заохочувати
до активних, самостійних дій, котрі спрямовані на подолання кризових
обставин. Переконати дитину у її компетентності та зрілості у кризовій
ситуації [19,с.317]
Фаза інтегрування досвіду , на якій дорослими має тлумачитися
кризовий досвід як важливий для особистого розвитку дитини. Схвалення
дорослими ефективного подолання дитиною кризових обставин. Актуалізація
дорослими висновків, які випливають у зв’язку з переживанням кризової
ситуації та які будуть важливими у подальшому житті дитини. Проектування
майбутнього та стратегій подальшого розвитку дитини. Закріплення почуття
успішності дитини.
Як бачимо з викладеного матеріалу, дорослі та діти переживають по
різному кризові та травмуючі події в житті,проходять різні фази. Але
об’єднує їх те, що кожному потрібна поряд розуміюча,адекватна та чуйна
людина,яка допоможе справитися з травмуючою подією та вийти з неї
максимально швидко,при цьому винесучи уроки, а не залишитися з травмою
сам на сам та на все життя. Адже саме несприятливі форми реагування
дорослих на кризові обставини дітей можуть причиняти у останніх розвиток
ПТСР через пригнічування адекватних переживань.
 23

РОЗДІЛ 2.ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ДОПОМОГИ ЛЮДЯМ З ПСИХОТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ
2.1. Характеристика психодіагностичних засобів виявлення психотравми
Термін психодіагностика був введений в наукову літературу в 1924
р.,зробив це швейцарський психолог Г. Роршах. На сьогоднішній день існує
багато визначень цього поняття.Розкриємо деякі з них:
 Психодіагностика - це сукупність тестів, котрі дозволяють
«інструментально» оцінити психіку людини;
 Психодіагностика - наука, що займається проблемами розробки та
постановки психологічного діагнозу;
 Психодіагностика - особлива форма мислення спеціаліста, який,
відштовхуючись від відомих закономірностей, застосовує їх для
аналізу індивідуальних особливостей цілісної особистості.
Задля вирішення проблеми самопізнання використовують засоби, які в
свою чергу включають різноманітні методи психодіагностики, завдяки який
можливо порівняти себе, свої окремі якості та особливості з певною шкалою,
яка характеризує ступінь розходження рис конкретної людини та
доприкладу, «ідеального» керівника. Спираючись на такі орієнтири для
самовиховання та самопізнання, можна виявити та досить ефективно
використовувати власні позитивні якості, які формують впевненість в собі; с
більш адекватну самооцінку своїх здібностей, поведінки, виявити помилки,
недоліки в діяльності та усвідомити їх. [3,с.148]
Психодіагностика являється розділом в психології, що розробляє
методи виявлення індивідуальних особливостей та перспектив розвитку
особистості , це наука та практика постановки психологічного заключення
метою якої являється вирішення психологічних проблем.
Сучасною психологією застосовують багато різноманітних методів
психодіагностики, проте не всі можна назвати науково обґрунтованими.
Серед методів є дослідницькі та власне психодіагностичні методи.
Психодіагностичні методи мають на меті оцінки, тобто завдяки ним
 24

отримуються точні кількісні та якісні характеристики психологічних

властивостей які вивчаються.
Дослідницькими називаються методи, які вивчають лише психологічні
процеси, властивості та стани людини, їх застосовують в емпіричних та
експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких полягає
отриманні достовірних знань.
Завдання, яке поставлено перед психодіагностичним методом, не
обмежується кваліфікацією вивчаємого явища, насамперед обов’язковим є
його інтерпретація.
Психодіагностичний метод конкретизується в трьох основних
діагностичних підходах, якими практично охоплюються всі діагностичні
методики (тести):
1. «Об’єктивний» підхід - діагностика яка здійснюється на основі
успішності та результативності та способу виконання тої чи іншої
діяльності.
2. «Суб’єктивний» підхід, це такий підхід, діагностика якого
здійснюється на основі успішності відомостей,що повідомляються
людиною про себе, самоописи особливостей особистості, поведінки в
тих чи інших ситуаціях.
3. «Проективний» підхід в ньму діагностика реалізується на основі
аналізу особливостей взаємодії з зовнішньо нейтральним матеріалом,
який в силу його відомої невизначеності стає об’єктом проекції .
[8,с.22]
Об’єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності
призвів до утворення двох типів методик (тестів), протиставлення яких стало
традиційним. Це - тести особистості і тести інтелекту. Перші спрямовані на
вимір не інтелектуальних особливостей особистості, другі - на встановлення
рівня її інтелектуального розвитку.
 25

Суб’єктивний підхід представлений багато кількісним

опитувальниками, а проективний - різноманітними проективними
методиками дослідження особистості.
Представлено досить багато методів психодіагностики. Розібратися в
них, не маючи в якості орієнтира деяку схему, практично не можливо.
Р.С.Немов запропонував загальну схему класифікації
психодіагностичних методів, а саме: методи психодіагностики на основі
спостереження, опитувальні психодіагностичні методи, об’єктивні
психодіагностичні методи, включаючи врахування та аналіз поведінкових
реакцій людини і продуктів її діяльності, експериментальні методи
психодіагностики. [25,с.378]
Задля реалізації першої групи методів обов’язково має
використовуватися спостереження, на основі його результатів для
психодіагностичних висновків.
Методи психодіагностики в якій використовують процедуру
опитування засновано на допущенні про те, що необхідні відомості про
психологічні особливості людина може отримати, аналізуючи письмові чи
усні відповіді на серію стандартних запитань,які спеціально підібрані.
Існує декілька різновидів цієї групи методів до них відносять анкету,
опитувальник, інтерв’ю.
Анкета – це такий метод, завдяки якому досліджуваний не тільки
відповідає на ряд запитань, але й повідомляє про себе ряд соціально-
демографічних даних, наприклад про вік, професію, рівень освіти, місце
роботи, посада, сімейне становище та ін.)
Опитувальником прийнято вважати в науковій літературі метод, в
якому до досліджуваного ставиться ряд письмових запитань, запитання
бувають двох типів: закриті та відкриті.
Закриті – це ті, що мають на меті стандартизовану відповідь або серію
таких відповідей, з яких досліджуваний має вибрати ту, що найбільше
підходить йому.
 26

Відкриті – це такі запитання, які передбачають відповідь, яка дається у

відносно вільній формі на розсуд опитуваного.
Запитання психодіагностичного опитувальника можуть бути прямими
та непрямими. Прямими виступають такі запитання, відповідаючи на які,
досліджуваний може сам характеризувати та безпосередньо оцінює
наявність, відсутність або степінь вираженості у себе тієї чи іншої
психологічної якості. Непрямими є такі запитання, відповідь на які не
вміщують прямих оцінок досліджуваним вивчаємої властивості,проте вже з
них можна судити про рівень її психологічного розвитку.
Інтерв’ю – це такий мето психодіагностики при якому психолог сам
задає досліджуваному запитання та паралельно конспектує відповіді на них.
Методом психодіагностики через аналіз результатів діяльності є
контент-аналіз, при ньому змістовному аналізу підлягають письмові тексти
досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Особливість
експерименту як методу психодіагностики полягає в тому, що створюється
штучна ситуація, що стимулює прояв досліджуваної якості у досліджуваного.
Більшість із створених практичних психодіагностичних методик
представляють бланкові методики, в яких досліджуваному пропонують серію
суджень чи запитань, на які він в усній або письмовій формі має дати
відповідь. [16,с.282]
Друге місце за частотою використання посідають опитувальні
методики, це коли дослідник задає досліджуваному усні запитання, відмічає
та опрацьовує його відповіді.
Третє місце належить малюнкові як психодіагностичному методу. В
них для вивчення психології та поведінки досліджуваних використовуються
створені ними малюнки, котрі можуть мати як заданий тематично, так і
спонтанний характер.
В першому та третьому з окреслених типів психодіагностичних
методик можуть мати два варіанти: ручний та комп’ютерний. При ручному
 27

варіанті методика від початку до кінця використовується без засобів

електронно-обчислювальної техніки.
Важливе місце серед психодіагностичних методик займають
проективні, вони, можуть бути бланковими, опитувальними, манишковими .
Наступна група методик – це об’єктивно маніпулятивні, вних
досліджуванму пропонується завдання у формі реальних предметів, з якими
потрібно проявити певні дії, наприклад зібрати з запропонованих матеріалів,
розібрати,щось виготовити і т.д.
Основні вимоги при проведені обраних методик:
 Репрезентативність, тобто відповідність тестових норм вибірки
стандартизації тестовим нормам тієї популяції, на якій
використовується тест;
 Точність психодіагностичної методики полягає, в здатності даної
методики досить точно оцінювати рівень розвитку в людини тих
психологічних якостей, для діагностики яких вона призначена.
Зауважимо, що чим більша різниця градацій рівнів розвитку даних
якостей дозволяє отримати методика, тим вона точніша;
 Надійність, полягає в якості психодіагностичної методики, яка
пов’язана з можливістю отримувати з її допомогою достатньо стабільні
результати, мало залежні від випадкового збігу обставин. Впливають
такі фактори: постійність процедури дослідження; сама суть тесту;
надійність опитуваного та психолога;
 Валідність ,тобто відповідність результатів, отримуваних за допомогою
даної методики,який сенс її використання та яка ціль переслідувалась
при назначенні саме такого методу.
 28

2.2. Профілактичні засоби ретравматизації

Вивчаючи соціологічні дослідження бачимо, що негативні реакції
суспільства на розкриття інформації про насилля (наприклад, звинувачення
потерпілих, зміна ставлення, спроба контролювати їх дії або зосередження на
власних почуттях, а не на почуттях особи, що підлягла нападу) пов'язані
з підвищенням ризику розвитку депресії, зловживанням психоактивними
речовинами та більш тяжкими симптомами ПТСР.
З іншої сторони прослідковуються, позитивні соціальні реакції , які
проявляються в забезпеченні емоційної підтримки та пояснення
постраждалим особам того, що вони не винні у скоєному пов'язані з вищим
комплаєнсом, меншою важкістю симптомів ПТСР та кращими
прогностичними наслідками. Окрім цього, це спонукає постраждалих
використовувати адаптивні та соціально-орієнтовані методи контролю, які є
пріорітетними для зменшення вираженості стресових розладів.
Саме тому, надзвичайно важливо аби спеціалісти, які оточують
людину, вміли ефективно спілкуватися з постраждалими від насильства,
повинні враховувати можливий кризовий та гіперчутливий стан останніх,
задля того аби не лише оцінивши ситуацію ефективно реагувати на їхні
потреби, але й уникнути наслідків недбалого ставлення у вигляді
ретравматизації.
Ретравматизацією являється усвідомлене чи неусвідомлене
нагадування про пережиту травму, воно приводить до відкриття старих
емоційних ран і повторного переживання початкового травматичного
досвіду. Досить часто такі позитивне бажання допомогти, як надмірна
зацікавленість у історії постраждалої особи можуть призвести до посилення
травматичних переживань, саме тому дуже важливо бути обізнаним з
правилами комунікації з особою, котра зазнала психотравмуючого досвіду, а
не просто діяти інтуїтивно.
До найчастіших тригерів ретравматизації, які потрібно уникати,
належать:
 29

 Необхідність регулярно перерозповідати історію яка сталася з

потерпілою особою.
 Відношення до людини як до «цифри/номера»
 Проведення процедур, що потребують роздягання
 Навішування ярликів ,наприклад жертва, біженець
 Відсутність можливості вибору послуг лікування чи обслуговування
 Небажання медичного персоналу вислухати особу, бачити та визнавати
її страждання
 Порушення довіри
 Відсутність відчуття емоційної і/або фізичної безпеки
 Небажання налагоджувати контакт, співпрацювати
 Використання каральних звернень, звинувачень та стигматизації
[27,с.107]
Під час спілкування з пацієнтом, який зазнав насильства, важливо не
використовувати термін «жертва».
У цього є термінологічне підґрунтя: жертва - це радше особа,
позбавлена життя унаслідок насильницьких дій, також жертва - це певний
стигматизований і стереотипний вираз у контексті нашого суспільства. При
використанні його, ми наче акцентуємо увагу на безпорадності потерпілої
особи, знецінюємо всі її зусилля. З другої сторони, використання терміну
«людина, яка вижила» наголошується на страшному досвіді, крізь який особа
була змушена пройти. Отриманий досвід пекла, у свою чергу, вимагає
безумовної поваги, тому що , попри всі надлюдські страждання, особа змогла
виконати найголовніше завдання - зберегти себе.
Досвід зґвалтування чи перебування у центрі бойових дій потенційно
може перетворити кожен аспект життя постраждалого на суцільний хаос.
Найпоширеніша біль серед осіб, що зазнали насилля являється відчуття
втрати контролю. Навіть після того як людина опинилась у відносно
безпечному місці, стан безпорадності може продовжувати персистувати у
 30

повсякденному житті, знесилюючи та знерухомлюючи. Тому надзвичайно

важливо допомогти постраждалій особі знову відчути можливість вибору,
відновлення контролю над своїм життям.
Якщо взяти до прикладу медичний контекст це виглядає як відсутність
будь-якого тиску на постраждалу особу, аби змусити її проходити
обстеження або лікування проти свого бажання. Рішення про отримання
медичної допомоги та лікування (наприклад, застосування екстреної
контрацепції та переривання вагітності, якщо це дозволено законом) є
особистими рішеннями, які може приймати лише сам пацієнт. При цьому
дуже важливо, щоб особа, яка пережила насильство, отримала відповідну
інформацію, яка дозволить їй зробити усвідомлений та приємливий для неї
вибір. Постраждалі також мають право на вибір особи, яка буде
забезпечувати їх інформацію або буде присутньою при її отриманні або
отриманні будь-яких інших послуг. Окрім права на вільний вибір, особа, яка
постраждала, має усі загальнолюдські права, які мають виконуватися як під
час збору анамнезу, так і у наступному її веденні.
Розглянемо детально найважливіші права, людини котра постраждала:
 Право на здоров’я,полягає в тому що особи, які пережили насилля,
мають право на отримання якісних медичних послуг, які, у випадку
сексуального насилля, повинні містити охорону репродуктивного
здоров’я для подолання як фізичних, так і психічних наслідків насилля,
включно з профілактикою вагітності та ІПСШ. Важливо пам’ятати про
принцип уникнення ретравматизації за надання будь-яких послуг
 Право на гідність, тобто повинне бути надане лікування, що
відповідало б тому рівню гідності та поваги, який вони заслуговують як
людські створіння.
 Право на недискримінацію, говорить про те, що закони, політика та
практика, пов'язані з доступом до послуг, не повинні дискримінувати
особу, яка зазнала насилля, за будь-якими ознаками, включаючи расу,
стать, колір шкіри, національне або соціальне походження.
 31

Недопустимі будь-які вислови чи натяки зі сторони медичних

працівників, які могли б бути сприйняті особою за намір її
дискримінувати.
 Право на інформацію. Інформація повинна надаватись кожному
пацієнту у індивідуальному порядку. Наприклад, якщо жінка
завагітніла внаслідок зґвалтування, медичний працівник повинен
обговорити з нею всі варіанти, доступні їй згідно із законом
(наприклад, аборт, збереження дитини, усиновлення). Повний спектр
варіантів має бути представлений незалежно від індивідуальних
переконань медичного працівника, щоб постраждала могла зробити
усвідомлений вибір.
 Право на недоторканність приватного життя. Необхідно створити
умови, що забезпечують недоторканність приватного життя для людей,
які зазнали сексуального насильства. Крім особи, яка супроводжує
жертву на її прохання, під час огляду та лікування повинні бути
присутніми лише ті люди, участь яких необхідна для надання медичної
допомоги.
 Право на конфіденційність. Вся медична інформація та інформація про
стан здоров'я постраждалих має бути конфіденційною та закритою, у
тому числі від членів їхніх сімей. Медичний персонал може розкривати
інформацію про стан здоров'я потерпілого лише тим людям, які
повинні брати участь у медичному обстеженні та лікуванні, або за
згодою потерпілого. [14,с.143]
Практичні поради щодо роботи працівників аби не спричинити
ретравматизації полягають в таких рекомендаціях:
1. Перевірити свій стан. Найголовнішим правилом крізь всю роботу з
постраждалими має йти правило «Не нашкодь». Тобто, якщо працівник
сам знаходиться у кризовому, пригніченому або, знервованому стані
потрібно передати пацієнта колезі, що має більше ресурсу для роботи.
Аналогічні дії доречні і в тому випадку, коли особа розуміє, що не
 32

може залишатися спокійним та сфокусованим, слухаючи розповідь

постраждалого.
2. Важливо аби постраждалу особу оглядав або супроводжував працівник
однієї з нею статі, обізнаний у роботі з людьми, що пережили
травматичний досвід.
3. В розмові має переважати спокійний голос та демонстрація співчуття
щодо ситуації. Якщо це можливо потрібно перейти на мову, яку
використовує потерпіла особа.
4. Пояснювати постраждалій особі що буде відбуватися на кожному
етапі дослідження, чому це важливо та як це вплине на подальший
перебіг подій.
5. Запевніть людиу, що вона має можливість сама контролювати темп, час
та обсяг досліджень, а усі отримані дані будуть зберігатися у таємниці,
якщо вона сама не вважатиме за потрібне їх оприлюднити.
6. Поцікавтеся, чи є у особи будь-які запитання (і, у разі їх наявності,
виділіть достатньо часу, аби відповісти на них), а також чи бажає вона,
аби під час проведення огляду поряд з нею була присутня інша людина,
яка надаватиме підтримку. Вивчіть разом форму згоди.
7. Переконайтеся, що постраждала особа зрозуміла кожен пункт та
свідома про своє право відмовитися від будь-якого аспекту досліджень,
який не бажає проходити. Отримання підпису на згоду має відбуватися
виключно після отримання певності у повному розумінні форми
особою, яка з нею погоджується.
8. Ні в якому разі не можна тиснути на постраждалу особу та не
намагайтеся змусити її робити будь-що проти своєї волі. Поважайте
автономію людини яка травмована.
9. Наголосіть, що особа має право відмовитися від обстеження у будь-
який момент його проведення, якщо відчує потребу в цьому.
10.Будьте обнадійливим, але не нереалістичним. Краще відмовитися від
таких загальних фраз, як «Все буде добре», правдивість яких важко
 33

довести. Замість них варто виражати свою впевненість у здатності

особи владнати з ситуацією у тих умовах, які є тут та зараз.
11.Питання слід задавати м’яко та у темпі, комфортному для особи.
Краще вибирати відкриті питання, на які не можна відповісти «так» чи
«ні».
12.Професіонал мусить уникати усіх питань, які мають на увазі хоча б
натяк на звинувачення, на кшталт: «Що ви робили там на самоті?»
13.Дозвольте постраждалій особі розповісти свою історію у тому об’ємі та
з тим ступенем деталізації, який вона сама вважатиме за потрібне.
14.Виділіть достатньо часу для огляду, аби мати можливість уважно
прослухати усю розповідь, не кваплячи особу.
15.Не відволікайтеся та не переривайте процес збору анамнезу.
Виокремлюють важливі пункти які ні в якому разі не можна
використовувати на будь - якому етапі взаємодії з постраждалою
особою.
 Винесення суджень або думок про те, що постраждала особа будь-яким
чином винна у скоєному.
 Вторинна оцінка почуттів та реакцій (у ненормальних обставинах будь-
які емоції є варіантом норми). Вказівки на те, що потрібно відчувати
«насправді».
 Порівняння досвіду потерпілих зі своїм досвідом або досвідом осіб, що
опинилися у схожій ситуації
 Сперечатися з постраждалими, ставитися до їх страхів та тривог з
презирством, знецінюючи їх страждання.
 Ставлення до особи як до безпорадної, нездатної зробити самостійний
вибір.
 Приймати рішення та робити вибір за постраждалих. Оскільки жодна
особа не вибирає потерпати від насильства і не контролює скоєний
проти неї акт насильства, її здатність повернути контроль над своїм
життям та приймати особисті рішення стає життєво важливою.
 34

2.3. Шляхи та способи подолання психотравми

Актуальність даної теми тісно пов’язана з тим, що в сучасному житті
людина перебуває в умовах постійного стресу та психотравмуючих ситуацій.
На це впливають такі фактори як: технічний прогрес, швидкий темп життя,
постійна гонка за матеріальними благами, невідповідність бажаного до
реального, проблеми з близькими та рідними людьми через це виникають
травми, які мають різноманітну природу.
Людина починаючи з дитинства та і до самої старості знаходиться під
різноманітними негативними впливами та піддається їм. Стикнувшись з
проблемами спрацьовують різноманітні захисти, аби зберегти цілісність
психіки.
Психотравмою вважається життєва подія чи ситуація котра впливає на
значущі сторони існування людини,тим самим приводить до глибокого
психологічного переживання. Незавершеність інстинктивної реакції
організму на травматичну подію в результаті стає причиною виникнення
психічної травми. Внутрішню травму доцільно порівняти з фізичною раною,
до якої людина вже давно звикла та не звертає на неї уваги, не піклується про
неї та про своє самопочуття.
Для травми характерна подвійна природа,тобто спочатку проявляється
руйнівна сила, яка забирає здатність людини жити та радіти життю. Інша
сторона, це парадокс травми, який полягає в здатністі зцілювати та
трансформувати людину. Тому, скільки у людини травм, стільки і ресурсів за
допомогою яких вона бореться з нею.
Фрейдівські механізми являються не дієвими при сильній психотравмі.
Оптимальним є вихід із травматичної ситуації, як що це можливо. В терапії
людей, який довелося пережити тяжкі психотравми робота спрямовується на
інтеграцію, тобто об’єднання дисоційованих частин особистості. На відміну
від психіки, бо вона в свою чергу витісняє травматичний досвід в несвідоме.
[21,с.74] Тіло зберігає інформацію про травму шляхи її подолання пеживання
 35

під час неї. Наше тіло являється наскільке усвідомленим, що завжди знайде
спосіб повідомити, що в нас порушено та розладжено.
Існують різні погляди на психотравму та роботу з нею. Нами було
обрано два напрямки роботи,які допомагають боротися з психотравмою ,це
танцювально-рухова та соматична терапія.
Американським ученим і психотерапевтом Пітером Левіном, було
розроблено метод, що отримав назваву «Соматичне переживання» в 70-90 ві
рр.На початку дана техніка мала застосовувалася лише для роботи з
шоковими травматичними переживаннями. Через деякий час її почали
впроваджувати для терапії і інших видів травм, таких як емоційних,
медичних та травм розвитку. Сам метод працює в напрямку активації,
усвідомлення і дезактивацію тілесного переживання при травматичному
досвіді.
Автор методики вважає, що ключ до зцілення травми лежить в
усвідомленні та переживанні. Суть роботи в методі направлена на те, щоб в
ході тілесних відчуттів відбувалося пробудження тих природних зціляючих
процесів, завдяки яким буде можливо зцілитися від травми. Тілесне відчуття
актуалізує в людини, якапереживає травму, незакінчені травматичні реакції
та відповідно допомагає їм завершитися. Відбувається завершення за рахунок
специфічному психологічному і фізіологічному зціляючим процесам, які
виникли в процесі тілесного переживання та дозволяють трансформувати
травматичні симптоми.
Соматопсихотерапія – це метод, який направлений на роботу з
психічними переживаннями. Дієвість методу в тому, що відчуття в тілі
опредмечуються завдяки певним запитанням. Після них, пацієнт з клієнтом
вирішують, що з цими почуттями робити далі та як пацієнт хоче їх
опрацювати та в якому ключі вирішити.
Виникнення танцювально-рухової терапії пов'язане з іменами Меріон
Чейз, Труді Шооп, Мері Уайтхауз. Цей метод почав розвиватися в США 40-
60-ві рр. [10,с.5] ТДТ – це використання виразного руху і танцю як засобу, за
 36

допомогою якого індивід залучається до процесу особистісної інтеграції та

зростання. Заснування даної методики відбувається на принципі, що існує
взаємозв’язок між рухами та емоціями.
Саме з допомогою руху та танцю внутрішній світ кожної людини стає
відчутним, відкритим для розуміння та усвідомлення. Для терапевта
надзвичайно важливо створити безпечне середовище, холдинговий простір,
в якому будь-які відчуття можуть бути безпечно виражені.
Обидва напрями вирішення травматичних проблем працюють з
цілісним досвідом переживання, зачіпаючи різні рівні. Задяки соматичній
терапіі розширюється та поглиблюється те, що стосується внутрішнього
досвіду переживання; досліджуються тілесні відчуття та виявляється імпульс
до руху. А з допомогою танце-терапії можна перетворити імпульс в видимий
рух та як працювати з руховою формою. Завдяки цим двом методам є змога
інтегрувати та обєднати частини психіки людини, що дисоціювалися при
травмі,чим допомогти звільнити постраждалій людині звільнитися від тягаря.

ВИСНОВОК
 37

На сучасному етапі проблема дослідження психологічного стану

особистості сучасної людини є важливою та актуальною. Оскільки, сучасна
реальність постає як невичерпне джерело стресових, критичних,
травмувальних ситуацій. Повсякденна психічна травматизація являється
неминучим явищем, у якому проявляється ставлення людини до
різноманітних факторів її життя.
Проблема психологічних травм та потреби постійного їх подолання
стала ще більш важливою у зв’язку із загальним загостренням соціальної
кризи, що особливо позначається на молоді, яка зазнає впливу численних
стресогенних факторів соціального, особистісного та інформаційного
характеру. Розвитку психологічного напруження сприяє також специфіка
виконуваної діяльності, характер якої позначається на особливостях
переживання критичних ситуацій.
Психічною травмою вважається така подія в житті людини, яка
викликає на особливо сильні переживання в умовах нездатності суб’єкта до
адекватної реакції.Зазвичай вона спричиняє стійкі зміни та деструктивні
наслідки в душевному житті та поведінці людини. Характеризується
залежністю суб’єкта від пережитого досвіду, який має емоційне
навантаження та визначає наявність тенденції повертатися в минулу
пережиту травматичну ситуацію, тому потребує психокорекції глибинного
спрямування. Методи роботи з психічними травмами дозволяєють виявити
вплив травматичних фіксацій на неусвідомлювані переживання суб’єкта, які
своєю чергою спричиняють формування деструктивних тенденцій психіки та
пережити травматичні події за допомогою терапії, щоб покращити психічний
та емоційний стан особистості.
Переживання травми завжди супроводжується яскраво вираженими
емоціями, фактором актуалізації для яких є емоціогенний стимул (зовнішній
або внутрішній). Психічна травма зазвичай носить емоційний характер, тому
вважається, що вона потребує водночас як внутрішнього, так і зовнішнього
стимулу. Різні за глибиною та значимістю події та ситуації залишають у
 38

душі людини індивідуально-неповторний зміст. Незначуща для людини

інформація швидко зникає з пам’яті людини, а інформація, сприйнята через
переживання, запам’ятовується надовго, у разі значимого переживання
(позитивного чи негативного) залишається на все життя.
 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Александровский Ю.А. Психогении в экстремальных ситуациях / .

Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И., Щукин Б.П. – М.:
Пресс, 1991. – 321 с.
2.Бадьина Н. П. Психологическая помощь ребенку, пережившему
психическую травму : [Методические рекомендации для педагогов-
психологов ОУ] / Н. П. Бадьина. – Курган, 2005. – 63 с.
3.Бермант-Полякова О.В. Посттравма: диагностика и терапия / О.В, Бермант-
Полякова. – СПб.: Речь, 2006. – 248 с.
4.Блінов О. А. Психологія бойової психічної травми [Текст] : монографія / О.
А. Блінов. - Київ : Талком, 2016. - 246 с
5.Блінов О. Організація надання психологічної допомоги
військовослужбовцям у воєнний час : монография. Київ : НАОУ, 2006. 80 с.
6.Вовканич М. Д. Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які
схильні до суїциду [Текст] : навч.-метод. посібник / М. Д.Вовканич -
Ужгород : УНУ, 2012. – 122 с.
7. Герман Д. Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки
насильства - від знущань у сім’ї до політичного терору [Текст] / д-р Джудіт
Герман ; з англ. пер. Оксана Лизак – 432 с.
8.Джонсон Д. Встановлення та збереження довіри. Практична психологія та
соціальна робота. 2003. №6. С. 22-29
9.Діагностика, терапія та профілактика медико-психологічних наслідків
бойових дій в сучасних умовах. [Методичні рекомендації] / Укладачі
д.мед.наук, проф. Волошин П.В. та ін. – Київ, 2014 – 67с.
10.Єна А. Актуальність і організаційні засади медико-психологічної
реабілітації учасників антитерористичної операції. Науковий журнал МОЗ
України. 2014. № 1 (5). С. 5-16
11.Інноваційні підходи до організації медико-психологічної допомоги
Післятравматичного стресового розладу. Методичні рекомендації / [О. С.
 40

Мусій, І. Я. Пінчук, О. О. Хаустова та ін.]. – Київ : УНДІССПН МОЗ України,

2014. - 32 с.
12.Кириленко Т. С. Психологія травмуючих ситуацій [Текст] : навч. посіб.
для студентів ВНЗ / Т. С. Кириленко. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Тараса
Шевченка,2014. - 135 с.
13.Литвиненко С. А. Психологія травми: трансгенераційний та
феноменологічний аспекти / С. А. Литвиненко, В. М. Ямницький //
Психологія: реальність і перспективи. - 2015. - Вип. 4. - С. 14
14.Луценко Ю. А. Особливості організації психологічного супроводу
внутрішньо переміщених осіб / Ю. А. Луценко // Соціально-педагогічна та
психологічна допомога сімям з дітьми в період військогово конфлікту:
навчально-методичний посібник. – К. : Агенство «Україна». – 2015. – С. 143-
149.
15.Мандзик Л. В. Соцiально-педагогiчна профiлактика суїцидальної
поведiнки у пiдлiтковому вiцi / Л. В. Мандзик // Науковий вісник
Національного університету біоресурсів і природокористування України. -
2015. - Вип. 220. - С. 258-262.
16.Мартинюк І. А. Психологічна травма та посттравма: сутність і способи
подолання [Електронний ресурс] / І. А. Мартинюк // Науковий вісник
Національного університету біоресурсів і природокористування України. -
2015. - Вип. 230. - С. 276-282.
17.Музиченко І. В. Психологічна травма: аналіз проблеми та шляхи
подолання / І. В. Музиченко // Роль психологічної служби системи вищої
освіти України у час суспільних трансформацій : матер. Всеукр. наук.-практ.
нонф. (Львів, 19- 20 травня 2017 р.) – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. –
С.119-123.
18.Оверченко А. І. Психологія травмуючих ситуацій [Текст] : навч. посібн. /
А. І. Оверченко ; Нац. акад. внутр. справ – К. : НАВС, 2013. – 179 с.
 41

19.Овсяннікова Я. О. Психологічна допомога дітям, які пережили психічну

травму внаслідок надзвичайної ситуації / Я. О. Овсяннікова // Право і
Безпека. - 2012. - № 1. - С. 317-321
20.Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія : підручник : у 2 кн. Кн. 1 :
Соціальна психологія особистості і спілкування / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К. :
Либідь, 2004. – 576 с.
21.Панок В. Г. Психологія життєвого шляху особистості : [моногр.] / В. Г.
Панок, Г. В. Рудь– К. : Ніка-Центр, 2006. – 280 с.
22.Прийменко В. Психолого-педагогічна допомога дитині в переживанні
гострої психологічної травми / В. Прийменко // Психолог. - 2007. - № 38.- С.
4-8
23.Профілактика порушень адаптації молоді до повсякденних стресів і
кризових життєвих ситуацій [Текст] : навч. посіб. / Нац. акад. пед. наук
України, Ін-т соц. та політ. психології ; за наук. ред. Т. М. Титаренко. - К. :
Міленіум, 2011. – 271с.
24.Профілактика посттравматичних стресових розладів: психологічні
аспекти. Методичний посібник / Упор. : Д. Романовська, О. Ілащук.
Чернівці : Технодрук, 2014. - 133 с.
25.Психологічна травма: аналіз та шляхи її подолання] / Н. Є. Гоцуляк // Збір.
наук. праць Національної академії Державної прикордонної служби України.
- 2015. - № 1. - С. 378-390.
26.Романчук О. Психотравма та спричинені нею розлади: прояви, наслідки та
сучасні підходи до терапії // НейроNEWS: психоневрологія і нейропсихіатрія.
- 2012. - № 1 (36).- 276 с.
27.Синьов В. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка. Загальні
основи корекційної психопедагогіки (олігофрено-педагогіки): підручник.
Київ : Вид-во НПУ ім. Драгоманова, 2007. – 107 с.
28.Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та
постконфліктний період : метод. рек. / Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В.
Залеська та ін. – Київ : МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 c.
 42

29.Тарабрина Н.В. Психология посттравматического стресса: Теория и

практика.-М.: Из-дво «Институт психологии РАН», 2009.-304с.
30.Титаренко Т. М. Такие разные дети / Т. М. Титаренко. – К. : Рад. шк., 1989.
– 144 с.
31.Титаренко Т. Сучасна психологія особистості. Київ : Марич, 2009. - 232 с.
32.Цимбалюк І. Психологічне консультування та корекція. Навчальний
посібник. Модульно-рейтинговий курс. Харків : Професіонал, 2009. - 544с.
33.Цицей Р. М. Психічна травма як наслідок пережитої людиною
надзвичайної ситуації / Р. М. Цицей // Проблеми екстремальної та кризової
психології. - 2013. - Вип. 13. - С. 258-265.