Лекція 1.

МЕНЕДЖМЕНТ ТА МЕНЕДЖЕРИ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
• Сутність та основні категорії менеджменту
• Методи дослідження у менеджменті
• Закони та закономірності менеджменту
• Методи менеджменту
• Менеджер – ключова фігура ринкової економіки
 ЩО ТАКЕ МЕНЕДЖМЕНТ?

Не керувати людьми, а керувати разом з людьми.

Підходи до розуміння терміну

«менеджмент»

 Походить від англійського слова management, що означає управління,

який у цьому контексті часто доповнюється такими додатковими
ознаками, як уміння і мистецтво управляти, досягати мети;
 Італійське слово managgіare означає управління конем і асоціативно
використовується при визначенні будь-яких форм жорсткого керування
через опанування мистецтвом досягнення мети.
 Французький термін manager перекладається як господарювати,
зберігати
 З латинської корінь поняття «менеджмент» означає активну діяльність,
владу.
 Визначення менеджменту
Пітер Фердинанд Друкер («Батько» теорії
менеджменту) (1909-2005):
«Менеджмент як орган; органи можна описати і
визначити лише через їхні функції".
https://uk.wikipedia.org/wiki/Пітер_Фердинанд_Друкер

Фредерік Тейлор («батько» наукового

менеджменту) (1856-1915):
“Менеджмент – це мистецтво знати, що робити,
коли робити і переконатися, що це робиться
найкращим і найдешевшим способом».
https://uk.wikipedia.org/wiki/Фредерік_Тейлор

Анрі Файоль («батько» сучасного менеджменту)

(1841-1925): “Менеджмент – це прогнозувати,
планувати, організовувати, командувати,
координувати та контролювати діяльність інших”
https://uk.wikipedia.org/wiki/Анрі_Файоль
Визначення менеджменту
Гарольд Кунц «мистецтво виконувати завдання за допомогою людей у формально організованих
групах. Це мистецтво створення середовища, в якому люди можуть діяти, а окремі люди
й співпрацювати для досягнення групових цілей»

Джордж Террі «це окремий процес, який складається з планування, організації, виконання та
контролю, який здійснюється для визначення та досягнення поставленої мети за
допомогою людей та інших ресурсів»
Ральф Девіс «це функція виконавчого лідера будь-де»
Меррі Фоллет «мистецтво робити речі через людей»
Оксфордський спосіб або манера спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, вміння
словник англійської організовувати ефективну роботу апарату управління; адміністративна одиниця.
мови
Вітчизняний словник управління з метою підвищення ефективності виробництва і його прибутковості.
іншомовних слів
Американська «сфера людської діяльності й галузь знань, що включає як обов’язковий елемент
енциклопедія управління людьми»
Майкл Мескон, уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви
Майкл Альберт, поведінки інших людей. Це вид діяльності по керівництву людьми в найрізноманітніших
Франклін Хедоурі організаціях; процес планування, організації, мотивації, контролю, необхідних для
«Основи формування і досягнення цілей організації; управління не предметами, а організація і
менеджменту» управління роботою людей; діяльність по пошуку найкращих шляхів досягнення цілей
організації; наука управління, сукупність принципів, методів і способів управління з
метою підвищення ефективності діяльності організації і збільшення прибутку.
 МЕНЕДЖМЕНТ
Менеджмент є різновидом управління, який
стосується лише:
а) організації;
б) управління людьми (працівниками,
колективами працівників, групами, організацією
тощо).
Менеджмент – цілеспрямований вплив на
колектив працівників або окремих виконавців з
метою виконання поставлених завдань та
досягнення визначених цілей.
УПРАВЛІННЯ
Управління – це цілеспрямована
дія на об’єкт з метою змінити
його стан або поведінку у зв’язку
зі зміною обставин. Управляти
можна технічними системами,
комп’ютерними мережами,
автомобілем, конвеєром,
літаком, людьми тощо.
 Процес

Професія Діяльність

МЕНЕДЖМЕНТ
Мистецтво Дисципліна

Наука Група
 Об’єкт вивчення менеджменту – процес управління
виробничо-господарською діяльністю підприємств,
корпорацій, господарських товариств, об’єднань та
інших організацій.

Предметом вивчення менеджменту є:

1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони,
закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі
тощо).
2. Практика управління організаціями.
3. Проектування систем менеджменту, тобто
формування
взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів,
які забезпечують управлінський вплив керуючої системи
організації на керовану.

Суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої

систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь
виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також
взаємозв’язки в системі менеджменту.
 МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ У МЕНЕДЖМЕНТІ
Діалектичний метод

Конкретно-історичний метод

Системний метод

Аналітичний метод

Балансовий метод

Методи моделювання

Економіко-математичні методи

Соціологічні методи
 МЕТОДИ ПІЗНАННЯ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ
У МЕНЕДЖМЕНТІ

Аналіз

Конкретизація Синтез

Методи
пізнання
Абстрагування Індукція

Аналогія Дедукція
 ЗАКОНИ МЕНЕДЖМЕНТУ
! Закон – категорія, що відображає істотні, загальні і стійкі відносини залежності
між предметами і явищами об’єктивної діяльності, які повторюються і випливають
з їх сутності.

1. Закон спеціалізації управління

• Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування
конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження,
компетентність, відповідальність тощо.
2. Закон інтеграції управління.
• Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб,
працівників для виконання завдань організації шляхом застосування
правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів
керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і

децентралізації управління.
• Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим
керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення
високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.
 ЗАКОНИ МЕНЕДЖМЕНТУ
! Закон – категорія, що відображає істотні, загальні і стійкі відносини залежності
між предметами і явищами об’єктивної діяльності, які повторюються і випливають
з їх сутності.

4. Закон демократизації управління

• Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах,
забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і
професійних якостей підлеглих тощо.

5.Закон економії часу в управлінні.

• Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці,
зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і
прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління

• Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх
управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної,
інформаційної тощо).
 Закономірності менеджменту
Закономірності менеджменту – це об’єктивні, стійкі, загальні та повторювальні
зв’язки між явищами, процесами та категоріями менеджменту.

У теорії менеджменту закономірність розглядається як первісне формулювання

закону на початку його теоретичного осмислення і дослідження. Закономірності
менеджменту є сполучною ланкою між економічними законами і теорією
менеджменту.

У менеджменті виділяють такі закономірності:

– процесу менеджменту;
– функцій та методів менеджменту;
– управлінських рішень;
– керуючої та керованої систем організації;
– розвитку менеджменту тощо.
 Методи менеджменту
це засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих
працівників із метою досягнення цілей організації.

Значення Завдання Роль

Методи є Методи менеджменту
важливою покликані забезпечити полягає у тому, щоб
складовою високу ефективність створити умови для
процесу діяльності колективів, їх чіткої організації
менеджменту. злагоджену роботу, сприяти процесу управління,
Наявність максимальній мобілізації використання
прогресивних творчої активності кожного сучасної техніки і
методів та їх працівника, забезпечити прогресивної
уміле своєчасну і дійову технології організації
використання є ліквідацію відхилень від праці та
запорукою наміченої програми. Цим виробництва,
ефективності вони відрізняються від забезпечити їхню
менеджменту і технічних чи технологічних максимальну
господарських методів, які ефективність при
процесів. використовуються під час досягненні
вирішення комплексних поставленої мети.
виробничо-господарських
завдань.
 КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ МЕНЕДЖМЕНТУ

ЕКОНОМІЧНІ АДМІНІСТРАТИВНІ Соціально-психологічні

зумовлені ґрунтуються на силі

різноманітними та авторитеті влади,
економічними тобто наказах,
чинниками, за система
постановах, засобів і
допомогою яких розпорядженнях,
досягається важелів
вказівках, впливу на
колективне та інструкціях, і дають
індивідуальне соціально-
змогу психологічний
задоволення регламентувати
потреб; ґрунтуються клімат у
діяльність, колективі,
на економічних забезпечують
інтересах людей. трудову та
організацію соціальну
Вони орієнтовані на: нормативами й
індивідуальні активність
підтримують трудову працівників.
інтереси; колективні дисципліну.
інтереси.
ХТО ТАКІ МЕНЕДЖЕРИ І ДЕ ВОНИ
ПРАЦЮЮТЬ?

Що таке організація???

сукупність людей, що
невипадково зібрались і
працюють разом для
досягнення якоїсь певної
мети.
 Які три характеристики спільні для всіх організацій?

ЦІЛІ ЛЮДИ СТРУКТУРА

Мета Disney: «зосередитися

на тому, що створює Люди в організації Структура, правила й
найбільшу цінність для приймають рішення та норми встановлються для
наших акціонерів, надаючи беруть участь у роботі, того, щоб люди знали, що
високоякісний творчий щоб втілити мету (цілі) в вони можуть, а що ні; деякі
контент і досвід, реальність. члени контролюватимуть
збалансовуючи повагу до інших членів, можуть бути
нашої спадщини з вимогою створені робочі групи або
бути інноваційними та створені посадові
підтримуючи цілісність інструкції, щоб члени
наших людей і продуктів». організації знали, що вони
(Боб Ігер) мають робити.
Чим менеджери відрізняються від некерівних
працівників?

Працівники
організації

Некерівні
працівники Менеджери

люди, які працюють особи в організації,

безпосередньо над роботою або
завданням і не здійснюють
нагляду та не несуть
відповідальності за роботу
інших.
Їх можна називати такими
іменами, як. партнери, члени
команди, учасники,
працівники
які керують іншими
людьми в організації
та контролюють їх
діяльність.
Категорії менеджерів за рівнями і сферами
Характеристика рівнів управління
 ЩО РОБЛЯТЬ МЕНЕДЖЕРИ?

Дослідники менеджменту
розробили два підходи до
опису діяльності
менеджерів:
1. За функціями, які вони
виконують в організації;
2. За ролями
(навичками/компетенція
ми), які вони виконують в
організації
1. Виконання функцій

1. Планування

5. Контроль 2. Організація

3. Управління
4. Мотивування
(координування)
 2. Виконання ролей Роль - це набір визначених правил поведінки, які
відповідають конкретній установі чи конкретній посаді.
«Окрема особа може впливати на характер виконання ролі, але не на її зміст. Як актори,
менеджери грають заздалегідь визначені ролі, хоч як особистість можуть давати власне
трактування цих ролей». Генрі Мінцберг виділив 10 управлінських ролей (видів
діяльності), які об’єднав у три групи.
1. Міжособистісні ролі:
– головний керівник;
– лідер;
– ланка, яка зв’язує із зовнішніми
організаціями та особами.
2. Інформаційні ролі:
– приймач інформації;
– розповсюджувач інформації;
– представник (при зовнішніх контактах
організації).
3. Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:
– підприємець, який веде пошук можливостей
удосконалення організації;
– ліквідатор порушень у діяльності організації;
– розподілювач ресурсів;
– відповідальний за переговори, які веде організація.
 Якості сучасного
менеджера

1. Професійно-ділові: високий професіоналізм, здатність генерувати ідеї, приймати

нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до
професійного зростання, здатність до інновацій та розумного ризику, уміння
здійснювати антикризове управління та ін.
2. Адміністративно-організаційні: оперативність, уміння здійснювати контроль,
залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності, уміння розробляти
довгострокові програми та організовувати їхню реалізацію, уміння формувати єдину
команду, використовувати знання підлеглих, здатність делегувати повноваження,
уміння організовувати та планувати робочий час та ін.
3. Соціально-психологічні: культура ділового спілкування, прагнення до лідерства і
влади, уміння керувати своєю поведінкою, толерантність, здатність керувати
конфліктами, здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі.
4. Моральні: почуття обов’язку, готовність допомогти, чесність, доброзичливість,
повага до підлеглих працівників та ін.
 Професійна
проникливість і Традиційні
занепокоєння функції

Орієнтація на
Розвиток себе та завдання
інших

Комунікація КОМПЕТЕНЦІЯ
МЕНЕДЖЕРА
Орієнтація на
особистість

Емоційний Надійність
контроль Відкритість
 ТИПОЛОГІЯ МЕНЕДЖЕРІВ
Відомий Інтернет-журнал «Headhunter» визначає таку
типологію менеджерів:

зірка менеджер цього типу переконаний, що у нього відмінна команда, підлеглі готові йти за
ним і у вогонь, і у воду. Він цінує те, що більшість із них поділяє його ідеї і створює
сприятливу робочу атмосферу
батько рідний менеджер цього типу переконаний, що має дуже теплі стосунки із колективом, усі
конфлікти вирішує «по-людськи» і не виносить їх на офіційний рівень;
комунікатор менеджер цього типу завжди проти бюрократизму у стосунках із членами команди,
намагається зі всіма підтримувати якщо не дружні, то максимально відкриті стосунки.
Робочий графік містить час як і для з’ясування робочих питань, так і для простого
спілкування з працівниками;
партнер менеджер цього типу намагається спілкуватися із членами колективу, як із рівними, усі
рішення ухвалюються колегіально, хоча останнє слово й залишається за менеджером;
професіонал менеджер цього типу віддає своїй професії значну частину життя і чекає того самого від
підлеглих, оскільки вважає, що усі повинні бути компетентними та працездатними, а
власні проблеми працівники повинні залишати за порогом офісу;
експерт менеджер цього типу надає певну незалежність своїм підлеглим у прийнятті рішень. До
менеджера цього типу вони можуть звернутися лише у винятковому випадку, оскільки
експерт вирішує лише стратегічно важливі завдання
вимушений менеджер цього типу випадково потрапив на керівну посаду, тому він вважає, що
краще відповідати лише за себе.
менеджер
 ТИПОЛОГІЯ МЕНЕДЖЕРІВ
Відома британська рекрутингова фірма «Bіscuіt Recruіtment»
визначає такі типи менеджерів:

1. Менеджер, менеджер цього типу втручається практично у все, що робить його підлеглий,
який оскільки вважає, що знає краще як, коли, де та чому необхідно здійснювати будь-
контролює все яку дію. Для підлеглого оптимальним варіантом поведінки буде намагання
перевершити свого керівника у мікроменеджменті через складання
найдетальнішого опису процесу виконання завдання. Переконавшись, що
працівник тримає все під контролем, менеджер навчиться більше довіряти,
делегувати повноваження та зменшити лише використання функції
контролювання
2. менеджер такого типу при реальній тривалості виконання завдання у три дні
Соковитискач ставитиме термін у два та часто вимагатиме виконання водночас низки
термінових та часто не пов’язаних між собою завдань. У цьому випадку
працівнику необхідно попросити менеджера допомогли розподілити завдання за
пріоритетами, що значною мірою послабить відповідальність за невчасне
виконання нетермінових та непріоритетних завдань
3. Найкращий як правило цей менеджер нещодавно зайняв цю посаду, а раніше був звичайним
приятель працівником, тому він остерігається, що колишні колеги його
недолюблюватимуть. Менеджери цього типу старанно уникають різних
неприємних моментів, зокрема терплять працівників, котрі систематично
зривають виконання завдань, не роблять зауважень за запізнення чи погано
виконану роботу. Працівник повинен вимагати формування зворотного зв’язку з
менеджером стосовно результатів власної роботи чи внеску в загальний результат
 ТИПОЛОГІЯ МЕНЕДЖЕРІВ
Відома британська рекрутингова фірма «Bіscuіt Recruіtment»
визначає такі типи менеджерів:

4. Геній такий менеджер постійно намагається принизити значущість інших

працівників та виокремити власну незамінність. У такому випадку працівнику
варто уточнити у менеджера, що саме керівникові не подобається у його
роботі, а також, що слід вчинити, аби відповідати його очікуванням
5. Бос- такий менеджер усім своїм виглядом показує, що працівник завжди каже
антимотиватор щось не те, що знижує ініціативність та бажання працювати в останнього.
Щоб мінімізувати негативний ефект, працівник повинен йти на наради з
менеджером з низкою дуже конкретних запитань, які б потребували лише
відповідей «так» або «ні»
6. Людина- такий менеджер рідко з’являється на організаційні заходи в колективі та не
«примара» відповідає на електронні повідомлення. Якщо це відбувається, тому що
менеджер об’єктивно дуже зайнятий, працівнику необхідно зібрати всю
необхідну інформацію та представити її у стислому форматі, щоб якнайкраще
використати обмежений час менеджера.
Інтегральний тип поведінки «ідеального» менеджера:
(10 характеристик)

1. Чітка позиція з будь-яких питань управління.

2. Творчий підхід до вирішення всіх проблем.
3. Відсутність суб’єктивізму в оцінках та рішеннях.
4. Науковість, гнучкість у застосуванні різних
методів управління.
5. Врахування думки працівників у вирішенні
завдань.
6. Орієнтація на розумний ризик.
7. Стійкість до виявів формалізму.
8. Діловитість.
9. Чутливе та уважне ставлення до людей.
10. Нетерпимість до недоліків.
 Лекція 2. Наукові школи
менеджменту. Сучасні підходи до
розвитку менеджменту.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
• Історія розвитку менеджменту
• Наукові школи менеджменту
• Інтегровані підходи у менеджменті
• Сучасні тренди розвитку менеджменту
 Історія розвитку менеджменту

Початком відліку історії менеджменту стало зародження

писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. 1-ша управлінська
е. Революційне досягнення в житті людства призвело до революція:
виникнення особливого прошарку «жерців-бізнесменів», релігійно-
які успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові комерційна.
операції, вели ділове листування і грошові розрахунки.

Діяльність вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp.

до н. е.), який видав низку законів управління державою
для регулювання суспільних відносин між різними 2-га управлінська
верствами населення, вважається другою революція:
управлінською революцією. Ці закони призвели до світсько-
світського стилю управління, посилення контролю та адміністративна.
відповідальності за виконані роботи.
 Історія розвитку менеджменту

Відбулася в часи правління Навуходоносора (605-562 pp. 3-тя управлінська

до н. е.), поєднала державні методи управління і революція:
контроль за діяльністю у сфері виробництва та виробничо-
будівництва та має будівельна.

Період зародження капіталізму й 4-та управлінська революція:

індустріального прогресу європейської призвела до зародження
цивілізації (XVІІ-XVІІІ ст.) професійного управління.

Теоретичним підґрунтям цієї революції (кінець XІX –

початок XX ст.) стала концепція «раціональної
5-та управлінська
бюрократії» відомого економіста, соціолога Макса
революція:
Вебера. В її основу були закладені такі постулати:
бюрократична.
формування великих ієрархічних структур, поділ
управлінської праці, введення норм і стандартів,
встановлення посадових обов’язків і відповідальності
менеджерів.
 Менеджмент за часів античності
Сократ був одним із перших, хто охарактеризував управління як
особливу сферу діяльності та визначив важливість поділу і
спеціалізації праці, наголошуючи при цьому, що основною причиною
бідності суспільства є відсутність кваліфікованого керівництва.

Платон доводив, що діяльність з управлінням є важливим елементом

системи життєзабезпечення суспільства. Управління повинно
базуватися на розумних і загальних законах. Але в кожній конкретній
ситуації для того, щоб знайти правильні рішення, цих законів
недостатньо, для цього потрібен особливий вид мистецтва –
управління.

Арістотель у своєму вченні про домогосподарство

вказав на необхідність розробки науки, яка б навчала
організовувати сумісну працю людей, тобто
мистецтва управління ними.
 Школа наукового менеджменту
(1885-1920)
Автори школи вперше звернули увагу на значимість
людського фактора в процесі виробництва.
Засновник: Фредерік Тейлор (1856-1915)
Представники (послідовники): Гарінгтон Емерсон, Генрі Форд,
подружжя Френка і Ліліан Гілберт та інші.
Вчення та погляди Ф. Тейлора:
 Основну увагу звертав на проблеми підвищення продуктивності праці завдяки внесенню
в процес управління наукового обґрунтування змін.
 Вихідним моментом для підвищення ефективності праці Ф. Тейлор вважав, що
менеджери повинні думати, а робітники – працювати.
 Розробив і успішно втілив методику поділу праці.
 Винагороду уявляв не лише як грошове втілення, а також як певні винагороди
працівникам (наприклад, їдальні, дитячі садки, вечірні курси тощо).
 Визначив керівництво підлеглими як основу організації і розглядав його як суспільну
науку і як особисте мистецтво.
 Запропонував функціональну структуру управління, відповідно до якої контролювати хід
роботи, давати вказівки кожному робітнику повинен не один майстер, а декілька – кожен
за своєю функцією, що значно послаблювало одноосібність керівництва в організації.
 Уперше термін «принципи управління»: 1911 р., праця під назвою «Принципи наукового
управління».
 Принципи* наукового управління Ф. Тейлора:

1. розробка оптимальних методів здійснення роботи на основі наукового

вивчення витрат часу, рухів, зусиль тощо;
2. абсолютне слідування розробленим стандартам;
3. добір, навчання і розстановка робітників на ті робочі місця і завдання, де
вони зможуть принести найбільшу користь;
4. оплата за результатами праці (менші результати — менша оплата, більші
результати — більша оплата);
5. використання функціональних менеджерів, які здійснюють контроль за
спеціалізованими напрямами;
6. підтримання дружніх стосунків між робітниками і менеджерами з метою
забезпечення можливостей здійснення наукового управління.

*Принцип – це основні правила, котрі розкривають дії об’єктивних законів, за якими

має будуватися, функціонувати і розвиватися організація.
Гарінгтон Емерсон

відкрив основні принципи підвищення продуктивності праці: 1912 р.,

робота під назвою «Дванадцять принципів продуктивності».
1. Чітко поставлені цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу

6. Швидкий, надійний, повний, точний i постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклад.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Письмові стандартні інструкції.

12. Винагорода за продуктивність.

Генрі Форд

 Звертав на технічну організацію через масове

виробництво, уніфікацію і стандартизацію виробів, вузлів,
деталей, сировини, матеріалів, максимально можливу
машинізацію трудових процесів; поділ праці на прості
операції, що не потребують високої кваліфікації; високу
організацію підготовки виробництва, розташування
обладнання і працівників відповідно до послідовності
технологічного процесу, повне використання ресурсів,
економія енергії тощо.
 Саме Форду належить ідея запровадження у виробництво
конвеєрної організації праці.
 Він сформував механізм чіткого контролю і планування,
ефективного мотивування, конвеєрного складання,
безперервних технологічних процесів, інноваційного
розвитку, активного адміністрування.
 Подружжя Френка і Ліліан
Гілбрейти

Акцентували свою увагу на раціоналізації праці та

оптимізації рухів працівників.
Вивчали робочі операції, використовуючи
відеокамеру і мікрохронометр, який винайшов
Френк. За допомогою стоп-кадрів вони змогли
виявити і описати 17 основних рухів кистей рук, що
одержали назву тербліги.
 Внесок школи наукового
менеджменту
1. Використання наукового аналізу для визначення
кращих способів виконання задачі.
2. Відбір працівників, найкращих, відповідних для
виконання задач, і забезпечення їх навчання.
3. Забезпечення працівників ресурсами, необхідними
для ефективного виконання їх задач.
4. Систематичне і правильне використання
матеріального стимулювання для підвищення
продуктивності.
5. Відділення планування і обдумування від самої
роботи.
 Ними був сформульований висновок про необхідність систематичного
стимулювання праці робітників для того, щоб зацікавити їх у збільшенні
продуктивності.
 Завдяки школі наукового управління менеджмент стали визнавати як
самостійну галузь наукових досліджень, а методи і підходи, які
використовували в науці і техніці, можна ефективно застосовувати для
досягнення цілей організації.
Школа адміністративного менеджменту
(1920-1950)
Прихильники школи прагнули знайти універсальні
принципи управління.
Засновник: Анрі Файоль (1841-1925)
Представники (послідовники): Лінда Урвік, Джеймс Д. Муні, Лютер
Гьюлік, Честер Бернард та Макс Вебер та інші.
Вчення та погляди школи

Представники цієї школи прагнули знайти універсальні

принципи управління, за допомогою яких можна досягти успіху
організації.
Розробка цих принципів велася в двох напрямках:
– розробка раціональної структури організації – розбивкою
організації на підрозділи і структурні групи;
– організація управління людьми – бюрократична система
управління, яка будується на чітко визначених правилах
поведінки, обов’язках, регламентації праці аж до вичерпного
опису окремих управлінських операцій.
 Вчення та погляди А. Файоля:

 Cтворив першу цілісну класичну школу управління і

сформулював її основні принципи і функції;
 Розглядав організацію в цілому, а не окремі
напрямки її діяльності, і дійшов висновку, що будь-
яка організація здійснює функції планування,
організації, координації, мотивації і контролю.
 Він став основоположником процесного підходу до
управління організацією, розглядаючи управління
не як ряд самостійних операцій, а як серію
повторюваних взаємозалежних дій, послідовно і
безупинно виконуючих названі п’ять функцій.
 У 1916 році Анрі Файоль у книзі «Загальне і
промислове управління» сформулював 14
принципів адміністративного управління, які, на
його думку, є універсальними для будь-якої
організації, від них залежить успіх організації.
14 принципів адміністративного управління А. Файоля:
1. Розподіл праці
2. Повноваження і відповідальність
3. Дисципліна
4. Єдиноначальність
5. Єдність дій
6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним
7. Винагорода персоналу
8. Централізація
9. Скалярний ланцюг
10. Порядок
11. Справедливість
12. Стабільність робочого місця для персоналу
13. Ініціатива
14. Корпоративний дух
Честер Бернард

найважливіше досягнення – концепція «неформальної організації»,

яка завжди існує усередині будь-якої організації і створена
сформованими соціальними групами, а неформальні відносини
необхідно використовувати з метою підвищення ефективності
організації.

Макс Вебер

 Вважається засновником концепції «раціональної

бюрократії».
 Досліджуючи соціальні основи організації, її ієрархію,
структуризацію та управління, вчений визначив основні
характеристики бюрократичної організації: високий ступінь
розподілу праці, чітка управлінська ієрархія, численні
правила, стандарти та показники оцінки роботи, дух
формальної знеособленості (відсутність симпатій та
переваги до окремих працівників), підбір кадрів в
організації за їх діловими та професійними якостями.
 Внесок школи
адміністративного
менеджменту
1. Розвиток принципів управління.
2. Опис функцій управління.
3. Систематизований підхід до
управління всієї організації.

Великий внесок цієї школи полягав в тому, що

вона розглядала менеджмент як управлінський
процес, що складається з декількох
взаємопов’язаних функцій: планування,
організування, розпорядження, координація,
контроль.
Школа людських відносин (стосунків)
(1930-1950)
У житті немає нічого більш цікавого, ніж людина.
(В. Терещенко)

Засновник: Елтон Мейо (1880-1949)

Представники (послідовники): Абраам Маслоу,
Меррі Паркер Фоллет.

Школа людських відносин виникла як реакція на недооцінку

всіма розглянутими вище школами соціально-психологічних і
емоційних потреб людини в процесі виробництва і
управління.
Рух за гуманізацію відносин виробництва і управління
зародився у відповідь на нездатність повністю зрозуміти
людський фактор як основний елемент ефективної
організації.
 Вчення та погляди Елтона Мейо
 В ході численних експериментів у м. Хотторні (біля Чикаго) у
1924-1932 роках він дійшов висновку, що головний вплив на
продуктивність праці роблять не умови праці самі по собі, а
увага до персоналу.
Суть Хотторинських експериментів:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Готорнський_ефект
Люди змінюють поведінку, діють інакше, більш ретельно, ніж
зазвичай тільки завдяки усвідомленню того, що вони знають
про спостереження за ними.

 Е. Мейо довів, що висока продуктивність праці залежить від відносин між людьми в
процесі спільної роботи та від соціальної організації робочого місця. При цьому
менеджери повинні довіряти працівникам і основну увагу звертати на створення
сприятливих відносин у колективі, що призведе до підвищення продуктивності праці.
 Е. Мейо довів, що неформальні стосунки в процесі виробництва є вагомою
організаційною силою, що здатна як протистояти розпорядженням менеджменту, так і
сприяти їх реалізації. Тому неформальні стосунки ні в якому разі не можна ігнорувати,
ними слід керувати на основі співпраці між працівниками та адміністрацією. Кожен
менеджер повинен сприяти створенню рівноваги між технічними і соціальними
елементами організації, стежити за взаємодією між працівниками задля досягнення
загальної мети організації.
Абраам Маслоу

 побудував ієрархію людських потреб, основу якої становлять

фізіологічні потреби, потреби в безпеці, соціальні потреби,
потреби в причетності та самовираженні, самоактуалізації.
 довів, що управління повинне здійснюватися на основі
виявлення потреб працівників і використання відповідних
методів мотивування.

Меррі Паркер Фолет

 розглядала проблему взаємодії етики, влади, лідерства

та вплив постановки реальних цілей в організації на
кількість конфліктів.
 довела доцільність відкритого спілкування з підлеглими
та запропонувала трактування менеджменту як
“мистецтва досягати результатів за допомогою дій
інших” шляхом гармонічних стосунків менеджера з
персоналом.
 розробила теорію лідерства.
 Погляди школи
(«Рух за гуманні людські стосунки»)

– люди в основному мотивуються соціальними потребами і

відчувають свою індивідуальність відповідно до того, як до
них ставляться інші люди;
– внаслідок промислової революції, раціоналізації і
спеціалізації виробничих операцій праця втратила
привабливість, тому задоволення людина змушена шукати в
соціальних взаєминах;
– люди більш чутливі до думки групи рівних їм людей, ніж до
спонукання і методів контролю з боку менеджера;
– працівники відгукуються на розпорядження менеджера,
якщо той здатний задовольнити соціальні потреби своїх
підлеглих і їхні бажання, якщо він їх розуміє.
 Внесок школи людських
стосунків
1. Дослідження спрямовані на
збереження здоров’я працівників в
умовах виробництва;
2. Використання психологічного фактору.
Визнання ролі психологічного фактора в підвищенні продуктивності праці знайшло
відображення у висловлюванні Г. Форда: “Якби ми навчилися розв’язувати психологічні
конфлікти в процесі праці, тоді я в найближчі десять років зміг би знизити
собівартість своїх автомобілів більше, ніж я зміг це зробити за останні
п’ятнадцять років технологічними методами”.
! Уперше працівник визнаний не просто соціальним фактором, а головним
стимулом, що підвищує продуктивність праці, є включення робітників в управління
підприємством, у систему його цілей.

! Відповідно до теорії цієї школи найважливішою задачею менеджера є

формування спаяного колективу, створення в ньому сприятливого мікроклімату,
турбота про підлеглих, допомога їм у вирішенні проблем, у тому числі й особистих.
 Школа поведінкових наук
(1950 – і до тепер)
Головну увагу приділяй не роботі, а робітнику.

Сформувалася завдяки напрацюванням: Кріса Аржириса, Ренсіса

Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора, Фредеріка Герцберга та інших.

 Основу її становлять методи налагодження

міжособистісних стосунків, підвищення
ефективності людських ресурсів, формування
колективів за психологічною сумісністю тощо.
 Розвиток психології, соціології, вдосконалення
методів досліджень надали велику науковість
вивченню поведінки людей у процесі праці.
Наука про поведінку ґрунтується на врахуванні
різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації,
характеру влади й авторитету, організаційних
структур, комунікацій на підприємстві.
 Погляди школи поведінкових наук
 Наука про поведінку прагне допомогти працівнику в розумінні своїх власних
можливостей (на відміну від школи людських відносин, що зосередила увагу на
методах налагодження міжособистісних відносин).
 Поведінкова концепція в центрі уваги тримає міжособистісні відносини в колективі,
мотивацію, характер влади й авторитету, лідерство, організаційну структуру,
комунікації.
 Основна мета цієї науки – підвищення ефективності діяльності підприємства за
рахунок збільшення активності кожного індивіда.
 Наука про поведінку вивчає також неформальні відносини в трудовому колективі,
що на сучасному етапі визнані порівняними по важливості із самим менеджментом,
їх розцінюють як вищу організаційну силу, що здатна або бойкотувати установки
менеджера, або проводити їх у життя.

Рютаро Хасімото “Орудувати кувалдою можна було змусити силою. Але

думати силою не примусиш, причому думати так, щоб
це було корисно виробництву і фірмі... Якщо ми визнаємо,
що головна продуктивна сила – робітник, виходить,
треба створювати умови, що спонукували б цю головну
продуктивну силу бути високопродуктивною. Необхідно,
щоб саме умови, а не керуючі спонукували робітників
ефективно трудитися”.
 Практичне застосування поглядів
школи поведінкових наук
У США в 90-ті роки минулого століття на
державному рівні було визнано необхідним
створення так званих “якісних робочих місць” як
фактора підвищення конкурентоспроможності
товарів.
Якісне робоче місце визначається як
високопродуктивна організація праці, що
забезпечує робітникам стимули і можливості для
високоефективної праці.
Складові якісного робочого місця:
– участь працівників у процесі прийняття рішень;
– почуття спільності, взаємної підтримки і
розуміння загальних економічних задач;
– довіра, повага і співробітництво між
профспілками і керуючими;
– безпечні і здорові умови праці;
– гармонічне сполучення праці і сімейних
інтересів.
 Теорія X та Y
Д. Мак-Грегора
Теорія X
1. Люди спочатку не люблять
працювати і уникають роботи при
кожній нагоді.
2. Люди не мають амбіцій, і вони
намагаються уникнути
відповідальності, воліючи керувати
іншими людьми.
3. Люди прагнуть безпеки.
4. Постійний контроль і загроза
покарання повинні
використовуватися, щоб примусити
людей працювати.
Теорія Y
1. Праця – природний процес. Якщо умови
праці сприятливі, люди не тільки візьмуть на
себе відповідальність, а й прагнутимуть до неї.
2. Якщо люди залучені до організаційних
цілей, вони будуть використовувати
самоврядування та самоконтроль.
3. Залученість є функцією винагороди,
пов'язаної з досягненням мети.
4. Здатність творчо вирішувати проблеми є
загальною, однак інтелектуальний потенціал
середньостатистичної людини
використовується лише частково.
 Внесок школи
поведінкових наук
1. Застосування прийомів управління між
людськими відносинами для
підвищення міри задоволення і
продуктивності.
2. Застосування наук про людську
поведінку до управління і формування
організації таким чином, щоб кожний
працівник міг бути повністю
використаний відповідно до його
потенціалу.

! Дисципліна «Організаційна поведінка»

 Теорія організаційної культури

Перші згадування про цю теорію з’явилися в 1985 р.

Авторами її вважають С. Сате, Е. Шайна,
Т. Парсонса, Р. Квіна і Дж. Рорбаха

Погляди:
Організаційну культуру варто розглядати як інструмент,
який дозволяє орієнтувати як усі структурні одиниці
організації, так і окремих працівників на досягнення
загальних цілей, стимулювати ініціативу, виховувати
відданість організації, поліпшити поведінку і
комунікації.
Культура управління – це раціональна організація праці
апарату управління, посилення ролі культурного
елемента в ньому.
 Емпірична школа менеджменту
(1950 – і до тепер)
Управління починається з розробки цілей. (П. Друкер)
Засновник: Пітер Друкер (1909-2005)
Представники (послідовники): Р. Девіс, А. Слоун, А. Чандлер,
У. Ньюмен, Д. Міллер та інші.

Вчення та погляди школи:

 Виникла на основі об’єднання основних положень та ідей класичної школи і школи
людських відносин у процесі розробки теорії і вивчення практики управління.
 П. Друкер розробив теорію про управління як навчальну дисципліну.
 Найбільш відома робота П. Друкера “Ефективний керуючий” – стала теоретичною
основою концепції “управління за цілями”. В основі цієї концепції лежить так
званий “синтетичний” підхід до організації.
 Організацію розглядають як багатопланове явище, яке об’єднує цілі, ресурси і
процеси, що відбуваються як у самій організації, так і за її межами (зовнішнє
середовище).
 Представники даної школи прагнули наблизити теоретичні дослідження до
практики шляхом визначення принципів організаційного управління, що звичайно
формуються у вигляді наставлянь, указівок, інструкцій, зразкового статуту
менеджерської діяльності.
 Погляди П. Друкера
запропонував інший підхід до менеджменту: управління
починається з розробки цілей, і тільки після того, як цілі визначені
і сформульовані, переходять до формування функцій, системи
взаємодії й організації процесу виробництва.

Основними елементами концепції “управління за цілями” є:

– визначення чітких стратегічних цілей;
– залучення до визначення і формулювання цих цілей усього
персоналу організації;
– оцінка ефективності на основі результатів.

Вагомий внесок представники цієї школи зробили у вирішенні

проблеми централізації і децентралізації в управлінні,
делегування повноважень та ін.
 Кількісна школа менеджменту
(1950 – і до тепер)
Представники : Д. Марч, Г. Сайнов, Р. Акофф, Д. Вудворд,
Д. Томпсон, Н. Лоуренс та інші.

Вчення та погляди школи:

 Представники кількісної школи розглядали управління як

логічний процес, котрий можна відобразити за допомогою
відповідних математичних моделей і на засадах цього
забезпечити прийняття оптимальних управлінських рішень.
 Фактично дослідження теоретиків цієї школи спрямовані на
розробку кількісних методів обґрунтування управлінських
рішень.
Модель — це спрощена форма представлення реальності. Звичайно модель спрощує
реальність або подає її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складностей
реальності.

Після створення моделі, змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно

порівняти й описати кожну змінну і відношення між ними. Ключовою характеристикою
кількісної школи є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами
і кількісними значеннями.

Найзначніший поштовх до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток

комп'ютерів. Комп'ютер дозволив дослідникам операцій конструювати математичні
моделі зростаючої складності, що найбільше близько наближаються до реальності і,
отже, є більш точними.

Внесок школи:
1. Поглиблення розуміння складних
управлінських проблем завдяки розробці і
застосуванню моделей
2. Розвиток кількісних методів опису
математичних моделей.
 Інтегровані підходи в менеджменті
Суть раціонального менеджменту полягає в тому, щоб дати працівнику можливість
достатньо заробляти, відчувати задоволення від власної праці і брати участь в
управлінні підприємством. (К.Татеїсі)

 Системний підхід до управління – це загальний спосіб мислення і підходу щодо

організації і управління.
 Суть його полягає в пошуку простого в складному.
 В основі розгляду проблем управління лежить поняття системи.
 Система – це визначена цілісність, що складається з взаємозалежних частин
(елементів), кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого, взаємодіє з
іншими частинами.
 Відсутність хоча б одного елемента системи призводить до того, що система не буде
працювати чи буде працювати неправильно (автомобіль, комп’ютер, телевізор,
трудовий колектив – це системи).
 Відповідно до цього підходу менеджер повинен розглядати підприємство як
сукупність взаємозалежних елементів (люди, організаційна структура, задачі,
ресурси, технології), що орієнтовані на досягнення визначених цілей і тісно пов’язані
з зовнішнім середовищем.
  Уперше застосував системний підхід і розглянув підприємство як
Честер Бернард соціальну систему американець.
 На його думку, основні функції менеджменту полягають у
визначенні цілей організації, підтримці зв’язків між окремими її
елементами і забезпеченні їхнього ефективного функціонування.
 Спираючись на системний підхід, Бернард сформулював
концепцію соціальної відповідальності корпорації.
 Відповідно до цієї концепції діяльність окремих систем і прийняті
в них рішення мають далекоглядні соціальні наслідки як
всередині організації, так і в навколишньому середовищі.
 Тому менеджмент повинен враховувати це, маючи на увазі
перспективні інтереси організації.

Пітер
Друкер
Обґрунтував наступні принципи системного підходу:
– роль професійного менеджера в організації виняткова;
– управлінська еліта – основа підприємництва і сучасного суспільства;
– самоврядування трудового колективу підвищує відповідальність робітників за справи
фірми, які самі обирають спеціальний орган, що займається рішенням їхніх соціальних
проблем;
– головним в управлінні ставляться цілі організації, на основі яких визначаються функції,
система і методи взаємодії всіх елементів процесу управління.
 Інтегровані підходи в менеджменті

 Ситуаційний менеджмент ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління

визначається ситуацією.
 Ситуаційний менеджмент покликаний перемінити раціоналістичний менеджмент,
який виходив з того, що організація є “закритою системою” і її успіх на ринку
визначається, насамперед, внутрішніми резервами (раціоналізація виробництва,
ефективність праці, всеохоплюючий контроль з боку вищих керівників і чітке
виконання усіх вказівок).
 Ситуаційний менеджмент будується, виходячи з положень, що фірма є “відкритою
системою” і успіх її визначається не стільки внутрішніми ресурсами, скільки здатністю
органічно вписатися в зовнішнє середовище і пристосуватися до нього”. А це значить,
що система управління підприємством будується на готовності до адекватної реакції
на різні впливи зовнішнього середовища.
 Прихильники ситуаційного методу управління вбачають пряме застосування науки
управління в тому, щоб навчити менеджера “ситуаційно мислити”, тобто вміти
правильно оцінювати управлінсько-виробничі ситуації і знаходити виходи з них.
Ситуаційний менеджмент ґрунтується на схемі, що складається з наступних етапів:
– діагноз ситуації і визначення головних проблем;
– формулювання управлінських цілей і виявлення принципового шляху їх досягнення;
– вивчення характеристик ситуації з виявленням факторів, що впливають на прийняття
рішення;
– розробка альтернативних варіантів рішень;
– оцінка альтернатив і вибір найкращої, відповідно до тієї ситуації, що склалася;
– реалізація плану, досягнення максимального ефекту відповідно до цілей
підприємства.

Практичне застосування ситуаційного менеджменту полягає в тому, що менеджер

повинен:
– володіти ефективними засобами професійного управління, тобто розуміти суть
процесу управління,
індивідуальної і групової поведінки людей, знати методи планування і контролю і
кількісні методи прийняття рішень;
– правильно розуміти й інтерпретувати ситуацію, тобто визначати найбільш важливі
фактори і використовувати найбільш чутливі елементи, вплив на які дасть найбільший
ефект;
– зв’язувати конкретні прийоми з конкретними ситуаціями, найбільш ефективно
забезпечуючи досягнення мети організації в цих обставинах.
 Інтегровані підходи в менеджменті

 Для сучасного етапу розвитку теорії і практики менеджменту важливим є

концептуальний підхід на основі взаємної згоди принципів і інструментів
управління.
 Вперше поняття процесного підходу було застосовано прихильниками
школи адміністративного управління, що намагалися описати функції
менеджера. Однак ці функції розглядалися авторами як незалежні одна від
одної.
 В даний час менеджмент розглядається як процес, що складається із серії
взаємозалежних дій, як загальна сума усіх функцій управління.
 У свою чергу, кожна функція управління являє собою процес, що також
складається із серії взаємозалежних дій.
 Таким чином, процес управління – це загальна сума усіх функцій управління.
 Процесний підхід став значним етапом у розвитку управлінської теорії, а
його основні складові застосовуються сьогодні у практиці управління.
 Інтегровані підходи в менеджменті

Концепція розроблена в 80-ті роки.

Розробили її дві пари американських дослідників (першу пару
склали Томас Пітерс і Роберт Уотермен, другу — Річард
Паскаль і Єнтьні Атос.

 Суть її полягає в тому, що сучасна ефективно діюча організація

будується на основі семи взаємозалежних елементів: Structure
(Структура), Strategy (Стратегія), Systems (Системи), Shared
values (Загальні цінності), Style (Стиль), Skills (Навики і вміння),
Staff (Персонал).
 Концепція вибудувана на принципі системності: зміна хоча б
одного складового елемента приводить до зміни шести інших
елементів.
 Наукові школи менеджменту
систематизація
Класична Неокласична «Нова» Інтегровані
теорія теорія теорія підходи до
менеджменту
Школа
людських Емпірична школа
Школа стосунків Системний
наукового менеджменту
підхід
менеджменту Школа
поведінкових
наук Кількісна Ситуаційний
Школа школа підхід
адміністративного менеджменту
(класичного) Теорія
менеджменту організаційної
культури Процесний
підхід

Концепція
“7-S”
 Сучасні принципи менеджменту
основні правила, котрі розкривають дії об’єктивних законів, за якими має будуватися,
функціонувати і розвиватися організація.

2. Урахування потреб 3. Ієрархічність

1. Цілеспрямованість
та інтересів

5. Динамічна
4. Взаємозалежність 6. Економічність
рівновага

7. Активізація 8. Системність 9. Єдиноначальність

 Пріоритетні напрями розвитку менеджменту:

 поєднання ситуаційного та стратегічного управління у

діяльності організацій;
 постійне коректування цілей організацій як відповідної
реакції на зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ їх
функціонування;
 прагнення до оптимальності розподілу водночас усіх видів
ресурсів за всіма напрямками діяльності організацій;
 суттєве підвищення рівня кваліфікації менеджерів в
управлінні організаціями;
 прагнення до постійного підвищення кваліфікації працівників
організацій;
 поступове залучення найманих працівників до управління
організацією;
 широке використання глобальних інформаційних мереж та
різних видів інновацій.
Розвиток сучасного менеджменту будується на таких постулатах:

 при реалізації організаційної функції - відмова від ієрархічних відносин

чіткого підпорядкування і перехід до партнерства усіх ланок управління;
 при реалізації функції планування - перехід до інноваційного характеру
діяльності та безперервний творчий підхід до всіх питань; гнучкий, та
швидкий вільний перехід від однієї діяльності до іншої відповідно до нових
вимог середовища функціонування;
 при реалізації функції контролю – прагнення не лише до економічного, а й
до соціального ефекту;
 при реалізації функції мотивації – впровадження свободи, рівності та
справедливості для усіх категорій працівників.

 TQM – Total Qualіty Management

На сьогодні
запроваджується
модель менеджменту,
що спирається на
управління бізнес-
процесами.
 BPR – Busіness Process
Reengіneerіng
 BSC – Balanced Scorecard
 ERP – Enterprіse Resource Plannіng
 CRM – Customer Relatіonshіp
Management
 Benchmarkіng