1

ТЕМА 3
ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

1. Сутність поняття «організація». Роль організацій в сучасному

суспільстві
2. Класифікація організацій
3. Характеристики організацій
4. Внутрішнє середовище організації
5. Зовнішнє середовище організації

1. Сутність поняття «організація». Роль організацій в сучасному

суспільстві

Термін «Організація» має декілька значень. Академічний словник української

мови зафіксував активне вживання слова «організація» в 4-х різних значеннях.
1. Дія за значенням (організувати, організуватися; організовувати).
2. Об’єкт, система, що має складну внутрішню структуру (підприємство, цех,
відділ, служба).
3. Стан впорядкованості тої чи іншої сукупності предметів, явищ
(внутрішня форма, структура системи).
4. Об'єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів,
мети, програми дій (Організація Об'єднаних Націй, Міжнародна організація праці,
профспілкова організація тощо). У цьому значенні під організацією розуміється
соціальний інститут, створений засновниками на основі спільності інтересів, як
правило, економічних, політичних, культурних, спортивних.
В теорії менеджменту організація розглядається як група людей, діяльність
яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей. Таке
визначення є різновидом п’ятого підходу до визначення цього терміну.
Перш за все, організація являє собою соціальну систему. Це група людей,
які мають спільну мету і об`єдналися заради її досягнення.
Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В
організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, — люди
проводять велику частину свого часу.
Основна життєдіяльність людей в сучасному суспільстві і, зокрема,
економічна діяльність, відбувається в організаціях. Якщо в доіндустріальному
суспільстві основними осередками трудової діяльності були домашні
господарства, то в сучасному індустріальному суспільстві такими суб'єктами є
різні організації.
Роль організації в сучасному суспільстві:
1. Саме завдяки організаціям в сучасних умовах людина і суспільство в
цілому задовольняє свої багатопланові потреби.
2. Організації є основними джерелами формування національного
багатства. Організації (підприємства) створюють продукцію і послуги,
споживаючи які людське суспільство живе і розвивається.
3. Колективна праця підвищує ефективність діяльності організації.
4. Високопродуктивна трудова діяльність можлива лише в організаціях.
 2

5. Створення організацій певним чином ризики, пов'язані з господарською

діяльністю в умовах невизначеності.
6. Організації (державні установи) визначають порядок життя в суспільстві
та контролюють його дотримання.
7. Організації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та
інтересів.
8. Організації сприяють становленню і розвитку людини як особистості.
В економічній літературі для визначення організацій використовується
багато різних термінів. Розглянемо деякі з них, які найбільш широко
використовуються на практиці.
1. Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений
компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування,
або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом
систематичного здійснення виробничої, науково- дослідної, торгівельної, іншої
господарської діяльності. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні
потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку.
2. Фірма. Це організація, яка має статус самостійної юридичної особи і
може складатися з одного підприємства (в такому разі значення термінів «фірма»
та «підприємство» співпадають), або з декількох підприємств, які входять до
складу однієї юридичної особи, яка має свої фірмові реквізити. Наприклад, серед
великих організацій, які виробляють металургійну продукцію, є фірми, основу
яких складає одне підприємство, і є фірми, до складу яких входять декілька
підприємств, розташованих в одному місті, наприклад ПАТ «Криворізький
залізорудний комбінат» (шахти Родіна, Жовтнева, Гвардійська, Тернівська), одній
країні – Метінвестхолдінг.
3. Корпорація.
В буквальному перекладі з латинської мови корпорація є об'єднанням певної
групи осіб для досягнення певної мети. Виходячи з цього, можна будь - яку
організацію називати корпорацією. Але в економічній літературі термін
«корпорація» частіше всього використовується для означення середніх та великих
підприємств, які переважно мають організаційно-правову форму акціонерних
товариств.
В Господарському кодексі України всі підприємницькі організації поділяють
на унітарні - такі, які створені та контролюються однією фізичною чи юридичною
особою та корпоративні, якщо засновниками є декілька осіб (фізичних або
юридичних). В такому разі до корпоративного сектору відносяться всі
підприємства у формі господарських товариств та кооперативи. В той же час у
цьому ж документі корпорацію визначено як одну з форм об'єднань підприємств -
це договірне об'єднання, яке створене на основі поєднання виробничих, наукових
та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого
регулювання діяльності кожного з учасників.
4. Установа – орган державної влади, місцевого самоврядування,
організації, підприємства тощо, що виконує певні функції в галузі державного,
адміністративного, партійного, громадського, комерційного тощо управління,
контролю, нагляду тощо.
 3

2. Класифікація організацій

Виділяють такі основні критерії класифікації:

• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі,
правила поведінки, структуру й зв’язки) та неформальні (функціонують без чітко
визначених цілей, правил та структури) організації;
• за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні
та державні організації;
• за правовим статусом і формою господарювання: одноосібні,
кооперативні, господарські товариства.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно
відповідає за свої зобов'язання усім своїм майном чи капіталом. Таке
підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого.
Форму одноосібних мають здебільшого підприємства з невеликою кількістю
працівників.
Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання
громадян, створені з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного члена колективу в
діяльності, використання власного або орендованого майна.
Господарські товариства являють собою об'єднання підприємців з певною
залежністю від характеру інтеграції осіб чи капіталу, а також мірою
відповідальності за свої зобов'язання. До них належать:
• повні;
• з обмеженою відповідальністю;
• акціонерні.
• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та
некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);
• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні,
освітні, медичні, військові та ін.;
• за принципами об’єднання людей: добровільні (церква, політичні партії,
клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня)
• за галузево-функціональним видом діяльності: промислові,
сільськогосподарські, будівельні, торгівельні, банківські тощо;
• за чисельністю працівників : малі, середні, великі
За функціональним та цільовим призначенням усі організації
розподіляються на ділові, громадські та асоціативні.
1) ділові. Такі організації мають штатних працівників, які одержують
заробітну плату та інші виплати. Вони створюються окремими підприємцями,
колективами або соціальними інститутами: державою, місцевим
самоврядуванням, акціонерними товариствами. Ділові організації можуть бути
державними, муніципальними, приватними. Внутрішнє цільове регулювання
діяльності в межах організації здійснюється за допомогою адміністративно-
управлінського апарату;
2) громадські. Ці організації становлять союз індивідуальних учасників,
об’єднаних суспільне значущою метою. На відміну від ділових організацій,
орієнтованих на задоволення потреб населення, громадські організації
 4

займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем членів

своїх організацій. Регулювання діяльності в межах громадських організацій
забезпечується спільно прийнятим статутом та дотриманням принципу
виборності керівництва;
3) асоціативні організації. Вони побудовані на основі особистих
симпатій, взаємної прихильності, загальних інтересів – це сім’я, коло друзів і
знайомих, студентська компанія, неформальні групи і об’єднання.
Усі ділові організації виконують наступні соціально-економічні функції:
1) виробництво та розподіл товарів і послуг з метою
задоволення багатопланових потреб населення (організації, як виробники);
2) забезпечення умов для зайнятості населення та більшої частини їх
доходів (організації, як роботодавці)
3) забезпечення доходів держави, необхідних для реалізації її основних
функцій (організації, як платники податків)

3. Характеристики організації

Усі організації, незалежно від специфіки їхньої діяльності, мають спільні

характеристики. Розглянемо найголовніші з них.
1. Наявність ресурсів, необхідних для досягнення цілей організації.
2. Залежність від зовнішнього середовища. Організація є відкритою
системою, що перебуває під впливом різних зовнішніх чинників (економічних,
політичних, соціокультурних, науково-технологічних тощо). Значний вплив на її
діяльність мають споживачі, постачальники та конкуренти, органи державної
влади, засоби масової інформації).
3. Наявність розподілу праці. Розподіл праці між співробітниками дає їм
змогу виконувати свої функції кваліфікованіше та з меншими зусиллями, що в
цілому сприяє зниженню витрат організації. Розподіл праці може бути:
• горизонтальним (поділ праці за окремими складовими, що забезпечує в
цілому виготовлення певної продукції чи виконання певної роботи). Цей розподіл
праці зумовлює утворення в організації підрозділів, що спеціалізуються на різних
видах діяльності;
• вертикальним (розподіл праці, який відділяє безпосереднє виконання
роботи від роботи з координування діяльності виконавців.) За цією ознакою
найчастіше виділяють три рівні управління. До найнижчого (технічного) рівня
належать менеджери, які керують переважно робітниками. Це — бригадири,
майстри, начальники змін, виробничих дільниць тощо. Середній рівень —
найбільш численний. До нього входять менеджери, відповідальні за перебіг
виробничих процесів у підрозділах, що складаються з кількох структурних
одиниць; сюди входять і менеджери штабних і функціональних служб апарату
управління, а також керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв,
цільових програм і проектів. Вищий рівень — це адміністрація підприємства, яка
здійснює загальне стратегічне керівництво. На цьому рівні зайнято всього 3—7 %
загального управлінського персоналу.
4. Необхідність управління. Для того, щоб організація могла досягти
поставлених цілей, необхідно скоординувати роботу залучених до процесу
 5

реалізації цілей працівників. Тому управління є надзвичайно важливим видом

діяльності для будь-якої організації.

4. Внутрішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації формується під впливом змін, які

безпосередньо впливають на процес господарських та управлінських процесів
в організації. Менеджмент формує та змінює внутрішнє середовище
організації, що є органічним сполученням таких елементів, як ціль, культура,
структура, завдання, технологія, ресурси, кадри, внутрішньо організаційні
процеси.
Цілі — кінцевий стан або бажаний результат, якого прагне досягти група
людей.
В організації можуть бути різноманітні цілі. Наприклад, щоб отримати
прибуток, бізнесмени та менеджери організацій повинні сформулювати цілі у
таких сферах, як обсяги продажу (частка ринку), розробка нової продукції, ціни на
неї, якість послуг, підготовка та відбір персоналу. Некомерційні організації також
мають різноманітні цілі, але, ймовірно, більше уваги приділяють соціальній
відповідальності. Орієнтація, що визначається цілями, пронизує всі подальші
рішення керівництва. Підрозділи організації мають власні конкретні цілі, які
повинні робити свій внесок у досягнення мети всієї організації та не протирічити
одна одній.
Культура – це набір базових цінностей, переконань та традицій щодо
правил функціонування організації.
Усвідомлення культури та цілей організації дозволяє її працівникам
виробляти спільні узгоджені дії під час реалізації своєї професійної
діяльності.
Структура організації — це взаємозв’язок рівнів управління і
функціональних підрозділів, організованих у специфічній формі, яка дає змогу
ефективно досягати поставлених цілей організації.
Менеджери повинні визначати організаційні розміри підрозділів, їх права
та обов’язки, взаємодію та інформаційний зв’язок, тобто здійснювати
проектування робіт в організації, на цій основі виокремлювати структурні
підрозділи, які ієрархічно пов’язані й перебувають у постійній взаємодії.
Завдання – це конкретизований вид робіт, який необхідно виконати
певним способом та у визначений термін.
На основі рішення керівництва про структуру кожна посада включає низку
завдань, які розглядаються як необхідний внесок в досягнення мети організації.
Завдання організації за видами робіт традиційно поділяють на три категорії:
робота з людьми; ресурсами; інформацією.
Технологія — це певний спосіб комбінування технічних засобів з метою
одержання запланованого кінцевого продукту.
Використання технологій базується на ефективному та раціональному
використанні ресурсів та компетенцій працівників через виконання технічних
завдань для досягнення бажаного результату.
Вирізняють такі типи технологій: технології дрібносерійного та
 6

індивідуального виробництва, масового або багатосерійного виробництва,

технології безперервного виробництва.
Ресурси – це природні, матеріальні, фінансові цінності, які
використовуються організацією для створення товарів, надання послуг,
виконання робіт з метою отримання певних результатів.
Кадри – це основний ресурс організації, який створює продукт,
визначає її культуру та внутрішній клімат. Вищий менеджмент організації формує
склад кадрів, встановлює систему відносин між ними, залучає їх у господарський
чи управлінський процес спільної роботи, сприяє їх навчанню, просуванню та
розвитку позитивних результатів діяльності.
Внутрішньорганізаційні процеси реалізуються через координацію робіт,
прийняття ефективних управлінських рішень та комунікаційні зв’язки між
елементами організації.
Функціонування внутрішнього середовища організації складається з певних
дій, процесів, процедур, наявність яких визначається типом організації, її
розміром та видом діяльності. Основні процеси, які відбуваються в організації,
реалізуються через п’ять груп функціональних процесів, що охоплюють її
діяльність: виробництво, маркетинг, фінанси, персонал, науково-дослідні
розробки (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Характеристика основних функціональних процесів організації
Група Зміст Роль менеджменту
Виробництво Одержання, збереження і Управління розробкою і проектуванням
розподіл засобів виробництва, продукту; вибір технологічного
еретворення вхідних ресурсів у процесу, вибір методу виготовлення
кінцевий продукту; управління запасами;
продукт контроль якості
Маркетинг Визначення потреб клієнтів і Вивчення ринку; реклама; створення
досягнення цілей системи збуту; ціноутворення; розподіл
створеної продукції; збут
Фінанси Управління рухом фінансових Складання бюджету і фінансового
коштів в організації плану, формування грошових ресурсів;
розподіл коштів; оцінка фінансового
потенціалу
Персонал Використання потенціалу Підбір і розміщення кадрів; навчання та
працівників для досягнення розвиток кадрів; створення умов на
цілей робочому місці; підтримка відносин із
організації профспілками
Науково- Пошук нових видів продукції та Створення та реалізація інноваційних
дослідні послуг, забезпечення проектів
розробки прогресивних перетворень у
сфері виробництва, підвищення
конкурентоспроможності

5. Зовнішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації, формуючись під впливом ухвалюваних
керівництвом рішень, визначає рівень ефективності діяльності організації. Проте
успіх її діяльності залежить також від сил зовнішнього оточення, які визначають
 7

«загальні правила гри», тому їх необхідно враховувати та використовувати.

Для ефективного виконання управлінських функцій необхідно розуміти дію
зовнішніх сил та вживати заходи з нейтралізації їх негативної дії на організацію.
Під зовнішнім середовищем розуміють сукупність чинників, вплив яких
сприяє функціонуванню, виживанню та ефективності управління підприємством,
і які воно має враховувати у своїй діяльності
Чинники зовнішнього середовища поділяються на дві основні групи —
мікросередовище, або середовище прямої дії і макросередовище, або середовище
непрямої дії.
До основних складових середовища прямої дії відносять: постачальників
трудових, фінансових, інформаційних, матеріальних та інших ресурсів,
споживачів, посередників, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, конкурентів, контактні аудиторії.
Постачальники ресурсів. Ними є різні суб’єкти господарювання, що
забезпечують підприємство необхідними йому матеріально-технічними,
трудовими та інформаційними ресурсами. Кожне виробниче підприємство має
ретельно стежити за динамікою цін на об’єкти постачання, регулярністю
постачань ресурсів, необхідних для виконання виробничої програми. Тому
сучасні компанії дуже прискіпливо ставляться до вибору постачальників
(особливо якщо є альтернативи), але прагнуть при цьому підтримувати
довготривалі стосунки із тими з них, які працюють з урахуванням спільних
інтересів.
Посередники. Це ті фірми, організації або окремі фізичні особи
(підприємці), котрі допомагають виробникам у реалізації їх товарів на
відповідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми- спеціалісти з
організації товарообігу (включаючи транспортні підприємства, складську
мережу), агентства з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень,
консалтингових, реклами тощо), а також кредитно-фінансові установи
комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії).
Споживачі. Фізичні та юридичні особи, що споживають продукцію та
послуги, які виробляються в організації. Товаровиробники повинні ретельно і
постійно вивчати своїх клієнтів (споживачів продукції, послуг) для того, щоб
відстежувати кон’юнктуру ринку та оперативно реагувати на її зміни.
Конкуренти - компанії, що виробляють таку ж або аналогічну продукцію і
що просувають її на тих же ринках, що і дана фірма.
Контактні аудиторії. Під контактною аудиторією розуміється будь-яка
група осіб, що виявляє цікавість до діяльності фірми і може зробити вплив на її
здатність досягати поставлених цілей.
Розрізняють наступні типи контактних аудиторій:
– внутрішні контактні аудиторії - трудовий колектив, профспілка,
менеджери, акціонери, рада директорів;
– місцеві контактні аудиторії - навколишні жителі, міська громада, рада
ветеранів або старійшин тощо.
– контактні аудиторії держустанов - чиновники державних відомств, що
відповідають за юридичну реєстрацію і ліцензування, працівники податкових і
статистичних органів, державних соціальних фондів, пожежна інспекція і т.п.
 8

– фінансові контактні аудиторії - банківські службовці, аудитори,

фінансисти, фінансові і інвестиційні консультанти, брокери;
– контактні аудиторії ЗМІ;
– контактні аудиторії публіки - це рок- і поп-ідоли, топ-моделі, лідери
думок, експерти, артисти, художники.
У процесі проведення операцій організація вимушена, в першу чергу,
враховувати вимоги зовнішнього середовища прямої дії. Так, продаючи свою
продукцію на ринку, організація має враховувати купівельний попит на неї, а
також позицію конкурентів.
Окрім чинників прямої дії керівник повинен враховувати також зовнішнє
середовище непрямої дії (макросередовище).
Макросередовище фірми включає міжнародні, технологічні, економічні,
політичні, соціально-культурні фактори.
- міжнародні фактори – це події, що відбуваються за межами країни і
впливають на всі аспекти зовнішнього середовища через появу нових
конкурентів, покупців, постачальників, які формують нові соціальні,
технологічні й економічні тенденції. Тому кожна організація повинна
враховувати міжнародні тенденції, зокрема конкуренцію з виробниками інших
країн, суперництво із зарубіжними організаціями на локальному ринку;
- технологічні фактори – це наукові й технологічні нововведення в
окремій галузі і економічній системі загалом. Це процес розвитку науки й
техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх сферах суспільного життя;
- соціально-культурні фактори – це норми, звичаї, цінності, рівень
культури в країні, стан соціального забезпечення, соціальна стабільність;
- економічні фактори – це чинники формування загальноекономічної
ситуації в країні чи регіоні, в якому працює організація, які відображаються
через купівельну спроможність населення, рівень безробіття, відсоткові ставки,
тенденції злиття чи поглинання організацій;
- законодавчі (політичні) фактори – це чинна нормативно-правова база,
а також політична ситуація, яка впливає на чинний державний устрій та розвиток
суспільства загалом.

Слід пам’ятати, що вплив чинників непрямої дії опосередкований через

зміну чинників середовища прямої дії. Наприклад, економічний спад призведе до
скорочення кількості робочих місць, а отже, — до зменшення доходів населення і
попиту на продукцію. Або застосування нової технології конкурентом дасть йому
виграш у формі продукції, що зміцнить його позиції на ринку. Тому менеджер
зобов’язаний передбачати вплив чинників середовища непрямої дії та вчасно
реагувати на них.