ЕСЕ

НА ТЕМУ «СТАТУТ ООН ЯК ДЖЕРЕЛО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Студент: МВ-307 Титаренко Нікіта

Деякі автори зовсім уникають цього поняття, взявши його в лапки

або визначаючи як «форму» чи «зовнішню форму права». Інші визнають
джерело правової форми джерелом позитивного права. Третя група
авторів розглядає цей термін ширше і розрізняє джерела права в
матеріальному значенні та джерела права у формально-юридичному. У
цьому випадку під джерелом права в матеріальному розумінні розуміється
його оцінка з точки зору соціальних детермінант змісту правових норм. У
цьому випадку джерела права — це об’єктивні соціальні чинники, що
породжують право, зумовлюють необхідність встановлення нових норм,
зміни або скасування старих. У другому значенні джерело права
тлумачиться з точки зору офіційних форм, у яких відбувається
встановлення, зміна чи скасування правових норм, знаходячи своє
вираження в їх змісті. Аналізуючи ці точки зору, слід зазначити, що
перший випадок є одностороннім, тоді як третій являє собою розгорнуту
версію, яка не дає повного розуміння в цілому. Ми підійдемо до цього
питання суто з правових позицій і розглянемо джерела права в їх
формально-юридичному розумінні. Тому офіційні форми встановлення і
вираження правових норм є джерелами права в юридичному розумінні. У
формально-юридичному розумінні до джерел права можна віднести:

 Правові звичаї
 Правові прецеденти
 Нормативно-правові договори
 Нормативно-правові акти
 Вони відрізняються за тематикою і характером вольового прояву.
Вони можуть бути результатом колективного волевиявлення (судові
прецеденти, закони), волевиявлення всього народу (референдум),
двостороннього чи багатостороннього волевиявлення (нормативно-правові
угоди), а також певною мірою характеризуватися невизначеністю вольові
суб'єкти (правові звичаї). Джерела є однією зі складових права, у тому
числі й міжнародного. Виходячи із загальноправового розуміння джерел
права, можна сказати, що джерела міжнародного права — це форми
існування міжнародно-правових норм, у яких узгоджені суб’єкти
міжнародного права виражають і визнають правила поведінки. Вони
являють собою зовнішню сторону правотворчого процесу в міжнародній
сфері і відображають його специфіку. Саме в цих джерелах виражені
результати вольового волевиявлення учасників міждержавних відносин.
Певний період історія розвитку міжнародного публічного права зводилася
до історії становлення та розвитку джерел міжнародного публічного
права. Цей факт є цілком виправданим, оскільки зміна поглядів науковців
на джерела стала основою для зміни поглядів на саме міжнародне
публічне право. Джерела міжнародного публічного права не є сталою
категорією. Одні з’являються й певний період розвивають міжнародне
публічне право, а з часом припиняють виконувати функцію джерела права
(рішення вселенських церковних зборів). Інші таку функцію виконують
постійно (звичай міжнародного публічного права). Не всі джерела
функціонували в чітко визначених формах, що відповідно давало підстави
придумувати нові джерела або не визнавати тих, які не зовсім чітко
проявлялися у функціонуванні цієї складної юридичної системи.
 Джерела міжнародного публічного права стосуються джерел або
засобів, за допомогою яких правові норми та правила створюються,
визнаються та застосовуються у сфері міжнародного публічного права.
Основними джерелами міжнародного публічного права зазвичай
визнаються такі:

Договори: договори, також відомі як міжнародні угоди або

конвенції, є письмовими угодами, укладеними між державами або
міжнародними організаціями. Вони встановлюють обов’язкові
зобов’язання та права для залучених сторін і є основним джерелом
міжнародного права.

Міжнародне звичаєве право: міжнародне звичаєве право виникає із

загальної та послідовної практики держав, якої вони дотримуються через
почуття юридичного зобов’язання (opinio juris). Він складається з
неписаних правил, які з часом набули широкого визнання та практики
серед держав.

Загальні принципи права: Загальні принципи права — це основні

правові принципи, які визнаються та застосовуються більшістю правових
систем. Вони є основою для юридичних міркувань і можуть бути виведені
з внутрішніх правових систем держав або загальних правових принципів,
які поділяють різні правові системи.

Судові рішення та юридична наука: судові рішення, особливо

міжнародні суди та трибунали, сприяють розвитку та тлумаченню
міжнародного права. Вони створюють прецеденти та пояснюють
застосування правових принципів. Правова наука, включаючи праці
вчених-міжнародників, також допомагає формувати та впливати на
розвиток і розуміння міжнародного права.
 Резолюції та рішення міжнародних організацій: Резолюції та
рішення, прийняті міжнародними організаціями, такими як Генеральна
Асамблея ООН або Рада Безпеки, можуть мати юридичне значення та
сприяти формуванню міжнародного права, зокрема в рамках цих
організацій.

Важливо зазначити, що ці джерела не є взаємовиключними і часто

взаємодіють одне з одним. Ієрархія та відносна важливість цих джерел
можуть відрізнятися залежно від конкретного контексту та принципів
міжнародного права. На сьогоднішній час немає єдиного
загальновизнаного правового акту який б встановлював перелік джерел
міжнародного публічного права та давав чітке розуміння їх суті та змісту.
Однак, нормами міжнародного публічного права є договірні та звичайні
норми, а вони знаходять своє вираження відповідно у договорах та
звичаях. При визначенні кола джерел слід також звернути увагу на статтю
38 Статуту Міжнародного Суду ООН де, як вважає ряд науковців,
міститься перелік джерел міжнародного права.

Також, як свідчить міжнародна практика, допоміжними засобами для

визначення існування звичаю можуть використовуватися й рішення
міжнародних організацій і конференцій. Саме вони на сьогоднішній час
відіграють одну з важливих ролей у формуванні нових та тлумаченні уже
існуючих норм міжнародного права. Досить дискусійним виявилось
питання щодо визнання джерелами міжнародного права загальних
принципів права. У міжнародно-правовій літературі існує дві точки зору
щодо їх природи та змісту. Одні науковці вважають, що загальні принципи
права — це загальновизнані принципи міжнародного права. Інші
спираючись на положення статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН
розуміють під ними ті принципи, які визнаються державами у їх правових
системах і діють чи можуть діяти у міжнародному праві.
Так, ряд науковців поділяють їх на такі основні групи:

 формальні і матеріальні джерела;

 загальносоціальні і юридичні;
 прямі і опосередковані;
 обов’язкові і допоміжні;
 такі, що розкривають зміст та обов’язковість права тощо.

Поділ джерел міжнародного публічного права на формальні та матеріальні

є характерним для представників англосаксонського права. До
матеріальних джерел вони відносять первинні, історичні джерела, а також
ті, що сприяли появі норми міжнародного права. До формальних джерел
— прямі та юридично обов’язкові джерела, правові процедури та методи
створення норм міжнародного публічного права.

Крім цього, з огляду положень статті 38 Статуту Міжнародного Суду

ООН, виділяють основні, похідні та допоміжні джерела міжнародного
публічного права. В даному випадку до основних джерел зазвичай
відносять договори, звичаї та загальні принципи права. До похідних, і-
рішення міжнародних організацій. Допоміжними джерелами вважають
судові рішення та доктрини. Поряд з тим, як вказують Ю.М. Колосов та
Е.С. Кривчикова, така класифікація є не зовсім коректною оскільки
вищезазначена норма тільки встановлює на основі яких положень Суд
повинен вирішити спір й не визначає названі положення у якості джерел
міжнародного права .
Підсумовуючи, джерела міжнародного публічного права охоплюють ряд
правових інструментів і принципів, які формують структуру міжнародно-
правових норм. Договори, міжнародне звичаєве право, загальні принципи
права, судові рішення, юридична наука та резолюції міжнародних
організацій – усе це сприяє розвитку, тлумаченню та застосуванню
міжнародного права. Договори є обов’язковими для виконання угодами
між державами та міжнародними організаціями та є фундаментальним
джерелом міжнародного права. Міжнародне звичаєве право випливає з
послідовної практики держав і ґрунтується на почутті юридичного
обов’язку. Загальні принципи права забезпечують основоположні
принципи, спільні для правових систем, і допомагають у правовому
обґрунтуванні. Судові рішення, зокрема рішення міжнародних судів і
трибуналів, створюють прецеденти та сприяють тлумаченню та розвитку
міжнародного права. Юридична наука пропонує цінну інформацію та
погляди на міжнародно-правові принципи та концепції. Формуванню та
розвитку міжнародного права також сприяють резолюції та рішення
міжнародних організацій, наприклад ООН. Загалом джерела міжнародного
публічного права є основою для створення, визнання та застосування
правових норм, які регулюють поведінку держав і міжнародних акторів у
світовому співтоваристві. Вони забезпечують стабільність, узгодженість і
передбачуваність міжнародних відносин і сприяють вирішенню суперечок
і конфліктів правовими засобами.
 Список використаних джерел

1. https://dduvs.in.ua/wpcontent/uploads/files/Structure/library/student/
lectures/2020/kzpd/l12.5.pdf
2. https://referatss.com.ua/work/dzherela-mizhnarodnogo-publichnogo-
prava/
3. https://er.knutd.edu.ua/bitstream/
123456789/9021/6/20180418_OPPU_NP.pdf
4. https://dopomogastudentam.com.ua/sistema-dzherel-publichnogo-
prava.html
5. https://www.slideshare.net/Lawkneu/ss-38691430