Тема 3.

Концепції та принципи адміністративного права

Заняття 1

Теоретичні питання:

1. Значення і види концепцій та принципів для адміністративного права

В юридичній літературі під «принципами адміністративного права» слід

розуміти засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст
адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають
напрями законодавчого регулювання суспільних відносин (доцент(ка) Г.Й. Ткач).

Принципи адміністративного права – це основоположні наукові ідеї, об’єктивно

обумовлені та стабільні, відповідно до яких сформована вся система
адміністративного права, які характеризують зміст адміністративного права,
відображають закономірності його розвитку і визначають напрями адміністративно-
правового регулювання суспільних відносин (професор(ка) Т.О. Коломоєць).

Принципи формулюються законодавцем, виходячи з конкретного правового

досвіду і правової культури в країні і базуються на основних положеннях правової
системи, з урахуванням досягнутого рівня розвитку галузевого законодавства.
Принципи адміністративного права вказують на основні риси, сутнісні
характеристики, зміст і призначення всієї галузі адміністративного права.
Принципи діють не автоматично, самі по собі, а вимагають організаційних,
нормативних, інформаційних зусиль з боку людини, у першу чергу законодавця.

Принципи адміністративного права:

• виконують системо-утворюючу роль, тобто зумовлюють формування у межах галузі
нових інститутів.

Приклад

Визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина як принципу
адміністративного права поставило перед законодавцем та вченими завдання,
пов’язане з формуванням та нормативним забезпеченням інституту суб’єктивних
публічних прав приватних осіб, інституту адміністративної процедури, інституту
адміністративних послуг. Основним призначенням названих інститутів є забезпечення
реалізації зазначеного принципу адміністративного права;

• беруться до уваги у процесі законотворчої та нормотворчої діяльності, виступаючи

орієнтирами для розвитку норм адміністративного права;


• створюють основу для судового контролю за адміністративними діями. Досить

часто суд лише шляхом аналізу принципів адміністративного права може дійти
висновку про законність або незаконність дій та/або рішень суб’єктів публічної
 адміністрації;


• заповнюють прогалини у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних

відносин.

Приклад

Так, сьогодні в Україні досі не прийнято Адміністративно-процедурний кодекс, який
має закріпити порядок прийняття суб’єктами публічної адміністрації
адміністративних актів. Проте адміністративні акти приймаються щоденно, що
обумовлює необхідність дотримання відповідними суб’єктами процедур їх прийняття.
А оскільки такі процедури не визначені, суб’єкти публічної адміністрації можуть та
мають спиратися у процесі такої діяльності на принципи адміністративного права
(принцип верховенства права, принцип ефективності, принцип об’єктивності тощо).

Загальні принципи, до яких відносять принципи, розроблені регіональними

європейськими організаціями (Рада Європи, Європейський Союз, Організація з
безпеки і співробітництва в Європі) в результаті європейської адміністративної
конвергенції, а також принципи, що є спільними для адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин у європейських країнах.

Спеціальні принципи, які сформувалися відповідно до національних

адміністративних традицій державного управління та які віднайшли своє закріплення
у національному законодавстві окремої європейської країни. Урахування загальних та
спеціальних (галузевих) європейських принципів адміністративного права в
законодавстві України набуває важливого значення для розвитку галузі
адміністративного права України.

Виділяють:
• інституційні принципи організації та діяльності органів публічної адміністрації;
• принципи адміністративних процедур, зокрема, надання адміністративних послуг;
• процесуальні принципи, що стосуються адміністративного процесу в
адміністративному суді.

Джерела принципів адмінправа.

• договори про заснування ЄС та Європейських Співтовариств;
• Хартії основних прав Європейського Союзу;
• рішення Європейського суду справедливості (м. Люксембург);
• законодавство ЄС;
• національне законодавство;
• рішення Європейського суду з прав людини (м. Страсбург);
• Європейський кодекс належної поведінки публічного службовця (Модельний кодекс
поведінки публічного службовця);
• Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
Концепція - це керівні правові ідеї, вимоги, які мають статус загальновизнаних з-
поміж європейських країн незалежно від факту нормативного закріплення.

Адміністративне право замінило собою поліцейське право, яке було пронизане

ідеєю того, що громадянин є лише безособовим об’єктом для заходів уряду. На інших
засадах почало формуватися адміністративне право, яке з моменту свого виникнення
орієнтувалося на ідею, що особа у державі має піднятися до рівня автономної
особистості, а поліцейська опіка має поступитися суспільному служінню;

Харківський професор О. Євтіхієв. У праці «Законна сила актів адміністрації» писав,

що «у культурної держави цілі її розширюються за вузькі межі конституційної
держави: вона примушується до позитивної діяльності в інтересах суспільного блага».
Ці висновки заклали теоретичне підґрунтя для концепції людиноцентризму у
вітчизняній адміністративно-правовій доктрині. На засадах “людиноцентристської”
ідеології галузь АП має стати основним засобом гармонізації відносин між публічною
владою і людиною».

Основою для концепції людиноцентризму є права та свободи людини і громадянина.

2. Основоположні для адміністративного права концепції rule of law

(верховенства права, правовладдя) і rechtsstaat (правової, правної
держави).

Принцип верховенства права є основною ідеологією демократії, визначальна

засада нової доктрини адміністративного права як публічно-сервісного права.
Критерії принципу верховенства права були враховані у Рішеннях
Конституційного Суду України: у справі про призначення більш м’якого покарання від
02.11.2004 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-04#Text

/ Україна є правовою державою (стаття 1 КУ). Відповідно до Основного Закону

України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч 1 ст 3); права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч 2
ст 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст 21); кожен
має право на повагу до його 

гідності (ч 1 ст 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч 1
ст 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового
процесу перед законом і судом (п 2 ч 3 ст 129).

Відповідно до частини першої статті 8 КУ в Україні визнається і діє

принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в
суспільстві. 

Верховенство права вимагає від держави його втілення у закони, які за своїм
змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості,
свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що
право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й
інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які
легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем
суспільства. Зокрема, справедливість – регулятор суспільних відносин, як
властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у
пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Положення статті 69 ККУ порушують один із основоположних принципів

верховенства права - справедливості, оскільки позбавляють рівної можливості
призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції
статті 

Особливої частини цього Кодексу, або переходу до іншого, більш м'якого виду
основного покарання, не зазначеного в санкції статті за конкретний вид злочину,
особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, ступінь суспільної небезпечності
яких значно нижчий, ніж 

особливо тяжких, тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості.

1. Визнали неконституційним, положення частини першої статті 69 ККУ в

частині, яка 

унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш
м'якого покарання, ніж передбачено законом. /

У частині першій ст. 92 Основного Закону України закріплений принцип

пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за
допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних
відносин. Перелік тих відносин, які мають регулюватися виключно законами України,
передбачений цією нормою, має імперативний характер, зокрема до них належать:
організація і порядок діяльності органів виконавчої влади, основи державної служби.

Принцип верховенства права нині дістав закріплення у:


• преамбулі Статуту Ради Європи, що наголошує на «відданості» держав-членів
«духовним та моральним цінностям, що є спільною спадщиною їхніх народів та
справжнім джерелом свободи особи, політичної свободи і верховенства права –
принципів, що становлять підвалини кожної справжньої демократії»;

• преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій
зазначається, що «уряди європейських країн … є однодумцями і мають спільну
спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права»;

• ч. 1 ст. 8 Конституції України (в Україні визнається і діє принцип верховенства
права);

• ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (суд при вирішенні справи
керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її
права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і
спрямованість діяльності держави);

• ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (діяльність Кабінету
Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права);

• ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу» (принципами державної служби є
верховенство права) тощо.



Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов’язкових
елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до
правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав
людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б
одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею
принципу верховенства права

Правова держава – головний принцип політико-правового ладу держави, що

характеризується особливим шанобливим ставленням до права, закону країни.

Правова держава:

• це організація політичної влади, яка створює умови для найбільш повного

забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також для найбільш
послідовного зв’язку за допомогою права державної влади з метою
недопущення зловживання;

• це теоретична і практична модель управління суспільством, у якому реалізація

владних повноважень органів держави й посадових осіб базується на
демократичних принципах, що забезпечують пріоритет прав і законних
інтересів особистості, яка регламентується чіткою завершеною системою
законодавства з утіленням у правозастосовній діяльності принципу
верховенства права та здійснюється на основі самостійності й незалежності
законодавчої та виконавчої, судової функцій держави, побудованих із
застосуванням механізмів взаємних стримувань і противаг.

Соціальні ознаки:
1. У всіх громадян повинен бути високий рівень правової культури, правової освіти.
2. Право і закон повинні займати в суспільстві чільне місце.
3. Людина і держава повинні перебувати у відносинах взаємної поваги і взаємної
відповідальності.
4. Конституція закріплює і захищає основоположні права людини.
5. Ніхто не обмежує демократію, право слова, право на політичну діяльність та інше.
6. Право будується на постулаті «Людина може робити все, що не заборонено
законом».

Формальні ознаки:
1. Всі громадяни юридично захищені.
2. Громадянське суспільство і парламент як його представник стоїть вище держави і
його апарату.
3. Судові органи мають високий рівень довіри і влади.
4. Функціональні повноваження чітко розподіляються між органами влади, їх
відгалуженнями.

3. Концепція good administration (доброго/належного адміністрування):

сутність та правове забезпечення.

Особливість цих принципів полягає у тому, що вони стосуються насамперед

правозастосовної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, тобто тієї, що
здійснюється у

межах адміністративних процедур, спрямовується на прийняття адміністративних
актів та їх застосування. З огляду на це принципи належного врядування мають бути
обов’язково закріплені в Адміністративно-процедурному кодексі України.

Впровадження цих принципів у сферу діяльності публічної адміністрації

пов’язувалося з

необхідністю формування єдиних стандартів функціонування публічної влади, які б
сприяли максимально повній реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних
осіб. Принципи належного врядування створюють процедурні засади забезпечення та
реалізації принципу верховенства права. 


Принципи належної адміністрації («good governance») та належного

адміністрування («good administration»).

• принцип відповідальності за шкоду, спричинену діями або рішеннями його

органів або посадових осіб;
• принцип «пропорційності»: дії та рішення повинні бути своєчасними й
необхідними, спрямованими на досягнення мети, а спричинені цими діями або
рішеннями негативні наслідки не можуть виходити за межі рівня, необхідного
для досягнення поставленої мети;
• принцип «захисту законних сподівань» спрямований на те, щоб у випадках,
коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти
відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
• принцип «ne bis in idem» означає, що особа не може бути притягнута до
юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення

Принцип участі у прийнятті рішення покладає на суб’єктів публічної

адміністрації обов’язок розроблювати та постійно удосконалювати форми та методи
співпраці з приватними особами. Кодексом належної практики громадської участі у
процесі прийняття рішень, прийнятим у 2009 р. Конференцією міжнародних
неурядових організацій, визначено чотири рівні участі залежно від ступеня її
інтенсивності у процесі прийняття рішень: інформація, консультації, діалог,
партнерство.

Принцип прозорості зобов’язує публічну адміністрацію таким чином

організувати своє функціонування, щоб процеси та належне інформаційне
забезпечення були доступними приватним особам для ознайомлення. Це може
досягатися шляхом інформування суб’єктами публічної адміністрації населення через
засоби масової інформації, офіційні

веб-сайти, інформаційні стенди тощо про поточні справи, заплановані заходи та
прийняті рішення.

Принцип ефективності зобов’язує публічну адміністрацію до того, щоб усі її

дії (рішення) були своєчасними, такими, що забезпечували б усе необхідне на підставі
чітких завдань, оцінки майбутнього впливу та у випадках, де це можливо, на основі
попереднього досвіду.

Принцип неупередженості становить собою вимогу до суб’єктів публічної

адміністрації не мати та не виявляти жодної особистої заінтересованості у результаті
вирішення справи. Дії (рішення) суб’єкта публічної адміністрації мають грунтуватися
винятково на фактичних обставинах справи (даних), отриманих законним способом.

Принципи належного адміністрування враховуються є судовій практиці.

Приклад,
Рішення ВС від 21.04.2021 №Пз/9901/32/20 (№360/3611/20) - щодо
призначення пенсій на пільгових умовах (Відповідач у спірних правовідносинах діяв
послідовно, своєчасно, прозоро і виходячи з наданих йому законом повноважень не
міг змінити ситуацію на користь позивача.