Когнітивні викривлення

Їх відкриття – напрацювання згаданої на минулому занятті поведінкової психології.

А також і так званої когнітивної психології – галузі психології,. яка досліджує пізнавальні
процеси, такі, як пам'ять, увага, почуття, подання інформації, логічне мислення, уяву,
здатність до прийняття рішень.
Багато положень когнітивної психології лежать в основі сучасної психотерапії,
когнітивної психотерапії зокрема, а також психолінгвістики. ЇЇ висновки широко
застосовуються в інших розділах психології, зокрема соціальної психології, психології
особистості, психології освіти, а також при побудові систем штучного інтелекту. Це
напрямок орієнтований на експериментальні дослідження і математичне моделювання
мислення.
Когнітивні викривлення – це систематичні похибки у нашому мисленні. Це
поведінка, що оцінюється як така, що склалася еволюційно, бо вона сприяла більш
ефективним діям і більш швидкому прийняттю рішень.
Когнітивні викривлення відбуваються, коли застосовуються навички мислення,
адаптивні у інших умовах, але вони не відповідають умовам поточним, теперішній
ситуації. Також відбуваються і коли не вистачає навичок мислення.
Тобто когнітивні викривлення пов’язані з роботою мозку, який дозволяє приймати
нам швидкі рішення, які можуть бути помилками. І це є чинником нашої ірраціональної
поведінки (чи ірраціональними чинниками нашої ірраціональної поведінки).
Все це відбувається тому, що наш мозок шукає короткі, не затратні шляхи для
висновку. Шукає, як швидко прийняти рішення, не сильно думаючи – не аналізуючи нову
ситуацію, а робити все за схожими, зразками.

Наприклад, за допомогою когнітивних викривлень, на «злобу дня» можна пояснити,

чому громадяни Російської федерації зараз масово беруть участь у мобілізації, ідуть на
війну і убивати і помирати.
Тут якщо не розглядати, винести за дужки частину високомотивованих «патріотів»,
«імперців», любителів воювати у гарячих війнах. А подивитися саме на біль пасивних до
недавнього часу пересічних громадян РФ.
Тут звісно, сильні й ті чинники і психологічні механізми, які роблять можливим
переконуючу роботу пропаганди і перед цим занурили у неї, у певну «інформаційну
бульбашку»
Зокрема, таке когнітивне викривлення, як помилка / ефект фреймінгу
(оформлення інформації). Під виливом тотальної (не тільки медійної пропаганди),
склалася картина світу де не тільки занижений жаль по відношенню до життя ворога, який
і «не людина» і «заслуговує на покарання».
А і така картина світу, де у нас не війна, а «спецоперація», «у нас все гаразд», «у нас
– перемоги». Тому участь у успішній війні сприймається як не така вже і небезпечна
справа.
 Все це можливо і потому, що відбувалася фільтрація інформації, і фільтрація
джерел інформації – люди схильні із всього потоку інформації обирати те, що підтримує
їхню картину світу, що вже склалася.
І зокрема тому що спрацьовує психологічний ефект «оркестрового вагону» –
приєднання до більшості, особливо до переможця – (ефект сторони, що перемагає).
Має вплив і підвищена соціальність людей (які є «соціальними тваринами»). У
тому аспекті, що властиво не йти проти суспільства, не кидати йому виклик. Важливо
соціальне схвалення. А якщо вже так склалося, що соціально схвалюються «Родину
защищать» (те, що оформлено як «захист батьківщини» а не як «напад»).
Якщо вже пристав на певний бік у конфлікті, зробив вибір, то має місце
викривлення у сприйнятті вибору, який зроблений –людям властива надмірна
наполегливість, прив’язаність до свого вибору, сприйняття його як більш вірного, ніж він є
насправді.
І таке викривлення, як сліпа пляма упередження – переконання в тому, що
упередженість більш властива іншим людям, ніж самому собі. Така упередженість впливає
на те, що люди схильні вважати свої власні уявлення та судження раціональними, точними
та вільними від упередженості – тому і не сприймають уявлення і судження інших
людей(наприклад, на їх думку «зазомбованих українською чи натівською пропагандою»).
Також, часткового поведінку тих, хто не горів гострим бажанням брати участь у
війні, але й не ухиляються від мобілізації, на індивідуальному рівні не спасаються від неї
втечею, така їхня поведінка може зумовлюватися недооцінкою бездіяльності. Коли є
ситуація, в якій можна щось зробити, а можна і нічого не робити, – і те і інше – може
привести до негативних наслідків, люди віддають перевагу тому, що нічого не роблять.
Якщо я щось зроблю активно, і будуть негативні наслідки – то це я винен, сам собі (чи
близьким) зробив гірше. Якщо нічого не робити, то «авось пронесе». А якщо нічого не
робив, і отримав інші негативні наслідки – то це вже доля, рок.
Людям властиво не адекватно оцінювати, обчислювати наслідки діяльності і
бездіяльності, ризики. В таких оцінках вмикається не раціональне мислення, а емоції.
Також у випадку не ярих російських «патріотів», а більш помірних пересічних, що
«частково мобілізуються» мають місце невиправдано завищені позитивні очікування.
Це викривлення полягає у відчутті, що особисто я менше піддаюся негативним наслідкам
(відчуття себе живим і здоровим – «що зі мною станеться?». Люди схильні не дооцінювати
для себе особисто вірогідність негативних наслідків. Це одна з причин ризикованої
поведінки, шкідливих звичок, не здорового харчування.
Також може впливати бажання не псувати самому собі свою самооцінку,
концентруватися на чомусь хорошому.
Один з когнітивних механізмів підтримки і підвищення своєї самооцінки, це
егоїстична похибка – тенденція визнавати більшу власну відповідальність за успіхи, ніж
за поразки. Це може виявлятися також як тенденція людей подавати неоднозначну у
інформацію сприятливим для себе чином. Тобто у неоднозначних ситуаціях люди шукають
причини, з бажання підтримувати вищу самооцінку.
І це слугує також для виправдання своїх вчинків. – Успіхи у житті – це мої особисті,
а провали – це від зовнішніх факторів. Тому і виправдання («А що я міг зробити (проти
зовнішніх обставин, проти системи»).
Не вірення у власну смерть (це викривлення знижує оцінку вірогідності смерті на
війні.