Тема: Самотність: причини і шляхи виходу.

Який антонім до слова “самотність” чи “одинокість”? Частково це “популярність”,

“товариськість”. Можливо найкраще підходять “єдність”, “включеність”, “спільнота”.
Причини 1. Поверхневість в спілкуванні, що призводить до відчуття внутрішньої
самотності.
Поверхневість в спілкуванні є наслідком взагалі поверхневого способу життя людини: коли
людина не може, а тому і не хоче глибше відчувати, почувати, думати, тощо. Вона
задовольняється поверхневим сприйняттям як зовнішнього світу, подій, так і свого
внутрішнього світу. Причина цього – страх зазнати психологічного болю, страх заглянути
вглиб себе і прожити свої глибинні справжні почуття.
При такому поверхневому бутті людина зазвичай намагається опертися на різні об’єкти
(людей, організації, матеріальні блага тощо) з надією, що вони заповнять її внутрішню
глибинну пустку. Значимою характеристикою поверхневості є так звана “загубленість в
словах” – багатослів’я при спілкуванні, яке ще більше приховує глибинну самотність як того,
хто багато говорить, так і того, хто змушений це вислуховувати. Особливо велика надія є на
інших людей, котрі, як людині здається, врятують її від самотності та одинокості. Це було би
можливим, якщо б ці інші люди основною метою свого життя вважали догоджання іншим
людям і приділення їм своєї уваги та часу. А це не так, бо в кожної людини є свої інтереси та
потреби, і навіть якщо на перший погляд здається, що дехто може дати цю підтримку, то ця
підтримка не може бути постійною в часі і не може стосуватись всіх сфер життя людини.
Тобто, для того, хто шукає опори в інших, завжди є дефіцит приділення уваги, і постійна
боротьба за увагу і підтримку з боку іншого як за ресурс, якого недостатньо. Досягти успіху в
цій боротьбі неможливо, бо на зовнішньому рівні більшість людей хоче щось взяти для себе,
не даючи взамін. Тоді для людини, яка це помітила, є два варіанти реагування. Перший – це
озлобитись і закритись від глибокого довірчого спілкування з людьми, відчуваючи потребу в
спілкуванні, але не роблячи цього через страх зазнати психологічного болю. Другий варіант –
це, побачивши беззмістовність своїх очікувань від інших, знайти в собі те, що раніше
очікувалось від них, а саме – увагу, прийняття, підтримку, і знайшовши їх, при взаємодії з
іншими людьми дотримуватись балансу “брати-давати увагу”.
Причина 2. Зацикленість на особистісних обмеженнях, як причина зовнішньої самотності.
Ототожнення з власними недоліками призводить до почуття неповноцінності, через яке
людина уникає ситуацій, в котрих відчуває сильне зростання тривожності, хвилювання,
страху. Зазвичай ці ситуації пов’язані із спілкуванням з іншими людьми. Через це людина
змушена значно обмежувати коло свого спілкування. Яка ж причина цього занадто сильного
ототожнення з власними особистісними недоліками? Воно базується на так званому “почутті
власної важливості”, коли зовнішня персона вважає себе центром подій, а весь інший світ –
периферією. Внаслідок цього персона прагне всіляко підтримувати у своїх же очах власну
надважливість, бути кимось значимим, а робити це стає щораз складніше, оскільки якраз
комунікація з іншими людьми і різноманітні життєві ситуації руйнують цю ілюзорну важливість
персони і згідно універсальної закономірності примушують її проживати протилежний полюс
– власну нікчемність. Таким чином всередині особистісної психіки утворюється замкнене
коло, в якому особистість метається між величністю і нікчемністю, відчайдушно намагаючись
закріпитись в першому і уникати другого. Ця боротьба може тривати вічно, бо в межах цих
двох полюсів рішення проблеми не існує, а є лише безсенсовна і безперспективна боротьба.
Оскільки це замкнене коло є продуктом особистісної свідомості, то його слід розглядати як
ілюзію – і велич, і нікчемність існують лише як ілюзорні творіння психіки самої людини. Вони
є результатом намагання людини бути КИМОСЬ, А НЕ ПРОСТО БУТИ і результатом хибного
ототожнення особистості з емоціями, переживаннями, соціальними ролями. Самі по собі
емоції, переживання і соціальні ролі не становлять психологічної проблеми; проблема
виникає, коли людина починає їх сприймати як невід’ємну частину себе, тобто
ототожнюється з ними і з уявленням про себе як про якогось (успішного чи лузера, сильного
чи слабкого, популярного чи відкинутого, розумного чи некомпетентного, новатора чи
консерватора, гармонійного чи деструктивного, морального чи аморального, яскравого чи
сірого тощо), і намагається використовувати їх для підтримання уявлення про себе для себе
ж самого. Рішення цієї психологічної залежності міститься за межами описаного вище
замкненого кола; в межах же цього кола існує лише нескінченний в часі процес метання між
двома полюсами. Тому в межах замкненого кола не слід намагатись знайти якийсь
правильний алгоритм дій, бо його нема, а потрібно побачити зацикленість цієї психологічної
гри на саму себе. Одне це БАЧЕННЯ у своїй тотальності, коли одночасно сприймається і
один полюс і інший, а також коли бачиться перескакування з одного полюсу в інший, і є
ЗВІЛЬНЕННЯМ від цього замкненого кола. Спершу це здійснити не просто, і вимагає від
людини певних зусиль, адже потреба бути кимось та звичка втягуватись в певні емоційні
переживання і ототожнюватись з ними дуже сильна, бо закладена в нас багатотисячною
історією нашого суспільства. Але практикуючи зусилля цілісно побачити гру двох полюсів,
людина в якийсь момент побачить цю картину у всій її повноті: і своє намагання перебувати
в одному полюсі, і ототожнення з емоціями, і зацикленість на власних особистісних
обмеженнях, і миттєве перекидання то в один полюс, то в інший, і, що головне, замкненість
цієї гри на саму себе. Після такого цілісного бачення почуття власної важливості,
тривожність і внутрішнє напруження при спілкуванні з іншими стануть меншими, з часом і
взагалі перестануть виникати, а інтерес до нових ситуацій і до спілкування зросте.
ВИСНОВОК: єдине конструктивне рішення – спостерігати за грою пар протилежностей і
постійно відслідковувати її безсенсовність, а не намагатись в цій психологічній грі перемогти,
не намагатись боротись в її межах, бо там немає переможців, там завжди психологічно
програють всі учасники такої невротичної взаємодії, навіть якщо ззовні це виглядає не так.
Інша справа, чи хоче конкретна людина припиняти цю замкнену гру. І чи може
спостерігати за емоційними хвилями, не забуваючись і не вмикаючи психологічний автопілот.
Не кожна людина виявляє таке бажання, незважаючи на те, що гра ця приносить багато
страждань. Які причини цього і які тоді можливі проміжні компромісні рішення – окрема
об’ємна тема, котра стосується такого поняття як внутрішня присутність, уважність,
пробудження людини, завдяки чому приходить поступове розуміння, що ми не лише
персони, залежні від міжособистісних причинно-наслідкових зв’язків, а ще хтось.
3. “Кліпове мислення” і його наслідки.
4. Пошук “другої половинки” – чому для багатьох це нескінченний процес?
Нема місця поряд, оскільки комунікація передбачає компроміси і поступки.
5. Різні види самотності.
Кожен тип зациклюється на своїй сильній (а деколи на слабкій) стороні, і через це не
пускає в своє життя інших людей.
Школа цілісної психології, Львів, 2018.09.16