ФЕНОМЕН НАРЦИСИЗМУ

В ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ

ІРИНА ВАСИЛИК
ЛЬВІВ – Київ
2020
 БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ
“Я / МИ” в різних культурних контекстах
 До другої світової війни на Заході високо
цінувалась приналежність до общини.
 Впродовж віків існував загальний,
широко розповсюджений страх (голоду,
війни та ін.), який стимулював потребу в
консолідації і виборі структурованої
організації, і перевага віддавалась
швидше інституціям, ніж індивіду (особі,
персоні).
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах
 З 1950-х років зросла увага до
окремо взятого індивіда, його
креативності, можливості реалізувати
власний потенціал.
 Було надано цінності агресивності
та бунтарству, як способу
позбавлення від обов'язків (сімейних,
інституційних) та відновленню своїх
прав, як вираження своєї автономії.
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах
 На соціальному рівні бунтарство
молоді в 1960-х рр. вилилось у
виникненні підпільної культурної
революції.
 З 1970-х-1980-х років, коли всі
зовнішні фактори консолідації та
базові цінності почали валитись,
суб'єкт взяв на себе роль творця
смислового наповнення.
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах
 З цього часу турбота про самого себе та

свій імідж перетворилась в тему, що

формує соціальний і культурний контекст, і
стала ключем до розуміння всіх нових
інтересів – від безперервної освіти до
культуризму, від соціально-політичної
фрагментації до недовговічності
співіснування.
 Всі ці грані одного і того ж тренду –
турботи за своє Self, - дозволили Lasch
(1978) говорити про “нарцисичне
суспільство”.
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах

 Культурна перспектива цих процесів є в

звільненні себе від тенет приналежності, що
надто придушують та в спробі можливості
автономії і креативності для досягнення
власної унікальності.
 Йшла еволюція індивідів від
конфлюентних контекстів до “нарцисичних”
стосунків, створених з крихких, неясних і
поламаних зв'язків.
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах

 Сучасне покоління молодих людей

називають “емоційними сиротами”, а
їхня крихкість приймає форму утруднень
у формуванні значимих та тривалих
стосунків, та в безперервних коливаннях
між залежністю і автономією: я не можу
жити з тобою і не можу жити без
тебе.
БАЗОВА МОДЕЛЬ СТОСУНКІВ : “Я / МИ” в різних культурних
контекстах

 Сьогодні в розмові про нарцисизм треба

мати на увазі, що це не є питанням набуття
автономії (знаменита молитва Перлза: “Я –
це я, а ти – це ТИ”), а швидше питанням
крихкого нарцисизму, що виникає з
невизначених стосунків, які не мають під
собою стабільної основи, і почасти
закінчуються пограничною, асоціальною чи
аутистичною девіацією.
 Нарцисизм в гештальт-терапії:
діагностичні орієнтації
 Підтримуючи термін “нарцисизм”, що
по визначенню досить розпливчатий
на семантичному рівні, але
використовується в звичайному
лексиконі психотерапії, можливо було
б набагато точніше говорити про
нарцисичну “орієнтацію” вслід за
П.Гудманом.
 В термінології Гештальт-терапії (ГТ)
нарцисист як тип не існує, було би
правильніше говорити про конкретну
модальність переривання циклу контакту,
маючи на увазі ретрофлексію.
 Згідно з Фромом, нарцисизм є клінічною
категорією: це визначення, що його ми
присвоюємо досвіду Self.
 Нарцисична особистість – це той, хто не
здатний підтримувати інтимні стосунки, той,
кого здорова конфлюенція вводить в стан
неспокою.
 Те, що гештальтисти описують як
нарцисичну орієнтацію, психоаналітики та й
деякі інші назвали б страхом симбіозу.
 Нарцисичних суб'єктів лякають здорові
стосунки: іншими словами, їм важко
підтримувати здорову конфлюенцію.
 Це є причиною того, чому неможливий
успішний психоаналіз таких пацієнтів: вони не
можуть витримати здорову інтроекцію, яка, в
свою чергу, потребує здорової конфлюенції.
 А в Гештальт-терапії не шукають і не
потребують інтроекції.
 Людина нарцисичної орієнтації може
фантастично описати будь-кого, терапевта,
чи самого себе, але не може промовити “МИ”.
 Він звертається по допомогу, бо страждає
від самотності: досить часто не отримує
задоволення з сексуальної точки зору і
втрачає своїх друзів.
 Проблема роботи з таким пацієнтом в тому,
що йому важко прийняти від терапевта те, що
йому невідоме.
 З технічної точки зору в терапії добре
якомога частіше застосовувати “МИ” -
(“Що ми можемо зробити?”).
 Фром виділяє декілька видів нарцисичних особистостей:

 Ретрофлексивний тип (надто рано

покинутий конфлюентною матір'ю );

 Аутистичний тип (відсутність досвіду

первинної конфлюенції з матір'ю);

 Конфлюентний тип (занадто пізно

залишений надмірно конфлюентною
матір'ю).
 Для того аби зрозуміти зрив контакту
(патологію) несхематичним чином, в рамках
діагностичної парадигми ГТ, треба мати на
увазі два контексти: теорію циклу контакту і
теорію Self.
 Аналіз Фрома розташовує нарцисизм в
теорію цикла контакту, виділяючи конкретний
зрив – ретрофлексію.
 Зрив контакту стається тому, що суб'єкт
наділений тілесним сприйняттям (часто не
знаючи про це) того, що його середовище
надто мале, аби вмістити його.
 А попередньо активована енергія
ретрофлексується, і скеровується на його
власне тіло. Це сприйняття (грандіозний
організм/мале середовище) ґрунтується на
розладі Personality – функції Self (відсутність
сприйняття себе в функціональному змісті, а
також своєї історії в світі).
 У відповідності до феноменологічної
матриці ГТ, ефективна терапевтична
процедура полягає в тому, аби описати та
виявити в історії минулого таку сімейну
динаміку, в якій був отриманий механізм
зриву.
 Згідно Е.Польстеру, можна стверджувати,
що кожен зрив заслуговує написання
новели… сімейної новели.
 Бо в такій новелі, задіяна динаміка
стосунків відображає динаміку первинної
соціалізації, яка повертає нас до історії сім’ї.
 У випадку нарцисичного (ретрофлексивного)
стилю стосунків цей генезис торкається сім´ї,
в якій (на рівні Personality-функції) наявний
порушений альянс між одним з батьків та їх
дитиною – вони живуть так, ніби їхні
асиметричні стосунки були симетричними, і
контекстуально або виключають другого з
батьків, або протистоять йому (чи їй). І цій
особі в процесі порушених стосунків
дістається дитячий досвід та дитяча модель
поведінки, а від дитини очікують отримання
дорослого досвіду і дорослої поведінки.
 З-за того, як до нього відносяться, дитина
не сприймає своїх реальних потреб: один з
батьків сприймає його не як того, про кого
треба турбуватись, а як того, хто здатен
самостійно впоратись з власними
деприваціями, зі своїми власними
перерваними мріями.
 Дитина вчиться жертвувати часточками
себе і приносити задоволення одному з
батьків: іншими словами, йому прийдеться
відмовляти собі в чомусь, щоб в очах
батька (матері) досягнути бажаного образу.
 Ті свої частини, що дитина не може виразити
і які розвертаються проти нього ж, вона
переживає як неадекватні (батькам ці частини
не подобаються), а тому видаються йому
потворними й можливо мерзенними.
 За ці жертви дитину нагороджують
брехливими підтвердженнями його границі
контакту: відчуттям унікальності, грандіозності
спасителя (те, чого його вчила відчувати
його мама, підносячи його над своїм
партнером), надаючи йому психологічно
центральне місце, і він був зобов'язаний знати
все на світі, а решта – не важливо.
 Недостатність контакту з іншим з батьків
виявиться згубним для росту дитини;
- для хлопчика - відсутність контакту з
батьком, як правило, змусить його відчути,
що на нього не розповсюджуються правила
та обмеження, і разом з цим, пережити
глибоке відчуття “страху-і-привабливості”
по відношенню до зустрічі з ним;
- для дівчинки - разом з відчуттям
“заперечення-несхвалення” її власної
жіночості, її не покине глибоко вкорінена
туга за материнським тілом.
Послання одного з батьків такій дитині
звучатиме приблизно так:
“Не будь тим, хто ти є, а будь тим, яким
мені треба, щоб ти був, і я любитиму тебе”.

Емоційне життя “нарцисиста” позначене

спотвореною, початковою і безперервною
конфлюенцією, яка стає джерелом
болісного страху кожного нового контакту,
що відчувається як ще один досвід
“удушення” та принесення жертви іншому
 В кожному новому виді стосунків
“нарцисист” не буде відчувати довіри до
оточуючого (яке розглядається ним як щось
вкрай обмежене і не здатне його вмістити).
Тому, у випадку незгоди, він або не виразить
її і втече від стосунків (пірнає “під воду”), або
ж високомірно відкине іншого.
 Він щоразу повторює (собі та іншим), що він
ніколи і ні в кому не має потреби.
 З такими стосунковими ранами його
емоційне життя перетвориться в область
страждання і за себе, і за інших (хоча як
професіонал може досягати вагомих успіхів)
 В 1950-х рр. класичний психоаналіз
зіштовхнувся з труднощами: якщо раніше
терапевти звикли до людини з провиною, а
виявилась непідготовленість до нового типу
особи – людини трагічної.
 Основні інтервенції психоаналітичного
методу – інтерпретація і повернення до
первинних стосунків в дитинстві –
неприйнятні для нарцисичних клієнтів, бо
сприймаються ними як принизливі, а тому
невиносимі.
 Гештальт-терапія була визнана моделлю
прийнятною для застосування також і
нарцисичних, і межових клієнтів: терапевт
залишається “тут і зараз” по відношенню до
стосунків та переживань пацієнта,
допомагає йому відновити його здорову
агресію, оцінити досвід, втілити його
стосункову інтенціональність.
 “Щоб мене вилікувати треба буде 12 таких
як Ви” – вигук з уст нарцисичного клієнта,
що його може почути терапевт.
 Ціллю терапевтичної роботи з нарцисичним
клієнтом є відновлення здатності вступати в
здорову конфлюенцію. Процес може бути
розділений на два етапи.
 1 етап полягає в тому, аби виробити та
отримати здатність бачити іншого і подолати
болісний страх приналежності. Це стає
можливим за рахунок подолання
ретрофлексивного блокування, з-за якого
переривається розвиток любого досвіду
стосунків, бо таким особам заважає їх
боязнь довіряти.
 Бачити терапевта як “ТИ”, котрому можна
довіряти, буде важливим кроком.
 В подальшому він зможе переживати і
сприймати терапевтичні взаємовідносини
як “ спільно створену історію ”.
 2 етап клінічної роботи включає научання
здоровій конфлюенції в асиметричних
стосунках, що передбачає отримання
допомоги таким чином, аби не виникло
відчуття недовіри.
 Робота з personality-функцією Self:
поміж симетрією та асиметрією
 У відповідності з установленою
клінічною практикою в гештальт-терапії
терапевтичний процес починається з
роботи над порушенням Personality-
функції.
 Нарцисичний клієнт починає терапію,
але не рахує себе пацієнтом. В нього є
непохитне сприйняття оточуючого
середовища як чогось дрібного, малого,
не здатного вмістити його.
 Тому, на першому етапі, він намагатиметься
залишатись з терапевтом на рівних позиціях,
іноді навіть відкрито ігнорувати його.

 Найчастіші його пояснення мети терапії:

 пізнання того, як функціонує психотерапія,
 інтерес знайти когось для обговорення себе
без вислуховування контр-аргументів,
 навіть бажання надати терапевту нові
матеріали для майбутньої статті, тощо.
 В дійсності , він намагається тестувати
терапевта, та переконатися чи дійсно він
відрізняється від людей, що турбувались
за нього в його первинних стосунках, і чи
зможе терапевт витримати всі його грані, в
тому числі й такі, що ранять?.
 З цієї причини він буде виставляти
власні сильні сторони (в культурній,
економічній чи будь-якій іншій царині),
дискредитуючи терапевта або навіть
виражаючи презирство до нього (часто
навіть в незавуальованій формі).
 Або клієнт може повідомити про проблеми з
коштами (хоча в ході сесії розповість про
недавнє вдале придбання чогось коштовного);
 Також може спробувати заплатити більше,
ніж потрібно (бо він не поважає
професіонала, що просить таку незначну
суму за надані послуги);
 Або може між іншим, з єхидністю
прокоментувати угоду: – “Який зміст в
бажанні допомогти клієнту і отримати за це
платню?”
 Розмежувальна лінія між терапією та
життям у випадку нарцисичних клієнтів
повинна завжди залишатись чистою та
недоторканною.
 Інша ділянка, що може перетворитися на
поле бою – правила терапевтичного сетінгу.
 “Чи правда, що поза сесією розмова може
виявитись більш спонтанною та
ефективною? ”- може вигукнути клієнт. І цей
аргумент може приймати різні форми.
 Буває так, що терапевт ризикує бути
спокушеним клієнтом.
 Також терапевт може легко піддатись його
лестощам, бо той надто вправний та
досвідчений на соціальному рівні.
 Ймовірно, що з-за порушення стосунків та
відсутності зв'язків з батьківськими
фігурами, чоловіки частіше схильні до
порушення правил (недотримання часу
початку і завершення сесій), тоді як жінки
будуть притримуватись улюбленої чарівної
батьківської фігури, аж до ігнорування свого
прагнення бути неординарними.
 Терапевт повинен залишатись на свому
власному терапевтичному місці (Personality-
функція), не дозволяючи собі потрапити під
вплив нарцисизму (“Я такий супер, оскільки
мене вибрав особливий клієнт”),
 Не повинен засмучуватись з-за
несхвалення (“можливо я не настільки
класний, як він”),
 Не має хвилюватись з приводу проявів
спокушування ( “Яким чином ти можеш
зрозуміти мене краще за мого партнера?” –
може вигукнути клієнт) і т.д.
 Якщо терапевт уникне цих ризиків -
йому, можливо, вдасться
співпереживати величезному
стражданню нарцисиста, а також твердо
і з необхідною повагою встановити
границі, не використовуючи навіювання
в дусі “супер-его” (в терапії такі речі
заборонені) та не принижуючи клієнта
відношенням до нього як до капризної
дитини.
 В процесі знайомства з життєвим досвідом
терапевту бажано надавати пріоритет тим
переживанням клієнта, що приводять в
феноменологічну область болі, сміливості і
роздратування, відкладаючи фокусування на
почуттях, які сприяють неадекватності (тобто,
приниженню, безпомічності, конкуренції, та ін.).
 Часто буває так, що після вираження
несхвалення чи навіть ненависті клієнтом
рухає тілесне відчуття вдячності по
відношенню до терапевта, який підтримав його
в якийсь момент, і той можливо ризикне
поділитись принизливим досвідом.
Відчуваючи, що до нього відносяться з
повагою і розумінням, навіть після
проявів агресії, та відчуваючи надійну
та стійку присутність терапевта, він
зможе сформувати основу для
усвідомлення своїх глибоких ран і
фактичного визнання того, що він є
пацієнтом і проходить терапію.
 Робота над id-функцією: кохає мрію
безтілесну, за плоть він привида сприймає
 Порушення Id-функції в нарцисичному
клієнті може проявлятись в різних формах:
наприклад, з десенсибілізацією і ретро-
флексією, що викликає хронічну тілесну
напругу.
 Самопожертва частинами свого Self в
минулій історії стосунків означає втрату
контакту зі своїм тілом і своїм власним Self.
 Щоб відновити Id-функцію, може
виявитись корисним почати з пропозиції
клієнтові сконцентруватись на власному тілі,
відновити “Self, яке вміє концентруватись”.
 Якщо він сприйме таке запрошення як
шлях до релаксації, то таким чином він
навчиться слухати власне тіло (і самого
себе), і перетвориться в активного
протагоніста терапевтичного процесу (в
противагу пасивності методу вільних
асоціацій, який би він міг сприйняти як
принижуючий).
 В процесі слухання самого себе він
поступово ввійде в контакт з тими своїми
частинами, які були небажаними для
батьківської фігури і тому вважались
брудними, огидними і принизливими.
 Його інфантильна ідеалізація матері буде
зруйнована, і для нього почнеться болючий
шлях відкриття того, що любов до нього не
була безумовною, а була подобою любові до
фігури мрії.
 З пізнанням самого себе помирає мрія і
вмирає образ.
Робота над ретрофлексією: а навколишнє
середовище стає… Великим!
 Ретрофлексування, замість того, аби
приступати до самовираження в повній мірі в
циклі контакту, перетворилось в несвідому
звичку уникати страждання від поступки
будь-кому іншому і, відповідно, ризику бути
відкинутим та дискредитованим.
 Цей спосіб (за Гудманом) дає нам відчути,
що ми були “обійдені” або виключені з
середовища.
 Відчуття самотності доволі потужні, але
клієнт відчуває набагато більше страждань
від поступків.
 Робота над ретрофлексією виявляється
складною саме тому, що вона виникає
несвідомо і виробляє інші види поведінки з
допомогою жестів (або й “замість” жестів),
котрі повинні виражати протилежне.
 Для того, аби підвищити чутливість
клієнта до його ретрофлексивної манери,
можна почати з питання (за декілька
хвилин до закінчення сесії) про те, Яке
слово він не промовив, Який жест не
зробив, Яку вимогу не пред'явив.
 Відповіді на ці питання надають цінну
інформацію про досвід, який викликав в
нього найбільше відчуття незручності.
 Інша стратегія, запропонована Фромом,
полягає в тому, щоб попросити його
пригадати мрії, що виникли в нього під час
сесії: часто це приводить до полегшення
роботи над ретрофлексивним досвідом.
 А в тих випадках, коли він не може нічого
згадати, для того аби він таки пригадав що-
небудь негайно, достатньо натякнути
(можна й з пустотливою усмішкою), що він
не зобов'язаний ділитись тим, що в нього
виникло.
 На думку Перлза нудьга і відсутність тем
для розмови часто відображають труднощі
клієнта в винесенні тем, що торкаються
стосунків, на зовнішній бік границі контакту
(агресивність по відношенню до терапевта,
сприйняття просьб як чогось принизливого,
страх виявитись недооціненим та ін.).
 Час від часу клієнт дійсно почне говорити
про драматичні речі лише в останні хвилини
сесії, і це означає не те, що було замало часу,
а те, що в нього ще залишається значний
страх довіри терапевту.
 Цей процес можна полегшити задаванням
питань клієнту за 5 хв. до закінчення сесії,
які б допомогли йому зрозуміти, що він,
можливо, хотів би запитати в терапевта чи
сказати йому.
 Терапевту потрібно помічати (на феноме-
нологічному рівні) синкоповані мікрорухи:
зціплені щелепи, стріляючі очі чи погляд,
кусання губ та ін.), які виражають коротке
замикання ретрофлексії між потребою і
тривогою, пов'язаною з самовираженням.
 Для розгортання ретрофлексії дуже
важливо створити довірливі стосунки, в
рамках яких клієнт почуває себе захищеним
від несхвалення, приниження і розчарування.
 В таких відносинах йому прийдеться відчути
свого терапевта як “велике Середовище”, яке
забезпечить йому контейнерування, в той же
час саме Середовище не потребує цього
контейнерування.
 Недвозначною ознакою розгортання
ретрофлексії, з досягненням повного контакту
(довірливим відпусканням себе в стосунках з
терапевтом), буде нестримуване почуття
вдячності, що виражатиметься на очах та губах
клієнта.
 Фром помітив, що нарцисичні клієнти не
знають, як щиро виразити вдячність і сказати:
“Дякую”. Бо “Дякую” означало б визнання
факту отримання будь-чого від іншого; тому
вони або не вимовляють це, або промовляють
дещо перебільшено/гротескно.
 Щире “Дякую” в роботі з
нарцисичним суб'єктом є виразом і
знаком того, що йому вдалось
отримати досвід контакту (нарешті!).
Стосунки між терапевтом і нарцисичним клієнтом

 Особливістю нарцисизма є відсутність віри в

стосунки, зокрема в стосунки, що мають на
меті надати допомогу.
 Будь який індивід, що виріс з думкою, що він
найкращий, не знає, як просити.
 Ще з дитинства Він внутрішньо відчуває, що
його обманюють: його просять виконати
завдання, що далеко не відповідають його
віку (для втілення мрії одного з батьків), і для
цих завдань він жертвує собою.
 На відміну від інших психічних страждань,
особливість нарцисизму полягає саме в тому,
що він ранить самого себе, коли звертається по
допомогу до психотерапевта.
 Саме з цієї причини в роботі з цими клієнтами
реальною терапевтичною проблемою і є
стосунки “терапевт-пацієнт”.
 Іншою особливістю, що вирізняє терапію
такого клієнта є статева ідентичність, бо у
випадку нарцисизма ці розбіжності особливо
акцентовані, нехай лише в рамках стилю
стосунків (наприклад, ретрофлексії).
 Необхідною умовою для терапевта є
ретельне вивчення та розуміння відмінностей
між чоловічим і жіночим нарцисизмом.
 Вимоги батька до своєї доньки скеровані в
бік відмови від фактичного жіночого тіла, щоб
вона залишалась “маленькою дівчинкою” або
“виховувала в собі маскулінні риси”;
 Стосунки поміж матір'ю і сином не
обов'язково передбачають вимоги такого виду.
 Терапевтичні стосунки можуть розвиватись на
двох функціональних рівнях.
 Базовий рівень полягає в роботі над страхом
”Ми”. На запитання клієнту: “Як просувається
терапія?” він відповість: “Я задоволений собою”
чи “Я виконую доволі значну роботу”. Хоча за
якийсь час може сказати терапевту: “Я багато
чому в тебе вчусь”.
 А “Ти” – щось, що не існує, або перебуває на
задньому плані. Навчити сприйняттю “ти” як
фігури і здатності сказати “Ми чудово працюємо”
– найвища точка, яку можна досягнути в
терапевтичних стосунках з нарцисичним
пацієнтом.
 Вищий рівень залучення в терапевтичні
стосунки залежить від того, чи підходять одне
одному учасники терапевтичної пари по статевій
ознаці: це коли клієнт закохується в свого
терапевта.
 В цій взаємодії в клієнта виникає страх
індивідуації, а “Ні”, сказане терапевтом (яке
виліковує Personality-функцію), дозволяє йому
пройти через весь спектр почуттів гніву, болі,
відкинення. Це навчить його, як залишитись
любимим в здоровій конфлюенції; навчить його
зрілій функції відсутності влади над іншим і
почуттю цілісності у визнанні границь Personality-
функції.
 Зміни, що є ознаками розвитку процесу терапевтичного
втручання

На рівні Personality-функції:
 Зміна в сприйнятті одного з батьків, з яким в
клієнта був нарцисичний альянс, який зараз вже не
ідеалізується, а є живе тіло;
 пробудження частин власного тіла, пов'язаних з
тілом того з батьків;
 реінтеграція з тілами братів та сестер після
пізнання почуття повноти, отриманого з досвіду
спільної центральності (“Я” - в центрі, але разом з
іншими людьми);
 повний та спокійний досвід перебування на
своєму власному місці в сплетінні тіл і стосунків.
 Зміни, що є ознаками розвитку процесу терапевтичного втручання

На рівні Id-функції:
 відновлена здатність відчувати і
наповнювати своє власне тіло;
 прийняття обмежень (від екскрементів до
фізіології, від втоми до хвороби);
 усвідомлення тілесних потреб;
 зміна точки зору: він/вона буде бачити
глибше і дальше образу живих тіл і відкриє
собі красу деформованих, але тріпотливих тіл;
 здатність відчувати емпатію по відношенню
до тіл інших та їх потреб.
Зміни, що є ознаками розвитку процесу терапевтичного втручання

На рівні циклу контакту:

 здатність поступитися і піти на контакт (“в
кінцевому рахунку”);
 сприйняття різноманіття (інакшості), що не є
перепоною;
 прийняття відмови іншого як повагу
інакшості, що не перешкоджає близькості;
 пізнання на досвіді різниці між пошуком
величі (поза тілом) і пошуком наповненості
(яка рухається вслід за відчуттям цілісності у
власному тілі);
 На рівні циклу контакту:
 відчуття того, що він сам і його досвід є
“унікальними”, але не єдино існуючими;
 визнання залежності, знання того, коли
можна запитувати, не принижуючись при цьому;
 здатність обмінюватись запереченнями і не
втікати від конфронтації;
 відчуття енергії переживань, котрі він/вона
раніше завжди намагались уникати: крихкість,
ординарність, сором'язливість при вході в
контакт з дитячими частками самого себе.
Пітер Філіпсон про “Нарцисизм”
 1. Гарний хлопець дивиться в озеро,
закохується в свою проекцію. Він є
сам, дуже самотній. Не бачить озера,
дерев, інших людей.
 2.Він не знає, що сам, бо в нього є друг,
на якому фіксований.
 3.Друг є дуже крихкий, бо якщо впаде
гілка - він зникне.
 4.Кожен вираз обличчя нарциса
відображається на обличчі друга. Будь-
який елемент ззовні зруйнує його
друга.
 В ролі терапевта Вам не місце в його
світі – Ви подібні до гілки, яка падає у
воду, Ви загрожуєте знищенню його
світу.
 Якщо дуже активно наближатися в
терапії – можуть розсердитись і піти.
Лють могла мати нарцистчне
підгрунтя.
 І якщо почнете говорити щось про
себе, то можуть сказати: “Мені не
цікаво про Вас. Ви тут для мене”.
 Терапевту важливо знайти рівновагу, не
нападати на нього, але і не відрізати
себе.
 Клієнт не знає, що це важко.
Відчуватиме біль і трактуватиме це так,
що ви хочете його знищити.
 При роботі з нарцистичними клієнтами
дивимось на моменти пов’язані з Self
(це не щось саме по собі, а завжди в
стосунку з іншим).
 Self – це не ідеал всередині мене, це
акт створення.
 Нарциси ніколи не переживали досвід,
коли їм допомагали. Спочатку ними ніхто
не цікавився, а далі вони нікого не бачили.
 Їм потрібне найбільше те, чого вони
уникають.
 Що ми можемо? Завдяки системі
дзеркальних нейронів (якщо нарцис не є
аутичний) терапевт буде турбуватись про
клієнта. Працювати потрібно повільно – їх
рівень страху зростає дуже швидко, чим
більше стараєтесь і підтримуєте – тим їм
страшніше (палиця падає у воду, світ
зникає.)
 Звідки взнати як швидко рухатись? –
Дзеркальні нейрони підкажуть.
 Експеримент
 Поставте руки один одному долоня до
долоні. Разом рухаєм руками іншого.
Часом слідуєм, часом ведемо. Не будемо
знати коли ведете, а коли слідуєте.
 Спочатку у вправі нарцис може тільки
вести. Якщо терапевт намагається вести,
нарцис відходить.
 Робіть доти, доки за допомогою
дзеркальних нейронів не відчуєте щось
нове.
 Часто клієнт починає чути гірше – це
захист від депресії і покинутості.
 Зустрітись з біллю не так небезпечно,
як її уникати.
 Приклад: мозоль не є загрозливим
для життя, але болючий. Я викривляю
ноги, уникаючи болю, болять стегна.
Я це роблю, коли мозоль зажив. Вся
рівновага порушена не через біль, а
звичку уникати болю.
 Якщо хтось швидко обертається, а Ви
хочете увійти в контакт – він Вас вдарить.
Вам треба знайти спосіб підійти до
людини, коли вона перестає крутитися.
 Ви не можете вести нарцистичного
клієнта, Ви можете запропонувати себе. І
тоді він вирішить чи прийти, чи ні.
Роблячи вибір, клієнт робить найбільш
стосункову річ, яку може.
 У клієнта максимальний рівень страху,
тому для нього важлива підтримка (не в
значенні говорити приємні речі, а бути в
тому місці, де є клієнт).
 Біль. Self. Захист.
 1.Визнати біль
 2.Що це означає для їх відчуття Self?
 3.Інтерпретувати, що робити далі,
щоб захистити ці відчуття.
 Приклад: “Вам було боляче бачити як
я маю стосунок з іншим. Від цього Ви
почувались менш важливими. Якщо
Ви розсердитись на мене – це
допоможе почуватись сильнішим.”
 Клієнт приходить з тим, що злить і
спустошує. Терапевт інтерпретує, що
переживав у такій формі і який захист
застосував (Вам було дуже боляче – у Вас
було відчуття, що Ви не цінні, меншовартісні
– Вам треба було розсердитись на цю
людину, щоб почуватись собою.)
 Якщо Ви це повторюєте, клієнт пов’язує цей
досвід, поступово починає розуміти
(терапевт кидає маленькі піщинки, щоб
образ не зник, став хвилястим, менш
надійним). Якщо образ достатньо хвилястий
- клієнт може подивитись в інший бік.
 Колишній нарцисичний клієнт покидає
терапію (за Джованні Салоніа) з почуттям
подяки, вітаючи та знаходячи спільні границі,
відчуваючи грандіозність буття, у вдячності і
контрасті, в ніжності та смиренності.
 Він/вона почувається сумним, але цей сум
кардинально відрізняється від пригнічення,
яке він/вона переживав, коли опускалась
завіса і звучали останні оплески в минулому.
 Він/вона став мудрішим, більш самотнім,
але здатним відчувати близькість інших
“самотніх” людей, з якими можна розділити
досвід зустрічі, тепер вже як тіл (а не тіней).
 І ще не вважайте провиною, якщо ця
терапія нікуди не приведе.
 Завжди будуть люди, яким не
можливо допомогти.
 Кожен клієнт довше формував свій
стиль, ніж Ви були терапевтами.
 Розчарування – частина життя.
 Дякую за увагу!