Тема 6.

Основи інноваційного менеджменту

Мета – з’ясувати сутність та зміст інноваційного менеджменту та

основні підходи до їх визначення, розглянути головні функції управління, що
відображають зміст інноваційної діяльності, визначити вимоги до
менеджерів в інноваційній сфері та їх основні рольові характеристики,
розглянути види рішень за основними функціями інноваційного
менеджменту, методи їх обґрунтування та прийняття.

1. Сутність та зміст інноваційного менеджменту та основні підходи до

їх визначення.
2. Функції управління, що відображають зміст інноваційної діяльності.
3. Вимоги до менеджерів в інноваційній сфері та їх основні рольові
характеристики.
4. Види рішень за основними функціями інноваційного менеджменту,
методи їх обґрунтування та прийняття.

1. Сутність та зміст інноваційного менеджменту та основні підходи

до їх визначення.

Слід звернути увагу, що в літературі з питань управління висвітлюються

різні підходи до визначення сутності та змісту інноваційного менеджменту.
Проте більшість авторів розглядають інноваційний менеджмент із позицій
функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого є інноваційні
процеси у всіх сферах народного господарства.
Функціональний інноваційний менеджмент націлений, головним чином,
на ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва
та комерціалізації інновацій, при цьому важливим моментом є синхронізація
роботи функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій
операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення
контролю за інноваційним процесом. Виходячи з цього, інноваційний
менеджмент слід розглядати в трьох аспектах: як науку і мистецтво
управління інноваційним процесом, як вид діяльності і як апарат управління.
З таких позицій інноваційний менеджмент – це система управління, що
активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної,
інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої
організації, так і країни в цілому.
Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох
ланок, або підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкта управління) і керованої
підсистеми (об’єкта управління). Зв’язок суб’єкта управління з об’єктами
відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух являє собою сам процес
управління, тобто процес розроблення і здійснення керуючої дії суб’єкта
управління на об’єкт управління. Механізм керуючого впливу включає
збирання, обробку і передавання необхідної інформації та прийняття
відповідних рішень.
 Суб’єктом управління в інноваційному менеджменті є менеджери і
спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом
управління в інноваційному менеджменті є інноваційні процеси, інноваційна
діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.
З позицій підприємства (корпорації), механізм управління інноваційною
діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення
конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які
забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за
допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалів підприємства.
Таким чином, інноваційний менеджмент – це сукупність економічних,
мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління
інноваційною діяльністю конкретного об’єкта управління з метою одержання
оптимальних економічних результатів цієї діяльності.

2. Функції управління, що відображають зміст інноваційної

діяльності.

Слід звернути увагу, що в літературі з питань управління висвітлюються

різні підходи до визначення сутності та змісту інноваційного менеджменту.
Проте більшість авторів розглядають інноваційний менеджмент із позицій
функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого є інноваційні
процеси у всіх сферах народного господарства.
Функціональний інноваційний менеджмент націлений, головним чином,
на ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва
та комерціалізації інновацій, при цьому важливим моментом є синхронізація
роботи функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій
операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення
контролю за інноваційним процесом. Виходячи з цього, інноваційний
менеджмент слід розглядати в трьох аспектах: як науку і мистецтво
управління інноваційним процесом, як вид діяльності і як апарат управління.
З таких позицій інноваційний менеджмент – це система управління, що
активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної,
інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої
організації, так і країни в цілому.
Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох
ланок, або підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкта управління) і керованої
підсистеми (об’єкта управління). Зв’язок суб’єкта управління з об’єктами
відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух являє собою сам процес
управління, тобто процес розроблення і здійснення керуючої дії суб’єкта
управління на об’єкт управління. Механізм керуючого впливу включає
збирання, обробку і передавання необхідної інформації та прийняття
відповідних рішень.
Суб’єктом управління в інноваційному менеджменті є менеджери і
спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом
управління в інноваційному менеджменті є інноваційні процеси, інноваційна
діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.
З позицій підприємства (корпорації), механізм управління інноваційною
діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення
конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які
забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за
допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалів підприємства.
Таким чином, інноваційний менеджмент – це сукупність економічних,
мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління
інноваційною діяльністю конкретного об’єкта управління з метою одержання
оптимальних економічних результатів цієї діяльності.

3. Вимоги до менеджерів в інноваційній сфері та їх основні рольові

характеристики.

На окрему увагу під час вивчення інноваційного менеджменту

заслуговує питання діяльності особливої категорії спеціалістів, які
називаються менеджерами. Це означає, що спеціаліст займає постійну посаду
і має повноваження приймати управлінські рішення.
А в умовах прискорення науково-технічного прогресу різко зростає роль
менеджерів-інноваторів, здібності яких, їхня кваліфікація і професійне
вміння фактично визначають долю компанії. Це положення неодноразово
підтверджувалося прикладами діяльності таких визначних менеджерів-
новаторів, як А. Моріта, Лі Якокка, Б. Гейтс та ін.
Необхідно усвідомити, що менеджери-інноватори виконують
специфічну роль і вирішують важливі завдання в організації.
Характер завдань менеджера залежить як від виду сфери його
інноваційної діяльності, так і від ієрархічного рівня управління. Чим вищий
ієрархічний рівень менеджера, тим вагоміше місце в його діяльності
займають функції та задачі стратегічного напрямку і системної організації
інновацій. Тому слід звернути особливу увагу на працю менеджерів-
інноваторів, що має творчий характер, потребує різноманітних знань,
схильності до аналітичної діяльності, уміння концентруватися у визначений
час на окреслених проблемах. Оскільки основним предметом праці
менеджера є науково-технічна й управлінська інформація, то обов’язковою
умовою його ефективної роботи мусить бути знання сучасної наукової
парадигми відносно інформаційних технологій, морально-етичних,
екологічних і соціальних проблем.
Далі необхідно зосередитись на категоріях вимог, що висуваються до
професіональної компетенції менеджера-інноватора.
Вимоги, пов’язані з компетентністю менеджера, передбачають знання
технології інноваційних процесів, теоретичних і практичних аспектів
здійснюваних інновацій, їхнього впливу на стан розвитку як фірми, так і
суспільства в цілому, на екологію регіону. Крім того, специфіка інноваційної
діяльності ставить особливі вимоги до основних навиків менеджера
інноваційної сфери. Менеджеру необхідно вміти визначати галузі
застосування науково-технічних ідей і розробок, оцінювати комерційний
потенціал розробок і технологій інноваційного проекту, визначати стратегію
захисту інтелектуальної власності, тобто володіти низкою специфічних
навиків управлінської діяльності, вмінням приймати управлінські рішення.
Слід усвідомити, що рішення в інноваційній сфері – з’єднувальний
компонент інноваційного менеджменту, оскільки проявляється практично в
усіх його предметних функціях. Необхідно звернути увагу на основні вимоги,
що висуваються до управлінських рішень в інноваційному менеджменті. Це,
перш за все, їхня цілеспрямованість, ієрархічність (відповідність рішення
делегованим менеджеру повноваженням), обґрунтованість, адресність
(спрямованість на конкретного виконавця), забезпеченість ресурсами,
директивність (обов’язковість для виконання).

4. Види рішень за основними функціями інноваційного

менеджменту, методи їх обґрунтування та прийняття.

В інноваційному менеджменті використовуються різноманітні методи

прийняття управлінських рішень від загальних, які застосовуються у всіх
сферах діяльності, до спеціальних, що відображають специфіку інноваційної
сфери.
Важливим питанням є вивчення іноземного досвіду з інноваційного
менеджменту передусім у фірмах Японії і США. Слід зазначити, що ці країни
є економічними супердержавами, виробляють майже 40 % усього світового
ВНП. Японія поки що єдина країна у світі, яка кинула виклик США.
Необхідно зосередитись на порівняльному аналізі розвитку НТП та
інноваційної діяльності у фірмах цих країн. Необхідно зазначити, що до
найбільш конкурентоспроможних галузей японської промисловості
належать, крім автомобілебудування, електроніка і напівпровідники,
комп’ютери і офісне обладнання, телекомунікаційне обладнання, побутова
аудіо-, відеоапаратура, мотоцикли, верстатобудування, суднобудування, де
японські компанії мають значні переваги.
Лідируючі позиції японських промислових компаній визначаються
чинниками інноваційного управління, до яких відносяться:
1) розширене фінансування прикладних досліджень і дослідно-
конструкторських розробок нових технологій, всебічне заохочення
винахідництва та наукової діяльності;
2) оригінальна система виробничого менеджменту і сила
керівництва;
3) «Кайдзен» – синтез – концепція тотальної якості.
Визначальною особливістю управління японських компаній на відміну
від компаній США є те, що їхня мета полягає не в тому, щоб одержати
прибуток у максимально короткий строк, а в тім, щоб забезпечити постійне
довгострокове зростання. Особливо важлива для фірм є технологія
виробництва, яка впливає на створення доданої вартості, тобто різниці між
продажами компанії за певний період і витратами на матеріали, компоненти
й послуги (крім витрат на робочу силу за той же період). Крім того, одним із
вирішальних моментів є поліпшення технології у процесі щоденної
виробничої активності і створення нових товарів на основі ефективних
досліджень і наукових розробок. Витрати на НДДКР японських промислових
підприємств наближаються до рівня США і безпосередньо впливають на
інноваційний процес, як виток підвищення міжнародної
конкурентоспроможності. Саме на організації інноваційної діяльності як на
рівні держави, так і на рівні підприємств США та Японії і слід зосередити
увагу.

Питання для самоконтролю:

1. Які завдання виконує інноваційний менеджмент?
2. У чому полягає особливість інноваційних цілей? Обґрунтуйте
відповідь, наведіть приклади.
3. Що розуміється під функціями інноваційного менеджменту і за
якими ознаками їх розрізняють?
4. У чому полягає сутність і значення функції прогнозування?
5. Яке значення має метод написання сценарію для розвитку
інноваційної діяльності? Наведіть приклади.
6. Які основні методи прогнозування використовують в інноваційному
менеджменті? Охарактеризуйте їх.
7. Хто такі менеджери в інноваційній сфері і які ролі вони виконують в
інноваційній діяльності фірми? Наведіть приклади діяльності відомих
менеджерів-інноваторів.
8. У чому полягає особливість управління інноваціями у фірмах Японії
і США?
9. Як розвивається інноваційний менеджмент в Україні?