1. Сутність категорії «менеджмент», її багатовимірність.

Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці

використовують різні поняття:
- “управління”;
- “менеджмент”;
- “адміністрування”;
- “керування” тощо.
“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на
велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:
- технічні системи;
- господарські системи;
- суспільні системи;
- державні системи тощо.
“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для
характеристики процесів управління господарськими організаціями
(підприємствами).
“Адміністрування” – поширюється на управління державними
установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата
управління підприємства.
“Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи
(менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою
досягнення цілей організації.
“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для
того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних
боків.
Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” –
рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє
господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З
появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба
в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих
виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття
“менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління
як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.
Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття
"менеджмент" не однозначно, а саме:
1) менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;
2) менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати
ефективну роботу апарату організації;
3) менеджмент - це влада та мистецтво керування;
В останні роки спостерігається певна конвергенція поглядів на те,
що ж таке менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це одночасно
система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності
професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом
використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.
У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все
сприймається з позицій системного підходу.
Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування,
організації, керування та контролю організаційних ресурсів для
результативного та ефективного досягнення цілей організації.
 2. Поділ управлінської праці: рівні та сфери менеджменту, їхні
характеристики.
Менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена
повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності
організації.
Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто сукупність
взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь-яка організація
одночасно є і відкритою системою. Це означає, що вона може існувати лише
за умови обміну речовиною, енергією та інформацією з її зовнішнім
середовищем.
У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту:
1) виробничий менеджмент;
2) фінансовий менеджмент;
3) управління персоналом;
4) управління дослідженнями та розробками;
5) фінансовий облік;
6) маркетинг;
7) загальна адміністрація.
Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною);
2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому.
В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації
управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:
1. Вищий
2. Середній
3. Нижчий
Співвідношення сфер та рівнів менеджменту схематично відображено
на рис.2.
До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників
організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний
виконавчий директор.
На вищому рівні менеджменту формулюється місія та
встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна
стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо
виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій,
напрямків досліджень та розробок тощо.
Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію
оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті
вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить
широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно
визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове
обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для
реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники
виробничих та функціональних підрозділів організації.
Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних
виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп,
майстрів, бригадирів тощо.
Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні
розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу,
яка виконується у відповідності до цих планів.
Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації визначають
відповідний статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер
міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками; з
робітниками рівного рангу; з підлеглими. Такі міжособові відносини з
іншого боку забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому
необхідна для прийняття рішень.
 3. Ролі менеджерів в організації, їх зміст, конкретні приклади
діяльності.
Ролі, які виконують менеджери в організації та класифікувати їх за трьома
групами

Формальна влада

Статус керівника

Ролі менеджера в організації

Міжособисті ролі Інформаційні ролі Ролі, пов’язані з

прийняттям рішень
головний керівник той, хто приймає підприємець
лідер інформацію той, хто усуває
пов’язуюча ланка той, хто розподіляє порушення
інформацію той, хто розподіляє
представник ресурси
той, хто проводить
переговори

Головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить

виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях
тощо). Лідер – відповідає за наймання, навчання та мотивацію робітників.
Пов’язуюча ланка – забезпечує зовнішні контакти (листування, участь в
нарадах на стороні тощо). Той, хто приймає інформацію – розшукує і
отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо).
Той, хто розподіляє інформацію – передає отриману інформацію членам
організації. Представник – передає інформацію для зовнішніх контактів
організації, діє як експерт. Підприємець – шукає можливості для
удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію. Той, хто усуває
порушення – забезпечує коригування курсу дій у випадку виникнення
відхилень від планів. Той, хто розподіляє ресурси – розподіляє в межах
своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів). Той, хто
проводить переговори – представляє організацію на зовнішніх переговорах.

4. Етапи розвитку теорії менеджменту, їх взаємозв’язок.

Характеристика етапів розвитку менеджменту. Виділяють шість основних

етапів розвитку менеджменту:

 1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

 2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку
людських стосунків.
 3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.
 4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних)
методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і
трансформації їх в управлінські рішення.
 5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.
 6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів.

Розвиток науки про управління людьми в процесі

виробництва. Перший етап розвитку менеджменту базується на
підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення
виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів
насамперед хвилюють підходи, які включають не лише машини,
станки, обладнання, різні види технологій, але й управлінські знання,
організаційні структури, методи виробничого планування, способи
розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми
забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей
етап характеризується розвитком шкіл наукового управління,
"фордизму" та класичної (адміністративної) школи управління тощо.
Школа наукового управління (1885-1920 p.). Найтісніше пов'язана з
роботами Фредеріка І. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрейт, Генрі Ганта.
 Вони займались дослідженнями на рівні організації, продукуванням
виробничого менеджменту.
Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 p.)
започаткована французьким промисловцем Анрі Файолем. Файоль
першим сформулював універсальні управлінські функції: планування,
організування, мотивування та контролювання.
Третій етап розвитку менеджменту пов'язаний із виникненням на
підприємствах проблем перевиробництва, що викликані
незабезпеченим попитом. На цьому етапі були створені
ринковоорієнтовані управлінські школи, що базуються на
маркетингових концепціях.
Четвертий етап характеризується широким застосуванням у
менеджменті математики. Яскравим представником цього етапу є
школа науки управління (кількісного підходу) Основою школи є
дослідження моделей, тобто форм відображення реальності, і операцій.
П'ятий етап розвитку менеджменту пов'язаний з розглядом
організації як системи, діяльність постійно залежить від змінного
набору обставин.
Шостий етап розвитку менеджменту, пов'язаний з інформаційними
та комп'ютерними системами. Він характеризується високими темпами
розвитку інформаційних технологій. Характерною особливістю
використання сучасних засобів обчислювальної техніки є перехід до
мережевої обробки даних.

5. Внесок вчених школи наукового управління у підвищення

ефективності виробництва.
Теорія наукового управління стала основним етапом, завдяки якому
управління стало широко визнаватися як самостійна галузь наукових
досліджень.
Основний внесок у формування і розробку класичної школи наукового
управління належить Ф. Тейлору. Але перш ніж Ф. Тейлор сформулював
загальну концепцію класичної школи управління, окремі ідеї висловлююся Ч.
Беббідж, Г. Меткаф, Г. Таун і т. Д .. На думку Меткафа Г., який вважав, що
управління ресурсами і цехами є мистецтво, яке залежить від застосування
конкретних принципів, Г. Таун пропонував розробити наукові принципи
управління і надалі обмінюватися управлінським досвідом. Засновниками
школи наукового управління в перші стали використовуватися такі
параметри при управлінні організації, як:
- Спостереження;
- Виміри;
- Логіка;
- Аналіз для удосконалення багатьох операцій ручної праці, домагаючись їх
більш ефективного виконання.
Основні моменти внеску школи наукового управління в теорію
менеджменту:
1. був визначений найважливіший принцип в менеджменті - принцип
відповідності за Ф. Тейлором, сенс цього полягає в тому, що кожному
працівнику слід доручати такий вид діяльності, який відповідає його
інтелектуальним і фізичним можливостям;
2. Відбір працівників, найбільш придатних для виконання завдань і
забезпечення їх навчання і забезпечення працівників ресурсами,
необхідними для ефективного виконання завдань.
3. Систематичне використання матеріального стимулювання для
підвищення продуктивності праці.
4. Відділення планування від самої роботи
Вивчаючи людський фактор, школа наукового управління запропонувала
систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у
збільшенні продуктивності і обсягів виробництва. Обґрунтовувалася також
доцільність невеликого відпочинку і неминучих перерв у роботі. Це давало
керівництву можливість встановлювати реальні норми виробництва і
обгрунтовано доплачувати за їх перевиконання.

6. Внесок А. Файоля у розвиток теорії менеджменту (функції, види

діяльності та принципи управління організацією).
Процесний підхід був запропонований засновником школи адміністративного
управління А. Файолем. Саме він запропонував класифікувати вивчення
менеджменту за його функціональними ознаками, які становлять єдиний
безперервний процес, що складається з кількох взаємозв’язаних функцій.
Анрі Файоль зазначав, що процес управління складається з передбачення,
організування, розпорядження , координування та контролювання.
Зміст менеджменту розкривається у його функціях, що проявляються через
види діяльності, за допомогою яких здійснюється вплив на керований об’єкт.
До них належать: планування й ухвалення рішень, організація діяльності,
лідерство і контролювання.

Адміністрування, по Файолю, включає шість основних груп операцій

управлінської діяльності, присутніх у всіх промислових підприємствах:

- технічна і технологічна (виробництво, виготовлення, переробка);

- комерційна (закупівля, продаж, обмін);

- фінансова (залучення капіталів і ефективне управління ними);

- охоронна (охорона власності і фізичних осіб);

- облікова (інвентаризація, балансові відомості, витрати виробництва,

статистика);

- адміністративна (передбачення, організація, розпорядництво,

координування і контроль).

14 принципів управління, які виділив Файоль:

Принцип розподілу праці

Мета цього принципу - збільшення обсягів і якості виробництва. При цьому
витрачатися на даний процес повинні такі ж зусилля.

Принцип влади і відповідальності

Влада - це право і можливість віддавати розпорядження і сила, яка зобов 'язує
співробітників підкорятися цій владі. Однак будь-яка влада не видається без
супутньої відповідальності.

Принцип дисципліни
Дисципліна - це покора, старанність, прояв зовнішніх знаків поваги і
здатність тримати себе в рамках. Дане поняття більше залежить не від
співробітників, а від керівника.

Принцип єдності розпорядництва

Відсутність дуалізму розпорядництва в компанії.

Принцип єдності керівництва

Кожен вид діяльності повинен бути скоординований і спрямований до єдиної
конкретної мети.

Принцип підпорядкування приватних інтересів спільним

Суть цього принципу полягає в тому, що інтереси співробітників у процесі
роботи не повинні перевищувати за значимістю інтереси компанії.
Принцип винагороди співробітників
Під цим принципом мається на увазі оплата праці працівників. Вона
базується на принципах справедливості і повинна задовольняти і
співробітників, і керівника.

Централізація і децентралізація
Даний принцип базується на збільшенні або зниженні обсягу влади
керуючого.

Принцип ієрархії
Не можна допустити ухилення без необхідності від ієрархії, але набагато
більше упущення - збереження її на шкоду діяльності підприємства.

Принцип порядку
У матеріальному значенні даний принцип базується на наявності
конкретного місця для кожної речі, і будь-яка річ повинна завжди бути на
своєму місці.

Справедливість
Саме справедливість ґрунтується на поєднанні доброзичливості та
правосуддя.

Принцип стабільності складу персоналу

Велика плинність кадрів - причина і наслідок поганої роботи компанії.

Принцип ініціативи
Суть даного принципу в розробці плану та успішної його реалізації.

Принцип єднання персоналу або корпоративний дух

Сильна сторона будь-якої компанії - гармонія і єднання співробітників. І
якщо поділ ворожих для нас сил в цілях їх ослаблення - справжнє мистецтво,
то поділу власних сил в процесі роботи - велика помилка.

7. Класичний підхід до управління.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:
а) школу наукового управління;
б) адміністративну школу (класичну теорію організації).
Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем
підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців)
шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи
наукового управління були: Ф. Тейлор („Принципи наукового
управління”,), Френк та Ліліан Гілбрейт, Г. Форд, Г. Гант. Основним
внеском школи наукового менеджменту у розвиток управління було:
- Відмова від ручних методів управління і використання методів,
заснованих на науковому аналізі змісту роботи.
- Науковий відбір, навчання і розвиток кожного працівника.
- Впровадження детальних інструкцій і контролю за виконанням
працівником конкретних завдань.
- Розподіл роботи між керівниками (планування робіт і видача завдань)
та робітниками (виконання поставлених завдань).
- Визначення норм виробітку та розробка справедливої системи
винагороди за виконану роботу.

Класична (адміністративна) школа. Анрі Файоль,з ім'ям якого

пов'язують виникнення самої школи і якого ще називають «батьком
менеджменту. Метою класичної школи було створення універсальних
принципів управління. При цьому вона виходила з ідеї, що застосування
на практиці цих принципів безсумнівно приведе організацію до успіху.
Визначаючи основні функції бізнесу, теоретики-«класики» були
впевнені у тому, що можуть визначити кращий спосіб поділу організації
на функціональні складові та покращити управління нею. Такими
функціональними блоками були визначені фінанси, виробництво
(операції) і маркетинг Принципи управління Анрі Файоля:
1. Повноваження і відповідальність
2. Дисципліна
3.Єдиноначальність
4. Єдність напрямку
5. Підпорядкованість особистих інтересів загальним
6. Винагорода персоналу
7. Централізація
8. Скалярний ланцюг (ієрархія)
9. Порядок
10. Справедливість
11. Стабільність робочого місця для персоналу
12. Ініціатива
13. Корпоративний дух
14. Поділ праці
 8. Неокласичний підхід до управління.
Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа
менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте
приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення
формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові
теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх
часто об'єднують загальною назвою "неокласична теорія менеджменту".
Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення
промислової психології (Х.Мюнстерберг "Психологія та промислова
ефективність", Л.Гілберт "Психологія управління", результати Хоторнських
експериментів Елтона Мейо).

Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет,

Р.Лайкерт, Д.МакГрегорі, Ф.Герцберг та інші.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

 а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували

переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації.
Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки
індивідуума в організації, на його мотивації.
 б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували
увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як
складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних
уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

9. Школа людських відносин. Внесок Елтона Мейо у соціальний

аспект виробництва та налагодження людських стосунків.
Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у
наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди
призводять до підвищення продуктивності праці. Школа людських стосунків
стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну
організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний
аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму
взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним
аспектом виробництва.

Основні тези Е. Мейо:

 1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і

відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими
людьми;
 2) в результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці
сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди
шукають задоволення в соціальних взаєминах;
 3) люди більш чуткіші до соціального впливу групи рівних їм людей,
ніж доспонукання засобів контролю, що використовуються
керівниками;
 4) робітник виконує розпорядження керівника, якщо останній зможе
задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути
зрозумілими. Отже, школа людських стосунків зосередилася, в
основному, на методах налагодження між особистісних стосунків
(концепції взаємин між членами колективу). Було доведено, що за
умови виявлення більшого піклування керівництва до своїх підлеглих,
рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу,
приведе до зростання продуктивності праці.

10.Поведінковий напрям в теорії менеджменту.

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки

класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою
«неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій
багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго
Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан
Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських
експериментів Елтона Мейо).Поведінкові теорії менеджменту
опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор,
Фредерік Герцберг та інші.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували

переважно проблеми індивідуальної психологіїпрацівників організації.
Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації,
на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували

увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як
складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних
уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні

ефективності організації шляхом підвищення ефективності
використання її людських ресурсів.

Недолік: дана школа має свій єдиний «рецепт» підвищення

ефективності управління, вона не є помилковою так як зробила
важливий внесок у розуміння сутності менеджменту але є обмеженою з
точки зору вузького погляду на багатомірність управління.