ТЕМА 1.

ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
зміст, розвиток та роль менеджменту
1. історія розвитку
2. школи
3. інтегровані підходи до управління
4. основні закони і закономірності менеджменту
1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ
менеджмент — діяльність, пов’язана з керівництвом, управлінням
етапи
1. релігійно-комерційний. 4-5 тис років тому. (давній єгипет і шумери) глиняні дощечки і звіти на ній писали
монахи
2. світсько-адміністративний. Хамураппі. роки знайти треба. вавилон. кодекс законів, де є розподіл
відповідальності і необхідна документальна звітність. документальний облік господарських процесів. мінімальна
зарплата. світський стиль управління. контроль за виконанням посилювався
3. виробничо-будівничий. тривав понад 1000 років. 1792-1750 до н.е. навуходоносор вавилонський. перші
економічні праці. перший поєднав державні методи управління з контролем за виробництвом і будівництвом.
4. пов’язаний з промисловою революцією в англії. 18-19 ст. річард альфред. перший поділ управління як науки.
школи менеджменту. до 19 ст.
5. бюрократичний. поява складних бюрократичних структур (концерни). кінець 19-початок20. вебер.

ШКОЛИ МЕНЕДЖМЕНТУ (19 ст)

1) школа наукового управління (1885-1920);
2) класична (адміністративна) школа управління (1920-1950);
3) школа людських відносин (1930-1950);
4) школа поведінкових наук (1950-дотепер);
5) школа кількісного (економіко-математичного) підходу (середина XX ст. - дотепер).

1. школа наукового управління 1885-1920ті. сша початок 20ст. фрескове тейлор «принципи наукового
управління». складна система організаціцних заходів (хронометраж внструкційні картки методи перенавчання
працівників, збір соц інформації)
принципи тейлора: поділу праці, вимірювання праці, становлення стандартів, стимулювання
ФОРД ГЕНРІ створив систему, в якій перше місце займали техніка і технологія, а людина придаток
характеристика:
1. використання наукового аналізу
2. відбір працівників,
3. забезпечення працівників ресурсами,
4. систематичне використання матеріального стимулювання,
5. відокремлення планування і з’ясування суті управління
2. класична школа (адміністративного управління) 1920-50
АНРІ ФАЙОЛЬ (фр підприємець)
організація— замкнута система та без впливу на неї зовнішнього середовища. основний внесок: управління -
універсальний процес, який складається з декількох взаємопов’язаних функцій. формулював 14 узагальнених
принципів управління організацією: 1. поділ праці
2. повноваження та відповідальність
3. дисципліна
4. єдиновладдя
5. єдність
6. підпорядкування особистих інтересів загальним
7. заохочення персоналу
8. централізація
9. скалярний ланцюг (ієрархія)
10. порядок
11. справедливість
12. стабільність робочого місця для персоналу
13. ініціатива
14. корпоративний дух
досягнення:
а) розвиток принципів управління;
б) визначення функції управління;в) систематизований підхід до управління підприємством.

3. школа управління з позиції людських відносин

елтон мейо. досягнення наукової психології.
1. Збільшення уваги до соціальних, групових потреб людини.
2. Прагнення до збільшення робочих місць.
3. Відмова від акценту на ієрархічній владі.
4. Зростаюче визнання неформального боку організації, ролі настрою робітників і неформальних відносин.
5. Розвиток способів і методики вивчення взаємодії формальної та неформальної організації

4. з позиції науки про поведінку (біхейвіористська) 60ті

біхейвіоризм. авраам маслоу. макгрего. гесберг.
теорії мотиваціі.

спільне для школи з позиції людських відносин і біхкйвіористської:

1. застосування прийомів управління міжособистісними відносинами для підвищення рівня задоволеності і
продуктивності
2. застосування наук про людську поведінку для керування і формування в такий спосіб, щоб кожного працівника
використовувати повною мірою відповідно до його потенціалу
5. кількісного підходу. управління. 40ві
марч, мурі,
управління - система математичних моделей та процесів
управління — логічний процес, який можна виразити математичними символами і процесами.
відображення дійсності за допомогою матемачних молелей
мінуси:
1. вузькоспеціалізований підхід до управління
2. неможливість врахування людського чинника

інтегровані підходи управління: професійний, системний, ситуаційний

1) погляд на управління як на багатовимірне, комплексне явище, яке
пов'язане чисельними зв'язками як із внутрішнім, так із зовнішнім
середовищем;
2) визнання наявності синергічного ефекту, тобто того, що ціле завжди якісно відрізняється від суми його
складових частин;
3) заперечення наявності універсальних підходів до управління та загальних принципів побудови і здійснення
управління.

перший розглядає як безперервну серію взаємозалежних функцій, які поєднані сполучними процесами комунікації
та прийняття рішень
другий. певна система підхід дослідження об’єкта. як системи, в якій виокремленні елементи, внутрішні і зовнішні
зв’язки, які найбільше впливають на його функціонування
третій. не існує універсальних способів і методів. визначається тим, що управлінець вміє:
1. передбачати ймовірні наслідки від застосування методів
2. правильно інтерпретувати ситуацію
3. визначити всі найважливіші чинники

загальні та спеціальні закони

загальні: спеціалізації, інтеграції, економії часу
спеціалізації управління: спеціалізація — процес, в якому є зосередження на певному процесі, тому зростає
продуктивність і доходи
інтеграція — становлення тимчасових та постійних зв‘язків, що виникає як наслідок потреби контролю
категорії:
1. цілі
2. завдання
3. інтереси
4. необхідність підтримання життєдіяльності підприємства
економії часу — час трансформувався в економічну категорію, цінність якої зумовлює всі сторони діяльності
підприємства
До загальних законів управління відносяться:
1. Закон відповідності соціального змісту управління формою здійснення діяльності, що є об'єктом управління.
2. Закон переважної ефективності свідомого і планомірного управління.
3. Закон єдності системи управління.
4. Закон співвідносності керуючої і керованої систем.
5. Закон відповідності змісту і форм прямого і зворотного зв'язку в системі управління економічною природою
відносин між її підсистемами.
6. Закон єдності дій законів управління.

ознаки організацій:
•певна ціль
•функціонують в зовнішньому середовищі, але відособлені
•саморегуються
•структура
•культура
•стійкість
•інертність
 Тема 2. Організація і менеджмент
1. Суть організацій та їх види
2. Середовище організації
3. Менеджери в системі управління організацією

1. Організації та їх види
Термін «організація» походить з грецької мови та означає єднання, побудову, об’єднання чогось або когось у єдине
ціле, приведення до строгої системи.
«Організація» - це складне виробниче утворення, сформоване із виробничо-самостійних систем, але об'єднаних
спільним керівництвом підприємства. У більш широкому розумінні організація – це група людей, яка відповідає певним
обов'язковим вимогам:
1. Наявність хоча б двох людей, які вважають себе її частиною.
2. Наявність хоча б однієї мети (тобто бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну всі члени
даної групи.
3. Наявність членів групи, які цілеспрямовано працюють разом, щоб досягнути окресленої для всіх мети.
Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети, або - це об'єднання
групи людей з усвідомленими загальними цілями.
Ознаки організації
■ Цілі
■ Відособленість
■ Саморегулювання.
■ Наявність зв'язків між окремими елементами організації
■ Організаційна культура
■ Стійкість

Види організації
За ступенем формалізації:
■ Формальна - пройшла державну реєстрацію в податкових органах, внесена до Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та отримала відповідне свідоцтво. Такий порядок встановлено з 2002 року, до цього реєстрація проводилася в
адміністраціях країв, областей, міст і районів. Формальна організація це – група людей, діяльність яких свідомо координується
для досягнення загальної мети чи цілей.
■ Неформальна організація таку реєстрацію не проходить. Неформальна організація - група в складі формальної
організації, яка виникає спонтанно і де люди вступають у взаємодію між собою.
За формою власності організації діляться на державні, муніципальні, приватні та інші. У цілому ряді випадків
виникають організації на базі різних типів власності. Це власність на матеріально-речові й фінансові резерви і ресурси.
За господарському ознакою види організацій поділяються на: прибуткові та неприбуткові, бюджетні та
позабюджетні, торговельні, посередницькі, фінансові, інноваційні, промислові, сільськогосподарські,
будівельні, транспортні та ін. Господарські організації бувають механістичні та органічні.
Умовне ділення організацій на механістичні та органічні дозволяє класифікувати їх на застійні, що зупинилися в
своєму розвитку, і на перспективні, здатні пристосуватися до умов конкуренції, невизначеності, нестабільності та іншим
катаклізмам суспільного розвитку.
За розміром організації діляться на малі, середні і великі, при цьому головним критерієм є чисельність персоналу.
Найбільшою різноманітністю представлений поділ організацій за сферами діяльності. Можна назвати будівельні,
транспортні, сільськогосподарські, наукові, торговельні, машинобудівні, й інші організації.
По відношенню до прибутку організації поділяються на комерційні і не комерційні.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Організація – це інституціолізована група осіб, які взаємодіють за допомогою матеріальних, економічних, правових та
інших умов для досягнення поставлених цілей.
Отже, організаціями є фірми (економічні суб'єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові
організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших «одиниць координації, які мають певні межі
й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники».

2. Середовище організації. Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище організації.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність елементів, які формують її довгострокову прибутковість
(збитковість) і перебувають під безпосереднім контролем власників, керівників та персоналу організацій.
До основних елементів внутрішнього середовища організації відносяться:
ЦІЛІ – це конкретний кінцевий стан або результати, яких прагне досягти група в процесі спільної роботи.
Різноманітність цілей. Організації різних типів ставлять перед собою і різні цілі. Орієнтація, що задається чітко
сформульованими цілями, визначає всі наступні рішення керівництва.
Цілі підрозділів. Кожен підрозділ організації потребує вироблення власних цілей. Наприклад, метою підрозділу
маркетингу може стати скорочення кількості скарг споживачів на N% в наступному році. Цілі підрозділів повинні задовольняти
діяльність організації в цілому та не протирічити чи заперечувати цілі інших підрозділів.
СТРУКТУРА. Структура - сукупність елементів та зв’язків між цими елементами.
Грунтується на горизонтальному ➔ і вертикальному  поділи праці в організації.
 Структура організації – це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних сфер, побудовані в такій
формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.
ЗАВДАННЯ– це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь
визначеним способом і в заздалегідь обумовлені терміни. Завдання призначаються не працівникові, а його посаді.
Завдання організації традиційно діляться на три категорії: робота з людьми; робота з предметами і робота з
інформацією. Іншими важливими характеристиками завдань є: частота повторення даного завдання і час, необхідний для її
виконання.
ТЕХНОЛОГІЯ. Завдання і технологія тісно пов'язані між собою, оскільки виконання завдання включає використання
конкретної технології як засобу перетворення матеріалу, що надходить на вході, у форму, що отримується на виході.
Технологія - це спосіб перетворення вхідних елементів у вихідні, послідовність виконання робіт у просторі і часі.
Класифікація за Вудворд (Джоан Вудворд - британська дослідниця управління):
1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво
2. Масове або великосерійне виробництво
3. Безперервне виробництво використовує автоматизоване устаткування
Класифікація за Томпсоном (Джеймс Томпсон - соціолог і теоретик організацій):
1. Багатоланкові технології – характеризуються серією взаємозалежних завдань, які виконуються послідовно
2. Посередницькі технології – характеризуються сполученням груп людей, які вже є взаємозалежними або можуть стати такими
3. Інтенсивна технологія – характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок або послуг, для того, щоб зробити
певні зміни в конкретному матеріалі
ЛЮДИ В ОРГАНІЗАЦІЇ. Люди вирішальний елемент внутрiшнього середовища організації.
Існує три основних аспекти людської перемінної: поведінка окремих людей, поведінка людей в групах і характер
поведінки керівника, його функціонування в ролі лідера та його вплив на поведінку окремих людей або груп.
Аспекти індивідуального поведінки. Поведінка людини в суспільстві і на роботі є результатом складного поєднання
індивідуальних характеристик особистості і зовнішнього середовища. В якості таких характеристик необхідно виділити:
• Здібності.
• Схильність, обдарованість.
• Потреби.
• Очікування.
• Сприйняття.
• Ставлення. Точка зору.
• Цінності.

Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб'єктів,

економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних
інституційних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і
чинників, що діють у глобальному оточенні.
Зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та
непрямої дії (рис. 2.1) .
До основних характеристик зовнішнього середовища відносять складність, змінність і невизначеність.
Під складність зовнішнього середовища розуміється множина чинників, на які організація зобов'язана реагувати, а
також рівень варіативності кожного чинника.
Змінність середовища – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації. Оточення сучасних організації
змінюється з наростаючою швидкістю. Особливо змінне зовнішнє середовище, наприклад, у фармацевтичній, хімічній і
електронній промисловості, тоді як в машинобудуванні, виробництві запасних частин до автомобілів, в кондитерській
промисловості швидкість зміні набагато нижча. Змінність зовнішнього оточення може бути вищою для одних підрозділів
організації і нижчою для інших.
Невизначеність зовнішнього середовища характеризує залежність організації (або особи) від обсягу інформації, якою
вона володіє про конкретний чинник, а також її залежність від достовірності та впевненості в цій інформації.

СЕРЕДОВИЩЕ ПРЯМОГО ВПЛИВУ. Характеристики взаємозв'язку, складності, рухливості і невизначеності

описують чинники як прямого, так і непрямого впливу. Характеристики середовища відмінні, але одночасно пов'язані з її
чинниками. Ця залежність стане очевидною при розгляді основних чинників середовища прямого впливу: постачальників,
законів і державних органів, споживачів і конкурентів.
ПОСТАЧАЛЬНИКИ РІЗНОМАНІТНИХ РЕСУРСІВ.. Матеріали. Капітал. Трудові ресурси.
ЗАКОНИ ТА ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ.
СПОЖИВАЧІ.
КОНКУРЕНТИ

Середовище непрямої дії визначає загальні можливості розвитку, сприятливі чи несприятливі тенденції розвитку
кон’юнктури ринку на віддалену перспективу. Виокремлюють такі чинники непрямого впливу.
ЕКОНОМІЧНІ, які змінюють час від часу загальний стан економіки, тенденції її розвитку. До цих чинників належать:
рівень і темпи інфляції, зростання і спад виробництва, коливання курсу національної валюти відносно валют інших країн,
оподаткування, умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка, рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит
покупців, платоспроможність контрагентів тощо.
ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ. Керівникам підприємства необхідно постійно враховувати політичну ситуацію в країні,
будувати свою діяльність відповідно до чинного законодавства, враховувати митну та антимонопольну політику держави.
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ. Ці чинники формуються в межах конкретного суспільства й відображають
особливості основних поглядів, цінностей і норм поведінки людей, що впливають на прийняття управлінських рішень. До них
належать: ставлення людей до самих себе й до інших, до суспільних інституцій, до природи, до основних культурних цінностей
тощо.
НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЧИННИКИ.
ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ. Всебічне обґрунтування підприємницької стратегії передбачає її відповідність критерію
безпеки людини й навколишнього середовища.
ВІДНОСИНИ З МІСЦЕВИМ НАСЕЛЕННЯМ
МІЖНАРОДНІ ЧИННИКИ.
• Зміна валютних курсів;
• Політичні рішення країн-інвесторів;
• Прийняті рішення міжнародних картелів

3. Менеджери в системі управління організацією

Менеджер – висококваліфікований спеціаліст з організації управління і одна з найбільш популярних професій на
сьогоднішній день. Менеджер повинен уміти так керувати людьми, щоб вони захотіли і змогли повністю розкрити свій
можливий потенціал.
Менеджер повинен дати відповідь три основні питання:
▪ де ми знаходимося сьогодні (оцінка реальних можливостей з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників);
▪ куди ми хочемо рухатися;
▪ як ми збираємося це робити.
Тісно пов'язана з плануванням функція контролю. Менеджер повинен встановити:
▪ стандарт – точне визначення цілей, які повинні бути досягнуті у визначений термін;
▪ виміряти те, що досягнуто і порівняти з тим, що очікувалося;
▪ дії, які здійснюються для корекції наявних відхилень.
Прийняття рішень менеджером – це в основному інтелектуальна праця.
Прийняття рішення менеджером – це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати і контролювати.
Саме це складає основний зміст діяльності менеджера.
Головна мета роботи менеджера полягає у забезпеченні виконання роботи конкретними людьми, перетворення
ресурсів у вигляді матеріалів, технологій, інформації у бажаний прибуток, що отримає фірма.
За функціями, які виконують керівники, їх поділяють на такі рівні управління:
• o технічний - забезпечує щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;
• o управлінський - забезпечує координацію роботи структурних підрозділів організації;
• o інституційний - визначає місію та цілі організації, забезпечує довгострокове планування, зв'язки організації із
зовнішнім середовищем.
Трьом рівням управління відповідають три групи менеджерів: молодші менеджери; середні менеджери; менеджери
вищого рівня.

Менеджери першого рівня - низової ланки управління (супервайзери) -

не керують роботою інших менеджерів, в основному здійснюють Інституційний
контроль за виконанням виробничих завдань, відповідають за
рівень
безпосереднє використання матеріальних ресурсів.
менеджер
Менеджери середнього рівня спрямовують роботу молодших
вищого рівня
менеджерів і мають широкий діапазон влади. Середніх менеджерів
поділяють на: Управлінський
• o лінійних - керують окремими підрозділами. рівень
• o функціональних - функціональні менеджери здійснюють
керівництво функціональними підрозділами. середні менеджери
Сучасні потужні концерни характеризуються такою Технічний рівень
чотирьохступеневою структурою рівнів управління:
І – рівень, що визначає загальну політику компанії (Рада молоді менеджери
директорів);
ІІ – розпорядництво та координація (Президент, Віце-президенти та інші керівники);
ІІІ – органи надання послуг, вироблення рекомендацій (Ради, Комітети, Штабні служби);
ІV – виконавчий рівень (збут, постачання, виробництво, дослідження та розробка) (рис. 2.3)..

В останні десятиріччя помітна тенденція до реструктуризації та скорочення управлінського апарату великих

корпорацій. Це стосується насамперед середніх менеджерів.
 У багатьох зарубіжних компаніях відмовилися від середніх менеджерів, що дало можливість зробити пірамідальну
структуру організації більш плоскою і прискорило
передачу інформації на нижчі ієрархічні рівні. У таких
організаціях процес прийняття та реалізації
управлінських рішень відбувається теж швидшими
темпами.
 Тема 3. Функції менеджменту.
1. Поняття функцій менеджменту
2. Планування як функція менеджменту
3. Організація як функція менеджменту
4. Мотивація як функція менеджменту
5. Контроль як функція менеджменту
6. Координація як функція менеджменту
1. Поняття функцій менеджменту
Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, реалізація яких здійснюється за допомогою
спеціальних прийомів і способів, а також відповідної організаційної роботи.
Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватися самостійно. Вони можуть
бути як нероздільно пов'язані, так і не пов'язані між собою. Найчастіше вони взаємопроникні між собою. Наприклад,
інформація, зібрана за допомогою виконання функції контролю, демонструє менеджерам те, як виконуються їхні плани. У той
же час контроль повинен бути мотивований і організований. Іншими словами, в системі управління всі управлінські функції
об'єднані в єдиний цілісний процес.
Таким чином, під функціями
розуміємо види управлінської праці,
пов'язані з впливом на керований об'єкт.
Функції менеджменту
Існує кілька підходів до
класифікації функцій управління. Однак
найбільш часто використовуванні в Загальні
сучасній літературі такі групи функцій: Супутня Спеціальні
(адміністративні)
(рис. 1).
- адміністративні або
загальні (передбачення, організація,
розпорядництво, координування і Координація Планування Виробнича Маркетингова
контроль);
- конкретні або спеціальні
(технічна, технологічна, комерційна,
фінансова, страхова та облікова). Організація Технологічна Облікова
До загальних функцій
відносимо: планування, організацію,
мотивацію і контроль, а координацію і
регулювання не виділяємо як самостійні
функції і вони є складовими чотирьох Мотивація Комерційна Логічна
основних функцій. Прийнятними є
міркування американських науковців
Мескона, Альберта і Хедоурі, які
визнають чотири функції: планування, Контроль Фінансова Контролінгова
організування, мотивування і
контролювання.
Відмова від функції координації
невиправдана, оскільки дослідження Системно-
свідчать, що без неї не здійснюється Страхова
аналітична
жоден управлінський процес. Крім того,
вона супроводжує весь процес
управління, оскільки рух від стадії
планування до стадії контролю Соціальна Кадрова
можливий лише шляхом виконання робіт
з організації та мотивації працівників при
загальній координації всіх функцій. Крім
того, функція координації також спрямована на визначення об’єкту та суб’єкту управління, а також формує взаємовідносини
між ними для досягнення поставлених цілей. Координування – важливий управлінський важіль, який реалізується у формі
керівництва.
Деякі вчені виділяють функцію аналізу, але, на нашу думку деяких вчених, її доречно розглядати як службову
(допоміжної) чотирьох основних функцій, оскільки вони всі передбачають попередній аналіз ситуацій. При цьому функції
управління перебувають у постійній взаємозалежності, вони не можуть існувати окремо одна від одної. Планування, організація,
мотивація та контроль – загальні функції управління, від розвитку і збалансованості яких залежить результативність
господарської діяльності.
Кожна з цих функцій менеджменту життєво важлива для організації. Разом з тим, планування як функція управління
забезпечує основу для інших функцій і вважається найголовнішою з них, а функції організації, мотивації і контролю орієнтовані
на виконання тактичних і стратегічних планів організації.
Чотири функції управління – планування, організація, мотивація і контроль – мають дві загальні характеристики: всі
вони вимагають прийняття рішень, і для всіх необхідна комунікація, обмін інформацією для прийняття правильного і
зрозумілого для інших членів організації рішення. Через це, а також внаслідок того, що ці дві характеристики пов'язують всі
чотири управлінські функції, забезпечуючи їх взаємозалежність, комунікації та прийняття рішень часто називають сполучними
процесами.