Предмет теорії держави і права.

Значення вивчения теорій держави і права для майбутніх

співробітників спецслужб.
ТДП-це фундаментальна, методологічна, інтергаційна юридична наука про основні загальні
закони виникнення, розвитку функціонування державних правових явищ.
Предметом ТДП є основні загальні закономірності винекнення, функціонувавння, розвитку
деожави та права.
1) Основні закономірності – такі закономір., які є фундаментом держави та права.
2) Загал. Закономір. – це такі закономір., які притаманні всім державно-правовим
системам.
ТДП має вирішальне значення майбутніх співробітників спецслужб
-це своєрідна азбука без знання якої неможливо засвоїти інші юридичні
-має можливість формувати високу правову к-ру співробітників
-має можливість формувати маштабне юридич,мислення.
-має можливість формувати у с-ка стійку життєву позицію заснування на праві
-дає можливість співробітнику встановити недоліки,які існують в в державно-правові сфері і
виправляє їх.
-формує високі почуття патріотизму

2. Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.

Теорія держави і права в системі юридичних наук посідає провідне місце.
По-перше, вона є фундаментальною наукою правоведення, тобто дає найбільш значні за
обсягом, глибинні за змістом знання про державу і право, розкриває й пояснює суттєві й
найбільш загальні процеси державно-правової сфери.
По-друге, теорія держави і права є методологічною наукою, тому що її висновки і
положення виступають методологічною основою і загальними орієнтирами при вирішенні
іншими юридичними науками своїх проблем.
По-третє, теорія держави і права є інтегруючою наукою, яка. використовуючи дані інших
юридичних наук, сприяє поглибленню й розширенню юридичного знання загалом.
По-четверте, теорія держави і права виконує функції ввідної юридичної науки, адже з
вивчення її понять, категорій, термінів починається вивчення інших юридичних наук.

3. Методологія теорії держави і права.

Методологія теорії держави і права – це система принципів та методів, за допомогою яких ця
наука формує свої знання.
Принципи ТДП – це фундаментальні ідеологічні засади, на яких ця наука формує свої знання.
Види принципів: матеріалізму(що державно-правові явища породжуються закономірностями
буття, а не свідомістю людини); метафізичності(є такі якості державно-правових явищ, що
вічні й незмінні, наприклад, право є втіленням справедливості); діалектизму(вимагає
дослідження державно-правових явищ з погляду їх виникнення, розвитку, існування, з
урахуванням їх зв’язків між собою і з середовищем, що оточує державу та право);
повноти(вивчення усіх аспектів державно-правових явищ, а не акцентування уваги лише на
тих якостях, які потрібні, зручні досліднику); обєктивності (досліджувані реальні державно-
правові явища повинні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими вони є насправді,
без перекручування); обгрунтованості(базується на тому, що наукові висновки повинні
спиратися на точно встановлені факти, підтверджуватись точними аргументами).
Методи ТДП – це засоби і прийоми, за допомогою яких ця наука формує свої знання. Види
методів: загально-наукові ( аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування,
узагальнення…); конкретно-наукові ( соціологічний, статистичний, моделювання,
прогнозування…); спеціально-наукові( нормативно-аналітичний, герменевтично-правовий,
догматично-правовий, порівняльно-правовий…).

4. Функції теорії держави і права

Функції теорії держави і права – це основні напрями її впливу на інші юридичні науки й
соціальне життя загалом, це ті завдання, які вона покликана виконувати.
Можна розрізняти такі два види функцій теорії держави і права: загальносоціальні та
спеціально-юридичні.
Загальносоціальні функції характеризують призначення теорії держави і права в суспільстві
загалом.
Спеціально-юридичні функції теорії держави і права характеризують її призначення в
системі юридичних наук.
До загальносоціальних функцій належать такі:
1) пізнавальна (виявляється в тому, що теорія держави і права дає знання про основні
загальні закономірності державно-правових явищ, є основною дисципліною в опануванні
всіх без винятку юридичних наук);
2) прикладна (упровадження напрацьованих положень і висновків у державно-правову
практику, урахування їх у роботі з удосконалення організації і функціонування державного
апарату, в підвищенні якості підготовки нормативно-правових актів);
3) прогностична (опановуючи закономірності розвитку держави і права, теорія держави і
права спроможна не тільки дати пояснення їх минулому і правильно зорієнтуватися в
сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку);
4) ідеологічна (полягає в розробленні ідей щодо шляхів подальшого розвитку держави і
права, у формуванні образу досконалих держави і права тощо).
Спеціально-юридичними функціями теорії держави і права є:
1) фундаментальна (проявляється в тому, що теорія держави і права є основою інших
юридичних наук);
2) методологічна (проявляється в розробленні методики дослідження державно-правових
явищ і формулює систему пов’язаних із ними понять, які використовуються іншими
юридичними науками);
3) інтегративна (виявляється в об’єднанні досягнень усіх юридичних наук у злагоджену
пізнавальну систему);
4) евристична (полягає у відкритті нових, раніше невідомих характеристик і властивостей
держави і права).

5. Поняття соціальної організації, соціальної влади, соціального регулювання.

Соціальна організація-це об‘єднання людей яке створюється для реалізації інтересів цих
людей,очолюється соціальною владою,функціонує на основі соціальної норми
Соціальна влада – це сила, що спирається на застосування авторитету, переконання чи
примусу за допомогою яких одні люди підкорюють інших.
Владу характеризують суб’єкти й об’єкти влади.
Суб’єкти – це ті індивіди, група осіб, соціальна спільнота, які мають засоби влади.
Об’єкти – ті, над ким володарюють, індивіди, їх групи, соціальна спільнота, які не мають
засобів влади.
Соціальне регулювання – це визначення поведінки людей і їх колективів, надання їй
направлення функціонування і розвитку, цілеспрямоване упорядкування поведінки.
Мета соціального регулювання – приведення поведінки індивіда і їх груп відповідно до
об’єктивної закономірності, що діє в суспільстві. Інакше кажучи, досягнення оптимального
можливого збігу між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони
проявляються.

6. Держава як особлива соціальна організація, і основні ознаки.

Юридичне визначення держави наступне – це соціальна, політична, територіальна, суверенна
організація, яка має державний механізм, видає юридичні норми, існує для упорядкування
суспільства.
Основні риси держави: 1) це соціальна організація, тобто її складає певний народ; 2) це тери
тор. Організація( означ., що вона створ. За територіальними принципами); 3) це політична
організація ( тобто з її допомогою вирішуються по-перше інтереси сильних соціал. груп, по-
друге найбільш сильні їх інтереси); 4) держава має державний суверенітет (це властивість
державної влади, що полягає в її верховенстві, повноті, самостійності, єдності всередині
держави, а також незалежності й рівноправності в міжнародних відносинах); 5) має держ.
Апарат ( тобто систему держ. Органів за допомогою яких вона реалізує свої функції); 6)
створює юридичні норми, тобто обовязкові правила поведінки для всіх хто знаходиться на її
території; 7) існує для керування суспільством – за її допомогою орг. Життя суспільства.

7. Право як вид соціального регулятора, його характерні риси.

Право – це система обов’язкових, формально визначених соціальних норм, що відображають
закономірності буття, втілюють справедливість, які видаються уповноваженими структурами
для регулювання поведінки людей.
Риси права:
1. Право складається із соціальних норм, тобто моделей (стандартів) вчинків людей у
конкретних життєвих ситуаціях (найбільш важливих).
2. Право становить систему соціальних норм. Тобто, по-перше, ці норми створюються на
єдиних принципах, по-друге, вони взаємодоповнюються.
3. Право є відображенням закономірності буття (неорганічного світу, біологічної природи,
людського суспільства, людини).
4. Право видається уповноваженими структурами: міжнародними (ООН, Європарламент) та
внутрішньодержавними (парламент, президент та ін.), іноді право створюється всім народом
шляхом референдуму.
5. Право має обов’язковий характер, тобто його норми підлягають неухильному виконанню,
що в необхідних випадках забезпечується примусом, який здійснюють правоохоронні органи
(суд, міліція, поліція).
6. Право має формально визначений характер. Формальність означає, що право має зовнішню
форму закріплення; визначеність передбачає, що норми права мають конкретний зміст.
7. Право повинно бути втіленням справедливості, що існує в конкретному суспільстві.
Справедливість – це відповідність між діями людини й тим, що вона отримує від суспільства
за ці дії. Право існує для підтримки цього співвідношення. Справедливість змінюється в
історичному і просторовому вимірі. Вона залежить від духовно-економічних умов життя
суспільства. У зв’язку з цим право є своєрідним відображенням цих духовно-економічних
умов життя суспільства і відповідно справедливості. При цьому його зміст не може бути
вищим від цього рівня розвитку суспільства.
8. Право існує для регулювання поведінки людей, тобто, по-перше, воно попереджає
конфлікти між ними, чітко визначаючи їх права й обов’язки; по-друге, воно сприяє
вирішенню цих конфліктів при їх виникненні.
Об’єктивне право – нормативний регулятор, який становить собою систему
загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які є критерієм правомірності чи
неправомірності поведінки особи, тією юридичною основою, на базі якої визначається на
практиці наявність чи відсутність в особи юридичних прав і обов’язків.
Суб’єктивне право – право конкретного суб’єкта суспільних відносин, яке виникає на основі
норм об’єктивного права, вид і міра можливої поведінки суб’єкта.

9. Виникнення держави

Виникнення держави є тривалим процесом, який здійснюється протягом кількох, інколи

багатьох століть. Проходив він часто з перервами чи навіть з поверненням в часі від
державних начал, що зароджувалися, до первісної організації.
На виникнення держави впливають економічні, військові, соціально-духовні і природно-
географічні фактори. Причому виникнення держави у конкретного народу часто
зумовлюється як внутрішніми, так і зовнішніми діями цих факторів.

I. Одним з важливих факторів виникнення держави є економічний, адже в основі суспільного

розвитку, зокрема в зміні форм суспільної організації, зі стародавніх часів і до нашого часу
лежить удосконалення людьми свого матеріального виробництва з метою поліпшення
матеріального становища.

II. Воєнні фактори – наступна група причин, які зумовили виникнення держави. Ці фактори
проявляють себе по-різному.
По-перше, наявність ворожих сусідніх народів зумовлює виникнення більш розвинутих
порівняно з родоплемінними органами соціального управління, які б здійснювали військову
мобілізацію населення, його навчання, виготовлення зброї, забезпечення іншими
матеріальними ресурсами ведення війни.

III. Соціально-духовні причини виникнення держави також різноманітні.

По-перше, на виникнення держави можуть впливати етнічні особливості. Так, у Древньому
Римі створення держави прискорилось завдяки боротьбі плебеїв – жителів немісцевого
походження, які жили поза родоплемінною організацією римської общини, проти патриціїв –
римської родової знаті.
IV. По-різному впливали на виникнення держави і природно-географічні фактори.
По-перше, в деяких випадках для виробництва матеріальних благ необхідно було одночасне
використання великої кількості людей, наприклад, на Близькому і Далекому Сході для
здійснення іригаційних робіт. Для періодичного збирання цих десятків тисяч людей і
управління ними в процесі виробництва потрібна була відповідна організація суспільства,
якою й стала держава.

10. Теорії виникнення держави:

1)Теологічна(Фома Аквінський вважав,що держава походить від Бога)
2)Міфологічна(озн. що держава походить не від людей,від якихось певних істот)
3)Патріальна(держава виникла внаслідок розростання первісної сімʼї)
4)Договірна( внаслідок обʼєднання людей на основі добровільної згоди про те що одні
управляють,а другі волод.)
5)Економічна(внаслідок появи приватної власності
6)Психологічна(внаслідок особливої психіки людей)
7)Органічна (держава подібна до біологічного організму: народжує,росте ,досягає похилого
віку)
11. Виникнення права:
Право почало формуватися у період виникнення вироб. господарства
Фактори:
1)Матеріальний( при переході до вироб. г-ства виникла вимога закріпити економічний статус
товаровласників)
2)Інтелектуальні(права повʼязані з р-ком думки з ростом інтелекту людини)
3)Організаційні(виникли права поясн. ускл. взаємин між людьми)
Етапи виникн. права:
1.Походж. загальнонаціонального
2.Пох. юридичного права(право стає ефективним засобом організацій)
3)Пох. «законодавчого» права

12 Теорії походження права

1)Міфологічна(сусп. порядок відпов. до міфол. уявлень-це вияв загальноприродних
космічних порядків)
2)Теологічна(повʼязана і є продовж. міфол. теорії виникнення права)
3)Природна(люди спочатку були вільними,рівними і знаход. в мірі та безпеці,що будув. на
справед. за природою)
4)Історична(Гуго і Савіньї думали,що право виникло спонтанно шляхом самост. розвитку
5)Економічна(Марко Етельсон думали,що виникає держава як знаряддя панув. багатих над
бідними,а потім право,що забезп. функцій держави)
6)Психологічна(право створ. підсвідомо психікою індивіда)

17. Поняття та види соц.норм ,їх основні властивості

Соц.норми – це прав. поведінки,які сус-стві рівень яких обумовлений р-кам цього с-
ства,призначенням яких є упф п-ки людини
Види соц.норм:
1)Правові найми(найбільш необхідні)
2)Звичаї- це соціальні норми які виникли природнім шляхом не мають письм форми і зд за
звичками
3)Моральні - засн на категорії справедливості,честі ,порядності
4)Корпоративні- створ. різними обʼєднаннями людей .Вони розп. на ширину цього обʼєднання
і часто мають військову форму
5)Етикетні-регулюють поведінку певних категорій індивідів в певних ситуаціях
6)Естетичні- засн. на уявлень про красиве і потворне
18. Функції держави:поняття та риси
Функції держави-це обʼєктивні,головні,однорідні стійкі напрями діяльності
держави,обумовлені соц. потребами і сутністю державної влади напрямки діяльності
держави пореалізації цих потреб
Риси:
1)це обʼєктивні ,головні,однорідні,стійкі напрями діяльності держави
2)обумовлені соц. потребами та сутність державної влади
Потреба-це невідпов. між тим,що існує і що повинно існувати вони є обʼєктивними ,але в
деяких випадках на зміст цих потреб впливає державна влада

19. Класифікація функцій держави

Види:
1)за територіальною спроможністю:
а)внутрішні функції держави- вони спрямовані на вир. внутр. держав
б)зовнішні-це напрямки діяльності забезпеч. оборонозд. держави
2)за сферами суспільного життя:
а)соц. функції-спрямовані на створ. загальних умов життя індивідів
б)економічні -спрям. на забезпеч. функцій екон. сфер у суспільстві
в)політичні -спрямов на зебезпеч функцію політичних сфер у суспільстві
г)екологічні-спрям на створ нормами існування природ серед людства
3)За роллю в реалізації потреби
а)організаційні-спрямов на організацію діяльності по реалізації функцій держави
б)охоронні - спрям на охоронну організаційної діяльності
20. Методи реалізації функцій держави
Методи- це способи за допомогою яких реалізовуються функції держави
Загальними методами є:
1)Примус-метод впливу субʼєктів реалі функцій держави на інших індивідів у результаті
якого ці індивіди вимушені робити діяння,спрямовані на реалізацію цих функцій
2)Переконання- метод впливу субʼєктів реалізації функцій держави на інших індивідів у
результ. якого ці індивіди добровільно здійснюють дії спрямовані на реалізацію цих функцій
21. Характеристика форм реалізації функцій держави.
Форми реалізації функцій держави – це зовнішній прояв діяльності держави по реалізації її
функцій.
Розрізнять:
1) правові форми – такі форми, внаслідок яких завжди створюються правові
акти( нормативні або індивідуальні). Її різновиди: -нормотворча форма( це створення
нормативно-правових актів); - правореалізаційна форма( реалізація цих актів);
2) Організаційна форма – вона заснована на праві, але внаслідок її реалізації правові акти
не видаються. Її різновиди: - організаційна структурна форма( це створення структур, які
реалізують функціі держави); - організаційно-управлінська( управління цими структурами); -
організаційно-забезпечувальнв ( забезпечення цих структур необхідними матеріально-
технічними засобами для реалізації функцій держави).
22. Роль спецслужб у реалізації функцій держави.
Спецслужби, прямим призначенням яких є забезпечення державної безпеки, здійснюють цю
діяльність, беручи участь у реалізації багатьох функцій держави.
Спецслужби беруть участь перш за все у реалізації охоронних функцій держави. Щодо
внутрішніх охоронних функцій, спецслужби сприяють реалізації таких функцій: охорони
прав і свобод особи; подолання надзвичайних ситуацій; забезпечення економічної безпеки
держави; захисту державного суверенітету; захисту територіальної цілісності; забезпечення
інформаційної безпеки; забезпечення правопорядку.
Зовнішніми охоронними функціями, в яких спецслужби беруть участь, є такі функції: участь
в охороні прав особи на міжнародній арені; забезпечення обороноздатності держави; участь
у підтримці міжнародного правопорядку.
Беручи участь у реалізації функцій держави,спецслужби використовують правові й
організаційні форми діяльності.
До правових відноситься правотворча та правореалізуюча форми.
Правотворча форма проявляється у: участь у створенні проектів нормативно-правових актів;
експертне оцінювання проектів нормативно-правових актів; створення відомчих нормативно-
правових актів; створення нормативно-правових актів спільно з іншими державними
структурами.

23. Поняття та види форми державного правління.

Форма державного правління – елемент форми держави, який характеризує порядок
створення, правове становище вищих органів влади та характер взаємин між ними. За
формою правління держави можуть бути республіканськими й монархічними.
Республіка (форма правління, де вищі органи влади (парламент і президент) періодично
обирає населення або формує загальнонаціональний представницький орган влади).
Види республік:
1. Парламентська республіка – характеризується великим обсягом повноважень парламенту
порівняно з президентом(Італія).
2. Президентська республіка – характеризується великим обсягом повноважень президента
порівняно з парламентом(США).
3. Змішана республіка (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) – має
риси і президентської, і парламентської (Україна).
Монархія – це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується
(повністю або частково) в руках однієї особи – монарха та передається спадково серед
представників правлячої династії.
Монархії поділяються на дві групи:
Необмежені монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежена, інакше кажучи, у
країні не існує ні органів, ні законів, що могли б змінити, або відмінити волю монарха. Її
різновиди: а) деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно
визнається божеством;
б) абсолютна монархія в ній монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним
визнається необмежена влада, що зумовлюється його належністю до правлячої династії.
Прикладами абсолютної монархії можуть служити царська Росія, а в наш час – Саудівська
Аравія;
Обмежені монархії – це монархії, в яких влада монарха обмежується компетенцією певних
державних органів. Розрізняють такі її різновиди:
1) дуалістична монархія, у якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до
парламенту, але ще зосереджує в своїх руках виконавчу владу і за своєю волею формує уряд,
що відповідальний перед ним, а не перед парламентом;
2) парламентарна (конституційна) монархія, у якій влада монарха суттєво обмежена і всіх
сферах здійснення державної влади і за яким лише морально зберігається пост глави
держави, але винятково з представницькими повноваженнями(Велика Британія, Швеція).

24. Поняття та види форми державно-територіального устрою.

Державно-територіальний устрій – елемент форми держави, який характеризує політико-

територіальну організацію держави. Розрізняють прості (унітарні) та складні (федерація,
імперія) держави.
Види форм державно-територіального устрою:
1) Проста форма (Унітарна держава – це форма державно-територіального устрою, яка
характеризується тим, що держава поділяється тільки на адміністративно-територіальні
одиниці, які не мають суверенітету), До інших рис належить те, що існує одна: система
законодавства; система державних органів; фінансово-бюджетна система; система
державних символів.
2) складні держави: 1.Федерація – це форма державно-територіального устрою, у якій в одній
державі існує два і більше державних утворень.
Інші її риси: існує подвійна система законодавства; подвійна система державних органів;
подвійна фінансово-бюджетна система; подвійна система державних символів.
2. Конфедерація – союз самостійних держав, об’єднаних для досягнення певних тимчасових
цілей (наприклад, військових) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. (Через
етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія).
Інші її риси: у конфедерації немає системи державних органів, існують лише
консультативно-дорадчі органи; відсутня єдина система законодавства, взаємини
регулюються договорами (односторонні, багатосторонні); відсутнє громадянство
конфедерації; відсутня єдина фінансово-бюджетна система.
3. Імперії – це держава, яка складається з метрополії (пануючої держави) і колоній
(підкорених держав). Іншими ознаками імперії є: відсутність у колоній будь-якого
суверенітету; принижений правовий статус корінного населення колонії; відсутність у
колоній власної правової системи.

25. Поняття та види державно-політичного режиму.

Державно-політичний режим – елемент форми держави, який характеризує методи й засоби
здійснення державної влади.
Він характеризує, які саме засоби панують у процесі здійснення державної діяльності й
досягнення тих цілей, що стоять перед державою.
Демократичний режим характеризується тим, що влада здійснюється з дотриманням прав і
свобод особи. Основними різновидами демократичного режиму є:
- ліберально-демократичний заснований на ідеології свободи – політичної, економічної,
суспільної, особистої. При цьому режимі держава виконує функції “нічного охоронця”.
Лібералізм у необхідних випадках допускає радикальні реформи в економічному,
політичному, суспільному житті, але при збереженні його ідеалу – свободи особистості;
- консервативно-демократичний характеризується тим, що державна влада
здійснюватиметься способами і методами, які зумовлені традиційними соціальними,
державними та правовими інститутами, які сформувались у певній державі протягом
тривалого історичного часу її існування. Будь-які нові державно-правові інститути вводяться
дуже обережно. Цей режим орієнтується на збереження і підтримку існуючих форм і норм
державного та суспільного життя, що історично склалися. При цьому державно-політичному
режимі будь-які радикальні суспільні реформи неможливі;
- соціал-демократичний режими будується на ідеях справедливості, рівності,
солідарності. При цьому режимі держава виконує функції“держави-організатора”. За
допомогою правових засобів держава намагається справедливо розподіляти матеріальні блага
суспільства, організує рівні можливості для всіх громадян, створює умови для суспільної
консолідації, недопущення соціальних суперечностей за майновою, етнічною, релігійною та
іншими ознаками.
При недемократичному державно-політичному режимі державна влада здійснюється з
порушенням прав і свобод особи. Його основними різновидами є:
1)тоталітарний за якого державою здійснюється повний (тотальний) контроль за всіма
сферами особистого та суспільного життя.
2)авторитарний режими за якого влада належить одній особі або певній групі осіб.
Основна відмінність між тоталітарним і авторитарним режимами в тому, що, по-перше,
тоталітарний режим реалізує інтереси меншості, а авторитарний – інколи інтереси більшості;
по-друге, тоталітаризм – це завжди свавілля і беззаконня влади, авторитаризм опирається на
прийняті закони, які забезпечуються будь – якими методами.
26. Значення форми держави для організації і діяльності спецслужб.
Це стосується перш за все форми державного правління. У країнах, де існує абсолютна
монархія (Саудівська Аравія, Оман та деякі інші держави), необмежена влада належить одній
особі (королю, султану) і спецслужбам як засобам примусу відводиться найбільша роль.
Вони створюються і діють винятково в інтересах монарха і, як правило,підпорядковуються
йому особисто. Головна мета діяльності спецслужб в абсолютних монархіях – захист безпеки
монарха, його сім’ї, існуючого ладу від зовнішніх і внутрішніх посягань. Спецслужби
виконують здебільшого репресивну роль. Вони мають широкі повноваження, у т. ч.
можливість самостійно визначати обсяги і терміни обмеження прав людини, жорсткий
контроль за всіма аспектами суспільного життя країни, право арешту, ув’язнення тощо.
Відсутній будь-який контроль з боку суспільства за діяльністю спецслужб.
У парламентських (конституційних) монархіях організація і діяльність спецслужб така ж, як
у державах з республіканською формою правління, але з деякими особливостями, які мають
місце і у різних видах республік. Залежно від цього виділяють такі моделі:
– спецслужби американської моделі;
– спецслужби британської моделі;
– спецслужби французької моделі.
Спецслужби в країнах, де існують антидемократичні політичні режими (тоталітаризм,
авторитаризм), – служать для забезпечення управління державою репресивними методами,
детальної регламентацією життя громадян, здійснюють контроль і нагляд, поліцейський
примус у найбільш жорсткій формі. Спеціальні служби працюють над тим, щоб не допускати
самовизначення індивіда і суспільних груп, опозиційних рухів. Відсутній парламентській,
судовий контроль та контроль органів виконавчої влади.
Головним завданням спецслужб при демократичному політичному режимі є інформаційне
забезпечення органів, які виконують функції держави, та інформаційне сприяння охороні цих
органів від протиправних дій. В більшості розвинутих демократичних країн функції
спецслужб, як правило, відмежовані від функцій правоохоронних органів держави.
Діяльність спецслужб чітко регламентована законодавством відповідних країн. Визначені
структура, мета й методи функціонування, порядок підконтрольності та підзвітності.
Державно-територіальний устрій впливає в основному на організацію спецслужб. Це полягає
в тому, що підрозділи й органи спецслужб здебільшого формуються відповідно до державно-
територіального устрою. Це зумовлює те, що в унітарних державах, де існує одна система
державних органів спецслужби,будуються в основному відповідно до адміністративно-
територіального устрою держави. У федераціях існують, як правило, два рівні: спецслужб
загальнофедеральних і спецслужб суб’єктів федерацій. Але незважаючи на те, що останні
мають певну самостійність, вони підпорядковуються федеральній спецслужбі, тобто уся
система є централізованою.
27. Механізм держави як система державних організацій
Механізм держави – це система всіх державних організацій (органів, підприємств, установ),
які здійснюють функції держави.
Механізм держави складається з двох частин: державних органів та державних підприємств і
установ.
1. Державні органи, система яких утворює державний апарат, організують виконання функцій
держави.
Риси державного апарату:
а) органи держави утворюють чітко структуровану систему, елементи якої взаємодіють між
собою з метою забезпечення ефективної реалізації функцій держави;
б) кожний орган держави наділений компетенцією, що визначається в нормах права;
в) форми діяльності державного апарату в цілому і кожного з його елементів детально
регламентується приписами нормативно-правових актів;
г) згідно з конституційним принципом поділу влади органи держави поділяються на
законодавчі, виконавчі та судові.
2. Державні підприємства й установибезпосередньо здійснюють функції держави під
керівництвом державних органів. Державні підприємства створюють матеріальні блага
(заводи, фабрики тощо). Державні установи створюють нематеріальні блага (лікарні, школи
тощо).

28. Державні органи, їх основні риси та різновиди.

Державний орган – це державна структура (посадова особа чи структуровано-організована
група осіб), створювана у встановленому законодавством порядку для виконання функцій
держави, наділена для цього державно-владними повноваженнями й матеріально-технічними
засобами.
Основною рисою державного органу є наявність у нього державно-владних повноважень, що
становлять собою здатність органу видавати нормативні та індивідуальні правові акти, які є
обов’язковими для виконання структурами, на яких вони поширюються.
Державні органи класифікують на такі групи:
1. За способом створення:
а) виборні (наприклад, парламент);
б) призначувані (наприклад, омбудсмен);
в) що успадковуються (монарх);
г) змішані (наприклад, Конституційний Суд України).
2. За часом дії:
а) тимчасові (створюються для виконання тимчасових функцій держави);
б) постійні (існують для виконання постійних функцій держави).
3. За змістом діяльності:
а) глава держави (монарх, президент);
б) законодавчі органи (парламент);
в) виконавчі органи (уряд);
г) судові органи;
д) контрольно-наглядові органи (наприклад, прокуратура).
4. За місцем у державному апараті та за територією, на яку поширюються їх повноваження:
а) загальнодержавні: вищі (парламент, президент) та центральні (міністерства, державні
комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом) органи;
б) місцеві органи – це органи від обласного рівня й нижче.
5. За персональним складом та способом прийняття рішення:
а) одноособові (президент);
б) колегіальні (парламент).
6. За обсягом компетенції:
а) органи загальної компетенції – їх діяльність поширюється на всі сфери державного життя:
економічну, політичну, соціальну (наприклад, Кабінет міністрів України, місцеві державні
адміністрації);
б) органи галузевої компетенції – їх діяльність поширюється на певну сферу державного
життя (наприклад, міністерство культури, міністерство охорони здоров’я тощо);
в) органи спеціальної компетенції – їх діяльність стосується окремих сфер державного життя
(наприклад, органи державної безпеки, розвідки).
7. За спрямованістю діяльності:
а) органи внутрішньодержавної діяльності (наприклад, міністерство внутрішніх справ);
б) органи зовнішньодержавної діяльності (наприклад, зовнішня розвідка, міністерство
закордонних справ).
29. Принципи організації і функціонування апарату держави.
Принципи організації і діяльності апарату держави – це ідеологічні, фундаментальні начала,
на яких організується та діє апарат держави.
Можна розрізняти основні та додаткові принципи.
Основними принципами є:
1. Демократизм. Він означає:а) діяльність державного апарату повинна спрямовуватися
передусім на забезпечення прав і свобод особи та народу загалом; б) вищі органи державної
влади (парламент, президент) повинні періодично вибиратися демократичним шляхом; в)
можливість контролю з боку народу за діяльністю державного апарату.
2. Законність. Цей принцип означає, що державні органи: а) повинні формуватися в суворій
відповідності до закону;б) можуть виконувати тільки ті повноваження, які за ними закріплені
законодавством; в) повинні діяти в установленому законом порядку.
3. Розподіл влади. Він означає: а) законодавчу, виконавчу, судову владу повинні здійснювати
відповідні окремі державні структури; б) в одному й тому ж органі держави неприпустиме
змішування цих влад; в) ці три органи повинні мати змогуконтролювати один одного.
4. Професіоналізм державних службовців. Він означає, що вони повинні: а) володіти
необхідними професійними знаннями;
б) вміти реалізовувати ці знання; в) повністю застосовувати знання і вміння у професійній
діяльності.
5. Науковість. Він означає: а) організація та функціонування державного апарату повинна
базуватись на досягненнях науки; б) у функціонуванні державного апарату в необхідних
випадках повинні брати участь науковці.
Додатковими принципами організації та функціонування апарату сучасної демократичної
держави є:
1. Системність. Цей принцип полягає в тому, що: а) державні органи створюються на єдиних
принципах; б) державні органи тісно взаємодіють один з одним.
2. Оптимальність. Як принцип означає наступне: а) кількість державних органів повинна
відповідати об’єктивним суспільним потребам; б) кількість службовців у державних органах
повинна відповідати його функціям; в) структура державного органу повинна бути такою,
щоб, з одного боку, виконувались ефективно всі функції державного органу, з другого, не
повинно існувати зайвих, бюрократичних елементів структури.
3. Підконтрольність. Вона означає: а) ієрархічна підконтрольність нижчих структур орану
вищому; б) взаємний контроль гілок державної влади.
4. Доцільність. Цей принцип включає: а) діяльність органу повинна бути спрямована на
досягнення реального результату; б) матеріальні та інші витрати не повинні перебільшувати
результат діяльності державного органу.
5. Відповідальність. Вона означає: а) державні органи несуть відповідальність за свою
діяльність перед народом; б) державні службовці несуть юридичну та моральну
відповідальність за виконання своїх обов’язків.
6. Прозорість. Цей принцип полягає внаступному: а) відкритість для народу діяльності
державного апарату при прийнятті державних рішень; б) можливість громадян у
встановленому порядку отримувати інформацію про діяльність державного апарату.

30. Місце спецслужб у механізмі держави.

У державах з недемократичним державно-політичним режимом:
1. Основною функцією спецслужб є забезпечення безпеки керівництва держави.
2. Права й обов’язки визначаються керівництвом держави або відомчими нормативними
актами і спрямовані на реалізацію основної функції, при цьому – відносно керівництва
держави вони мають в основному обов’язки, відносно звичайних громадян – права.
3. Сферою діяльності спецслужб є сфери не тільки державного, а й суспільного життя, тобто
їх діяльність поширюється на усі сфери суспільного, в тому числі і на особисте життя
індивідів.
4. У взаєминах із законодавчими, судовими, виконавчими органами спецслужби
посідаютьдомінуюче положення, тобто, як правило, вони не керуються і не контролюються
ними, а навпаки. Окрім цього, вони інколи підміняють законодавчі й судові органи.
У недемократичних державах спецслужби належать до каральних органів (нарівні з
поліцією та деякими іншими органами).
У державах з демократичним державно-політичним режимом:
1. Основною функцією спецслужб є забезпечення безпеки держави загалом.
2. Права й обов’язки визначаються законами та іншими законодавчими актами;
внутрішньовідомчі акти регулюють внутрішньовідомчі питання діяльності спецслужб, а ті з
них, що стосуються прав особи, перевіряються на відповідність конституції органами юстиції
держави.
3. Сферою діяльності спецслужб є сфера державного життя, при цьому ті сфери, які
найбільш загрожують державній безпеці. У конкретних держав вони мають певні
особливості.
4. Взаємини спецслужб з іншими органами держави характеризуються тим, що вони
належать до виконавчих органів, інколи вони мають статус правоохоронних.
У демократичних державах з боку законодавчих, судових, деяких виконавчих органів
(міністерства юстиції та ін.) за спецслужбами здійснюється контроль

1.Сутність Права

Сутність права характеризує його необхідні, невід’ємні, постійні, стійкі якості. Риси права:

1)Право повинне бути втіленням справедливості.

2)Право є регулятором суспільних відносин.

3)Право обов’язкове для виконання.

2.Зміст проза.

Зміст права характеризує з яких елементів складається право. Воно може бути:

•Приватне - захист приватних інтересів.

•Публічне – регулюють відносини у сфері публічного інтересу громадян.

•Матеріальне – норми цивільного, кримінального права.

•Процесуальне – встановлює процедуру реалізації прав, обов’язків, заборон.

•Регуляторне – регулює правомірну поведінку індивідів.

•Охоронне – охорону регуляторного права.

•Статусне – визначають правовий статус суб’єктів права.

•Субстанціональне – породжене основними закономірностями буття.

•Субсидіарне - організується реалізація субстанціонального права.

•Право – спрямоване на організацію суспільних відносин.

•Право безпеки – охорона суспільних відносин.

3.Принципи права

Принципи права це ідеологічні, об’єктивні, відправні, фундаментальні начала на яких

засновується і функціонує правова система. Принципи права: загальнолюдські, певного
історичного типу, міжнародного права, певної правової системи, конкретної держави.
Загально соціальні принципи: демократизм, гуманізму, свободи, рівності, недоторканості.
4. Функції права

Функції права – це основні напрями впливу права на суспільство і правову систему. Загально
соціальні функції права – значення права в суспільстві загалом:

1) Економічна дія права

2) Політична

3) Соціальна

4) Ідеологічна

5) Інформаційна

6) Комунікативна

7) Екологічна.

Спеціально-юридичні функції права – характер

Изують призначення права в правовій сфері:

1) Регуляторна

А) регуляторно-статична

Б) регуляторно-динамічна
 2) Охоронна: профілактична, каральна, відновлювальна.

5. Роль права для діяльності спецслужб

Роль права в організації та діяльності спецслужб: підрозділи створюються на основі й у

порядку встановленим правом, право закріплює їх організацію системи, право визначає їх
обв’язки, право визначає структуру їх взаємин з іншими держ органами

6.Поняття норми права, її основні риси

Норма права – це одиничне правило поведінки, яке створюється уповноваженою структурою,

обов’язкове для виконання, має формально визначений характер, існує для регулювання
певного виду суспільних відносин. Риси:

1)Це одиничне правило поведінки.

2)Воно створюється уповноваженою структурою.

3)Обов’язкове для виконання.

4)Має формально визначений характер.

5)Існує для регулювання окремого виду суспільних відносин.

7.Види норм права

Види норм права: Залежно від видання – глобальні, регіональні. За галуззю права –
конституційного, кримінального, цивільного, фінансового. За призначенням – матеріальні,
процесуальні. За точністю припису – диспозитивні, імперативні. За дією – тимчасові,
постійні. За змістом – установчі, регуляторні, охоронні, спеціалізовані.

8.Структура норм права

Структури норми права – внутрішня будова норми права, яка характеризує з яких елементів
вона складається: гіпотеза, диспозиція, санкція

9.Особливості юридичних норм, що регулюють діяльність спецслужб

Особливості юридичних норм, що регулюють діяльність спецслужб: належать до

кримінального та адміністративного права, видаються законодавчими органами у
демократичних державах, норми, що їх регулюють видають самі спецслужби або монарх (у
недемократичних).

10.Правоформування, правоформуювання, правоформалізація як етапи правоутворення

Правоутворення – це процес переводу об’єктивних законів буття у правові приписи, що

виражаються у формі нормативно-правового акта, нормативно-правового договору, правового
прецеденту, інших форм права. Етапи складання:

1. Формування права – об’єктивний процес, яким практично неможливо керувати,

починаються складатись норми взаємовідносин між індивідами.

2. Формулювання права – відбувається переклад суспільних правових потреб, норм, що

виникають у суспільстві, у форму нормативно-правового акта, правового прецеденту,
нормативно-правового договору.

3. Формалізація права – визначається процедура вступу правових приписів в юридичну

силу, правила їх дії тощо.

11.Нормотворчість: поняття, основні риси, стадії

Нормотворчість – це діяльність уповноважених структур з офіційного формулювання і

формалізації норм права.

Види:

1. За суб’єктами.
 2. За поширенням правових норм, що приймаються.

3. Залежно від часу видання норм права.

4. За характером компетенції.

5. За змістом нормотворчості.

6. За видами норм.-прав. Актів.

Стадії нормотворчості:

1. Підготовка проекту нормативно-правового акта:

А) виявлення нормотворчим органом потреб, інтересів, волі народу необхідності в правовому

врегулюванні суспільних відносин;

Б) виявлення напрямів регулювання цих потреб і інтересів, що почали формуватись у

суспільстві;

В) прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

Г) текстове викладення змісту:

Д) обговорення проекту;

Е) узгодження проєкту з відповідними органами;

Ж) доопрацювання проєкту.
 2. Прийняття нормативно-правового акта:

А) офіційне внесення проєкту на розгляд до нормотворчого органу,

6) обговорення проекту,

В) внесення змін і доповнень до проекту;

Г) підписання нормативно-правового акта.

3. Уведення в дію нормативно-правового акта:

А) застосування права відкладального вето;

Б) опублікування нормативно-правового акта;

В) доведення нормативно-правового акта до виконавців іншим особом;

Г) набрання чинності нормативно-правовим актом.

Перша і друга стадії це процес формулювання права, третя про формалізації права.

РИСИ:

1. Нормотворчість є етапом правоутворення.

2. Нормотворчість є правовою формою діяльності публічної влади поряд із

правозастосуванням, тлумаченням права, контрольно-наглядовою та установчою
діяльністю.

3. Результатом нормотворчої діяльності є нормативно-правові акти, за допомогою яких

формально закріплюють норми права.
 4. Нормотворчість здійснюється уповноваженими на це суб’єктами – органами і носіями
публічної впади.

5. Нормотворчість здійснюється за певною процедурою, яка регламентується

законодавством.

12. Принципи нормотворчості в Україні

ПРИНЦИПИ НОРМОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНІ:

1. Демократичність

2. Законність

3. Професіоналізм співробітників нормотворчих структур.

4. Системність

5 .Науковість

5. Гуманізм

6. Доцільність

7. Об’єктивність

8. Планомірність
 9. Прозорість

13.Нормотворча техніка

НОРМОТВОРЧА ТЕХНІКА – система правил, прийомів, засобів створення законодавчих

актів – законів та підзаконних норм.-прав. Актів. Її складовою є нормопроєктувальна техніка,
тобто техніка підготовки тільки проєктів нормативно-правових актів.

Нормотворча техніка існує для того, щоб, по-перше, повно, точно, своєчасно виявити
закономірності буття, що об’єктивно потребують законодавчого врегулювання, по-друге,
правильно відобразити ці закономірності в законодавчих актах. Тобто сутністю,
призначенням існування нормотворчої техніки є втілення у законодавство правових потреб,
що породжені закономірностями буття.

14.Роль спецслужб в нормотворчості

Роль спецслужб в утворенні права полягає в наступному

- По-перше, вони нагромаджують і надають відповідним державним

Нормотворчим органам інформацію про соціальні процеси, збирання якої входить у їх

компетенцію, і яка необхідна для прийняття нормативно- правових актів;

- По-друге, спецслужби беруть участь у розробці законопроектів, що

безпосередньо стосуються сфери їх діяльності;

- По-третє, спецслужби можуть здійснювати експертизу законопро єктів з

погляду відповідності їх національній безпеці;

- По-четверте, спецслужби можуть запобігати антидержавній діяль ності

корумпованих посадових осіб, які, беручи участь у нормотворчості,
здійснюють дії, що завдають шкоди національній безпеці,

–по-п’яте, спецслужби можуть визначати ефективність дії норм права й надавати відповідну
інформацію нормотворчим органам
–по-шосте, спецслужби можуть вносити пропозиції щодо прийняття певних нормативно-
правових актів іншими структурами.

Крім участі спецслужб у нормотворчості органів державної влади. Вони здійснюють відомчу
нормотворчість, тобто конкретизуючи законодавство, створюють відомчі нормативно-правові
акти (накази, інструкції, положення тощо), спрямовані на регулювання внутрішньосистемної
діяльності спецслужб й адресовані, як правило, тільки співробітникам спецслужб.

Ця відомча нормотворчість повинна бути побудована на принципах, властивих усій

нормотворчості.

Таким чином, створюючи відомчі нормативно-правові акти з дотри манням принципів

нормотворчості, спецслужби тим самим сприяють розвитку права загалом.

15.Поняття і види форм права

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ФОРМ ПРАВА

Форма права – це засіб офіційного зовнішнього закріплення норм права, надання їм загальної
відомості та обов’язкової сили.

Право має внутрішню й зовнішню форму. Внутрішньою формою права є поділ його на галузі,
інститути, норми (останні поділяються на гіпотезу, диспозицію, санкцію), а зовнішньою засіб
її зовнішнього вираження.

Види зовнішньої форми:

1) Правовий звичай – це правило поведінки, що виникло при- родним шляхом протягом

певного часу і стало звичкою людей, визнається й охороняється уповноваженими
структурами;

2) Правовий прецедент – це рішення судового або адміністра тивного органу в конкретній

справі, яке стає зразком для вирішення аналогічних справ у майбутньому
(застосовується, коли с прогалини в правовому регулюванні чи потреби в юридичній
кваліфікації конкретних обставин);
3) Нормативно-правовий договір – це угода двох чи більше уповноважених суб’єктів права,
які містять правові норми (міжнародні, колективні договори);

4) Нормативно-правовий акт – це прийнятий у встановленому порядку уповноваженим

нормотворчим суб’єктом офіційний право вий документ, в якому містяться норми права:

5) Релігійно-правові акти – це релігійні акти (Біблія, Коран тощо), положения яких у певних
країнах, у певні історичні періоди с юридично обов’язковими для реалізації:

6) Правова доктрина – загальнотеоретичні положення, правові принципи, правові аксіоми,

які у певних державах, за певних історичних обставин є юридично обов’язковими для
реалізацій.

16.Нормативно-правовий акт як основа права

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ – це прийнятий у встановленому порядку уповноваженим

нормотворчим суб’єктом офіційний правовий документ, в якому містяться норми права.

Основною формою права в більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який

характеризується такими ознаками:

- Ухвалюється чи санкціонується уповноваженими структурами, їх посадовими

особами і є одностороннім волевиявленням;

- Має зовнішню форму певного правового документа;

- Містить нові норми права, змінює або скасовує чинні;

- Приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

- Має визначену юридичну силу,

 - Надає волі нормотворчого суб’єкта офіційного характеру.

17.Види нормативно-правових актів

ВИДИ НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ

Нормативно-правові акти класифікуються на:

1) За суб’єктами прийняття

2) За сферою дії у просторі

3) За характером нормотворчості

4) За галузями права

5) За функціональним призначенням

6) За дією норм.-прав. Актів за колом осіб

7) За дією норм.-прав. Актів у часі

8) За юридичною силою

18.Дія нормативно-правових актів у часі

ДІЯ НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ У ЧАСІ

Норм. – прав. Акти за дією у часі бувають:

А) постійної дії

Б) тимчасової дії

Дія в часі характеризується моментом набуття нормативно- правовим актом юридичної сили
й моментом її втрати. Нормативно-правовий акт набуває чинності з:

А) часу, зазначеному в ньому;

Б) моменту прийняття чи підписання;

В) часу опублікування;

Г) часу надходження до адресата (якщо нормативно-правовий акт не публікується);

Д) часу встановленого для цього виду нормативно-правових актів.

Втрата юридичної чинності нормативно-правового акта здійснюсться внаслідок:

А) закінчення зумовленого в цьому акті терміну дії;

Б) прийняття нового нормативно-правового акта, який регулює ті ж самі відносини,

В) відміни іншим нормативно-правовим актом;

Г) з часу встановленого для певного виду нормативно-правових актів. Існує принцип «закон
зворотної сили не має», за винятком, коли він

Пом’якшує або скасовує юридичну відповідальність.

19. Дія нормативно-правових актів у просторі

ДІЯ НОРМАТИВНО–ПРАВОВИХ АКТІВ У ПРОСТОРІ

Дія нормативно-правового акта в просторі характеризує, на яку територію поширюється

нормативно-правовий акт: держави загалом, її певного регіону. Нормативно-правові акти
центральних і вищих органів державної влади діють, як правило, на території всієї держави,
якщо інше не передбачено законодавством, а ті, що видаються владою регіону, діють тільки у
межах цього регіону.

20. Дія нормативно-правових актів у по колі осіб

ДІЯ НОРМАТИВНО–ПРАВОВИХ АКТІВ ЗА КОЛОМ ОСІБ

Дія нормативно-правового акта за колом осіб характеризу категорії суб’єктів права, на яких
він поширюється. За загальним правилом нормативно-правовий акт поширюється на всіх
осіб, якщо інше не випливає з цього або іншого нормативно-правового акта.

21.Поняття системи права, її основні риси та структура

Система права – це сукупність усіх чинних правових норм певної держави, яка
характеризується єдністю та диференційованістю.

Ознаки системи права:

- Це всі чинні правові норми певної держави;

- Ці норми характеризуються єдністю, тобто, по-перше, будуються на єдиних

принципах, по-друге, взаємодіють одна з одною;

- Система права диференціюється на відносно відокремлені складові у вигляді

певних об’єднань правових норм: галузі, підгалузі та інститути права.
Галузь права – це сукупність норм права, які становлять окрему частину системи права й
регулюють якісно однорідні суспільні відносини специфічним методом правового
регулювання. Поділ норм права за галузями здійснюється за предметом правового
регулювання й за методом правового регулювання

Підгалузь права — це складова галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють
специфічні суспільні відносини певного виду

Інститут права — це система правових норм, що регулюють певну групу особливих

однорідних суспільних відносин у межах галузі права.

22.Поняття, предмет і метод правового регулювання

Правове регулювання – це результативна дія права на суспільні відносини, тобто при

правовому регулюванні є реальні можливості для того, щоб втілити правові приписи в
поведінку суб’єктів права.

Предметом правового регулювання є важливі, повторювані суспільні відносини, що

об’єктивно потребують і піддаються правовому регулюванню, сторони яких виступають їх
свідомими та вольовими учасниками.

Це відносини:

1) Соціальні, тобто такі, що виникають між людьми та їх об’єднаннями

2) Суб’єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками

3) Які мають важливе значення для держави, об’єднань людей, конкретних осіб

4) Що об’єктивно піддаються юридичній регламентації

Правове регулювання здійснюється за допомогою методів правового регулювання, тобто

засобів його здійснення.
Методи правового регулювання суспільних відносин:

А) дозвіл певних діянь; надання суб’єктові права можливості на здійснення

Б) зобов’язання юридично закріплена необхідність певної поведінки суб’єктів права за

певних умов, обставин;

В) заборона юридична необхідність утримувати суб’єктів права від певної поведінки;

Г) стимулювання встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг

за здійснення бажаних або корисних для держави й суспільства діянь;

Д) рекомендація інформування суб’єктів права про оптимальне прийняття правового

рішення.

23.Поняття та структура системи законодавства

Система законодавства це сукупність певним чином упорядкованих діючих нормативно-

правових актів держави.

Розрізняють такі види структури законодавства:

1. Горизонтальна складається за галузевою належністю (адміністративне; фінансове;

кримінальне; сімейне законодавство тощо). Назви галузей законодавства в одних
випадках можуть збігатися з назвами галу зей права, в інших з назвами підгалузей
права чи назвами міжгалузевих комплексів права (законодавство про охорону
природи, сільськогосподарське тощо).

2. Вертикальна складається за юридичною силою нормативно- правових актів

(Конституція, конституційні, звичайні закони, постанови Верховної Ради України,
укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету
Міністрів України та інші підзаконні нормативно-правові акти).
 3. Федеративно-державна існує у федеративних державах і передбачає поділ
законодавства на законодавство федерації загалом та законо давство суб’єктів
федерації.

4. Унітарно-державна існує в унітарних державах, в яких є адміністративно-

територіальна одиниця з особливим статусом, які мають законодавчі повноваження.
Наприклад, в Україні такі повноваження мас АРК, тому існує законодавство України
та законодавство АРК

24.Характеристика систематизації законодавства

Систематизація законодавства це діяльність щодо впорядкування й удосконалення

нормативно-правових актів.

Види систематизації:

1. Кодифікація – це вид систематизації, який здійснюється тільки уповноваженими

структурами, в процесі якого змінюються форма і зміст нормативно-правових актів.

2.Інкорпорація це вид систематизації, за яким положення нормативно-правових актів

повністю або частково об’єднуються у збірники чи зібрання у хронологічному, предметному
або іншому порядку

3.Консолідація – це вид систематизації, який полягає в об’єднанні уповноваженою

структурою кількох нормативних актів в одному правовому документі, з усуненням
дублювання норм права, зміною застарілої термінології та іншими подібними змінами

25.Поняття і основні риси правовідносин

Правовідносини – це різновид суспільних відносин, які існують на підставі права при

настанні юридичних фактів, вказаних правом, учасники яких мають суб’єктивні права і
юридичні обов’язки, що забезпечуються уповноваженими структурами.

Правовідносини характеризуються наступними рисами:

 - Це різновид суспільних відносин (поряд з моральними, релігійними та
іншими), тобто соціальний зв’язок, що виникає між індивідами;

- Це відносини, які існують на основі права;

- Правовідносини виникають на підставі юридичних фактів указаних правом;

- Учасники правовідносин мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

-функціонування правовідносин забезпечується уповноваженими структурами.

26.Види правовідносин

Правовідносини – це різновид суспільних відносин, які існують на підставі права при

настанні юридичних фактів, вказаних правом, учасники яких мають субʼєктивні права і
юридичні обовʼязки, що забезпечуються уповноваженими структурами. Правовідносини
характеризуються наступними рисами: ⁃ це різновид суспільних відносин (поряд з
моральними, релігійними та іншими), тобто соціальний звʼязок, що виникає між індивідами;
⁃ це відносини, які існують на основі права; ⁃ правовідносини виникають на підставі
юридичних фактів указаних правом;

- Учасники правовідносин мають субʼєктивні права та юридичні обов’язки;

- Функціонування правовідносин забезпечується уповноваженими структурами.

Розрізняють такі види правовідносин:

1. За галузевою ознакою:

А) конституційні;
Б) цивільні;

В) трудові;

Г) сімейні;

Д) кримінальні;

Є) інші.

1. Залежно від відомості субʼєктів:

А) загальні (абсолютні) – відома уповноважена сторона;

Б) конкретні (відносні) -відомі усі сторони.

2. За кількісним складом субʼєктів:

А) двосторонні або прості – виникають лише між двома субʼєктами;

Б) багатосторонні або складні – між трьома й більше субʼєктами.

3. Залежно від виду юридичної норми:

А) регуляторні;

Б) охоронні;

В) матеріальні;

Г) процесуальні тощо.
 4. За характером дії зобовʼязаного субʼєкта:

А) активні – зобовʼязаний субʼєкт повинен учинити певні дії;

Б) пасивні – зобовʼязаний субʼєкт має утриматися від вчинення певних дій.

5. Залежно від обсягу прав і обовʼязків:

А) односторонні – кожна зі сторін має або права, або обовʼязки;

Б) двосторонні – сторони мають і права, і обовʼязки.

6. Залежно від розподілу прав і обовʼязків між субʼєктами права:

А) горизонтальні (координаційні) – субʼєкти мають рівні права та обов’язки;

Б) вертикальні (субординаційні) – субʼєкти мають нерівні права й обов’язки.

7. Залежно від тривалості в часі:

А) короткотривалі;

Б) довготривалі

27.Характеристика правосуб’єктності

Правосубʼєктність субʼєктів права – це сукупність закріплених у нормах права субʼєктивних

прав та юридичних обовʼязків субʼєктів права. Правосубʼєктність складається з
правоздатності (це закріплена нормами права здатність субʼєкта мати субʼєктивні права та
юридичні обовʼязки) і дієздатності (це закріплена нормами права здатність субʼєкта своїми
діями набувати і реалізовувати субʼєктивні права та юридичні обовʼязки). Види
правосубʼєктності: закріплена в нормах права; 1) загальна – загальна здатність субʼєкта мати
права й обовʼязки,закріплена в нормах права 2)галузева – здатність субʼєкта мати права та
обовʼязки відповідно до певної галузі права; 3)спеціальна – здатність субʼєкта мати права та
обовʼязки при наявності певних якостей (професійних, фізичних, вікових та інших);
4)індивідуальна – її має конкретний субʼєкт права. Рівень правосубʼєктності залежить від
певних факторів: а) від віку; б) від стану психічного та фізичного здоровʼя; в) від рівня
освіти, професії та низки інших обставин. Однією з форм прояву дієздатності є
деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні
правопорушення, другою формою – угодоздатність, тобто здатність укладати угоди.

28.Склад правовідносин

Склад правовідносин Правовідносини мають певний склад. Склад правовідносин – це

комплексне поняття, що характеризує правовідносини з погляду субʼєктів, обʼєктів та змісту.
І. Субʼєкти правовідносин – це індивіди, організації, соціальні спільноти, які відповідно до
норм права володіють правосубʼєктністю, тобто здатністю бути учасниками правовідносин.
Види субʼєктів: 1. Індивіди – фізичні особи (громадяни; піддані; іноземці; особи без
громадянства; особи з подвійним громадянством); 2. Організації (державні; недержавні); 3.
Соціальні спільноти: народ (під час проведення референдумів), нація (під час вирішення
питань щодо національної державності), населення адміністративнотериторіальної одиниці
(проведення місцевих ви-борів), трудовий колектив (у відносинах з адміністрацією).

29.Юридичні факти: поняття і класифікація

Юридичні факти Юридичні факти – це конкретні явища дійсності, вказані правом, при
настанні яких виникають, змінюються та припиняються правові відносини. Юридичні факти
характеризуються такими ознаками:

1) Це конкретне явище дійсності, тобто вони мають визначені межі

(кількісні, якісні, просторові, часові), що відрізняє їх від інших явищ
дійсності;

2)це явище вказане правом;

3)при настанні юридичних фактів виникають, змінюються або припиняються правові

відносини. Без юридичних фактів існування правовідносин неможливе. Їх види:

1. За юридичними наслідками:
 А) правостворюючі, на основі яких субʼєкти набувають певних прав і обовʼязків (наприклад,
заява громадянина про прийняття на роботу породжує виникнення між ним та роботодавцем
взаємних прав та обзків);

Б) правозмінюючі, що зумовлюють збільшення або зменшення обсягу певних прав чи

обовʼязків (так, службове підвищення розширює компетенцію посадової особи);

В) правоприпиняючі, що ліквідують певні права й обовʼязки, носієм яких субʼєкт права був
до виникнення цих фактів (звільнення особи з посади судді анулює її права та обовʼязки, що
повʼязані з цією посадою).

2. За тривалістю в часі:

А) одноактні, що складаються з одноразового акту їх виявлення (наприклад, купівля квитка,

що дає право на проїзд у транспорті);

Б) триваючі – обставини, що існують упродовж певного часу (наприклад, перебування у

шлюбі, на військовій службі).

3. За вольовим принципом:

А) події (життєві обставини, що не залежать від волі субʼєктів, наприклад, стихійне лихо);

5) Діяння (життєві обставини, що залежать від волі субʼєктів). Вони можуть бути двох
видів: дії (активна поведінка) та бездіяльність (пасивна поведінка). Діяння бувають:

1. Правомірні:

А) юридичні акти – діяння, які свідомо вчиняють із метою виникнення певних юридичних
наслідків (наприклад, подання рапорту до вступу в Академію);

Б) юридичні вчинки – діяння, що не мають на меті виникнення юридичних наслідків, але такі
наслідки виникають через силу закону (наприк-лад, наслідком затримання громадянином
небезпечного злочинця може бути нагородження державою цього громадянина).
 2. Неправомірні (правопорушення):

А) злочини (порушення кримінального права, які мають суспільно небезпечний характер);

Б) проступки (інші правопорушення).

3. За складом:

А) прості, що складаються з однієї дії або події, яких досить для настання юридичних
наслідків (так, для надання співробітнику СБУ відпустки достатньо наявності від нього
відповідного рапорту);

Б) складні, що становлять певну сукупність певних дій та подій, яка називається фактичним
складом, необхідних для настання юридичних наслідків (так, для вступу в НА СБУ необхідна
сукупність таких юридичних дій та подій як досягнення особою визначеного законом віку,
стану здоровʼя, певних балів ЗНО тощо)

30. Особливості правовідносин за участю спецслужб

Специфіка правовідносин за участю спецслужб Характерними для СБ України є такі види

правовідносин:

1. За галузевою ознакою найбільш характерними для СБ України є: конституційно-

правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові,
фінансовоправові правовідносини.

2. За поширеністю:

А) внутрішньосистемні правовідносини – вони виникають між співробітниками і

підрозділами СБ України. Це, як правило, цивільно-правові, фінансово-правові
правовідносини;

Б) зовнішньосистемні правовідносини – вони виникають між структурами СБ України і

зовнішніми до системи СБУ субʼєктами права. Це в основному кримінально-правові,
адміністративно-правові, конституційно-правові правовідносини.
 3. Залежно від змісту норм, на підставі яких виникають правоВІДНОСИНИ:

А) регуляторні правовідносини – вони виникають на підставі регулятивних норм права й є в

основному внутрішньосистемними правовідправовими; носинами: адміністративно-
правовими, фінансово-правовими, цивільно

Б) охоронні правовідносини – вони виникають на підставі охоронних норм права і є

переважно зовнішньосистемними правовідносинами: кримально-правовими,
адміністративноправовими, конституційноправовими.

4.Залежно від розподілу прав і обовʼязків субʼєктів правовідносин:

А) горизонтальні (координаційні) правовідносини – вони виникають між рівними субʼєктами

права. Це переважно внутрішньосистемні право-відносини: цивільно-правові, фінансово-
правові;

Б) вертикальні (субординаційні) правовідносини – вони виникають між нерівноправними

субʼєктами права. Це, як правило, зовнішньо-системні правовідносини:
конституційноправові, кримінально-правові, адміністративно-пр

31.Поняття і форми реалізації права

Реалізація права – це втілення правових норм у поведінку субʼєктів права шляхом виконання
ними юридичних обовʼязків, використання субʼєктивних прав, дотримання заборон.

Форми реалізації права:

1) Безпосередня реалізація – субʼєкт самостійно реалізує норми

Права без втручання уповноважених структур;

2) Застосування – особлива форма реалізації права.

Формами безпосередньої реалізації права є:

А) використання права

Б) дотримання права

В) виконання права

32.Застосування норм права

Застосування права – це владна, організаційна діяльність уповноважених структур із

реалізації правових норм, у визначених правом процесуальних формах, стосовно конкретних
юридичних

Ситуацій шляхом винесення індивідуальних правових актів, адресованих конкретним

субʼєктам права.

Риси застосування права.

А) цей вид діяльності здійснюють компетентні структури, що наділені владними

повноваженнями;

Б) така форма має владний характер – рішення ухвалюються на підставі одностороннього

волевиявлення компетентної структури; правові приписи обовʼязкові для виконання, а в разі
необхідності забезпечуються примусовою силою правоохоронних структур;

В) застосування права здійснюється в чітко визначених правом

Процесуальних формах;

Г) ця діяльність спрямована на вирішення конкретних правових випадків;

Д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних рішень;

Е) це організуюча діяльність, тобто правозастосовний орган організовує використання прав,
виконання обовʼязків, дотримання заборон, коли субʼєкти права самостійно не можуть
зробити цього.

33.Стадії застосування норм права

Стадії, тобто відносно відокремлені етапи правозасто-совної діяльності.

1. Встановлення фактичних обставин юридичної справи, що вирішується, яка включає:

А) виявлення юридичних фактів, які відповідно до законодавства необхідні для вирішення

справи;

Б) фіксація цих фактів у порядку,передбаченому законодавством.

2. Вибір норми права, на основі приписів якої повинна розглядатися ця конкретна справа,
що включає:

А) встановлення юридичної сили правової норми

Б) тлумачення норм права

Права).

3. Прийняття рішення у справі. На цій стадії здійснюється:

А) юридична кваліфікація факту;

Б) винесення правозастосовного акта.

4. Реалізація правозастосовного акта, на якій: а) здійснюються фактичні дії, завдяки чому
норма права, її приписи, деталізовані правозастосовним актом, впроваджуються в життя,
тобто у субʼєктів, відносно яких застосовується право, виникають певні права та
обовʼязки

Б) здійснюється контроль за точною, повною, своєчасною реалізацією правозастосовного

акта.

34.Вимоги правильного застосування норм права спецслужбами

Застосування права здійснюється з дотриманням вимог до правозастосовної діяльності,

якими є:

1. Законність:

А) здійснення її в суворо встановленому законодавством порядку;

Б) здійснення її тільки уповноваженими структурами і в межах їхніх повноважень.

2. Обгрунтованість:

А) винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи;

Б) точно встановленого факту та відповідності його певній правовій нормі.

3. Доцільність:

А) врахування особливостей конкретної ситуації;

Б) досягнення мети правозастосування з мінімальною втратою засобів.

4. Справедливість:
А) рішення приймається на підставі норм права, але до уваги беруться й наявні в суспільстві
норми моралі;

Б) враховується характер діяння, поведінка субʼєкта до, під час та після вчинення діяння.

35.Акти застосування норм права

Правозастосовний акт – це владний припис, винесений уповноваженою структурою

внаслідок вирішення конкретної юридичної ситуації, яким визначаються конкретні права й
обовʼязки конкретних субʼєктів права.

Види актів:

1. За субʼєктами видання:

А) міжнародних структур

Б) народу

В) державних органів

Г) недержавних структур

Д) обʼєднань громадян та інших структур у випадках, передбачених

Законодавством.

2. За способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню:

А) регуляторні

Б) охоронні
3. За формою зовнішнього виразу:

А) письмові

Б) усні

В) конклюдентні

4. За характером юридичних наслідків:

А) правовстановлюючі

Б) правозмінюючі

В) правоприпиняючі

36.Особливості застосування норм права спецслужбами

. Щодо особливостей видів, то правозастосовна діяльність спецслужб має такі основні групи:

І. Залежно від виду норм права, що застосовуються:

1) Регуляторна правозастосовна діяльність – вона спрямована на реалізацію

регуляторних норм права, розрахованих на правомірну поведінку субʼєктів права.

Вона може бути двох видів:

А) діяльність із визначення статусу субʼєктів права;

Б) діяльність із визначення процесу функціонування субʼєктів права.

 2) Охоронна правозастосовна діяльність – вона спрямована на реалізацію охоронних
норм права, розрахована на неправомірну поведінку.

Вона може бути таких видів:

А) діяльність із профілактики правопорушень;

Б) діяльність із припинення правопорушень;

В) діяльність із розслідування правопорушень;

Г) діяльність із покарання за правопорушення;

Д) діяльність із відновлення порушених прав.

ІІ. Залежно від спрямованості правозастосовної діяльності:

1) Внутрішньосистемна діяльність – вона існує всередині системи спецслужб і має

переважно регуляторний характер (визначає трудові, цивільні, адміністративні,
фінансові, дисциплінарні права та обовʼязки співробітників спецслужб, організацію їх
діяльності), інколи має охоронний характер – в разі порушення співробітниками
спецслужб

Цих норм.

2) Зовнішньосистемна діяльність – вона існує поза системою спец-служб, має в

основному охоронний характер, інколи регуляторний (ліцен-звання, надання дозволу
на певну діяльність).

ІII. За терміном існування:

•короткотривала правозастосовна діяльність (наприклад, заохочування співробітника);

•довготривала правозастосовна діяльність (наприклад, ведення службового розслідування).

IV. За формою:

•секретна (таємна) правозастосовна діяльність (наприклад, ведення контррозвідувальної

справи);

•несекретна (нетаємна) правозастосовна діяльність (наприклад, розслідування кримінальної

справи).

37.Прогалини в законодавстві та способи їх усунення

Прогалини у законодавстві – це відсутність у чинній системі законодавства норм права або їх

частин, спрямованих на регулювання явищ, які належать до правової сфери. З цього
визначення випливають такі ознаки цих прогалин:

Існують у законодавстві;

Стосуються явища, яке взагалі належить до правової сфери;

Характеризуються відсутністю норм права або їх частин, які регулюють ці явища.

Прогалини в законодавстві виникають внаслідок таких причин:

По-перше, слабка визначеність сфери правового регулювання;

По-друге, динамічність суспільних відносин.

По-третє, низький інтелектуальний рівень співробітників законодавчих структур, що не дає

їм змоги виявити існуючі потреби у правовому регулюванні явищ дійсності,

За компетенцією субʼєкта вирішення прогалин: а) прогалини, що вирішуються офіційними

субʼєктами; б) прогалини, які вирішуються неофіційними субʼєктами.

За масштабністю:

А) прогалини в нормі права;

Б) прогалини в інституті права;

В) прогалини в галузі права;

Г) прогалини у системі права.

Способами вирішення прогалин є:

А) усунення прогалин – це діяльність законодавчих органів із створення норм права,

спрямованих на регулювання прогальних правових відносин;

Б) заповнення прогалин – це діяльність судових органів із вирішення правових прогалин

шляхом використання ними аналогії права та аналогії закону;

В) подолання прогалин – це діяльність уповноважених структур з вирішення правових

прогалин шляхом використання ними аналогії закону.

При усуненні прогалин шляхом правотворчості особливо важливим є дотримання принципів

правотворчості.

38.Поняття та необхідність тлумачення норм права

Тлумачення права – це діяльність із зʼясування та розʼяснення змісту норм права з метою їх
точної, правильної, повної реалізації,

Стадіями тлумачення права є.

1. Зʼясування права – розумова операція з визначення змісту

Права.

2. Розʼяснення права – доведення змісту права до інших субʼєктів

Права.

Тлумачення права зумовлене такими причинами:

•норма права розрахована на типову юридичну ситуацію, а реальні життєві ситуації

індивідуальні, тому виникає •необхідність тлумачення норм права щодо цієї конкретної
(індивідуальної) ситуації;

•норми права формулюються за допомогою лаконічних, схематичних термінів і понять, тому

їх поширення на конкретну •життєву ситуацію слід інтерпретувати до цієї ситуації;

•норми права ніколи не встигають за динамічними суспільними відносинами, які вони

регулюють, що зумовлює їх •тлумачення до цих динамічних відносин із урахуванням зміни
змісту цих відносин;

•терміни та поняття, що є однаковими за письмовою знаковою фор-мою, можуть визначати

різноманітні явища за змістом;

•норми права можуть бути диспозитивними, тобто містять декілька правил поведінки, тому
для вирішення конкретної •юридичної ситуації необхідно обрати найбільш правильне
правило поведінки з урахуванням особливості ситуації, •відносно якої реалізується норма, що
тлумачиться; лення їх точного змісту.

•норми права інколи містять оціночне поняття, що потребує вияв-

39.Види тлумачення норм права

Розрізняють такі види тлумачення права:

1. За субʼєктами тлумачення норм права поділяється на:

1) Офіційне (розʼяснення змісту правових норм, яке здійснюється уповноваженим

на це субʼєктом і результати якого мають обовʼязкове

Значення);

2) Неофіційне (розʼяснення змісту норми права, результати якого не

Мають обовʼязкового значення). Його різновиди:

А) професійне, яке здійснюється юристами:

- Наукове (доктринальне) – здійснюється науковцями-юристами в наукових

працях, коментарях до законодавства тощо;

- Практичне – здійснюється практиками-юристами: адвокатами,

юрисконсультами та ін.;

Б) буденне – здійснюється іншими субʼєктами, які не мають юридичної освіти.

ІІ. За поширеністю:

1) Нормативне – його результати поширюються на всі випадки реалізації норми, що

тлумачиться. Воно поділяється на:

А) автентичне – зміст норми права розʼяснює той субʼєкт права, що

Видав цю норму,

Б) легальне – дає субʼєкт, який не встановлював цю норму, але уповноважений тлумачити її, в
Україні це Конституційний Суд;

2) Казуальне (правозастосовне) – його результати мають значення

Лише для певного конкретного випадку реалізації норми.

III. Залежно від співвідношення тексту норми та її змісту тлумачення поділяється на:

•буквальне (адекватне) – коли зміст норми повністю відповідає її буквальному тексту

(наприклад, так тлумачиться ст. 4 Конституції Укра-їни, яка закріплює існування в Україні
єдиного громадянства).

•обмежувальне (звужене) – коли зміст норми вужчий за її текст (наприклад, так тлумачиться
ст. 62 Конституції У країни, яка розповсюджується на кримінальне судочинство);

•поширювальне (розширене) – коли зміст норми ширший за її текст (наприклад, так

тлумачиться ст. 129 Конституції України, тому що судді при здійсненні правосуддя
підпорядковуються не лише законам, а й іншим нормативно-правовим актам).

40.Способи тлумачення норм права

Способи тлумачення права – це засоби, за допомогою яких

Зʼясовується зміст норм права.

Право зʼясовується за допомогою таких способів:

І. Філологічний (мовний) спосіб – це зʼясування змісту норми права на основі правил мови,
на якій створена норма права.
Важливими у цьому способі є:

Визначення смислового розуміння слів і виразів, що містяться в нормі права;

Уживання розділових знаків;

IІ. Логічний спосіб – це визначення змісту норми права на основі правил логіки.

Основними з цих правил є:

Продовження логічного ряду;

Висновки від протилежного;

Підведення меншого поняття під більше, і навпаки;

Висновки за аналогією.

III. Системний спосіб – це зʼясування змісту норми права в комплексі з іншими нормами
права, що повʼязані з нею.

Порядок дії тут такий:

Встановлюються споріднені норми в правовому інституті, до якого належить норма, що

зʼясовується;

Встановлюються споріднені норми в підгалузі права, до котрої відноситься норма, що

зʼясовується;

IV. Історичний спосіб – це зʼясування змісту норми права шляхом вивчення документів і
обставин, покладених в основу норми права при її прийнятті.

При цьому способі зʼясування існують такі вимоги:

Вивчення документів, повʼязаних із прийняттям норми, що зʼясо-вується, має бути за
достовірними джерелами.

Факти, повʼязані з прийняттям норми права, що зʼясовуються, інтерпретуються з огляду на

історичні обставини їх існування.

V. Телеологічне (цільове) тлумачення – при цьому способі тлумачення зміст норми права
зʼясовується на підставі встановлення мети її прийняття.

Етапи процесу зʼясування права містять:

Зʼясування обставин юридичної ситуації, що вирішується.

Відшукання норми права, розрахованої на юридичну ситуацію, що вирішується.

Встановлення тексту норми права за офіційними виданнями.

Встановлення сутності й змісту правової норми.

41.Поняття, ознаки і види юридичної поведінки

-Юридична поведінка – це свідома поведінка субʼєктів права, що врегульована нормами

права та має юридично значущі результати.

-Види юридичної поведінки: 1. Правомірна поведінка. 2. Зловживання правом. 3. Правові

аномалії 4. Протиправна поведінка (правопорушення). -Ознаки юридичної поведінки •
соціальна значущість; • вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); • свідомо-
вольовий характер; • регламентованість правовими нормами; • властивість зумовлювати
юридичні наслідки

42. Поняття, ознаки і види правомірної поведінки

-Правомірна поведінка – це соціально корисна юридична поведінка субʼєктів права, яка не

суперечить приписам правових норм або основним принципам права. -Види правомірної
поведінки: 1) залежно від юридичних фактів розрізняють поведінку: 2) за видами реалізації
норм права: 3) за змістом правовідносин 4) за обʼєктивною стороною: 5) за субʼєктивною
стороною: 6) за субʼєктами: 7) за характером: 8) за формою виразу: 9) за значущістю для
суспільства: -Ознаки правомірної поведінки • соціальна значущість; • вираженість зовні у
формі діяння (дії чи бездіяльності); • свідомо-вольовий характер; • регламентованість
правовими нормами; • властивість зумовлювати юридичні наслідки.

43.Правопорушення: поняття, ознаки, види

-Правопорушення – це винне діяння деліктоздатного субʼєкта права, що порушує право, за

яке передбачена юридична відпові-дальність. -Види правопорушень: Правопорушення
поділяють на злочини і проступки, їх різновиди: 1.конституційно-правові 2.кримінально-
правові 3.адміністративно-правові 4.цивільно-правові 5.дисциплінарно-правові -Ознаки
правопорушень: 1. Правопорушення – це діяння, тобто це акт поведінки, що виражається як
дія або бездіяльність 2. Правопорушення – це протиправне діяння, тобто таке, що порушує
норми права. 3. Правопорушення – це діяння, вчинене деліктоздатною особою, тобто такою,
яка розуміє й усвідомлює свої дії та здатна керувати ними. 4. Правопорушення є винним
діянням, тобто вчиненим умисно або з необережності. 5. Правопорушення – діяння, за яке
законодавством передбачена юридична відповідальність.

44.Юридичний склад правопорушення: правовий зміст

-Юридичний склад правопорушення – це сукупність передбачених законо-давством

елементів, за наявності яких діяння визнається правопорушенням. -Зміст юридичного складу
правопорушень 1. Субʼєкт правопорушення – це деліктоздатна фізична або ри-дична особа,
що порушує право, тобто здійснює правопорушення. 2. Обʼєкт правопорушення – це те, на
що воно спрямовано, тобто це ті матеріальні або нематеріальні блага, стосовно яких
здійснюстья правопорушення (те, чому заподіюється шкода, посягає правопорушник тощо).
3. Суб’єктивна сторона правопорушения – це характеристика внутрішнього психологічного
ставлення субʼєкта до вчиненого ним протиправного діяння та його наслідків 4. Обʼєктивна
сторона правопорушення – характеризує зовнішній прояв протиправного діяння, що може
здійснюватися як в активній так і в пасивній поведінці

45.Юридична відповідальність: поняття, ознаки і види

-Юридична відповідальність – це різновид соціальної відповідальності, тобто певні

імперативи, щодо правової поведінки субʼєктів права. -Види юридичної відповідальності
Розрізняють позитивну (проспективну) та негативну (ретро-спективну) юридичну
відповідальність. -Ознаки юридичної відповідальності а) це міра правового примусу, тобто
певні засоби, що застосовуються за однобічним рішенням уповноваженої структури; б) цей
примус застосовується тільки за здійснення правопорушення; в) примус застосовується до
відповідного правопорушника

46.Підстави реалізації юридичної відповідальності

Підстави для притягнення до юридичної відповідальності – це умови, за наявності яких

накладається юридична відповідальність.

Необхідні умови накладення юридичної відповідальності: а) факт вчинення правопорушення

у складі всіх чотирьох елементів; б) наявність норми права, що встановлює конкретний вид
відпо-

Відальності;

В) наявність процесуальних норм права, які передбачають процедуру накладення юридичної

відповідальності;

Г) наявність акта застосування права, в якому вказується конкретна міра відповідальності

конкретній особі (наприклад, вирок суду).

Підстави звільнення від юридичної відповідальності: а) особа, яка вчинила правопорушення,

вважається такою, що втра-

Тила суспільну небезпечність (наприклад, внаслідок її паралічу);

Б) правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільно небезпечним

(наприклад, знищення жилої будівлі при будівництві оборонного спорудження під час війни).

Такі підстави передбачаються в кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому

законодавстві.

47.Принципи реалізації юридичної відповідальності

Принципи реалізації юридичної відповідальності – це фундаментальні начала, на підставі

яких накладається юридична відповідальність.
Принципами реалізації юридичної відповідальності є:

1. Законність – відповідальність, накладається тільки уповноваженими структурами на

підставі закону й у порядку, передбаченому законом.

2. Неприпустимість подвоєння – забороняється двічі притягати до відповідальності

одного виду за одне й те саме правопорушення.

3. Презумпція невинуватості – полягає в тому, що особа вважається невинуватою у

вчиненні правопорушення, поки її вину в цьому не буде доведено в суді, який винесе
обвинувальний вирок.

4. Невідворотність відповідальності За будь-яке правопорушення повинна обовʼязково

накладатись юридична відповідальність.

5. Гуманізм. У накладенні відповідальності неприпустимо допускати катування або

нелюдські покарання.

6. Індивідуалізація відповідальності. Субʼєкт відповідає тільки за індивідуальні,

конкретні діяння під час вчинення правопорушень.

7. Справедливість. Відповідальність накладається залежно від характеру діяння,

поведінки індивіда (правопорушника) до, під час і після правопорушення.

8. Оперативність. Між вчиненням правопорушення й накладенням юридичної

відповідальності повинен бути мінімум часу.

9. Обгрунтованість. Відповідальність накладається на підставі точно встановлених

юридичних фактів, які передбачені законодавством і отримані шляхом, передбаченим
ним.
 10. Доцільність. Цілі юридичної відповідальності реалізуються з мінімальними витратами
сил та засобів.

Від юридичної відповідальності слід відрізняти інші заходи право-

Вого примусу:

- Примусові заходи виховного впливу,

- Заходи захисту субʼєктивних прав

- Запобіжні заходи

- Заходи медичного характеру

- Реквізиція

48.Роль спецслужб у боротьбі з правопорушеннями

Розглянемо ці питання на прикладі функціонування Служби безпеки

України.

Служба безпеки України бере активну участь у протидії правопорушенням. Особливістю цієї
діяльності є:

1. Протидія ведеться з найбільш небезпечними правопорушеннями, перш за все

злочинами, що загрожують національній безпеці України.

2. Ця протидія складається з таких видів діяльності:

 - Запобігання правопорушенням;

- Припинення правопорушень;

- Розкриття правопорушень;

- Розслідування правопорушень:

- Покарання за правопорушення;

- Відновлення порушених прав.

Скоєння правопорушення – це фактична підстава притягнення до юридичної

відповідальності. Особливості підстав юридичної відповідаль-ності, що реалізуються
спецслужбами, такі:

- Основними підставами притягнення до юридичної відповідальності є

конституційні, кримінальні, адміністративні правопорушення;

- Ці правопорушення можуть бути як з матеріальним складом (наприклад, акт

тероризму), так і з формальним складом (наприклад, збір таємної інформації
при шпіонажі);

- Цими підставами можуть бути: а) підготовка до правопорушення; б) замах на

здійснення правопорушення; в) закінчення правопорушення.

Принципи реалізації юридичної відповідальності спецслужбами мають певні особливості. Це

проявляється в тому, що деякі з принципів мають абсолютний характер, тобто реалізуються з
максимальною повнотою, а деякі – відносний характер, тобто у повну міру не можуть бути
реалізовані внаслідок обʼєктивних причин.
49.Зловживання правом: поняття та види

Зловживання правом – це різновид юридичної поведінки, який полягає у свідомому

використанні права всупереч його мети з порушенням правових принципів, внаслідок чого
наноситься суспільна

Шкода.

Вона характеризується наступним:

А) ця поведінка є різновидом юридичної поведінки; б) це свідома поведінка;

В) це використання права проти його мети з порушенням правових

Принципів, тобто коли дотримуються «букви закону», але порушується

«дух права»;

Г) ця поведінка завдає суспільної шкоди.

Зловживання правом може здійснюватися в таких формах (способах):

1) Використання права не за призначенням (наприклад, створення

Тоталітарної релігійної секти під виглядом традиційної релігійної організації);

2) Використання права в обсязі, що перевищує його відповідний зміст

(наприклад, створення не тільки релігійної організації, а й підприємницьких
структур у ній);

3) Використання права з порушенням прав інших осіб (наприклад, вступ у шлюб

не з метою створення сімʼї, а отримання житла одного
З подружжя);

4) Порушення принципу справедливості при реалізації диспозитив-них норм

(наприклад, винесення судом обвинувального вироку у вигляді

Умовного засудження за шпигунство);

5) Порушення процедури використання права (наприклад, пору-

Шення правоохоронцем процедури використання зброї або спеціальних засобів);

6) Використання недозволених засобів та способів здійснення права.

Зловживання правом здійснюється внаслідок таких причин:

1) Недостатній професіоналізм нормотворців, які створюють занадто загальні норми

неодноманітного тлумачення,

2) Недосконалість юридичної техніки в підготовці норм права, яка припускає її

неодноманітне тлумачення;

3) Об° єктивна неможливість створити точну, конкретну норму;

4) Необгрунтоване намагання нормотворців надати субʼєктам права вибору

різноманітних варіантів поведінки;

5) Застарілість норм права;

6) Неузгодженість норм права.

Зловживання правом можуть здійснювати не тільки пересічні грома-дяни, а й офіційні
структури.

Офіційні структури (міжнародні та внутрішньодержавні) можуть

Зловживати правом:

1) У процесі нормотворчості (наприклад, створення урядом норма-

Тивно-правового акта, який за предметом правового регулювання нале-жить до повноважень

парламенту);

2) У процесі застосування права (наприклад, здійснення певною країною «гуманітарної

інтервенції ї*, тобто введення військ в іншу країну без санкцій Ради Безпеки ООН).

У деяких випадках зловживання правом може трансформуватись

У правопорушення.

50.Поняття законності

Законність – це правовий режим суспільних відносин, при якому забезпечується точна, повна
та своєчасна реалізація правових законів та заснованих на них інших нормативно-правових
актів усіма субʼєк-

Тами права.

51.Принципи законності

Принципи законності – це ідеологічні фундаментальні засади, на яких базується законність.

Ними є:
 ⁃ верховенство закону в системі нормативно-правових актів (усі підзаконні акти повинні
грунтуватися на законах; закон не можна змінити або скасовувати підзаконним актом; при
колізії закону та підзаконного акта безперечно діє закон);

⁃ єдність законності (однакове розуміння й застосування закону на всій території держави);

⁃ реальність законності – вона повинна бути не декларацією, а практично існуючим явищем;

⁃ рівність усіх перед законом – дія закону поширюється на всіх осіб незалежно від їх
майнового, спеціального або іншого статуту;

⁃ неприпустимість протиставлення законності й доцільності (немож-ливість виходу за межі

закону поясненням його «недоцільністю»);

⁃ невідворотність притягнення до юридичної відповідальності за вчинене правопорушення;

полягає у відповідній реакції уповноважених структур на будь-яке правопорушення
незалежно від його тяжкості;

⁃ забезпечення реалізації прав і свобод людини у здійсненні законності – недопустимість

при забезпеченні законності порушення права

Особи.

52.Гарантії законності

Гарантії законності – це засоби та умови, за допомогою яких забезпечується практичне

втілення законності у життя.

Розрізняють два види гарантій:

1. Загальносоціальні гарантії:

А) політична гарантія – полягає в наявності в державі демократичного режиму, за якого всі

рівні перед законом;
Б) економічна гарантія – полягає в існуванні в державі високого рівня економічного розвитку
та справедливого розподілу матеріальних благ;

В) ідеологічна гарантія – передбачає наявність у громадян високої

Правової і моральної культури.

2. Спеціально-юридичні гарантії:

А) чіткість і конкретність формулювань норм чинного права;

Б) ефективність санкцій, що захищають ці норми;

В) ефективна діяльність правоохоронних структур, які здійснюють

Запобігання, виявлення і припинення порушень законності;

Г) правова активність громадян (дотримання субʼєктивних прав і обовʼязків, непримиренне

ставлення до будь-яких порушень законо-

Давства).

За субʼєктами здійснення можна розрізняти такі гарантії законності:

1. Державні:

⁃ парламентські;

⁃ президентські;

⁃ урядові;
⁃ судові;

⁃ прокурорські;

⁃ відомчі.

2. Недержавні:

⁃ правоохоронних обʼєднань громадян;

⁃ муніципальних структур;

⁃ засобів масової інформації та ін.

За видами правових норм:

⁃ матеріально-правові гарантії;

⁃ процесуально-правові гарантії.

За характером юридичних длянь:

⁃ ефективна профілактика порушень законності;

⁃ своєчасне припинення порушень законності;

⁃ повне розслідування порушень законності;

⁃ накладення юридичної відповідальності за порушення законодавства з дотриманням її

принципів.

53.Правопорядок: поняття і зміст

Правопорядок – це реально існуюча упорядкованість суспільних відносин, яка виникає
унаслідок реалізації норм права на принципах законності.

Зміст правопорядку становить правомірна поведінка субʼєктів права, тобто повне, своєчасне,
точне здійснення ними приписів правових норм, внаслідок якої у суспільстві виникає правова
упоряд-кованість суспільних відносин, що є метою правопорядку.

54.Поняття державної дисципліни, її різновидність

Державна дисципліна – це повне, точне, своєчасне здійснення державними структурами

норм, що регулюють їх діяльність.

Види державної дисципліни:

1. За субʼєктами:

А) службова (військовослужбовців, працівників органів державної

Безпеки та ін.);

Б) трудова (співробітників транспорту, медичних працівників та ін).

2. За видом норм:

А) юридична: виконавча, договірна (існує на підставі юридичних

Норм);

Б) корпоративна: внутрішньосистемна та зовнішньосистемна (існує на підставі

корпоративних норм, наприклад, які містяться в Кодексі доброчесності співробітника
Служби безпеки України);
 В) технологічна: виробнича, фінансова, планова (існує на підставі технологічних норм).

55.Роль законності, правопорядку та державної дисципліни для діяльності спецслужб

Роль законності для функціонування спецслужб полягає у наступному:

⁃ спецслужби створюються в порядку, передбаченому законодавством,

⁃ спецслужби діють на підставі законодавства;

⁃ спецслужби діють у межах, встановлених законодавством;

⁃ спецслужби діють у порядку, передбаченому законодавством.

Роль спецслужб у функціонуванні законності полягає в тому, що

Спецслужби:

⁃ безпосередньо беруть участь у реалізації вимог законності;

⁃ допомагають іншим субʼєктами забезпечення законності у реалізації ними вимог

законності;

⁃ контролюють у межах своєї компетенції реалізацію вимог законності іншими субʼєктами

забезпечення законності;

⁃ здійснюють запобігання, виявлення та припинення порушень законності тощо.

Роль спецслужб у забезпеченні правопорядку полягає в тому, що вони забезпечують:

справедливість, системність, упорядкованість, організованість, обовʼязковість, гарантованість
та стійкість правопорядку.
Роль правопорядку для функціонування спецслужб:

- Високий рівень правопорядку сприяє ефективній діяльності

Спецслужб;

⁃ низький рівень правопорядку ускладнює діяльність спецслужб;

⁃ військовий правопорядок сприяє внутрішній організованості

Спецслужб;

- Позитивно відбивається на зовнішньо системній діяльності спец-

Служб.

Роль державної дисципліни в діяльності спецслужб:

⁃ вона є засобом самоорганізації співробітників спецслужб;

⁃ дисципліна є засобом організації підрозділів спецслужб;

⁃ вона є засобом організації взаємин співробітників спецслужб

З громадянами.

56.Поняття, предмет, метод та типи правового регулювання

Правове регулювання – це результативна дія права на суспільні відносини, тобто при

правовому регулюванні є реальні можливості для того, щоб втілити правові приписи в
поведінку субʼєктів
Права.

Предметом правового регулювання є важливі, повторювані суспільні відносини, що

обʼєктивно потребують і піддаються правовому регулюванню, сторони яких виступають їх
свідомими та вольовими учасниками.

Правове регулювання здійснюється за допомогою методів правового регулювання, тобто

засобів його здійснення.

Методи правового регулювання суспільних відносин:

А) дозвіл – надання субʼєктові права можливості на здійснення певних діянь;

Б) зобовʼязання – юридично закріплена необхідність певної поведінки субʼєктів права за

певних умов, обставин;

В) заборона – юридична необхідність утримувати субʼєктів права від певної поведінки;

Г) стимулювання – встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і

переваг за здійснення бажаних або корисних для держави й суспільства діянь;

Д) рекомендація – інформування субʼєктів права про оптимальне прийняття правового

рішення.

У предметі правового регулювання можна виокремити такі структури:

- За сферами:

А) предмет міжнародного права;

Б) предмет внутрішньодержавного (національного) права;

- За вертикальною ознакою предмет правового регулювання має

Таку структуру:

А) галузей права;

Б) підгалузей права;

В) інститутів права;

Г) певних норм права;

- За горизонтальною ознакою можна розрізняти предмети правового

Регулювання:

А) публічного і приватного права;

7) Матеріального та процесуального права,

В) регуляторного та охоронного права;

Г) статусного та функціонального права.

- За сферами суспільних відносин можна розрізняти предмети право-

Вого регулювання:

А) економічних відносин;

Б) політичних відносин;

В) соціальних відносин;
Г) культурних відносин.

57.Стадії та механізм правового регулювання

Правове регулювання – це результативна дія права на суспільні відносини, тобто при

правовому регулюванні є реальні можливості для того, щоб втілити правові приписи в
поведінку субʼєктів

Права.

Правове регулювання здійснюється за допомогою методів правового регулювання, тобто

засобів його здійснення.

Методи правового регулювання суспільних відносин:

А) дозвіл

Б) зобовʼязання

В) заборона

Г) стимулювання

Д) рекомендація

У предметі правового регулювання можна виокремити такі структури:

- За сферами:

А) предмет міжнародного права;

Б) предмет внутрішньодержавного (національного) права;

 - За вертикальною ознакою предмет правового регулювання має

Таку структуру:

А) галузей права;

Б) підгалузей права;

В) інститутів права;

Г) певних норм права;

- За горизонтальною ознакою можна розрізняти предмети правового

Регулювання:

А) публічного і приватного права;

7) Mатеріального та процесуального права,

В) регуляторного та охоронного права;

Г) статусного та функціонального права.

- За сферами суспільних відносин можна розрізняти предмети право-

Вого регулювання:

А) економічних відносин;

Б) політичних відносин;
В) соціальних відносин;

Г) культурних відносин.

Стадії правового регулювання – це відносно відокремлені етапи правового регулювання, які

складають: правова регламентація суспільних відносин, виникнення субʼєктивних прав та
юридичних обовʼязків, реалізація субʼєктивних прав та юридичних обовʼязків.

Правове регулювання складається з таких стадій:

1. Правова регламентація суспільних відносин

2.Виникнення субʼєктивних прав і юридичних обовʼязків

3.Реалізація субʼєктивних прав і юридичних обовʼязків

Крім зазначених вище, можлива контрольна стадія, яка виявляється в контролі

уповноваженої структури за реалізацією норм права.

Механізм правового регулювання – це сукупність правових засобів, за допомогою яких

поведінка субʼєктів суспільних відносин приводиться у відповідність до приписів, що
містяться в нормах

Права.

Складові елементи механізму правового регулювання:

А) норми права

Б) правові відносини

В) акти реалізації прав і обовʼязків

Г) засоби контролю за функціонуванням механізмів правового

Регулювання.

58.Характеристика правової культури

Правова культура – це сукупність правових явиш, цінностей, які характеризують зміст

правового стану суспільства, соціальної

Групи, особи.

Розрізняють правову культуру суспільства, особи й соціальної групи.

Правова культура суспільства — сукупність правових явищ, що характеризують рівень

правосвідомості, організованість правотвор-чості, досконалість права, точність, повноту,
своєчасність його реалі-зації, стан законності та правопорядку.

Основними показниками рівня правової культури вважають:

А) право, що відповідає вимогам справедливості та свободи;

Б) рівень правосвідомості громадян і посадових осіб;

В) рівень правотворчої та правореалізуючої культури;

Г) рівень якості роботи правозастосовних органів;

Д) якість системи законодавства;

Е) рівень законності та правопорядку.

Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність
правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав
громадян, ступінь реалізації загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Правова культура особи – зумовлена правовою культурою

Суспільства властивість особи, що характеризується знанням нею права, вмінням та

навичками реалізовувати його, ставленням особи до права, правовою поведінкою.

Таким чином, правова культура особи включає правосвідомість

Та правову поведінку, тобто містить:

-Правові знання.

- Вміння та навички реалізувати ці знання.

-Ставлення до права.

-Реалізацію правових знань, вмінь та навичок.

59.Поняття, види і структура правосвідомості

Правосвідомість – це вид суспільної свідомості, що включає знання права, психологічне

ставлення до нього, установку діяти певним чином у правовій сфері.

Правосвідомість складається з трьох блоків:

•Гносеологічний елемент – становить сукупність правових знань, принципів, ідей, теорій,

концепцій, які відображають раціональне осмислення субʼєктами права системи права,
нормотворчості, реалізації права, законності тощо.

•Психологічний елемент – утворюється стихійно психікою на основі безпосереднього

відображення субʼєктами права правових явищ у вигляді почуттів, емоцій, оцінок.
•Установчий елемент – містить мотиви правової поведінки, готовність діяти в правовій сфері
в певному напрямі, елемент який безпосередньо зумовлює і визначає поведінку субʼєктів
права.

Основними функціями правосвідомості (напрямами її впливу на правові явища) є:

А) гносеологічна

Б) правоутворююча

В) праворегулююча

Види правосвідомості:

1) За носіями:

А) суспільна;

Б) групова;

В) індивідуальна;

2) За змістом:

А) професійна: наукова, практична (вона притаманна юристам); б) буденна (нею володіють

не юристи).

3) За природою відображення правової дійсності: а) емпірична (формується суспільною

практикою, виявляється в пове-

Дінці індивідів);
 6) Теоретична (формується юридичною наукою, існує у вигляді теоретичних поглядів,
що містяться в правовій літературі).

60.Особливості правосвідомості та правової культури для співробітників спецслужб

Розглянемо ці особливості на прикладі співробітників СБ України.

Це різновид професійної правосвідомості, а саме правосвідомості юриста – співробітника СБ

України;

Для нього характерно перевага гносеологічного елементу над психологічним елементом.

Для гнесеоологічного елементу співробітнику СБ України, яикй є сукупністю правових

знань, характерно таке:

А) добре знання правової теорії;

Б) досконале знання Конституції України;

В) знання конституційних законів України;

Г) досконале знання нормативно-правових актів, які використовуються співробітником СБ

України у повсякденній професійній діяльності.

3. Для психологічного елементу правосвідомості співробітника

СБ України повинно бути характерно таке: а) повага до існуючого права;

Діяльності.

Б) бажання максимально повно реалізувати право у професійній

 4. Синтез високого рівня правової гносеології і правової психології повинен формувати у
співробітника СБ України установку на активну правомірну професійну поведінку.

Правова культура співробітників СБ України характеризується високим рівнем

правосвідомості й активною професійною правомірною поведінкою.

Для правосвідомості співробітників СБ України повинні бути притаманні згадані риси, а

саме:

Знань;

Високий рівень розвитку правової гносеології, тобто правових

Високий рівень розвитку правової психології;

Наявність установки на активну правомірну професійну поведінку.

Професійна правомірна поведінка співробітника СБ України повинна характеризуватись

такими вміннями та навичками:

Вміти тлумачити право;

Здійснювати юридичні процесуальні дії;

Готувати юридичні документи.

Окрім цього, їй повинно бути притаманно максимально повне використання правових знань,
умінь та навичок у професійній діяльності.

61.Правова система: поняття, риси та складові елементи

Правова система – це сукупність взаємозвʼязаних юридичних інститутів, за допомогою яких

здійснюється правове регулювання суспільних відносин.
Кожна правова система як системне явище характеризується наявністю множини елементів,
що перебувають у тісному звʼязку один з одним та загалом характеризують її.

Представники вітчизняної правової школи, як правило, поділяють складові елементи

структури правової системи на статичні та динамічні

Елементи.

Статичними елементи правової системи є: система права, принципи права, юридичні

установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика.

До динамічних елементів правової системи належать: право-творчість, реалізація права,

правові відносини, юридична практика.

Види правових систем

1. Внутрішньодержавні:

Федеральна національна правова система;

Правова система субʼєктів федерації (ці різновиди правових систем існують у федераціях);

Правова система адміністративно-територіальних одиниць зі спеціальним статусом

(наприклад, правова система Автономної Республіки

2. Зовнішньодержавні:

Глобальна правова система (на даний час формується);

Регіональні правові системи (наприклад, ЄС);

 Сімʼя правових систем.

Загалом серед основних найпоширеніших у світі сучасних правових систем найбільш часто
виділяють:

Романо-германську правову систему.

Англо-американську правову систему •

Мусульманську правову систему•

Системи звичаєвого права.

62.Класифікація правових систем сучасності

Типи систем

Правових систем»,

«тип правових систем».

Основні типи правових систем світу:

1. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи).

Усередині романо-германського типу правової системи виділяють два підтипи, або дві
правові групи:

Романську (Франція – провідна система, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія,

Іспанія та ін.);

Германську (Німеччина – провідна система, Австрія, Швейцарія та ін.).

 2. Англо-американський тип правової системи (Велика Британія, Північна Ірландія,
США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою

Колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдруж-ності) та ін.).

Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві
групи:

Англійське загальне право (Велика Британія);

Американське право (США).

3. Релігійно-традиційний тип правової системи має кілька підтипів:

- Релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, христи-

Янська групи);

Далекосхідний-традиційний (основні групи – китайська, японська);

Звичаєво-общинний (африканська група – країни Африки,

Мадагаскар).

4. Змішаний тип правової системи виник на межі двох класичних типів правової
системи: романо-германської та англо-американської і має специфічні ознаки. У
межах цього типу можна виокремити дві групи:

Північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія,

Фінляндія);

Латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уруг-вай, Чилі та ін.)

5. Соціалістичні правові системи, що в основному стали історією (їх можна вивчати в

ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, Вʼєтнам,
 КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи
менших – залежно від держави – новацій. Однак це не означає, що з урахуванням
«соціалістич-ного» забарвлення їх не можна віднести до класично усталених типів
правової системи.16:07

63.Фактори, що впливають на розвиток правової системи

1. Культурні традиції: Визначають юридичні цінності та норми, що впливають на

створення і розвиток правової системи.

2. Соціальні зміни: Зміни у структурі суспільства, народження нових цінностей або рост
населення можуть викликати потребу у модифікації правової системи для відповіді на
нові виклики.

3. Технологічний прогрес: Впливає на методи реєстрації, зберігання та доступу до

юридичної інформації, а також на розвиток кіберправа та захисту прав в інтернет-
середовищі.

4. Економічні фактори: Розвиток економіки може вимагати нових правових рамок для
регулювання бізнесу, контрактних відносин та податкової політики.

5. Політичні зміни: Політичні трансформації можуть впливати на законодавство та

систему правосуддя, змінюючи правові пріоритети та підходи.
 6. Міжнародний вплив: Глобалізація веде до взаємодії різних правових систем, а
міжнародні угоди впливають на внутрішнє законодавство.

7. Громадська думка: Зміни в суспільних уявленнях та громадській думці можуть

впливати на прийняття нових законів та модернізацію правових стандартів.

64.Характеристика романо-германської правової системи

Вона виникла в Європі в результаті зусиль учених європейських університетів, що

починаючи з XII – XIII ст. (епоха Відродження) виробили і розвили загальну для всіх
юридичну науку і практику шляхом запозичення положень римського класичного права на
базі кодифікації імператора Юстиніана. У розробці її головних положень брали участь вчені
латинських (романських) та германських країн, що відбилося на назві цієї правової системи.
На цей час вона панує у країнах континентальної

Європи (Франція, ФРН, Італія, Іспанія та інші країни) та країнах СНД.

Близькі до неї системи латиноамериканського та скандинавського права, правова система

Японії тощо.

Основою цієї правової системи є норма права, створювана держа-вою. Роль юристів у цій
системі полягає в тому, що вони повинні відшукати в законодавстві норму права, розраховану
на випадок, що ними розглядається, розтлумачити її стосовно цього випадку і прийняти
рішення не виходячи за межі цієї норми. Тому романо-германську правову

Систему називають «замкнутою» або «жорсткою».

Джерелами права в цій системі є нормативно-правові акти держави

(Конституція, конституційні закони, звичайні закони, акти уряду та міні-стерств, місцевих

органів влади). Допоміжними джерелами права є: судові прецеденти; правові звичаї.

В усіх країнах романо-германської сімʼї є писані конституції, за нормами яких визнається

вища юридична чинність, що виражається як у відповідності законів і підзаконних актів
конституції, так і у встановленні більшістю держав судового контролю за конституційністю
«звичай-них» законів.

Конституції розмежовують компетенцію різних державних органів у сфері правотворчості і

відповідно до цієї компетенції проводять дире-ренціацію різних джерел права.

65.Характеристика англо-американської правової системи

Основну роль в її формуванні зіграли королівські суди (Вестмін стерські). Основними

джерелами права в цій правовій системі є:

•судові прецеденти (збираються з XIV ст. І на сьогодні їх майже 1 млн);

•акти парламенту;

•урядові акти.

-Допоміжні джерела права:

•правові звичаї;

•загальні принципи права;

•правова доктрина.

Також тут відсутній розподіл права на публічне і приватне. Його заміняє розподіл на
«загальне право» і «право справедливості». Немає різко вираженого розподілу права на
галузі, оскільки суди можуть розглядати різні категорії справ. Характерна також відсутність
кодексів європейського типу.

66.Характеристика мусульманського права

Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англо-

американського є його нерозривний зв’язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське
право виступає як одна з форм прояву цієї релігії, що виникла серед арабів-кочівників
Аравійського півострова і з плином часу стала однією з світових релігій. Засновник ісламу
Магомет не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне
вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати явища,
події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за
винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, наслідування),
вирішення яких покладалось на розсуд правовірних. Основним напрямом його стало
визначення загальних орієнтирів поведінки

67.Сучасні системи звичаєвого права

Звичаєво-общинна група правових систем – це сукупність правових систем, які

сформувалися на основі норм-звичаїв, що склалися природним шляхом, а також правових
норм, запозичених від колоніальних держав. Цю групу становлять правові системи країн, що
розвиваються і поширені в азіатських країнах Середнього та Близького Сходу, Африки
(зокрема Індія, Індонезія, Малайзія), Мадагаскару. Основним засобом забезпечення
обов’язковості цих звичаїв є родоплемінні структури. Правові звичаї регулюють, як правило,
цивільні, шлюбно-сімейні й інші приватні відносини. Колізії між звичаями різних суспільних
об’єднань (спільнот) вирішується по-різному: формування спеціального колізійного
законодавства; надання судам права діяти на власний розсуд та ін.

68.Причини різноманіття сучасних теорій держави і права

Причинами такого багатоманіття є наступні чинники (фактори):

А) соціальні фактори

Б) національно-історичні фактори

В) методологічні фактори

Г) гносеологічний фактор

Д) інтелектуально-індивідуальні причини

69.Характеристика соціал-демократичної концепції держави

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Едуарда Бернштейна про класову співпрацю
і соціальні реформи як єдиний шлях покращання соціального становища робітничого класу.
Соціал-демократія визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається
підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних видатків на соціальну
сферу. Сучасна соціал-демократія не є орієнтованою тільки на робітничий клас, а і на широкі
категорії представників найманої праці.

70.Теорія елітраної держави

Теорія елітарної держави передбачає, що управління країною знаходиться в руках обмеженої

групи людей або еліти. Ця еліта має значний вплив на політичні рішення, економічні процеси
та суспільний лад. Така концепція підкреслює нерівномірний розподіл влади та ресурсів у
суспільстві, при цьому визнається, що лише обмежена кількість осіб має змогу визначати
ключові аспекти державного управління.

71.Теорія держави “загального добробуту”

Теорія держави загального добробуту (ДЗД) – це концепція державного управління, в котрій

держава відіграє ключову роль у захисті та розвитку економічного і соціального
благополуччя своїх громадян.

72.Теорія конвергенції

Теорія конвергенції – це гіпотеза, що стверджує, що різні соціальні системи, такі як

капіталізм і соціалізм, зрештою зближуються в процесі економічного та технологічного
розвитку.

73.Теорія мусульманьскої держави

Теорія мусульманської держави – це ідеологічне обґрунтування політичної організації

мусульманського суспільства. Вона ґрунтується на принципах ісламу та визначає роль
держави в мусульманському світі.

74.Теорія глобальної держави

Теорія глобальної держави – це ідея про те, що в майбутньому світ буде об’єднаний в єдину
політичну одиницю. Ця теорія ґрунтується на ідеї, що глобалізація призведе до зростання
взаємозалежності між різними країнами та суспільствами.

75.Характеристика концепції природного права

Концепція природного права – це теорія, яка стверджує, що існують певні права, які належать
усім людям від народження. Ці права не залежать від законів чи звичаїв будь-якої конкретної
держави чи суспільства.

Концепція природного права має давню історію. Вона була розроблена в Стародавній Греції
та Римі, а також у середньовічній Європі. У сучасну епоху концепція природного права
відіграла важливу роль у розвитку ідей свободи, рівності та прав людини.

Основні положення концепції природного права можна сформулювати таким чином:

• Люди від народження мають певні права, які не залежать від їхньої держави чи суспільства.

• Ці права є абсолютними, тобто вони не можуть бути обмежені чи скасовані жодною

владою.

• Ці права є універсальними, тобто вони поширюються на всіх людей, незалежно від їхньої
раси, статі, релігії чи інших ознак.

Прихильники концепції природного права стверджують, що вона є основою справедливого

суспільства. Вони вважають, що ці права є фундаментальними для людської гідності і що
вони повинні бути захищені законом.

76.Характеристика концепції “відродженого” природного права

На порубіжжі ХІХ-ХХ ст. Ст. У процесі відродження природно- правового типу мислення
посилилися ціннісний і пояснювальний підходи до правових явищ.

77.Характеристика концепції юридичного позитивізму

Правовий позитивізм базується на політичній передумові, тобто на визнанні засадничої
цінності держави, а також на вірі в експеримент, досвід, який з природничих наук
переноситься у правові науки. Основне завдання юридичної науки, згідно з цією теорією,
полягає у тлумаченні та систематизації щораз більш численних правових норм та в намаганні
стабілізувати ці норми

78.Нормативістська концепція права

Нормативізм розвиває тезу позитивізму про те, що право слід пізнавати лише з самого права,
і підкріплює його посиланням на постулат кантіанської філософії, згідно з яким «належне» -
це особлива, переддослідні сфера, створювана людським розумом і незалежна від «сущого»
(т.е . природи і суспільства). Оскільки право представляє систему правил належної поведінки,
воно лежить у сфері «належного» і, отже, незалежно від «сущого».

79.Соціологічна юрисдикція

Соціологічна юриспруденція — це напрям праворозуміння, що розглядає як основу права

реальні суспільні відносини, інтенсивний розвиток яких зумовлює необхідність,
безпосередньо, пристосовувати право до життєвих потреб конкретних індивідів через процес
правозастосування.

80.Психологічна теорія права

Психологічна теорія (Л. Петражицький) відповідно цієї теорії право створюється підсвідомо
психікою індивіда.

81.Поняття громадянського суспільства

Громадянське суспільство – це сукупність приватних економічних, соціальних і духовних

стосунків між громадянами, які

Виникають між ними з приводу задоволення їхніх особистих потреб.

82.Основні елементи громадянського суспільства

Громадянське суспільство складається з вільних індивідів (громадян), що означає:

 А) свободу кожного члена суспільства як людини;

Б) рівність усіх в основних правах і обов’язках;

В) самостійність кожного члена суспільства.

83.Поняття правової держави

Правова держава – це держава, яка існує в єдності із громадянським суспільством і на основі

справедливості забезпечує за допомогою правових інститутів права й свободи особи.

84.Державна система правової держави

Ознаки державної системи правової держави характеризують процес формування державної

влади, організацію й функціонування державного механізму.

Правова держава в цьому аспекті повинна мати:

1. Механізм реалізації волі народу.

2.Добре організований державний апарат, якому повинні бути притаманні такі принципи:

–демократизм;

–наявність розмежування державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

–професіоналізм державних службовців;

85.Правова система правової держави

Ознаки правової системи правової держави характеризують процедуру створення права, його
якість, зміст, принципи реалізації.
Цими ознаками є:

1. Наявність системи правових законів.

2. Оптимальне співвідношення загально-заборонювального й загально-дозвільного типу

правового регулювання.

3. Стабільність права.

4. Високий рівень законності.

5. Висока правова культура особистості.

86.Державно-правова система правової держави

Третя група ознак правової держави характеризує спільну дію

Державно-правової системи. Ними є:

1. Наявність юридичного механізму забезпечення прав особи. Це головна риса правової

держави.

2. Зв’язаність правом організації й діяльності державних структур. Це означає закріплення

за допомогою правових законів, правового статусу й процедури діяльності всіх
державних структур

3. Функціонування законодавчих органів, здатних створювати правові закони

4. Наявність ефективної системи правоохоронних органів. Під цим

Розуміється така система цих органів, що відповідає потребам суспільства.

87.Шляхи формування громадського суспільства в Україні

Основними шляхами формування громадянського суспільства є:

• забезпечення економічної свободи громадян шляхом подолання відчуження людини від

результатів своєї трудової діяльності та еквівалентної (справедливої) оплати праці;

• формування норм суспільного спілкування, які забезпечують у взаєминах між громадянами

справедливість, свободу, рівність, самостійність, взаємоповагу, чесність, відповідальність й
солідарність;

• забезпечення духовної свободи громадян шляхом недопущення тоталітарних,

деструктивних індивідуалістських (егоїстичних) ідеологій;

• формування у громадян позитивних природних економічних,

Соціальних та духовних потреб;

Створення умов для діяльності громадян із задоволення економічних, соціальних та

духовних потреб;

Створення умов для розвитку різноманітних форм самооб’єднань громадян для задоволення
свої потреб

88.Шляхи формування правової держави в Україні

До основних шляхів формування правової держави належить необхідність:

Створення ефективного державного апарату;

 - Забезпечення існування принципу розподілу державної влади – створення
ефективної системи правоохоронних органів;

- Створення механізму забезпечення прав особи;

-створення механізму реалізації волі народу;

-формування законодавчих органів, здатних створювати правові закони;

-створення системи правових законів; забезпечення стабільності права;

-формування високої правової культури громадян;

- Забезпечення високого рівня законності та правопорядку

Отже, для правового державотворення в Україні необхідне формування громадянського

суспільства, що виникає, по-перше, в результаті зусиль самих громадян, по-друге, завдяки
цілеспрямованій діяльності держави

89.Роль СБ України у формуванні громадського суспільства

Роль СБУ у формуванні громадянського суспільства полягає в тому, що вони:

-сприяють подоланню відчуження людини від результатів своєї праці;

-сприяють діяльності громадян із задоволення ними власних потреб;

-охороняють нормальне функціонування приватних відносин між громадянами;

- Охороняють громадянське суспільство від зовнішніх негативних впливів;

-сприяють існуванню високого рівня моралі та інших суспільних регуляторів, які
забезпечують свободу, рівність, самостійність громадян;

90.Роль СБ України у формуванні правової держави

Роль спецслужб у формуванні правової держави полягає у наступному:

-спецслужби забезпечують права особи;

- Вони сприяють створенню правових законів;

- Беруть участь у забезпеченні законності;

- Спецслужби забезпечують дію механізму реалізації волі народу;

- Сприяють дії державного апарату на відповідних принципах;

- Вони сприяють формуванню високої правової культури особистості;

- Спецслужби охороняють право.

121)Конституційне право як галузь права України, навчальна дисципліна і наука.

КПУ як наука – це сукупність концепцій, теорій, поглядів, вчень про КП як галузь права.

122)Поняття і предмет конституційного права України.

КПУ – Конституційне право України – провідна галузь права, сукупність правових норм,
якими регулюються відносини засад політичної організації суспільства, пов’язаних з
організацією та функціонуванням державного механізму.
Норми конституційного права закріплюють:
- основи побудови державного механізму;
- порядок формування, організації та компетенції вищих органів влади держави,
територіальної організації публічної влади;
- основи взаємовідносин фізичних осіб і держави.
Система права поділяється на дві підсистеми: публічне право і приватне право, у межах яких
формуються галузі законодавства. Так, у межах публічного права – це конституційне,
адміністративне, кримінальне та фінансове право; у межах приватного – цивільне, сімейне,
трудове та інші галузі законодавства. Безперечно, такий поділ досить умовний, оскільки
норми однієї галузі проникають в інші, переплітаються з ними.
Конституційне право України – публічно-правова галузь, що регулює відносини державного
владарювання (пов’язані з організацією та здійсненням публічної влади).
Конституція є головним джерелом публічного права, а конституційне право є його основною
галуззю. Водночас, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право
закладає підвалини приватного права, що регулює відносини між індивідами.
Визначимо ознаки конституційного права, що вирізняють його серед інших галузей права:
1) Посідає головне, центральне, провідне місце в національній системі права, що
виявляється в:
– Тому, що жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, які
становлять основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива
конституційного права;
– характері форм або джерел існування конституційного права (основне джерело
конституційного права – Конституція і закони, підзаконні акти є менш значущими);
2) Має установче значення для інших галузей права, оскільки легітимує державний
механізм та його ключові рамки, визначає процес законотворення і правотворчості.
Конституційне право виконує також роль ядра системи національного права, інтегруючи його
галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з цих галузей. Таке проникнення
забезпечується насамперед за допомогою Конституції України – основного джерела
конституційного права, яке є відправним для кожної із галузей національного права України;
3) визначає низку загальних принципів, які є універсальними для всієї правової системи;
4) тісно пов’язане із системою міжнародного публічного права (державний суверенітет,
територія, громадянство, права і свободи, ратифікація і денонсація міжнародних договорів,
узгодження цілей та завдань держави з нормами міжнародного права).
123)Конституційно-правові норми: поняття, структура, види, юридичні властивості.
Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, у яких втілюються суть і
політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України.
Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи: загальні і спеціальні.
Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові
відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і застосовуються конкретно в
безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи діяльності органів
державної влади, виборності місцевого самоврядування, інші.
Конституційно-правова норма – це формально визначене, встановлене чи санкціоноване
Українським народом, державою, суб’єктами місцевого самоврядування правило поведінки,
яке регулює суспільні відносини, що є предметом конституційного права, і забезпечується
заходами державного впливу.
Для конституційно-правових норм характерна наявність як загальних ознак, притаманних
нормам інших галузей права, так і спеціальних, властивих тільки нормам конституційного
права.
Види конституційно-правових норм визначаються:
– За специфікою предмета правового регулювання:
1 група – норми, що регулюють засади державного і суспільного ладу;
2 група – норми, що регулюють конституційні засади правового статусу особи;
3 група – норми, що регулюють державний та адміністративно-територіальний устрій;
4 група – норми, що регулюють створення системи органів державної влади, визначають їхні
взаємовідносини, компетенцію;
За юридичною силою:
А) норми, прийняті на всеукраїнському референдумі;
Б) норми, закріплені в Конституції України;
В) норми, закріплені в конституційних законах;
Г) норми, закріплені в актах Конституційного Суду України;
Д) норми, закріплені в актах місцевого самоврядування;

124)Конституційно-правові відносини: склад, види.

Конституційно-правові відносини – це врегульовані конституційно-правовими нормами
суспільні відносини.

Конституційно-правові відносини мають низку особливостей, які вирізняють їх із-поміж

інших видів галузевих правовідносин:

1. Конституційно-правові відносини виникають на основі конституційно-правових норм

і посідають особливе місце в системі правових відносин. Це пов’язане з тим, що,
виникаючи у сфері державно-політичних відносин владарювання, які є найбільш
суттєвими, вони підпорядковують інші суспільні відносини.
 2. Суб’єкти конституційно-правових відносин, на відміну від суб’єктів інших
правовідносин, мають політичну правоздатність.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

1) Український народ;

2) Українська держава загалом;

3) Державні органи;

4) Адміністративно-територіальні одиниці та автономні утворення;

5) Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці);

6) Об’єднання громадян (політичні партії, громадські об’єднання);

7) Депутати представницьких органів влади та місцевого самоврядування;

8) Виборчі дільниці під час виборів;

9) Загальні збори громадян за місцем проживання.

3. Конституційно-правові відносини характеризуються не тільки статусом суб’єктів, а й

особливостями правового зв’язку учасників правовідносин, тобто специфікою
суб’єктивних прав і відповідних їм обов’язків.

Уповноважена особа має суб’єктивне право – закріплену з метою задоволення інтересів міру
можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечується юридичним
обов’язком інших осіб.
125)Конституційно-правові інститути: загальна характеристика.
Конституційно-правовий інститут – це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу
однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин. Підставами для об’єднання норм у
конституційно-правові інститути є спільність внутрішнього змісту відносин, регульованих
певною групою конституційних норм.
Класифікація конституційно-правових інститутів:
– за сферою охоплення суспільних відносин:
1) галузеві (інститут громадянства);
2) міжгалузеві (інститут права власності, права соціального забезпечення);
– за змістом і структурою:
1) загальні (надінститути) – регулюють великі сфери (або декілька сфер) суспільних
відносин:
А) основ конституційного ладу;
Б) основ правового статусу особи;
В) основтериторіального устрою;
Г) системи органів державної влади;
Д) організації місцевого самоврядування;
2) головні – функціонують у межах загальних інститутів (наприклад, загальний інститут
основ правового статусу особи містить головний інститут громадянства України);
3) початкові – функціонують у межах головних інститутів (наприклад, головний інститут
громадянства містить початковий інститут втрати громадянства);
– залежно від відносин, які закріплюються в джерелах конституційного права:
1) інститут народовладдя:
А) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);
Б) представницьке народовладдя;
В) виборча система;
Г) місцеве самоврядування;
2) інститут правового статусу людини:
А) громадянство;
Б) система фундаментальних прав і свобод людини й громадянина;
В) гарантії реалізації та захисту фундаментальних прав і свобод;
3) інститут конституційного оформлення народовладдя:
А) конституційний лад;
Б) юридична конституція;
В) конституційні закони;
Г) конституційна законність;
Д) конституційні звичаї, традиції;
4) інститут організаційної побудови держави:
А) форми держави;
Б) територіальна організація держави;
В) державний механізм;
Г) державні символи України;
5) інститут, який закріплює функціональну характеристику держави:
А) державно-депутатська діяльність;
Б) законодавчий процес;
В) парламентський контроль;
Г) конституційний контроль;
Д) конституційно-виконавча й охоронна діяльність.
Основними конституційно-правовими інститутами є: основ конституційного ладу; прав,
свобод та обов’язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії (виборів,
референдумів); інститут органів державної влади та місцевого самоврядування тощо.
126)Джерела конституційного права України: поняття, види.
Джерела конституційного права (ототожнюється з формою вираження права) – це зовнішня
форма вираження конституційно-правових норм.
Джерелами конституційного права України є:
1. Акти всеукраїнського референдуму.
2. Конституція України.
3. Конституція Автономної Республіки Крим.
4. Конституційні закони, тобто нормативно-правові акти, які вносять зміни і доповнення в
Конституцію або приймаються за прямим приписом Конституції в особливому ускладненому
порядку (кваліфікована більшість голосів).
Конституційні закони характеризуються комплексністю, вони містять норми як
конституційного права, так і інших галузей права – цивільного, сімейного, міжнародного
тощо (наприклад, Закон України “Про громадянство України”).
5. Звичайні закони.
6. Інші акти, прийняті Верховною Радою України (Регламент Верховної Ради України
(затверджується законом), окремі постанови, декларації).
7. Акти Конституційного Суду України.
8. Окремі підзаконні акти:
А) загальнонормативні укази Президента України;
Б) загальнонормативні постанови Кабінету Міністрів України.
9. Окремі акти територіальних громад і представницьких органів місцевого самоврядування
(статути територіальних громад).

127)Система конституційного права України, як галузі права

Система (галузь права) КП – це сукупність усіх конституційних правових норм. Принципи –
це вихідні засади регулювання конституційно-правових відносин;
Інститути – це Сукупність конст.прав. норм які регулюють однорідні конст.прав. відносини;
Норми Прийм. І змішуються в особливому порядку, а також у звичайному порядку. Прийм.
Спец. Уповноваженеми субʼєктами, вони рег. Найважливіші сусп. Відносини та мають
особливу структуру, характерна наявність санкцій.
128)Поняття Конституції, як основного закону держави, її риси та юридичні властивості.
Конституція – це нормативно -правовий акт(єдний) що має найвищу юридичну силу,
приймається і змінюється в особливому порядку, мають особливий захист і регулюють
найважливіші суспільні відносини.
Риси конституції:
1)єдиний Нормативно-правовий акт, або декілька таких актів;
2)має найвищу юридичну силу (всі нормативно-правові акти приймаються згідно
Конституції, або відповідно до)
3) конституція приймається і змінюється в особливому порядку (порядок прийняття і
внесення змін до Конституції є більш складним, ніж до інших законів)
4) Конституція має особливий захист (особливу систему гарантій)
5) Конституції регулює найважливіші суспільні відносини

129)Види та форми конституцій

Форми конституцій: кодифіковані (систематизовані) – прийняті у формі єдиного акта
найвищої юридичної сили;
некодифіковані (несистематизовані) – складаються з декількох актів, кожен із яких має
найвищу юридичну силу і є конституційним законом. Види конституцій:
- за порядком прийняття:
1) народні – прийняті установчими зборами, шляхом референдуму або парламентом; 2)
октройовані – даровані монархом народові або монархом колонії;
- За порядком внесення змін: жорсткі – зміни вносяться у спеціальному, ускладнено
порівняно зі звичайним законодавством порядку; гнучкі – змінюються у звичайному
законодавчому порядку
-За часом дії: Постійні; тимчасові;
- за формою державно-територіального устрою: унітарні;федеративні;
За формою державно-політичного режиму: демократичні; недемократичні.

130)Структура та функції Конституції України

Структура та функції Конституції України структурна Конституція України складається з
преамбули та 15 розділів, які поділяються на 161 статтю.
Преамбула – це традиційна назва вступної частини до Конституції, в якій вказуються
історичні причини та правові підстави прийняття цього акта, зазначаються цілі та завдання
Основного закону. Серед основних розділів у Конституції України є вступний який
традиційно називається «Загальні засади». У ньому закріплюються правові принципи, які
конкретизуються в наступних розділах основного закону. Інші розділи Конституції України є
традиційними для світових Конституцій Функції конституції — це основні напрями впливу
конституцію у науці є підхід, згідно з яким конституція виконує функції не тільки основного
закону держави, а й основного закону суспільства. Конституція здійснює правову
регламентацію державного впливу на процеси у сфері економічної та політичної системи
суспільства і не спрямована на одержавлення суспільного життя. Вчені виділяють різні види
функцій конституції. Зокрема, за сферами впливу конституції на суспільні відносини
розрізняють такі функції: політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну.
131)Порядок внесення змін до Конституції України.
Законопроєкт подається в ВРУ президентом або не менш як 1/3 нардепів. Проходить
голосування, якщо це розділ не 1,3,13 то має бути спочатку ½ (більшість)голосів, а потім 2/3
на наступному голосуванні за цей же закон. Якщо внесення змін до 1,3,13 то подається або
президентом або 2/3 нардепів ,потім на голосуванні не менш як 2/3 ,а потім
референдум.повторне подання з цього ж питання лише до ВРУ наступного скликання.
Не може бути змінена ,якщо обмеження прав і свобод. воєнний стан
Якщо законопроєкт не до 1,3,13 не був прийнятий то наступне подання через рік. Одне
скликання ВРУ не може двічі міняти одно й ту саму статтю Конституції. Законопроєкт
перевіряється КСУ.

132)Конституційний розвиток України в 1990 1996 рр. Характеристика основних

Конституційно-правових актів.
Четвертий етап у розвитку конституціоналізму (1991 р. – по теперішній час).Власне новий
період у розвитку конституційного процесу розпочався ще за часів існування УРСР як
складової Союзу РСР, коли 16 лютого 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію
про державний суверенітет. Цей правовий акт визначив основні напрями розвитку держави і
права в Україні на багато років уперед. У процесі підготовки нової Конституції України
виділяють декілька етапів: перший (24 Серпня 1991 р. – жовтень 1994 р.), другий (жовтень
1994 р. – 8 червня 1995 р.), Третій (8 червня 1995 р. – 28 червня 1996 р.), четвертий (28
червня 1996 р. – 8 грудня 2004 р.), п’ятий (8 грудня 2004 р. – 30 вересня 2010 р.), шостий (30
вересня 2010 р. – листопад 2013 р.), сьомий (листопад 2013 р. – по теперішній час). У цей
період було прийнято досить багато конституційно-правових актів, які визначили основні
тенденції в розвитку форми держави в Україні, характеризували формування інститутів
громадянського суспільства і правової держави: Акт проголошення незалежності України від
24 серпня 1991 р., Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом
України, закони України «Про правонаступництво», «Про громадянство України», «Про
заснування поста президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції
(Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Української РСР», «Про громадські
об’єднання», «Про звернення громадян», »Про внесення змін до Конституції України», «Про
всеукраїнський референдум», «Про вибори Президента України», «Про політичні партії в
Україні» України», «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори народних депутатів
України», «Про судоустрій і статус суддів» та ін.

133)Поняття та основні принципи конституційного ладу України, його структура. Захист

конституційного ладу Службою безпеки України.
Конституційний лад – це фактичний (реальний) стан суспільних відносин, що регулюються
та охороняються конституційними нормами і принципами. За своєю суттю конституційний
лад становить певний тип конституційно-правових відносин, визначений рівнем розвитку
суспільства, держави та досягненнями науки права.
Основні принципи конституційного ладу України:
Принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоровʼя, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції);
принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним
джерелом державної влади (ст. 5 Конституції); визначення форми Української держави як
унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з
республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції); організація і діяльність
державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6
Конституції); визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);
принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву,
пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції); визнання
і гарантування основ громадянського суспільства, його саморозвитку, свободи його
інститутів (статей 11, 13 та 14 Конституції);
Завдання Служби безпеки України : захист Конституційного ладу, законних інтересів
держави та прав громадян від озвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних
служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони
державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження,
виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки
людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу
життєво важливим інтересам України
134)Форма державного правління, державного устрою і державно-політичного режиму за
Конституцією України.
Перехідна ,демократична ,відкрита капіталістична політична система.
Державний устрій-унітарна парл-през республіка.
Система органів-органи місц самовряд,нбу,органи правопорядку та безпе + з гілки влади
135)Поняття символів держави, їх характеристика за Конституцією України
Стаття 20
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і
Державний Гімн України.

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і

жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба

України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави

Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами,

затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що

приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України.

Столицею України є місто Київ.

136)Поняття та види виборів в Україні
Вибори — передбачена конституціями та законами переважної більшості держав форма
прямого народовладдя, яка полягає в тому, що шляхом голосування формуються
представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Види виборів: за територією, часом, обʼєктом виборів.
За територією: загально державні, місцеві.
За часом: чергові, позачергові, повторні, проміжні.
Чергові – раз на пʼять років, ВРУ в жовтні, ПУ в березні.
Позачергові – у звʼязку з достроковим припиненням органів держ.влади (ПУ 90 днів, ВРУ 60
днів).
Повторні – підстави, передбачені виб. Кодексом, наприклад: 2004 рік 2 тур, Фальсифікація
голосів повторне голосування).
Проміжні – відб. Якщо кандидат обраний за мажоритарною системою припиняє свої
повноваження на посаді депутата і необхідно заповнити вакантне місце, проводяться
проміжні вибори у тій частині від якої був обраний цей депутат.
Залежно від об’єктів : вибори депутатів ВРУ, ПУ, депутатів: сільської, селищної, міської,
районної, та обласної рад, сільського, селищного, та міського голови.
Прямі вибори — вибори, під час яких виборці безпосередньо обирають своїх представників.
Прямі вибори вважаються демократичнішими аніж непрямі.
Непрямі вибори: Опосередковані: а) спеціально створеною виборчою колегією та б) постійно
діючим представницьким органом; Багатоступеневі

Дійсні – це ті вибори, що виконують принципи виборчого права, для визнання виборів

Недійсними є порушення виборчого законодавства в частині, що впливає на результат
голосування, в тому числі фальсифікація результатів голосування або невиконання
обов’язкових вимог.

137)Активне і пасивне виборче право

В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком
осіб, визнаних судом недієздатними)
Пасивне виборче право — право громадянина бути обраним.
138)Принципи здійснення виборчого права.
Принципи загал.виборч. права – право брати участь у загал. Виборах є гром. Яким на день
виборів виповнилося 18 років – таких гром. Називають виборцями. Принцип рівн. виборчого
права – гром. Беруть участь виборів на рівних засадах, тобто мають однакову клкст. Голосів, і
однакову вагу одного голосу. Принцип прямого виборчого права - громадянин безпосередньо
голосують за кандидата на виборчу посаду.
Двоступенева: через парламент, посередників. Принцип таємного голосування – контроль за
волевиявленням виборців забороняється. Принцип вільних виборів - громадянину забез.
Вільне волевиявлення під час голосування. Принцип особистого голосування – кожен
виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем
права голосу будь-якій іншій особі забороняється. Принцип добровільного волевиявлення –
кожен громадянин бере участь у виборах добровільно, ніхто не може бути примушений до
участі або неучасті у голосуванні, а також у висуванні кандидатів, у передвиборній агітації.
Вибори є обовʼязковими.
139)Основні стадії виборчого процесу в Україні, їх характеристика.
1. Складання та уточнення списків виборців;
2. Утворення виборчих округів;
3. Утворення виборчих дільниць; 4. Утворення виборчих комісій;
5. Висування та реєстрація кандидатів у депутати;
6. Проведення передвиборної агітації;
7. Голосування;
8. Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
9. Встановлення результатів виборів

140)Види виборчих систем

20.Системи виборів: мажоритарний, пропорційний, змішаний.
Мажоритарна система – обраним вважається кандидат, що набрав встановлену законом
більшість голосів. А) відносної більшості (більше за інших) б) абсолютної більшості (50%
плюс 1 голос) в) кваліфікованої більшості (2/3 голосів)
Пропорційна система – мандати в колегіальному органі розподіляються між партіями
пропорційно кількості голосів які партія отримала на виборах.
А) З жорсткими (закритими) списками, виборець голосує за партію в цілому.
Б) З гнучкими списками або відкритими. Виборець голосує за партію в цілому та членів
партії також.
В) З преференціями виборець голосує за партію в цілому та має можливість ставити
позначки, преференції біля кандидатів яких він хотів би бачити в парламенті.
Змішаною системою є мажоритарно пропорційна, пропорційно-мажоритарна.
141)Поняття та види референдумів. Конституційно-правове регулювання їх проведення.
Референдум всеукраїнський – є формою безпосередньої демократії в Україні, спсб. Здсн.
влади безпосередньо українським народом, що полягає прийнятті (затвердженні,
громадянами України, шляхом голосування у випадках і порядку вст. КУ і ЗУ «Про
всеукраїнський референдум»; Референдум (місцевий) – є формою прийняття тер.громадою
рішень з питань що належать до відання місц. Самоврядування шляхом прямого голосування.

142)Предмет, порядок призначення і проведення всеукраїнського референдуму

ПРЕДМЕТ РЕФЕРЕНДУМУ :
а)Всеукраїнський референдум: затвердження закону про внесення змін до розділів I, III, XIII
Конституції України; 2) Загальнодержавного значення; 3) про зміну території України; 4) про
втрату чинності законом України або окремими його положеннями.
Порядок призначення та проведення референдумів: 1. Всеукраїнський референдум щодо
затвердження змін до розділу I «Загальні положення», розділу III «Вибори. Референдум» І
розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» Конституції України призначається
Президентом України відповідно до Конституції України.
2. Всеукраїнський референдум щодо зміни території України призначається Верховною
Радою України відповідно до Конституції України.
3.Всеукраїнський референдум проголошується за Народною ініціативою на вимогу не менш
як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо
призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто
тисяч підписів у кожній області.

Порядок проведення: Для підготовки, організації і проведення всеукраїнського референдуму

використовуються територіальні виборчі округи, що утворюються для підготовки, організації
і проведення загальнодержавних виборів та існують на постійній основі.
Центральна виборча комісія не пізніш як на другий день після початку процесу
всеукраїнського референдуму розміщує перелік відповідних територіальних округів з
всеукраїнського референдуму із зазначенням їх номерів, меж та центрів на офіційному веб-
сайті Центральної виборчої комісії. 2. Закордонний округ з всеукраїнського референдуму
включає усі закордонні дільниці, що утворені Центральною виборчою комісією для
підготовки та проведення голосування на загальнодержавних виборах та існують на
постійній основі. Для організації, проведення, підрахунку-дільниці, утворюються комісіями
окружними ,не пізніш як за 32 днів, а ЦВК не пізніш як 10 діб(якщо окружна комісія не
створили дільниці).
143)Основні стадії та принципи проведення референдумів.
Принципи проведення референдуму :
1)загального права голосу
2) рівного права голосу;
3)Прямого волевиявлення;
4) вільної участі у всеукраїнському референдумі;
5) добровільної участі у всеукраїнському референдумі;
6) таємного голосування;
7) особистого голосування;
8) однократного голосування;
9) публічності та відкритості процесу всеукраїнського референдуму.
Стадії проведення референдуму :Призначення референдуму Підготовка і проведення
референдуму Голосування і визначення підсумків референдуму Опублікування і введення в
дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом

144)Поняття правового статусу особи. Конституційний статус особи.

Правовий статус особи — це положення людини у правовій реальності, що відображає її
(людини) фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою. Конституційно-
правовий статус людини – це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав,
свобод і обов'язків людини та їх гарантії.
145)Основні права, свободи і обов’язки іноземців та осіб без громадянства
Усі права окрім політичних.
146)Поняття та класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
Права і свободи людини і громадянина – це її невід’ємні можливості, які належать особі від
народження, є основою правового статусу, закріплені в конституції держави і мають
найвищий юридичний захист. Громадянські обовʼязки – це міри необхідної поведінки яку
громадянин повинен дотримуватися та виконувати ця міра передбачена конституцією та
законами

147)Громадянські права і свободи за Конституцією.

Громадянські права – це можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне
існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. До цієї групи
належать субʼєктивні права:
А) на життя;
Б) на недоторканність особи, житла, особисту недоторканність, таємницю листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
В) на вибір місця проживання, свободу пересування, вільне залишення території України на
повернення в будь-який

148)Політичні права і свободи за Конституцією України.

.Політичні права – це можливості людини і громадянина бра-ції щодо поліпшення рута
державному житті, зносити пропозиції. Щодо поліпшення роботи державних органів, їх
службових осіб і обʼєднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати
участь у різних обʼєднаннях громадян.
До цієї групи належать права:
а) брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним
правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування;
б) обговорювати та приймати закони і рішення загальнодержавного та місцевого значення,
беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;
В) направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до
державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб

149)Соціально-економічні та культурні права людини і громадянина за Конституцією

України.
.Економічні права – це такі можливості людини і громадянина до характеризують їх участь у
виробництві матеріальних благ. До них належать:
А) траво на приватну власність (індивідуальну і колективну).
Б) право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності,
в) можливість вибору роду занять і роботи за своїм бажанням
Соціальні права – це можливість людини та громадянина щодо забезпечення належних
соціальних умов життя. Це, зокрема, такі права:
а) на охорону здоров’я; на житло;
б) матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, втрати годувальника тощо;
в) на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімʼї (харчування, одяг, житло)
Культурні права – це можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації)
та всього людства. Це права:
а) на освіту;
б) на свободу наукової, художньої, літературної і технічної творчості;
в) на захист інтелектуальної власності;

150)Гарантії реалізації конституційних прав і свобод.

Нормативні та інституційні
1) Норм.прав акти які закріплюють права і порядок охорони прав. Наприклад: постанова
верховної ради про державну політику у сфері забезпечення прав людини; КУ.
Конвенції ООН , Женевська конвенція

2) Органи які встановлюють права та виконують охорону прав людини також

поділяються на внутрішні українські та міжнародні. Наприклад : Президент КабМін,
Комісії ООН , Європейський Суд з прав людини, Європарламент
151)Конституційні обов’язки громадян України.
Обовʼязки(поважати гідність інших людей, їхнє життя, не втручатися в їхнє особисте життя
тощо); Політичні обовʼязки (захищати Вітчизну тощо); Економічні обовʼязки (брати участь у
виробництві матеріальних благ, платити податки тощо); соціальні обовʼязки (виховувати
дітей, піклуватися про непрацездатних батьків); культурні обовʼязки (зберігати культурні
цінності)

152)Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 4. Правовий статус Уповноваженого
Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та
іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших
державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби
захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне
перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених
прав і свобод.

153)Поняття, принципи та зміст громадянства України.

Громадянство України – правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить
свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках; Принципи громадянства України:
1.єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування
громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України
набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з
Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство
України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2.Запобігання виникнення випадків без громадянства;
3.Неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4.Визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5.Неможливостіавтоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без
громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства
України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України
одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України
другим з подружжя;
6.Рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття
ними громадянства України;
7.Збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Риси: політ.правовий характер, необмеженість у часі і просторі, макс. Обсяг взаємних прав і
обовʼязків.

154)Підстави набуття громадянства України.

Підстави набуття громадянства України громадянство України набувається:
1) за народженням 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до
громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6)
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в
заклад охорони здоров’я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок
сімейного типу чи прийомну сім’ю; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною
судом недієздатною, опіки; 8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного
чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або
встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами,
передбаченими міжнародними договорами України.
155)Припинення громадянства України
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України
припиняється:

Внаслідок виходу з громадянства України;

Внаслідок втрати громадянства України;
За підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими
органами іншої держави, про те , що громадянин України набуде її громадянства, якщо вийде
з громадянства України.
Громадянин України, який постійно проживає на території України або за кордоном, може
вийти з громадянства України за його клопотанням. Крім того, за клопотанням одного з
батьків разом із батьками з громадянства може вийти і дитина.
Якщо дитина усиновлена, то за клопотанням одного з усиновителів дитини може вийти з
громадянства України.
Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства
України за клопотанням одного з усиновителів. Вихід дітей віком від 14 до 18 років з
громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою

156)Державні органи, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, їх повноважень

Центральний орган виконавчої влади(державна міграційна служба), що реалізує державну
політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо:

1) прийняття рішень про встановлення, оформлення належності до громадянства

України відповідно до статті 3 цього Закону;

2) прийняття заяв разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства

України, щодо виходу з громадянства України дітей, перевірки правильності
оформлення документів, наявності умов для прийняття до громадянства України і
відсутності підстав, з яких особа не приймається до громадянства України, наявності
підстав для виходу з громадянства України і відсутності підстав, з яких не
допускається вихід з громадянства України, надсилання заяв разом зі своїм висновком
на розгляд Комісії при президентові України з питань громадянства;

3) підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними

документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань
громадянства; 4) прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України
 особами 5) скасування в межах повноважень прийнятих рішень про оформлення
набуття громадянства України 6) виконання рішень Президента України з питань
громадянства; 7)Видання особам, стосовно яких прийнято рішення про встановлення,
оформлення належності до громадянства України, та особам, які набули громадянство
України, паспортів громадянина України, тимчасових. Посвідчень громадянина
України, довідок про реєстрацію особи громадянином України; 8) Вилучення в осіб,
громадянство яких припинено або стосовно яких скасовано ріішення про
встановлення, оформлення належності до громадянства України, про оформлення
набуття громадянства України, довідок про реєстрацію особи громадянином України,
паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України,
паспортів громадянина України для виїзду за кордон та видання довідок про
припинення громадянства України; 9) ведення обліку осіб, стосовно яких прийнято
рішення про встановлення, оформлення належності до Громадянства України, осіб, які
набули, припинили громадянство України, осіб, стосовно яких у межах повноважень
здійснюються провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та
виконання прийнятих рішень; 10) проведення за заявою осіб, які перебувають на
території України на законних підставах, перевірки їх Належності до громадянства
України. Також: ПУ, комісія при ПУ, Міністерство

1) Порядок формування, склад і структура Верховної Ради України.

Структурою нагадує парламент, але водночастаким не є, оскільки не має повноважень

приймати закони – основної функції, з якою пов’язують сьогодні діяльність парламентів.

Керівництво ВР України.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верхо вної Ради України, Першого
заступника та заступника Голови Верховної Ради України й відкликає їх.

Голова Верховної Ради України:

1) Веде засідання Верховної Ради України;

 2) Організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) Підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) 4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади

України та органами влади інших держав;

5) Організовує роботу апарату Верховної Ради України Голова Верховної Ради України
здійснює повноваження, передбачені Конституцією, у порядку, встановленому
Законом «Про регламент Верховної Ради України».

Формування/склад:

Чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального,

рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

2)Компетенція Верховної Ради України.

У сфері законодавчої діяльності:

 1) Внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII
Конституції;

2) Прийняття законів;

У бюджетній сфері:

1) Затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

2) Контроль за виконанням Державного бюджету України;

3) Прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

У сфері формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування:

І. Верховна Рада України призначає:

1) Вибори Президента України у строки, передбачені Конституцією України;

2) Позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим у разі

дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим
за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції
України або законів України;

3) Чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування.

ІІ. Верховна Рада України має право у випадках, передбачених Конституцією України:

– Призначати на посади та звільняти з посад самостійно:

 1) Голову та інших членів Рахункової палати;

2) Керівника Апарату Верховної Ради України;

3) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; а також заслуховувати його

щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

4) Половину складу Ради Національного банку України;

5) Половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

6) Третину складу Конституційного Суду України;

– Обирати на посаду з числа народних депутатів:

Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради, а також
голів комітетів Верховної Ради України.

– Призначати на посаду та звільняти з посади за поданням Президента України:

1) Прем’єр-міністра України;

2) Міністра оборони України;

3) Міністра закордонних справ України;

4) Голову Антимонопольного комітету України;

5) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

 6) Голову Фонду державного майна України;

7) Голову Національного банку України;

8) 8) Голову Служби безпеки України;

9) Членів Центральної виборчої комісії;

– Призначати на посаду та звільняти з посади за поданням Прем’єр-міністра України

членів Кабінету Міністрів України, окрім зазначених вище, тощо;

У сфері оборони, національної безпеки та забезпечення правопорядку:

1) Оголошення за поданням Президента України стану війни й укладення миру,

схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та
інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

2) Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил

України, Служби безпеки України, інших, утворених відповідно до законів України,
військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

3) Схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про

направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск
підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

4) Затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про
введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про
загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації тощо;

У сфері зовнішньої та внутрішньої політики:

 1) Визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

2) Затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,

соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

3) Затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги

іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною
від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не
передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їхнім
використанням;

4) Надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та

денонсація міжнародних договорів України;

5) Затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають

приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної
власності;

У сфері визначення територіального устрою та адміністративно-територіального поділу

України:

1) Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 (зміна

території України) Конституції України;

2) Утворення та ліквідація районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення

населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених
пунктів і районів.

Контрольні повноваження Верховної Ради України:

1) Контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту

про його виконання;
 2) Здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до
Конституції України:

А) Верховна Рада України розглядає та приймає рішення щодо схвалення Програми

діяльності Кабінету Міністрів України;

Б) Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини
народних депутатів України може розглянути питання про відповідальність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю
від конституційного складу Верховної Ради України;

3) Прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу

народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради
України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного
складу Верховної Ради України;

4) Усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту),

встановленої ст. 111 Конституції України;

5) Заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про

внутрішнє і зовнішнє становище України;

6) Здійснення парламентського контролю за дотриманням прав та свобод людини і

громадянина в Україні.

3) Організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради України.

Основною організаційною формою роботи Верховної Ради України є сесія.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після
офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат
України.

4)Поняття та стадії законодавчої діяльності в Україні.

Бард)

Законодавча діяльність – це процес підготовки, розгляду, ухвалення та набрання чинності

законам. Вона є однією з основних функцій законодавчої влади, яка спрямована на
регулювання суспільних відносин та забезпечення конституційних прав і свобод людини і
громадянина.

Законодавча діяльність в Україні регулюється Конституцією України, Регламентом Верховної

Ради України та іншими нормативно-правовими актами.

Стадії законодавчої діяльності в Україні:

Законодавча ініціатива

Розгляд законопроектів
Прийняття та затвердження закону

Оприлюднення закону

5)Конституційно-правовий статус народного депутата України.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на

державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або
підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до
складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті
одержання прибутку.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності

встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського

мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк
припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного
депутата України (ст. 78 Конституції України).

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою
України присягу, яку зачитує найстарший за віком народний депутат України перед
відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати
скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Саме з моменту складення присяги починаються повноваження народних депутатів України.

Відмова скласти таку присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

7) Основні гарантії депутатської діяльності. Депутатська недоторканність

Для ефективного забезпечення реалізації народними депутатами України своїх повноважень

чинне законодавство України встановлює певні гарантії депутатської діяльності, зокрема:
 1. Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата.

2. Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не

можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або
в окремих її місцевостях.

3. Держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного

здійснення ним депутатських повноважень.

4. Для роботи з виборцями народному депутату Верховною Радою України

встановлюються щомісячно відповідні дні у визначеному порядку.

5. Народний депутат на строк виконання депутатських повноважень

забезпечується окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у
приміщеннях Верховної Ради України з розташуванням у ньому постійного
робочого місця його помічника-консультанта.

6. Народний депутат має право на приміщення у виборчому окрузі.

7. У межах виконання депутатських повноважень народний депутат має право

безперешкодно і безкоштовно скористатись урядовим та іншими видами
зв’язку.

8. Народний депутат України звільняється від призову на військову службу або

збори тощо.

8) Конституційно-правові засади виборів Президента України.

Президент України – це загальнодержавний, представницький, виборний, одноособовий,

постійно діючий орган державної влади, який визнається главою держави. Президент
України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Президент України не
відноситься до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади.

Ознаки інституту Президента України:

· загальнодержавність – означає, що його компетенція поширюється на всю територію

України;

· представницькість – означає, що він офіційно уповноважений представляти інтереси

України;

· виборність – вказує на те, що зайняти пост Президента України можна винятково на

підставі прямих, загальних, рівних виборів шляхом таємного голосування;

· одноособовість – означає, що інститут Президента України представлений однією особою,

яка наділена державно-владними повноваженнями, тобто правом приймати нормативно-
правові акти;

· постійна дія – означає, що він виконує свої повноваження на постійній основі, тобто
отримує матеріальну винагороду за здійснення наданих йому Конституцією та законами
України повноважень. Крім того, дія інституту президентства в Україні не обмежена
часовими рамками.

Президент України користуєтьсяправом недоторканностіна час виконанняповноважень.

9) Конституційно-правовий статус Президента України.

На виборах Президента України застосовують мажоритарну систему абсолютної більшості.

Вибори Президента України згідно з Конституцією та вказаним законом поділяються на

чергові та позачергові, повторні. Чергові проводяться в останню неділю березня п’ятого року
повноважень Президента України. Позачергові проводяться в разі дострокового припинення
повноважень Президента Україниу зв’язку з прийняттям відповідної постанови Верховної
Ради України в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень.
 Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
Особа, яка двічі підряд обиралася Президентом України, не може бути зареєстрована
кандидатом у Президенти України.

Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

– Якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох

кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

– У разі коли після закінчення строку реєстрації кандидатів на пост Президента України
не зареєстровано жодного кандидата;

– Якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до

дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури;

– У разі коли вибори Президента України визнані такими, що не відбулися;

– Якщо особа після її обрання не набула мандата в порядку та у строк, встановлені

Конституцією України та Законом України “Про вибори Президента України”.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого

виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Для кандидата в Президенти Конституція встановлює такі цензи та умови:

1. Громадянський.

2. Віковий (досяг 35 років).

3. Ценз осілості (протягом десяти останніх років перед днем виборів проживає в
Україні).
 4. Мовний (повинен володіти державною мовою).

10) Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України

РНБО-є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові

України, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної
безпеки і оборони.

Очолює РНБО України Президент України.

Персональний склад РНБО України формує Президент України.

До складу РНБО України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони

України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр
закордонних справ України.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента України.

11) Підстави дострокового припинення повноважень Президента України:

1) Відставки.

Заява про відставку набуває чинності з моменту її проголошення особисто Президентом на

засіданні Верховної Ради України;

2) Неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я.

Має бути встановлено на засіданні Верховної Ради України і підтверджено рішенням,
прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання
Верховного Суду України – за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку;

3) Усунення з поста в порядку імпічменту.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку
імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється

більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу
комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради

України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її

конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається

Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після
перевірки справи Конституційним Судом України й отримання його висновку щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та
отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується
Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

12) Конституційні основи побудови виконавчої влади в Україні.

Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади

В Україні виконавча влада має структуру, яка складається з трьох рівнів:

 1. Вищий рівень – Кабінет Міністрів України.

2. Середній рівень – центральні органи виконавчої влади – міністерства, служби,

агенства ,інспекції, комісії, бюро, органи виконавчої влади зі спеціальним
статусом.

3. Нижчий (місцевий) рівень – місцеві (обласні, районні, у містах Києві та

Севастополі) державні адміністрації.

12)Конституційний статус і повноваження Кабінету міністрів України.

Стаття 116

Кабінет Міністрів України:

1) Забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення

внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України,
актів Президента України;

1-1) Забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного

членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного
договору;

2) Вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і
культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) Розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного,

соціального і культурного розвитку України;

5) Забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами
державної власності відповідно до закону;

6) Розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання

затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає
Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) Здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України,

громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
 8) Організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної
справи;

9) Спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші

центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання
органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України

керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету
Міністрів України;

10) Здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

13) Склад і порядок формувания Кабінету Міністрів України.

Стаття 114
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-
прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента

України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент

України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України,
сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу
якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної
Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною

Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України
призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на

виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою
України.

14)Конституційно-правовий статус центральних органів виконавчої влади.

Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади. До інших центральних органів виконавчої влади віднесені служби,
агентства, інспекції, які утворюються відповідно до ст. 16 закону для виконання окремих
функцій із реалізації державної політики, а також центральні органи виконавчої влади зі
спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої

влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
Очолює міністерство міністр, який особисто відповідає за розроблення та реалізацію
державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої
влади заходів із питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу
відповідних бюджетних коштів.

14) Організація місцевих органів державної виконавчої влади

Місцеві державні адміністрації є місцевими органами в системі органів державної виконавчої

влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Місцеві державні
адміністрації є державними органами, що відрізняє їх від органів місцевого самоврядування,
які не належать до системи органів державної влади.

Ці органи виконують повноваження державної влади та делеговані їм відповідними радами

виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи. Діють
під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Слід зазначити, що загалом місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам

виконавчої влади вищого рівня, а в частині повноважень, делегованих їм відповідними
районними чи обласними радами, підзвітні та підконтрольні радам.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних

адміністрацій. Голів місцевих державних адміністрацій призначає на посаду Президент
України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Після призначення голова місцевої державної адміністрації формує її склад.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної
адміністрації. У разі, якщо недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної
ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної
адміністрації.

15) Конституційно-правовий статус Прокуратури України

 1. Прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор, Перший заступник
Генерального прокурора, заступник Генерального прокурора- керівник
Спеціальної антикорупційної прокуратури, керівник підрозділу Офісу
Генерального прокурора, заступник керівника підрозділу Офісу Генерального
прокурора, прокурор Офісу Генерального прокурора, керівник обласної
прокуратури, перший заступник керівника обласної прокуратури, заступник
керівника обласної прокуратури, керівник підрозділу обласної прокуратури,
заступник керівника підрозділу обласної прокуратури, прокурор обласної
прокуратури, керівник окружної прокуратури, перший заступник керівника
окружної прокуратури, заступник керівника окружної прокуратури, керівник
підрозділу окружної прокуратури, заступник керівника підрозділу окружної
прокуратури, прокурор окружної прокуратури, прокурор окружної
прокуратури,

2. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в

системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор
обіймає у прокуратурі

16) Конституційно-правові основи організації і діяльності судової влади в Україні.

Стаття 1. Судова влада

1 Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється

незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

2 Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом
здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

Стаття 3. Система судоустрою України

1 Суди України утворюють єдину систему.

2 Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

18)Порядок формування, склад і структура Вищої ради правосуддя

Стаття 5. Склад Вищої ради правосуддя

1 Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох

обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох
призначає Президент України, двох обирає Верховна Рада України, двох
обирає з’їзд адвокатів України, двох обирає всеукраїнська конференція
прокурорів, двох обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних
закладів та наукових установ.
2

Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

3 Члени Вищої ради правосуддя обираються (призначаються) строком на

чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду члена Вищої
ради правосуддя два строки поспіль.
4

3 Якщо Вища рада правосуддя може стати неповноважною через закінчення строку
повноважень члена Вищої ради правосуддя, такий член Вищої ради правосуддя продовжує
виконувати свої повноваження до дня обрання (призначення) на його посаду іншої особи, але
в будь-якому випадку не більше трьох місяців з дня закінчення строку, на який такого члена
Вищої ради правосуддя було обрано (призначено).
Стаття 26. Структура та організація діяльності Вищої ради правосуддя

1 Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

2 Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя
утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

3 Кількість Дисциплінарних палат та кількісний визначаються склад кожної палати рішенням

Вищої ради правосуддя з урахуванням вимог цього Закону.

5 До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири

члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних палат
Вища рада правосуддя має забезпечити, щоб щонайменше половина, а якщо
це неможливо принаймні значна частина членів кожної Дисциплінарної
палати були суддями або суддями у відставці.
6

5 У разі необхідності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про залучення членів
однієї Дисциплінарної палати до роботи іншої Дисциплінарної палати або про делегування
Голові Вищої ради правосуддя повноважень ухвалювати такі рішення.
Організація роботи Дисциплінарних палат здійснюється B порядку, визначеному
регламентом Вищої ради правосуддя.

7 Вища рада правосуддя може утворювати інші органи для виконання

повноважень, визначених Конституцією України, цим Законом та Законом
України «Про судоустрій і статус суддів».
8

19) Повноваження та організаційно-правові форми діяльності Вищої ради правосуддя

Стаття 3. Повноваження Вищої ради правосуддя

Вища рада правосуддя:

1) Вносить подання про призначення судді на посаду:

2) Ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог несумісності:

щодо
3) Забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо
судді;

4) Утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів;

5) Розглядає скарги па рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної

відповідальності судді чи прокурора,

6) Ухвалює рішення про звільнення судді з посади:

7) Надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом;

8) Ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

 9) Вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів;

10) Ухвалює рішення про переведения судді з одного суду до іншого, рішення про
відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації;

20) Конституційні засади судочинства в Україні

Стаття 129

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Основними засадами судочинства є:

1) Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2) Забезпечення доведеності вини;

3) Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості;

4) Підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором;

5) Забезпечення обвинуваченому права на захист;

6) Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) Розумні строки розгляду справи судом;

8) Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом

випадках – на касаційне оскарження судового рішення;
 9) Обов’язковість судового рішення.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

21)Порядок призначення та конституційні вимоги до суддів загальних судів

Стаття 129. КУ. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством

права.

Основними засадами судочинства є:

1) Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2) Забезпечення доведеності вини;

 3) Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості;

4) Підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором;

5) Забезпечення обвинуваченому права на захист;

6) Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) Розумні строки розгляду справи судом;

8) Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом

випадках – на касаційне оскарження судового рішення;

9) Обов’язковість судового рішення.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

{Стаття 129 в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}

Стаття 129-1. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до
виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

22)Система та принципи адміністративно-територіального устрою України

Стаття 132

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної

території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади,
збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних,
економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і
культурних традицій.

Стаття 133

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна

Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська,

Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська,
Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська,
Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська,
Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

23) Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим

Стаття 134

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах

повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Стаття 135

Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш
як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради

міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України
та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента
України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

24) Порядок формування Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів
Автономної Республіки Крим

Стаття 5. Склад Ради міністрін Антономної Республіки Крим

1 Рада міністрів Автономної Республіки Крим колегіальним органом,

який формується Верховною Радою Автономної Республіки Крим
на строк її повноважень та очолюється Головою Ради Автономної
Республіки Крим. Міністрів
2

3 До складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим входять

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, перший
заступник та заступники Голови Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, заступник Голови Ради міністрів Антономної
Республіки Крим керівник апарату Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, міністри Автономної Республіки Крим, голови
 республіканських комітетів Автономної Республіки Крим (далі
члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим).
4

3 Посадовий склад (кількість та перелік посад) Ради міністрів Автономної Республіки

Крим визначаєТЬСЯ Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови
Ради міністрів Автономної Республіки Крим одночасно 3 призначенням Персонального
складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим у порядку, встановленому статтею 8
цього Закону. У разі прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим рішення про
утворення, реорганізацію або ліквідацію міністерств Автономної Республіки Крим,
республіканських комітетів Автономної Республіки Крим посадовий склад Ради міністрів
Автономної Республіки Крим вважається зміненим з дня прийняття такого рішення.

5 За рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим

заступники Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим
можуть очолювати міністерства Автономної Республіки Крим
6
25)Порядок формування Конституційного Суду України.

Згідно з Конституцією України до складу Конституційного Суду України входять 18 суддів

Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів
України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Однак не кожна особа може бути кандидатом на посаду судді Конституційного Суду України.
Відповідно до ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути
громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока
років, має вищу юридичну освіту, стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше
п’ятнадцять років, високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності.

Призначення суддів Конституційного Суду України здійснюється за результатами

конкурсного відбору.

Розглянемо порядок призначення суддів Конституційного Суду України Президентом

України.
За результатами конкурсного відбору Президент України видає указ про призначення на
посаду судді Конституційного Суду України.

Президент України призначає особу на посаду судді Конституційного Суду України не

пізніше трьох місяців із дня припинення повноважень або звільнення з посади судді
Конституційного Суду України, якого призначив Президент України.

26)Склад і структура Конституційного Суду України

Стаття 148

До складу Конституційного Суду України входять вісімнадцять суддів Конституційного Суду

України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість
суддів Конституційного Суду України.

Відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України здійснюється на

конкурсних засадах у визначеному законом порядку.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який володіє
державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і
стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, високі моральні
якості та є правником із визнаним рівнем компетентності.
Суддя Конституційного Суду України не може належати до політичних партій, профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-
які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької
чи творчої.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути
призначеним повторно.

Суддя Конституційного Суду України набуває повноважень з дня складення ним присяги на
спеціальному пленарному засіданні Суду.

Конституційний Суд України на спеціальному пленарному засіданні Суду обирає зі свого

складу Голову шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

27)Повноваження Конституційного Суду України.

1) Вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

Законів та інших правових актів Верховної Ради України;

Актів Президента України;

Актів Кабінету Міністрів України;

Правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) Офіційне тлумачення Конституції України;

 3) Здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України.

Серед інших повноважень, передбачених Конституцією України, можна виділити такі:

– Надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних

договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість (ст. 151);

– Надання висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань,

які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною
ініціативою (ст. 151);

– Надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і

розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст.
151);

– Вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону

України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в
остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції
України (ст. 151-1).

28)Правова регламентація та гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України

Стаття 24. Незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду

1. Суддя Конституційного Суду здійснись свої повноваження, керуючись

Конституцією України та цим Законом, на засадах верховенства права. Вилив
на суддю Конституційного Суду у будь-який спосіб забороняється.
2. Суддя Конституційного Суду за межами обговорення справи при її розгляді в
Суді не надає жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у
провадженні Суду

3. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв’язку з

ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення
злочину або дисциплінарного проступку.

4. Суддю без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи
арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання
Судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого
злочину.

5. Подання про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт

Судді вносить до Суду Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його
повноваження.

6. Рішення про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт

Судді Суд ухвалює на спеціальному пленарному засіданні у формі постанови.

7. Суддя Конституційного Суду не може бути підданий приводу чи примусовому

допровадженню до будь-якого органу або установи, крім суду.

8. Суддя Конституційного Суду, затриманий за адміністративне правопорушення

або за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна
 відповідальність, має бути негайно звільнений після з’ясування його особи, за
винятком:

1) Якщо Суд надав згоду на затримання Судді у зв’язку з таким діянням

2) Якщо його затримано під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо
тяжкого злочину.

Суд має бути негайно повідомлений про затримання Судді.

9. Судді Конституційного Суду про підозру у вчиненні кримінального

правопорушення повідомляє Генеральний прокурор або особа, яка здійснює
його повноваження

29)Суб’єкти і форми звернення до Конституційного Суду України

Стаття 50 форми звернення до суду

1. Формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне

звернення, конституційна скарга

Стаття 51. Конституційне подання

Конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо:

1) Визнання акта (його окремих положень) неконституційним;

 2) Офіційного тлумачення Конституції України.

1) Суб’єкт права на конституційне подання;

2) Відомості про представника суб’єкта права на конституційне подання;

3) Документи і матеріали. На які посилається суб’єкт права на конституційне подання із

зазначенням повного найменування, номера, дати ухвалення, Джерела офіційного
видання акта;

4) Перелік документів і матеріалів, що додаються.

4 У конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень)

зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність
Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким
належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо
неконституційності акта (його окремих положень).

5 У конституційному поданні щодо офіційного тлумачення Конституції України

зазначаються конкретні положення Конституції України, які потребують офіційного
тлумачення, та обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні.

Стаття 52. Суб’єкт права на конституційне подання

1.Відповідно до Конституції України суб’єктами права на конституційне подання є:
Президент України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим.

2.Заява народного депутата України про відкликання свого підпису під конституційним
поданням не має юридичних наслідків.

30) Акти Конституційного Суду України

Стаття 83. Види актів

Суд ухвалює рішення, надає висновки, постановляє ухвали, видає забезпечувальні накази.

Акти з питань, не пов’язаних із конституційним провадженням, Суд ухвалює у формі

постанови.

31)Поняття і система місцевого самоврядування

Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

1.Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність

територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та
посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах
Конституції і законів України

2.Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як

безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через
районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл,
селищ, міст.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1 Система місцевого самоврядування включає:

2
Територіальну громаду;

Сільську, селищну, міську громаду;

Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

Районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл,

селищ, міст;

Органи самоорганізації населення.

3 У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або

міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в
місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та
обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
4
32)Поняття та сутність територіальної громади

1.Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і

повноважень є територіальна громада села, селища, міста

2.Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об’єднуватися в одну

сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого
самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

3.Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об’єдналися в одну

територіальну громаду, можуть вийти із складу об’єднаної територіальної громади в порядку,
визначеному законом.

33) Порядок формування органів місцевого самоврядування

Сільська, селищна, міська, районні в місті, районна, обласна рада складається з депутатів, які
обираються жителями відповідного села, селища, міста, районна в місті, району, області на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

34) Повноваження органів місцевого самоврядування

Підготовка і подання на розгляд ради пропозиції щодо ставки земельного податку та розміру
плати за користування природними ресурсами;

Підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля,

участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони здоров’я;

Підготовка і внесення на розгляд ради пропозиції щодо прийняття рішень про організацію
територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що
підлягають особливій охороні;

Внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших

об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятки природи,
історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради
пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та
вирощування потомства дикими тваринами «сезону тиші» з обмеженням господарської
діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;

Оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за

рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані
органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України «Про національну структуру
геопросторових даних»;

Забезпечення охорони, захисну, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень,

посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів дотримання правил і
норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

35) Організаційно-правові форми діяльності органів місцевого самоврядування

Аналіз норм законодавства України про місцеве самоврядування дозволяє серед

організаційнн-правових форм діяльності органів місцевого самоврядування виділити: сесії
сільських, селищних, міських рад, засідання постійних комісій місцевих рад, засідання
виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад

36) Конституційно-правове регулювання організації та діяльності Служби безпеки України.

Стаття 4
Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей
Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані
Україною