Титульна сторінка

особливості конфліктної поведінки у студентському середовищі

 ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТНОЇ
ПОВЕДІНКИ……………………………………………………………...………………..6
1.1 Концепція конфлікту та його функції………………..……………………….6
1.2 Передумови та схильності особистості студента до ескалації
конфліктів…………………………………………………………………………………
10
Висновки до першого розділу……………………………………………..…..........…14
РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ СТРУКТУРИ КОНФЛІКТУ ТА ЗАСОБИ ЙОГО
ВИРІШЕННЯ……………………………………………………………………………..1
6
2.1 Психологічні складові та форми конфліктної поведінки ………….……16
2.2 Попедження та вирішення конфліктів серед
студентів……………….19
Висновки до дугого розділу………………………………………………………...…..23
ВИСНОВОК………………………………………………………………………..……..24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………..............…26
ДОДАТКИ………………………………………………………………………………….3
1
 4

ВСТУП
Актуальність теми конфліктної поведінки в студентському
середовищі сьогодні є величезною. Конфлікти є природною частиною
людських взаємодій і можуть виникати в будь-якій обстановці, включаючи
студентське середовище. Конфлікти відомі як непорозуміння, розбіжності
або суперечки, які є невід’ємною частиною багатьох стосунків, як особистих,
так і професійних. Вони можуть виникати через відмінності в поглядах,
цінностях або цілях і можуть мати значний вплив на те, як люди спілкуються
та взаємодіють один з одним. Коли в середовищі студентів виникають
конфлікти, вони можуть суттєво вплинути на навчання та загальне
самопочуття. Дослідження показали, що конфлікти в класі можуть вплинути
на залученість учнів, успішність і навіть на їхню загальну академічну
успішність. У екстремальних випадках конфлікти можуть навіть призвести
до фізичної чи емоційної шкоди, що може мати довгострокові наслідки для
окремих осіб і суспільства в цілому.
Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася
представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у
вітчизняній психології. У сучасній українській психології вивчення проблеми
конфліктів знайшло своє відображення у наукових роботах І. Булах,[2] О.
Винославської[4], Л. Долинської[10], В. Кушнірюка[19], М. Пірен[28], Н.
Пов’якель[29], Л. Матяш-Заяц [26].
Конфлікти можуть виникати в будь-якій групі, але особливо важливо
ефективно вирішувати конфлікти в студентських групах, оскільки це одна з
основних сфер, де люди вчаться співпрацювати, спілкуватися та вирішувати
конфлікти. У студентському віці молоді люди входять і вчаться
орієнтуватися в різних соціальних групах, а також засвоюють ролі та норми,
пов’язані з ними. У вищих навчальних закладах першочергову роль у
соціалізації студентів відіграє навчальна група та завдяки взаємодії один з
одним студенти набувають необхідних навичок соціальної взаємодії та
розширюють своє уявлення про власну ідентичність. Протягом цього часу
 5

студенти стикаються з багатьма викликами, які виливаються в зовнішні

протиріччя, часто супроводжувані емоційним стресом і негативними
емоціями. Якщо конфлікти не вирішувати вчасно, це може призвести до
негативних результатів навчання та агресивної поведінки. Конфліктна
поведінка в студентському середовищі є гострою проблемою, яка може
суттєво вплинути на результати та добробут студентів. Розуміючи природу
конфліктів і розробляючи ефективні стратегії їх вирішення, педагоги можуть
створити сприятливе та інклюзивне середовище, де студенти зможуть
процвітати та розвивати необхідні навички для майбутнього успіху.
Об’єкт – студент у навчальному середовищі.
Предмет – конфлікт у сучасному студентському середовищі.
Мета дослідження: визначення базових знань з актуальних питань
конфліктів в контексті сучасного студентського середовища, його форм та
наслідків з обгрунтуванням способів та методів розв'язання конфліктів.
Завдання роботи:
1. Теоретично проаналізувати стан проблеми конфлікту у науковій,
психолого-педагогічній та методичній літературі.
2. Виявити концепцію та особливості конфліктних ситуацій
3. Визначити форми та наслідки конфліктної поведінки студентів та
вчителів у навчальному середовищі.
4. Розкрити ефективну методологію вирішення конфліктних ситуацій
для вчителів у роботі зі студентами.
Методи дослідження: для досягнення мети та реалізації поставлених
завдань було використано теоретичний метод - аналіз, спостереження,
узагальнення та систематизація для розкриття сутності поняття особливостей
конфліктної поведінки.
Теоретичне значення дослідження: результати теоретичного
дослідження можуть бути корисними для керівників, батьків, психологів та
інших фахівців, які присутні у освітньому середовищі суто лекційним
теоретичним матеріалом, спрямованим на оволодіння майбутніми
 6

психологами базовими знаннями з провідних проблем психологічного

аналізу й вирішення конфліктів, а також із проблем самопізнання
Структура та обсяг курсової роботи. Вступ, два розділа, висновки до
розділів, загальний висновок, список використаних джерел – 44. Загальний
обсяг роботи – 31 сторінок. Робота містить 1 таблицю, додаток на 31
сторінці.
 7

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТНОЇ

ПОВЕДІНКИ
1.1 Концепція конфлікту та його функції

Термін «конфлікт» має своє коріння в латинській мові і був включений

в європейські мови з мінімальними змінами. Це поняття широко
використовується в різних контекстах, включаючи домашнє середовище,
соціальні та гуманітарні науки. Конфлікт може спостерігатися в широкому
діапазоні ситуацій, включаючи сімейні непорозуміння, економічну боротьбу
між конкурентами, громадянські війни та всі види міжнародних конфліктів.
У психології поняття конфлікту також розглядається різними способами,
включаючи групову поведінку, особисте суперництво та навіть суб’єктивну
внутрішньоособистісну невизначеність. Загалом концепція конфлікту
глибоко вкорінена в людському досвіді та є важливою особливістю людських
суспільств із далекосяжними наслідками для окремої людини та ширшої
спільноти [2;9;10;12;15;20].
Західні вчені розробили численні авторитетні теорії конфліктів, які
базуються на кількох наукових підходах: соціологічному та соціально-
психологічному, які досліджують конфлікти в контексті групових процесів
різного рівня (Г. Зіммель, Л. Козер, Д. Майерс та ін.)[41], психоаналітичний,
що підкреслює дезорганізацію психіки в процесі внутрішнього конфлікту (З.
Фрейд, К. Хорні); біхевіористська, що аналізує конфліктні реакції на
зовнішні ситуації (М. Дойч); і когнітивний, який описує протиріччя у
поглядах і цілях учасників як розбіжності в індивідуальному сприйнятті
дійсності (К. Левін)[24]. Сучасний гуманітарний підхід акцентує увагу на
позитивних і конструктивних функціях конфліктів, а також виділяє методи їх
вирішення (К. Томас, Р. Кілманн, Н. В. Гришина)[39;44]. Загалом ці теорії
дають змогу зрозуміти природу конфліктів і різні точки зору, які можна
враховувати при їх розгляді.
 8

Функції конфліктів
Конструктивні або позитивні функції конфліктів полягають у
наступному:
1. Регулююча та розвиваюча функція: якщо в команді виникає
конфлікт, це можна розглядати як можливість обговорити проблеми, знайти
рішення та покращити ефективність команди.
2. Інформаційна та об’єднуюча функція: конфлікти можуть допомогти
окремим особам або групам обдумати свої дії та поведінку, що веде до
кращого розуміння себе та інших.
3. Функція об’єднання та структурування: конфлікти можуть
об’єднувати окремих осіб або групи, що призводить до формування
організацій, груп і команд.
4. Функція стимулювання активності: конфлікти можуть усунути
почуття пасивності та призвести до більш активного залучення, сприяючи
особистому зростанню та розвитку.
5. Функція стимулювання особистісного зростання: конфлікти можуть
надати людям можливість випробувати себе, розвиваючи стійкість,
впевненість у собі та більше почуття мети.
6. Психотерапевтична та полегшувальна функція: конфлікти можуть
надати людям безпечний простір для вираження своїх емоцій, зняття стресу
та пошуку вирішення непорозумінь.
7. Діагностична та пояснювальна функція: конфлікти можуть
допомогти людям дізнатися більше про себе та інших, розуміючи свої
позитивні та негативні риси та створюючи можливість для особистісного
зростання та розвитку.
Загалом конфлікти можуть виконувати конструктивні функції,
сприяючи зростанню, єдності та стимулюванню, а також підкреслюючи
важливість вирішення їх у конструктивний та відповідальний спосіб.
 9

До деструктивних функцій конфлікту належать:

1. Формування стереотипів: конфлікт може призвести до
формування негативних стереотипів, які можуть бути деструктивними та
завдати шкоди окремим особам або групам.
2. Деструктивні форми самореалізації: Конфлікт може створити
ситуації, коли люди можуть прагнути встановити власну ідентичність або
самооцінку, використовуючи інших або маніпулюючи, що може бути
шкідливим як для особистості, так і для інших.
3. Погіршення психологічного клімату в колективах: Конфлікт
може зашкодити психологічному клімату в групі чи організації, призводячи
до поганого спілкування, напруги та стресу.
4. Руйнування міжособистісних стосунків: конфлікт може завдати
шкоди стосункам між людьми, призводячи до ворожості, образи та
відсутності довіри.
5. Зниження привабливості роботи: конфлікт може призвести до
зниження привабливості роботи, що може знизити мотивацію,
продуктивність і задоволеність роботою.
6. Неадекватність і нерозуміння: конфлікт може призвести до
почуття неадекватності та нерозуміння, що може зашкодити індивідуальній
продуктивності та мотивації.
7. Неадекватні механізми психологічного захисту: конфлікт може
призвести до розвитку неадекватних механізмів психологічного захисту,
таких як заперечення, формування реакції та проектування, що може
створити додаткові проблеми.
8. Зменшення співпраці та партнерства: конфлікт може зашкодити
перспективі співпраці та партнерства, призводячи до зниження співпраці та
вирішення проблем.
9. Посилення конфронтації та боротьби: конфлікт може призвести
до посилення конфронтації та боротьби, де метою є перемога, а не вирішення
проблем чи пошук кращих альтернатив.
 10

10. Збільшення матеріальних та емоційних витрат на вирішення

конфлікту: конфлікт може призвести до збільшення матеріальних та
емоційних витрат на вирішення, включаючи фінансові витрати, час та
емоційні втрати.
Також у той час як етичні принципи Конфуція наголошують на
важливості поводження з іншими так, як ми хочемо, щоб ставилися до нас,
погляд Геракліта зосереджений на конфлікт як на необхідну силу для
розвитку та вдосконалення. Аристотель бачив корінь конфліктів у дисбалансі
власності та владних структурах, тоді як Августин вважав, що конфлікти
виникають через напругу між фізичною та духовною сферами. Обидва
філософи вважали, що держава відіграє вирішальну роль у примиренні
конфліктів між індивідами та сприянні взаєморозумінню.
Розуміння когнітивного підходу до конфліктів стає все більш важливим
в освіті, оскільки конфлікти можуть суттєво впливати на навчання та
розвиток учнів. Виходячи з досліджень К. Левіна, частота конфліктів у групі
чи індивідуумі визначається насамперед загальним рівнем напруги, який
існує. Неврегульовані потреби, особливо базові, частіше призводять до
серйозних конфліктів[24]. Крім того, авторитарне середовище посилює
напругу та агресію в групі, а обмежені можливості чи зовнішні бар’єри
провокують розвиток напруги та конфліктів. Іншим важливим фактором
міжособистісних конфліктів є схожість або розбіжність цілей учасників
групи. Коли цілі не узгоджуються, можуть виникати конфлікти, коли члени
групи менш готові враховувати точки зору інших. Щоб запобігти або
врегулювати конфлікти, вкрай важливо зосередитися на потребах і цілях
членів групи, створивши простір і можливості для особистого та групового
розвитку. Здатність людини знаходити достатній простір для вільного
пересування всередині групи, поважаючи інтереси групи, є важливою для
запобігання або управління конфліктами.
Зрештою, розуміння причин і наслідків конфлікту сформує наш підхід
до його вирішення та етичні принципи, якими ми керуємось у своїх
 11

діях[9;10]. Важливо враховувати як деструктивну, так і конструктивну

функції конфлікту та працювати над розв’язанням конфліктів у
конструктивний і відповідальний спосіб, щоб сприяти позитивним
результатам і запобігати негативним.
Можна сказати, що конфлікти виконують різноманітні функції,
включаючи регулятивну, розвиваючу та стимулюючу з особистісним
зростанням, однак конфлікти також можуть мати деструктивні функції, що
може призвести до негативних результатів. Розуміючи функції конфлікту, ми
можемо приймати обґрунтовані рішення про те, як конструктивно керувати
конфліктами, щоб запобігти негативним результатам і натомість сприяти
позитивним результатам.

1.2 Передумови та схильності особистості студента до ескалації

конфліктів
Дослідники часто вивчають конфлікти в контексті дитинства та
підліткового віку, де діти є центром педагогічної взаємодії. Це критична
проблема в психології та освіті, яка залучає всі сторони, залучені в конфлікт,
включаючи дітей, вчителів, батьків та адміністраторів. Протягом цього
періоду студент отримує відносну незалежність і стикається з унікальними
проблемами, які формують його життєвий шлях, наприклад, розвиток
людського потенціалу[3;17]. Студентський вік є критичним періодом у
становленні особистості, оскільки передбачає цілий комплекс особливостей,
у тому числі звичайних видів діяльності, таких як навчання, спрямоване на
здобуття професійної освіти, систематичне засвоєння нових знань, умінь і
способів навчання, активність, самостійне здобуття знань, а також спільність
цілей і мотивів. Існування студентства обмежене в часі, охоплюючи
юнацький період і частину дорослого етапу в розвитку і формуванні
особистостіх[18].
Л. Матяш-Заяц зазначає, що період здобуття вищої освіти є часом
значних змін для молодих людей, включаючи нові соціальні статуси, зміну
 12

видів діяльності та розширення соціального середовища, серед інших

факторів. Крім того, конфлікти, які виникають у цей період, можуть мати
значний вплив на розвиток самосвідомості, що особливо важливо в період
студентства через підвищення відповідальності, яка приходить із
досягненням правової та громадянської зрілості. Крім того, конфлікти
всередині груп можуть або руйнувати групові структури, або сприяти їх
зміцненню, залежно від характеру проблем і типу залучених соціальних
структур[26].
Причини конфліктів студентів, вчений В. Журавльов розділив на
чотири групи:
1. Психологічні особливості членів групи є найбільш типовими
причинами конфліктів. Одні студенти впевнені, що конфлікти є наслідком
розходження інтересів і життєвих цінностей, характерів і темпераментів,
точок. Інші впевнені, що конфлікти відбуваються через небажання або
нездатність членів групи зрозуміти іншого, надати допомогу, поважати чужі
інтереси, думки й рахуватися з ними.
2. До соціально-психологічних причин виникнення конфліктів можна
віднести низький рівень згуртованості, антипатія, конкуренція, боротьба за
лідерські функції в групі.
3. До організаційно-педагогічних причин конфлікту можна віднести
несправедливу оцінка викладача, лояльне або упереджене відношення
викладача до окремих членів групи, тобто недоліки в організації навчальної
діяльності студентів.
4. Соціально-економічні причини: економічне становище, соціальний
статус, – згадуються рідше всіх інших. Розходження членів навчальної групи
за матеріальним становищем, соціальному статусу стають причиною
конфліктів у тих випадках, коли «одні поважають іншого у зв’язку з
матеріальним становищем» [2;6].
З боку викладачів конфлікти також можуть провокуватися різними
чинниками, зокрема формалізмом, авторитаризмом, неврахуванням вікових
 13

та індивідуальних особливостей учнів, неврахуванням групових процесів в

учнівських колективах, поганою організацією навчальної діяльності,
несправедливістю, невиправданістю, морально-етичними порушеннями,
емоційною нестриманістю і грубістю, пригніченням ініціативи і
самостійності учнів, смисловим бар'єром між учителем і учнем через різницю
у світогляді. Ці причини часто кореняться в стилях педагогічної та виховної
діяльності вчителя і залежать від його професійної майстерності. Вплив цих
причин може призвести до гострих конфліктів, які не можуть бути вирішені,
поки вчитель не скоригує свою позицію. Варто зазначити, що таке
коригування може відбутися навіть наприкінці навчального процесу.
Непрофесійна поведінка вчителів та недоліки у навчально-виховному процесі
можуть негативно позначитися на студентах та їх здатності навчатися та
розвиватися, що може призвести до того, що студенти почуватимуться
розчарованими, відстануть або намагатимуться не відставати від навчальної
програми, що може призвести до зниження мотивації, впевненості та
загальної академічної успішності[5;16]. Загалом відсутність підтримки з боку
вчителів може створити вороже навчальне середовище, що може призвести
до конфліктів між учнями, оскільки вони борються за те, щоб довести себе та
змагатися за увагу вчителя. Непрофесійна поведінка вчителів також може
призвести до дискримінації, упередженості та інших форм нерівності, що
може ще більше сприяти конфліктам і ворожнечі серед учнів.
У зв’язку з цим доречно згадати складові педагогічних конфліктів у
шкільному колективі, які цілком можуть бути застосовані до середовища
університету [37;38]:
 недостатня відповідальність учителя за педагогічно правильне
вирішення проблемних ситуацій: все-таки університет – взірець
суспільства, де учні засвоюють норми стосунків між людьми;
 різниця в життєвому досвіді учасників зумовлює різний ступінь
відповідальність за помилки у вирішенні конфліктів;
 14

 різне розуміння подій та їх причин (конфлікт «очима вчителя» і

«очима учня» бачиться інакше); вчителю не завжди вдається зрозуміти
переживання юнака, а учня - справлятися з емоціями;
 вчитель повинен пам'ятати, що робить присутність інших учнів
від спостерігачів до учасників, конфлікт набуває і для них виховного
змісту;
 професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти
ініціативу у її вирішенні, оскільки вони завжди залишаються пріоритетними;
 сприймати інтереси учня як особистості, що розвивається;
 Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж
вирішити;
Студенту також може не вистачати необхідних знань і навичок для
розуміння та управління конфліктами, що призводить до неоптимальної
поведінки, яка може загострити ці конфлікти[16]. Перший і другий курс є
перехідним часом для студентів, оскільки вони пристосовуються до нового
соціального середовища. У цей період молоді люди можуть проявляти такі
риси, як максималізм, що може призводити до конфліктів, що виникають
через надмірно загострене почуття власної гідності, категоричність мислення
та велику кількість особистих кордонів. Конфлікти між учнями можуть
вирішуватися деструктивно, що призводить до порушення міжособистісного
спілкування та ухилення від спільної діяльності. Звичайним явищем можуть
бути конфлікти, які виникають через прагнення студентів-першокурсників
утвердитися в класі та соціальних групах, а також через конкуренцію здобути
дружбу популярних особистостей[21;32]. Конфлікти можуть ще більше
загостритися на другому курсі, оскільки студенти змагаються за увагу
викладачів і за оцінки, і можуть зберігатися протягом усього навчання.
На третьому курсі студенти можуть більше зосередитися на вирішенні
власних проблем, що може призвести до більш одиничних, випадкових і
випадкових конфліктів, які часто визначаються індивідуальними
 15

психологічними властивостями учасників. Зіткнення можуть виникати між

людьми, які просто не можуть уникнути конфлікту, тоді як інші можуть
займатися особистими справами, які порушують групову гармонію[33].
На четвертому курсі та після нього нові випускники можуть зіткнутися
з додатковими труднощами в пошуках майбутньої роботи та можливостей
вступу на магістерські програми, що може призвести до ще більших
міжособистісних конфліктів, оскільки вони змагаються за можливості та
ресурси.

Висновки до першого розділу

Отже, в університетському середовищі виникають конфлікти на всіх
рівнях спілкування студентів, які зумовлені різноманітними факторами,
такими як вікові та індивідуально-психологічні особливості, засвоєння нових
ролей та набуття незалежності, відсутність життєвого досвіду, максималізм,
особистісна та професійна ідентифікація, випробування себе в різних
тактиках міжособистісної взаємодії тощо. Спровокувати конфлікти також
може непрофесійна поведінка вчителів і недоліки в навчальному процесі, що
призводять до незадоволення основних потреб учнів.
Конфлікти відіграють значну роль у багатьох міжособистісних
стосунках, як особистих, так і професійних, однак конфлікти не обов’язково
повинні бути негативним досвідом. Визнаючи причини та тригери конфліктів
і розробляючи ефективні стратегії для їх вирішення, люди та педагоги
можуть перетворити конфлікти на можливості для зростання та навчання.
Навчаючи та моделюючи стратегії ненасильницького спілкування та
активного слухання, педагоги можуть допомогти учням розвинути основні
навички вирішення конфліктів, які можна застосовувати в різних ситуаціях
протягом усього життя. Крім того, створюючи культуру поваги, довіри та
співпраці в класі, педагоги можуть допомогти створити середовище, де учні
відчуватимуть себе в безпеці, щоб поділитися своїми думками та точками
 16

зору, і де конфлікти можна вирішувати конструктивним і турботливим

способом.
Психологи розробили різноманітні ідеї та теорії про конфлікти,
досліджуючи їх природу, причини, наслідки та вплив на людей і стосунки.
Вивчаючи конфлікти та їх вирішення, психологи можуть покращити наше
розуміння складності людських взаємодій і надати практичні стратегії
управління та вирішення конфліктів у різних типах стосунків. Поряд із цим
практика свідчить про наявність спеціальної літератури для педагогів та
психологів, в якій у доступній формі розкрито всі аспекти проблеми
навчання і виховання студентів, досвід роботи з ними, організацію діяльності
щодо запобігання важким ситуаціям під час їхньої життєдіяльності та їх
вирішення. Отже, вирішенню міжособистісних конфліктів між студентами
слід приділяти особливу увагу, особливо вчителям, які безпосередньо з ними
працюють.
 17

РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ СТРУКТУРИ КОНФЛІКТУ ТА ЗАСОБИ ЙОГО

ВИРІШЕННЯ
2.1 Психологічні складові та форми конфліктної поведінки
За словами А. Анцупова [1], під час конфліктів люди використовують
різні стратегії впливу на опонентів, які варіюються від простих, м’яких
підходів до більш жорстких, агресивних методів, таких як фізичне
насильство або психологічна маніпуляція. Анцупов виділяє 10 різних модусів
конфліктної поведінки, серед яких:
1. Захоплення та утримання об’єкта конфлікту: це один із м’яких
підходів до вирішення конфлікту. Мета полягає в тому, щоб контролювати
тему обговорення або матеріальний об'єкт, який є предметом конфлікту,
наприклад, ділянку землі або цінний ресурс. Ця тактика часто
використовується в конфліктах, де об’єкт суперечки має матеріальний
характер.
2. Фізичне насильство: це включає в себе заподіяння фізичної
шкоди опоненту, починаючи від знищення майна до нанесення тілесних
ушкоджень, аж до вбивства. Фізичне насильство є формою вирішення
конфлікту, якої слід уникати, якщо це не є абсолютно необхідною.
3. Психологічне насильство: це форма насильства, яка може
призвести до значної емоційної шкоди опонентові. Це включає такі
поведінки, як образа, приниження гідності, залякування тощо. Психологічне
насильство часто використовується як спосіб контролю над опонентом і
може завдати серйозної шкоди його самооцінці та психологічному
благополуччю.
4. Тиск: це підхід, який передбачає використання вимог, інструкцій,
наказів, погроз та ультиматумів, а також представлення компрометуючих
матеріалів, шантаж та інші форми маніпуляції. Тиск — це форма примусу,
яка може призвести до того, що опонент піде на поступку, на яку він інакше
не пішов би.
 18

5. Демонстрації: це тактика, яка передбачає використання

громадських скарг або демонстрацій, щоб привернути увагу до проблеми. Це
може приймати форму голодування, блокування доріг чи іншої
інфраструктури, використання банерів, знаків чи гасел. Демонстрації можуть
бути ефективним способом підвищити обізнаність про проблему та чинити
тиск на тих, хто приймає рішення.
6. Авторизація своєї позиції: цей підхід передбачає використання
заходів примусу, таких як збільшення робочого навантаження або
накладення заборони, щоб змусити опонента виконати певні дії. Це також
може включати невиконання наказів або відмову виконувати певні завдання.
Використання авторитетного підходу може бути швидким і ефективним
способом вирішення конфлікту, але його також можна вважати жорстким і
безкомпромісним.
7. Коаліція: це тактика, яка передбачає створення альянсів з іншими
для посилення свого впливу в конфлікті. Це може мати форму створення
профспілок або збільшення бази підтримки своєї групи за рахунок інших,
наприклад керівників чи державних службовців. Створення коаліції може
бути потужним способом посилити вплив на конфлікт, але це також може
сприйматися як розбіжність і спричинення подальших розбіжностей між
сторонами.
8. Фіксація власної позиції: це раціональний підхід до вирішення
конфлікту, який передбачає використання фактів, логіки та обґрунтованих
міркувань для підтримки своєї позиції. Переконання, прохання, критика,
пропозиції - все це приклади тактики, за допомогою якої можна зафіксувати
свою позицію в конфлікті. Такий підхід може бути ефективним у вирішенні
конфліктів, надавши чіткі, логічні аргументи для своєї позиції, але він також
може розглядатися як надмірно інтелектуальний та ігнорує емоційні аспекти
конфлікту.
9. Дружелюбність: цей підхід передбачає ввічливість, уважність і
повагу до опонента в конфлікті. Це може включати пропозицію допомоги,
 19

надання інформації, вираження занепокоєння та співчуття, а також

збереження дружнього ставлення. Такий підхід може бути ефективним
способом зміцнення довіри та співпраці в конфлікті, але його також можна
вважати слабким або нерішучим.
10. Угода: це останній етап вирішення конфлікту, на якому обидві
сторони приходять до згоди щодо вирішення проблеми. Це передбачає
взаємний обмін вигодами, обіцянками, вибаченнями та іншими поступками.
Угода є найефективнішим способом вирішення конфлікту, але вона також
вимагає від обох сторін бажання йти на компроміс і працювати разом для
досягнення спільної мети. Важливо зазначити, що угода є взаємним
процесом, який не означає, що проблема повністю зникла, але це важливий
крок до вирішення проблеми значущим чином. Підсумовуючи, варто
пам’ятати, що вирішення конфлікту – це складний процес, який вимагає
поєднання різних підходів і розуміння потреб і мотивацій усіх залучених
сторін.
В. Лазарєва констатує, що готовність до вирішення конфліктних
ситуацій є цілісною якістю особистості, що характеризує її емоційно-вольову
мобілізацію на момент включення в середовище конфліктного характеру[20].
На думку соціолога Георга Сіммеля, конфлікт неминучий, оскільки є
природним вираженням ворожості, властивої людській природі. Ворожість
протилежна потребі в симпатії, і разом вони утворюють основу людських
стосунків. Сіммель приписував апріорний характер інстинкту боротьби і
стверджував, що люди легко відчувають ворожість один до одного, яка може
перерости в змагання або навіть руйнівні битви[41]. Конфлікти існують у
широкому діапазоні явищ, таких як конфлікти між поколіннями, між
культурами, між статями та між расами, але їх основною формою є конфлікт
між особистістю та суспільством.
Згідно з дослідженнями Лузан і Жалдак, люди прагнуть розширити
сферу свого спілкування, щоб отримати нові враження, отримати нові
навички, відчути себе в нових ролях, самовиразитися, отримати співчуття та
 20

розуміння з боку інших. Задоволення цих потреб пов'язане з глибокими

особистими переживаннями індивіда, які можуть бути задоволені як
формальними, так і неформальними формами спілкування[21]. Потреби,
однак, іноді можуть призвести до напруженості та незадоволення у
стосунках, оскільки люди можуть надавати перевагу своїй потребі у
вираженні над почуттями та досвідом інших (Див.Таблицю 2.1). У вищій
освіті навчальна група може стати вирішальною ареною для соціалізації
студентів, оскільки студенти можуть навчитися навичкам соціальної
взаємодії, взяти на себе нові соціальні ролі та розширити своє сприйняття
власної особистості в контексті групи. Усередині навчальної групи також
можуть бути встановлені унікальні відносини, стандарти, норми, соціально-
психологічний клімат.

2.2 Попередження та вирішення конфліктів у закладах вищої

освіти
В процесі навчання між викладачами і студентами складаються різні
стосунки. На неоднозначні проблемні ситуації, що виникають у навчальному
процесі, викладач повинен реагувати, перевіряючи власні дії шукати
першопричини негативних ситуацій у власних прорахунках і помилках. Ця
рефлексія має стати основою для оцінки ними конкретних умов навчального
процесу, дозволяючи визначити мотивацію учнів до навчання, визначити їх
поведінку та психічний стан у конфліктних ситуаціях[23]. Для розвитку у
педагогів якостей терпіння, самовладання, здатності до психічної
саморегуляції надзвичайно важлива спеціальна підготовка. У зв’язку з цим
вчителі повинні брати участь у відповідних навчальних програмах, які
нададуть їм необхідні навички та знання для ефективного запобігання
конфліктам[16].
Евристичні методи, такі як мозковий штурм, постановка евристичних
запитань і синектика, можуть допомогти вчителям знайти творчі,
нестандартні рішення проблем і вони можуть використовувати ці методи з
 21

групою студентів, включаючи тих, хто бере участь і вирішує конфліктну

ситуацію. Крім того, кожен учитель може використовувати індивідуальні
прийоми, такі як використання інверсії для вирішення складної поведінки та
емпатії, щоб краще розуміти учнів. Найефективнішим способом
використання інверсії було б, щоб вчителі жартома посміювалися над
власними недоліками, коли учень вказував на них, адже це дозволяє учням
зрозуміти, що навіть вчителі роблять помилки. Метод емпатії не менш
важливий, і його можна використовувати, коли вчитель ставить себе на місце
учня, щоб зрозуміти його точку зору. Використовуючи ці інтуїтивні прийоми
або евристичні методи, вчителі можуть запобігти розвитку конфліктів,
сприяючи позитивній взаємодії зі своїми учнями.
Наступним кроком учителя є виявлення причин, що призвели до
проблеми, і спроба їх подолати. У цьому вчителю може допомогти
прогнозування подальшого розвитку ситуації, оскільки воно дозволяє
передбачити наслідки своїх дій і прорахувати можливі реакції учнів[31].
Однак варто зазначити, що навіть маючи інтуїтивні здібності та
спеціальну підготовку, вчитель часто змушений вирішувати проблеми,
виходячи з реальних і складних умов, таких як напруженість ситуації,
обмежений час, відсутність відповідних навичок. У таких ситуаціях учитель
може вдатися до авторитарного підходу до вирішення конфліктів,
результатом чого може стати видимість успіху, однак навіть в успішних
випадках неусунена причина конфлікту може тривати, і вчитель може
втратити авторитет в очах учнів, тому вчителям важливо віддавати пріоритет
особистому розвитку, наприклад, розвитку інтуїції та творчих навичок, а
також використовувати методи вирішення проблем, які базуються на емпатії
та співпраці з учнями, замість покладатися на авторитарні методи. Такий
підхід може сприяти більш ефективному вирішенню конфліктів і підтримці
позитивного середовища для навчання та співпраці[10;12].
При розв’язанні конфліктів і вирішенні проблемних ситуацій вчитель може
здійснювати такі дії:
 22

1) репресивні (публічна негативна оцінка вчинків або рівня знань

учня, висміювання студента, скарги в деканат та інші адміністративні дії);
2) неконструктивні (відкладення вирішення проблеми, що виникла,
загроза негативних наслідків для учня в майбутньому тощо);
3) конструктивні дії щодо зміни негативної ситуації (переключення
уваги учнів, самоіронія та всі інші методи, описані вище) [
Очевидно, що лише третій варіант дій дозволяє розірвати конфлікт
ситуації та сприяти її нормалізації.
Розуміння впливу особистості вчителя на конфліктну поведінку учнів
має вирішальне значення для ефективного управління конфліктами в
навчальних закладах. Необхідно взяти до уваги наступні фактори:
 Особистий стиль взаємодії: те, як вчителі взаємодіють зі
студентами, може впливати на поведінку студентів. Студенти можуть
наслідувати стиль спілкування та педагогічну тактику куратора, впливаючи
таким чином на характер стосунків у академічних групах.
 Втручання в конфлікт: керівник повинен уникати
безпосереднього втручання в конфлікти, які виникли в групах студентів. Їхня
роль повинна полягати в тому, щоб залагоджувати конфлікти з об’єктивної
точки зору, а не приймати чиюсь сторону. Цього можна досягти шляхом
адміністративного втручання, надання консультацій або організації спільних
заходів із конфліктуючими сторонами.
Етапи вирішення конфлікту
1) виникнення об’єктивної конфліктної ситуації;
2) усвідомлення учасниками об’єктивності конфліктної ситуації;
3) перехід до конфліктної поведінки;
4) вирішення конфлікту.
Щоб успішно пройти ці етапи, вчителям важливо розуміти глибинні
причини конфліктів, враховувати потреби та перспективи всіх залучених
 23

сторін і використовувати підходи співчуття та співпраці для вирішення

конфлікту.
Розглянемо більш докладно всі чотири стадії:
1. Виникнення об’єктивної конфліктної ситуації: на цій стадії мета
або бажання однієї сторони можуть суперечити цілям або бажанням іншої
сторони. Можливо, не відразу стане очевидним, що конфлікт виникне, але це
потенціал для виникнення конфлікту на основі суперечливих інтересів.
2. Усвідомлення учасниками об’єктивної конфліктної ситуації: цей
етап відбувається, коли одна або обидві сторони усвідомлюють потенційний
конфлікт і визнають, що він існує. Це може бути наслідком змін у поведінці
чи спілкуванні, які вказують на напруженість чи розбіжності між сторонами.
3. Перехід до конфліктної поведінки: як тільки сторони
усвідомлюють конфлікт, вони можуть почати поведінку, яка посилює
конфлікт. Це може включати суперечки, образи чи інші форми агресивної
поведінки.
4. Вирішення конфлікту: Остання стадія відбувається, коли сторони
працюють над вирішенням конфлікту. Це може включати спілкування,
переговори або компроміс для пошуку рішення, яке задовольнить обидві
сторони. Цей етап не завжди може призвести до повного розв’язання
конфлікту, але він дозволяє сторонам знайти спосіб рухатися вперед і
мінімізувати будь-які негативні наслідки, які міг мати конфлікт.

Висновки до другого розділу

Отже, ми виявили та визначили 10 різних способів конфліктної
поведінки дозволяє нам отримати глибше розуміння різноманітних способів,
якими окремі особи та групи можуть підходити до конфліктів і керувати
ними. Розуміючи різні способи конфліктної поведінки, ми також можемо
працювати над запобіганням виникненню конфліктів, уникаючи поведінки та
дій, які можуть сприяти конфлікту.
 24

Загалом таке розуміння конфліктної поведінки може допомогти нам

розвинути більш позитивні та продуктивні стосунки як з іншими, так і
всередині себе. Чотири етапи вирішення конфлікту є вирішальними для
розуміння динаміки конфліктів і для розробки стратегій запобігання або
мінімізації їх негативних наслідків. З точки зору психологічних факторів,
розуміння мотивації, емоцій і когнітивних здібностей кожної сторони може
бути важливим у розв’язанні конфлікту, це передбачає оцінку глибинних
причин конфлікту, визнання ролі, яку відіграє в ньому кожна сторона, і
розуміння потенційного результату, якщо конфлікт залишиться
невирішеним.Уміння йти на компроміс часто розглядається як ефективний
метод вирішення конфліктів.
Однак важливо зазначити, що компроміс не завжди означає, що обидві
сторони однаково задоволені результатом. Іноді одна сторона може
поступитися більше, ніж інша, щоб досягти згоди. Загалом розв’язання
конфлікту – це складний процес із нюансами, який потребує поєднання
психологічних, емоційних та організаційних факторів. Найбільш ефективний
підхід залежить від конкретних обставин конфлікту та потреб і цілей
залучених сторін.
 25

ВИСНОВКИ

Отже, на основі проведеного теоретичного дослідження ми досягли

поставленої мети та визначили базові знання про конфлікти в сучасному
студентському середовищі, у тому числі про їх форми та наслідки, а також
про способи їх вирішення. Уявлення, отримані в результаті цього
дослідження, можуть сприяти кращому розумінню впливу, який конфлікти
можуть мати на навчання та добробут студентів в академічних умовах.
1. Ми проаналізували стан проблеми конфлікту в науковій,
психолого-педагогічній та методичній літературі та у ході нашого
теоретичного дослідження ми виявили існуючі дослідження та літературу
про конфлікти в освітньому середовищі, включаючи їх форми, причини,
наслідки та підходи до вирішення. Ми також критично оцінили сильні
сторони та обмеження цієї літератури та визначили напрямки для подальших
досліджень і розвитку. Наше дослідження забезпечило комплексне розуміння
стану конфліктної проблеми в навчальних закладах, що може стати основою
для розробки ефективних методів вирішення конфліктів у цих умовах.
2. Нами було обгрунтовано фактори, що сприяють виникненню
конфліктів, такі як поведінка учнів і вчителів, шкільна культура, динаміка
влади та академічний тиск, і визначили характеристики конфліктних
ситуацій, які виникають в освітньому контексті, включаючи тригери, емоції
та результати. Такі знання можуть допомогти педагогам і дослідникам краще
розуміти та вирішувати конфлікти в шкільних умовах, а також розробляти
ефективні стратегії сприяння позитивним стосункам і здоровим класам.
3. Було визначено форми і наслідкі конфліктної поведінки учнів і
вчителів в освітньому середовищі. Ми досліджували різні форми конфліктної
поведінки, які можуть виникати в класі та на кампусі, такі як фізичне
насильство, словесна агресія та непряма агресія, а також досліджували
наслідки такої поведінки для благополуччя студента та викладача,
академічної успішності, та міжособистісні стосунки. Ми також розглянули
 26

наслідки конфліктної поведінки включаючи вплив на безпеку студентів,

клімат наукового середовища і соціально-емоційне навчання. Ці знання
можуть допомогти педагогам і дослідникам краще зрозуміти та вирішити
конфліктну поведінку в класі, а також розробити ефективні стратегії для
виховання поважних стосунків і позитивної атмосфери в класі.
4. Ми розкрили ефективні методи вирішення конфліктних ситуацій
для вчителів у роботі зі студентами. Ми дослідили кілька методологій, які
показали свою ефективність у вирішенні конфліктів у класі та на кампусі,
включаючи активне слухання, емпатію, відкрите спілкування та співпрацю.
Розглянули важливість соціально-емоційного навчання та емоційного
інтелекту для сприяння позитивній атмосфері та підкреслили необхідність
професійного розвитку вчителів у цих сферах. Знання цього можуть
допомогти педагогам розвинути навички вирішення конфліктів, а також
ефективно застосовувати їх в класі та шкільній спільноті.
 27

ДЖЕРЕЛА
1. Анцупов А.Я. Профилактика конфликтов в школьном
коллективе. М. : Владос, 2004. 207 с.
2. Булах І. С. Психологічний аналіз вивчення
внутрішньоособистісних конфліктів у зарубіжних та вітчизняних джерелах /
І. С. Булах, Ю. А. Гріненко // Міжнародний науковий форум: соціологія,
психологія, педагогіка, менеджмент. - 2010. - Вип. 2. - С. 108-118.
3. Буняк Н. А. Студентський вік як період підвищення
конфліктності: теоретичний аналіз. Науковий вісник Львівського державного
університету внутрішніх справ. серія психологічна. 2017. Вип. 1. С. 70-79.
4. Винославська О. В., Психологія : навч. посіб. / Бреусенко-
Кузнєцов О. А., Зливков В. Л. та ін. ; за наук. ред. О. В. Винославської. – 2-е
вид., переробл. і доповн. – К. : ІНКОС, 2009. – 390 с.
5. Величко О., Янковська Т. Управління конфліктами та стресом :
посіб. для працівників. К., 2010. 192 с.
6. Вошколуп Г. Ю. Формування конфліктологічної компетентності
майбутніх економістів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін :
дис.канд. пед. наук : 13.00.04. Дніпро, 2017. 402 с.
7. Войтович М.В. Розвиток конфліктної компетентності у студентів
– медичних психологів на етапі професійної адаптації. Актуальні проблеми
психології: зб. наук. праць Інституту психології імені ГС Костюка НАПН
України. 2012. Том. V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна
психологія. № 12. С. 23-31.
8. Горліченко М. Г. Педагогічні умови адаптації курсантів до
навчання у вищих військових навчальних закладах : дис. канд. пед. наук. –
Одеса, 2004. – С. 246-248.
9. Гребеньков Г.В. Конфліктологія: Навч.посіб./Г.В.Гребеньков,
І.І.Ковальова, Ю.М.Красноносов, В.С.Ромадикіна, А.О.Смоктій. – Львів:
«Магнолія 2006», 2011. – 229 с.
 28

10. Долинська Л.В. Психологія конфлікту: Навч.посіб./

Л.В.Долинська, Л.П.Матяш-Заяц. – К.: Каравела, 2010. – с. 14-75.
11. Довгополова Я.В. Теоретичні та практичні підходи до проблеми
формування готовності майбутніх учителів до вирішення конфлікту. / Я.В.
Довгополова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.
Каразіна. – 2015. – № 1155. – С. 199 – 204
12. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління:
Навч.посіб./ : Центр навчальної літератури, 2005. – с. 16- 38.
13. Дзяна О.С. Формування конфліктної культури майбутніх
фахівців сфери послуг професійної підготовки: дис. ... кандидат пед. наук:
13.00.04 / Оксана Сергіївна Дзяна. – Вінниця, 2012. – 22 с.
14. Журавльов В. І. Основи педагогічної конфліктології. - М., 1995. -
З. 183-182.
15. Калаур С.М. Соціальна конфліктологія: Навч.посіб./С.М.Калаур,
З.З.Фалинська. – Тернопіль: Астон, 2010. – с.14-26.
16. Калаур С.М. Попередження та розв’язання конфліктів в
освітньому середовищі вищих навчальних закладів. Наукові записки
Тернопільського національного педагогічного ун-ту ім. В. Гнатюка. 2010. №
3. С. 126-130.
17. Котлова Л., Зінченко М. Психологічні особливості конфліктних
форм поведінки студентів з різним рівнем емоційного інтелекту. Науковий
часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 2019.
Вип. 8(53). С. 49-56.
18. Коберник Л.О. Психологія прояву конфліктних форм поведінки в
студентському віці. Практична психологія в системі вищої освіти: теорія,
результати досліджень, технології: монографія / за ред. Н.І. Пов’якель. К. :
НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. С. 232-240.
19. Кушнірюк В.М. Гуманізація міжособистісних стосунків як умова
запобігання конфліктам у педагогічному процесі: дис. ... канд. психолог.
наук.: спец. 19.00.07 / В.М. Кушнірюк. – К., 2000. – 186 с.
 29

20. Лазарєва В.В. Формування готовності майбутніх дільничних

інспекторів МВС до вирішення конфліктних ситуацій у процесі фахової
підготовки : автореф. дисертації ... кандидата пед. науки / В.В. Лазарєва. –
Тернопіль, 2013. – 20 с
21. Лузан П.Г., Жалдак Л.М. Студентська група дієздатна тільки тоді,
коли вона згуртована і безконфліктна.//Педагогіка толерантності. – №2. –
1999. – С.53-56.
22. Лурія А. Р. Природа людських конфліктів: Об'єктивне Вивчення
дезорганізації поведінки людини. М.: Когіто-Центр, 2019. 529 с.
23. Лукашенко А. О. Педагогічні умови формування
конфліктологічної компетентності вчителя загальноосвітнього навчального
закладу : дис.канд. пед. наук : 13.00.04. Харків, 2005. 205 с.
24. Левин К. Вирішення соціальних конфліктів, 2000. 408 с.
25. Маріна О.В. Конфлікти і шляхи їх попередження у колективі
академічної групи студентів-першокурсників. Науковий вісник Донбасу :
електронне наук. фахове видання. 2014.
26. Матяш-Заяць Л. П. Сучасні підходи до розуміння конфліктної
компетентності в психологічній науці / Л. П. Матяш-Заяць // Науковий
часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12: Психологічні науки. - 2013.
- Випуск 42. - С. 26-33.
27. Одінцова А.М. Психологічні особливості конфліктної
особистості. Соціокультурні та психологічні вектори становлення
особистості: колективна монографія / відпов. ред. О.Є. Блинова. Херсон :
Вид-во ФОП Вишемирський В. С., 2018. С. 230-256.
28. Пірен М. І. Основи конфліктології. — К., 1996. 13. Природа,
феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному сві- ті: Тези Міжнар.
наук.-практ.
29. Пов’якель Н. І. Психологічна готовність до партнерства як ознака
психічного здоров’я особистості та умова превенції конфліктів / Н. І.
 30

Пов’якель // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія,

педагогіка, менеджмент. - 2010. - Вип. 2. - С. 139-150.
30. Попович І. С. Розвиток та становлення особистості у вимірах
соціальних очікувань. Соціокультурні та психологічні вектори становлення
особистості: колективна монографія / відпов. ред. Блинова О.Є. Херсон :
Вид-во ФОП Вишемирський В. С., 2018. С. 80-107.
31. Скок А.Г. Толерантність – фактор психологічної готовності
майбутніх фахівців соціальної сфери попередження конфліктів у професійній
діяльності. / А.Г.Скок // Актуальні проблеми психології : зб. наукових праць
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАН України, 2013, Вип. І,
Організаційна психологія. Економний психологія. Соціальна психологія,
Вип. 39. – С. 148-152
32. Стахова О. О. Українець Н. С. Конфлікти у студентському
середовищі та шляхи їх запобігання : матер. ХVІІІ всеукр.
практичнопізнавальної конф. "Наукова думка сучасності і майбутнього"
33. Соціокультурні та психологічні вектори становлення особистості:
колективна монографія / О.Є. Блинова, С.І. Бабатіна, Т.М. Дудка, А.М.
Одінцова та ін.; відпов. ред. Блинова О.Є. Херсон : Вид-во ФОП
Вишемирський В. С., 2018. 428 с.
34. Холковська І. Принцип управління-самоменеджменту у
формуванні готовності майбутніх учителів допопередження та вирішення
конфліктів / І. Холковська // Проблеми підготовки сучасного вчителя 2013. –
No8 (ч. 2).- С. 201–206.
35. Філь С.С. Визначення, зміст та структура конфліктологічної
компетентності студентів – майбутніх фахівців соціономічних професій.
Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна
робота. 2011. Т. 123. С. 20-24.
36. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів.:
Навч.посіб./ М.В.Цюрупа. – К.: Кондор, 2004.-172 с.
 31

37. Чала О. А. Вплив копінг-стратегій на деструктивну конфліктність

представників юнацького віку. Педагогічна освіта: теорія і практика.
Педагогіка. Психологія: зб. наук. пр. 2010. Вип. 2(14). С. 95-98.
38. Ярослав Л.О. Розвиток конфліктологічної компетентності у
студентів педагогічних спеціальностей: теоретико-методологічний аналіз
проблеми. Молодий вчений. 2019. № 8 (2). С. 218-223
39. Kilmann R. H., Thomas K. V. Development of a measure of coercive
choice behavior in conflict resolution: the MODE instrument. Educational and
Psychological measurement. 1977. Vol. 37, No. 2. P. 309-325.
40. Shkil A. I. Social and psychological mechanisms of conflict
interaction in the conditions of an educational team / A. I. Shkil. - , 1990. - 152 p.
41. Simmel G. The Sociology of Georg Simmel :Free Press, 1950. 445 р.
42. Scott, J. G. Ways to resolve conflicts/Jennifer G. Scott. AGE, 1994. -
210 p
43. Turner J. Structure of modern sociological theory 1985. 472
44. Thomas K. W., Thomas G. F. Introduction to Conflict and Teams:
Enhancing Team Performance Using the TKI. Mountain View, CA: CPP Inc.,
2004. 44 с
 32

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А
Таблиця 2.1
Можливі дії учасників конфлікту та результати конфліктної ситуації

Можливі дії учасників у конфлікті визначаються:

- характером дій (активний наступ, оборонна й нейтральна дія);
- ступенем активності в здійсненні дій (активні й пасивні дії);
- спрямованістю дій учасників у конфлікті (на учасника, на третіх осіб, на самого
себе).
Усю різноманітність дій можна об’єднати в декілька загальних типових стратегій
(стилів) поведінки й тактик.

Стратегія - загальна схема дій, набір Тактика – сукупність способів і

базових і допоміжних цілей дій: прийомів учасника конфлікту, за
Концепція Томаса-Кілмена допомогою яких реалізується стратегія
- 5 стратегій (стилів) поведінки поведінки для досягнення мети в
1. Конкуренція. конфлікті.
2. Співробітництво. 1. Раціональне переконання
3. Ухилення. 2.Тиск-вимога, наказ, загрози
4. Пристосування. 3.Апеляція до влади, санкції,
5. Компроміс. використання стягнень і винагород
4.Доброзичливий обіг, підлабузництво
5. Маніпулятивна

Результати конфліктної ситуації:

1. Повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту.
2. Компроміс.
3. Переривання конфліктних дій.
4. Інтеграція й вирішення конфлікту.
Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й
ефективності стратегії, що використовується, і тактик поведінки в конфлікті, а також
від особливостей динаміки конфлікту і його усунення.