Реферат на тему:

«Рівні розладу особистості в різних психоаналітичних школах»

Львів-2023
 ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

Рівні розладу особистості в різних психоаналітичних школах..........................4

ВИСНОВКИ...........................................................................................................16

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................17

2
 ВСТУП

Психічні розлади особистості є важливим аспектом психічного

здоров'я, що впливає на якість життя і взаємовідносини людей. Особистість,
яка формується під впливом генетичних, нейробіологічних та
соціокультурних чинників, може піддаватися різноманітним розладам, що
виявляються у відхиленнях від стандартних норм поведінки та сприйняття.
Цей реферат спрямований на розгляд типів психічних розладів
особистості, їхніх причин та впливу на життєвий шлях і соціальні відносини.
Вивчення цієї проблематики важливо для підвищення усвідомленості
суспільства та розробки ефективних методів діагностики та лікування.
У цьому контексті варто розглянути роль психотерапії, фармакотерапії
та інших методів у впорядкуванні психічних розладів особистості. Також,
акцентується увага на важливості раннього виявлення та індивідуального
підходу до лікування, що може сприяти покращенню якості життя осіб із
психічними розладами.
Проведення аналізу різних аспектів психічних розладів особистості в
рефераті дозволить висвітлити складність цієї проблеми та сприятиме
збільшенню розуміння та толерантності в суспільстві стосовно людей із
подібними викликами.

3
 Рівні розладу особистості в різних психоаналітичних школах

Сутність структури характеру не може бути усвідомлена без розуміння

двох різних і взаємодіючих один з одним вимірів — рівня розвитку
особистісної організації і захисного стилю всередині цього рівня. Перший
вимір відображає рівень індивідуації пацієнта чи ступінь патології
(психотичний, межовий, невротичний, “нормальний”); другий — визначає
тип характеру людини (параноїдний, депресивний, шизоїдний тощо).
Хоча більшість аналітичних діагностів зараз розглядають етапи
розвитку дитини з меншим акцентом на драйви (потяги), відрізняючись цим
від Фрейда, психоаналітики ніколи серйозно не піддавали сумніву три його
положення: 1) існуючі психологічні проблеми є відображенням своїх
новонароджених попередників; 2) взаємодії в ранні роки створюють шаблон
більш пізнього сприйняття життєвого досвіду, і ми несвідомо розуміємо його
у відповідності з категоріями, які були важливі в дитинстві; 3) ідентифікація
рівня розвитку особистості — це кардинально важлива частина нашого
розуміння характеру людини.
У континуумі рівнів особистісної організації “психотичний — межовий
— невротичний” останній стосується найбільш емоційно здорових людей. В
роки Фрейда цей термін застосовувався до більшості неорганічних,
нешизофренічних, непсихопатичних і неманіакально-депресивних пацієнтів.
Багато людей, яких Фрейд описував як особистостей, які мають невроз або
його симптоми, були межової організації, а у деяких були періоди
психотичної декомпенсації.
Особи невротичного рівня зазвичай знаходяться в надійному контакті з
тим, що більшість людей називає “реальністю”. Вони не тільки не знайомі із
галюцинаціями чи маніакальними інтерпретаціями досвіду (за винятком
впливу органіки, хімії або посттравматичних ретроспекцій), а й також
вражають інтерв’юера чи терапевта порівняно незначною потребою у
неправильному з метою асиміляції, розуміння речей. Другий важливий
4
аспект диференціального діагнозу між невротичними і менш здоровими
людьми — природа їх труднощів. Історії пацієнтів, їхня поведінка в ситуації
інтерв’ю, як помічено раніше, свідчать про їх більш-менш успішне
проходження перших двох стадій (за Е. Еріксоном) — базової довіри і
базової автономії — і показують, що вони зробили кілька кроків у напрямку
до третьої стадії: ними придбані відчуття ідентичності й ініціативності.
Терапевти почали пропонувати нові діагностичні визначення, які
охоплювали б властивості людей, що живуть на межі між невротичними і
психотичними порушеннями характеру, і у 1980 р. термін “межовий” став
достатньо легітимним, щоб з’явитись у третьому виданні DSM (DSM–III
Американська психіатрична асоціація, 1980).
слідженням щодо межового розладу особистості надала теорія
об’єктних стосунків. Згідно з цією теорією у третій фазі (від восьми–дев’яти
місяців до трьох років життя дитини), яку М. Малер назвала фазою
“сепарації–індивідуації”, пізнання матері стає ключовим пунктом
роз’єднання “Я” від “не-Я” і дає змогу дитині вивчити часткові прояви самої
себе і навколишнього світу. В цьому віці пізнання світу переходить від
тактильної перцепції до зорової, яка надалі дає можливість розпізнавати
об’єкти. Сепарація образу “Я” є дуже травматичною, позаяк тягне за собою
усвідомлення власної ворожості стосовно матері та материнської ворожості
стосовно себе — базовим негативним переживанням є страх втрати любові
об’єкта. Тому якщо позитивного досвіду надто мало, а негативного — надто
багато, то від’єднання стає неможливим.
є використання ними примітивних захистів. При інтерпретації
примітивних захистів межових осіб вони на деякий час стають спокійнішими
і більш відкритими для емоційного реагування навіть тоді, коли заперечують
висновки лікаря, в той час як психотики, навпаки, демонструють ще більшу
тривогу і замкнутість.
На психотичному краю спектра — люди найбільш внутрішньо
спустошені і дезорганізовані. Тих пацієнтів, які, поза сумнівом, знаходяться у
5
стані психозу, діагностувати неважко: вони проявляють галюцинації,
безладність мислення, маячні ідеї тощо. Але попри те є багато людей, які
характерологічно знаходяться на психотичному рівні організації, хоча їх
внутрішній безлад не помітний на поверхні, якщо вони не є під сильним
стресом. По-перше, важливо розуміти захисти, які використовують
психотичні особистості. Це поринання у фантазії, заперечення, тотальний
контроль, примітивна ідеалізація і знецінення, примітивні форми проекції і
інтроекції, розщеплення і дисоціація. Ці захисти довербальні і дораціональні;
вони захищають психотичну особистість від архаїчного страху, настільки
всепоглинаючого, що навіть лякаючі викривлення, що створені самими
захистами, здаються меншим злом. По-друге, люди, особистість яких
організована на психотичному рівні, мають настільки великі складнощі з
ідентифікацією, що є не повністю впевненими в особистому існуванні. Ще
менше вони вважають своє життя задовільним. Вони глибоко розгублені на
рахунок того, хто вони такі.
ції, вони часто не знають, як інтерпретувати їх значення. Ранні
психоаналітичні формулювання, що стосуються труднощів, з якими
стикаються психотичні особи при прогнозуванні наслідків своїх помилкових
уявлень про реальність, підкреслювали енергетичний аспект дилеми,
говорячи про те, що вони витрачають забагато енергії на боротьбу з
екзистенціальним жахом і тому для оцінки реальності їм вже не вистачає сил.
Моделі Его-психології підкреслювали відсутність у психотичних
особистостей чіткої внутрішньої різниці між Ід, Его, Супер-Его, а також
різниці між спостерігаючим та переживаючим аспектами Его.
Одним з основних загальних діагностичних критеріїв розладів
особистості, представлених як у МКХ-10, так і в DSM-5, є суттєве відхилення
внутрішніх переживань і поведінки індивіда від загальноприйнятого
діапазону (норми). Це відхилення має проявлятися більш ніж в одній із таких
сфер: когнітивній сфері (характер сприйняття й інтерпретації предметів,
людей та явищ, формування відносин і образів «Я» та «інші»), сфері
6
емоційності (діапазон, інтенсивність та адекватність емоційних реакцій),
контролю потягів і задоволення потреб та сфері стосунків з іншими (манери
вирішення інтерперсональних ситуацій). Відсутність гнучкості, недостатня
адаптивність або інші дисфункціональні особливості в осіб із розладами
особистості спостерігаються в широкому діапазоні особистісних і соціальних
ситуацій, унаслідок чого спостерігається дистрес або негативний вплив на
оточення.
Окрім загальних особливостей, притаманних особистісним розладам як
таким, кожен із таких розладів має окремі характеристики. Розглянемо їх
нижче.
Параноїдний розлад особистості характеризується надмірною
чутливістю до невдач, нездатністю пробачати образи, підозрілістю та
схильністю до неправильного сприйняття дійсності шляхом тлумачення
нейтральних чи дружніх дій оточуючих як ворожих або зневажливих.
У таких осіб часто спостерігається вперта впевненість у власній правоті,
завищена самооцінка й надмірна зарозумілість. Такі особи схильні до
необґрунтованих підозр щодо невірності шлюбного чи сексуального
партнера й часто охоплені роздумами про несуттєві «законспіровані»
тлумачення подій, що відбуваються з ними чи у світі взагалі. Інші підозри
можуть стосуватися надійності друзів (компаньйонів), шкоди, експлуатації
чи обману, які нібито здійснюють оточуючі. Параноїдні особи неохоче
відкриваються іншим через невиправданий страх, що це буде використано
проти них.
Для шизоїдного розладу особистості характерні слабкість
прихильностей і соціальних контактів, схильність до фантазування,
відлюдництва і самоаналізу, а також обмежена здатність виражати почуття
й відчувати задоволення. Шизоїдні особи часто виявляють незначний інтерес
до сексуальних контактів (або зовсім не виявляють), віддають перевагу
усамітненій діяльності й мають незначну кількість близьких друзів та
довірливих зв’язків (або зовсім не мають). Вони зазвичай отримують
7
задоволення лише від невеликої кількості видів діяльності (або не отримують
задоволення від жодного виду діяльності взагалі). Такі особи часто
проявляють емоційну холодність, відстороненість або сплощену
афективність і видаються байдужими до похвали чи критики.
Шизотиповий розлад особистості описаний у DSM-5 як «первазивна
модель соціального й міжособистісного дефіциту, відміченого гострим
дискомфортом та зниженою здатністю до формування близьких стосунків;
особа при цьому відчуває когнітивне й перцептивне викривлення, а також
проявляє ексцентричність у поведінці, що починається з раннього юнацького
віку і є представленою в різноманітних контекстах». Основні симптоми цього
розладу включають дивні уявлення або магічне мислення, що впливають на
поведінку людини іє несумісними із субкультуральними нормами
(наприклад, віра в телепатію, ясновидіння); дивне мислення і мовлення
(наприклад, багатослівність, метафоричність, надмірна деталізація);
підозрілість або параноїдні ідеї; незвичний перцептивний досвід, у тому
числі тілесні ілюзії; дивну, ексцентричну поведінку або зовнішність;
неадекватний або оглушений афект; відсутність близьких друзів чи знайомих
(окрім родичів); надмірну соціальну тривожність, що пов’язана, швидше,
з параноїчними страхами, ніж з негативними судженнями про себе.
Як було сказано вище, у МКХ-10 шизотиповий розлад включений до
блоку розладів шизофренічного спектра. Значною мірою це зумовлено тим,
що для цього розладу можуть бути характерні епізодичні транзиторні
квазіпсихотичні епізоди з ілюзіями, галюцинаціями та маячними ідеями.
Крім того, деякі дослідження вказують на можливість наявності спільної
генетичної основи шизотипового розладу й шизофренії.
Описані вище три розлади особистості входять до складу кластера
А в DSM-5 і мають загальну назву «дивні або ексцентричні розлади».
Спільними рисами розладів цього кластера є соціальна незграбність та
ізоляція, а також викривлене мислення.

8
 Кластер В (театральні, емоційні або нестійкі розлади) охоплює
антисоціальний, межовий, істеричний і нарцисичний розлади особистості.
Спільною характеристикою цих розладів є проблеми із самоконтролем
(імпульсивність) та емоційною регуляцією.
Антисоціальний (дисоціальний) розлад особистості характеризується
зневажливим ставленням до соціальних норм, байдужістю до оточуючих,
імпульсивністю, агресивністю і вкрай обмеженою здатністю до формування
прихильностей. Такі особи погано переносять невдачі і легко піддаються
агресії (у тому числі вдаються до насильства), схильні звинувачувати інших,
брехати й наводити правдоподібні пояснення своєї поведінки, яка призводить
до конфлікту із суспільством. Поведінка антисоціальних індивідів важко
піддається змінам на основі досвіду. Застосування покарань зазвичай не
допомагає, адже вони не відчувають провини.
Антисоціальний розлад особистості, як і всі інші, може буде
діагностований починаючи з 18 років, однак з’являється дедалі більше даних,
які вказують на формування в дитячому та підлітковому віці стійких розладів
поведінки, що згодом переростають у цей розлад. Прояви ворожої,
агресивної поведінки у дітей в таких випадках включають в себе знущання
над тваринами, ворожі дії стосовно інших дітей (залякування, булінг),
влаштування пожеж, крадіжки тощо.
Для емоційно нестійкого розладу особистості, згідно з МКХ-10,
характерні схильність до імпульсивних дій без огляду на наслідки, спалахи
емоцій, непередбачуваність настрою, нездатність контролювати «вибухову»
поведінку. Відмічається конфліктність, особливо коли оточуючі критикують
чи намагаються зупинити імпульсивні вчинки. У класифікації виділяють два
типи розладу: імпульсивний тип, що характеризується більшою мірою
емоційною нестабільністю і нестачею емоційного контролю, і межовий тип,
для якого додатково характерні розлади самосприйняття і внутрішніх
устремлінь, хронічне відчуття порожнечі, напружені та нестабільні між-

9
особистісні стосунки, а також тенденція до саморуйнівної поведінки (у тому
числі суїцидальна поведінка).
Описаний у DSM-5 межовий розлад особистості характеризується
схильністю докладати надмірних зусиль з метою уникнути реальної чи
надуманої загрози бути покинутим, розладами ідентичності (нестійкість
образу «Я»), схильністю до імпульсивної поведінки у сферах, які можуть
бути ризикованими (зловживання психоактивними речовинами ПАР,
систематичне переїдання, порушення правил дорожнього руху тощо),
а також афективною нестійкістю і суїцидальною поведінкою. Міжособистісні
стосунки таких осіб являють собою чергування крайнощів – ідеалізації та
знецінення. У цілому характеристика цього розладу, згідно з DSM-5, подібна
до межового типу емоційно нестійкого розладу особистості в МКХ-10.
Істеричний (гістріонний) розлад особистості характеризується
схильністю до драматизації, театральної поведінки, надмірної емоційності,
а також навіюваністю (сугестивністю), егоцентризмом і постійним бажанням
бути в центрі уваги й мати успіх. Такі особи відчувають дискомфорт, коли не
перебувають у центрі уваги. Їхня поведінка часто має надмірно звабливий
характер, вони використовують зовнішність для привертання уваги
і проявляють поверхневі, неглибокі емоції, що швидко змінюються. Свої
міжособистісні стосунки схильні вважати більш близькими (інтимними), ніж
вони є насправді; значною мірою це пов’язано з небажанням бути самотніми.
Для нарцисичного розладу особистості, згідно з DSM-5, характерні
неадекватно завищена самооцінка, віра у свою «винятковість», потреба
в надмірній похвалі, демонстрація зверхньої поведінки й ставлення до інших.
Такі особи часто використовують оточуючих для досягнення власної мети, не
вміють співчувати, заздрять іншим і вірять, що й ті заздрять їм. Їх можуть
охоплювати фантазії про необмежений успіх, владу, красу чи ідеальне
кохання.

10
 Нарцисичним особам дуже важко усвідомлювати, що їхні можливості є
такими самими, як у решти людей: у таких випадках вони зазвичай
відчувають гнів або сором, що може вилитися в агресію щодо оточуючих.
У МКХ-10 до складу класу «інші специфічні розлади особистості
(F60.8)», окрім нарцисичного, входять іще 5 типів розладів особистості. Їх
доцільно коротко охарактеризувати.
Ексцентричний розлад особистості характеризується надцінним
ставленням до своїх звичок і думок і фанатичною впертістю у відстоюванні
власної правоти. Для розгальмованого («нестримного») розладу
особистості притаманний поганий контроль над потребами, потягами й
бажаннями; для незрілого (інфантильного) – відсутність емоційної рівноваги
і проявляння «дитячих» рис. Пасивно-агресивний розлад
особистості виявляється у вигляді загальної похмурості, схильності до
суперечок, гніву й заздрості щодо більш успішних людей,
а психоневротичний – у вигляді підвищеної збудливості у поєднанні із
вираженою схильністю до виснаження і зниженою працездатністю.
Уникаючий, залежний та обсесивно-компульсивний розлади
особистості згруповані в DSM-5 у кластер С і мають назву «тривожні й
панічні (боязливі) розлади». Загальною рисою розладів цього кластера
є високий рівень тривоги.
Уникаючий (тривожний) розлад особистості характеризується
відчуттям внутрішнього напруження, наявністю похмурих передчуттів,
відсутністю відчуття безпеки й комплексом неповноцінності. Притаманні
також уявлення про власну непривабливість, соціальну незграбність,
у зв’язку з чим виникає страх приниження, висміювання або відкидання, що
стримує індивіда від соціальної або професійної взаємодії, пов’язаної зі
значимими міжособистісними контактами. У соціальних ситуаціях (особливо
нових) такі особи скуті й переживають через можливість критики або
неприйняття. Загалом особи із цим розладом особистості намагаються
уникати соціальних ситуацій і міжособистісної взаємодії.
11
 Залежний розлад особистості (розлад типу залежної
особистості) проявляється у глибокому пасивному підпорядкуванні
оточуючим у прийнятті великих і малих рішень, у страху самотності, відчутті
безпомічності й некомпетентності, а також у пасивній згоді з бажаннями
оточуючих і слабкій реакції на вимоги повсякденного життя. Перспектива
піклуватися про себе самостійно викликає у таких осіб неадекватну кількість
страхів і переживань, і тому у разі розриву близьких стосунків вони
терміново шукають нових стосунків, які могли б служити джерелом
допомоги та підтримки. Через страх бути покинутими залежні особи
зазвичай не ставлять партнеру жодних вимог і підпорядковують власні
потреби потребам інших людей.
Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад
особистості характеризується невпевненістю у собі, надмірною
педантичністю, стриманістю і увагою до деталей, обережністю та впертістю.
Такі особи зазвичай вимагають від інших, щоб вони робили все точно так
само, як вони, і відмовляються від співпраці, якщо хтось на це не
погоджується. Через свій перфекціонізм таким індивідам складно доводити
роботу до кінця вчасно: вони губляться в деталях. Можлива поява
нав’язливих думок і потягів до дій, які, однак, не досягають тяжкості
обсесивно-компульсивного розладу.
Говорячи про появу розладів особистості через погляди гуманістичної
школи, варто зазначити, що після задоволення базових потреб людина стає
мотивованою до задоволення вищих потреб. Проте, інколи можливі ситуації,
коли більш високі потреби задовольняються у стані, коли залишаються
актуальними потреби нижчі. Цей випадок А.Маслоу інтерпретує як
недостатню “олюдненість”, тобто недостатньо ефективний процес
повноцінного розгортання, актуалізації закладених в людині специфічних
характеристик, розвитку її потенційних можливостей.
Процес формування і подальшого розвитку людської особистості
можна назвати процесом олюднення, внутрішнім змістом якого є
12
задоволення потреб людини через реалізацію відповідних мотивацій. Отже,
психічне здоров’я є стан олюдненості, тобто – свідчення “нормально”
ефективного тривання процесу задоволення потреб і актуалізації
індивідуальної специфіки особи у процесі цього задоволення. А значить,
невроз, психічні розлади можуть розглядатися як ознака недоолюдненості,
неефективності чи затримки процесу актуалізації специфічного у людині. «У
цьому словниковому конструкті [недоолюдненість] основний акцент
робиться на явищі втрати або недостатньої актуалізації людиною своїх
здібностей і можливостей, що, цілком очевидно, підлягає і доступно
вимірюванню. Це явище легше піддається сторонньому спостереженню,
спостереженням за поведінковими проявами, і тому його набагато легше
досліджувати, ніж, наприклад, тривогу, компульсивність або регресію”.
Маслоу вважає однією з причин появи психіатричної симптоматики
порушення процесів самоактуалізації людини. Невроз можна вважати
помилкою особистісного зростання, кризою олюдненості. На його думку,
“Це є втратою того, чим людина могла би стати за своїм біологічним
призначенням, – якщо, звичайно, у неї не було об’єктивних перешкод для
зростання та розвитку». Щодо питань прогнозу розвитку особистості з
явищами недоолюдненості (наприклад, неврозами), то ці процеси можуть
бути як придатними до повернення, так і непридатними. «Так, наприклад,
параноїк викликає у нас набагато менше оптимізму, ніж, скажімо, милий
істерик».
Розлади особистості у когнітивно-поведінковому напрямку можна
розглянути через теорію особистісних конструкторві Джорджа Келлі.
Особистісний конструкт – це ідея або думка, яку людина використовує,
щоб усвідомити, пояснити чи передбачити свою поведінку. Приклади
особистісних конструктів, які людина використовує у повсякденному житті:
«врівноважений – неврівноважений», «розумний – безглуздий», «чоловічий –
жіночий», «релігійний – атеїстичний» тощо. Таким чином, особистість — це
система організованих особистих конструктів, у яких переробляється
13
(сприймається й інтерпретується) особистий досвід людини. Структура
особистості у рамках даного підходу розглядається як індивідуально
своєрідна ієрархія конструктів. Тобто, система конструктів людини
організується у пірамідальну структуру, де її складові (конструкти)
знаходяться або у суперординатній, або у субординатній позиції.
Кожний конструкт має «дихотомію» (два полюси):
«спортивнийнеспортивний», «стриманий-нестриманий» тощо. Людина
вибирає той полюс дихотомічного конструкта, той результат, який має кращу
прогностичну цінність. Когнітивний підхід до особистості лише у вузькому
колі подій (конструкт «спортивний-неспортивний»), тоді як інші мають
широкий діапазон застосування (наприклад, конструкт «добрий-злий»).
Відповідно до даної метафори, Келлі описує людей як учених, котрі
формулюють гіпотези про навколишній світ у формі особистісних
конструктів, потім перевіряють свої припущення на практиці. Якщо
конструкт допомагає чітко прогнозувати поведінку, людина збереже його
надалі, і навпаки. Отже, дієвість конструкта перевіряється з погляду його
прогностичної ефективності, а поведінка людини визначається тим, як
людина прогнозує майбутні події. Змінити свої конструкти дуже важко, іноді
неможливо, і тому людина прагне змінити інших людей, щоб ті відповідали її
конструктам.
Психічні розлади виникають у людини тоді, коли не спрацьовують
особистісні конструкти – людина не може прогнозувати події, потерпає від
невдач. Коли людина переживає труднощі у прийнятті навіть дріб’язкових
рішень – виникає депресія. Задача терапевта – допомогти людям змінити
конструкти, апробувати нові гіпотези, інтерпретувати ситуацію і стати більш
ефективною людиною.
Люди розрізняються за змістом і кількістю доступних їм конструктів,
за складністю організації системи конструктів і тим, наскільки ці системи
відкриті змінам. Джордж Келлі виділяє два типи особистостей: когнітивно
складна (особистість, у якої є велика кількість конструктів) і когнітивно
14
проста (з невеликою кількістю конструктів). Когнітивно прості особистості
розглядають інших людей та довколишній світ, базуючись на невеликій
кількості конструктів.
Когнітивно прості люди мають усталені погляди щодо інших людей,
ігнорують інформацію, яка суперечить їхнім уявленням. Вони прості в
спілкуванні, володіють бідним репертуаром соціальних ролей. Когнітивно
прості суб’єкти не помічають відмінностей між собою та іншими людьми,
вони прагнуть знайти підтвердження тому, що інші схожі на них, їхні
соціальні прогнози неефективні.
Когнітивно складними вважають тих людей, які використовують
достатньо складну і диференційовану систему конструктів. Вони чітко
розрізняють себе та інших, розглядають людей у багатьох ракусах, їхні
уявлення про інших складні та диференційовані, вони помічають тонкі
нюанси поведінки інших людей, не ігнорують різноманітні суперечності, їхні
соціальні прогнози значно надійніші.

15
 ВИСНОВКИ

Існує широкий спектр розладів особистості, таких як шизоїдний,

невротичний, ананкастичний і багато інших. Кожен з них має унікальні риси
та впливає на особистість по-різному.
До спричинення розладів можна віднести те, що багато розладів
особистості мають комбіновану природу, включаючи генетичні,
нейробіологічні, психологічні та соціокультурні чинники.
Говорячи про вплив на функціонування особистості, то розлади
особистості можуть значно ускладнити соціальне, професійне та особисте
функціонування людини. Вони можуть викликати конфлікти у
міжособистісних відносинах, ускладнювати адаптацію до змін та впливати на
якість життя.
Лікування розладів особистості вимагає індивідуального підходу та
врахування конкретних особливостей кожної людини. Терапія може
включати психотерапію, фармакотерапію, підтримку спільноти та інші
методи.
Розлади особистості часто розпізнаються на пізніших етапах життя, але
раннє виявлення та втручання можуть значно полегшити процес лікування та
поліпшити прогноз.
Загалом, розуміння та усвідомлення різних типів розладів особистості
важливо для налагодження ефективного лікування та підтримки людей, що
стикаються з цими проблемами.

16
 СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коваль, І. (2019). Особистість і розлади особистості в сучасній

практиці лікування. Збірник наукових праць "Проблеми сучасної
психології", (29). URL: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2015-29.%p
2. Михайлюк Л.М. Розвиток особистості в гуманістичній психології А.
Маслоу та К. Роджерса // УДК 159.9.019 // 2017, с.16-19
3. Павленко Т.М. Розлади особистості: розвиток уявлень, сучасні
класифікації, погляди на терапію, 2018 URL:
https://health-ua.com/article/36225-rozladi-osobistost-rozvitok-uyavlen-
suchasnklasifkatc-poglyadi-na-terapyu
4. Психоаналіз: навч. посіб. / Я. Т. Багрій. — К.: ДП “Вид. дім
“Персонал”, 2015. — 138 с. — Бібліогр. : с. 135–137. (с. 38-48) URL:
https://portal.iapm.edu.ua/portal/media/books/356685acc416465aac2087
3842675fa6.pdf
5. Столяренко О. Б. Психологія особистості. Навч. посіб. – К.: Центр
учбової літератури, 2012. – 280 с. (с. 42-44) URL:
https://core.ac.uk/download/pdf/159118753.pdf

17