§ 17 СТЕРЕОТИПИ, УПЕРЕДЖЕННЯ, ЗАБОБОНИ.

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІВ

Стереотип — усталена, стандартна часто спрощена, думка про соціальні групи чи про окремих індивідів
як представників цих груп. Стереотипи характеризуються емоційною забарвленістю та стійкістю.
Уперше термін «стереотип» саме в цьому значенні використав класик американської журналістики
Волтер Ліппман, який 1922 р. опублікував працю «Громадська думка». Існують різноманітні
класифікації стереотипів. Наприклад, за змістом стереотипи поділяють на професійні, фізіогномічні й
етнічні. Професійні стереотипи — це узагальнені образи типових представників окремих професій.
Наприклад, охоронця зазвичай уявляють схожим на героя голлівудського фільму. Насправді ж
охоронцеві зовсім не обов’язково бути саме таким. Головне для нього — відповідально ставитися до
своєї роботи, виявляти навкруги себе тих, хто може становити небезпеку, передбачати загрозу й вміти її
відвернути. Фізіогномічні стереотипи ґрунтуються на визнанні зв’язку між зовнішністю та рисами
характеру людини. Наприклад, вважається, що люди з повними губами доброзичливі, а невеликі очі
характеризують урівноважених осіб, вірних своїм ідеалам. Етнічні стереотипи фіксують взаємини між
етнічними групами, пов’язані з національним характером. Найчастіше стереотипи використовують у
рекламі. Стереотипи також поділяють на групові, національні, державні, регіональні, релігійні, расові,
соціальні, гендерні, політичні та інші. ВАНЯ

Гендерні стереотипи — це внутрішньосоціальні установки щодо місця чоловіка й жінки в суспільстві,

їхніх функцій та соціальних завдань. Забобони — це помилкові переконання, віра в невідомі
надприродні сили, що впливають на майбутні події. Забобони зберігаються як пережитки минулого у
свідомості окремих людей. Упередження — це несправедлива, хибна думка, яка з’являється щодо будь-
кого або чого-небудь заздалегідь, без ознайомлення, та пов’язане з нею відповідне ставлення; тобто це
антипатія, заснована на стереотипах. Люди часто використовують упередження для підтвердження
власних суб’єктивних суджень, аби виправдати свою поведінку.

§ 18 ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ПРОЯВИ ДИСКРИМІНАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД

ДИСКРИМІНАЦІЇ

Дискримінація — навмисне обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за їхньою
расовою чи національною належністю, політичними або релігійними переконаннями, статтю тощо.
Дискримінація означає позбавлення людини можливості користуватися своїми правами повною мірою.

Дискримінація — одна з найпоширеніших форм порушення прав людини. Саме тому міжнародне право
з прав людини ґрунтується на принципі повної заборони дискримінації. Одними з найяскравіших виявів
дискримінації є расизм і ксенофобія. Расизм — сукупність антинаукових концепцій, що ґрунтуються на
положенні про психічну й фізичну нерівноцінність людських рас, які поділяються на «вищі» та «нижчі».
Причина расизму — не колір шкіри, а людське мислення. САША

Причиною расизму також є ксенофобія — нетерпимість чи неприязне ставлення до когось або чогось
чужого, незнайомого та незвичного.
На міжнародному рівні боротьба з дискримінацією проводиться системно в рамках різних організацій.
ООН прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яка зобов’язує
держави, що її підписали, до ліквідації расової дискримінації. Боротьба з расизмом і нетерпимістю є
одним з пріоритетів Ради Європи. Протидією дискримінації є толерантність — моральна якість, що
виявляється в повазі інтересів, почуттів, звичок інших людей. Це терпиме ставлення до думок, що не
збігаються з власними, позиціями, віруваннями, терпимість до критики, до поведінки інших. Вона
передбачає захист й обґрунтування власної позиції. Толерантність є обов’язковим принципом будь-
якого демократичного суспільства та соціальної держави, адже це взаємоповага через взаєморозуміння.
А КОНОНЧУК

Просуванню ідей соціальної рівності, вихованню позитивного ставлення до тих, хто «відрізняється»,
сприяє інклюзивний підхід. Інклюзія — це політика і процес, що передбачає збільшення ступеня участі
та отримання більших можливостей у соціальному житті й навчанні для всіх людей незалежно від
фізіологічних чи психологічних особливостей. Інклюзія сприяє пошуку найкращих способів сприйняття
людської різноманітності, вона вчить приймати відмінності з позитивної точки зору.

§ 19 КОНФЛІКТИ ТА СПОСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

У найзагальнішому значенні конфлікт — це зіткнення сторін, поглядів, сил.

Зважаючи на учасників конфлікту, можна вирізнити такі його рівні: внутрішньоособистісний
— конфлікт усередині особистості. Такий конфлікт виникає між інтересами або потребами особистості,
наприклад, між бажанням піти в кіно та необхідністю виконувати домашнє завдання;
міжособистісний, такий, що виникає між людьми через відмінність їхніх цілей або інтересів;
між особою та групою, коли особа займає позицію, відмінну від усієї групи; міжгруповий,
учасниками якого виступають соціальні групи. До цієї групи належать міжетнічні й міжконфесійні
конфлікти. КАРІНА

У суспільстві, насамперед, мають вирішуватися політичні конфлікти, оскільки вони становлять загрозу
стабільності економічного й соціального життя держави та її безпеки. Політичний конфлікт — це
зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил з метою реалізувати власні інтереси й цілі,
пов’язані, насамперед, з боротьбою за владу, її перерозподілом, зміною політичного статусу, а також з
політичними перспективами розвитку суспільства. Щоб вдало розв’язати політичний конфлікт,
необхідно чітко визначити його межі, аби запобігти появі додаткових чинників. Учасники політичного
конфлікту мають вийти за межі конфліктної ситуації, розглянути її з погляду, який об’єднує обидві
сторони, — гуманізму, демократії, прав людини. Час розв’язання політичного конфлікту має вирішальне
значення, нехтування ним може призвести до нестабільності і, насамкінець, до великих втрат, зокрема
людських. МАКСИМ
У конфліктній ситуації люди зазвичай обирають для себе одну з моделей поведінки. Співпраця —
зорієнтована на виграш обох сторін конфлікту. Цей варіант можливий, якщо сторони здатні прийняти
інтереси супротивника та шляхом переговорів знайти оптимальний шлях виходу з конфлікту. До
боротьби (суперництва) вдаються люди, які прагнуть за будь-яку ціну довести свою правоту. Консенсус
(згода) — це свідома участь усіх сторін конфлікту в його вирішенні, загальна думка без серйозних і
принципових заперечень, до якої прийшли під час спільного обговорення. Наприклад, школярі беруть
участь в облаштуванні класу і пропонують свої проекти. На зборах представлено три проекти.
Враховуючи аргументовані доводи, колектив приймає оптимальний варіант, оскільки всі його члени
зрозуміли, що цей варіант є кращим, і вони не мають заперечень проти нього. Компроміс — це
орієнтація на взаємні поступки чи перемир’я. Тут обом сторонам конфлікту доводиться робити
поступки. Наприклад, ви з другом хочете пограти у гру на комп’ютері, а він хоче, щоб ви пограли в
шахи, оскільки гра не дуже до вподоби. Ви приймаєте рішення й доходите згоди, що годину ви будете
грати в шахи, а годину — у вашу комп’ютерну гру. Ухиляння — ситуація, коли одна зі сторін конфлікту
взагалі ухиляється від розв’язання конфлікту, оскільки результат для неї не має важливого значення й
вона не бажає витрачати на це зайві сили. Така стратегія не приводить до розв’язання проблеми, яка із
часом може поглибитись. ВЕРОНІКА Щоб подолати конфліктну ситуацію,
психологи радять: 1. Знайти коріння її зародження, визначити
причини, рівень і стиль конфліктної взаємодії.
2. Проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту. 3.
Зрозуміти інтереси кожного учасника конфлікту. 4.
Обрати оптимальну модель поведінки. 5.
Запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовільнять усі сторони. 6. Обрати
правильне рішення та втілити його в життя.

Більшість учасників конфлікту не знають, як вести переговори з установкою на співпрацю, і потребують

навчання при виробленні й пошуку рішень або допомоги посередників-медіаторів. Медіація — це
процес, під час якого зустрічаються дві або більше сторін за присутності третьої нейтральної сторони —
медіатора.

Медіація є ефективним способом розв’язання конфліктів, бо: надає

можливість висловитись і бути почутим; процес
медіації вчить висловлювати свої думки, почуття, слухати й поважати інших; вирішення конфліктів за
допомогою процедури медіації займає менше часу;
медіація забезпечує тривалі результати.
Отже, медіація як спосіб вирішення конфліктів є ефективною та має низку переваг. За медіації учасники
конфлікту самі знаходять рішення, що сприяє досягненню взаємної згоди у вирішенні суперечки. А
ЧЕРЕВИЧНИЙ