ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1.ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ…………………………………………..
1.1.Сутніть менеджменту та його основи………………………………………...
1.2.Функції сучасного менеджера ………………………………………………..
РОЗДІЛ 2.ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА…………………
2.1.Харакстеристика напрямків показників діяльності підприємства………….
2.2.Аналіз показників фінансово-господарьскої діяльності підприємства……..
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...
Вступ
 РОЗДІЛ 1.Основи менеджменту

1.1Сутність менеджменту та його основи

Менеджмент - це процес організації і керування ресурсами, щоб досягти
поставлених цілей організації. Сутність менеджменту полягає в управлінні
людьми, ресурсами, процесами та інформацією, щоб забезпечити ефективне
функціонування організації.

Основи менеджменту включають низку ключових принципів і концепцій, які

допомагають менеджерам успішно керувати організацією. Основні принципи
менеджменту включають:

1.Планування: визначення мети, розробка стратегій і тактик для досягнення

цілей.

2.Організація: створення структури організації, розподіл відповідальностей,

встановлення комунікаційних ланцюгів і координація діяльності.

3.Мотивація: стимулювання працівників до досягнення високої

продуктивності шляхом надання мотиваційних заохочень і задоволення їх
потреб.

4.Керування: здійснення контролю, оцінка результатів, коригування дій для

досягнення поставлених цілей.

5.Лідерство: встановлення візії, надання направлених вказівок, мобілізація

команди і ведення її до успіху.
6.Комунікація: ефективна передача і обмін інформацією всередині організації
для забезпечення злагодженої роботи.

7.Інновації: стимулювання новаторства і постійного вдосконалення, щоб

забезпечити конкурентоспроможність організації.

Ці принципи менеджменту можуть варіюватися в залежності від конкретної

ситуації і типу організації, але вони надають загальні основи для успішного
управління будь-якою організацією.
Додатково до основних принципів менеджменту, існує також низка інших
важливих аспектів, які можуть бути розглянуті як основи менеджменту. Ось
декілька з них:
1. Аналіз і прийняття рішень: менеджери повинні бути здатні збирати та
аналізувати інформацію, оцінювати альтернативи і приймати
обґрунтовані рішення, що сприяють досягненню цілей організації.
2. Розвиток та управління персоналом: ефективне управління людськими
ресурсами є ключовим елементом менеджменту. Це включає в себе
найм, навчання, оцінку та розвиток працівників, а також створення
сприятливої робочої атмосфери.
3. Фінансовий менеджмент: управління фінансами і ресурсами
організації, включаючи бюджетування, контроль витрат, управління
прибутком і ризиками, є важливою складовою менеджменту.
4. Маркетинг і продаж: розуміння потреб і бажань клієнтів, розробка
стратегій маркетингу, планування і реалізація маркетингових кампаній,
а також ефективний продаж продуктів і послуг сприяють успіху
організації.
5. Стратегічне управління: розробка довгострокових стратегій і планів,
аналіз зовнішнього середовища, встановлення конкурентних переваг і
прогнозування тенденцій сприяють розвитку організації на майбутнє.
 "Ці аспекти, разом з основними принципами менеджменту, складають
сутність менеджменту і визначають його роль в організації. Відповідно
до ситуації і типу організації, менеджмент може виявлятися у різних
формах, таких як верхове керівництво, середнє керівництво,
функціональне керівництво тощо. Однак, незалежно від форми, мета
менеджменту залишається однаковою - забезпечити успішне
функціонування організації.
Ефективний менеджмент вимагає не лише знання основних принципів та
концепцій, але й вміння їх застосовувати у практичних ситуаціях.
Менеджер повинен мати навички комунікації, прийняття рішень,
лідерства, мотивації, планування і організації, а також здатність до аналізу
та стратегічного мислення.
Успішний менеджмент вимагає постійного вдосконалення і адаптації до
змін. У сучасному бізнес-середовищі, де конкуренція є надзвичайно
жорсткою, менеджерам необхідно бути гнучкими, інноваційними і
здатними до швидкого реагування на зміни у ринку та технологіях.
Отже, сутність менеджменту полягає в управлінні організацією з
використанням основних принципів та аспектів, що включають
планування, організацію, мотивацію, керування, лідерство, комунікацію,
інновації та інші фактори. Він допомагає забезпечити ефективну роботу
організації і досягнення поставлених цілей. Однак, важливо зазначити, що
менеджмент - це багатоаспектна і складна дисципліна, і його сутність
може розширюватися в залежності від контексту і потреб організації.

Сутність менеджменту також включає розуміння та використання різних

підходів до управління, таких як класичний, адміністративний,
поведінковий, системний, стратегічний тощо. Кожен з цих підходів має
свої особливості і методи, які можуть бути застосовані для досягнення
успіху в конкретних ситуаціях.
Для ефективного менеджменту необхідно також враховувати зовнішні
фактори, що впливають на організацію, такі як соціальні, економічні,
політичні та технологічні зміни. Аналізування цих факторів допомагає
менеджерам приймати обґрунтовані рішення та адаптуватися до змін у
зовнішньому середовищі.

Загалом, сутність менеджменту полягає в управлінні організацією з

використанням основних принципів, концепцій і підходів, адаптованих до
контексту організації і її цілей. Його ціль полягає у забезпеченні
ефективної роботи організації, досягненні поставлених цілей і успіху в
конкурентному бізнес-середовищі.

Поряд із законами і закономірностями менеджменту важливу роль в

управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту.
Під принципами менеджменту розуміють основні вихідні положення,
провідні ідеї, правила, якими мають керуватися органи управління,
здійснюючи управлінську діяльність. Тобто, це ті основоположні засади,
які притаманні всім складовим системами управління на всіх етапах її
функціонування та розвитку.

У принципах менеджменту узагальнені виявлені об'єктивні закони і

закономірності, виправданий досвід (практика) управління. Вони
визначають спосіб діяльності й виступають як правило управлінської
діяльності. Знання принципів менеджменту і застосування їх у практиці
управління є обов'язковою умовою ефективної управлінської діяльності.
Сучасний процес управління базується на таких основних принципах
менеджменту:
 1. Принцип цілеспрямованості - це спрямовування діяльності будь-якої
організації на досягнення загальних цілей та виконання поставлених
планових завдань.
 2. Принцип урахування потреб та інтересів - задоволення потреб та
інтересів працівників організації з метою досягнення загальних цілей.
 3. Принцип науковості - передбачає побудову всієї системи управління
на найновіших досягненнях управлінської науки. Спонукає органи
управління впроваджувати інновації в управлінський процес.
 4. Принцип системності - передбачає системний аналіз кожної
управлінської дії, кожного рішення органів управління щодо діяльності
організації як системи, яка складається із взаємодіючих та
взаємопов'язаних підсистем елементів.
 5. Принцип взаємозалежності - передбачає взаємозалежність
внутрішніх змінних організації (структура, цілі, ресурси, технології,
працівники). При цьому на внутрішнє середовище організації постійно
впливають чинники зовнішнього середовища та викликають
відповідний вплив з її боку.
 6. Принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації
управління - спрямований на те, щоб сформувати оптимальний рівень
делегуванням вищим управлінським керівництвом нижчим рівням
своїх повноважень з метою досягнення сприятливого психологічного
клімату в організації і високих кінцевих результатів її діяльності.
Тобто, цей принцип спрямований на вирішення проблеми розподілу
повноважень з прийняття рішень на кожному рівні субпідрядності. Він
покликаний сформувати оптимальний варіант, при якому
централізовано приймаються стратегічні рішення, а оперативне
управління здійснюється децентралізовано, коли повноваження
делегуються нижчому рівню управління.
 7. Принцип єдиноначальності - передбачає наявність єдиного органу
управління, який здійснює керівництво та управлінську діяльність з
 метою досягнення загальної мети організації. Відповідно до цього
принципу кожний співробітник має отримувати розпорядження тільки
від одного керівника-управлінця і підпорядковуватись лише йому
одному. При цьому кожний працівник повинен суворо відповідати за
довірену йому ділянку роботи. Але усю повноту відповідальності за
діяльність організації несе одна особа - керівник, управлінець.
 8. Принцип мотивації - спонукає керівників-управлінців до підвищення
ефективності програми мотивації.
 9. Принцип правильного добору і розстановки кадрів - передбачає
підбір кадрів тільки за діловими якостями на основі правил офіційного
відбору.
 10. Принцип економічності - передбачає збалансованість витрат,
підвищення ефективності та продуктивності праці, максимізації
прибутку при мінімальних витратах.
 11. Принцип оптимального поєднання державного регулювання і
господарської самостійності в управлінні - передбачає втручання
держави в економічну діяльність суб'єктів ринку. Держава в сучасних
ринкових відносинах здійснює правову регламентацію управлінського
процесу, визначаючи ступінь самостійності суб'єктів господарювання.
Кожен учасник процесу управління повинен знати нормативні акти
(закон, постанови, інструкції тощо), які стосуються його діяльності, і
здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання цього принципу
стабілізує процес управління. Усі названі принципи менеджменту
взаємопов'язані. Їх не можна ділити на більш і на менш важливі.
Упущення або недостатнє врахування одного із них у процесі
управління може призвести до зниження ефективності управлінських
рішень. Таким чином, закони, закономірності та принципи
менеджменту формують засади управлінської науки, її розвиток в
сучасних умовах.
1.2.Функції сучасного менеджера

В сьогоднішній ситуації менеджер це скоріше опікун своїх підлеглих, який

допомагає їм в плануванні, удосконаленні організації роботи, роз'ясненні її
необхідності та переконанні в правильності

Як тільки десь і колись збирається група людей, які працюють над

досягненням спільної мети, ними без сумніву формується те, що всім нам
відомо під назвою організація. Це може бути і урядова структура і
громадське об'єднання, релігійна громада і спортивний клуб, лікарня і вищий
навчальний заклад.

Люди створюють організації просто тому, що працюючи разом, вони можуть

досягти набагато суттєвіших результатів ніж поодинці. Невід'ємною
частиною будь-якої організації є система менеджменту, спрямована на
об'єднання та координацію зусиль всіх її членів. Адже без цього окремі члени
організації або їх групи, старанно спрямовуючи свої зусилля на власний
розсуд (навіть керуючись найкращими намірами), не враховуючи інтересів і
завдань інших, можуть не тільки не забезпечити досягнення організацією
своїх цілей, але й навпаки — добитися повної протилежності — фактичного
розвалу організації.

Навіть в маленькій організації відсутність менеджменту може привести до

марнування зусиль її членів, якщо ж менеджмент відсутній в більш
складнішій організації, то найбільш ймовірно в ній запанує хаос.

Таким чином, саме поняття менеджменту можна визначити наступним

чином:

Менеджмент — мистецтво роботи з людьми, метою якої є забезпечення

досягнення цілей засобами вироблення, прийняття та реалізації ефективних
рішень по використанню всіх доступних ресурсів організації,

Основними ресурсами організації завжди виступають: люди, фінанси,

обладнання, сировина. Деякі менеджери (на нашу думку цілком виправдано)
зараз добавляють до цих ресурсів ще два види — інформація та час.

Слід підкреслити також, що поняття менеджменту часто використовується

для визначення в організації групи людей, які несуть відповідальність за
вироблення і прийняття рішень та координацію використання доступних
ресурсів. При цьому менеджер — є функціонером цієї системи.
Звичайно, в будь-якій організації (за виключенням дуже малих) всі
менеджери займають певні посадові позиції, які традиційно розділяють на
так звані "рівні піраміди менеджменту", приналежність до котрих
визначається обсягами влади та відповідальності, необхідних для виконання
посадових обов'язків. Як уже наголошувалось вище, приналежність
менеджера до певного рівня "піраміди менеджменту" визначається обсягами
влади і відповідальності, якими вони наділені для виконання посадових
обов'язків.

Влада - право наказувати іншим виконувати або не виконувати певні дії,

спрямовані на досягнення певної мети.

Відповідальність — обов'язок, який виникає після прийняття підлеглим

певної частки влади, делегованої йому менеджером-зверхником.

Очевидно, що обов'язки та відповідальність функціонерів різних рівнів

піраміди відрізняються. Вищий менеджмент — відповідає за загальний стан
справ в організації, середній менеджмент — відповідає за справи певної
частини організації (підрозділ, департамент), лінійний менеджмент — керує
діяльністю найменшої організаційної одиниці (робочої групи, сектора,
лабораторії, відділу).

Підкреслимо відразу, що якраз третя група менеджерів є початковою

сходинкою менеджерської кар'єри для випускників вищих навчальних
закладів, зайняти яку допоможуть знання про основні обов'язки, напрямки та
методи роботи лінійних менеджерів, яких в англомовній літературі інколи
називають "маленькими менеджерами".

Для того, щоб стати менеджером, необхідно зрозуміти, що ж робить їх

такими необхідними для існування кожної організації?

Насамперед це виконання менеджерських функцій, важливих для загальної

діяльності організацій.

Розглянемо детальніше функції менеджерів.

Основні функціональні обов'язки менеджера. Хоча загальної і усталеної

класифікації функцій не існує, більшість фахівців погоджуються на тому, що
існує мінімальний набір функцій, властивий всім рівням піраміди
менеджменту. Приведемо цей перелік в наступній послідовності:
  Планування. Менеджери займають певні посади і позиції на різних
рівнях "піраміди менеджменту", яким відповідають визначені обсяги
влади і відповідальності, що зростають при переміщенні менеджера на
вищі рівні управління.

 Організовування.

 Лідирування.

 Робота з персоналом

 Контролювання.

Успіх менеджера визначається тим, наскільки старанно і послідовно

виконуються ним ці функції.

Планування — вибір майбутнього напрямку діяльності організації загалом та

її окремих підрозділів зокрема, а також прийняття рішень про шляхи
досягнення бажаних результатів на основі збирання та анашу необхідної
інформації.

Шляхом планування встановлюються цілі організації та визначаються шляхи

і строки досягнення цих цілей.

Всі інші менеджерські функції залежні від функції планування і не можуть

привести до успіху при незадовільно виконаному плануванні. Тому
планування це постійний "головний біль" любого менеджера, або як дуже
образно написано в одному з американських підручників — це діяльність,
яка відбувається "між вухами" менеджера.

Організовування — прийняття рішень про необхідні дії, які приведуть до

досягнення цілей, розподіл людських ресурсів на робочі групи та
призначення кожній з груп свого менеджера, на кінець, забезпечення
організації всіма видами ресурсів, які необхідні для її діяльності.

Лідирування — безпосереднє і практичне керування підлеглими в процесі

виконання ними своїх обов'язків, яке включає: інформування підлеглих про
напрямки діяльності, накази та інструкції, мотивування підлеглих до
результативного та ефективного виконання їх обов'язків.

Деякі автори називають цю функцію "людською функцією менеджменту" або

" людським чинником". Інколи її виділяють як функцію мотивування,
наголошуючи на цій складовій.
Робота з персоналом — процес відбору, підготовки, розвитку,
використовування та винагородження людей за виконану роботу для
організації.

Хоча багато фахівців менеджменту часто розглядають цю функцію як

складову організовування, звернемо увагу на її важливість для будь-якої
організації, що виправдовує її виділення в окремий об'єкт розгляду. В
користь цього говорить також і та обставина, що в останній час з'явилось
поняття "кадрового менеджменту" — управління персоналом.

Контролювання — процес порівняння фактичних результатів діяльності з

плановими показниками та вироблення і застосування (у випадку
необхідності) корегуючих заходів з метою досягнення встановлених цілей.

Виконання цієї функції необхідне для впевненості в тому, що інші функції

менеджменту також виконані результативно та ефективно.

Звичайний порядок виконання менеджерських функцій визначається

встановленою вище послідовністю їх розгляду. Однак, це не означає, що
можлива тільки така послідовність. Всі ці функції можуть виконуватись в
любому порядку та напрямку.

У читача з необхідністю виникне запитання про те, чим відрізняється

сучасний менеджер від традиційного поняття керівника?

Еволюція ролі менеджерів на протязі багатьох десятків років відбувалася в

напрямку від типу всевладного і автократичного керівника, який був
посередником між власником організації та працівниками-виконавцями, до
посередника — учасника як системи менеджменту, так і групи виконавців не
менеджерського рівня. Таким чином, менеджер перебуває в позиції, яка
робить його приналежним до обох підсистем організації — управлінської та
виконавчої.

В сьогоднішній ролі менеджер скоріше представляє систему менеджменту у

її відносинах з підлеглими шляхом передачі рішень, вироблених на вищих
рівнях управління, але має також право (і .обов'язок) формувати рекомендації
Для цих рівнів менеджменту.

Ще раз підкреслимо, якщо раніше менеджер був "сам собі закон" і мав повну
свободу дій в питаннях найму та звільнення робітників виключно на основі
своїх власних симпатій та антипатій, міг визначати робоче навантаження,
встановлювати стандарти якості, кількості, графік роботи і т. п., то
сьогоднішній менеджер позбавлений таких "диктаторських" можливостей.
Частково його обов'язки були передані в інші структурні новоутворення
(продовження процесу розподілу праці), такі як підрозділи по роботі з
персоналом. Посади, які вимагали спеціальних фахових знань, займалися
фахівцями, з'являлися закони, спрямовані на захист працівників і т. п.

Таким чином, менеджери опинилися в новій ситуації, для якої характерне

скорочення владних повноважень та зміна наголосу на відповідальності. В
сьогоднішній ситуації менеджер це скоріше опікун своїх підлеглих, який
допомагає їм в плануванні, удосконаленні організації роботи, роз'ясненні її
необхідності та переконанні в правильності.

Найбільш правдиво позицію сучасного менеджера можна розкрити через

роз'яснення його взаємозв'язків з підлеглими, колегами та начальниками, з
робочими групами всередині самої організації.

Існує три основних види взаємовідносин, які вимагають від менеджера

використання різних поведінкових підходів, а саме:

 особисті взаємовідносини;

 внутрішньо-організаційні взаємовідносини;

 зовнішньо-організаційні відносини.

Особисті взаємовідносини. Раніше вважали, що менеджери (так само, як і

інші члени організації) залишають свої особисті проблеми перед порогом
своєї організації. Однак зараз ця хибка думка відкинута. Люди приходять на
свої робочі місця разом з своїми турботами та радощами. Тому внутрішній
світ менеджера, його стосунки в сім'ї, стосунки з друзями та знайомими
мають значний вплив на рівень виконання ним своїх обов'язків. Розвиваючи
цю тему, можна прийти до висновку, що ці ж чинники будуть мати також
значний вплив на формування його стосунків з іншими людьми як всередині
організації, так і в її зовнішньому оточенні.

Внутрішньо-організаційні взаємовідносини. В своїй організації менеджери

постійно перебувають під постійним тиском різноманітного і дуже часто
конфліктонебезпечного спілкування. Основні напрямки такого спілкування
наступні:

 від зверхника до підлеглого;

 з рівними в правах та відповідальності менеджерами;

 від підлеглого до зверхника.

Коротко розкриємо зміст цих видів спілкування.

Стосунки зверхник — підлеглий. Лінійні менеджери повинні спілкуватися з

своїми власними підлеглими, а також з працівниками інших структурних
одиниць, які виконують певні роботи для них (допоміжні служби,
обслуговуючі підрозділи і т. п.)" В цих випадках менеджер виступає як
"босе" не менеджерського персоналу.

Стосунки з менеджерами одного рівня. По суті в організаціях Існують два

види взаємостосунків на одному рівні піраміди менеджменту: стосунки з
менеджерами інших структур того самого рівня і стосунки з представниками
працюючих (профспілкові лідери). Менеджери потребують почуття групової
підтримки, яке приходить від товаришування з менеджерами колегами. Слід
однак пам'ятати, що рівноправні стосунки з часом можуть переростати в
конкуренцію або навіть конфлікт у випадку, коли менеджери-колеги« будуть
претендувати на одну і ту ж саму посаду наступного рівня управлінської
піраміди.

Слід також звернути увагу на те, що стосунки з профспілковими лідерами —

представниками не менеджерського персоналу — також можуть придбати
ознаки конкуренції або конфлікту, причини яких добре пояснюються
українською народною приказкою: "На те і щука в річці, щоб карась не
дрімав", що є блискучою ілюстрацією стосунків менеджера з менеджерами
від профспілкових справ.

Стосунки підлеглий зверхник. Лінійці менеджери мають певні відносини з

менеджерами вищих рівнів управління, тобто, знаходячись в позиції
підлеглого, змушені виконувати накази і розпорядження зверху, повинні
звітуватися перед своїм "босом". Отже менеджери з інших підрозділів
(юридичного, фінансового і т. п.) можуть вказувати лінійному менеджеру як
виконувати певні види робіт і вимагати такого виконання, менеджери
функціональних служб (контролю якості або роботи з персоналом) вказують
яким чином виконувати певні види діяльностей. У всіх цих випадках
лінійний менеджер виступає в ролі підлеглого і змушений підтримувати
нормальні робочі стосунки з своїми зверхниками.

Зовнішні стосунки. Лінійні менеджери змушені також підтримувати

стосунки з людьми, які не належать до їх організації. Це можуть бути
споживачі продукції чи послуг, постачальники, урядовці, аудитори, адвокати,
лідери профспілкових об'єднань і т. п. Наголосимо на тому, що ці зв'язки і
стосунки можуть бути достатньо важкими і навіть приймати деструктивний,
стресовий характер для менеджерів, які представляють свої організації, не
маючи для цього достатніх повноважень.

Які знання і характеристики необхідні сучасному менеджеру?

Для успішного виконання менеджерських функцій кожен менеджер повинен

володіти певним багажем знань та навиків. В найбільш узагальненому
вигляді можна сформулювати наступні кваліфікаційні вимоги до менеджерів:

 концептуальна кваліфікація.

 кваліфіковані людські стосунки.

 ділова (адміністративна) кваліфікація.

 фахова кваліфікація.

Розглянемо їх детальніше.

Концептуальна кваліфікація. Передбачає здатність логічним чином

акумулювати, аналізувати та інтерпретувати необхідну інформацію.
Менеджер повинен розуміти як зовнішнє так і внутрішнє оточення, з яким
йому доводиться працювати, вплив змін в цьому оточенні на організацію.
Іншими словами, менеджер повинен "бачити велику картину", тобто
загальний стан справ, напрямки і перспективи розвитку своєї організації.

Кваліфіковані людські стосунки. Передбачають здатність розуміти інших

людей та ефективно взаємодіяти з ними. Це вміння найбільш важливе при
виконанні функції лідирування, так як охоплює комунікативність, вміння
мотивації і особистий приклад менеджера у відносинах з іншими людьми. Ці
навики необхідні не тільки для підтримання хороших стосунків з окремими
особами, але й з групами людей, а також навіть міжгрупових" відносин. Хоча
ці навики важливі для менеджерів всіх рівнів управління, найбільш
важливими і потрібними вони є все-таки для лінійних менеджерів.

Ділом (адміністративна) кваліфікація. Це не що інше, як вміння, які

дозволяють менеджерам всіх рівнів ефективно використовувати для
виконання менеджерських функцій всі інші кваліфікаційні вимоги.
Адміністративна кваліфікація передбачає здатність формувати і виконувати
певним упорядкованим методом процедури і процеси перетворення рішень в
результати. Іншими словами, це здатність керівника реалізувати свої рішення
з допомогою чітко вироблених процедур, а не випадковим шляхом, що дає
впевненість у правильності втілення рішень в життя.
Фахова кваліфікація. Передбачає наявність певних знань та здатності
ефективно виконувати специфічні процеси і вимоги, які властиві тій чи іншій
професії, посаді або організації. В той час, як менеджер на вищому рівні
піраміди менеджменту повинен володіти фаховою кваліфікацією, достатньою
для забезпечення конкурентоздатності організації, лінійний менеджер
повинен мати таку фахову кваліфікацію, яка дала б змогу щоденно і
ефективно наглядати, оцінювати та керувати роботою підлеглих в
специфічних професійних ситуаціях шляхом роз'яснення, або навіть
демонстрації їх належного виконання.

Розглянуті вище кваліфікаційні вимоги носять дещо узагальнений характер.

Дослідження і вивчення впливу різноманітних чинників політичного,
соціального, економічного та психологічного характеру дозволили Майку
Вудкоку та Дейву Френсісу в роботі "Розкріпачений менеджер"
сформулювати 11 визначних характеристик, необхідних для умілого та
ефективного керівника в сьогоднішніх умовах, до яких віднесли:

 Здатність керувати собою.

 Розумні особисті цінності.

 Чіткі особисті цілі.

 Акцент на постійний особистий зріст.

 Навики вирішення проблем.

 Винахідливість і здатність до інновацій.

 Висока здатність впливати на оточуючих.

 Знання сучасних підходів до управління.

 Здібність до керування.

 Вміння навчати і розвивати підлеглих.

 Здатність формувати і розвивати ефективні робочі групи.

Отже підкреслимо, що в особистих інтересах кожен потенційний менеджер

сьогодні просто зобов'язаний вкласти певний час і енергію для формування,
підтримки та підвищення своїх кваліфікаційних показників і характеристик,
які необхідні для підвищення особистого потенціалу.
Свою схильність до виконання управлінських функцій можна визначити з
допомогою тесту, приведеного нижче. Для цього можна також звернутися до
інших тестів аналогічного призначення: "Керувати чи підпорядковуватись,
"Перевірте, який Ви керівник" і т. п. Якщо ж Ви хочете визначити свою
здатність до створення та управління власною підприємницькою структурою,
скористайтеся тестом "Готовність до малого підприємництва".
РОЗДІЛ 2.ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Характеристика напрямків і показників діяльності підприємства

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його

діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які
підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів
та умов їх досягнення
Перехід національної економіки України на ринкові принципи
функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в
системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства.
В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її
наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство
одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо
майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від
кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах
виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо).
Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі
рішення виходячи із реальних локальних умов.
В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання
підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.
Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної
регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких
прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку
виробництв", мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати
господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення
ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти
відображення в планах діяльності підприємства.
Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та
пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють
необхідність створення системи планування і управління підприємством,
здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.
Принципові основи планування Процес планування в максимальній мірі має
передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей
розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш
загальною науковою основою планування е система об'єктивних
економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В
планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та
враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану
та тенденції розвитку умов господарювання.
 Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге є
функцією першого) існують і специфічні принципи планування, до яких
відносять цільову направленість (цілепокладання), системність,
безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів,
адекватність об'єкту та предмету планування.
Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей
{цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко
та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В
загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи)
підприємства:
 господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої
ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної
продукції;
 виробничо-технологічну, що відображає основне
 функціональне призначення підприємства — випуск певної продукції
належної якості;
 науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу,
що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної
бази виробництва;
 соціальну — якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства
в матеріальній та духовній сферах;
 екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та
виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.
Пріоритетність тієї чи іншої мети може мінятись в залежності від
економічної політики держави, історичного періоду, екологічного становища
в регіоні та світі тощо. В умовах командно-адміністративної системи з її
директивним плануванням мали зверхність виробничо-технологічні цілі.
При переході до ринкової економіки, з появою підприємств різних форм
власності, ліквідацією системи жорсткого централізованого планування
цілепокладання на підприємстві стає завданням його керівництва.,
Ефективність та реальність планів значною мірою залежить від ступеню
реалізації Принципу Системності.
Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності
підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі.
Системний підхід повинен мати місце щодо обґрунтування та вирішення
планових завдань на будь-якому рівні управління.
За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання,
як: визначення цілей та їх субординація, порівняння альтернативних шляхів
 та способів досягнення л визначених цілей, що відрізняються одна від одної
складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.
Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування є
забезпечення його безперервності.
Принцип безперервності означає:
 підтримування безперервної планової перспективи, формування та
періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних
соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного
прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню
передбачуваності майбутнього;
 взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;
 своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи
початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні
(всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.
Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення
оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання
ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та
кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень
науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних
резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації
виробництва тощо.
Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість,
тобто необхідна і достатня Кількісна відповідність між взаємозв'язаними
розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну
умову обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Головним її проявом
є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.
За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього
середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для
адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть
ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що. в процесі
його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників.
Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного
забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах
господарювання.
Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його
діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює
постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та
організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки
методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу
їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності —
розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи
та процедури планування (табл. 1).
Таблиця 1. Рівень ринкової конкуренції та особливості систем планування
діяльності підприємства.

Рівень Відсутність конкуренції Значна або досконало

конкуренції або її незначний розвинута конкуренція
характер
Основне Зростання прибутку Зростання прибутку
відображена в шляхом збільшення зарахунок збільшення частки
планах обсягів виробництва та ринку, освоєння нових
підприємницька продажу товарів ринкових сегментів,
мета стабільної інтенсивного оновлення
номенклатури продукції (послуг)

Тип Довгострокове (на 10, Довгострокове (на період, що

стратегічного 15, 20 років), визначається рівнем
планування екстраполятивного динамізму зовнішнього
типу, що має на меті середовища),
збереження або юінтерполятивного типу,
посилення в тобто виходячи із
майбутньому тенденцій стратегічної цілі або системи
минулого стосовно цстей, що встановлюються на
факторів виробництва основі прогнозів розвитку
зовнішніх факторів
Завдання Максимально можливе Реалізація передумов,
тактичного використання етапних завдань досягнення
(поточного внутрішніх резервів стратегічних цілей,
планування) виробництва, максимально швидка реакція
нарощування виробництва на зміни
виробничого ринкової кон'юнктури,
потенціалу при створення резервів
незмінному його мобільності виробництва
призначенні

Система планів підприємства

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних
підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові
плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи;
різних періодів часу — довго", середньо- та короткострокові. Кожний вид
 плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні
показники.
В умовах ринку зростаюче значення має передпланова проробка можливих
варіантів розвитку, дії в майбутньому зовнішніх та внутрішніх чинників,
тобто Прогнозування. Як необхідний елемент системи планування,
інструмент, що дозволяє визначити (з певною ймовірністю) майбутні якісні
та кількісні умови діяльності підприємства, прогнозування поділяється на два
напрямки:
 прогнозування зовнішнього середовища;
 прогнозування внутрішніх умов діяльності. Перший напрямок має
пріоритетне значення і повинен включати в себе прогнози:
народногосподарський, науково-технічний, ринкової кон'юнктури, і
соціально-політичний. Прогнозування внутрішніх умов являє собою
послідовну розробку економічного, науково-технічного, соціального та
організаційного прогнозів.
В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на
перспективне і поточне.
Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове
(стратегічне) і середньострокове. Із врахуванням горизонту планування
перспективний план розробляється із різною отупінню деталізації.
Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, в
ньому представлені рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її
напрямків.
Він має більш концептуальний характер і в ньому описово представлені
якісні рішення, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для
обґрунтування цих рішень. Найважливішими складовими
середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна
номенклатура виготовлюваної продукції, більш конкретні інвестиційні та
фінансові показники.
Середньостроковий план — це більш деталізований стратегічний план на
перші S роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковими і
середньостроковими планами дуже розмита і не може бути встановлена
однозначно. "Довжина" планового періоду залежить від ступеню
визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності,
загальної економічної ситуації в країні, достовірності первинної інформації,
якості її аналітичної обробки тощо.
При переході від довгострокового до середньострокового плану інтервальні
показники замінюються на абсолютно визначені, а самі показники
використовуються в менш агрегованій формі.
Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління
підприємством та по усіх напрямках діяльності, а також планів на більш
короткі періоди квартал, місяць). Різновидом поточного планування є
оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув'язування
виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням
послідовності та метрів технологічного процесу.
Ядром (визначальною ланкою), системи планів підприємства виступає його
стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу
нього середовища, виконання прийнятих стратегічних планів. Ці ж
результати, як і вибрана стратегія слугують основою для розробки детальних
середньо та довгострокових планів (рис. 1).

Оскільки аналітична робота, спостереження за змінами в ринковому

середовищі проводяться постійно, то завжди може виникнути необхідність
внести певні корективи або в короткострокові, або в середньострокові плани.
Існує також ймовірність передчасної розробки нової стратегії підприємства.

Рис. 1. Принципова схема взаємодії основних блоків процедури розробки

планів діяльності підприємства.
Методи планування на підприємстві. Планування діяльності підприємства
здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування
необхідно враховувати певні вимоги до них:
 методи планування повинні: по-перше, бути адекватними зовнішнім
умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу
становлення та розвитку ринкових відносин;
  найбільш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування та
різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної
підприємницької мети — збільшення прибутку; по-третє, відрізнятися
в залежності від виду розроблюваного плану. Більшість відомих
методів планування можна класифікувати за різними ознаками.
Результати класифікації методів планування за певними ознаками
представлені в табл. 2.
Ресурсний метод планування, виділений за ознакою "Вихідна позиція для
розробки плану", із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних
ресурсів може застосовуватись при монопольному становищі підприємства
або при слабо розвинутій конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби
вже потреби ринку попит на продукцію (послуги) стають вихідною позицією,
початковим моментом планування. Підприємство самостійно виконує
цілепокладання, визначає мету (цілі) діяльності і для її (їх) досягнення
формує відповідні плани.
В залежності від сили ринкової влади підприємства застосовуються і різні
принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників.
При монопольному положенні, відсутності загрози з боку конкурентів
підприємство впевнене в тому, що розвиток в майбутньому буде
здійснюватись із збереженням тенденцій, що склались в минулому. Проміжні
та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників
визначаються методом екстраполяції — на основі динаміки цих показників в
минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент
розробки плану будуть збережені в майбутньому.
Таблиця 2. Класифікація методів планування

Класифікаційні ознаки Методи планування

Вихідна позиція для розробки • Ресурсний (за можливостями)

плану
• Цільовий (за потребами)

Принципи визначення планових • Екстраполяційний

показників
• Інтерполяційний

Спосіб розрахунку планових • Спробно-статистичний (пересічних

показників показників)
• Чинниковий
• Нормативний

Узгодженість ресурсів та потреб •. Балансовий

 • Матричний

Варіантність розроблюваних • Одноваріантний (інтуїтивний)

планів
• Поліваріантний
• Економіко-математичної оптимізації

Спосіб, виконання розрахункових • Ручний

операцій
• Механізований
• Автоматизований

Форма подання планових • Табличний

показників
• Лінійно-графічний
• Логіко-структурний (сітьовий)

Тобто в протилежність наступального руху при екстраполяції

інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети
та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням
проміжних їх величин.
Для визначення ступеню обґрунтованості показників важливим є
виокремлення методів планування за способом розрахунку планових завдань.
Спробно-статистичний (пересічних показників) метод передбачає
використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх
величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є
чинникові/й метод планування у відповідності із яким планові значення
показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших
чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими
факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності
виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці,
зниження собівартості продукції тощо).
Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в
тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм
використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження
організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що
застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної
нормативної бази.
Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх
задоволення забезпечується за допомогою балансового методу. Його суть
зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із
різною cтупінню деталізації показують всі напрямки витрачання ресурсів у
відповідності із потребами, а в другій — джерела надходження цих ресурсів.
В процесі розробки балансу має бути вирішене таке основне завдання:
забезпечити рівність між вказаними двома частинами балансу. Баланси на
підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові,
фінансові). Матричний метод планування є подальшим розвитком
балансового методу і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між
виробничими підрозділами та показниками.
В сучасних умовах господарювання на підприємствах звичайно розробляють
не один, а декілька варіантів плану. Показники окремих його розділів
(найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомогою економіко-
математичного моделювання.
На зміну традиційному ручному методу планування з застосуванням
найпростіших обчислювальних засобів започатковані і набувають поширення
більш сучасні — механізовані і автоматизовані з використанням настільних
електронних обчислювачів, персональних комп'ютерів та складних
електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма подання
розраховуваних показників планів (у вигляді таблиць, малюнків, схем,
сітьових графіків тощо) відображає культуру і наочність того або іншого
методу планування діяльності підприємства.
2.2.Аналіз показників фінансово-господарської діяльності підприємства