Тема 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ.

РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ

План

1.1. Сутність поняття "менеджмент";

1.2. Значення та завдання менеджменту;
1.3. Функції менеджменту;
1.4. Еволюція управлінської думки;
1.4. Розвиток сучасного менеджменту

Афоризми до теми:
"Управління - це не що інше, як налаштування людей на працю."
(Лі Якокка)
"Управляти - значить проводити до успіху інших!"
(амер. визначення)

1.1. Сутність поняття «менеджмент»

Сучасний етап розвитку національної економіки України характеризується

пошуком найефективніших важелів та інструментів виробничо-господарської
діяльності. Саме управлінська діяльність визначає успіхи організації на
внутрішньому і зовнішньому ринках, здатність до адаптації в умовах жорстокої
конкуренції.
Однією з найголовніших складових успіху економічно розвинутих країн світу
(США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є
використання менеджменту.
Щоб з’ясувати сутність менеджменту на нього треба подивитись з різних точок зору:
- з філологічної;
- з емпіричної (практичної), тобто як виду професійної діяльності;
- з точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління.
1) Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково це слово означало вміння
дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів
роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих
виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні
вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.
2) Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме:
- менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми;
- менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;
- менеджмент - це влада та мистецтво керування;
- менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.
3) Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:
перші вважають, що менеджмент - це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне
для менеджера - це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;
другі вважають, що менеджмент - процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера - це
пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи
наукових знань.
Останніми роками спостерігається певна конвергенція поглядів на менеджмент. У
широкому розумінні менеджмент - це самостійний вид професійної діяльності,
направлений на досягнення визначених цілей шляхом раціонального використання
матеріальних, фінансових і трудових ресурсів з обов'язковим застосуванням
економічних методів управління
На західних підприємствах розрізняють:

1
- top менеджмент (вища ланка керівництва, генер. директор та інші члени
управління)
- middle менеджмент (середня ланка, керівники самостійних відділів)
- lower менеджмент (низова ланка, керівники підвідділів та інших підрозділів).

1.2. Значення та завдання менеджменту

Основне у менеджменті - ставити перед собою цілі, які б відповідали інтересам

підприємства.
Значення менеджменту полягає у тому, що він об'єднує капітал та
співробітників фірми. У чому конкретно полягають завдання:
1. Основним завданням менеджменту необхідно вважати забезпечення
існування підприємства (фірми) на ринку.
2. Менеджмент виходить із того, що робітники та службовці - це найцінніший
капітал. Тому його завдання - це вирішення проблем своїх співробітників.
Мета сучасного менеджменту - такий розвиток людини, за якого усі
закладені природою в ній здібності могли б реалізуватися в бізнесі. Необхідно
підвищити зацікавленість працівників в ефективній роботі.
3. Одне із завдань менеджменту полягає в створенні нових ринків для фірми та
забезпеченні швидкого реагування на всі зміни на ринку. Ця задача реалізується
через функцію маркетингу.
4. Наступне завдання полягає в глибокому аналізі діяльності фірми
(керівництво не може бути чисто бюрократичним, адміністративним, це - творча
діяльність).
5. Ще одним завданням менеджменту є доведення до співробітників фірми
конкретних завдань, надання їм можливості контролювати власну роботу.
Співробітник, незалежно від того, є він звичайним працівником чи директором,
повинен розуміти, що від його роботи залежить подальша доля підприємства.

1.3. Функції менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, тобто трудові
процеси у сфері управління. Вони відображають суть та зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Функції менеджменту виникли в результаті поділу та спеціалізації праці.
А. Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координування та контроль як функції менеджменту.
Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати чотири функції: планування, організацію, мотивацію та
контроль. Останній підхід є найбільш привабливим, оскільки дослідження показують, що саме ці функції беруть участь у
здійсненні будь-якого управлінського процесу.
Функції менеджменту класифікуються за рядом ознак.
1) за їх місцем в менеджменті:
- основні – такі, що беруть участь у будь-яких управлінських процесах (планування, організація, мотивація та контроль).
- часткові (спеціальні) – такі, за допомогою яких здійснюються лише певні управлінські процеси (управління основним
виробництвом, його технічною підготовкою, капітальним будівництвом).
2) за ознакою об'єкта:
- функції управління підприємством,
- відділом,
- дільницею.
3) за ознакою елементів виробничо-господарської діяльності:
- функції управління роботою,

2
 - предметами та знаряддями праці,
- інформацією.
Реалізація будь-яких спеціальних функцій здійснюється шляхом застосування основних функцій. Дослідження
взаємозв'язку функцій дає можливість удосконалювати процеси управління, формувати ефективну систему менеджменту,
усувати його зайві ланки, бюрократичні перепони.

1.4. Еволюція управлінської думки

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань,
які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини ХХ століття)
наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам
(або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних
аспектах менеджменту (рис. 1).

Рис. 1. Еволюція управлінської думки

Вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий
підхід; кількісний підхід.
Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:
а) школу наукового управління;
б) адміністративну школу (класичну теорію організації).
Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення
продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення
операцій ручної праці.
Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.),
Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.
Здобутки школи наукового управління:

3
 1) обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність
відпочинку та перерв (реалістичних завдань);
2) доведення необхідності відбору робітників для виконання певних
операцій, а також їх навчання;
3) впровадження практики стимулювання кращих результатів
робітників-виконавців;
4) відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання
робіт.
Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до
удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль,
М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та
закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення
універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме
успіху.
Здобутки адміністративної школи:
1) детальне дослідження основних функцій управління;
2) опрацювання принципів побудови структури організації та
управління працівниками.
Недоліки адміністративної школи:
1) помилковість пошуків універсальних принципів управління;
2) ігнорування соціальних аспектів управління.
“Універсальні принципи управління” сформулював А. Файоль (рис. 2). М. Вебер
сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (рис. 3).
Принципи управління Анрі Файоля

1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження,
там виникає і відповідальність".
3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.
4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника.
5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під
керівництвом одного начальника.
6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями
окремих робітників або груп.
7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не
повинні опускатися нижче розумного рівня.
8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління.
9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня.
10. Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці".
11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва
організації.
12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми
робітниками.
13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план".
14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

4
 Рис. 2. “Універсальні принципи управління” А. Файоля

Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера

1. Високий ступінь розподілу праці.

2. Чітка управлінська ієрархія.
3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.
4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).
5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

Рис. 3. “Концепція ідеальної бюрократії” М.Вебера

Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту.

Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в
управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці,
встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).
Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних
теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту».
Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової
психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан
Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона
Мейо).
Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс
Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші.
Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

5
 а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно
проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були
зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.
б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на
вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального
організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів,
культурного оточення тощо.
В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності
організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.
Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали
управління як систему математичних моделей та процесів.
В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним
логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та
залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме
за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді
основних її цілей та взаємозв’язків.
Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із
застосуванням математики в управлінні.
Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської
реальності за допомогою математичних моделей.
Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували
кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була
помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте
кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність
управління.
Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються
інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).
1. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій
(функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція
управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином,
процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.
Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання
взаємопов’язаних функцій управління організацією.
2. Системний підхід розглядає що організацію як систему у єдності частин, з
яких вона складається, та зв’язків із її зовнішнім середовищем. Такий підхід дозволяє

6
отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до
управління можна представити так:
Об’єктом досліджень системного підходу є елементи внутрішнього та зовн.
середовища.
3. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є
Зовнішнє середовище

Організація Виходи з
Входи до
організації Трансформаційний організації
процес
однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися
залежно від ситуації.
Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення
принципового та ситуаційного мислення.
Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі
елементи внутрішнього та зовнішнього середовища організації.

1.5.Розвиток сучасного менеджменту.

Символічний ключ менеджменту – "мета-людина-ефективність". Золоте правило

менеджменту – "ефективний менеджмент, що забезпечує виживання і успіх в умовах
ринкової конкуренції, вимагає орієнтацію на людину: в зовнішньому середовищі - на
споживача, у внутрішньому – на персонал".
Що ж стосується теоретичного спадку вітчизняної науки управління, то він вибудовувався на зовсім інших засадах.
На території колишнього Радянського Союзу сформувались своя управлінська парадигма, яка на відміну від західної
опиралась не на самостійне функціонування організації в умовах саморегульованого ринкового середовища, а на жорстку
централізацію управління окремими суб’єктами господарювання з боку держави (адміністративно-командна система
управління). Це означало, що принцип демократичного централізму лише декларувався (проголошувався), але насправді
будь-яка ініціатива на підприємствах, в організаціях не заохочувалась, персонал вважався просто частиною певного
механізму (організації), який повинен виконувати роботу згідно своєї посади. Це призвело до втрати
конкурентоспроможності економіки країни в цілому і, зокрема, її окремих елементів – підприємств. Певні зусилля для зміни
такого становища почали докладатись у 70-х роках (реформа М. Косигіна) та у 80-х роках (перехід до госпрозрахунку).
Проте всі ці кроки не змогли створити умов, за яких підприємство було б зацікавлене у власному розвитку.
Перехід до ринку виявився несподіваним для більшості керівників, що спричинило погіршення роботи їх підприємств
і втрату ними ринкових позицій. Трансформаційний період вимагав застосування нової управлінської парадигми,
основними положеннями якої є:
1. Формування і функціонування ринкових господарюючих суб’єктів як відкритих соціально орієнтованих систем.

7
 2. Гнучке поєднання методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів.
3. Перехід до поліцентричної системи господарювання.
4. Використання повною мірою творчого потенціалу працівників підприємства.
Отже, можна сказати, що теорія і практика менеджменту перебувають у постійному пошуку для створення ефективної
системи управління організаціями, яка б відповідала сучасним умовам розвитку економіки і суспільства. Можна з
впевненістю сказати, що розвиток ефективних методів управління продовжуватиметься і надалі, в тому числі і в Україні, і
збагачуватиметься все новими і новими концепціями, які відповідатимуть потребам часу.

У сучасному менеджменті вирізняють наступні риси:

1) системний підхід до керівництва;
2) ситуаційний принцип керівництва;
3) визначальна роль організаційної культури;
4) механізація і автоматизація управлінських процесів;
5) демократизація керівництва;
6) інтернаціоналізація менеджменту

8
9