1 Поняття інституційно-правового механізму міжнародних організацій: основні засади та принципи

функціонування

Кожна організація визначає свої цілі, сферу компетенції, функції, організаційну структуру, механізм
прийняття рішень та їх виконання.

Найперше, з чого починається організація, – це визначення цілей її діяльності. Наприклад, Ліга Націй
поставила перед собою недосяжну мету: зберегти мир в умовах, коли суперечки між її головними
учасниками досягли апогею, а фашистська ідеологія виключає розумні компроміси. Цілі міжнародних
організацій поділяються на головну і підпорядковані. Головна ціль (мета) організації визначає, для
чого, власне, її засновники вирішили згуртуватися. Часто головна мета формулюється досить чітко.
Наприклад, «сприяння економічному розвитку»; «зміцнення світової економіки» та ін.
Підпорядковані цілі конкретизують, розкривають суть головної мети. Головні й підпорядковані цілі
організації можна розмежувати не завжди.

Цілі міжнародної організації, а також принципи її діяльності записуються в Статуті, який являє собою
установчий документ. Всі члени організації повинні в своїх діях дотримуватися основних положень
Статуту. Цілі організацій в значній мірі окреслюють рамки її компетенції. Компетенція організації – це
об’єкт, сфера предметної діяльності, коло проблем, якими вона буде займатись. Окрім цього, в
поняття компетенції входить комплекс повноважень, якими організація наділяється для виконання
своїх функцій. В залежності від кола проблем, якими займаються організації, вони поділяються на
організації загальної компетенції й організації спеціальної компетенції. Організації загальної
компетенції відають зразу великою кількістю сфер міжнародної діяльності – економічною,
політичною, культурною, екологічною, соціальною, тощо. Наприклад, компетенція МВФ –
регулювання міжнародної валютної системи і надання короткострокових кредитів. В розвитку
міжнародних організацій існує тенденція до розширення меж їх компетенції аж до появи елементів
наднаціональності в їх функціональній структурі. Це означає, що держава-член передає добровільно
організації частину своїх суверенних прав. Виходячи з цілей та компетенції організації визначаються її
функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності по виконанню
своїх завдань. Організація може виконувати свої функції в межах визначеної компетенції. Функції
поділяються на головну, регулюючі, координуючі, контролюючі й оперативні. Головна функція
полягає у визначенні відповідності інтересів учасників організації її цілям. Вона тісно пов’язана із
змістом компетенції організації. Наприклад, головна функція ЮНІДО: «являти собою світовий форум з
питань промислового розвитку». Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів
організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванні відносин з іншими суб’єктами
міжнародного права. Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників
організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами
діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей. Оперативні функції полягають у
виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією.

2 Органи міжнародних організацій можна класифікувати за декількома критеріями, такими як їх

призначення, компетенції та склад. Ось декілька видів органів міжнародних організацій та їх
класифікація за різними критеріями:

За призначенням:

Політичні органи (наприклад, Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Рада Європи)
Політичні органи міжнародних організацій - це органи, які займаються координацією та
регулюванням політичних питань на міжнародному рівні. Зазвичай вони мають широкий діапазон
компетенцій, що стосуються глобальних проблем, таких як міжнародний мир і безпека, права
людини, розвиток, економіка та інші.

Економічні органи (наприклад, Міжнародний валютний фонд, Всесвітня торгова організація)

Економічні органи міжнародних організацій займаються розвитком та регулюванням економічних

відносин між різними країнами. Їхні завдання включають сприяння сталому економічному
зростанню, зменшення бідності та нерівності, забезпечення стабільності фінансової системи та інші.

Один з найважливіших економічних органів міжнародної системи - це Міжнародний Валютний Фонд

(МВФ). Місія МВФ полягає в забезпеченні стабільності міжнародної фінансової системи та сприянні
сталому економічному зростанню, особливо у країнах з розвиваючимися економіками. Організація
надає країнам кредитну допомогу, технічну допомогу та навчання з питань економіки та фінансів.

Ще одним важливим економічним органом є Всесвітня Торгова Організація (ВТО). Цей орган
забезпечує розвиток міжнародної торгівлі шляхом створення сприятливих умов для міжнародної
торгівлі та розробки правил та процедур, що регулюють міжнародну торгівлю. ВТО забезпечує
переговори між країнами щодо зниження торговельних бар'єрів та захисту прав інтелектуальної
власності.

Соціальні органи (наприклад, Міжнародна організація праці)

Соціальні органи міжнародних організацій займаються проблемами людства, зокрема

забезпеченням соціального захисту, боротьбою з голодом, бідністю, дискримінацією та іншими
соціальними проблемами.

Один з найбільш відомих соціальних органів - це ЮНІСЕФ (ЮНІСЕФ - Дитячий фонд ООН). Місія
ЮНІСЕФ полягає в захисті прав дітей, забезпеченні їхньої безпеки та здоров'я, наданні допомоги у
розвитку та забезпеченні доступу до освіти. Організація працює в більш ніж 190 країнах та територіях
світу, де надає гуманітарну допомогу та відновлює після кризових ситуацій.

Ще одним важливим соціальним органом є Міжнародна Організація Праці (МОП). МОП займається
розвитком соціальної політики, працевлаштуванням та захистом працівників. Організація координує
свої дії з урядами, профспілками та роботодавцями з метою поліпшення стану працівників у всьому
світі.

Іншим важливим соціальним органом є Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ). ВООЗ
забезпечує здоров'я та благополуччя всієї людської популяції, зосереджуючись на профілактиці та
лікуванні захворювань, покращенні обігу інформації про охорону здоров'я, покращенні
водопостачання та санітарно-епідемічній безпеці.

Гуманітарні органи (наприклад, Червоний Хрест)

Гуманітарні органи міжнародних організацій займаються забезпеченням захисту прав людини,

захистом життя та здоров'я громадян, які потерпають від війн, конфліктів та катастроф. Ці органи
надають допомогу потерпілим, забезпечують гуманітарну допомогу та захищають права людей в
умовах конфлікту та небезпеки.

Один з найбільш відомих гуманітарних органів - це Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ).
МКЧХ займається захистом життя та гідністі людей в умовах війни, конфлікту, катастроф та інших
надзвичайних ситуацій. Організація надає гуманітарну допомогу, медичну допомогу, забезпечує
евакуацію та повернення додому потерпілих, проводить заходи з профілактики та лікування хворих.

Іншим важливим гуманітарним органом є Верховний комісар ООН з прав людини (ВКПЛ). Організація
займається захистом прав людини та боротьбою з дискримінацією. ВКПЛ проводить моніторинг
захисту прав людини в країнах світу, надає поради та консультації урядам та іншим зацікавленим
сторонам щодо захисту прав людини, забезпечення рівності та боротьби з дискримінацією.

За компетенціями:

Законодавчі органи (наприклад, Парламентська Асамблея Ради Європи)

Законодавчі органи міжнародних організацій займаються прийняттям правових актів, які регулюють
діяльність цих організацій та впливають на діяльність їх членів. Ці органи можуть приймати рішення
щодо створення нових правил, зміни існуючих правил або скасування деяких правил.

Один з найбільш відомих законодавчих органів - це Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних

Націй (ГА ООН). ГА ООН складається з представників всіх держав-членів та займається розглядом
питань, пов'язаних з міжнародним миром та безпекою, розвитком, правами людини та іншими
питаннями, що стосуються діяльності ООН. Генеральна Асамблея ООН приймає рішення щодо
прийняття нових документів, зміни існуючих документів або скасування деяких документів.

Є й інші законодавчі органи міжнародних організацій, такі як Парламентська Асамблея Ради Європи,
яка займається розглядом питань, що стосуються прав людини, демократії та правової держави в
Європі, та їхнього впливу на політику країн-членів Ради Європи.

Виконавчі органи (наприклад, Європейська комісія)

Виконавчі органи міжнародних організацій займаються реалізацією рішень та рекомендацій, які

приймаються законодавчими та іншими органами цих організацій. Їхні функції можуть включати
забезпечення виконання політики та програм міжнародної організації, надання технічної та
консультативної допомоги членам організації, а також забезпечення координації роботи різних
органів організації.

Один з прикладів виконавчих органів - це Генеральний секретаріат Організації Об'єднаних Націй (ГС
ООН), який відповідає за реалізацію програм та політики ООН. ГС ООН керується Генеральною
Асамблеєю ООН та Радою Безпеки ООН та здійснює функції, такі як надання допомоги державам-
членам ООН у вирішенні конфліктів, підтримка розвитку економіки та соціального розвитку,
координація діяльності різних органів ООН.

Є також виконавчі органи інших міжнародних організацій, наприклад, Виконавча рада Європейського
союзу, яка здійснює виконавчу владу у ЄС. Ця рада складається з 27 членів, що представляють кожну
з країн-членів ЄС, та очолюється Президентом Європейської Комісії. Виконавча рада ЄС здійснює
виконавчу владу ЄС та забезпечує реалізацію програм та політики ЄС, включаючи виконання
законодавчих рішень та рекомендацій.

Судові органи (наприклад, Європейський суд з прав людини)

Судові органи міжнародних організацій є важливими складовими системи міжнародного правосуддя

та забезпечують вирішення різноманітних спорів міжнародного характеру.

Найвідомішим судом міжнародного правосуддя є Міжнародний Суд ООН, який заснований на

підставі Статуту Міжнародного Суду та займається вирішенням спорів між державами та наданням
консультативних думок на запит інших органів ООН з питань міжнародного права. Суд складається з
15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки ООН на період з 9 років.

Інші міжнародні суди включають Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд,
Міжамериканський суд з прав людини та Європейський суд з питань співробітництва щодо патентів.
Кожен з цих судів займається вирішенням специфічного типу справ та має свою власну процедуру.

Крім того, деякі міжнародні організації можуть мати свої власні судові органи, такі як Апеляційний
суд Міжнародної організації праці, який розглядає апеляції на рішення Міжнародного суду праці.

За складом:

Органи з представництва країн-членів (наприклад, Генеральна Асамблея ООН)

Органи з представництва країн-членів є важливими складовими більшості міжнародних організацій,

оскільки вони забезпечують участь держав у процесі прийняття рішень та формування політики
організації.

Найбільш відомий приклад таких органів - Генеральна Асамблея ООН, яка є найвищим органом
Організації та складається з усіх 193 держав-членів ООН. Генеральна Асамблея має широкі
повноваження, включаючи прийняття рішень про бюджет, призначення нових членів Ради Безпеки
ООН та затвердження рішень про вступ нових держав до ООН.

Інші міжнародні організації також мають свої власні органи з представництва країн-членів, які
забезпечують участь країн у прийнятті рішень та формуванні політики організації. Наприклад, Рада
Європи має Парламентську Асамблею, яка складається з депутатів національних парламентів держав-
членів та має повноваження забезпечувати участь громадян у процесі прийняття рішень Ради Європи.

Такі органи з представництва країн-членів можуть мати різну структуру та повноваження, проте їхня
роль полягає у забезпеченні участі країн-членів у процесах міжнародної співпраці та вирішенні
важливих питань, що стосуються міжнародного співробітництва.

Органи з незалежних експертів (наприклад, Міжнародний суд)

Органи з незалежних експертів є важливими складовими деяких міжнародних організацій, які

займаються різноманітними питаннями, що стосуються глобальних викликів та проблем, таких як
права людини, сталий розвиток, охорона довкілля тощо.

Наприклад, Організація Об'єднаних Націй має багато органів з незалежних експертів, включаючи
Комітет з прав людини, Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, Комітет з прав дитини
та інші. Ці комітети складаються з незалежних експертів, які мають високу кваліфікацію та досвід у
певних галузях та забезпечують моніторинг виконання державами-членами ООН своїх міжнародних
зобов'язань з прав людини та інших сфер.

Інші міжнародні організації також можуть мати свої органи з незалежних експертів, які забезпечують
оцінку та рекомендації щодо різних проблем та питань. Наприклад, Міжнародна організація праці
(МОП) має свої комітети з експертів, які займаються питаннями праці та соціального захисту, а
Міжнародна організація з міграції (МОМ) має свої органи з експертів, які забезпечують моніторинг та
оцінку ситуації з мігрантами у різних країнах.

Змішані органи (наприклад, Рада Європейського Союзу)

Змішані органи - це органи, що складаються з представників різних сторін, як правило, представників
держав та міжнародних організацій. Ці органи створюються з метою спільної роботи над певними
питаннями, що стосуються більш ніж однієї сторони.

Наприклад, Змішана комісія з вирішення спорів (Joint Dispute Settlement Body) у рамках Світової
організації торгівлі (WTO) складається з представників кожної з країн-членів WTO та має на меті
вирішення торговельних спорів між цими країнами. Ще одним прикладом є Комітет з прав
інтелектуальної власності, який складається з представників держав-членів Всесвітньої організації
інтелектуальної власності (WIPO) та має на меті розробку та вдосконалення міжнародних стандартів в
галузі захисту прав інтелектуальної власності.

Змішані органи можуть мати різні форми та структури, а також можуть мати різний рівень влади та
компетенцій. Зазвичай вони мають можливість ухвалювати рішення та рекомендації, а також можуть
здійснювати координацію діяльності між різними сторонами. Важливою перевагою Змішаних органів
є можливість досягнення компромісу та співпраці між різними сторонами, що дозволяє знизити
ризик конфліктів та сприяє досягненню спільних цілей.

За часовою дією:

Органи постійної дії (наприклад, Міжнародний валютний фонд)

Органи постійної дії (англ. standing bodies) - це органи, які існують постійно в рамках міжнародних
організацій та займаються певними питаннями відповідно до своїх повноважень.

Ці органи можуть бути створені для різних цілей, таких як:

Координація роботи різних органів та підрозділів міжнародної організації;

Розгляд конкретних питань, що потребують постійної уваги;

Розробка та розповсюдження стандартів, рекомендацій та інших документів з певних питань;

Надання допомоги та консультацій учасникам міжнародної організації.

Приклади органів постійної дії включають Раду Безпеки ООН, Міжнародний суд, Генеральну
Асамблею ООН та багато інших. Ці органи мають свої власні правила та процедури роботи, і можуть
бути складними системами з багатьма комітетами, групами експертів та іншими підрозділами.
Органи постійної дії можуть також взаємодіяти з іншими органами міжнародної організації та з
зовнішніми структурами, такими як уряди, НПО та інші зацікавлені сторони.

Органи тимчасової дії (наприклад, Міжнародний кримінальний трибунал)

Органи тимчасової дії (англ. ad hoc bodies) - це органи, створені на тимчасовий період для вирішення
конкретних завдань або питань в рамках міжнародної організації.

Ці органи можуть бути створені для різних цілей, таких як:

Розгляд конкретного питання або конфлікту, який потребує негайного розв'язання;

Підготовка проекту документа або рекомендацій з певного питання;

Вивчення та аналіз проблеми або ситуації, що виникла;

Здійснення спеціальних місій або завдань в рамках міжнародної організації.

Приклади органів тимчасової дії можуть включати робочі групи, комітети, експертні панелі, місії на
місцях, комісії, арбітражні трибунали та інші. Органи тимчасової дії мають певні повноваження та
обмеження у своїй діяльності, які визначаються рішеннями міжнародної організації, яка їх створила.

Органи тимчасової дії можуть бути використані для вирішення питань, що виникають у міжнародних
відносинах, і можуть зіграти важливу роль у розв'язанні конфліктів, покращенні ефективності
міжнародних організацій та сприянні здійсненню їхніх завдань та цілей.

3 Головні органи міжнародної організації

У зміст поняття органів міжнародної організації входять такі ознаки: це складова частина міжнародної
організації, її структурна ланка; орган створюється на підставі установчих чи інших актів міжнародної
організації; він наділений визначеною компетенцією, повноваженнями та функціями; він володіє
внутрішньою структурою і має певний склад; розроблено порядок прийняття ним рішень; в
установчому чи інших актах закріплений його правовий статус. Положення про компетенції
міжнародної організації в цілому тісно пов'язані з компетенцією її органів. Компетенція органу
міжнародної організації визначається в установчому акті або в інших міжнародних угодах і носить
договірний характер. Вона не може бути довільно змінена без згоди держав - членів міжнародної
організації, вираженого у відповідній формі. Органи міжнародної організації можна класифікувати за
різними критеріями. Виходячи з характеру членства можна виділити органи міжурядові,
міжпарламентські, адміністративні, складаються з осіб в особистій якості, за участю представників
різних соціальних груп (наприклад, представники від профспілок і підприємців в органах
Міжнародної організації праці). Найбільш важливими органами є міжурядові, в які держави-члени
направляють своїх представників, Право міжнародних організацій мають відповідні повноваження і
діють від імені урядів. Зовсім необов'язково, щоб представники були дипломатами. У ряді
організацій потрібно, щоб представником був відповідний спеціаліст (наприклад, особа, яка має
медичну освіту, – для Всесвітньої організації охорони здоров'я або фахівець у галузі культури – для
ЮНЕСКО). Міжпарламентські органи характерні головним чином для регіональних організацій. Їх
учасники або безпосередньо обираються населенням державчленів шляхом загальних прямих
виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами
(Парламентська асамблея Ради Європи). У більшості випадків парламентські органи обмежуються
прийняттям рекомендацій. Адміністративні органи є важливою структурною ланкою у всіх без
винятку міжнародних організаціях. Вони складаються з міжнародних посадових осіб, які перебувають
на службі в міжнародній організації і відповідальних тільки перед нею. Набираються такі особи
відповідно до встановлених для держав-членів квотами на контрактній основі. Досить істотну роль у
діяльності міжнародних організацій відіграють органи, що складаються з осіб в особистій якості
(наприклад, арбітражні та судові органи, комітети експертів). Виходячи з числа членів можна
виділити два типи органів: пленарні, складаються з усіх держав-членів, і органи обмеженого складу. В
організаціях з найбільш демократичною структурою пленарний орган, як правило, визначає політику
організації. За ним резервуються рішення з найбільш фундаментальних питань: визначення загальної
політики організації та її принципів; прийняття проектів конвенцій і рекомендацій; бюджетні та
фінансові питання; перегляд статуту і прийняття поправок до нього; питання, пов'язані з членством в
організації: прийом, виключення, призупинення прав і привілеїв та ін. Для характеристики органів
міжнародних організацій можливе застосування та інших критеріїв: наприклад, ієрархія органів
(головні і допоміжні), періодичність засідань (постійні і сесійні) та ін. Класифікувати органи
міжнародної організації можна за різними критеріями. Найчастіше застосовується функціональний
принцип. Згідно з ним органи поділяються на вищі, виконавчі, допоміжні, контролюючі й
адміністративні. Вищі (головні) органи відають найважливішими сферами діяльності організації,
приймають рішення з найважливіших питань, причому ці рішення остаточні. Вищий орган визначає
загальну політику організації, її принципи; розглядає бюджетні й фінансові питання; має право
переглянути й доповнити статут; приймає рішення щодо вступу нових членів до організації або
виключення із її складу. Проте вищі органи не виконують оперативних функцій. Найчастіше до складу
вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.
Виконавчі органи впроваджують у життя рішення і постанови, що приймаються вищим та деякими
іншими органами. Вони здійснюють оперативні функції і (за окремими винятками) не займаються
законотворчою діяльністю. Виконавчі органи різних організацій 38 мають специфічні назви і склад.
Виконавчий орган не обов’язково складається із обмеженої кількості членів, іноді в нього входять
представники всіх держав-членів. Адміністративні органи також мають справу з виконанням поточних
функцій. Але їхній ранг поступається рангові виконавчих органів. Адміністративні органи займаються
повсякденною організаційною роботою, яка спрямована переважно на внутрішні справи організації.
Найчастіше ці функції виконує секретаріат. В його сферу входить підготування документації до
проведення конференцій та нарад; організація й проведення переговорів між організацією й іншими
суб’єктами міжнародного права; організація технічної допомоги державам-членам; матеріально-
технічне забезпечення організації. Взагалі, функції секретаріату дещо ширші за суто адміністративні.
Часто він являє собою орган з дуже розгалуженою сферою компетенції. Хоча секретаріат займає
підпорядковане місце в організаційній структурі, часто його очолює особа, що знаходиться на
вершині ієрархічної піраміди і є головним її представником в міжнародних відносинах. Решта органів
міжнародних організацій називається допоміжними. Кожний такий орган здійснює якусь одну, чітко
визначену функцію. Назва «допоміжний» – досить умовна, бо часто функція, яку виконує орган, має
важливе значення. Але ці органи не займаються правотворчою діяльністю, в своїх діях вони
підпорядковані вищому, а то й виконавчому органам.

5 Квазіпарламентські органи міжнародних організацій: особливості їх формування та участі у

функціонуванні організації

Крім функціонального, є й інші критерії класифікації органів міжнародних організацій. Виходячи з

характеру членства, виокремлюються: міжурядові, міжпарламентські органи, органи, що складаються
з осіб в особовій якості, органи, що складаються із національних комітетів та груп. Найпоширенішим
типом органів за цією класифікацією є міжурядові (квазіпарламентські) органи. Вони складаються з
осіб, призначених урядами держав-членів. Це можуть бути голови держав, голови урядів, міністри,
дипломати. Міжурядові органи утворені практично в усіх міждержавних організаціях, в тому числі
економічних (МДЕО). Міжпарламентські органи складаються із депутатів, які або обираються
населенням країн-членів у процесі загальних прямих виборів (Європейський парламент), або
призначаються національними парламентами. Звичайно міжпарламентські органи притаманні
регіональним організаціям. Так, Європейський Союз має Європейський парламент, Рада Європи –
Парламентську Асамблею. Міжпарламентські органи звичайно приймають рішення
рекомендаційного характеру; до певної межі вони виконують функції контролю щодо діяльності
виконавчих органів. Європейській парламент ЄС має дещо ширші повноваження: він має право
приймати постанови й директиви. Особливістю міжпарламентських органів є те, що депутати в них
гуртуються не за країнами, а за партійною належністю. Органи з осіб особливої якості характерні
здебільшого для неурядових міжнародних організацій. Такі органи складаються з фахівців високої
кваліфікації, вчених, юристів, економістів, працівників культури тощо. Наприклад, органи Римського
клубу складаються з провідних вчених світу. Але й в міждержавних організаціях є органи, в яких
працюють переважно не офіційні представники держав, а особи, найняті за контрактом або
запрошені як високо кваліфіковані фахівці. У Міжнародній фінансовій корпорації (МФК) є два органи,
що складаються з осіб в особовій якості: Банківська консультативна комісія та Діловий
консультативний комітет. Перший орган скла дається з 10 керівників провідних фінансових інститутів;
другий – з провідних промисловиків, банкірів і державних діячів, які мають неабиякий досвід в
питаннях бізнесу. Органи з комітетів та груп характерні переважно для неурядових організацій. Вони
складаються з національних комітетів країн (наприклад, національні осередки Червоного Хреста),
груп, корпорацій, компаній, фірм, національних підприємницьких організацій тощо.

6. Як працює суд

Суд може розглядати два типи справ: правові спори між державами, передані їм на розгляд (спірні
справи), і запити про надання консультативних висновків з юридичних питань, переданих йому
органами та спеціалізованими установами Організації Об’єднаних Націй (консультативні процедури).

Спірні справи

Лише держави (держави-члени Організації Об’єднаних Націй та інші держави, які стали сторонами
Статуту Суду або визнали його юрисдикцію за певних умов) можуть бути сторонами у спірних
справах.

Суд має право розглядати спір, лише якщо відповідні держави визнали його юрисдикцію одним або
декількома з таких способів:

шляхом укладання спеціальної угоди про передачу спору на розгляд Суду;

в силу застереження про юрисдикцію, тобто, як правило, коли вони є сторонами договору, що містить
положення, згідно з яким у разі спору певного типу або розбіжностей щодо тлумачення або
застосування договору один із них може передати спір до суду;

завдяки взаємній дії заяв, зроблених ними відповідно до Статуту, згідно з якими кожна з них визнала
юрисдикцію Суду як обов’язкову у випадку спору з іншою державою, яка зробила подібну заяву.
Деякі з цих декларацій, які повинні бути передані на зберігання Генеральному секретарю ООН,
містять застереження, що виключають певні категорії спорів.

Держави не мають постійних представників, акредитованих при Суді. Зазвичай вони спілкуються з
Реєстратором через свого міністра закордонних справ або свого посла, акредитованого в
Нідерландах. Коли вони є сторонами у справі в Суді, їх представляє агент. Агент відіграє ту саму роль і
має ті самі права та обов’язки, що й соліситор або avoué у національному суді. Однак, оскільки на
карту поставлені міжнародні відносини, агент є також ніби головою спеціальної дипломатичної місії,
яка має повноваження щодо вчинення суверенної держави. Він/вона отримує повідомлення від
Секретаря щодо справи та пересилає йому всю кореспонденцію та заяви, належним чином підписані
чи завірені. На публічних слуханнях агент відкриває аргументи від імені уряду, який він/вона
представляє, і подає подання. Загалом, якщо офіційну дію має здійснити уряд, якого представляє, це
робить агент. Агентам іноді допомагають співагенти, заступники агентів або помічники агентів, і вони
завжди мають радників або адвокатів, чию роботу вони координують, щоб допомогти їм у підготовці
судових пропозицій та виголошенні усних аргументів. Оскільки не існує спеціальної адвокатури
Міжнародного суду, немає жодних умов, яким повинні відповідати адвокати, щоб мати право
виступати перед нею, єдиним винятком є те, що вони повинні бути призначені для цього урядом.

Провадження може бути порушено одним із двох способів:

Через повідомлення про спеціальну угоду: цей документ, який має двосторонній характер, може бути
поданий до Суду однією або обома державами-учасницями судового провадження. У спеціальній
угоді має бути зазначено предмет спору та його сторони. Оскільки немає ані «держави-заявника», ані
«держави-відповідача», у публікаціях Суду їх назви розділені косою рискою в кінці офіційної назви
справи, наприклад, Бенін/Нігер.
За допомогою заяви: заява, яка має односторонній характер, подається державою-заявником проти
держави-відповідача. Він призначений для передачі останній державі, а Регламент Суду містить
суворіші вимоги щодо його змісту. Крім назви сторони, проти якої подається позов, і предмета спору,
держава-заявник повинна, наскільки це можливо, коротко вказати, на якій підставі - договору чи
заяви про прийняття обов'язкової юрисдикції - вона вимагає що Суд має юрисдикцію та повинен
коротко викласти факти та підстави, на яких ґрунтується його вимога. Наприкінці офіційної назви
справи назви двох сторін розділені абревіатурою v. (для латиниці проти), наприклад, Нікарагуа проти
Колумбії.

Дата відкриття провадження, яка є датою отримання Секретарем спеціальної угоди чи заяви, означає
відкриття провадження в Суді. Позовне провадження включає письмову фазу, під час якої сторони
подають та обмінюються заявами, що містять детальний виклад фактів і норм права, на які спирається
кожна сторона, та усну фазу, яка складається з відкритих слухань, на яких представники та адвокати
виступають перед Судом. Оскільки Суд має дві офіційні мови (англійську та французьку), все, що
написано або сказано однією мовою, перекладається на іншу. Письмові заяви не надаються пресі та
публіці до початку усного провадження, і тільки тоді, якщо сторони не мають заперечень.

Оскільки Суд має дві офіційні мови (англійську та французьку), все, що написано або сказано однією
мовою, перекладається на іншу. Письмові заяви не надаються пресі та публіці до початку усного
провадження, і тільки тоді, якщо сторони не мають заперечень.

Після усного провадження Суд розглядає справу при закритих дверях, а потім виносить своє рішення
на відкритому засіданні. Рішення є остаточним, обов’язковим для виконання сторонами у справі та
оскарженню не підлягає (щонайбільше воно може підлягати роз’ясненню або, у разі виявлення
нового факту, перегляду). Будь-який суддя, який бажає це зробити, може додати свою думку до
рішення.

Підписуючи Статут, держава-член Організації Об'єднаних Націй зобов'язується виконувати рішення

Суду в будь-якій справі, стороною якої вона є. Крім того, оскільки справа може бути подана до Суду та
винесена ним рішення, лише якщо сторони так чи інакше погодилися на його юрисдикцію над
справою, рідко трапляється, що рішення не виконується. Держава, яка вважає, що інша сторона не
виконала зобов’язань, покладених на неї згідно з рішенням, винесеним Судом, може передати
справу на розгляд Ради Безпеки, яка уповноважена рекомендувати або приймати рішення щодо
заходів, яких необхідно вжити для виконання судження.

Процедура, описана вище, є звичайною процедурою. Проте хід провадження може бути змінено
побічними провадженнями. Найпоширенішими випадковими провадженнями є попередні
заперечення, які висуваються для оскарження компетенції Суду вирішувати справу по суті (держава-
відповідач може стверджувати, наприклад, що Суд не має юрисдикції або що заява є неприйнятною).
Це питання має вирішити сам Суд. Далі існують тимчасові заходи, проміжні заходи, які може
вимагати держава-заявник, якщо вона вважає, що права, які становлять предмет її застосування,
перебувають у безпосередній небезпеці. Третя можливість полягає в тому, що держава може
вимагати дозволу на втручання у суперечку за участю інших держав, якщо вона вважає, що має
інтерес юридичного характеру у справі, на який може вплинути прийняте рішення. Статут також
передбачає випадки, коли держава-відповідач не з’являється перед Судом через те, що вона
повністю заперечує юрисдикцію Суду, або з будь-якої іншої причини. Неявка однієї зі сторін не
перешкоджає продовженню провадження, хоча Суд спочатку повинен переконатися, що він має
юрисдикцію. Нарешті, якщо Суд встановить, що сторони окремого провадження подають однакові
аргументи та подання проти спільного опонента щодо того самого питання, він може постановити
об’єднати провадження.
Суд виконує свої обов'язки як суд у повному складі, але, на прохання сторін, він також може
створювати камери ad hoc для розгляду конкретних справ. Палата спрощеного провадження щороку
обирається Судом відповідно до його Статуту.

Джерелами права, які повинен застосовувати Суд, є: чинні міжнародні договори та конвенції;
міжнародний звичай; загальні принципи права; судові рішення; і вчення найвищої кваліфікації
публіцистів. Крім того, якщо сторони погоджуються, Суд може вирішити справу ex aequo et bono,
тобто не обмежуючись існуючими нормами міжнародного права.

Справа може бути доведена до кінця на будь-якій стадії провадження шляхом мирової угоди між
сторонами або припиненням. У випадку останнього держава-заявник може будь-коли повідомити
Суд про те, що вона не бажає продовжувати провадження, або обидві сторони можуть заявити, що
вони погодилися відкликати справу. Після цього суд вилучає справу зі свого реєстру.

Консультативне провадження

Консультативне провадження в Суді відкрито лише для п’яти органів Організації Об’єднаних Націй і
16 спеціалізованих установ сім’ї ООН або дочірніх організацій.

Генеральна Асамблея та Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй можуть запитувати

консультативні висновки з «будь-якого правового питання». Інші органи та спеціалізовані установи
Організації Об’єднаних Націй, які були уповноважені запитувати консультативні висновки, можуть
робити це лише стосовно «правових питань, що виникають у межах їхньої діяльності».

Отримавши запит на консультативний висновок, Суд повинен зібрати всі факти, і, таким чином, він
має право проводити письмові та усні провадження, подібні до тих, що розглядаються у спірних
справах. Теоретично Суд може обходитися без таких проваджень, але він ніколи не обходився від них
повністю.

Через кілька днів після подання запиту Суд складає список держав і міжнародних організацій, які,
ймовірно, зможуть надати інформацію щодо питання, яке розглядається Судом. Такі держави не
перебувають у такому самому становищі, як сторони у спорі: їхні представники в Суді не є агентами, і
їхня участь у консультативному розгляді не робить висновок Суду обов’язковим для них. Зазвичай
перелічені держави є державами-членами організації, яка запитує висновок. Будь-яка держава, з
якою Суд не консультувався, може попросити про це.

Однак Міжнародний суд рідко дозволяє міжнародним організаціям, окрім тієї, яка запитувала
висновок, брати участь у консультативних процедурах. Єдина неурядова міжнародна організація, яка
коли-небудь була уповноважена Міжнародним судом надавати інформацію, зрештою цього не
зробила (Міжнародний статус Південно-Західної Африки). Суд відхилив усі такі клопотання приватних
сторін.

Письмове провадження коротше, ніж спірне провадження між державами, а правила, що їх

регулюють, відносно гнучкі. Учасники можуть подавати письмові заяви, які іноді стають предметом
письмових коментарів інших учасників. Письмові заяви та коментарі вважаються конфіденційними,
але, як правило, оприлюднюються на початку усного провадження. Потім держави зазвичай
запрошують зробити усні заяви на відкритих засіданнях.

Дорадчий розгляд завершується виголошенням консультативного висновку на відкритому засіданні.

Такі думки, по суті, є рекомендаційними; іншими словами, на відміну від рішень Суду, вони не є
обов’язковими. Запитуючий орган, установа чи організація залишаються вільними виконувати
висновок так, як вони вважають за потрібне, або не робити цього взагалі. Проте певні документи чи
нормативні акти передбачають, що консультативний висновок Суду має обов’язкову силу (наприклад,
конвенції про привілеї та імунітети Організації Об’єднаних Націй).

Тим не менш, консультативні висновки Суду пов’язані з його авторитетом і престижем, і рішення
відповідного органу чи відомства підтримати висновок ніби санкціонується міжнародним правом.