1

Тема 1. Поняття та особливості міжнародного публічного права

1. Поняття, об'єкт, предмет та функції міжнародного публічного права

У світі існують дві правові системи - внутрішньодержавна та міжнародна. Термін

«міжнародне право» склався історично. У середні віки, коли виникла ідея створення права, яке б
регулювало відносини між державами, юристи звернулися до римського права, яке містило
поняття «jus gentium» (право народів), до якого відносилися норми, що регулювали відносини
римських громадян з іноземцями та останніх між собою на території Риму. У подальшому поняття
було модифіковано- «jus inter gentes» («право між народами» або «міжнародне право»).
Право не обмежується системою норм та не завершується на створенні норми. Право - це і
правові аксіоми, правові ідеї, правові гіпотези і версії, концепції правового акта, юридична
техніка, правові поняття і визначення, правові стандарти, правові презумпції, юридичні
конструкції, правові поправки, правові примітки, правові класифікації, правові символи, правові
фікції, правові застереження, правила застосування норм права тощо. Поряд із цим не слід
визначати міжнародне право лише як процес прийняття рішень, відривати його процесуальні
компоненти міжнародного права від матеріальних (насамперед, системи норм), ототожнювати
міжнародне право з програмою його розвитку. Таким чином, міжнародне право — це система
юридичних норм, які регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини і
співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті повноважними суб'єктами
задля реалізації спільних інтересів.
Під міждержавними відносинами розуміються відносини за участю держав, міждержавних
організацій та державо подібних утворень, таких як нація, що бореться за самовизначення, вільне
місто.
Визначення відображає найбільш важливі риси міжнародного права, що являє собою
систему норм, які структурно організовані на основі єдиних цілей та принципів. У даному випадку
йдеться саме про міжнародні норми, що володіють юридичною силою та відповідним механізмом
дії.
Дане визначення відображає головну функцію міжнародного права - регулювання
міжнародних відносин. їх слід відокремлювати від міждержавних відносин, поняття яких є
вужчим за міжнародні відносини, які регулюють відносини не тільки між державами, але й
іншими суб'єктами міжнародного права. Таким чином, таке визначення дає поняття кола суб'єктів
міжнародного права.
За рахунок більш розширеного розуміння міжнародного права можна навести наступне
визначення:

Міжнародне право - це система юридичних принципів і норм договірного та звичаєвого

 2

характеру, що виникають у результаті угод між державами та іншими суб'єктами міжнародного

права, та які регулюють відносини між ними з метою мирного співіснування.
Міжнародне право є окремою відокремленою правовою системою з власними галузями та
інститутами. Воно не є галуззю внутрішньодержавного (національного) права та не входить в
його правову систему.
Норми міжнародного права створюють права та обов'язки тільки для суб'єктів
міжнародного права. Органи державної влади безпосередньо цим нормам не підкоряються.
Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом
трансформації норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного (національного) права.
Міжнародне право слід виокремлювати від міжнародних відносин та дипломатії.
Міжнародні відносини набагато ширше поняття, ніж міжнародне право. Вони можуть виникати
між фізичними та юридичними особами різних держав, які самі по собі не є суб'єктами
міжнародного права. Міжнародні відносини стають міжнародно-правовими відносинами в
результаті договорів між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, які містять
правові норми і регулюють їхню поведінку.
Дипломатією ж називають сукупність засобів і методів зовнішньої політики держав та
інших суб'єктів міжнародного права, за допомогою яких реалізуються норми міжнародного права.
Отже, узагальнюючи, міжнародне право можна визначити як особливу правову систему,
що регулює міжнародні відносини між його суб'єктами за допомогою юридичних норм, що
створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазної вираженої (звичай) домовленості між
ними, які забезпечуються примусом, форми, характер та межі якого визначаються в
міждержавних угодах.

Предмет та об'єкт регулювання міжнародним правом

Предмет міжнародного права - це міжнародні відносини переважно міждержавного

характеру як особливий вид соціальних відносин. Предметом регулювання міжнародного права є
політичні, економічні та інші різні за власною природою відносини між державами (відповідно до
характеру, території, населення тощо).
Під об'єктом міжнародного права розуміється те, на що спрямовано його дію, що воно має
на меті врегульовувати; все те, з приводу чого держави та інші суб'єкти міжнародного права
вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм
міжнародного права.
У міжнародному праві таким об'єктом є міжнародні, точніше міждержавні відносини. Від
об'єкта слід відрізняти предмет міжнародно-правових відносин, під яким розуміється все те, з
приводу чого сторони вступають у правові відносини. Таким предметом можуть бути дія та
утримання від дій, територія тощо. Договір про територію не впливає на саму територію, він
 3

встановлює відносини держав з приводу відповідної території. Оскільки міжнародно-правове

регулювання є різновидом соціального управління, то воно являє собою управління суспільними
відносинами.
Об'єкти міжнародно-правових відносин можуть бути трьох видів:
1) територія та міжнародний простір;
2) дії;
3) утримання від дій / бездіяльність.
Територія виступає як об'єкт міжнародно-правових відносин досить часто, особливо після
закінчення війн, наприклад, у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у різноманітних
правовідносинах, наприклад, у пактах про взаємодопомогу та союзних договорах. Утримання від
дій також є об'єктом міжнародно-правових відносин, у пактах про ненапад, нейтралітет, про
закони та звичаї війни.
Однак, об'єкт міжнародно-правових відносин, коли він виражається в діях або утриманні
від дій (бездіяльності), повинен бути правомірним, тобто він не повинен суперечити принципам і
нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути
об'єктом міжнародно-правових відносин, так як така дія заборонена самим міжнародним правом,
зокрема Статутом ООН.

Функції міжнародного права

Функції міжнародного права - це основні напрями його впливу на соціальне середовище,

що визначається його суспільним призначенням. За своїми зовнішніми рисами вони поділяються
на дві групи:

- соціально-політичні;
- юридичні.
До першої групи, сутність якої є зміцнення існуючої системи міжнародних відносин,
відносяться:
- функція підтримання в системі міжнародних відносин відповідного стабільного
порядку;
- функція протидії існуванню і прояву нових відносин та інститутів, що суперечать цілям і
принципам міжнародного права (недопущення конфліктів, заборона загрози та застосування сили
тощо);
- функція інтернаціоналізації, що полягає в розширенні та поглибленні взаємозв'язків
між державами та зміцненні тим самим міжнародного співтовариства;
- інформаційно-виховна функція, сенс якої полягає в передачі накопиченого досвіду
раціональної поведінки держав, в просвітництві відносно можливостей використання права, у
 4

вихованні в дусі поваги до права та до охоронюваних ним інтересів і цінностей (особливо це

стосується держав, що нещодавно стали на шлях інтеграції до світового співтовариства).
У другу групу функцій міжнародного права, сенс якої полягає в правовому регулюванні
міждержавних відносин, увійшли:
- координаційна функція, оскільки норми міжнародного права встановлюють
загальновизнані стандарти поведінки в різних галузях взаємовідносин держав;
- регулятивна функція, яка проявляється в прийнятті державами чітко встановлених правил,
без яких неможливі їхнє спільне існування;
- забезпечувальна функція, зміст якої складається з того, що міжнародне право має норми,
які сприяють державі дотримуватися визначених правил поведінки;
- охоронна функція, яка складається з наявності в міжнародному праві механізмів, які
захищають законні права та інтереси держав (при цьому не існує наддержавних механізмів
примусу, у випадку необхідності держави самостійно колективно забезпечують підтримку
міжнародного правопорядку).

2. Міжнародне право та міжнародна система як компоненти міжнародної системи:

питання співвідношення

Міжнародне право - це самостійна відмінна від національних правових систем конкретних

держав система права. Воно функціонує в міжнародній системі, яка є нормативною підсистемою
міжнародного права.
Міжнародна система охоплює міжнародні (міждержавні) організації, різні об'єднання
держав (рухи неприєднання, група 77 та інші), нації та народи, що борються за незалежність. Вона
включає в себе не тільки вказані суб'єкти, але й відносини між ними (міжнародні відносини у
вузькому сенсі), міжнародно-правові та інші соціальні норми (норми міжнародної моралі,
міжнародної ввічливості, міжнародні звичаї), а також взаємодії між всіма компонентами
міжнародної системи та не за компонентами.
Основна характеристика міжнародної системи полягає в тому, що головні її компоненти -
держави - лише частково в ній інтегровані. Вони існують перш за все як самостійні системи -
суверенні держави. Разом із тим кожна з них має різноманітні та постійні зв'язки з іншими
державами і в цьому плані виступає як інтегральний компонент міжнародної системи, при чому
ступінь такої інтеграції в різних системах неоднакова.
Міжнародних систем існує багато. Перш за все, існує загальна міжнародна система, що
охоплює всіх суб'єктів, всі відносини між ними та інші компоненти. Але поряд з цим існують
універсальні функціональні системи - так, наприклад, система міжнародних економічних
відносин. Крім того, існує велика кількість локальних міжнародних систем різного характеру,
 5

зокрема, система європейських економічних співтовариств.

Основні риси сучасної загальної міжнародної системи визначаються науково-технічним
прогресом, що впливає на міжнародну систему та міжнародне право, яке безпосередньо
розширюючи сферу відносин між державами та сферу міжнародної системи і міжнародного права
як такого (наприклад, поява міжнародного космічного права), так й через відповідні соціальні
процеси, що викликані науково-технічним розвитком, і призводять у цілому до зростання
прогресивних сил у світі.
Вперше виникає коло глобальних проблем, від вирішення яких залежить існування
цивілізації. Перш за все це стосується збереження миру та усунення загрози світового
термоядерного конфлікту, охорона навколишнього середовища, використання Світового океану,
міжнародні енергетичні проблеми та інші.
Отже, основними рисами сучасного міжнародного публічного права є:
1. заборона застосування сили і загрози силою;
2. мирне вирішення міжнародних конфліктів;
відмова від концепції «міжнародне право- право цивілізованих народів»;
гнучке поєднання універсального, загального, регіонального, локального і партикулярного
регулювання міжнародних відносин;
наявність ефективних механізмів створення, забезпечення і застосування міжнародного
права;
зростання питомої ваги норм, що стосуються прав і свобод людини;
перерозподіл ряду класичних функцій і повноважень держав за рахунок відповідних
міждержавних організацій;
гуманізація міжнародного права;
зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів міжнародного права;
динамізм і взаємодія з іншими системами управління в процесі регулювання міжнародних
відносин;
розширення сфери міжнародно-правового регулювання.
Сутність міжнародного права розкривається в його співставленні з внутрішньодержавним.
Обидві правові системи мають багато подібних рис та відмінностей.
Схожість між міжнародним і внутрішньодержавним правом полягає в тому, що вони:
1. являють собою сукупність юридичних принципів та норм, що є обов'язковими для
суб'єктів правил поведінки, виконання яких може бути забезпечено примусово;
володіють схожою структурою (принципи - галузі - підгалузі - інститути - норми) -
використовують практично одні й ті ж юридичні конструкції та визначення, але оскільки кожна
правова система має свою специфіку, поняття і категорії міжнародного права не завжди ідентичні
тим, що застосовуються в національному прав.
 6

У той же час різноманітність міжнародного права проявляється в різних аспектах.

1. Дві правові системи різні по об'єкту регулювання, оскільки міжнародне право охоплює
своєї регламентацією суспільні відносини виключно за участі публічного іноземного елемента,
тоді як внутрішньодержавне право регулює відносини за участю міжнародних аспектів тільки «в
тому числі», надаючи пріоритет внутрішнім відносинам у даному суспільстві.
2. Якщо суб'єктами внутрішньодержавного права є фізичні та юридичні особи, органи
держави, то суб'єктами міжнародного права головним чином є утворення, що мають публічний
характер на міжнародній арені (держави, нації та народи, державоподібні утворення)
3. Внутрішньодержавна та міжнародна правові системи розрізняються відповідно до
домінуючих джерел права. Якщо в міжнародному праві домінує міжнародні договори та
міжнародні звичаї, то в національному праві - нормативні акти у вигляді закону.
4. Різний механізм нормотворення також відрізняє міжнародне та внутрішньодержавне
право. Оскілки в міжнародній системі відсутній законодавчий орган, то норми міжнародного
права створюються самими його суб'єктами, перш за все державами, шляхом угоди, сутністю якої
погодження волі держав та інших суб'єктів міжнародного права. Іншими словами, якщо
внутрішньодержавні норми створюються «зверху вниз», то міжнародно-правові норми -
«горизонтально».
5. На відміну від локальних норм національного права, характер яких знаходиться в
залежності від соціальної природи конкретної держави, норми міжнародного права мають в
основному загальнодемократичний характер.
6. Оскільки в міждержавній системі не існує судових та виконавчих органів, що є
ідентичними існуючим у державах, функціонування міжнародного права і перш за все його
застосування істотно відрізняються від функціонування та застосування внутрішньодержавного
права.
Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права є однією з актуальних
проблем теорії міжнародного права.
У міжнародному праві є дві теорії співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного
права: дуалістична і моністична, у межах яких розрізняють п'ять основних концепцій
співвідношення, а саме:
- верховенства однієї системи над іншою (дуалістична);
- примата національного права ВП над міжнародним (моністична);
- примата міжнародного права над внутрішньодержавним (моністична);
- верховенства кожної з двох систем у своїй сфері з урахуванням складності
взаємовідносин між ними (теорія координації);
- існування двох самостійних, рівноправних, взаємозалежних міжнародної і
внутрішньодержавної правових систем (радянська дуалістична).
 7

3. Поняття та основні елементи системи міжнародного права:

Струкрура міжнародного права – це внутрішня організація системи міжнародного права.

Система міжнародного права – це об’єктивно існуюча цілісність взаємоповязаних елементів,
серед яких слід визначити наступні:

А) Цілі міжнародного права

Міжн-правова ціль – це модель бажаного становища в майбутньому, яку субєкти погодилися
реалізувати спільними зусиллями і надали їй юридичну силу. По відношенню до цілей принципи і
норми є засобами їх досягнення.
Основні цілі згідно статуту ООН:
- підтримувати мир і безпеку
- розвивати дружні відносини
- здійснювати співробітництво у вирішенні міжнародних проблем пол, екон, соц, культ
характеру
- заохочувати і забезпечувати повагу основних прав і свобод людини
- створювати умови при яких змогли б дотримуватися зобовязань, що випливають із джерел
міжнародного права.
Б) Принципи міжнародного права
Принципи міжнародного права - це юридично узагальнене правило поведінки суб'єктів
міжнародного права в певній сфері правовідносин.

ПРИНЦИПИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ТАКІ ВИДИ:

- ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ
- ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ
- ГАЛУЗЕВІ ПРИНЦИПИ

В) Інститути міжнародного права

Інститут – це сукупність норм, яка забезпечує стійкість системи права.
Головні критерії інституту:
- специфічність обєктивно-цільової сфери дії норм, які складають цей нормативний комплекс
- неподільність нормативного комплексу на підінститути та підгалузі
- наявність у нормативному комплексі норм ergo omnes багаторазової дії
- наявність серед норм ergo omnes спеціальних інституційних норм-принципів
 8

У системі міжнародного права вони є тим ядром, навколо якого формулюються галузі
міжнародного права. Такі інститути:
Види інститутів:
- інститут міжнародної правосуб'єктності;
- інститут міжнародної правотворчості
- інститут застосування норм міжн. права
- інститут міжн. відповідальності

Г) Галузі міжнародного права

Галузь - це комплекс однорідних норм певного функціонального призначення.
Для виникненні нової галузі необхідна наявність таких ознак:
- специфічний предмет регулювання
- зацікавленість субєктів міжнародного права у правовому врегулюванні даної сфери міжнар.
відносин.
- спеціальні галузеві принципи
- значна кількість систематизованого нормативного матеріалу
- внутрішньогалузевий поділ на підгалузі та інститути.
Види галузей:
- основні
- профільні
- традиційні
- комплексні
Профільна галузь - така, що є всеосяжним масивом норм регулювання конкретного виду
міжнародних відносин. Наприклад, у міждержавних
відносинах з освоєння повітряного простору задіяні норми багатьох галузей, але профільною
виступає міжнародне повітряне право.
Під традиційними галузями часто мають на увазі ті галузі, які склалися ще в так званому
класичному («старому») міжнародному праві: дипломатичне право, право міжнародних договорів,
міжнародне морське право тощо.
Для комплексних галузей міжнародного права характерне інтегральне, «міжгалузеве»
регулювання складноструктурованих міжнародних відносин. Напр. право міжнародних
організацій
 9

4. Поняття та характеристика норм міжнародного права.

Норма міжнародного права – це правило поведінки держав та інших суб’єктів

міжнародного права, що створене в результаті узгодження їх воль та визнається ними юридично
обов’язковим у відносинах між собою.
Зміст норм міжнародного права виражається в правах та обов’язках, якими наділяються
суб’єкти міжнародного права. Суб’єкти міжнародного права вступаючи у відносини між собою,
реалізують права і дотримуються обов’язків, які встановлюються міжнародно-правовими
нормами.
Ознаки норм міжнародного права:
1) представляють собою правила поведінки;
2) встановлюються державами в спеціально передбаченому порядку;
3) адресовані суб’єктам міжнародного права;
4) регулюють поведінку суб’єктів міжнародного права під час їх участі в міжнародних
відносинах;
5) порушення норм міжнародного права тягне за собою міжнародно-правову
відповідальність.
Особливості норм міжнародного права:
1) предмет регулювання – міждержавні відносини і пов’язані з ними відносини інших
суб’єктів міжнародного права;
2) порядок створення – узгодження позицій держав та інших суб’єктів міжнародного
права;
3) форма закріплення – міжнародний договір, звичай, окремі акти міжнародних
організацій;
4) обов’язковість лише для сторін, які її добровільно визнали;
5) забезпечення реалізації - самими державами або їх об'єднаннями - міжнародними
організаціями;
7) структурна особливість - відсутність санкції як структурного елемента норми.

5. Класифікація норм міжнародного права.

1. За сферою дії:
Універсальні – це норми основними ознаками яких є глобальна дія,
загальнообов'язковість, створення та скасування міжнародним співтовариством в цілому;
 10

Регіональні – це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має

регіональній інтерес і які визнаються усіма або більшістю держав відповідного регіону;
Локальні та партикулярні – це норми, що регулюють відносини обмеженого кола
учасників незалежно від географічного регіону. Зазвичай вони містяться у двосторонніх
договорах;
2. За юридичною силою:
Імперативні (jus cogens) – це норми загального міжнародного права, що приймаються і
визнаються міжнародним співтовариством держав в цілому як норми, відхилення від яких
неприпустиме і які можуть бути змінені лише наступною нормою загального міжнародного права,
яка має такий же характер.
Диспозитивні – це норми, у межах яких суб’єкти міжнародного права можуть самі
визначати свою поведінку, юридично обов’язкові лише для держав, які беруть участь у них, і
допускають відхилення у випадку взаємної згоди, але без завдання шкоди третій стороні;
Рекомендаційні – узгоджують відносини між суб'єктами шляхом визначення бажаної,
доцільної моделі поведінки, яку рекомендують виконувати.
3. За характером нормативного припису:
Зобов’язуючі норми – закріплюють обов’язки взаємодіючих суб’єктів та визначають
шляхи і засоби їх реалізації.
Уповноважуючі норми – містять права суб’єктів та визначають шляхи і засоби їх
реалізації.
Забороняючі норми – містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них.
Відсильні норми – визначають загальні засади бажаної поведінки суб’єктів і з метою їх
виконання відсилають до конкретних міжнародних угод.
4. За функціями в системі міжнародного права:
Матеріальні норми – містять права й обов’язки держав щодо конкретних об’єктів
міжнародно-правового регулювання, впроваджують їх правила поведінки.
Процесуальні норми – встановлюють суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників
міжнародного юридичного процесу щодо здійснення організаційно-процедурної діяльності в ході
створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права.
5. За формою і способом утворення:
Договірні норми – норми, що закріплені в міжнародних договорах.
Звичаєві норми – норми, що існують у вигляді неписаних правил поведінки суб’єктів
міжнародного права.
6. За часом дії:
Строкові – норми, які обмежені терміном дії.
Безстрокові – норми, які мають необмежений термін дії.
 11

7. За функціональним призначенням:
Регулятивні норми – норми, що спрямовані на здійснення врегулювання міжнародно-
правових відносин шляхом наділення суб’єктів міжнародного права конкретними правами і
обов’язками.
Охоронні норми – норми, що покликані забезпечувати і гарантувати реалізацію
регулятивних норм.
8. За кількістю учасників міжнародних відносин:
Багатосторонні норми – норми, які пов’язують трьох або більше суб’єктів міжнародного
права.
Двосторонні норми – норми, які пов’язують двох суб’єктів міжнародного права.

6.Реалізація норм міжнародного права.

Реалізація норм міжнародного права – це процес втілення міжнародно-правових приписів у

поведінці суб’єктів міжнародного права та їх практичній діяльності щодо здійснення прав і
виконання обов’язків.
Зміст реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки індивідуальними діями
суб’єктів міжнародного права.
Форми реалізації норм міжнародного права:
- реалізація права через правові відносини - шляхом їх встановлення (виникнення), зміни
чи припинення;
- реалізація права поза правовідносинами, тобто без її створення
і будь-яких модифікацій.
Шляхи реалізації норм міжнародного права:
- активні дії – такі дії, у яких реалізується передбачене
міжнародно-правовою нормою право суб’єктів міжнародного права (наприклад, щодо надання
допомоги).
- утримання від дій – зазвичай виникає при встановлені в міжнародно-правовій нормі
певної заборони (наприклад, утримання від неправомірної поведінки).
Способи реалізації норм міжнародного права:
- додержання - це виконання суб’єктами міжнародного права міжнародно - правових норм
заборонного характеру (наприклад, невтручання у внутрішні справи держави, відмова від
виробництва бактеріологічної та хімічної зброї тощо).
- виконання - це активні дії суб’єкта міжнародного права, які характеризуються
конкретними зобов’язаннями (наприклад, виконання умов договору).
- використання - здійснення активних дій або утримання від них, що залежить від розсуду
самого суб’єкта міжнародного права (наприклад, використання привілеїв та імунітетів).
 12

- застосування - активна діяльність суб’єктів міжнародного права, яка

має спонукати інших суб’єктів до здійснення права (наприклад, застосування рішень
Міжнародним Судом ООН).
Додержання, виконання й використання мають на меті узгодження
власної поведінки суб’єкта міжнародного права з приписами міжнародно-правової норми. Цими
способами міжнародно-правова норма може бути реалізована в будь-якій формі - як поза
правовідносинами, так і через правовідносини. Що ж стосується застосування, то в даному
випадку спосіб реалізації завжди пов’язаний із правовідносинами, тобто з їх виникненням, зміною
або припиненням.
Механізм реалізації норм міжнародного права – це сукупність заходів організаційно-
правового забезпечення спрямованих на додержання, виконання, використання та застосування
міжнародно-правових норм.
Види механізму реалізації норм міжнародного права:
- міжнародно-правовий;
- внутрішньодержавно-правовий.
Структура міжнародно-правового механізму реалізації норм міжнародного права:
1) договірний (нормативно-правовий) - полягає в юридичному забезпеченні реалізації норм
міжнародного права шляхом:
- визначення суб’єктів, відповідальних за реалізацію та нормативне
забезпечення їхніх дій;
- з’ясування змісту норм міжнародного права, мети їх застосування та
основних параметрів їхньої дії (тлумачення);
- нормативне забезпечення опрацювання відповідної інформації, що
покликана визначити поведінку суб’єкта реалізації (міжнародний
контроль);
- нормативне забезпечення можливих індивідуальних або колективних дій суб’єктів щодо
реалізації норм міжнародного права;
2) інституційний (організаційно-правовий) - сприяння реалізації
норм міжнародного права шляхом діяльності суб’єктів міжнародного права.
Структура внутрішньодержавно-правового механізму реалізації норм міжнародного права:
1) національне нормативно-правове забезпечення - з’ясування ставлення держави до норм
міжнародного права. Зазвичай, їхнє визнання проявляється в проголошенні переваги таких норм
над нормами національного законодавства, визнанні їх частиною національного законодавства. В
іншому ж випадку держави можуть не визнавати норми міжнародного права.
Засоби визнання норм міжнародного права державою:
- засоби забезпечення юридичної обов’язковості міжнародно-правових актів - ратифікація,
затвердження, прийняття, приєднання та підписання міжнародно-правового акта, а також обмін
 13

документами;
- засоби інформування про зміст міжнародно-правових актів - опублікування,
проголошення, видання окремого закону;
- засоби узгодження національно-правових актів з міжнародно-правовими - відсилання до
міжнародно-правового акта (конкретне і загальне), рецепція (запозичення моделі поведінки та
надання їй юридичної обов’язковості), паралельна правотворчість (вироблення акта,
який збігається за змістом з міжнародно-правовим актом), уніфікація (вироблення в міжнародному
та внутрішньодержавному праві однакових розпоряджень), перетворення (внесення відповідних
змін до чинного національного законодавства), створення спеціального правового режиму
(створюється навколо певного міжнародного договору, який фактично суперечить національному
законодавству, але який потрібно реалізувати).
2) національне організаційно-правове забезпечення – здійснюють органи державної влади, на
які покладається розроблення та прийняття нормативно-правових актів з метою забезпечення
виконання міжнародно-правових зобов’язань (глава держави, парламент, уряд та ін.).

7.Тлумачення норм міжнародного права.

Тлумачення - процес з’ясування змісту норми, розкриття вираженої в них волі суб’єктів
міжнародного права, цілей стосовно даної ситуації, зв’язків з іншими нормами, юридичних
характеристик.
Теорії тлумачення:
- об’єктивістська – її прихильники головне бачать у встановленні значення тексту,
досягається шляхом його аналізу. Вони не заперечують значення волі сторін, але лише тій, що
знайшла закріплення в тексті.
- суб’єктивістська – її прихильники вважають, що головне завдання полягає в з’ясувань
намірів сторін, далеко не завжди виражених в тексті повністю. Вирішальне значення надається
волі сторін на момент створення норми.
- функціоналістська – її прихильники дотримуються думки, що норма походить від
первинної волі сторін і продовжує самостійне життя. Головне завдання — встановити мету норми,
незалежно від того, втілена вона в тексті, в підготовчих матеріалах або в подальшій практиці.
Засоби тлумачення:
- основні – з’ясування контексту міжнародного договору.
- додаткові – зясування підготовчих матеріалів і обставин укладення договору.
Принципи тлумачення:
- принцип сумлінності – означає, що тлумачення повинне бути добросовісним, тобто
чесним, таким, що враховує інтереси всіх зацікавлених сторін і спрямоване на виявлення
реального змісту норми.
 14

- принцип єдності тлумачення – вимагає, щоб норма розумілася одноманітно у всіх

випадках, стосовно всіх суб’єктів.
- принцип ефективності – вимагає, щоб результати тлумачення вели до досягнення цілей
норми, робили її дієвою.
- правило спеціального закону – вимагає, щоб при тлумаченні признавалася перевага
спеціальних норм по відношенню до загальних, оскільки вони безпосередньо відносяться до
даного випадку, конкретизують загальну норму, а деколи і роблять з неї виключення.
Способи тлумачення:
- граматичне — з’ясування змісту норми шляхом аналізу її тексту з погляду етимології,
лексики, синтаксису і навіть стилістики даної мови;
- логічне — аналіз норми шляхом використання законів і правил логіки;
- спеціально-юридичне — з’ясування юридичних характеристик міжнародно-правової
норми. Мова йде про такі моменти: чи має норма силу, яке коло суб’єктів, на яких
розповсюджується її дія і т. д.;
- систематичне — аналіз норми як елементу системи міжнародного права в її
взаємозв’язку з цілями і принципами, а також з іншими нормами;
- телеологічне — визначає зміст норми відповідно до мети, що стоїть перед нею;
- історичне — з’ясування змісту норми в світлі історичних умов її створення.

8.Кодифікація норм міжнародного права.

Кодифікація норм міжнародного права – спосіб систематизації й вдосконалення норм

міжнародного права, який здійснюється шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту
чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку
міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньоузгодженому порядку в
міжнародно-правовому акті.
Завдання кодифікації:
1) перетворення звичаєвих міжнародно-правових норм у договірні шляхом закріплення їх
у міжнародному договорі;
2) пошук і визначення точних формулювань чинних норм
міжнародного права в певних його галузях;
3) перегляд застарілих і розробка нових норм міжнародного права;
4) чітке, послідовне й зрозуміле викладення норм міжнародного права;
5) зближення позицій різних держав і правових систем у розкритті юридичного змісту вже
існуючих і розроблюваних норм міжнародного права;
6) систематизація таких норм у офіційному письмовому
акті - міжнародному договорі, призначеному для прийняття й визнання суб’єктами права в якості
 15

норм загального міжнародного права.

Офіційна кодифікація - це коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за
допомогою міжурядових міжнародних організацій.
Неофіційна кодифікація - це коли в ній беруть участь науковці або неурядові організації.
Чинними кодифікаційними актами є: Віденська конвенція “Про консульські зносини” 1963
р., Віденська конвенція “Про дипломатичні зносини” 1961 р., Віденська конвенція “Про право
міжнародних договорів” 1969 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо.
Інкорпорація відрізняється від кодифікації тим, що є способом систематизації, який полягає
в зборі та об’єднання за визначеними критеріями діючих нормативно-правових актів та видання їх
в окремих збірниках документів.