Психологія особистості керівника

У галузях психології (соціальній психології, організаційній психології, психології праці та ін.) ще на по-
чатку XX ст. стосовно керівництва (лідерства) було розроблено чимало концепцій (підходів, теорій).
Розглянемо деякі зних [38].

Теорія рис (харизматична теорія) . Основні положення теорії рис зводяться до обґрунтування
особливих особистісних якостей, необхідних керівнику для успішної його діяльності. У надрах теорії
рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками керівника
(лідера), керівництво (лідерство) послане окремим особистостям, як благодать, “харизма” (грец.
charisma – дар, милість Божа).

Управління – це не лише наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прихильники цієї теорії.

Управлінець – це свого роду артист, діяльність якого засновується на його природженому таланті.
“Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, – стверджував
американський психолог Д. Бойд. – Мистецтво керівництва не є чимось, чому можна навчиться ззовні,
воно йде від вашого серця і власної сили”.

Конкурентний підхід . Передбачає наявність у керівників особливих особистісних властивостей, які від-
різняють їх від інших людей. Пошук цих властивостей здійснюють шляхом порівняння груп керівників і
осіб, що до них не належать, а також успішних і неуспішних керівників різних посадових рівнів.

Конкурентний підхід, як і теорія рис, керуються тим, що зовнішнє середовище є незмінним, а

можливості розвитку особистості керівника в діяльності обмежені. У межах цих підходів розробляють
ідеальні, еталонні моделі керівника, проте за своєю суттю вони статичні, негнучкі, містять
абсолютизовані, а інколи й недостатньо аргументовані формулювання. Крім того, у практиці
здійснення керівництва було немало випадків, коли особи, що не володіють “найважливішими рисами”,
успішно справлялися зі всіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала
людину на ефективного лідера.

Ситуаційна теорія . Ця теорія не заперечує теорії рис повністю, однак стверджує, що керівництво
(лідерство) є продуктом ситуації. Різні ситуації групового життя виокремлюють у групі конкретних осіб,
які мають переваги над іншими хоча б в одній якості. А оскільки ця якість необхідна в конкретній
ситуації, то наділена нею людина стає керівником (лідером). Відкинувши ідею про вродженість якос-
тей, представники цієї теорії визнають можливість керівника-лідера краще за інших актуалізуватися у
певній ситуації.

Риси розглядаються лише як одна з “ситуативних” змінних. До інших належать: розмір і структура
організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їх
очікування), час ухвалення рішень, психологічний клімат організації і ін. У одних умовах від лідера
потрібна одна лінія поведінки, в інших – зовсім інша.

Системний підхід. Сутність системного підходу до психології управлінського розвитку особистості

керівника полягає у вивченні досліджуваного феномену як цілісної системи, як сукупності окремих
компонентів, взаємодія яких дає змогу виявити нові якості й нові стани, а їх урахування і використання
забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Так, на характер здійснення лідерської ролі має
вплив взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи ведених і характер ситуації, в
якій здійснюється лідерство.

Системний підхід до психології управлінського розвитку особистості керівника потребує аналізу

розвитку пізнавальної активності особистості, шляхів реалізації її психофізіологічного, морального,
соціального, професійного потенціалу, механізмів переходу зовнішніх впливів у внутрішні регулятори
поведінки тощо.
Якості та риси керівника

Обґрунтування професійно та інтелектуально важливих, психологічно і соціально необхідних якостей

особистості керівника є однією з найактуальніших проблем психології управління.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на

управлінську діяльність.

У психологічному аспекті вони залежать від характеру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей
особистості, умов праці. Це складні, багатогранні феномени, конкретні вияви яких залежать від
структури особистості і від дії різних чинників.

Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості [38]:

компетентність;

висока відповідальність, особиста гідність;

відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті
рішень;

гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій;

висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше;

комунікабельність;

увага до підлеглих.

Серед ділових, професійних якостей керівника вчені виокремлюють головні й важливі [38].

Головними якостями є компетентність і комунікабельність.

Компетентність. Вона стосується особистісних рис, умінь і навичок, закорінених у раціональну (інте-
лектуальну) сферу особистості.

Компетентність керівника – наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної

ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки.

Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в

проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність
організаторських якостей (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати
чіткий контроль).

Організаторські якості є наслідком вияву певних психологічних властивостей особистості, до

найважливіших з яких належать:

– психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати

тощо);

– здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;

– критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);

– психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі
індивідуальних особливостей);

– вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);

– схильність до організаторської діяльності.

Комунікабельність. Маючи певний зв’язок із вродженими задатками особистості, вона є тим феноме-
ном, який формується, розвивається у процесі її життєдіяльності.

Комунікабельність керівника (лат. communico – з’єдную, повідомляю) – риса особистості, яка

виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.

До важливих особистісно ділових, професійних якостей керівника зараховують:

c тійкість до стресу – здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що

викликають високу психічну напругу;

морально-етичні якості – чесність, порядність, принциповість тощо;

підприємницькі якості – уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, активність, здатність до

виваженого ризику тощо.

Управлінські ролі керівника

Роль керівника в організації є багатоплановою. Залежно від ситуації він є організатором,

комунікатором, експертом, критиком, безпосереднім виконавцем тощо.

Управлінські ролі визначають обсяг та зміст роботи керівника незалежно від специфіки конкретної
організації, вони взаємопов'язані і діють для розв’язання накреслених завдань.

В своїх роботах Г. Мінцберг виділяє 10 ролей, які, на його думку, беруть на себе керівники в різні
періоди і залежно від рангу. Він класифікує їх в рамках трьох великих категорій: міжособові ролі,
інформаційні ролі та ролі щодо прийняття рішень.

Міжособові ролі:

а) головний керівник;

б) лідер;

в) зв’язкова ланка.

Інформативні ролі:

а) отримувач інформації;

б) розповсюджувач інформації;

в) представник.

Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:

а) підприємець;

б) ліквідатор порушень;

в) розподілювач ресурсів;

г) ведучий переговори.

Психологічні типи керівників

Поняття “тип” (грец. tуроs – відбиток, форма) висвітлює характерні властивості особистості,
представника певної групи людей. Характерологічними властивостями особистості керівника є
суспільна скерованість особистості, “потаємне” “Я” і стереотипи поведінки, які сукупно становлять
цілісність поняття “тип керівника”.
Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

Тип поведінки керівника є суттєвим чинником впливу управлінського стилю на якість і ефективність
роботи організації.

В управлінській культурі існують різні класифікації типів керівників.

В управлінській теорії та практиці поширеним є поділ на чотири основних типи керівників [38]:

“Майстри”. Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до
співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов'язки. Такі керівники
бувають поглинутими предметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керувати
складними і мінливими організаційними системами.

“Борці з джунглями”. Пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями “людських
джунглів”, де кожен прагне з'їсти іншого. Їх інтелектуально-психічний потенціал скерований переважно
на забезпечення власної вигоди і добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а
підлеглих – як засіб боротьби за владу. Серед них виокремлюють два підтипи – “леви” (переможці, які
досягли успіху і будують свою імперію) і “лисиці” (влаштувавши свої гнізда в корпоративній організації,
продовжують спритно і з вигодою просуватися далі. Але їхні плани можуть розвалитися,
наштовхнувшись на протистояння тих, кого вони свого часу обманули або використали).

“Люди компанії”. Ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши свою психологічну
слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи. Найбільш
творчі з них створюють у компанії доброзичливу атмосферу, проте в умовах жорсткої конкуренції
неспроможні успішно налагоджувати справи.

“Гравці”. Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але
обґрунтовано, схильні до нововведень. Прагнуть не створення власної “імперії”, а задоволення від
перемоги.

Серед сучасних керівників корпорацій найширше представлений саме останній тип. Керівникам, які
посідають найвищі пости, найчастіше притаманні риси “гравців” та “людей компанії”.

Політична психологія як міждисциплінарна наука

Політична психологія — міждисциплінарна наукова галузь, що виникла на
межі політології та соціальної психології. Її головне завдання полягає в аналізі психологічних
механізмів політики та виробленні практичних рекомендацій з оптимального здійснення політичної
діяльності на всіх її рівнях[2].

Більшість науковців погоджуються із тим, що фокус вивчення і дослідження в дисципліні повинен бути
зосереджений на взаємодії політичних й психологічних феноменів. Визначаючи об'єктне поле можна
зазначити, що досліджувати у першу чергу слід політичну сферу суспільства через вплив на неї та
взаємодію з нею психологічних компонентів. Також треба приділяти більше уваги політичному і
соціальному контексту психологічних явищ, які піддаються аналізу, вивчати не тільки результат
психологічних впливів на політику, але й спробувати зрозуміти процес формування тих чи інших
політичних переконань.
Можна визначити об'єкт політичної психології і як рефлекторні й рефлексивні механізми формування
політичних уявлень у масових, групових та індивідуальних суб'єктів влади, те, що зв'язують їх
мислення і практичну активність у стабільних і нестабільних політичних процесах, міжнародних і
внутрішньополітичних відносинах. Отже, об'єкт політичної психології — політична участь, політичне
лідерство, політичні цінності та настанови; мотиви, що впливають на політичну поведінку,
індивідуальну, групову та масову свідомість.
Якщо предмет політології може розглядатися у контексті відносин категорій «влада» і «вплив»,
політичної соціології — «влада» і «політична поведінка різних спільнот», то сутність політичної
психології — «влада» і «психологія». Виходячи із такої передумови можна визначити, що предметом
політичної психології є внутрішні, психологічні механізми політичної поведінки суб'єктів політики. Д.
Кнутсон вважає, що предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки
людини, соціальних груп і цілих народів, дослідження яких дозволяє застосувати психологічне знання
до пояснення політики[6]. За Дмитром Ольшанським предмет політичної психології в цілому — це
політика як особлива діяльність людей, що володіє особистою структурою, суб'єктом та стимульними
силами[7].

Характерні особливості
формується в процесі політичної діяльності на основі взаємодії суб'єктів політики; віддзеркалення
політичних подій і процесів має фрагментарний характер (буденний, поверховий); орієнтація
переважно на повсякденні, а не перспективні стратегічні інтереси людей; формується під впливом дії
різних ідеологій; здатна швидко змінюватися відповідно до зміни політичних умов.

Загальні завдання

1. Розуміння психологічних компонентів в політиці, усвідомлення ролі «людського фактора» в

політичних процесах і їх «суб'єктивного боку».
2. Передбачення подальшої ролі «людського фактора» та, в цілому, всіх психологічних аспектів
політики.
3. Модифікація, зміни явища.
4. Вироблення практичних рекомендацій по оптимальному здійсненню політичної діяльності на
всіх рівнях.

Модель діяльності практичного психолога

Робота практичного психолога дуже специфічна своїм предметом - індивідуальністю людини, а також і
тим, що психолог теж виступає як індивідуальність. Це породжує безліч проблем, пов'язаних з
соціальним статусом його професії, наприклад, проблема критеріїв ефективності його роботи, рівня
його кваліфікації, в кінцевому рахунку, проблема підготовки практичних психологів.

Основні якості діяльності практичного психолога, що відрізняють її від роботи некваліфікованого

психолога.

1. Мета діяльності. Кваліфікований психолог розглядає цілі психологічної допомоги як виявлення нових
можливостей клієнта, некваліфіковану психолог ставить перед собою мети і формує їх на основі своєї
особистої Я-концепції, тому він ігнорує Я-концепцію клієнта, а в результаті не може дати йому
необхідний напрям і підтримку.

2.  Відгуки або реакції психолога. Кваліфікований психолог володіє широким спектром реакцій, уникає
оціночних суджень, некваліфіковану - не має реакції, адекватної ситуації, схильний фіксуватися на
одному або небагатьох відгуках, тому що має певний арсенал шаблонних оцінок.

3. Світогляд (концепція) практичного психолога.

Кваліфікований психолог розуміє складність предмета дослідження, тому прагне використовувати в

роботі безліч концепцій, некваліфіковану - обмежує свою роботу рамками якоїсь однієї концепції, зміст
якої часто йому неясно.

4. Культурна продуктивність практичного психолога. Індивідуальна і культурна

 емпатія, спостережливість кваліфікованого психолога є основою для культурної
 продуктивності, що дозволяє йому приєднатися до світу клієнта, зрозуміти життєвий шлях,
 відмінний від власного, виробити безліч думок, слів і моделей поведінки.

Некваліфікований психолог здатний працювати тільки в рамках своєї культури, яку він розуміє через
зміст своєї Я-концепції, себе, свою культурну продуктивність він розглядає як прояв
загальнокультурної норми, стандарту поведінки.

5. Конфіденційність в роботі кваліфікованого психолога є завжди. він проводить

 чітке розмежування Замовника, Клієнта і Користувача психологічної інформації,
 розуміє міру відповідальності всіх учасників ситуації і володіє юридичними нормами
 регуляції відповідальності. Некваліфікований - порушує це правило, схильний до
 поширенню психологічної інформації, не дбає про її зберіганні і передачі.

6. Обмеження в діяльності.

Кваліфікований психолог реально оцінює свої можливості і рівень кваліфікації, який постійно підвищує,
проводить спільну роботу з коллегаміі представниками суміжних спеціальностей, ставлення до
професійної діяльності не ототожнює з власної Я-концепцією. Некваліфікований - працює без
обмежень, береться за будь-який метод, не взаємодіє з колегами, ставлення до своєї професії
включено в його Я-концепцію і не є спеціальним предметом аналізу.

7. Межличностное вплив. Для кваліфікованого психолога характерно розуміння, що

 його реакція впливає на клієнта і навпаки - реакція клієнта впливає на нього самого. він
 спеціально виділяє і фіксує почуття, думки, як свої, так і клієнта, шляхом переказу
 переживань клієнта у вигляді відкритих і закритих питань і т.п. і таким чином має
 картину їх зміни.

Для некваліфікованого психолога характерна відсутність розуміння міжособистісного впливу, він

схильний бачити в діях клієнта відображення своїх прямих впливів.
8. Людська гідність в роботі є самоцінністю. У першому випадку повагу
 гідності клієнта є аксіомою, яка визначає чесність в спілкуванні і
 знаходження адекватного для клієнта словника психологічної інформації. В іншому ж
 випадку неповажне ставлення до клієнта з позиції зверху не є предметом
 обмірковування, такий психолог перевантажує свою промову спеціальними термінами, підкреслюючи
 надзначущими своєї професії або використовує псевдокваліфіцірованний жаргон.

9. Узагальнена теорія в роботі кваліфікованого психолога займає особливе місце, тому що

 на її основі він створює власну концепцію психологічної підтримки. В іншому ж
 випадку психолог прив'язаний до одного підходу, що не розмірковує про альтернативи, відкидає
 інші точки зору і підходи. Свій же підхід він не аналізує як систему, а приймає в
 Як аксіоматичній посилки. Іншими словами, узагальнена теорія не є його
 особистим способом мислення.

10. Ставлення до узагальненої теорії в першому випадку: теорія як відображення реальності;

 спосіб мислення, який може удосконалюватися; в будь-який теорії є предмет і
 способи його опису, предмет один - внутрішній світ людини - а способи опису, аналізу,
 узагальнення для всіх авторів будуть різними. Психолог бачить це і свою узагальнену теорію
 може співвідносити з іншими теоріями. У другому випадку ігноруються способи мислення
 авторів різних теорій, відсутня проблема співвідношення своєї теорії і теорій інших
 авторів.

Наукове знання допоможе психологу користуватися критеріями наукової, а не життєвої психології при
аналізі індивідуальності людини і конкретних обставин його життя. Т.ч., психологічна інформація,
отримана в практичній психології, доповнює і уточнює узагальнене психологічне знання, забезпечує
обгрунтування для впливу на людину в роботі практичного психолога.