“Найбільша розкіш — це насолода розуміння”

У сучасному швидкоплинному житті подекуди перед кожним з нас постає

наступне екзистенційне питання: “Чи розумію я себе?”. Дійсно, істинність наших
відчуттів або думок можуть бути легко знеціненими оточуючими людьми,
суспільними тенденціями, примхами моди та іншими зовнішніми чинниками, які за
своєю сутністю не мають з нами нічого спільного. Часто ми емоційно закриваємося
від інформаційного простору, щоб заглибитися у свій внутрішній світ, але довго не
витримуємо у подібному “вакуумі” — повертаємося назад у соціальні мережі,
відстежуємо чужі дописи, переймаємося їхніми проблемами і так далі упродовж дня.
Ми підпадаємо під одну прийнятну модель поведінки, за якої виявляємо розуміння
до кожного, крім нас самих. І така виключно соціальна спрямованість нашого життя
може зіграти з нами злий жарт у той момент, коли ми опинимося цілковито на
самоті.
Що є важливішим для нас: розуміти інших чи розуміти себе? На мою думку,
другий варіант є ближчим до істини, адже наше життя є неповторним і воно
потребує від нас якнайбільшого включення. Тому слід виокремити наступну тезу:
“Найбільша розкіш — це насолода у розумінні себе”. Наведемо аргументи на її
підтвердження.
По-перше, пошуком підходу до розуміння себе займалися ще з давніх часів.
Наші пращури ототожнювали себе з навколишнім середовищем, жили у неподільній
єдності та гармонії з природою. Тільки з появою перших соціальних організацій (як
плем’я, община, рід) людина почала виокремлювати себе в ролі суб’єкта власного
життя. З кожною історичною епохою це бачення змінювалося: у Середньовіччі
особистість була регламентованою панівною релігією та підпорядковувалася
богослужінню, а під час Ренесансу пошук власного “Я” відбувався через заняття
різними видами мистецтва. І вже з Просвітництвом людина розпочинає аналізувати
себе з позиції соціуму, виявляє бажання стати його частиною. Як ми можемо
зрозуміти, історія саморозуміння сягає давнини і донині продовжує свій розвиток.
По-друге, розуміння себе становить суспільну значимість і детермінує
еволюцію всього людства. Усі науки (особливо суспільнознавчі, як історія,
філософія, психологія) мають витоки зі суб’єктивного досвіду основоположників.
Багато з дослідів фізики та хімії були вперше проведені дослідниками на власному
прикладі, а згодом — переведені на загальну закономірність. Пошук себе також
зумовив і бурхливий розвиток мистецтва, у якому розуміння моралі, души і тіла,
законів, правди перестало бути персональним і стало світовим надбанням. І навіть
організація суспільства та його інституцій як сталої системи соціальних
взаємозв’язків був би неможливим за умови відсутності чітко окресленої структури
самої особистості (варто пригадати теорію Герберта Спенсера, у якій життя соціуму
відбувається подібно до людського організму).

1
 По-третє, прагнення зрозуміти себе є рушійною силою розвитку особистості,
її життєвою метою. Процес внутрішнього становлення, певно, є найскладнішим
серед усіх можливих на світі, адже він не може бути регульованим іззовні, не
припускає заданого алгоритму дій і результату. Навпаки — розуміння себе
приходить хаотично, іноді внаслідок небажаного досвіду, проживання в
непередбачуваних ситуаціях, тривалого загублення в залежностях тощо. Як цеглина
за цеглиною вибудовується будинок, так і людина пізнає себе краще з кожною
подією у своєму житті.
Отже, ми можемо зробити висновок про те, що здатність розуміти себе є
справжнім скарбом для людини. Уміння проаналізувати власну позицію в
суспільстві, бажання, мотиви поведінки, установки мислення стає центральним у
щоденній рефлексії, надає повсякденню усвідомленості та глибини. Тому і
виходить, що тими, з ким нам потрібно найліпше познайомитися за життя, є ми самі.