ТЕМА 3.

Формування громадської думки

Основні тези.
Шляхи, засоби та методи формування громадської думки. Переконання: стадії,
принципи, засоби та проблема ефективності.
Силові та профілактичні методи, засоби спростування.
Громадська думка та PR. Механізми формування громадської думки. Установка і
громадська думка (орієнтація, коорієнтація, вплив на установки, мотивування зміни
установки).
Чутки як форма стихійної комунікації: поняття, характерні ознаки, соціальні
функції, типологія, фактори виникнення та поширення. Чутки та пересуди, поголос та
плітки.
Типологія чуток за змістом, часовою орієнтацією, походженням, відношенням до
реальності, ступенем достовірності та характером почуттів, що ними викликаються.

Громадська думка – це сукупність уявлень оцінок і суджень, що їх

поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем,
подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в
суспільства в цілому, в етнічної групи, у виробничого колективу чи якогось
іншого соціального угруповання.
Громадська думка – особливий стан масової свідомості, спільне розуміння
громадянами значущих для них явищ, подій і процесів. Громадська думка
виявляється в реакції, оцінному ставленні певних соціальних спільнот
(суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій,
поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і
процесів з погляду цих спільнот.
Громадська думка виникає і формується через діалектичне
взаємопроникнення, взаємоопосередкування індивідуального і групового.
Від ступеня сформованості та рівня зрілості громадської думки певного
об'єднання людей залежить сприйняття його як цілісної і дієздатної
соціальної організації. Водночас є істотні відмінності в змісті та конкретних
формах вияву громадської думки в різних соціальних організаціях. Суттєвий
вплив на громадську думку справляють предметна діяльність організації,
стиль керівництва в ній, характер міжособистісних стосунків, оскільки
громадська думка ґрунтується на індивідуальних думках і найповніше
віддзеркалює уявлення більшості суб'єктів. У ній домінують ті оцінки, які
сприймаються суб'єктами незалежно від їх істинності чи хибності.

Соціальним психологом Хэдлі Кэнтріл у 1944 р. сформульовані

деякі закони, що управляють формуванням громадської думки.
1. Думка людей чуттєва до важливих подій.
2. Незвичні події можуть тимчасово коливати ГД від однієї крайності до
іншої. Думка не стабілізується, доки не буде видно перспективу подій.
3. На думку сильніше діють події, ніж слова, якщо самі слова не
інтепретуються як події.
4. Словесні твердження і дії максимально значущі тоді, коли думка ще не
сформувалася, або коли люди піддаються навіюванню і довіряють надійному
джерелу.
5. У більшості випадків ГД не бере участі у перебігу подій – вона тільки
реагує на них.
6. Психологічно думка визначається особистим інтересом. Події, слова або
щось інше впливають на думку тільки тоді, коли є інтерес.
7. Збудження людей не може тривати довго, якщо люди не почувають
особистого інтересу. Інтерес збуджується словами, а підтримується подіями.
8. Якщо є присутнім особистий інтерес, то думку змінити важко.
9. Коли є особистий інтерес, то ГД в умовах демократії може випереджати
офіційну політику.
10. Коли думка належить незначній більшості або коли вона не
структурована, то на її прийняття впливає зроблена дія.
11. У критичний час люди більш прислухаються до свого лідера. Якщо вони
довіряють йому, то виявляють більш ніж просту відповідальність, а якщо ні,
то менш терпимі, ніж звичайно.
12. Люди менш критичні до свого лідера, якщо вони хоч якось брали участь у
рішенні.
13. Люди краще сприймають і легше формують думку стосовно цілей, ніж до
методів їхніх досягнень.
14. ГД так само, як і індивідуальна, відчуває на собі вплив інтересу, і коли
вона базується на ньому, а не просто на інформації, то найбільш гостро
реагує на події.
15. Важливими психологічними характеристиками думки є спрямованість,
інтенсивність, широта і глибина
16. Критики говорять, що не можна говорити про закони стосовно до такого
складного явища, як ГД, але існує п’ять основних ідей, що присутні у всіх
дослідженнях ГД:

Основні методи формування громадської думки:

 наслідування,
 вплив авторитету,
 навіювання тощо.
Основні способи - міжособистісне спілкування, засоби масової
інформації, політична пропаганда тощо.
Навіювання здійснюється за допомогою слів, поглядів, жестів, образів
та інших засобів передачі інформації. Залежно від засобів впливу
виділяються два основних види навіювання: вербальне - за допомогою мови
та невербальне - за допомогою жестів, певних форм поводження,
створюваних образів тощо. При навіюванні за допомогою мови основу
складає не значення слів і пропозицій, не логічна аргументація, а побудова
мови, її форма, джерело та супутня паравербальна інформація: інтонація,
гучність, темп, дикція, образність і т. п.
 Навіювання може бути прямим і непрямим. Пряме навіювання
характеризується відкритістю впливу, чітким формулюванням вимог,
безпосередньою спрямованістю на конкретного індивіда. Непряме - більшою
мірою належить до методів маніпулювання і звичайно є складовою частиною
маніпуляційних акцій. Воно здійснюється за допомогою опосередкованого
впливу, шляхом натяків, незакінчених фраз. У цьому випадку більш широко
використовується паравербальна інформація. Дія навіювання на різних
людей неоднакова. Вона залежить також від стану, у якому перебуває
людина та її віку. Найбільш сприйнятливі до навіювання люди емоційно
нестійкі, вразливі, які мають неврівноважену нервову систему, а також
перебувають в ослабленому, перевтомленому або стривоженому,
розгубленому стані, що не оформилися у віковому та особистісному
відношеннях.
Вплив через негативну реакцію. Для основної частини населення
застосування даного методу дозволяє активно впливати на громадську думку
і одержати чималі політичні дивіденди тим силам, які перебувають під
патронажем ЗМІ і, особливо, телебачення. Сьогодні цей метод уже не
настільки актуальний. Можливо, глядачі й читачі вже наситилися образами
«страждальців» і сьогодні, швидше за все, сприймають адекватно реальний
стан речей. Якщо раніше будь-який галас навколо влади «ковтали» без
роздумів, то зараз «роздуті» скандали вже всім набридли і нікого особливо не
дивують. Викривати владу вже не так модно, як було кілька років тому,
однак цей спосіб формування громадської думки існує і досі.
Залучення «приватних агентів впливу». Термін «приватний агент
впливу» сприймається зазвичай вкрай негативно, але в той же час він точно
відбиває сутність ситуації.
Для формування громадської думки і чітких соціальних установок
часто залучаються популярні особистості, які мають значний авторитет серед
населення, до думки яких прислухаються багато людей. Як правило, це
популярні діячі мистецтва, видатні спортсмени, авторитетні вчені. У своїх
публічних пристрастях вони стають ніби орієнтирами для своїх численних
шанувальників. Даний метод досить сильний, можливості його дуже великі.
Саме цим можна пояснити залучення знаменитих артистів на ролі в
рекламних роликах.
Постійне обнародування результатів опитувань «громадської
думки». Якщо раніше такі публікації загрожували серйозними наслідками
для ЗМІ, то зараз результати численних опитувань і соціологічних
досліджень стали необхідною умовою роботи ЗМІ. Однак їх результати
прямо залежать від замовника: якщо це опозиція, то «маси проти
антинародного режиму», якщо представники владних структур, то
«намітилися позитивні тенденції, народ дивиться в майбутнє з надією» і т. д.
Подібні опитування в ЗМІ, по суті справи, є здійсненням групового тиску на
громадян, особливо в період виборчих компаній. Взагалі, фахівці
неодноразово зауважували цікаву тенденцію - підпорядкування даних
соціологічних опитувань політичній кон'юнктурі. Одним з індикаторів такого
явища є публікація результатів опитувань, проведених «незалежними
центрами вивчення громадської думки», чиє фінансове благополуччя прямо
залежить від задоволення замовників. Зондаж громадської думки і його
піднесення у сьогоднішніх ЗМІ - це, безсумнівно, потужний інструмент
впливу, головна функція якого полягає у формуванні соціальних ілюзій та
установок
Дебати і дискусії (ток-шоу) призводять до ефекту "поляризації думок"
і кристалізації установок, але у випадку невиражених вихідних установок -
до ефекту "приєднання до більшості", так як у багатьох ток-шоу
підраховуються голоси і оголошуються "переможці".
Можна виділити наступні стадії формування громадської думки як
переконання
1. Поява інформації.
2. Увага.
3. Виникнення інтересу.
4. Розуміння.
6. Зміна позиції.
7. Збереження інформації в пам’яті.
8. Дослідження інформації і її відтворення.
9. Ухвалення рішення.
10. Поведінка відповідно до рішення.
11. Посилення бажаних дій.
12. Наступна консолідація.
Принципи переконання
1. Ідентифікація. Люди будуть виявляти цікавість до ідеї, думки або точки
зору тільки тоді, коли вони бачать прямий зв’язок із їхніми особистими
надіями, побоюваннями, бажаннями або прагненнями.
2. Вплив дії. Люди будуть підтримувати ідеї, тільки якщо вони
супроводжуються можливими діями тих, хто їх висуває.
3. Близькість і довіра. Люди не люблять засвоювати ідеї з джерел (плітки,
організації, газети), яким вони не довіряють.
4. Ясність. Суть думки повинна бути ясною, незважаючи на те, що це: подія,
ситуація або повідомлення
Наклеювання ярликів. Воно може бути позитивним і негативним. Когось
можна назвати мудрим, а когось – брехливим.
Перенесення. Передача під час політичної або рекламної кампанії "аури"
відомої людини менш відомій.
Свідчення. Фаховий спортсмен і інші відомі особи говорять у рекламних
цілях, що вони чимось користуються..
Простота. "Я такий же людина, як і ви" – незважаючи на високий статус.
Примикайте до більшості. Опрацювання тих, хто вагаються, так, щоб вони
пішли за більшістю.
Підтасування. Одностороння подача фактів.
Емоційні стереотипи. Використання уяви усіх видів (добра людина, гарна
домогосподарка, багатий іноземець і т.д.)
9. Умовчування. Це прийоми "тонкої" пропаганди, такі як натяки, обмова й
ін.
10. Знищення за допомогою риторики. Дискредитація мотивів особистості
для знецінення ідеї. Приміром, можна заявити, що голова адміністрації хоче
побудувати міст через ріку, тому що на іншій стороні розташована його дача.

Щоб глибше зрозуміти процес впливу на громадську думку, піарменів

особливо цікавлять психологічні механізми її формування.
Ми зазначали, що думка є виразом установки (ставлення,) щодо певної
проблеми. Існує загальне припущення, що установка – це стійка схильність
людини сприймати певним чином об’єкт, проблему тощо. Разом з тим
останні дослідження фахівців дозволили дійти висновку, що установки
швидше за все являють собою оцінки, які дають люди конкретним
проблемам або питанням, виходячи із своїх орієнтацій.
Індивідуальні орієнтації містять у собі сприйняття індивідом проблем або
об’єктів за певних обставин та сприйняття значення думки інших людей про ті ж
самі проблеми або об’єкти. Коли орієнтації двох або більше індивідів спрямовані
як на одні й ті ж проблеми або об’єкти, так і один на одного, ці індивіди
перебувають у стані «коорієнтації». Розглянемо ці явища більш докладно.
Орієнтація
Індивіди мають думки різного ступеня стійкості та інтенсивності. Про
цінність об’єктів вони міркують як на основі попереднього досвіду взаємодії
з ними, так і оцінки цих об’єктів за поточних обставин. Перший тип цінності
об’єкту визначається на основі заздалегідь сформованої
особистісної схильності індивіда, оскільки його почуття щодо об’єкта були
отримані та збагачені на основі попереднього власного життєвого досвіду. Ця
схильність пов’язана з тим, що індивід зі свого власного досвіду щось
привніс у ситуацію. Іншим джерелом цінності є стійкість, що пов’язана з
відносною цінністю об’єкта, якої надає йому індивід на основі пооб’єктних
порівнянь з урахуванням їх деяких властивостей. Стійкість цінності може
коливатися в залежності від того, які властивості об’єкта беруться до уваги
при порівнянні або які ще додаткові об’єкти використовуються для
порівняння. Іншими словами, заздалегідь утворена особиста схильність
вказує, які почуття у індивіда викликає об’єкт незалежно від ситуації, в той
час як стійкість залежить від того, як індивіди визначають ситуацію. Тому,
щоб описати та зрозуміти індивідуальну думку щодо певного об’єкта,
необхідно зміряти як його заздалегідь утворену схильність, так і стійкість.
Різниця між ними допомагає з’ясувати зв’язок між установками та думками.
Установка як незалежна від конкретної ситуації усталена перевага, що
надається індивідом певному об’єкту, є стійка, утворена на основі тривалого
життєвого досвіду та оцінки накопиченої інформації схильність певним
чином сприймати об’єкти та реагувати на них. Думка в свою чергу є
висловлене судження про об’єкт в конкретній ситуації або за специфічного
збігу обставин. Як вже зазначалося, думки певною мірою відображають
установки індивіда, але в той же час беруть до уваги (містять оцінку)
особливості поточної ситуації.
Відмінність між установками та думками можна пояснити двояким
чином. По-перше, думки, як правило, являють собою вербалізовану або іншу
відкриту форму реакції на певні стимули (проблеми), в той час як установки
є більш глибокими тенденціями загального упередженого – позитивного або
негативного – ставлення до якоїсь сукупності стимулів як цілого. Тобто,
якщо думки мають здебільшого ситуаційну природу, то установки є більш
стійкі утворення у психіці людини, які не пов’язані з конкретною ситуацією.
По-друге, за своєю природою думки мають здебільшого когнітивний та менш
афективний (нормативний) характер. Якщо думка є безпосередньою,
інтуїтивно діючою орієнтацією, то установка являє собою зважений,
побудований на міркуванні можливий вибір дій з-проміж певних альтернатив
соціальної матриці.
Саме через те, що думки набувають форми висловлювань, суджень, вони
й мають велике значення для дослідження та формування громадської думки.
З іншого боку, міжособові попередні диспозиції (установки) не справляють
впливу на формування громадської думки до того часу, поки вони не
дістануть виразу у вигляді думки під час розмови або іншої форми соціальної
комунікації. Ці думки є прилюдними висловлюваннями, що конституюють
громадську думку як соціальний феномен.
Коорієнтація
Соціальний або міжособовий концепт громадської думки передбачає
двох або більше орієнтованих індивідів, що вступають у комунікацію з
приводу об’єкта, який викликає спільний інтерес. Інакше кажучи, такі
індивіди є «коорієнтованими« на спільну проблему та один на одного.
Коорієнтація передбачає внутрішньоособові та міжособові елементи
комунікативних дій. Внутрішньоособові співпадання (конгруенція) свідчать
про міру, до якої точка зору однієї особи відповідає її оцінці щодо точки зору
іншої особи з одного і того ж питання. Дану ситуацію інколи називають
«усвідомленою узгодженістю". На її підставі особа виробляє загальну лінію
стосунків з іншою особою та спонтанно реагує на неї під час взаємодії.
Ступінь точності, з яким ви оцінюєте думки іншої особи, відповідно
обумовлює ваші дії. Кожний може пригадати випадки, коли позицію іншої
особи щодо якоїсь спільної проблеми не так зрозуміли.

Чутки
Чутка – це ВАЖЛИВЕ джерело отримання знань про те, що
відбувається у суспільстві загалом, у політиці, зокрема. Несерйозна назва
цього джерела інформації (“ОБС= одна баба сказала” або “ББС= баба бабі
сказала”) не зменшує роль і значення його у структурі загального обсягу
джерел інформаційного забезпечення сучасного індивіда. Так, приміром,
опитування, здійснені після убивства Кеннеді, показали, що 50 % опитаних
довідалися про те, що трапилося, від інших людей, а не з повідомлень засобів
масової комунікації. Чутки супроводжують людство постійно, оскільки
ситуації з дефіцитом інформації неминуче повторюються. По-друге, чутка –
це ОСОБЛИВЕ джерело отримання інформації, оскільки саме чуткам люди
довіряють. Річ у тім, що чутка за своєю комунікативною природою
“інтимна”, приблизно так само, як дитяча казка, тобто передбачає довірливе
ставлення до себе. Так само, як для дитини реальними у казці є феї, дракони,
добрі та погані чаклуни, так і для звичайних дорослих людей інформація, яка
отримана від “компетентної” особи, є якщо не абсолютно реальною, то
принаймні такою, що заслуговує на увагу. По-третє, чутки – це своєрідне
ДЗЕРКАЛО соціально-психологічної, соціально-політичної, соціально-
економічної, соціально-культурної ситуації у суспільстві. Через
матеріалізацію зовні архетипів та стереотипів масової свідомості вони
надають валідну інформацію про громадську думку, політичні настрої,
ставлення до керівництва країни, державного устрою, засобів масової
інформації тощо. Чутки є важливим чинником формування громадської
думки, іміджу особистості, організації. Вони украй важливі у визначених
сферах економіки, наприклад, у банківському бізнесі, коли однієї негативної
чутки часом буває досить, щоб викликати серйозний відплив внесків. На тлі
чуток може породжуватися паніка, вони найчастіше серйозно
компрометують органи державного управління, сприяють політичній
дестабілізації суспільства. Отже, чутка – це доволі могутній комунікативний
інструмент, що змушує замислитися над його використанням серйозніше.
По-четверте, чутки за певних обставин можуть бути активним засобом
модифікації, ТЕХНОЛОГІЄЮ зміни суспільної свідомості, перетворювачем
дійсності. Можливість маніпулювання чутками давно стала загальним місцем
серед PR-спеціалістів.
Т.Шибутані пов’язує функціонування чуток з розвитком ефективної
комунікації (комунікативний підхід), і, зокрема, з одним з її видів –
формальним (офіційним). Чутки, на його думку, – це доповнення
неформальною мережею “довірчих повідомлень”. Буфет, перукарня, магазин,
туалет – це місця контактів. З певною іронією він пише: “випадкова точка
дотику набуває незвичної важливості; майстер, що заручений із секретаркою
управляючого, або ж рядовий, котрий був класним приятелем старшини
батальйону, стає основним джерелом новини”.
Н. Смелзер пов’язує чутки з колективною поведінкою, найчастіше
стихійною та неорганізованою, у натовпі (порівняно великій групі людей, що
перебувають у безпосередньому контакті одне з одним). Притому чутки –
найпоширеніші засоби комунікації. “Чутки надають значення ситуації, яку
люди не розуміють, і допомагають їм підготуватися до дій”.
Б.В. Дубин и А.В. Толстих відмежовують чутки від інших
інформаційно-психологічних явищ. Високий ступінь узагальненості відрізняє
чутку від доносу, дезінформації, плітки (крім того, плітка – це свідоме, злісне
придумування і перебріхування фактів); прив'язка до часу і до середовища
свого виникнення — від байки, повір'я; наявність свіжої новини — від
легенди, анекдоту; неофіційність — від офіційної інформації. Разом з тим, і в
умовах функціонування, і у внутрішній структурі, формах споживання і
передавання, чутка зберігає свій зв'язок із усіма перерахованими типами
соціальних повідомлень.
За експресивним параметром, що фіксує тип емоційних станів, які
відображаються сюжетом чутки та типом емоційної реакції, розрізняють три
типи чуток, характер яких достатньо чітко представлено позначками:
“чутка-бажання”, “чутка-пугало” і “агресивна чутка”.
Відповідно до інформаційних характеристик чутки поділяють на чотири
основні типи:
 абсолютно недостовірні чутки;
 недостовірні чутки з елементами правдоподібності;
 правдоподібні чутки;
 достовірні чутки з елементами неправдоподібності.
Єдине: політичні психологи вважають, що у політично значущій
аудиторії чутка не може бути повністю достовірною. Це пов’язано з тим, що
у ході поширення сюжет змінюється і ця зміна або трансформація є
достатньо характерною та закономірною.
Цікаві та корисні посилання
https://prezi.com/wdtnsu9o5p4l/presentation/