Теоретичні основи психології управління

1. Психологія управління — це частина комплексної науки управління. Психологія управління

формувалася і розвивалася на стику таких психологічних дисциплін, як інженерна психологія,
психологія праці, соціальна психологія та педагогічна психологія.

2. Об'єктом дослідження психології управління є система типу "людина— людина", але особливість
цієї галузі полягає в тому, що цей об'єкт розглядають з погляду організацій управлінських відносин.

3. Предмет психології управління — це діяльність керівників (менеджерів) і підлеглих, яка

реалізується шляхом виконання головних управлінських функцій, і управлінські відносини в системі
"людина—людина".

4. Мета психології управління — розробка шляхів підвищення ефективності і якості життєдіяльності

організаційних систем.

5. Зміст психології управління — розробка психологічних аспектів діяльності людини, групи та

організації в цілому.

6. Джерела психології управління: а) практика управління; б) розвиток психологічної науки; в)

розвиток соціології організацій. Психологія управління — це галузь психології, яка вивчає психологічні
закономірності управлінської діяльності, тобто вплив психології окремої людини або групи людей на
процес управління і, навпаки, вплив управлінських відносин на психологію окремої людини та групи.
Соціально-психологічні особливості великих груп

Великі групи — це спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за

соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не
вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, формуються
загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи. До великих
груп належать класи, соціальні прошарки, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та
громадські організації, вікові й професійні групи тощо.
Традиційно як провідну ознаку великих соціальних груп розглядають їхні потреби й інтереси. У
цьому разі потреби й інтереси постають не як індивідуальні, а як групові психологічні й
соціально- психологічні явища.
Інтереси соціальних груп – це таке соціально-психологічне явище, що відіграє вирішальну
роль в інституціоналізації суспільства.
Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретної соціальної групи і слугує
задоволенню її потреб. Саме цим визначаються відносини між соціальними групами. Інтереси одних
соціальних груп аж ніяк не завжди узгоджуються з інтересами інших.
Групова думка (як форма громадянської думки) виконує такі
функції: експресивну, контрольну, директивну. Як засвідчує досвід багатьох країн, важливою формою
врахування громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з
актуальних проблем життя суспільства є референдум. Інші канали відображення громадської думки
такі: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфестації, всенародне обговорення.
Групова думка – це привселюдно висловлене й поширене судження, що містить оцінку й
ставлення до певної події, яка становить інтерес для спільноти.
Групова думка виявляється в низці функцій:
•регулює і вказує норми поведінки;
•виражає оцінки подій і фактів;
•спонукає до певних вчинків і дій.
Форми вияву групової думки:
 а) оцінка, скарги; 
б) поради, поба- жання, схвалення; 
в) невдоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. При цьому розрізняють обґрунтовані і
необґрунтовані оцінки, скарги, незгоди тощо.
Консультування клієнтів у кризових станах

 Виділяються 4 стадії процесу кризового консультування:

- Перша стадія, головне завдання якої - прийняття клієнта, встановлення контакту з клієнтом,так як

на початку бесіди він може знаходитися в нерішучості, замішанні, пов'язаному з тривогою, гнівом,
сумом, сумнівами, почуттям провини, викликаними кризовою ситуацією в його житті, і в цьому випадку
консультант повинен надати підтримку клієнту, безоціночно вислухати його;

- Друга стадія, завданням якої є допомога клієнту у визначенні та проясненні проблеми і

конфлікту,пов'язаних з кризою, і в кінці клієнт повинен позначити свою проблему;

- Третя стадія, завдання якої - полегшення клієнту дослідженняможливих альтернатив, можливих

наслідків кризи:

- Важливо при цьому не давати клієнту порад, як вийти з кризи, а формувати у нього здатність до
самостійного пошуку рішень через знаходження і використання власних внутрішніх ресурсів;

- Консультант повинен сформувати у клієнта ставлення до його кризи не як до кінця всього і втрати
сенсу існування, а як до важливого і відповідального періоду в його житті, що сприяє переходу клієнта
на більш високий рівень особистісного розвитку, як до події, що сприяє його особистісному зростанню;

- Якщо клієнт вирішує цю проблему, то більш імовірно, що з наступного кризовою ситуацією він
впорається сам, а це і є глобальна мета психологічної допомоги;

- Четверта стадія, для якої характерно прийняття рішення,яке приходить, коли клієнт відчуває,
що криза перетворився на цілком керовану проблему.Якщо криза має затяжний характер, то
консультант повинен залишити можливість для повторного звернення до кризової ситуації. Клієнт
повинен підійти до проблеми зі своїми власними силами і відчути себе над ситуацією, будучи готовим
продовжувати своє власне життя. Проходження даної стадії - обов'язкова умова ефективності
консультативного процесу.