Тема 2. Основи теорії конституції.

1)Поняття конституції та її юридичні властивості.

Конституція - це система правових норм певної держави, яка
приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює
найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування
органів державної влади, державно-територіального устрою та правового
статусу людини і громадянина.
Юридичні властивості конституції - це ті характерні ознаки
конституції, які відрізняють її від інших нормативно – правових актів і
встановлюють роль та місце в ієрархії. Конституції України притаманна
низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і роль
у суспільстві.
1. Вища юридична сила – одна з базових її властивостей. Конституція
України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Усі
інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності
невідповідності положенням Конституції України вони визнаються такими,
що не діють.
2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують
найважливіші суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державної влади.
3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у
системі джерел національного права України.
4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації
та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної Ради
України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України,
місцевих державних адміністрацій та ін.
5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові
засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та ін.
6. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається з
дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або спеціально
уповноваженим органом держави – Верховною Радою України.
 2)Функції конституції.
Для конституції характерні такі основні функції:
Політична функція, яка означає що Конституція закріплює засади
конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя,
визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну
багатоманітність, багатопартійність.
Юридична функція пов'язана з тим, що Конституція є Основним
Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює
основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей
права.
Ідеологічна функція виявляє себе в тому, що Конституція закріплює
основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і
громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і
самоврядувальних інституцій, громадян і посадових осіб.
Обмежувальна функція полягає в тому, що конституційні норми
створюють основу і визначають межі діяльності державних органів,
стримують узурпацію і монополізацію влади певними владними структурами
державної влади.
Зовнішньополітична функція знаходить свій вияв у тому, що інші
держави й народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень
демократизму держави.
3)Класифікація конституції.
За формою вираження виділяють конституції писані, неписані, змішані:
- писана конституція - один (Конституція України, Німеччини, США) чи
кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави
(Конституція Швеції, що складається з трьох актів); - неписана конституція -
група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин, звичаїв щодо
організації державного життя та суспільних відносин (Нова Зеландія, Оман);
- змішана конституція - у ній органічно поєднуються елементи писаної та
неписаної конституцій (Англія).
 За порядком (процедурою) прийняття виділяють даровані, народні,
договірні конституції: - даровані конституції (октройовані) - підготовлені та
введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти (Непал -1962
р., Зімбабве - 1979 р., Саудівська Аравія - 1992 р.); - народні конституції -
приймаються загальновизнаними демократичними способами: всенародним
референдумом (Росія -1993 р., Казахстан - 1995 р.) або ж парламентом
(Україна - 1996 р.); - договірні конституції - приймаються через укладання
відповідної угоди між різними суб´єктами конституційного процесу
(Конституція СРСР - 1924 р.).
За порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на
гнучкі, жорсткі, змішані: - гнучка конституція - зміни та доповнення до неї
вносяться в порядку, встановленому як і для будь-якого іншого закону
(Конституція Англії); - жорстка конституція - внесення змін і доповнень
передбачає складну процедуру, а деякі статті та розділи взагалі не підлягають
зміні (Конституція США, РФ); - змішані конституції (чи напівжорсткі) -
містять статті, що змінюються та доповнюються як звичайні закони, а також
статті, зміна й доповнення котрих ускладнені.
За часом дії розрізняють конституції тимчасові та постійні: - тимчасові
конституції - приймаються на певний термін або до настання певної події;
- постійні конституції - приймаються на невизначений термін.
За характеристикою форми державного устрою - федеративні
конституції (СІІІА), конституції суб´єктів федерації, конституції унітарних
держав (Франція, Польща, Болгарія).
За формою державного політичного режиму: - демократичні
конституції - діють в багатьох капіталістичних і в деяких постсоціалістичних
країнах; - авторитарні - надмірно зміцнюють виконавчу владу, обмежують
права людини, містять антидемократичні положення; - тоталітарні - у країнах
тоталітарного соціалізму закріплюють юридичні передумови для створення
неподільної політичної системи під конституційно закріпленим керівництвом
однієї партії.
 За формою державного правління: - монархічні (Іспанія, Данія,
Норвегія, Судан); - республіканські (Україна, Франція, Італія). Розрізняють
також консолідовані та неконсолідовані конституції. Україна, Бразилія,
Казахстан мають консолідовані конституції, це єдині тексти, прийняті
одночасно. У Швеції, Ізраїлі, Фінляндії конституції неконсолідовані, тобто
складаються із законів, прийнятих в різний час (в Швеції - іноді з проміжком
навіть у століття), але проголошені основними законами країни, на відміну
від інших законів.
4)Правовий захист (охорона) конституції
Правова охорона Конституції України – це сукупність правових засобів,
за допомогою яких забезпечуються реалізація конституційних норм і
дотримання режиму конституційної законності. Метою охорони Конституції є
забезпечення її верховенства і стабільності, дотримання принципу розподілу
влад та захист передбачених Конституцією прав людини.
Основними групами форм захисту конституції є (характеристика
надана на прикладі Конституції України):
− конструктивні форми захисту, які встановлені самою конституцією у
вигляді організаційних та процесуальних приписів конституції, які повинні
запобігати зміні ключових конституційних цінностей. До конструктивних
гарантій належить особливий порядок внесення змін до конституції та її
прийняття, заборона при прийнятті нових законів або внесенні змін до
чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22
Конституції України5 ).
− блокуючі форми (вето Президента на закон, призупинення актів
Кабінету Міністрів України Президентом).
− контрольно-наглядові форми (попередній та наступний
конституційний контроль, що передбачає визнання нечинними норм та актів,
що суперечать конституції (конституційність актів органів влади), перевірка
конституційності питань, що виносяться на всеукраїнський референдум
тощо, дотримання конституційної процедури імпічменту, а також офіційне
тлумачення конституції).
− парламент (наприклад, імпічмент щодо Президента України оголошує
Верховна Рада України, вона ж затверджує указ про введення надзвичайного і
воєнного стану).
− президент (право вето щодо законів, право оголошувати про введення
надзвичайного і воєнного стану).
− суди або спеціальні незалежні органи (конституційний контроль з
боку конституційних (Конституційний Суд України)7 , загальних судів,
заборона політичних партій та інших об’єднань адміністративними судами в
Україні).
− індивід (право на повстання (опір/непокору).
5)Конституційно-правова відповідальність у механізмі захисту
конституції.
Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конституційному
праві України є конституційно-правова відповідальність.
Конституційно-правова відповідальність — це вид соціальної та
юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-
правових відносин, передбачений нормами конституційного права,
характеризується специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації та
санкціями й полягає у примусовому застосуванні заходів впливу за
протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані
зобов’язаного суб’єкта (позитивний аспект), виступає найважливішою
гарантією реалізації й захисту Конституції.
Загальні ознаки:
1)є видом соціальної відповідальності;
2) має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне)
значення;
3) є інститутом відповідної галузі права тощо.
Критерії конституційно-правової відповідальності:
 1) джерела;
2) інститути конституційного права;
3) суб’єкти відповідальності;
4) підстави відповідальності;
5) інстанщї, тобто перед ким встановлено відповідальність;
6) органи, що розглядають справи про конституційно-правову
відповідальність і виносять відповідні рішення;
7) види конституційних правопорушень;
8) форми контролю, що містяться в нормах конституційного права;
9) види санкцій за конституційні правопорушення.