Міжнародна законність — це політико-правова реальність міжнародних

відносин, яка характеризує міжнародно-правову дійсність під кутом зору

правотворчої і правозастосовчої діяльності учасників міжнародного спів-
робітництва, морально-політичні засади системи міжнародного права, оціночні
критерії її зв'язків з міжнародними політичними інститутами, політичними
режимами членів світового співтовариства.
Основними вимогами міжнародної законності є юридичні: 1)
загальність міжнародного права, тобто такий ступінь його розвитку, за якого
міжнародні відносини, що вимагають юридичного опосередкування,
регулюються міжнародним договором, звичаєм або іншими джерелами
міжнародного права. Тут не може бути місця сваволі, суттєвим прогалинам і
недовершеності, які дають можливість для довільних дій; 2) верховенство
Статуту ООН, тобто залежність від його положень усіх інших міжнародних
угод; 3) рівність усіх перед міжнародно-правовими зобов'язаннями, відсутність
привілеїв у праві, стандартна поведінка для всіх; 4) наявність юридичних
механізмів забезпечення міжнародної законності; 5) гарантія якісної реалізації
норм міжнародного права, ефективна та рішуча боротьба з міжнародними
правопорушеннями, відповідальність кожного і всіх за вчинення міжнародного
правопорушення; 6) стабільність міжнародного правопорядку, ефективна
робота всіх механізмів правового регулювання.
У співвідношенні «міжнародне право»—«міжнародна законність», як
правило, провідна роль визнається за першим. Міжнародне право є визначальним
щодо стану міжнародної законності, воно є її центральним структурним
компонентом. Міжнародне право — причина, міжнародна законність — наслідок,
вона є принципом функціонування міжнародного права. Але, у свою чергу,
міжнародна законність як принцип міжнародного права є для нього керівною
засадою. В цьому розумінні міжнародна законність є визначальним критерієм для
розвитку й належного функціонування міжнародного права. Законність як елемент
функціонування політичних інститутів та політичних режимів визначає тип
демократії, особливості міжнародних соціальних спільнот, а через них — і
характерні риси міжнародного права.
Базуючись в основному на диспозитивній основі міжнародного права,
законність надає йому більшої гнучкості, пом'якшує імперативно-владний
характер регламентації, чим сприяє ефективному узгодженню політичних норм із
міжнародно-правовими, зміцненню стабільності світового порядку, приведенню в
бажану відповідність міжнародного права міжнародним відносинам.
Міжнародна законність є оціночним критерієм обов'язкового (необхідного)
функціонування не тільки міжнародного права, а й інших систем управління, що
функціонують у міжнародній сфері. В цьому розумінні міжнародна законність
виступає в ролі сполучного компонента міжнародного права, політики, релігії,
моралі та інших загальнолюдських цінностей.
По-друге, міжнародна законність впливає на міжнародні відносини не
тільки через міжнародне право. Держави можуть поводитися всупереч нормам
міжнародного права, але відповідно до вимог міжнародної законності. В такому
разі критерієм справедливого вирішення питання будуть законні політичні,
економічні чи інші інтереси. (наприклад: під час Женевських конференцій, а
також за ст. 2 Конвенції про відкрите море передбачалася свобода риболовства у
відкритому морі. Але багато держав, які раніше дотримувалися 3, 4, 6-мильної
ширини територіальних вод, почали оголошувати ширину своїх риболовних зон у
12 та більше миль, чим порушували ст. 2. Проте це не впливало на міжнародну
законність, а, навпаки, пояснювалося особливими економічними інтересами.
Мовчазна згода інших держав з таким становищем підтверджує цей висновок.)
Міжнародна законність є основоположною не тільки для міжнародного
права, а й для політики, моралі, етики, демократії тощо.
Як політична категорія міжнародна законність є основним засобом
політичного управління в міжнародному співтоваристві.
На базі міжнародної законності створена система політичних норм, які
успішно та цілеспрямовано вирішують міжнародні проблеми і розвивають
політичні інститути. Деякі з цих політичних актів згодом стають джерелом
міжнародно-правових норм (наприклад, Загальна декларація прав людини 1948
p.), але в основному вони функціонують як сукупність політичних норм. (Як
приклад назвемо політичне вирішення деяких проблем прав людини політичними
засобами міжнародної законності: Декларація прав дитини 1959 p.; Декларація про
надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p.; Декларація ООН
про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 p).
Політичні норми є важливим складовим компонентом міжнародної
законності. Саме стан, рівень міжнародної законності визначають, у якій сфері
міжнародного співробітництва можна обмежитися політичними засобами уп-
равління міжнародними відносинами, а де необхідне вироблення юридичних
засобів. Практика свідчить, що часто необхідно застосовувати ці засоби в
комплексі.
Міжнародна законність — це основа функціонування політичних інститутів.
Стан законності в міжнародних відносинах є спонукальною причиною створення
різного роду міжурядових і неурядових міжнародних організацій. Вимога, щоб
міжнародні організації у своїй діяльності не виходили за межі Статутних
положень, на практиці часто не вирішує всіх проблем їх нормального функ-
ціонування. Саме міжнародна законність є показником їх належної поведінки
як у межах установчого договору, так і поза ним.
Важливим компонентом міжнародної законності є сукупні політичні
режими, які функціонують у міжнародній сфері. Від них залежать склад і
характер елементів міжнародної законності, її рівень. Політичний характер
міжнародної законності проявляється в тому, що вона є атрибутом суб'єктів
міжнародного права на міжнародній арені. Вона акумулює в собі владні
властивості учасників міжнародних відносин, особливості їхніх правових
систем, зовнішньополітичної діяльності. Законність у своїй першооснові —
явище державне. Вона існує там, де є влада, виступає засобом її здійснення та
діяльності.
Важливою особливістю міжнародної законності є її демократизм.
Демократизм міжнародної законності проявляється в тому, що в її розвитку
беруть участь не тільки держави і створені ними міжурядові організації та
об'єднання, а й народи, громадські міжнародні організації та об'єднання і навіть
фізичні особи.
Важливим каналом зміцнення міжнародної законності є участь широкої
міжнародної громадськості у формуванні та розвитку міжнародної
правосвідомості, а також проведення плебісцитів і референдумів серед
населення різних держав і додержавних утворень.
Необхідність дотримання вимог міжнародної законності часто
відстоюється народами, а не державами. По-перше, саме держави, а не
народи порушують міжнародні договори та звичаї. По-друге, держави,
укладаючи таємні міжнародні договори та угоди, не тільки порушують
міжнародну законність, а й намагаються приховати це від своїх народів —
головних гарантів дотримання міжнародної законності. По-третє, держави,
міждержавні організації разом із народами визначають зміст міжнародної
законності. Де їхні інтереси і воля збігаються, там панує найміцніший режим
законності. Де вони суперечать інтересам народів, там лише інтереси народів
відповідають міжнародній законності.
Під кутом зору міжнародної правотворчої процедури народи не є
безпосередніми творцями норм міжнародного права. Вони в основному володіють
суспільними (громадськими) формами та установами контролю за належною
реалізацією міжнародно-правових норм. Але, впливаючи на правотворчу і
правозастосовчу, політичну, економічну та іншу міжнародну діяльність своїх
держав, вони безпосередньо впливають на рівень, стан міжнародної законності.
Уся нормотворча, правореалізуюча та контрольна діяльність держав і
міжнародних установ у світлі вимог міжнародної законності має будуватися на
принципах і нормах демократії.
Міжнародна законність — морально-етична категорія. В основі її
покладені правила міжнародної моралі та моральності. Вимоги міжнародної моралі
та міжнародної законності в ряді випадків однакові. У разі коли, наприклад,
міжнародні договори та звичаї суперечать принципам і нормам міжнародної
моралі, вони, як правило, визнаються такими, що порушують міжнародну
законність.
Міжнародна законність є категорією моральності, бо основний компонент її
вимог спрямований на посилення гуманістичних засад міжнародного права.
Міжнародне право не регулює відносин між фізичними особами. В такому разі
опосередкованою ланкою між людиною та міжнародним правом є держава або
держави та міжурядові організації. Проте зміст значної більшості норм міжнарод-
ного права спрямований на захист інтересів людини. Антигуманні норми
міжнародного права не відповідають міжнародній законності.
Міжнародна законність є категорією моральності, бо її правила та принципи
втілюють у собі досягнення світової культури, загальнолюдські цінності, ідеї
свободи людини. Моральність міжнародної законності проявляється в її
гуманістичних цілях, морально-етичних тенденціях розвитку. Суворо керуючись
етичними засадами, міжнародне співтовариство домоглося визнання недійсними
тих міжнародних договорів та угод, які було укладено в результаті обману, підкупу,
загрози застосування сили тощо.
Міжнародне право функціонує, не спираючись на апарат насильства та
примусу. Це відбувається завдяки тому, що його захищає міжнародна законність,
яка визначає для нього соціальні цінності, орієнтири, критерії, що відповідають
прагненням народів. Це дає змогу уникнути помилок під час міжнародної
правотворчої і правозастосовчої діяльності, привести норми міжнародного права у
відповідність до міжнародних відносин. У результаті цього відпадає потреба
створювати апарат насильства та примусу.
Як етична категорія міжнародна законність сприяє дослідженню
особливостей поведінки учасників міжнародного спілкування і створенню
своєрідного морального кодексу поведінки. Було б помилковим зводити його лише
до питань дипломатичного протоколу і правил ввічливості, хоча ці норми й несуть
відчутне міжнародно-правове навантаження.( Моральний кодекс поведінки як засіб
впливу міжнародної законності на розвиток міжнародного права, міжнародної
моралі та моральності справив відчутний вплив на укладення Конвенції стосовно
рабства 1926 р. Конвенції про скорочення робочого часу до сорока годин на
тиждень 1935 p., Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього
1948 p.,)

Структура міжнародної законності

Міжнародна законність — складна багаторівнева система зв'язків
правомірних міжнародних відносин і їх компонентів. У ній розрізняють
компонентну, предметну, суб'єктну, юридичну, інтегральну та інші структури.
До компонентної структури належать: а) міжнародно-правові, політичні та
інші норми; б) політичні інститути (стан інституційного механізму та
діяльність міжнародних міжурядових і неурядових організацій); в) політичні
режими (демократичний, колоніальний, режим опіки та ін.).
Предметну структуру міжнародної законності складають компоненти
різного соціального змісту залежно від зони функціонування: а) економічна
зона (соціальний зміст: торговельні, валютно-кредитні, науково-технічні та
інші відносини, спрямовані на обмін та розподіл матеріальних благ); б)
політична зона (соціальний зміст: міжнародні, міжнаціональні відносини,
формування держав і міжнародних організацій, діяльність ООН та інших
міжнародних організацій щодо підтримання та зміцнення миру і міжнародної
безпеки тощо); в) соціально-культурна зона (соціальний зміст: діяльність
ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, охорона довкілля та ін.).
Деякі зони функціонування міжнародної законності можна виокремити в
її суб'єктній структурі, зокрема: а) зона діяльності держав (критерій
деталізації: порядок утворення, права та обов'язки, статус, функції, зміст,
форми й методи діяльності тощо); б) зона діяльності міжурядових і зона
діяльності неурядових організацій (критерій деталізації: порядок утворення,
права та обов'язки, статус, функції, зміст, форми й методи діяльності,
матеріальне забезпечення та фінансування, правове становище органів та ін.);
в) зона діяльності націй і народів (критерій деталізації: зміст, форми й методи
діяльності, міжнародно-правовий статус тощо); г) зона діяльності фізичних осіб
(критерій деталізації: права та обов'язки, правовий статус, умови існування
особи та ін.); д) зона діяльності юридичних осіб (критерій деталізації: права та
обов'язки, правовий статус, умови існування та діяльності тощо).
Юридична структура міжнародної законності поділяється на чотири
основні зони функціонування: а) використання юридичних суб'єктивних прав;
б) виконання юридичних обов'язків; в) дотримання юридичних заборон; г)
застосування юридичних правил (в основному судами та арбітражними
установами, але, можливо, й іншими органами, наприклад Радою Безпеки).
Інтегральна структура міжнародної законності охоплює юридичні
характеристики діяльності (кількість правомірних дій і кількість неправомірних
дій під час використання юридичних суб'єктивних прав, виконання юридичних
обов'язків, дотримання юридичних заборон і застосування юридичних правил)
суб'єктів відносин (держав, міждержавних організацій, міжнародних
неурядових організацій, націй і народів, фізичних та юридичних осіб тощо) в
політичній, економічній, соціально-культурній та інших сферах міжнародних
відносин.
За структурою міжнародної законності визначається її рівень: відношення
правомірних дій до всіх юридично значущих дій у конкретній зоні
міжнародних відносин (компонентній, предметній, юридичній, суб'єктній та
ін.). Найповніше рівень міжнародної законності визначається за інтегральною
структурою міжнародної законності.
Знання рівня міжнародної законності допомагає: 1) розкрити соціальний
зміст процесу зміцнення міжнародної законності; 2) визначити завдання, цілі
зміцнення міжнародної законності, підвищити питому вагу правомірних дій у
масі юридично значущих дій певного виду; 3) розробити емпірично фіксовані
індикатори міжнародної законності; 4) здійснити заміри параметрів
міжнародної законності та порівняти їх стан у різних міжнародних сферах і в
різний час; 5) створювати сприятливі передумови для збагачення наукових
уявлень про міжнародну законність, тенденції їх розвитку, соціальну
значущість та ефективність.
Рівень міжнародної законності визначається за різними формулами:

Значення міжнародної законності для стабільного та ефективного

функціонування міжнародних систем управління міжнародними відносинами
гостро поставило питання про забезпечення гарантій законності.
У системі гарантій міжнародної законності можна виокремити різні
аспекти, різні компоненти класифікації:
норми міжнародного права, безпосередня мета яких — зміцнення
міжнародної законності, діяльність суб'єктів щодо застосування цих норм,
правозастосовчі документи, що фіксують результати цієї діяльності;
або гарантії міжнародної законності на правотворчій стадії, тлумаченні
права, застосуванні міжнародного права.
Гарантії в процесі безпосередньої реалізації міжнародного права можна
поділити на гарантії міжнародної законності під час здійснення диспозиції і в
ході здійснення санкції норми міжнародного права. Гарантії міжнародної
законності в правозастосовчій діяльності поділяються на ті, які діють: а) у
процесі встановлення об'єктивної істини про юридично значущі обставини
справи; б) при виборі норм міжнародного права та адекватної юридичної
кваліфікації фактів; в) у процесі вироблення та прийняття правозастосовчого
рішення.
Для того щоб постало питання про гарантії міжнародної законності,
необхідно визначити ефективність дії норми міжнародного права, яка
забезпечує ці гарантії. Така ефективність визначається за формулою:
Е = Р/Ц,
де Е — ефективність норми міжнародного права (міжнародного договору
або звичаю, рішення міжнародних організацій); Р — фактичний результат,
одержаний після реалізації норми (договору, звичаю, рішення); Ц — ціль
норми міжнародного права (договору, звичаю, рішення). Цілі можуть бути
матеріальні та юридичні. Юридичними цілями зміцнення міжнародної
законності часто є: 1) попередження (запобігання) можливих міжнародних
правопорушень; 2) виявлення (знаходження) міжнародних правопорушень; 3)
припинення міжнародних правопорушень;
4) ліквідація негативних наслідків міжнародних правопорушень,
відновлення порушеного правомірного стану;
5) попередження, мінімалізація фактів здійснення міжнародних
правопорушень у «гарячих» точках земної кулі.
Найважливішими міжнародно-правовими гарантіями міжнародної
законності є: 1) довершеність, розвинутість системи міжнародного права;
повнота, безпрогальність і відсутність суперечностей між міжнародно-
правовими актами; 2) високий рівень міжнародно-правової культури, зокрема
міжнародно-правової свідомості; 3) ефективна система упереджувальних
примусових заходів, удосконалення механізму контролю за станом
міжнародної законності; 4) заходи міжнародно-правової відповідальності й
міжнародно-правових санкцій, які сприяють відновленню порушених
міжнародно-правових відносин; 5) високий професіоналізм міжнародної
правотворчої і правозастосовчої діяльності.
 Режим і принципи міжнародної законності
Режим міжнародної законності — це такі міжнародні політичні,
економічні, соціальні, моральні та інші обставини, за яких дотримання
міжнародних зобов'язань юридичних прав та виконання обов'язків стає
правилом поведінки учасника міжнародного співробітництва. Це — особлива
цілісна система регулятивного впливу, яка характеризується специфічними
засобами регулювання. Розрізняють універсальні, видові та спеціальні
режими міжнародної законності. В універсальному режимі міжнародної
законності (наприклад, у праві міжнародних договорів) взаємодіють, як
правило, норми всіх систем управління міжнародних відносин (політики, права,
моралі та ін.). Коли йдеться про видовий режим міжнародної законності
(наприклад, у праві міжнародної безпеки), то мається на увазі не тільки
взаємодія норм окремих систем управління міжнародними відносинами
(політики і права), а й особлива сукупність таких норм (для європейського регі-
ону — одна, для азіатського — дещо інша, африканський регіон має певні свої
особливості тощо).
Спеціальні режими міжнародної законності створюються у зв'язку з
вирішенням певних проблем (як правило, глобальних) міжнародних відносин
(режим протекторату, опіки в міжнародному праві та ін.). Для спеціальних
режимів характерна обмеженість у часі дії. Штучність продовження його в часі
веде до порушення міжнародної законності й міжнародного права (приклад —
колоніальний режим).
Критерієм правомірності режиму міжнародної законності є
відповідність його принципам міжнародної законності, які діють у певний
період. Основними принципами міжнародної законності на сучасному етапі
розвитку міжнародних відносин та міжнародного права є: 1) примат права в
політиці; 2) верховенство Статуту ООН перед іншими міжнародними
зобов'язаннями; 3) реальна можливість використання суб'єктивних прав і на-
лежне виконання юридичних обов'язків; 4) рівність усіх суб'єктів перед нормою
міжнародного права і загальність вимоги дотримуватися її; 5) однакове
розуміння і застосування міжнародно-правових актів усіма суб'єктами
міжнародного права; 6) своєчасне запобігання міжнародним правопорушенням;
7) невідворотність відповідальності і санкцій за міжнародні правопорушення;
8) особлива роль ООН у підтримці міжнародного миру й безпеки; 9) принципи
справедливості, гуманізму, демократії та ін.
Міжнародна законність не є статичною сталою сучасних міжнародних
відносин. Вона розвивається залежно від розвитку системи управління
міжнародними відносинами й активно взаємодіє з доцільністю. Міжнародна
доцільність — це відповідність дій учасників міжнародних відносин у
правовій сфері цілям зміцнення міжнародного миру, безпеки та
співробітництва держав. У зв'язку з цим міжнародна законність і доцільність
найкраще проявляють свою взаємодію і взаємозалежність на правотворчій і
правозастосовчій стадіях.
Доцільність дає змогу встановити: 1) наскільки адекватно вимоги
законності відображають потреби міжнародного співтовариства; 2) найбільш
прийнятний варіант поведінки; чи відповідає він цілям міжнародно-правового
акта; 3) найефективніші заходи відновлення порушених міжнародних
правовідносин тощо.
Своєю чергою, міжнародна законність дає можливість установити: 1)
наскільки є правомірною вибрана ціль і засоби її досягнення (реалізації); 2) чи
науково обгрунтована доцільність, чи вона цілковито грунтується на су-
б'єктивних уявленнях учасників міжнародних відносин; 3) чи відповідає ціль
міжнародній законності тощо.
Для сучасного етапу розвитку міжнародної законності є характерним: а)
ускладнення структури законності (підключення різних систем управління не
тільки міжнародної, а й внутрішньодержавної сфери); б) універсалізація вимог
і розпоряджень; в) стандартизація норм, правил поведінки; г) посилення
взаємопроникнення правових і неправових компонентів; д) посилення
нормативності міжнародної законності тощо.

Загальне і особливе міжнародної законності та міжнародного правопорядку.

Сутність міжнародного правопорядку

Міжнародний правопорядок — це стан фактичної впорядкованості

міжнародних відносин, який відображає реальне, практичне здійснення вимог
міжнародної законності та міжнародного права. Він характеризується єдністю,
організованістю, злагодженістю і сталістю міжнародних відносин. Для
міжнародного правопорядку притаманні визначеність змісту міжнародних
відносин, узгодженість, гармонійність, забезпеченість та системність міжнародних
правовідносин, при цьому — динамізм і можливість цілеспрямованих змін.
Для міжнародного правопорядку характерна чітка визначеність учасників,
змісту, особливостей регулювання міжнародних відносин і впорядкованість.
У становленні сучасного міжнародного правопорядку можна виокремити:
соціально-економічні передумови (потреби в упорядкуванні міжнародного
життя, поведінки держав, народів, міжнародних організацій тощо; припинення
«холодної війни» і розпад блокових систем; міжнародні економічні, політичні та
інші потреби й інтереси; міжнародна законність тощо) і спеціальні юридичні
передумови (необхідність правової впорядкованості міждержавних відносин;
наявність міжнародного права як сукупності норм і правил поведінки, які
утворюють струнку систему; наявність суб'єктів міжнародного права як можливих
учасників правового порядку та їхній певний юридичний статус; наявність між-
народно-правових відносин, які поєднуються в цілісну, впорядковану систему;
міжнародно-правові методи встановлення та підтримки міжнародно-правового
порядку тощо).
Особливі властивості міжнародної законності, і міжнародного
правопорядку: 1) міжнародна законність і міжнародний правопорядок є
різними за характером і якістю. Міжнародна законність — політико-правова
реальність; міжнародний правопорядок — стан міжнародно-правового життя
учасників міжнародного співтовариства, впорядкована система правових
відносин, які склалися; 2) це різні етапи реалізації розпоряджень. Між-
народна законність — це міжнародне право, що реалізується, процес реалізації
його норм. Міжнародний правопорядок — це реалізоване міжнародне право,
втілене в життя; 3) вони виконують різне функціональне навантаження.
Міжнародна законність — це засіб зміцнення міжнародного права, підвищення
його ефективності. Міжнародний правопорядок — це результат здійснення
міжнародного права і міжнародної законності; 4) міжнародна законність —
причина, міжнародний правопорядок — наслідок; 5) міжнародна законність
визначається кількісними показниками, міжнародний правопорядок — якісни-
ми; 6) міжнародна законність характеризується особливими правовими,
політичними, морально-етичними та іншими джерелами.
У науці і практиці міжнародних відносин сьогодні широко вживаються
формально подібні терміни («міжнародний правопорядок», «міжнародний
порядок», «світопорядок», «світовий порядок» тощо), але вони стосуються якісно
відмінних сторін міжнародного життя.
Світопорядок — це стан упорядкованості, відповідності соціального та
біогеографічного середовищ. Світопорядок грунтується на об'єктивних законах
розвитку живої j неживої матерії, законах розвитку суспільно-економічних
формацій, а стосовно міжнародного життя — ще й на закономірностях
міжнародного співробітництва.
Світовий порядок — то є система взаємодіючих міжнародних політичного,
економічного, інформаційного, правового, етичного та інших порядків. Для його
аналізу необхідне дослідження міжнародних і національних політичних процесів.
Основними компонентами світового порядку є мир, міжнародна безпека,
екологічна рівновага, права людини, суспільна та економічна справедливість, гу-
манне управління та інші загальнолюдські цінності. Світовий порядок являє собою
цілісну сукупність загальнолюдських цінностей, їх глобальну структуру з
проміжними переходами.
Міжнародний порядок — стан динамічної відповідності міжнародних
відносин, їх організації якісним властивостям міжнародних систем управління
(міжнародного права, міжнародної моралі, політики, релігії, етики, ввічливості
тощо).
Міжнародний порядок має багато спільного з міжнародним правопорядком і
ряд характерних особливостей. В основі міжнародного правопорядку лежать норми
міжнародних договорів, звичаїв, рішень міжнародних організацій. В основі
міжнародного порядку лежать правила міжнародного співтовариства: правові,
політичні, міжпартійних відносин, демократії, моралі, релігії, звичаїв, норми
громадських організацій та ін.
Міжнародний правопорядок — результат діяльності суб'єктів міжнародного
права; міжнародний порядок — результат діяльності суб'єктів міжнародних
відносин. Міжнародний правопорядок у необхідних випадках встановлюється із
застосуванням примусових заходів державновладного, імперативного характеру;
міжнародний порядок підтримується із застосуванням примусової сили
(державновладного характеру) лише в правовій сфері відносин.
 Міжнародне право та міжнародний правопорядок
Міжнародне право є передумовою міжнародного правопорядку. Без
міжнародного права немає міжнародного правопорядку. Міжнародне право
надає міжнародному правопорядку юридичні характеристики (властивості).
Система міжнародного права визначає систему міжнародного правопорядку.
Міжнародний правопорядок складається з двох основних засад — права і
порядку. Міжнародний порядок може мати як правовий, так і не-правовий
характер. Неправова частина міжнародного порядку є основою
функціонування інших систем управління (крім міжнародного права) у
міжнародних відносинах. Отже, міжнародний правопорядок є лише частиною
міжнародного порядку.
Учасниками міжнародного правопорядку можуть бути суб'єкти, які
володіють міжнародною правосуб'єктністю в повному обсязі або які володіють
лише правоздатністю, дієздатністю або деліктоздатністю чи мають
специфічний правовий статус у міжнародних відносинах. Тобто учасниками
міжнародного правопорядку можуть бути держави (насамперед), а також нації,
народи, міжнародні організації (урядові й неурядові), державоподібні
утворення, фізичні особи, транснаціональні компанії та ін. Головним для
міжнародного правопорядку є забезпечення умов існування і функціонування
співтовариства держав.
Центральною зв'язувальною ланкою між міжнародним правом (його
суб'єктами) та міжнародним правопорядком є норма міжнародного права.
Норми міжнародного права визначають: сферу міжнародних відносин, у
яких розвивається міжнародний правопорядок; умови виникнення, зміни та
припинення таких відносин; учасників міжнародного правопорядку, їхнє
правове становище й характеристику, програму поведінки, обсяг взаємних
вимог, їхні права та обов'язки; сферу взаємних зв'язків учасників
правопорядку, правові наслідки невиконання обов'язків або зловживання
правом; обставини та умови, за яких суб'єкти міжнародного права можуть
втручатись у правові відносини і правовий порядок за власною ініціативою і на
прохання інших учасників міжнародного спілкування; міру, обсяг, характер
впливу на правопорушника, наслідки правопорушення; просторово-часові
характеристики правопорядку; процесійні форми розвитку правових відносин і
зв'язків, їх наступність тощо.
Основу міжнародного правопорядку складають міжнародні
правовідносини, з-поміж яких розрізняють: 1) міжнародні договірні
правовідносини, міжнародні територіальні (морські, повітряні, космічні,
прикордонні тощо) правовідносини, правовідносини, які створюються в межах
міжнародних інституційних механізмів, правовідносини міжнародної безпеки,
міжнародні гуманітарні правовідносини та ін.; 2) міжнародні регулятивні та
охоронні правовідносини; 3) міжнародні правовідносини з різною кількістю
учасників (прості — два учасника, складні — багато учасників); 4)
односторонні і взаємні правовідносини; 5) правовідносини з різним фактичним
обсягом; 6) відносно ізольовані й тісно пов'язані з іншими правовідносинами
групи та ін.
Мета міжнародного правопорядку визначається характером міжнародної
економіки, політики, інтересами держав і народів та ін. Цілями міжнародного
правопорядку можуть бути: правове вираження та оформлення міжнародного
життя; забезпечення чіткого й суворого режиму міжнародних відносин, який
гарантує неухильне втілення в практику принципів міжнародного права;
забезпечення матеріального добробуту народів, послідовне проведення
науково-технічної і гуманітарної революцій; ліквідація міжнародних
правопорушень, зміцнення міжнародного миру та безпеки; використання
переваг демократичних засад сучасного міжнародного права; правове
забезпечення і гарантія нових економічного, політичного, інформаційного,
екологічного та інших порядків у міжнародних відносинах тощо.
Міжнародний правопорядок — складна специфічна система, яка
містить численну кількість учасників правопорядку (суб'єктів міжнародного
права і суб'єктів міжнародних відносин) з їх різним функціональним наванта-
женням та ієрархічним підпорядкуванням; відносини і зв'язки між учасниками
правового порядку з їх властивостями; акти реалізації міжнародного права з їх
властивостями; впорядковану взаємодію зазначених компонентів у межах
єдиного, узгодженого цілого.
Для міжнародного правопорядку характерні три головні функції: 1)
збереження та вдосконалення правопорядку (через управління системою
правопорядку; його захист від гнітючого впливу негативних чинників; зміцнення
цілісності та організованості системи, впорядкування координаційних
взаємозв'язків, елементів, властивостей, відносин, підтримку властивостей
стабільності, стійкості, впорядкованості, законності); 2) взаємодія із зовнішнім
середовищем, іншими соціальними системами (через пристосування до
зовнішнього середовища, служіння правовою основою для політичних систем, які
взаємодіють у міжнародних відносинах, підтримання і захист тих із них, які
відповідають системі міжнародного правопорядку; внесення впорядкованості в
систему міжнародної демократії, в структуру та функціонування важливих сфер
сучасної системи міжнародних відносин, внесення впорядкованості у важливі
внутрішні зв'язки міжурядових організацій); 3) відокремлення якісної
визначеності міжнародного правопорядку (через упорядкування наявної
структури, координацію взаємодії компонентів правопорядку; впорядкування
правових властивостей і стану кожного суб'єкта міжнародного права, програми
його поведінки та функціонування; впорядкування правових відносин, процесів,
зв'язків у часі та просторі; досягнення внутрішньо узгодженої системи
міжнародного правопорядку).
До загальносоціологічних засад міжнародного правопорядку належать:
принцип наукової обгрунтованості; політико-правова основа — демократичні
міжнародно-правові відносини; економічна основа — справедливий міжнародний
економічний порядок; духовна основа — культура світового співтовариства;
цільова основа — зміцнення миру й безпеки між народами.
До загальних юридичних принципів міжнародного правопорядку
належать: принципи сучасного міжнародного права; загальні принципи права;
міжнародна законність; верховенство міжнародного права над політикою; рівність
усіх суб'єктів міжнародного права перед нормами міжнародного права; рівне і
справедливе надання міжнародно-правових можливостей (прав, свобод і законних
 інтересів) та вимоги щодо виконання обов'язків і реалізації міжнародно-правової
відповідальності; об'єктивність, справедливість та істинність правових заходів; пе-
реконаність суб'єктів у правильності і справедливості правових заходів;
справедливість і невідворотність впливу на правопорушника, можливість
застосування до нього заходів впливу; просторово-часові параметри застосування
правових заходів та ін.
До принципів функціонування міжнародного правопорядку як системи
належать: принцип законності, принцип цілісності і структурності, принцип
субординації і співпідлеглості (підлеглість усіх норм міжнародного права
функціям міжнародного правопорядку), принцип упорядкованості, узгодженості
елементів і компонентів, принцип зв'язку та відповідності системі міжнародно-
правового регулювання, принцип стабільності, принцип доцільності, принцип
простоти та.
Складність міжнародного правопорядку визначається не стільки кількістю
його елементів і компонентів, скільки численністю зв'язків між ними і
середовищем, у якому він функціонує. Міжнародний правопорядок постійно
зазнає активних впливів із зовнішнього середовища та системи міжнародного
порядку, складовим компонентом якої він є.
Сторонами міжнародного правопорядку є його учасники, які з'являються і
зникають, змінюють своє місце та функції в правопорядку, вступають то в одні, то
в інші міжнародні правовідносини. Динамічність міжнародного правопорядку є
наслідком і того, що міжнародні правовідносини динамічні (виникають,
змінюються, припиняються, зникають), змінюються зв'язки між ними, змінюються
властивості елементів правопорядку (розвивається правоздатність, дієздатність,
змінюється компетенція суб'єктів, надається свобода вибору варіанта поведінки то-
що), змінюються програми поведінки (міжнародні договори, рішення міжнародних
або міждержавних організацій тощо) учасників правопорядку та ін.
Разом з тим зміни стосовно учасників міжнародного правопорядку не
можуть бути необмеженими, безконтрольними. Правовий статус учасників
міжнародного правопорядку має відповідати таким вимогам: 1) вказувати на
завдання, предмет і цілі діяльності; 2) визначати їх місце і положення серед
інших учасників міжнародного правопорядку (насамперед суб'єктів міжнародного
права); 3) визначати програму поведінки, компетенцію, повноваження,
функціональні навантаження, засоби досягнення визначених цілей і виконання
завдань; вказувати на методи діяльності суб'єктів міжнародного права; визначати
їх правоздатність; 4) визначати характер та обсяг прав, свобод, законних
інтересів, засобів їх гарантування; 5) визначати характер та обсяг покладених і
набутих обов'язків; встановлювати відповідальність за поведінку суб'єктів;
вказувати на засоби забезпечення покладених обов'язків; 6) викладати загальні
розпорядження, заборони, поручництва, які діють у міжнародному співтоваристві
і є обов'язковими для кожного учасника правопорядку; 7) закріплювати правові
принципи функціонування в правовій структурі міжнародного співтовариства.
Упорядкованість міжнародного правопорядку характеризується
впорядкованістю: а) міжнародно-правової структури; б) міжнародно-правових
процесів; в) системи міжнародного права.
Досягти оптимальної впорядкованості міжнародного правопорядку можна,
коли буде впорядковано: а) процеси виникнення, зміни та припинення
міжнародних правовідносин; б) процеси виникнення і скасування суб'єктів
міжнародного права, зміни їх правового статусу; в) взаємовідносини між суб'єктами
міжнародного права відповідно до їх статусу; г) вирішення спорів та конфліктів,
які можуть виникнути між суб'єктами права; д) методи правового регулювання
відносин і впливу на учасників міжнародних відносин; є) поведінку учасників
міжнародних правовідносин за певних умов; є) такі вимоги і властивості учасників
міжнародного правопорядку, ях міжнародна законність, координаційність, загальна
підпорядкованість вимогам правових норм тощо; ж) вплив на правопорушників і
ліквідація правопорушень.
Міжнародний правопорядок розвивається на загально-соціологічних засадах,
загальних юридичних принципах, на яких формуються і функціонують
міжнародно-правова надбудова, правова система, всі інститути міжнародного
права — і безпосередньо на принципах міжнародного правопорядку як цілісного
утворення.
На відміну від міжнародної законності, де регіоналізм є ознакою послаблення
законності, бо вона з найбільшою ефективністю діє при універсальності її вимог,
міжнародний правопорядок відзначається тим більшою стабільністю та міцністю,
чим більш упорядкованими і сталими є його регіональні структури. Останні в
міжнародному правопорядку є не тільки сталими, а й мають певну відокремленість
у рамках універсального правопорядку. Саме тому можна говорити про
європейський, африканський, латиноамериканський та інші типи правопорядку.
В науці міжнародного права вивчаються питання міжнародного правопорядку
в космосі, правопорядку у Світовому океані, міжнародного інституційного
правопорядку тощо.