Комунальний заклад вищої освіти

«Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія»

Запорізької обласної ради
Педагогічний фаховий коледж

Лекція № 17.
Тема. Методики розв’язання конфліктів у виховній діяльності.

Розглянуто і схвалено на засіданні

циклової комісії викладачів
психолого-педагогічної підготовки.
Протокол від 29 серпня 2022 року № 1.

м. Запоріжжя
2022
 Тема. Методика розв’язання конфліктів у виховній діяльності.
Мета: сформувати поняття конфлікт, шкільний конфлікт; визначити
причини конфліктів в початковій школі, стратегії їх вирішення, шляхи
попередження конфліктів; сформувати поняття булінг, встановити різницю
між конфліктом та боулінгом; визначити місце булінгу в початковій школі,
шляхи запобігання; розвивати аналітичні вміння, професійне мислення,
навики систематичного самоконтролю, творчий підхід до роботи як засіб
виховання стійкого професійного інтересу виховувати любов та повагу до
власної професії, толерантне ставлення до оточуючих і до самих себе, творче
відношення до праці і навчання.
План
1. Конфлікт, види конфліктів.
2. Причини виникнення конфліктів в початковій школі.
3. Стратегії розв’язання конфліктів.
4. Стиль поведінки вчителя під час розв’язання конфлікту.
5. Попередження конфліктів
6. Булінг, як крайній прояв конфлікту. Особливості та протидія
7. Конфліктні ситуації за участі дітей з ООП
8. Рекомендації з фасилітації конфліктів для вчителів

В результаті вивчення теми здобувачі освіти повинні

Знати: поняття конфлікт, шкільний конфлікт; причини конфліктів між
учнями в початковій школі; стратегії вирішення конфліктів; шляхи
попередження конфліктів; поняття булінгу, особливості булінгу дітей з ООП.
Вміти: розпізнавати та вирішувати шкільний конфлікт; визначати
причини конфліктів між учнями в початковій школі; обирати необхідні
стратегії вирішення конфліктів; шляхи попередження конфліктів;
розпізнавати булінг, попереджати булінг дітей з ООП.
Завдання для самостійної роботи
1. Розробити рекомендації щодо попередження шкільних конфліктів та
боулінгу.
2. Визначити особливості боулінгу дітей з ООП.

Понятійний апарат теми.

Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів,
прагнень, дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних
індивідів або груп людей.
Шкільний конфлікт – характерне явище для будь-якого навчального
середовища, це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень,
дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних індивідів або
груп людей які є учасниками освітнього процесу.
 Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, у якому людина має
суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на цей
момент не може впоратися.
Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей із різними поглядами,
цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну
мову одне з одним.
Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або
групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним
фізичним і психологічним впливом.
Шкільний булінг – це упереджене та принижуюче гідність ставлення до
школяра інших членів освітнього процесу. Це можуть бути як однокласники,
так і діти з інших класів і навіть вчителі.

1. Конфлікт, види конфліктів.

Слово "конфлікт" походить від латинського "confliktus" – зіткнення.
Практично незмінним воно є у інших мовах. Це поняття в науковому обігу
ствердилося у другій половині XX століття.
Зазвичай зміст поняття "конфлікт" розкривають через такі значення:
1) стан відкритої, часто затяжної боротьби; битва або війна;
2) стан дисгармонії у стосунках між людьми, ідеями чи інтересами;
зіткнення протилежностей;
3) психічна боротьба, яка виникає як результат одночасного
функціонування взаємно виключних імпульсів, бажань або тенденцій;
4) протистояння характерів або сил у літературному або сценічному
творі, особливо головна позиція, на якій будується сюжет.
Вид конфлікту — варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за
певною ознакою.
1. Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на
антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі).
Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи
розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-
конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця
сторона і виграє. Наприклад: повна поразка супротивника в суперечці,
вибори органів влади і т. д. [16, c. 38]
Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за
рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.
Таблиця 1.1
КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТІВ
Ознака
Види конфліктів
класифікації
1. Спосіб — насильницькі;
 розв’язання: — ненасильницькі
— політичні;
— соціальні;
2. Сфера прояву:
— економічні;
— організаційні
3.
— вертикальні;
Спрямованість
— горизонтальні
впливу:
4. Ступінь — відкриті;
виразності: — приховані
— внутріособистісні;
5. Кількість
— міжособистісні;
учасників:
— міжгрупові
— когнітивні;
6. Потреби:
— конфлікти інтересів
2. Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка,
соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні,
соціальні, економічні, організаційні конфлікти.
Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних
повноважень, форми боротьби за владу.
Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків
людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів,
тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних
конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у
сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом
виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів
великих груп працівників.
Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в
основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих
особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери
економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів
поширені на різних рівнях управління.
Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин,
регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в
організації: використання посадових інструкцій, функціонального
закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних
структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці,
преміювання співробітників.
3. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні
конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться
в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій.
У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі
зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту:
начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник —
мале підприємство.
У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за
обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного
рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі.
4. Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення
прихованих і відкритих конфліктів.
Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіт-
кненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється
нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту.
У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між
сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи
впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії
побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої
боротьби.
5. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на
внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові.
Внутріособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині
особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб,
інтересів. Особливістю даного виду конфлікту є вибір між бажанням і
можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних
норм.
Іншим різновидом внутріособистісного конфлікту є рольовий конфлікт,
коли в однієї особистості виникає необхідність одночасного виконання
різних своїх ролей, які до того ж суперечать одна одній. Постає питання
вибору, що виконувати.
Внутріособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того,
що виробничі вимоги не збігаються з особистими потребами чи цінностями
працівника.
Міжгрупові конфлікти — конфлікти між різними групами,
підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об’єднаних на період
конфлікту в єдині згуртовані спільноти. Слід зазначити, що ця згуртованість
може зникнути відразу після припинення конфлікту, але в момент
відстоювання загальних інтересів єдність групи може бути досить значною.
Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із
групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із
найбільш розповсюджених видів конфліктів.
6. Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлікти та
конфлікти інтересів.
Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань. У
такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента, довести
правильність своєї точки зору, своєї позиції.
Конфлікти інтересів можна представити як противагу конфлікту
когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіткненні інтересів
різних опонентів (груп, індивідів, організацій).
 У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється
досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує,
і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні
міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т. д.

2. Причини виникнення конфліктів в початковій школі.

Більшість людей сходиться на думці, що конфлікти в нашому житті
були, є і будуть. Кожна людина незалежно від своїх особистісних
особливостей, професії, посади часом бере участь в конфлікті або її туди
втягують, сама провокує його, або виступає в ролі рятувального кола.
Конфлікти, звичайно, ускладнюють наше життя, але саме вони часто стають
поштовхом до розвитку, примушуючи нас рухатися вперед, переглядати
існуючий порядок (або безлад) речей, виводити на новий рівень наші
взаємини. Життя без конфліктів зовсім прісне як їжа без солі і перцю.
Причини конфліктів різні.
- різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше)
- різне соціальне становище,
- гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти
– слабше),
- конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш
доступний об'єкт,
- індивідуально-особистісні особливості учнів;
- адаптація до нових умов, новій системі відносини з ровесниками і
старшими, (особливо часто на цьому грунті виникають конфлікти в
початковій школі і серед учнів-підлітків);
- відсутність розуміння між учителем і учнем;
- різне виховання.

Причини конфліктів у дітей бувають різні, і в кожного може бути

індивідуальна ситуація. Конфлікт може бути між учителем і дитиною, але
найчастіше конфлікти відбуваються з однокласниками. Не всі діти
розуміють, що вони можуть образити простими словами. Хтось полізе давати
здачу, а хтось проігнорує і постарається забути про конфлікт. Що б вирішити
конфлікт між учнями потрібно звернутися до викладача, чи помічав він
конфліктні ситуації між своїми учнями. Вчитель повинен допомагати усувати
конфлікти, так як батьків у школі не буває і дитина сам за себе, тому на
вчителя лягає велика відповідальність.

3. Стратегії розв’язання конфліктів.

Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування
відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли?
1. Уникнення конфлікту. В такому випадку людина намагається не
зважати на конфліктну ситуацію, відсунути пов’язану з нею проблему
якомога далі, сподіваючись, що все владнається само по собі. Але така
поведінка не знімає суперечностей, які з часом можуть загостритися.
(Уникати конфлікту можна, коли: проблема не дуже важлива; учитель
розуміє слушність позиції іншої людини; немає достатньої інформації для
розв’язання проблеми; напруженість дуже велика і потрібно зняти негативні
емоції.)
2. Конфронтація (суперництво, змагання) у конфлікті. Це активний,
майже агресивний наступ, коли людина, прагнучи задовольнити власні
інтереси, не зважає на інших. (Така поведінка може використовуватися,
коли: педагог впевнений, що правий і поліпшить ситуацію; обмеження дій
одного з учнів сприятиме захисту іншого учня чи групи; у критичній
ситуації, що потребує миттєвого реагування; треба прийняти нестандартне
рішення.)
3. Стратегія пристосування. У цьому випадку людина прагне
взаємодіяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів. (Корисна,
коли: учителя не дуже хвилює результат; він прагне зберегти добрі стосунки
з іншою людиною; впевнений, що інша людина має більшу рацію, або що для
неї дуже важливий відповідний результат.)
4. Компроміс. Це схильність не загострювати конфліктну ситуацію і
частково поступатися своїми інтересами у конфлікті. (Така стратегія
є ефективною, коли: педагог прагне швидше розв’язати проблему; інші
підходи до проблеми виявилися неефективними; потрібно зберегти
стосунки.)
5. Співробітництво. Це пошук взаємовигідних результатів і шляхів їх
досягнення. (Вчителю потрібно не лише самому прагнути до взаємодії, але й
вчити цьому учнів, створювати умови для подолання їхнього невміння чи
небажання взаємодіяти. Дана стратегія використовується, коли: розв’язання
проблеми є справою дуже важливою для обох сторін; є необхідність
встановити тривалі хороші стосунки; педагог має досить часу для
розв’язання проблеми; обидві сторони прагнуть досягти найкращого
результату; особи мають однакові владу, сили і можливості, і тому можуть
разом шукати шляхи розв’язання проблеми.)
Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена
ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї
має бути 'відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про
щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної
ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може
сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова і т. д. Але
батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту.
У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися
один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба!
Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у
них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація
виходить з під контролю.
4. Стиль поведінки вчителя під час розв’язання конфлікту.
Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який
спостерігає ситуацію сварки:
 Правило 1. Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як
у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки
шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво
важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може
призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя
дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого
учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків
кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в
"мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з
яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час
поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в
одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і
навіть у своїх правах.
Правило 2. Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте
відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут
правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім
не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і
упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви
виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах
конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину
"айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про
справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.
Правило 3. Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете
виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи
міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного
розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку,
відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому,
втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти
спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не
на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і
спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви
пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як
разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.
Правило 4. Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від
накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на
особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні
описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні
недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший
наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати
виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий
і грубіян!".

Правило 5. Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між

двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не
виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина
менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви
дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас
засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців,
все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і
сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також
подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів
у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх
приятелями.
5. Попередження конфліктів
Ігнорування та замовчування конфліктів може серйозно перешкоджати
процесу навчання, не кажучи вже про негативний вплив на емоційний стан і
розвиток особистості дитини.
Створення ефективного механізму профілактики та фасилітації
конфліктів і булінгу у системі освіти дозволило б звести кількість їх проявів
до мінімуму, а ті, що неможливо уникнути, – спрямувати у правильне русло.
ОЛЕКСАНДР ЧЕРКАС, вчитель інформатики, української мови та
літератури, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2018, експерт ГС
"Освіторія"
– Тема вирішення конфліктів в шкільному середовищі є однією з
найбільш актуальних. Вона зачіпає психоемоційний стан усіх учасників та
учасниць освітнього процесу.
Невирішені конфліктні ситуації негативно впливають на успішність та
активність школярів, порушують взаємодію у колективі, формують
викривлене почуття справедливості у дітей на етапі формування їх, як
особистості.
Відповідно, це явище необхідно досліджувати і працювати з ним.
Існує дуже багато методів роботи на випередження конфлікту.
Спостережливий учитель, особливо класний керівник, може відслідкувати
певні протиріччя у колективі та попередити виникнення конфліктної
ситуації.
Бесіди з учнівським колективом, спільні прогулянки, робота з групами
дітей у позаурочний час, іноді – бесіди з батьками (вони нерідко є
каталізаторами різних конфліктів). Все це є дуже ефективною
профілактикою.
Найголовніше, педагог має сам давати приклад – ставитися до кожної
дитини із повагою. Наголошую – до кожної. Уявіть, що станеться, якщо
класний керівник буде когось висміювати прилюдно. Його приклад почнуть
наслідувати учні.
Інша справа, що так чинять не всі вчителі, але навіть ті, хто не бере в
цьому участі, зазвичай не мають часу на занурення у проблематику
конфлікту через велике навантаження.
 Шалена кількість звітів, позакласних заходів, перевірка зошитів – усе
це призводить до того, що педагоги втручаються в ситуацію лише у її
фінальній фазі, коли вже є постраждалі.
Учитель, який бачить конфлікт, має більше дізнатись про його
учасників, спробувати зрозуміти що ними керує і вже тоді будувати
стратегію його вирішення.
Порозуміння – це ключ до нових методик роботи та дійсно ефективних
шкільних реформ.
Для відпрацювання таких навичок у дітей вчителі мають володіти
різними компетентностями: інформаційною, комунікативною, соціальною,
психологічною, моральною, полікультурною тощо.
Важко виокремити щось одне, тому що доводиться щоразу
використовувати цілий комплекс знань та вмінь, аби врегулювати ту чи іншу
ситуацію.
6. Булінг, як крайній прояв конфлікту. Особливості та протидія
Дорослі мають стежити за перебігом процесу розвитку конфлікту і
завчасно втручатись, не чекати коли він перейде в стадію цькування.
Зрештою, саме в школі діти вчаться відстоювати власні права, вчаться
домовлятись, досягати компромісу, ставитись до оточуючих з емпатією
тощо.
Вони мають навчитись "конфліктувати" правильно, не перетворюючи
це на цькування та приниження інших.
АННА ПОКРОВСЬКА, дитячий та сімейний психолог
– Булінг і конфлікт – різні явища.
Конфлікт – це симетрія, в ньому беруть участь дві сторони, які можуть
впливати на розвиток подій.
Булінг – це не звичайна сварка між дітьми, а асиметричні відносини, в
яких влада та вплив є лише в однієї сторони – агресора.
Агресор, в даному випадку, є колективним. В нього можуть бути
свідки, як активні, так і пасивні. Діти, які спостерігають цей процес, зазвичай
мовчать, навіть якщо розуміють, що це погано. Така модель поведінки
продиктована страхом йти проти сили ініціатора агресії та потенційно стати
його наступною жертвою.
Окрім дітей, причиною булінгу може бути й несвідома поведінка
вчителя. Приміром, коли вчитель має нерівне відношення до учнів – хтось
постійно ходить в улюбленцях, а хтось є завжди "крайнім". У такий спосіб
він дає іншим дітям певний посил: ця дитина вчиняє погано, вона не така, як
всі.
Особливо це стосується молодшої школи, де у дітей ще не досить
добре розвинуте критичне мислення і вони легше піддаються впливу,
орієнтуються на слова та вчинки дорослих, у тому числі і вчителів.
 Упереджене ставлення вчителя до однієї дитини інші сприймають як
сигнал до дії. Спрацьовує система, в якій є агресор і жертва. У більшості
випадків ані діти, ані вчитель не розуміють, що вони є агресорами.
З підлітками ситуація є дещо інакшою: вони більш самостійні, у них
менше дорослого контролю в позакласний час, тому зазвичай головним
агресором у такому конфлікті є один з учнів, якому не вистачає уваги вдома,
і він чи вона компенсує цю нестачу в школі за рахунок завдання іншим
(своїм однолітками, молодшим учням чи вчителю) шкоди – фізичної,
психологічної, економічної або вербальної.
Загалом, можна виокремити 4 види булінгу: фізичний, поведінковий,
вербальний і кібербулінг.
Фізичний є найбільш помітним через наявність наочних проявів –
сутичок, ударів, побоїв, синців і подряпин. На нього вчителю найпростіше
реагувати, він може припинити такі прояви одразу.
Словесний булінг – це глумлення, словесні знущання, образи,
залякування. Одним із прикладів вербального цькування є обзивання,
звертання уваги на фізичні вади. Слова також можуть зробити дитині дуже
боляче.
Ідентифікувати вербальний булінг трохи складніше, ніж фізичний,
адже зазвичай відбувається без дорослих свідків, – достатньо, щоб ніхто
цього не почув.
Поведінковий булінг помітити дуже важко, в ньому застосовується
тактика ізоляції. Учні починають ігнорувати однокласника, наприклад,
згуртовано вставати, коли той підходить до столу у їдальні, або, навпаки, не
давати йому сісти.
Щоб бачити такі прояви, необхідно бути глибоко зануреним у дитячий
колектив і розуміти процеси, які бувають настільки завуальованими, що їх
важко помітити навіть шкільному психологу. Це не просто якась окрема
ситуація, а налагоджений механізм з кривдниками та жертвою.
Кібербулінг – це використання образливих дій в інтернеті.
За статистикою, кібербулінг шкодить психіці найбільше, адже є
найбільш неконтрольованим процесом. Коли відео про дитину потрапляє у
соцмережу або чат, його може побачити набагато більше людей, ніж в
одному класі.
Такий булінг виходить за межі школи і може переслідувати дитину 24
години на добу. Діти про це добре знають і тому подібне цькування їх лякає
та пригнічує найбільше.
Одним із найпопулярніших видів кібербулінгу є пранкінг – термін,
що походить з англомовного сленгу та означає злий жарт, насмішку,
розіграш з негативним відтінком.
Умовою пранку є те, щоб одній стороні стало смішно за чужий
рахунок, без урахування інтересів іншої сторони.
 У процесі булінгу беруть участь три сторони: агресор, жертва та
свідки. Кожну з цих ролей на себе можуть приміряти як вчитель, так і учні
з батьками. Були окремі випадки, коли вчитель ставав жертвою
першокласників.
Фіксувати потрібно кожен з таких епізодів. Для цього потрібна
спеціальна комісія, яка визначатиме, що відбулось, за яких обставин та як на
це реагувати.
Професійна підтримка дуже важлива, але в українських школах у
вчителів дуже низький рівень довіри одне до одного. Їм не вистачає
підтримки всередині професійного кола, щоб підтримувати емоційний клімат
у класі.
Інша проблема – нерозуміння проблеми з боку керівництва шкіл, які за
замовчуванням вважають, що в них таких проявів немає, або просто бояться
визнати їх наявність.
Батькам також зазвичай важко прийняти той факт, що їхня дитина
може когось кривдити. Проблемною стає ситуація, коли учитель намагається
донести до учня інформацію чи ставлення, які потім зовсім нівелюються
вдома.
Коли батьки кажуть своїй дитині, що в її поведінці немає нічого
страшного, це підриває будь-які намагання педагогів, створює відчуття
недовіри та фрустрації для дитини. Інша проблема – відсутність спілкування
між батьками та дітьми взагалі.
До кожної ситуації потрібен окремий підхід.
7. Конфліктні ситуації за участі дітей з ООП
Конфліктні ситуації можуть виникати як у змішаному класі, де діти з
інвалідністю та без інвалідності навчаються разом, так і між учнями з
інвалідністю, які перебувають в одному середовищі.
Це відбувається на фоні непорозуміння, відсутності комунікації,
емоційної нестабільності та недостатньої сформованості неокортексу –
частини мозку, яка відповідає за усвідомлення та мисленнєві реакції.
Для вирішення таких ситуацій необхідно обговорювати з дітьми їхні
емоції та почуття, допомагати їх тамувати.
Для цього можна використовувати інформативні плакати, які
зображають емоційні стани візуально. Такі знання допомагають
врівноважити відносини між учнями, а також між вчителем і учнем.
НАТАЛЯ ГЛАДКИХ, керівниця інклюзивних проєктів громадської
організації "Бачити серцем"
– У змішаному класі головна задача вчителя – показати, що кожна
дитина цінна та унікальна; що ми різні, але живемо на одній планеті та маємо
допомагати та підтримувати одне одного.
Як подружити учнів? Як розказати, хто такі діти з інвалідністю іншим
дітям? Як навчити дітей комунікувати разом?
 Такими питаннями задаються багато вчителів. Донести ці знання до
дітей мимохідь неможливо, для цього потрібен спеціальний комунікаційний
підхід.
У 2017 році я, разом з колегами, розробила курс уроків толерантності
для вчителів "Це важливо", які присвячені проблемам дітей з аутизмом,
Синдромом Дауна, порушеннями зору, слуху та опорно-рухового апарату, а
також з епілепсією. Але у кожного може бути власний підхід.
Важливо, що за допомогою таких уроків діти знайомляться з
видатними людьми з інвалідністю, вчаться правильно комунікувати та не
боятись інших дітей з інвалідністю.
Конфлікти виникають і серед вчителів, адже вони є звичайними
людьми, які також можуть стикатись із різними труднощами.
Для налагодження взаєморозуміння між членами команди у школі для
підлітків з комплексними порушеннями "Контакт" я вже два роки щотижня
проводжу групову супервізію.
В цей день всі колеги розбирають труднощі у робочому процесі,
конфлікти у колективі, складні випадки у професійній діяльності, задають
питання та діляться досвідом.
Такі зустрічі допомагають краще розуміти одне одного, розвивати
стресостійкість та вчитись справлятися з власними емоціями.
Іншим важливим напрямком в роботі вчителя є підтримка батьків дітей
з інвалідністю, формування з ними єдиної команди, яка спрямовуватиме всі
сили на розвиток та навчання дітей.
Задачею вчителя є допомогти батькам повірити у власну дитину та
допомогти їй з соціалізацією, комунікацією та навчанням. Він є наставником,
який здатен допомогти та підтримати та мотивувати батьків до співпраці.
8. Рекомендації з фасилітації конфліктів для вчителів
- Вчитись надавати собі першу емоційну допомогу – справлятись з
власними емоціями та в будь-якій конфліктній ситуації реагувати лише
усвідомлено.
- Читати літературу з психології, яка допоможе познайомитись з
віковими, а також іншими специфічними особливостями учнів з різними
порушеннями розвитку.
- Будувати відносини з колегами: зустрічатись індивідуально та групах
в онлайн- чи офлайн-форматах, обговорювати стратегії навчання та ділитись
власними досягненнями.
- Працювати в мультидисциплінарній команді разом з учнями з
інвалідністю. В команді супроводу можуть бути вчителі, асистенти вчителів
та дитини, психологи, лікарі, батьки та інші спеціалісти. Систематичні
онлайн-зустрічі допоможуть уникнути конфліктів в колективі.
- Просити про допомогу, якщо не можете справитись самостійно. Це
цінна навичка для вчителя, яка дасть йому багато внутрішніх сил та ресурсів.
Лише так ми зможемо відчути, що поруч є сильна команда, яка допоможе та
підтримає.
- Експериментувати в роботі. Створювати нові проєкти, долучати до
них учнів, батьків і колег.
- Обговорювати та пояснювати. Ділитись думками з іншими
учасниками освітнього процесу.

Додаток
Ігрові методи
вирішення дитячих конфліктів

"Трагікомедія без слів"

Це ще один спосіб перетворити в сприйнятті дитини трагедію в комедію.
Він прекрасно підійде для двох маленьких (або не дуже маленьких) ябедників,
що прагнуть подати те що відбувається у вигідному для них світлі і залучити до
розгляду батьків.
На цей раз погодьтеся не вислухати їх, а подивитися. Поставте до відома
дітей, що постійні сварки вам набридли і якщо вони хочуть вам знову про них
розповісти, то їм доведеться поставити виставу (або балет) на цю тему. Нехай
надішлють вам квитки в перший ряд! Можна дійсно попросити їх виготовити
для вас запрошення, придумавши назву виставі. Це перемкне їх увагу на більш
мирну хвилю. У разі якщо лють дітей один до одного не надто велика, можна
вимагати від них спільного виготовлення запрошення.
Коли ви отримаєте запрошення, сідайте зручніше і дивіться балет або
фільм без слів. Діти повинні відтворити на домашній "сцені" хід подій, що
призвели до конфлікту. Вони можуть рухатися, всіляко жестикулювати і
зображати на своїх обличчях жах, гнів або, навпаки, страждання і беззахисність,
але не можуть вимовляти при цьому ніяких звуків. Подібна німа розповідь,
звичайно ж буде дуже незвична для дітей. Тому їх увага зосередиться на
тонкощах акторської майстерності та на тому, як донести до вас "справжню
правду". При цьому мимовільне спостереження за такими кривляннями і
гримасами з боку іншої дитини неминуче викличе у них посмішку. Так за час
вистави емоції дітей напевно зміняться.
Якщо юні актори зупиняться "на найцікавішому місці" (тобто покажуть
тільки саму сварку), то покажіть обуреного глядача, який віддав гроші не за
половину вистави, а за цілу і тому вимагає щасливого закінчення. Вони такого
не придумали? Так нехай думають! Якщо їм потрібен час, то нехай оголосять
антракт, ви поки перекусіть в буфеті. А якщо вони актори екстра-класу, то нехай
імпровізують і придумують вирішення конфлікту відразу ж, на сцені. Якщо
дітям дійсно вдасться вирішити проблему "методами мистецтва", то кричите
"Браво!", аплодуйте і беріть автографи у таких майстрів сцени! Не скупіться на
захоплення з приводу їх самостійного пошуку рішення. У подяку за приємно
проведене дозвілля запропонуйте їм взяти участь в якій-небудь цікавій справі
разом з вами. Цим можна завершити перемир'я.
Примітка. Але, можуть бути випадки, коли діти не здатні придумати
варіант мирної кінцівки вистави. Тоді ви можете запропонувати їм допомогу
сценариста (тобто знову вашу) і сховатися за лаштунками разом з юними
даруваннями. Коли ваша ідея буде сприйнята, знову поверніться в "глядацький
зал" і займіть своє почесне місце.

"Супергнівний лист про суперобурливий вчинок"

Як ви, напевно, здогадалися за назвою даної гри, в ній ми будемо
вирішувати проблему яка викликала в душі дитини обурення, даючи йому
можливість описати свій стан як бурю, а саме неприємну пригоду – як
неприємність глобального масштабу. Іноді здається, що діти саме цього і
чекають від дорослих – понад уважного ставлення і над серйозного сприйняття
дрібних неприємностей дитячого життя. Так що надайте їм таку можливість.
Тим більше що для дитини маленька негативне подія його життя дійсно може
здаватися величезною і страшною подією.
Отже, допомагаючи дітям, які посварилися, вийти з конфлікту, рішуче
відмовтеся слухати їх. Повідомте про виниклі справи або на втому від їх сварок.
Розведіть дітей по різних кімнатах і залиште на якийсь час (хвилин на
п'ятнадцять) одних наодинці з аркушем паперу і ручкою. За цей час вони
можуть викласти всі свої скарги в письмовому вигляді. Зверніть увагу, що вони
повинні постаратися максимально перебільшити всі свої переживання з цього
приводу, а також безмірно перебільшити провини другої людини.
Коли листи будуть написані, прочитайте їх. Напевно вони здадуться вам
кумедними, в цьому випадку похваліть дитину за такий "літературний дар" і від
душі посмійтеся. До цього часу пристрасті вже стихнуть і ваш син (або дочка)
налаштується на більш оптимістичну (можна навіть сказати, гумористичність)
хвилю. Так само вдійте і з листом другої дитину.
Якщо ці листи вийшли не образливими, а дійсно смішними, то ви можете
розіграти роль судді і зачитати "склад звинувачення" кожному "підсудному",
посадивши їх поруч. Головне, напустіть на себе серйозний офіційний вигляд, а
після прочитання звинувачень винесіть яке-небудь страшне покарання одному й
іншому. Наприклад, урочисто оголосіть, що «Іванов Петя, учень п'ятого класу,
звинувачується у злочині проти особи Іванова Толі і в якості покарання
засуджується до поїдання манної каші». Аналогічний вирок виноситься і його
братові. Можна засудити дітей до примирення і конкретної допомоги один
одному в якихось справах, а ще краще – до спільної справи, корисної для дому,
наприклад прибирання в кімнаті.

«Килим миру»
 Килим миру краще виготовити заздалегідь разом з дитиною. Для цього
можна взяти шматок тканини і наклеїти (а краще намалювати) на ній різні
візерунки. Можна полегшити завдання, використавши готовий, велику хустку,
на який можна наклеїти якісь символи миру та злагоди. Дорослим про це
нагадують голуб, земна куля і тому подібні символи, але у дітей можуть бути
інші асоціації. Намагайтеся їх врахувати. Головне, щоб отримане творіння
подобалося вашим синові або дочці і викликало у них позитивні емоції.
Коли ви бачите, що діти сваряться і вже переходять межі пристойності у
своїх висловлюваннях, то терміново скористайтеся цим килимом світу. Поясніть
дітям, що це незвичайний килим. Він допомагає людям заспокоїтися і
помиритися, якщо вони посварилися. Для цього розстеліть килим на підлозі і
запропонуйте дітям сісти на нього вдвох. Тепер вони можуть з нього встати
тільки друзями. Сходити з килима раніше того, як діти помирилися, заборонено.
У той час коли діти сидять на килимі, вони повинні дотримуватися таких
правил: не можна доторкатися друг до друга і не можна вимовляти нічого, крім
фрази "Тух-тібі-дух". При цьому вони можуть жестикулювати скільки завгодно,
навіть махаючи кулаками. Головне, не зачіпати ними другої дитини.
Чарівну фразу дитина теж може вимовляти так, як йому подобається:
якщо хоче, вона може грізно викрикувати її, може злобно шипіти, може
буркотливо бурчати. Таким чином, виходить забавний діалог двох дітей, що
сидять на килимі миру. Як правило, вони говорять свої фрази по черзі і так чи
інакше реагують на емоційний тон таких послань від другої дитини. Можете не
сумніватися, що навіть якщо спілкування на килимі миру почалося з диких
грізних криків і загрозливих розмахувань, то через якийсь час діти
"видихаються" і тон "потух-тібі-духів" стане набагато спокійніше.
Ви весь цей час можете просто сидіти поруч, стежачи за дотриманням
правил, а можете давати жартівливі репліки типу: "Ух ти, як грізно!" або "Жах,
навіть я злякалася!" Це допоможе дітям зрозуміти, що їхні негативні емоції
досягли своєї мети. Коли ж ви відчуєте, що діти вже виплеснули свої образи і
злість, трохи втомилися і готові до перемир'я, то повідомте їм, що якщо вони
протягнуть один одному руки, то зможуть встати з килима миру і піти разом з
вами на прогулянку (або запропонуйте ще що-небудь приємне). Якщо діти
морально готові до цього, то нехай мовчки з'єднають мізинці. Тоді вони знову
отримують "право голосу" і можуть разом з вами закріпити дружбу виконанням
ритуалу "мирися-мирися-мирися і більше не бийся ...".
Примітка. Ця гра дуже ефективна при правильному її проведенні. Справа
в тому, що в процесі виконання ігрового завдання діти отримують можливість
безпосередньо висловити свої негативні емоції, причому тому адресату, що їх
викликав. При цьому, так як вони не мають права вимовляти образливі слова,
типові для такого процесу в реальному житті, у них не виникають нові образи і
не підігрівається відчуття злості і гніву. Заборона на "рукоприкладство" не дає
виникнути бійці, при цьому дитина має право висловлювати свою лють і
фізично: за допомогою рухів, міміки, жестів. В ході такого незвичного для дітей
способу вираження звичних почуттів їм часто стає смішно, а це означає, що
вони вже на півдорозі до примирення.
 "Рослинні обзивалки"
У цій грі використовується той же принцип вирішення конфлікту, що і в
попередній. Тут посварені діти також отримають право висловити свої емоції за
допомогою інтонацій і навіть зайти трохи далі – обзивати один одного. Нехай
вас не бентежить такий непедагогічний метод! Адже обзиватися діти будуть не
звичайними образливими словами, які ущемляють їх гідність, а за допомогою
спеціальної лексики, яка звучить смішно і незрозуміло. З цією метою можна
використовувати будь-який довідник по догляду за кімнатними рослинами.
Бажано мати їх два примірники, щоб вчасно дати по одному посварити дітям.
Тоді їх сварка перетвориться на таку словесну дуель: "Хавортія ти смугаста!" -
"Так сам ти колеус Блюме!" - "Знаєш ти хто Ти - колумнея дрібнолиста!" - "А ти
- очиток красноокрашенний!" і т. д.
Як бачите, такі фрази дійсно зовні нагадують обзивалки, але ними складно
зачепити самолюбство. Відповідно, діти зможуть висловити свої образи за
допомогою інтонацій, а крім того, підняти собі настрій, використовуючи смішні
і невідомі їм слова, які можуть в їх фантазії народжувати забавні образи. Коли ви
помітите у дітей остаточну зміну настрою, то запропонуйте їм якусь цікаву
спільну справу або конструктивний спосіб вирішення проблеми, через яку вони
посварилися.
Примітка. Часто суперечки і сварки дітей переходять у бійку, так як їх
словниковий запас для таких випадків закінчується або в однієї дитини він явно
більше, ніж в іншого. Тоді останній починає відчувати себе програвшим
словесний бій і переводить його в "кулачний". Тут же діти виявляться
абсолютно в рівних позиціях, а їх "погана" лексика буде незвичайно
різноманітна, адже ви підкріпите її "рослинним словничком". Так що
ймовірність бійки практично зводиться до нуля.