Тема 7.

Керівництво і комунікації
в міжнародних корпораціях

1. Особливості керівництва в міжнародних корпораціях.

Керівництво - процес впливу на людей для спрямування їхніх зусиль на

досягнення певних цілей.

Керівництво в міжнародних корпораціях має свої особливості через глобальний

характер їх діяльності та різноманітність культур, ринків і правових систем, з якими
вони мають справу. Основні особливості керівництва в міжнародних корпораціях
включають:

1. Глобальний ринок: Міжнародні корпорації операціонують на світовому

ринку, що вимагає розуміння географічних, культурних і економічних
різниць між різними країнами та ринками.
2. Різноманітність персоналу: Міжнародні корпорації зазвичай мають робочу
силу з різних країн і культур, що створює виклики в управлінні і взаємодії між
співробітниками.
3. Політичні ризики: Політичні зміни, конфлікти і різноманітність правових
систем у різних країнах можуть вплинути на бізнес міжнародної корпорації.
4. Валютні ризики: Зміни в обмінних курсах можуть вплинути на фінансові
результати корпорації та її здатність управляти фінансами.
5. Глобальна стратегія: Керівництво повинно розробляти та виконувати
глобальну стратегію, яка враховує усі глобальні фактори та конкуренцію на
міжнародному ринку.
6. Культурна чутливість: Управління міжнародною корпорацією вимагає
розуміння та поваги до різних культур, що включає в себе місцеві традиції та
споживчі звичаї.
7. Матрична структура: Часто міжнародні корпорації використовують матричну
структуру управління, де керівництво розділяється між глобальним та
регіональним рівнями для кращої координації.
8. Інновації і дослідження: Всесвітні лідери повинні інвестувати у дослідження
та розвиток для збереження конкурентоспроможності на міжнародному
ринку.
9. Відповідальність перед суспільством: Міжнародні корпорації також зазнають
тиску стосовно сталого розвитку та відповідальності перед суспільством, що
вимагає управлінських рішень на цьому напрямку.
 Природа керівництва.

Керівництво в організації суттєвий компонент ефективного управління, в процесі

якого відбувається поєднання керівника та лідера.

Природа керівництва - це комплекс характерних рис і властивостей, які визначають

стиль і підходи до управління та лідерства. Природа керівництва може бути різною
в залежності від індивіда, організації, ситуації та контексту. Основні аспекти
природи керівництва включають такі поняття:

1. Стиль керівництва: Це визначається тим, як лідер взаємодіє з підлеглими і

як він приймає рішення. Стиль може бути авторитарним (коли керівник
приймає рішення самостійно), демократичним (коли рішення приймаються в
колективі), або лаїссе-фер (коли керівник залишає велику частину рішень на
розсуд підлеглих).
2. Властивості лідера: Керівник може бути характеризований різними
якостями, такими як відвага, впевненість, відповідальність, комунікабельність,
стратегічне мислення тощо.
3. Мета і визначеність: Сутність керівництва включає в себе розуміння мети та
напрямку, в якому рухається організація. Це також включає в себе вміння
визначати завдання і встановлювати пріоритети для досягнення цілей.
4. Спроможність впливати: Керівництво передбачає здатність лідера
впливати на інших членів організації, мотивувати їх і вести до спільних цілей.
5. Адаптація до контексту: Лідерство не є універсальним, і лідер повинен бути
здатний адаптувати свій стиль та підходи до конкретних ситуацій і потреб
організації.
6. Співпраця і комунікація: Керівник повинен бути здатний співпрацювати з
іншими членами команди і ефективно спілкуватися, щоб досягти спільних
цілей.
7. Етика і цінності: Природа керівництва також включає в себе етичні аспекти
та відповідність цінностям, які визначають дії та рішення лідера.

Психологічні основи керівництва: теорія «X» і теорія «Y» Мак-Грегора, теорія «Z»
Оучі.

Психологічні основи керівництва включають різні теорії та моделі, які спробують

пояснити, як керівники сприймають та мотивують своїх співробітників. Тут
розглянемо теорії "X" і "Y" Дугласа Мак-Грегора і теорію "Z" Вільяма Оухі.
 1. Теорія "X" і "Y" Мак-Грегора:
 Теорія "X": За цією теорією, керівники вважають своїх співробітників
лінивими, неініціативними та неспроможними до самостійності.
Керівники, які віддавали перевагу цій теорії, намагаються
контролювати та домінувати над підлеглими, накладати жорсткі
вимоги та використовувати системи покарань і винагород.
 Теорія "Y": У цьому підході керівники вважають, що співробітники є
самостійними, мотивованими та здатними до творчості. Керівники, які
віддавали перевагу цій теорії, ставляться до своїх підлеглих як до
партнерів, надають їм вільність дій і намагаються створити
стимулююче середовище для творчого розвитку.
2. Теорія "Z" Вільяма Оухі:
 Теорія "Z" виникла в контексті японського менеджменту і розвивала
ідеї співпраці та залучення співробітників. Основна ідея полягає в
тому, що організація має бути спрямована на досягнення спільних
цілей, а керівництво має надавати пріоритет співпраці та
колективному прийняттю рішень. Теорія "Z" акцентує на цінностях і
культурних аспектах в організації.

Ці теорії відображають різні підходи до того, як керівники сприймають своїх

співробітників та як вони взаємодіють з ними. Теорії "X" і "Y" вказують на дві
протилежні крайності, в той час як теорія "Z" підкреслює важливість співпраці та
культурного контексту в організації. Вибір конкретної теорії або їх комбінація може
залежати від специфіки організації, її цінностей та завдань.

2. Моделі лідерства в міжнародних корпораціях.

У міжнародних корпораціях, де діяльність ведеться в різних країнах і культурних
середовищах, існують різні моделі лідерства, які можуть бути застосовані. Вибір
конкретної моделі лідерства зазвичай залежить від стратегії компанії, її цінностей,
розміру, специфіки галузі та інших факторів. Ось деякі з моделей лідерства, які
можуть бути використані в міжнародних корпораціях:

1. Трансформаційне лідерство: Ця модель лідерства базується на здатності

лідера надихати та мотивувати співробітників для досягнення вищих цілей.
Лідери в цій моделі створюють відчуття спільності мети та відчуття
важливості співробітників.
2. Ситуативне лідерство: В цій моделі лідер визначає свій стиль керівництва в
залежності від конкретної ситуації. Це передбачає здатність адаптувати свій
стиль до потреб і вимог міжнародного бізнесу.
 3. Лідерство за ідеями: Ця модель покладає акцент на важливості створення і
реалізації великих ідей та інновацій. Лідери, що використовують цю модель,
створюють стимули для творчого мислення та розвитку інновацій.
4. Колективне лідерство: У міжнародних корпораціях, де працюють команди з
різних країн, колективне лідерство може бути ефективним. Ця модель
передбачає спільне прийняття рішень та співпрацю у вирішенні завдань.
5. Лідерство на рівні корпорації і лідерство на рівні підрозділу: У
міжнародних корпораціях може бути важливим відрізняти лідерство на рівні
цілої компанії та на рівні окремих підрозділів чи регіонів.
6. Культурно-орієнтоване лідерство: Врахування різних культурних
особливостей та адаптація керівництва до них є важливою в міжнародних
корпораціях.
7. Лідерство з підсиленою відповідальністю перед суспільством: Деякі
корпорації активно розвивають моделі лідерства, які включають в себе
соціальну відповідальність та стало ставлення до середовища.

Авторитарне керівництво.
Авторитарне керівництво - це стиль керівництва, при якому лідер приймає рішення
самостійно і накладає їх на підлеглих без значного врахування їхнього внеску або
думки. В авторитарному стилі лідерство рішення і інструкції зазвичай передаються
відгороджено, і підлеглі мають обов'язок слідувати цим вказівкам.

Основні риси авторитарного керівництва включають:

1. Централізований контроль: Лідер бере на себе великий обсяг контролю

над усіма аспектами діяльності організації. Він приймає стратегічні та
оперативні рішення.
2. Обмежена участь підлеглих: Підлеглі не мають багато можливостей для
участі в прийнятті рішень або вираження власної думки. Їхні функції
обмежені виконанням інструкцій лідера.
3. Комунікація в одному напрямку: Комунікація відбувається переважно від
лідера до підлеглих. Інформація тече зверху вниз, і зазвичай обмежена
обраною групою осіб.
4. Строгость і дисципліна: Авторитарне керівництво часто супроводжується
вимаганнями строгої дисципліни та виконанням вказівок.
5. Швидкість прийняття рішень: Однією з переваг цього стилю є швидкість
прийняття рішень, оскільки лідер приймає їх самостійно.
Стиль управління Авторитарний
Природа стилю Зосередження всієї влади і
відповідальності в руках лідера
Особисте встановлення цілей і вибір
засобів їх досягнення
Комунікаційні потоки йдуть переважно з
верху
Сильні сторони Увага терміновості і порядку,
передбачуваність результату
Слабкі сторони Стримується
індивідуальна
ініціатива

Авторитарне керівництво може бути ефективним у деяких ситуаціях, таких як

надзвичайні ситуації, де потрібно швидко діяти, або в організаціях з великим
обсягом рутинної роботи, де просте виконання інструкцій є необхідним. Однак в
більшості сучасних організацій цей стиль керівництва часто не є
найефективнішим, оскільки він може призвести до низької мотивації співробітників,
недостатнього розвитку їхнього потенціалу і конфліктів в колективі. Більш
демократичні підходи до керівництва, де більше уваги приділяється комунікації,
участі підлеглих і створенню сприятливого робочого середовища, зазвичай є більш
продуктивними в довгостроковій перспективі.

Патерналістський стиль участі.

Патерналістський стиль участі в керівництві - це стиль, в якому лідер приймає

рішення, але враховує думки та інтереси підлеглих, визнаваючи їхню потребу в
деякій мірі охорони та підтримки. Цей стиль керівництва враховує психологічну та
емоційну сторону відносин між лідером і підлеглими, і він може бути особливо
важливим у ситуаціях, де підлеглі можуть відчувати потребу в підтримці або
натхненні.

Основні риси патерналістського стилю участі включають:

1. Лідерське прийняття рішень: Лідер приймає кінцеві рішення, і це

відповідальність лідера.
2. Уважне слухання інтересів підлеглих: Лідер відкритий для думок і
інтересів своїх співробітників та враховує їх при прийнятті рішень.
3. Здатність до підтримки та захисту: Лідер прагне захищати та дбати про
добробут своїх підлеглих, особливо в стресових ситуаціях чи в разі
негативних подій.
 4. Психологічна безпека: Співробітники можуть відчувати психологічну
безпеку в такому середовищі, знаючи, що лідер цікавиться їхнім добробутом.
5. Створення сприятливих умов для розвитку: Патерналістський лідер
створює умови для розвитку та навчання співробітників, щоб підвищити їхню
ефективність та розвиток.
6. Прийняття кінцевої відповідальності: Лідер залишає за собою остаточну
відповідальність за прийняття рішень і результати.

Патерналістський стиль участі може бути корисним в ситуаціях, де необхідна

підтримка, визнання та співчуття з боку лідера. Проте, важливо враховувати, що
цей стиль може призвести до залежності підлеглих від лідера та обмежити їхню
самостійність. Тому важливо збалансувати патерналістське керівництво з іншими
стилями, такими як демократичне чи делегативне, в залежності від конкретної
ситуації та потреб організації.

Система Лайкерта.
Система Лайкерта, розроблена Ренсом Лайкертом, є підходом до управління та
покращення організацій, орієнтованим на якість та залученість працівників. Ця
система спрямована на виявлення і виправлення недоліків у робочих процесах,
щоб забезпечити покращення продуктивності і підвищення якості виробництва.
Система Лайкерта базується на деяких ключових принципах:

1. Постійне поліпшення (Continuous Improvement): Система Лайкерта

підкреслює важливість невпинного пошуку шляхів для покращення всіх
аспектів робочого процесу.
2. Визначення вартості для клієнта (Value Stream Mapping): З цим
принципом системи Лайкерта оцінюються всі процеси та дії, які створюють
вартість для клієнта, і видаляються всі зайві кроки та витрати.
3. Принцип "джиттербага" (Jidoka): Цей принцип полягає в автоматизації
виробничого процесу та включає в себе системи самоконтролю, які
виявляють помилки і зупиняють виробництво, щоб їх усунути.
4. Принцип "Каїзен" (Kaizen): Це поняття вказує на постійний процес
покращення, який визнається ключовим у системі Лайкерта. Каїзен включає
в себе залучення всіх працівників до пошуку шляхів для покращення
процесів.
5. Працівники як ключовий ресурс (Respect for People): Система Лайкерта
визнає важливість кожного працівника і надає їм можливість брати участь у
виробництві та покращенні процесів.
6. Вирішення проблем на корені (Root Cause Analysis): Для виправлення
проблем система Лайкерта прагне знайти їх кореневі причини та усунути їх.
Ця система була вперше розроблена в Тойоті та стала відомою як Тойотівська
виробнича система (TPS). Вона подала основу для багатьох інших підходів до
управління та покращення продуктивності. Головною метою системи Лайкерта є
створення ефективних, покращених і якісних робочих процесів, а також залучення
співробітників у цей процес покращення.

Управлінська решітка Блейк—Моутон у міжнародному бізнесі.

Управлінська решітка Блейк-Моутон, також відома як "решітка лідерства", є

інструментом для оцінки та аналізу стилю керівництва в організації. Ця решітка
була розроблена Робертом Р. Блейком та Джейн Моутон і вперше опублікована в
1964 році. Вона використовує дві основні осі - "сітка завдань" і "сітка відносин" -
для класифікації стилю керівництва. Кожна з осей має десять рівнів, і комбінування
цих рівнів формує конкретний стиль керівництва.

Всього може бути 81 можливий варіант відображення стилю керівництва на

решітці. Давайте розглянемо деякі з найбільш типових позицій на управлінській
решітці Блейк-Моутон:

1. Заповнений центр (9,9): Це вищий рівень стилю керівництва, де лідер віддає

однаковий акцент і завданням, і відносинам. Лідер сприяє якості роботи та
стосункам в команді.
2. Сітка завдань (9,1): Лідер в цьому стилі надає великий акцент завданням та
вимогам, вкладаючи мінімум зусиль у створення сприятливих стосунків.
3. Сітка відносин (1,9): Лідер в цьому стилі більше концентрується на створенні
позитивних відносин, вкладаючи мінімум зусиль у структурованість і
завдання.
4. Спрямований на виживання (1,1): Ця позиція вказує на мінімальний інтерес
лідера до завдань і відносин. Це може виникати в кризових ситуаціях або
при відсутності мотивації.

У міжнародному бізнесі, де різноманітність культур, мов та ринків велика,

управлінська решітка Блейк-Моутон може бути корисною для аналізу та адаптації
стилю керівництва до конкретної ситуації. Важливо знати, який стиль керівництва
найкраще підходить для взаємодії з різними культурами та командами.
Управлінська решітка може допомогти керівникам визначити, який підхід до
керівництва найбільше відповідає потребам їхньої міжнародної організації і
команди.

П’ять рівнів лідерства за Дж. Коллінзом.

Джим Коллінз, відомий автор і консультант у сфері управління та лідерства,
розробив концепцію "П'ять рівнів лідерства". Ця концепція описує п'ять різних
рівнів лідерства, починаючи від найнижчого до найвищого, і надає інсайти щодо
того, як лідери розвиваються і впливають на організації. Ось ці п'ять рівнів:

1. Рівень 1: Психолог (Highly Capable Individual): На цьому рівні лідерство

полягає в індивідуальній винятковості. Лідер на цьому рівні є видатною
особистістю, має високий рівень навичок і експертизи, і може досягати
високих результатів в особистому виконанні завдань.
2. Рівень 2: Командник (Contributing Team Member): На цьому рівні лідер
може впливати на роботу команди. Він створює позитивну динаміку у групі
та сприяє досягненню спільних цілей.
3. Рівень 3: Діректор (Competent Manager): Лідер на цьому рівні володіє
навичками управління та координації робіт. Він може успішно керувати
ресурсами і виконанням завдань.
4. Рівень 4: Видатний лідер (Effective Leader): На цьому рівні лідер вже не
просто управляє завданнями, але також впливає на весь колектив чи
організацію. Він розвиває стратегії, сприяє змінам і створює позитивну
організаційну культуру.
5. Рівень 5: Великий лідер (Level 5 Leader): На найвищому рівні лідерство
визначається здатністю досягати видатних результатів і створювати стійкі
організації, які продовжують процвітати після відходу лідера. Великі лідери
сприяють розвитку наукового підходу до керівництва, вони є визнаними
світовими авторитетами.

Ця модель розкриває процес еволюції лідерства та визначає, що великі лідери

виявляються не просто завдяки індивідуальним навичкам, а завдяки здатності
розуміти глибокі потреби організації та здатності працювати на довгостроковий
успіх.

3. Лідерство в міжнародному контексті. Європейський стиль лідерства.

Японський стиль. Північноамериканська модель керівництва. Порівняльний аналіз
різних типів керівництва. Керівництво в країнах Центральної Європи, країнах, що
розвиваються.
4. Особливості керівництва міжнародними командами. Формування міжнародного
складу команд. Особливості визначення ролей. Реалізація творчого потенціалу.
Міжкультурні стосунки в міжнародних командах. Бар’єри ефективної діяльності
міжнародних команд і шляхи їх подолання.
5. Міжнародні ділові комунікації. Особливості міжнародних комунікацій.
Внутрішні і зовнішні комунікації в міжнародному менеджменті. Прозорі і приховані
комунікації. Особливості міжнародних комунікацій у різних країнах. Комунікаційні
потоки в міжнародному менеджменті. Висхідні і нисхідні потоки та їх особливості.
6. Комунікаційні бар’єри і підвищення ефективності міжнародних комунікацій.
Мовні бар’єри. Культурні бар’єри. Бар’єри сприйняття. Вплив культури на
міжнародні комунікації. Невербальні міжнародні комунікації. Основні відстані в
міжнародних комунікаціях: інтимна, особиста, соціальна, публічна. Підвищення
ефективності міжнародних комунікацій. Удосконалення зворотного зв’язку. Мовний
тренінг. Культурний тренінг. Підвищення гнучкості. Зміцнення кооперації.
7. Особливості керівництва відділеннями міжнародних компаній в Україні.
Призначення керівників. Стилі керівництва. Організація комунікацій.