Тема 1: Державне (конституційне) право зарубіжних країн: поняття, предмет, джерела, система

План
1. Державне право зарубіжних країн як галузь, наука і навчальна дисципліна (у зошиті)
2. Система державного права в зарубіжних країнах
3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
5. Закон як джерело державного права. Види законів
6. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела ДП
7. Конституційні звичаї
8. Договір як джерело державного права

2. Система державного права в зарубіжних країнах

Принципи конституційного права – це загальні засади, в яких знаходять правове відображення
найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся
система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних
відносин. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а
через конкретні конституційно-правові норми.
Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно-правові
норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-
правових відносин.
Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що
регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну
групу.
У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди
таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять
декілька правових норм.
Підгалузь права – це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яке регламентує
особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.
Структура галузі конституційного права зарубіжних країн - виділяти загальну й особливу
частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно-правовий
статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус політичних інститутів, форми
правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів,
територіальну організацію публічної влади. Загальна частина містить і галузеві принципи права,
визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об’єднати, цементувати зміст галузі.
3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають
поведінку учасників конституційно-правових відносин.
У порівнянні з нормами інших галузей вони відрізняються: а) своїм змістом, сферою
регульованих суспільних відносин; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми
закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером
своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми, визначають форми правових актів, порядок їх
прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.
Конституційно-правові норми різняться від норм інших галузей своєю внутрішньою структурою.
Є норми, які мають тільки диспозицію, є також норми, що складаються з гіпотези і диспозиції: В
окремих випадках конституційно-правові норми набувають класичної форми тобто мають у своєму
складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію.
За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються
на матеріальні та процесуальні.
За функціональною спрямованістю конституційно-правові норми можна класифікувати як
регулятивні й охоронні. Переважають регулятивні норми, які безпосередньо спрямовані на
регулювання суспільних відносин.
У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди
таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять
декілька правових норм.
Загальні конституційно-правові інститути – це нормативні формування, як правило,
комплексного змісту. До загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут
конституційного статусу особи, який включає такі головні інститути як громадянство, та основні права
і свободи особи. До початкових конституційно-правових інститутів можна віднести інститут
депутатського запиту, інститут імпічменту та інші.
4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
Джерелами конституційного права в зарубіжних країнах є нормативні акти, що містять норми,
які регулюють конституційно-правові відносини. Це зовнішня форма вираження норм
конституційного права. Головним джерелом цієї галузі права в переважній більшості країн (виняток
становлять деякі мусульманські держави) – є конституція – Основний закон. У конституції дістають
відбиток і закріплення ті цінності й ціннісні орієнтири, що визначають (або мають визначати)
суспільний і державний розвиток.
Конституційні принципи лежать в основі побудови всієї системи права і багато в чому
визначають характер галузей, що її утворюють. До інших джерел належать:
1) конституційні закони (вносять зміни до конституції або доповнюють її);
2) органічні законі (приймаються на основі бланкетних, тобто відсилочних, норм конституції,
зазвичай регулюють будь-який інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів
приймаються в ускладненому порядку;
3) звичайні закони (регулюють окремі питання, наприклад, закон про вибори президента);
4) надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці закони можуть відхилятися від її
положень, але приймаються тільки на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом
парламенту продовжити цей термін);
5) внутрішньодержавні публічно-правові договори;
6) регламенти парламентів і їх палат, що встановлюють внутрішню організацію і процедуру
роботи цих органів. Вони приймаються або у формі постанов кожною палатою для себе і не вимагають
схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі закону при однопалатному парламенті (Китай);
7) акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, декрети президентів, постанови уряду,
акти міністрів деяких відомств, наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок
складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконавчої влади належить актам, що мають
силу закону (вони видаються на основі делегування повноважень парламентом, як, наприклад, у
Великобританії), або на основі регламентарної влади, яка за конституцією належить уряду (Італія), або
відповідно до надзвичайних повноважень президента (Франція);
8) акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.), які
дають офіційні тлумачення Конституції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони;
9) судові прецеденти (особливо в англосаксонському праві) – рішення судів вищих інстанцій, які
публікуються ними і стають основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень у подібних
справах;
10) конституційний звичай – створене в практиці єдино подібної діяльності органів держави
правило, яке має усний характер, спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не користується
судовим захистом у разі його порушення;
11) релігійні джерела, особливо в монархічних державах з феодальними і родовими
пережитками, зокрема з питань про престолонаступництво. В деяких мусульманських країнах
конституцію замінює Коран – священна книга, що містить, як вважають, запис проповідей пророка
Мухаммеда, в інших країнах Коран вважають актом, вищим за конституцію;
12) правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди ґрунтують свої рішення з
конституційних питань не тільки на правових актах, а й на працях видатних юристів, фахівців
конституційного права);
13) міжнародно-правові акти, наприклад, Європейська конвенція про права людини 1950 року,
Договір ФРН і НДР про процедуру об’єднання Німеччини і про проведення виборів у парламент 1990
року, Маастрихтський договір 1992 року про створення Європейського Союзу. Ратифікації цього
договору передували перегляди конституцій цілої низки держав (Франції, ФРН, Ірландії та інших
членів ЄС);
14) на локальному рівні — в суб’єктах федерації, автономних утвореннях діють свої джерела
конституційного права (наприклад, конституції штатів США, конституції кантонів Швейцарії,
конституції автономних республік Росії). В містах зазвичай є свої міські статути, хартії міст, що
регулюють місцеве самоврядування;
15) у державах із тоталітарними режимами найважливіше конституційне (і навіть
понадконституціине) значення мають акти (партійні документи) правлячих (єдиних) партій.
 5. Закон як джерело державного права. Види законів
Закони – це прийняті у встановленому порядку нормативно-правові акти органу законодавчої
влади, які регулюють ті чи інші сфери суспільного життя, і мають найвищу після конституції
юридичну силу. Вони поділяються на конституційні, органічні, звичайні, надзвичайні та референтні.
Конституційні закони видаються з найбільш важливих питань і мають вищу юридичну силу, ніж
звичайні закони. Зміст конституційного закону зазвичай не підлягає контролю органів
конституційного нагляду. Вони мають право перевіряти лише процедуру його прийняття. Серія
конституційних законів у сукупності іноді становить блок конституційного законодавства.
До конституційних належать закони про виборче право, виборчу систему, про повноваження
урядів і парламентів, про порядок уведення надзвичайного стану тощо.
Органічні закони – акти, прийняті на виконання бланкетних норм Основного закону. Органічні
закони, на відміну від конституційних, приймаються на основі бланкетних норм, що містяться в
конституціях. Ці норми, власне кажучи, створюють спеціальні повноваження на видання органічного
закону. Органічні закони приймаються в ускладненому порядку, а саме: або з прийняттям таких
законів обмежується коло суб’єктів права законодавчої ініціативи, або такі закони повинні бути
схвалені абсолютною більшістю голосів, а в деяких країнах органічні закони підлягають
обов’язковому направленню до підписання главою держави на перевірку до органу конституційного
контролю і зазвичай регулюють який-небудь інститут конституційного права в цілому. В ієрархії
законодавчих актів органічні закони стоять вище за звичайне поточне законодавство.
Звичайні або поточні закони. Звичайні закони в тих країнах, де є конституційні або органічні,
регулюють менш важливі суспільні відносини, що утворюють предмет конституційного права. Ці
закони складають основну масу законодавчих актів, приймаються на основі процедури, безпосередньо
передбаченої в Основному законі держави, і можуть охоплювати надзвичайно широке коло питань.
Звичайні закони регулюють окремі питання, наприклад Закон “Про вибори Президента”.
Конституції, конституційні й органічні закони завжди в повному обсязі є джерелами державного
права, а звичайні закови – або в повному обсязі, або частково, залежно від наявності в них державно-
правових норм. Найважливіші норми державного права містяться у звичайних парламентських
законах.
Так звані референдарні закони становлять окрему категорію заковів, прийнятих у результаті
референдуму. У більшості випадків їм надають особливого юридичного значення.
6. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела
державного права
Судові прецеденти – раніше винесені рішення судів, прийняті за обов’язковий зразок судами
того ж або нижчого рівня у вирішенні аналогічних питань у майбутньому. У конституційній практиці
зарубіжних країн судові прецеденти в основному стосуються регулювання правового становища особи
та порядку здійснення і захисту демократичних прав і свобод. Найбільш широкого використання
судові прецеденти набули у Великобританії та ряді інших англосаксонських країн.
Визнання судового прецеденту джерелом державного права означає, що судові органи
здійснюють не лише юрисдикційну (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу функцію.
Тлумачення законів здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення
можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних
парламентських законів, що містять у собі норми державного права. Подібна інтерпретація
нормативно-правової бази не лише слугує цілям правозастосування, а й може серйозно впливати на
правову систему.
7. Конституційні звичаї
Звичаями регулюються порядок здійснення прерогатив конституційного монарха і повноважень
президента, формування уряду, роль прем’єр-міністра, багато питань законодавчої процедури тощо.
Практична роль звичаїв є настільки великою, що ігнорувати їх, вивчаючи конституційне право,
неможливо.
Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що норми , які
випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді” Вони дотримуються лише в силу традиції і
лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ. Звичаї не
фіксуються в нормативних документах.
Основною функцією звички вважають уточнення конституційно-правової практики.
8. Договір як джерело державного права
Нормативно-правовий договір — це двостороння чи багатостороння угода між суб’єктами, що
містить норми права.
 Характерні наступні риси:
1. Суб’єктом договору завжди є суб’єкт публічно-правових відносин, і перш за все той, що має
владні повноваження. Держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації — такі найбільш
типові суб’єкти нормативних договорів. Від місця суб’єкта у механізмі держави залежить юридична
сила договору. Чим вище місце, тим більша сила.
2. Формальність та об’єктивація забезпечується прийняттям правового акта у формі нормативно-
правового договору.
3. Змістом нормативно-правового договору є норми права (правила поведінки — права і
обов’язки сторін), що виникають в результаті згоди сторін та регулюють питання владування,
управління та саморегулювання, але не всі, а лише ті, що допускають договірну форму регулювання.
За харак- тером це норми-цілі, норми-наміри, норми-координатори, норми-узгодження, норми-
утримання тощо.
4. Своєрідність зобов’язань сторін нормативно-правового договору та засобів їх забезпечення
полягає у тому, що межі договору як засобу нормативно-правової саморегуляції сторін жорстко
передбачені їх статусом, що не знижує обсяг їх інтересів та добровільності у визначенні предмета
договору. Зміст договору не може суперечити конституції, в протилежному випадку укладання таких
договорів може мати місце лише після внесення відповідних змін до конституції.
5. Тривалий термін дії.
6. Набуття чинності відбувається лише після проведення відповідної процедури: ратифікації
парламентом (для міжнародних договорів), підписання керівником парламенту та президентом (для
конституційних договорів) тощо.
7. Забезпечення виконання договірних зобов’язань державою та її органами включає багато
різних засобів, у тому числі: організаційних, правових, економічних тощо. Відповідно норми, які
містяться у договорах такого роду, є загальнообов’язковими для виконання, що забезпечується
гарантіями держави шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державного примусу.
8. Нормативно-правовий договір є частиною національного законодавства, може бути підставою
для укладання інших правових актів, у тому числі й договорів з метою реалізації норм, що в ньому
містяться.
Джерела права можна класифікувати за сферами правового регулювання суспільних відносин:
конституційні, у тому числі й федеративні; міжнародні; колективні; господарські. За змістом: договори
компетенції та договори про взаємодію.

Висновки
Конституційне право в кожній зарубіжній країні – це основоположна, фундаментальна
галузь усієї національної системи права. Вона являє собою сукупність конституційно-правових норм,
що закріплюють:
- економічну, політичну й соціальну основи держави;
- права та обов'язки громадян (підданих);
- форми правління, державного устрою;
- політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів
державної влади й управління;
- виборче право і виборчу систему.
Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних
узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому
фундаментальну галузь правової системи.
Конституційне право як навчальна дисципліна у будь-якій країні – це частина науки,
пристосована для вивчення та опанування студентами, що складається з Загальної та Особливої
частин.
На основі аналізу юридичної літератури і державно-правового життя різних країн світу ми
визначили види джерел конституційного права зарубіжних країн та класифікацію конституцій за
різними підставами (яка стане в нагоді при вивченні конституційного права окремих країн ).

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає значення терміна «конституційне (державне) право»?
Конституційне право - сукупність правових норм, що визначають організацію державної влади,
основні форми її здійснення, відносини між державою і громадянином, основні права і свободи особи.
 2. Чим конституційне право відрізняється за своїм предметом і методом від інших галузей
права?
Конституційне право відрізняється від інших галузей права як за своїм предметом, так і за
методами його дослідження. Ось деякі основні відмінності:
Предмет конституційного права: Конституційне право вивчає та регулює основні політичні,
правові та соціальні структури держави. Його предметом є конституції – основні закони держави,
які визначають організацію влади, права та обов'язки громадян.
Об'єкт дослідження: Конституційне право досліджує структуру держави, розподіл влади між
її органами, гарантії прав і свобод громадян, взаємодію між державою та особою, а також
принципи конституційного правління.
Методологія конституційного права: Дослідження конституційного права базується на
вивченні текстів конституцій, а також на аналізі судової практики та інших джерел, які
визначають тлумачення та застосування конституційних норм.
Специфічність конституційного судочинства: Багато країн мають конституційні суди або
аналогічні органи, які вирішують конституційні питання та ведуть судовий контроль за
додержанням конституційних принципів. Це робить конституційне право унікальним за наявністю
специфічних інструментів та процедур.
Динаміка конституційного права: Конституційне право може зазнавати змін через процеси
конституційних реформ або інших конституційних змін, що робить його більш еволюційним та
динамічним порівняно з іншими галузями права.
Ці відмінності роблять конституційне право важливою галуззю права, яка визначає основні
принципи та цінності, на яких ґрунтується державна система та громадянське суспільство.

3. Як будується система державного права зарубіжних країн?

Система державного права зарубіжних країн будується на основі конституційних принципів,
що визначають структуру та функціонування держави, розподіл влади, права та обов'язки громадян.
Важливими елементами є конституційні акти, закони, судова система та правова доктрина.
Конституція: Багато країн мають конституцію як основний правовий акт, що визначає основні
принципи політичного устрою, права та свободи громадян. Конституція може бути написаною
(кодифікованою) або ненаписаною, базуючись на традиціях та звичаях.
Законодавство: Законодавство включає закони, які приймаються парламентом чи іншим
законодавчим органом. Вони регулюють різні сфери життя, включаючи громадянське право,
кримінальне право, адміністративне право та інші.
Виконавча влада: Система державного права передбачає існування виконавчої влади, яка
реалізує закони та забезпечує виконання рішень державних органів.
Судова система: Судова система забезпечує правосуддя та розв'язання конфліктів. У багатьох
країнах існують різні рівні судів, включаючи конституційні суди, адміністративні суди, цивільні та
кримінальні суди.
Правова доктрина: Правова доктрина включає в себе теорію та погляди юристів, що вивчають
та аналізують правові питання. Вона може впливати на розуміння закону та його розвиток.
Система державного права в зарубіжних країнах є комплексною та інтегрованою,
забезпечуючи функціонування демократичної держави, захист прав та свобод громадян, а також
регулювання відносин між державою та громадянами.

4. В чому полягає специфіка джерел державного права зарубіжних країн?

Специфіка джерел державного права зарубіжних країн визначається історичними,
культурними, традиційними та юридичними особливостями кожної країни. Важливо розуміти, що
кожна система права є унікальною і враховує особливості конкретної держави. Однак, існують деякі
загальні риси, які можна виділити:
1. Конституційні акти:
 Багато країн мають конституційний документ або набір документів, що визначають
основи політичного устрою та права громадян. Конституція часто є основоположним актом,
визначаючи принципи державного устрою, розділ влади та основні права громадян.
2. Законодавство:
 Законодавство є основним джерелом права і включає в себе акти, які приймаються
законодавчим органом (парламентом). Закони регулюють різні сфери життя, від господарської
діяльності до соціальних відносин.
 3. Об'єкти міжнародного права:
 У зв'язку з глобалізацією, багато країн активно взаємодіють на міжнародному рівні. Таким
чином, міжнародні договори, угоди та стандарти можуть також бути важливим джерелом
державного права.
4. Звичаєве право:
 У деяких юрисдикціях звичаєве право, що ґрунтується на традиціях та звичаях, може мати
важливе значення.
5. Прецеденти в судовій системі:
 У країнах з англійською правовою традицією (наприклад, Сполучене Королівство, США),
судові рішення часто є важливим джерелом права, оскільки суди можуть використовувати
прецеденти для вирішення подібних справ у майбутньому.
6. Джерела міжнародного права:
 Зокрема для країн, які активно участь у міжнародних відносинах, джерелами права
можуть бути міжнародні угоди, рішення міжнародних організацій та зобов'язання згідно
міжнародним стандартам.
Специфіка джерел державного права в зарубіжних країнах визначається комплексом цих
чинників, і вони можуть різнитися від країни до країни залежно від їхньої історії, культури та
правової традиції.

5. Чим обумовлена і в чому виявляється провідна роль конституційного права в правовій системі
зарубіжних країн?
Провідна роль конституційного права в правовій системі зарубіжних країн обумовлена його
унікальним статусом та значущістю як основного закону, що визначає основи політичного устрою,
розділ влади, права та свободи громадян. Конституційне право виявляється у регулюванні ключових
аспектів державного життя та встановленні фундаментальних принципів, що формують
внутрішню організацію країни та взаємодію між державою та громадянами. Його роль виявляється
в тому, що конституційні норми мають вищий статус порівняно з іншими законами, і вони є основою
для тлумачення та застосування інших нормативних актів. Конституційне право також визначає
процедури змін та доповнень до самої конституції, що робить його важливим елементом для
адаптації держави до змін у суспільстві та розвитку. Отже, провідна роль конституційного права
визначається його ключовою функцією у формуванні та регулюванні основних принципів та структур
держави, а також забезпеченні захисту основних прав та свобод громадян.

6. Що вивчає наука державного права зарубіжних країн?

Наука конституційного (державного) права зарубіжних країн має своїм предметом
вивчення процесу формування, еволюції та реального функціонування інститутів і норм
конституційного права.
Основні аспекти дослідження включають конституційне право, адміністративне право,
цивільне право, кримінальне право, міжнародне право, а також інші галузі, що стосуються
організації держави та її взаємодії з громадянами.

7. Чим обумовлена необхідність вивчення навчальної дисципліни «Державне право зарубіжних

країн»?
Необхідність вивчення дисципліни "Державне право зарубіжних країн" обумовлена бажанням
отримати глибше розуміння організації та функціонування правових систем інших країн. Це дозволяє
студентам та фахівцям розширити свій кругозір, порівняти різні правові підходи, а також
зрозуміти взаємовплив культур, історій та традицій на структуру правових систем. Вивчення
державного права зарубіжних країн сприяє розвитку аналітичних та порівняльних навичок, що є
важливими для розуміння глобального правового середовища.