Структура Конституції України

Конституція – це особливий інститут правової системи держави, якому

належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів.
Для створення ефективного механізму вирішення конфліктних ситуацій
Необхідно додатково законодавчо передбачити наступні положення:
Тимчасово, зазвичай після переворотів, революцій тощо.
Тобто система Конституції України - це передусім упорядкована
сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили.
Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню
взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового
акта найвищої юридичної сили.
Конституція України є писаною та кодифікованою. Структура конституції
– це її поділ на певні частини (елементи), пов’язані між собою.
Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:
O преамбулу (вступ);
O основну частину (основний зміст);
O прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки). Конституція
України включає преамбулу та 15 розділів, з яких два останніх –
“Прикінцеві положення” та “Перехідні положення”.
Преамбула Конституції України 1996 р. Визначає основні цілі, задля
досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення
прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської
злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової
держави.
У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її
прийняття, іноді проголошуються керівні засади державної політики,
права і свободи
Нормативну частину Конституції України 1996 р. Складає переважно її
основна частина, що складається з 13 розділів та 159 статей. Основну
частину Конституції України 1996 р. Складають групи норм Конституції,
що визначають загальні засади суспільного і державного ладу; права,
свободи та обов’язки людини І громадянина; конституційні основи
виборів і референдумів; правовий статус вищих органів державної влади –
Верховної Ради України. Президента України, Кабінету Міністрів
України;’ правовий статус прокуратури; систему та функції судів
загальної юрисдикції; особливості адміністративно-територіального
устрою України: правовий статус АРК; основи місцевого самоврядування;
порядок внесення змін до Конституції України.
Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи,
основи суспільного ладу, систему та статус державних органів, державну
символіку, порядок зміни конституції тощо.

Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні норми. Тут

зазвичай встановлюється строк набуття чинності конституцією,
визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються
конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.
Прикінцеві положення” Конституції України вміщують дві статті, в яких
визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття
(ст. 160). Згідно зі ст. 161 день прийняття Конституції У країни є
державним святом – Днем Конституції України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. №

4-зп1 Конституція України набула чинності в день її прийняття
Верховною Радою України – 28 червня 1996 р.
Перехідні положення визначають строки набуття чинності окремими
конституційними нормами, які не можуть бути реалізовані одразу,
порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими
(наприклад, пункти 9, 11 “Перехідних положень” Конституції України)
Додаткові положення до конституції не містяться у Конституції України,
але зазвичай у конституціях вони оформлюються інакше, ніж основна
частина, і містять норми щодо тлумачення конституції, виключення із
загальних правил, установлених конституцією, регулювання окремих
питань.
Структура
Конституція України 1996 складається з Преамбули, 161 статті та 16
пунктів перехідних положень, записаних у 15-ти розділах:
І — «Загальні засади»;
ІІ — «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»;
ІІІ — «Вибори. Референдум»;
ІV — «Верховна Рада України»;
V — «Президент України»;
VI — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»;
VII — «Прокуратура» (у процесі конституційної реформи розділ вилучено
на підставі Закону № 1401-VIII від 02.06.2016);
VIII — «Правосуддя»;
IX — «Територіальний устрій України»;
X — «Автономна Республіка Крим»;
XI — «Місцеве самоврядування»;
XII — «Конституційний Суд України»;
XIII — «Внесення змін до Конституції України»;
XIV — «Прикінцеві положення»;
XV — «Перехідні положення».
Юридичні властивості конституції – це ті характерні ознаки
конституції, які відрізняють її від інших нормативно - правових актів і
встановлюють роль та місце в ієрархії. Конституції України притаманна
низка юридичних властивостей, які визначають її місце в системі права і
роль у суспільстві.
1. Вища юридична сила - одна з базових її властивостей. Конституція
України займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів.
Усі інші правові акти не повинні їй суперечити, а у разі наявності
невідповідності положенням Конституції України вони визнаються
такими, що не діють.
2. Головний закон держави. Конституційні норми регламентують
найважливіші суспільні відносини, пов'язані із здійсненням державної
влади.
3. Найважливіший кодифікований нормативно-правовий акт держави у
системі джерел національного права України.
4. Системоутворюючий документ, який визначає принципи організації
та діяльності органів державної влади: Президента України, Верховної
Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду
України, місцевих державних адміністрацій та ін.
 5. Підвищена стабільність. Конституція України закріпила базові
засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та
ін.
6. Особливий порядок прийняття. Конституція України приймається
з дотриманням спеціальної процедури безпосередньо народом або
спеціально уповноваженим органом держави - Верховною Радою України.
Наведений перелік властивостей Конституції України є базовим,
проте не виключним, оскільки юридичні її властивості виокремлюються
через структуру, функції, механізм реалізації норм і способи правового
захисту Основного Закону України.
Конституція України є Основним Законом держави.
Конституція України має найвищу юридичну силу. ...
Конституція України є юридичною базою законодавства. ...
Конституція України передбачає особливий порядок прийняття та
внесення змін до неї.
Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє
собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя
народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності
органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.
Предметом науки конституційного права є конституційно-правові
норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами.
Система науки конституційного права складається з таких підрозділів:
- загальні питання науки: про її предмет, методологію, методи
правового регулювання;
- вчення про Конституцію України. Тут принципово важливими є
питання конституціоналізму, теорії Конституції України, її сутності,
найважливіших структурних та функціональних характеристик.
- загальні засади конституційного ладу України. В цьому розділі
досліджуються фундаментальні основи організації й діяльності
українського суспільства і держави, причому головними із них є
положення про те, що Україна є суверенною, демократичною, правовою і
соціальною державою, яка відповідає перед людиною та суспільством за
свою діяльність;
- форми безпосередньої демократії. Цей розділ охоплює проблеми
виборчого права, референдумів та інших форм безпосереднього
народовладдя;
- місцеве самоврядування. Дослідження цього напряму стосується
проблеми статусу територіальних громад, органів та інших суб'єктів
місцевого самоврядування.
 Конституційні права і свободи людини і громадянина – це визначені
Конституцією та законами України можливості особи користуватися
політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими
благами з метою задоволення особистих або суспільних інтересів і потреб.
Конституція України закріплює коло прав і свобод у різних соціальних
сферах.
До особистих прав і свобод людини і громадянина належать такі, як:
право на життя (ст.27); право на повагу до його гідності (ст.28); право на
свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність
житла (ст.30); та ін.
Серед політичних прав і свобод людини і громадянина слід виділити
наступні: право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання,
право вільного залишення території України (ст.33); право на свободу
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34);  та
ін.
До кола економічних прав і свобод належать такі, як: право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право
користуватися об’єктами державної та комунальної власності (ст.41);
право на підприємницьку діяльність (ст.42);
Відповідно до Конституції коло соціальних прав і свобод складають:
право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і
соціально-економічних прав та інтересів (ст.36); право на працю (ст.43);
право на страйк (ст.44); та ін.
Класифікація конституцій здійснюється за такими критеріями:
І. За часом дій:
1) тимчасові, що можуть прийматися на встановлений строк або до
настання певної події;
2) постійні конституції. Ними є більшість конституцій (утому числі й
Конституція України), але факт установлення необмеженого строку їх дії
не означає їх вічність, а лише вказує на намір законодавця в момент їх
прийняття. Відомі конституції, які встановлюють неможливість власного
скасування (наприклад, конституції Мексики, Греції).
ІІ. За політичним режимом:
1) демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод,
допускають вільне утворення і діяльність політичних партій,
передбачають виборність установ влади тощо;
2) авторитарні, які обмежують або забороняють діяльність політичних
партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі
можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено
проголошених конституційних прав і свобод, скорочують повноваження
представницьких органів;
3) тоталітарні, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких
характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності
до певної ідеології (комунізму, ісламу тощо).
Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слугують для
прикриття авторитарного політичного режиму, а іноді, хоча і рідше,
навпаки, демократичний режим зберігає певний час авторитарну
конституцію.
ІІІ. За формою правління:
1) монархічні конституції,
2) республіканські.
IV. За формою політико-територіального устрою:
1) федеративні конституції (у федеративних державах діють зазвичай
федеральні (національні) конституції та конституції суб’єктів федерації);
2) унітарні.
V. За порядком прийняття:
1) октройовані (даровані),
2) договірні;
3) “народні” (зміст цих понять ми розглянемо у наступному параграфі).
VI. За порядком внесення змін:
1) гнучкі;
2) жорсткі;
3) змішані (зміст цих понять ми розглянемо у наступному параграфі).
VII. За формою:
1) писані;
2) неписані;
3) змішані (значення цих понять було розкрито вище).
Для Конституції Україні властиві, за способом і засобом, такі функції, як
регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна
(системоутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна,
аксіологічна та ряд інших. Наприклад, інтегративна (системоутворююча)
функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-
правовий акт є основою системи національного законодавства.
За часом функції Конституції України поділяються на постійні та
тимчасові.