МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут № 1

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

з навчальної дисципліни “ Теорія держави та права ” з теми № 34

“Правовий статус особи в Україні”

Виконала: слухач 8 групи 1 курсу

Гордійчук Вікторія Олексіївна

Залікова книжка № ІД22-159ю

Мобільний телефон:

+380688698117

Київ-2023
 2

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження правового статусу особи, його ознаки

та структура…………………………………………………………………………..5

1.1. Поняття та ознаки правового статусу особи……………………...........5

1.2. Види правового статусу особи………………..…………………………7

1.3. Структура правового статусу особи…………………………………….9

Розділ 2. Елементи правового статусу особи……………………………………..13

2.1. Права і свободи як елемент правового статусу особи…..……………13

2.2. Юридичні обов'язки особи………………………………………..........15

Розділ 3. Правовий статус особи згідно законодавства України………………..18

3.1. Громадянські та політичні права і свободи людини й громадянина...18

3.2. Економічні права і свободи людини й громадянина……………........20

3.3. Соціальні права і свободи людини й громадянина……………….......23

3.4. Культурні (духовні) права і свободи людини й громадянина………..25

3.5. Обов'язки людини й громадянина…………………………..................26

Висновок……………………………………………………………………….........28

Література…………………………………………………………………………...30
 3

ВСТУП

Проголосувавши за свою незалежність, Україна стала на шлях становлення

могутньої правової влади та громадського суспільства. Серед інших проблем,
які вирішує народ України, є проблема здійснення прав людини та
громадянина.

Правовий статус особи - це сукупність прав та обов'язків, що надаються

їй відповідно до законодавства держави. Це визначається різними факторами,
такими як вік, стать, громадянство, стан здоров'я, соціальний статус тощо.
Правовий статус регулює взаємини між особою та державою, а також між
особами. Він може включати права на свободу, права на власність, права на
отримання освіти, права на працю, права на захист від дискримінації та
насильства та інші. Також правовий статус може визначати обов'язки, такі як
податкові обов'язки, обов'язок дотримуватися законів, вимог держави тощо. У
кожній країні правовий статус особи визначається відповідно до законів та
конституції, які діють в цій країні.

Актуальність вибраної теми полягає в тому що питання правового

статусу особи є важливою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх
держав світової спільноти. Правовий статус особи визначає, які права та
обов'язки має людина, які закони та правила повинна виконувати, які санкції
передбачені за їх порушення, як звернутися за допомогою у випадку їх
порушення. Він також дозволяє регулювати відносини між людьми та
установами, що діють в державі.

Предмет роботи – поняття, ознаки та структура правового статусу.

Об’єкт дослідження даної роботи є теоретичні основи вчення про

державу та право та законодавство України, зокрема та її частини, що
регламентує правовий статус особи.

Мета курсової роботи є дослідити теоретичні засади проблем правового

статусу особи і їх складових.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

 4

- дослідити поняття правового статусу особи;

- висвітлити складові правового статусу особи;
- охарактеризувати правовий статус особи згідно законодавства України.

Гіпотеза - загальна ідея полягає в тому, що кожна людина має певні права та
обов'язки, що гарантуються законом. Це означає, що кожна особа має свій
власний правовий статус, який визначає її положення в правовій системі
держави та взаємодію з іншими суб'єктами права.

Методи дослідження правового статусу людини і громадянина та

соціальної держави включають діалектичний підхід, який дозволяє
розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, системний підхід, який дозволяє
їх розглядати як комплексні системи, та історичний підхід, який вивчає їх
розвиток і зв’язок минулого з сьогоденням. Вивчення теми також потребує
застосування синергетичного наукового напрямку для розгляду правового
статусу людини і громадянина та соціальної держави в сукупності їх
елементів. Для досягнення мети дослідження необхідно використовувати
цілому ряду наукових методів, таких як системно-структурний,
фундаментальний, критичний, раціональний, порівняльно-ретроспективний,
історичний та логічний підходи.

Історичний підхід передбачає вивчення явищ у їх розвитку, а також

виявлення зв’язку минулого і сьогодення. Даний метод застосовувався при
вивченні становлення ідей щодо соціальної держави у вітчизняній та
зарубіжний політико-правовій думці.

Системний підхід при дослідженні правового статусу людини і громадянина

та соціальної держави передбачає їх комплексний аналіз як систем; у
взаємному зв’язку з іншими системами.

Системність вивчення теми неможлива без застосування синергетичного

наукового напрямку, який розглядає правовий статус людини і громадянина
та соціальну державу в сукупності їх елементів
 5

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ

ОСОБИ, ЙОГО ОЗНАКИ ТА СТРУКТУРА

1.1. Поняття та ознаки правового статусу особи

Характер взаємовідносин між державою та особою є важливим

показником стану суспільства в цілому, а також його цілей та перспектив
розвитку. Сучасна національна теорія права визначає, що:

Особа – це термін, який вживається для позначення фізичної або

юридичної особи. В свою чергу:

Фізична особа - це людина, яка має права та обов'язки перед законом.

Фізична особа може вести підприємницьку діяльність на підставі
підприємницької діяльності або мати право власності на майно.

Юридична особа - це юридична конструкція, створена для здійснення

певних прав та обов'язків. Юридична особа може бути комерційною
організацією, некомерційною організацією або державним органом.

Юридичне оформлення фактичного положення особи здійснюється

різними шляхами і способами, за допомогою ряду засобів. Воно починається
вже з визначення людини суб’єктом діючого в суспільстві права і наділення її
при цьому особливою якістю – правоздатністю, після чого вона може вступати
у відповідні правовідносини, нести відповідальність за свої вчинки.

Здійснюючи дослідження юридичної наукової літератури ми можемо

дійти висновку, що терміни «статус», що в перекладі з латинського означає
положення, стан кого-небудь або чого-небудь, та «правовий статус»
вживаються щодо фізичних осіб (особа, громадянин, працівник
правоохоронних органів, державний службовець, керівник), а також по
 6

відношенню до юридичних осіб (органи державної влади та місцевого

самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи організації).
Крім того слід зазначити, що поняття «правовий статус» має загальний
характер, що відображає загальні характеристики суб’єкта права (фізичної чи
юридичної особи) щодо інших індивідів або органів держави у певній системі.

А «правовий статус особи» в свою чергу - це система закріплених у

нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків,
відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права, тобто як такий,
що має правосуб’єктність, координує своє поведінку в суспільстві.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого

суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про
свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї:

1. усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх

природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов’язком
держави;
2. свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди
іншій особі;
3. межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а
право є мірою свободи;
4. обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досяганню
загального добробуту в демократичному суспільстві.

Ознаки правового статусу особи:

 Існує до виникнення держави

 Закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в
усній формі
 Заснований на загальнолюдських цінностях та принципах
 Поширюється на все населення
 7

 Має внутрішній характер

 Реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і
добровільно
 Основними елементами змісту є права та обов'язки
 Права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер
 Права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від
виконання обов'язку іншим суб'єктом
 Немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків
 Існує як загальний статус
 Не залежить від громадянства
 Гарантується суспільством
 Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів
громадського впливу.

1.2. Види правового статусу особи

Види правових статусів особи за характером:

а) загальний, або конституційний, статус громадянина;

б) спеціальний, або родовий, статус певних категорій громадян;

в) індивідуальний статус;

Загальний правовий статус – це статус особи який поширюється на всіх

людей і громадян. Він визначається перш за все Конституцією і не залежить від
навколишніх обставин (сімейного стану, посади, переміщень по службі) є
єдиним і головним для всіх , характеризується відносною статичністю,
узагальненістю. Зміст такого статусу складають головним чином ті права і
обов’язки, які надані і гарантовані кожному громадянину, але зміна його
залежить від законодавця, а не від кожної окремої особи.
 8

Загальний правовий статус може бути визначений законодавством, судовою

практикою або договірними зобов'язаннями. Наприклад, громадяни держави
мають різний правовий статус в порівнянні з іноземними громадянами, а
власники підприємств мають різний статус відповідно до законодавства про
корпорації.

Спеціальний правовий статус – це статус особи, який характеризує

особливості становища окремих категорій людей і громадян, наприклад,
біженців, студентів, пенсіонерів тощо. Вказані групи, базуючись на загальному
конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку, додаткові
права, обов’язки, пільги, передбачені поточним законодавством.
Вдосконалення цих статусів – одна із задач юридичної науки.

Індивідуальний правовий статус – це статус притаманний окремому

індивіду. Цей статус може включати права, обов'язки та відповідальність особи,
а також статус громадянина держави, резидента або іноземця. Чітке знання
кожною особою свого статусу, прав, обов’язків, відповідальності, можливостей
– ознака правової культури. Індивідуальний правовий статус є рухливим, він
міняється разом з тим змінами, які відображаються в житті людини.

Розглянуті три види статусу співвідносяться між собою як загальне,

особливе і одноосібне. Вони тісно взаємозв’язані і взаємозалежні,
нашаровуються один на одного, та практично нероздільні. Наприклад,
специфічний правовий статус може бути встановлений для особи, яка належить
до загальної категорії, тоді як індивідуальний правовий статус може залежати
від конкретної ситуації або факторів, які стосуються окремої особи. Само
собою зрозуміло, що спеціальні, індивідуальні і всі інші статуси не можуть
суперечити загальному статусу. Навпаки, вони повинні відповідати йому як
базовому.

За суб’єктами розрізняють правовий статус:

а) фізичних осіб;
 9

б) юридичних осіб;

в) іноземців, осіб без громадянства;

г) статус біженців;

д) статус українців закордоном;

є) професійний та посадовий статус.

Отже, правовий статус особи є складним елементом, що характеризується

системністю, всеосяжністю та комплексністю. Відіграє надзвичайно важливу
роль в організації суспільних відносин, оскільки, шляхом встановлення прав,
обов’язків, та гарантій їх реалізації, визначає основоположні принципи
взаємодії суб’єктів правовідносин та визначає місце конкретного суб’єкта в
суспільстві. Правовий статус характеризується чіткою системністю, що, з
одного боку, надає особі певні гарантії реалізації своїх прав, а, з іншого,
запобігає зловживанню наданими їм правами.

1.3. Структура правового статусу особи

Правовий статус особи - це сукупність прав та обов'язків, які вона має в

соціумі, який регулює її поведінку та взаємодії з іншими людьми та державою.
Структура правового статусу особи включає наступні елементи:

1. Правосуб'єктність

2. Права, свободи, обов'язки, законні інтереси;

3. Юридична відповідальність;

4. Гарантії правового статусу.

1. Правосуб'єктність - це здатність бути суб'єктом прав та обов'язків. У

правовому статусі особи, правосуб'єктність означає, що ця особа має право на
 10

захист своїх прав та свобод від держави та інших суб'єктів права, а також має
можливість виконувати свої права та обов'язки.

Правосуб'єктність може бути призначена для фізичних та юридичних осіб.

Фізична особа, як правосуб'єкт, має право на життя, свободу, недоторканність
особи, свободу висловлювання та інші права, які захищені законом. Юридична
особа, як правосуб'єкт, має право на власність, контракти, та інші права,
необхідні для здійснення її діяльності.

Також важливо відзначити, що правосуб'єктність не є необмеженою та не може

перевищувати права, визначені законом. Для забезпечення правового статусу
особи, держава встановлює обмеження та обов'язки для забезпечення прав та
свобод людини та громадянина, що визначені Конституцією та законами
країни.

2. В правовому статусі особи включається низка прав, свобод, обов'язків

та законних інтересів. Давайте розглянемо кожну з цих складових детальніше:

Права - це юридично визнані можливості особи, які дозволяють їй діяти

вільно і захищають її від дискримінації та недопустимих втручань. Права
можуть бути різними - від особистих (наприклад, право на життя, свободу
слова, релігії, спілкування) до соціальних та економічних (наприклад, право на
освіту, працю, соціальне забезпечення тощо). Права особи гарантуються
законом і можуть бути захищені в суді.

Свободи - це права, що дозволяють особі діяти без будь-яких обмежень

або втручань з боку держави. Це можуть бути такі свободи, як свобода віри,
свобода слова, свобода зборів та інших проявів демократії. Важливо зазначити,
що свобода одного не повинна завдали інтересів інших, тому деякі обмеження
на свободу можуть бути законними.

Обов'язки - це правові вимоги, які стосуються особи і виконання яких

вона зобов'язана. Обов'язки можуть бути різними - від сплати податків і
 11

виконання законних вимог держави до підтримки родини і збереження

навколишнього середовища. Виконання обов'язків є необхідним для
забезпечення прав і свобод інших осіб та суспільства в цілому.

Законні інтереси - це інтереси, які особа має згідно з законом. Це можуть

бути інтереси, пов'язані з власністю, бізнесом, кар'єрою тощо. Законні інтереси
можуть бути за пов'язані зі здоров'ям, безпекою, соціальним забезпеченням та
іншими аспектами життя особи. У разі порушення законних інтересів особи
вона може звернутися до суду для захисту своїх прав та отримання компенсації.

3. Юридична відповідальність означає, що кожна особа має відповідати за

свої дії та бездіяльність перед законом. Вона забезпечує дотримання правил та
порядку в суспільстві, а також захищає права та інтереси інших людей. Це
означає, що якщо особа порушує закон, вона може бути притягнута до
відповідальності та понести відповідні наслідки.

Юридична відповідальність може бути різноманітною - цивільною,

кримінальною, адміністративною, дисциплінарною тощо. За порушення законів
можуть бути застосовані різні види санкцій, від штрафів до позбавлення волі.
Особливо важливою є відповідальність за бездіяльність, коли людина не
виконує свої обов'язки або не надає допомогу в надзвичайних ситуаціях.
Наприклад, лікар, який не надав допомогу хворому пацієнту, може бути
притягнутий до відповідальності за бездіяльність.

4. Гарантії правового статусу в правовому статусі особи - це механізми та

заходи, які захищають права та інтереси особи від неправомірних дій інших
осіб та держави. Ці гарантії забезпечують, що права та свободи особи будуть
поважатися та захищені у всіх випадках.

До гарантій правового статусу належать:

 12

Законодавчі гарантії: це закони та інші правові акти, які гарантують права

та свободи особи. Наприклад, Конституція України гарантує основні права та
свободи людини та громадянина.

Судові гарантії: це механізми правосуддя, які захищають права та

інтереси особи у випадку їх порушення. Суд може прийняти рішення, яке
відновить порушене право або захистить інтереси особи.

Виконавчі гарантії: це механізми виконання судових рішень та рішень

інших органів, які забезпечують повагу до прав та свобод особи. Наприклад,
примусове виконання рішень суду через правоохоронні органи.

Гарантії правозахисту: це механізми та органи, які забезпечують

правозахист особи в разі її порушення. Це можуть бути юридичні клініки,
правозахисні організації, органи омбудсмена та інші.

Захист прав та свобод особи є важливим елементом правового статусу, оскільки

він дозволяє забезпечити рівність перед законом та захист від будь-якої
дискримінації чи зловживань.
 13

РОЗДІЛ 2

ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

2.1. Права і свободи як елемент правового статусу особи

Права і свободи є важливим елементом правового статусу особи. Ці

поняття відображають те, що людина має певні законні права на захист своїх
інтересів та свобод.

Права - це правові можливості особи, які їй гарантуються державою або

міжнародними угодами. Це можуть бути різноманітні права, наприклад, право
на життя, на свободу слова, на недоторканність, на приватність та інші.

Свободи - це сфера діяльності, в якій особа може діяти вільно, без будь-
яких обмежень. Наприклад, свобода вибору професії, свобода переміщення,
свобода віросповідання, свобода думки та інші.

В загальній шкалі гуманітарних цінностей права людини, як і сама

людина, займають центральне місце і домінують над всіма іншими. Їх
пріоритет і значущість незаперечна. При будь якому демократичному устрої
права і свободи громадян, а також їх обов’язки складають найважливіший
соціальний і політико-юридичний інститут, об’єктивно виступаючий мірилом
досягнень даного суспільства, показник його зрілості, цивілізованості. Він засіб
доступу особи до духовних і матеріальних благ, механізму влади, законних
форм волевиявлення, реалізації своїх інтересів. В той же час це неодмінна
умова вдосконалення самого індивіда, зміцнення його статусу, гідності.

Пошук оптимальних моделей взаємостосунки держави і особи завжди був

складною проблемою. Ці моделі у вирішальному ступені завжди залежали від
характеру суспільства, тупу власності, демократі, розвитку економіки, культури
 14

та інших об’єктивних умов. Але багато в чому вони визначалися також владою,
законами, правлячими класами, тобто суб’єктивними чинниками.

Головна проблема полягала і полягає у встановленні такої системи і

такого порядку, при яких особа мала б нагоду безперешкодно розвивати свій
потенціал, а з другого боку, признавалися б і поважалися загальнодержавні цілі
– те, що об’єднує всіх. Подібний баланс якраз і одержує своє вираження в
правах і свободах людини.

До базових прав та свобод людини, які охороняються державою та

стосуються кожного незалежно від віку, статі, раси, та прописані в конституції,
належать :

1. Право на життя та особисту недоторканість.

2. Право на свободу від катування, жорстокого та нелюдського

поводження.

3. Право на свободу думки, совісті, релігії та переконань.

4. Право на свободу слова, в тому числі свободу інформації та думок.

5. Право на свободу зборів та асоціацій.

6. Право на свободу переміщення в межах власної країни та на виїзд за

кордон.

7. Право на працю, на рівні умови праці, на соціальний захист.

8. Право на охорону здоров'я та медичну допомогу.

9. Право на освіту та культуру.

10. Право на власність та успадкування майна.

11. Право на захист від дискримінації за будь-якої ознаки (стать, расу,

національність, мову, релігію тощо).
 15

12. Право на захист прав людини перед судом та іншими органами влади.

2.2. Юридичні обов'язки особи

Юридичний обов'язок - це правове зобов'язання, яке передбачене

законодавством та належить до сфери діяльності певної особи чи організації.
Це може бути зобов'язання сплатити податки, дотримуватися правил безпеки на
робочому місці, забезпечити належний рівень конфіденційності даних клієнтів,
здійснювати дії відповідно до умов договору, тощо.

Зміст юридичного обов'язку особи може бути різним залежно від

конкретного обов'язку та сфери діяльності, до якої він стосується. Проте,
загалом можна виділити деякі основні елементи, які входять до змісту
юридичного обов'язку особи:

1. Обов'язок дотримуватися законодавства та правил, що регулюють певну

діяльність. Цей обов'язок полягає в тому, що особа має виконувати
встановлені законодавством та іншими нормативними актами правила та
вимоги, що стосуються її діяльності.
2. Обов'язок виконувати угоди та контракти, до яких вона зобов'язалася.
Цей обов'язок включає виконання умов договору, який був укладений з
іншою стороною, зокрема щодо здійснення платежів, виконання робіт,
постачання товарів тощо.
3. Обов'язок сплачувати податки та інші збори відповідно до законодавства.
Цей обов'язок передбачає своєчасну сплату податків та інших зобов'язань
перед державою відповідно до встановлених норм.
4. Обов'язок забезпечувати безпеку, що може стосуватися безпеки людей,
оточуючого середовища, майна тощо.
5. Обов'язок зберігати конфіденційність та не розголошувати інформацію,
що є конфіденційною, без згоди осіб, що надали цю інформацію.
 16

6. Обов'язок виконувати інші обов'язки, що передбачені законодавством,

угодами чи контрактами, трудовими договорами, статутами тощо.

Юридичні обов'язки можуть бути встановлені різними джерелами права,

такими як законодавство, регулюючі документи, угоди, контракти, статути,
положення тощо. Порушення юридичних обов'язків може мати серйозні
правові наслідки, такі як штрафи, відшкодування збитків, втрата ліцензій чи
інших дозволів, втрата репутації тощо.

Джерела виникнення юридичних обов'язків

Обов'язки виникають:

- з закону (в найширшому розумінні);

- з договору та іншого правочину;
- з делікту (завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій
особі);
- з квазідоговору (наприклад, безпідставне збагачення внаслідок
банківської помилки тягне за собою обов'язок повернути кошти попри те,
що особа нічого не порушувала і нічого не підписувала);
- з квазіделікту (наприклад, поховання в чужу могилу);
- з інших юридичних фактів.

Конституція України встановлює права та обов'язки громадян та осіб, які

перебувають на території України. Особа, яка перебуває на території України,
має наступні обов'язки згідно з Конституцією їх всього чотири:

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,

шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

 17

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній

спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,

встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових
інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за
минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України

та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших
людей.

Виконання юридичних обов'язків - це процес дотримання правових норм

та вимог законодавства, які стосуються діяльності підприємства, організації,
громадянина тощо. Юридичні обов'язки виконуються у межах, встановлених їх
джерелом (договором, законом тощо).

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим

для неї. «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством» (Стаття 19 Конституції України).

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та

відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного
законодавства.
 18

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ ЗГІДНО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

3.1. Громадянські та політичні права і свободи людини й громадянина

Громадянські та політичні права охороняють права та свободи людини і

громадянина від дискримінації з боку уряду та держави, а також дають змогу
брати участь в громадському та політичному житті суспільства. Ці права
належать до всесвітньо визнаних прав людини та вимагають від держави
надання певних юридичних та політичних можливостей. Вони описані в
Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, а також в статтях 1-
21 Загальної декларації прав людини.

Основні права і свободи описуються як права та можливості, що

закріплені в конституції та законах держави, а також у міжнародних правових
актах, які дозволяють людині користуватися своєю автономією та забезпечують
задоволення її особистих інтересів. Вони визначають фізичне і біологічне
існування людини, задовольняють її матеріальні та духовні потреби та можуть
відрізнятися в різних суспільствах та епохах.

Головне значення прав і свобод полягає в тому, що вони втілюють сутність

природного права на свободу та автономію людини. В сучасних демократичних
країнах ці права мають пріоритетну юридичну силу, що означає, що вони не
можуть бути обмежені національними законами та мають бути гарантовані
державою.

Ці права гарантують людині певний рівень свободи та дозволяють їй вільно

розпоряджатися собою, забезпечують невтручання в її індивідуальне життя.
Існування особистої свободи допомагає людині розуміти соціальну цінність та
сприяє позитивному ставленню до інших людей та до суспільства в цілому.
 19

Закріплення цих прав в законі не тільки забезпечує усвідомлення їх значення,

але й уникає відособлення людини.

Громадянські права та свободи виникають з моменту народження та існують

протягом життя людини. Вони не можуть бути обмежені або скасовані
державними органами та не можуть бути передані або подаровані іншим
суб'єктам, особа не може відмовитись від цих прав.

У Конституції України до цієї групи прав встановлені вимоги, відповідно до

яких не повинні прийматися закони, які скасовували чи змінювали б
громадянські права. Це є важливою гарантією непорушності гідності та
свободи людини.

Види громадських та політичних прав:

Окрему групу громадянських прав становлять фізичні права. Це такі

можливості людини, що необхідні для її фізичного існування, для задоволення
її біологічних, матеріальних потреб.

До фізичних прав і свобод людини належать:

- право на життя;
- право на свободу та особисту недоторканість;
- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;
- право на охорону здоров'я та медичну допомогу;
- право на достатній життєвій рівень — свій і сім'ї.

Згідно з Міжнародного пакту про громадянські і політичні права:

- право на життя (ст. 6);

- заборона піддання катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому,
що принижує гідність, поводженню чи покаранню, неприпустимість без
вільної згоди людини піддання її медичним чи науковим дослідам (ст. 7);
- заборона рабства і работоргівлі в усіх їх видах та примусової праці (ст. 8);
 20

- право кожного на свободу та особисту недоторканність (ст. 9);

- право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження і поважання
гідності (ст. 10);
- право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання (ст. 12).

Відповідно до Конституції України:

Право на життя (ст.27); право на повагу гідності (ст.28); право на свободу та

особисту недоторканність (ст.29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31);
невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний
вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на
території України, право вільно залишати територію України, за винятком
обмежень, які встановлюються законом (ст.33). Дані права надійно
охороняються. Зокрема, в Конституції України зазначається, що кожному
гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про
себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а
також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої
збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної
інформації (ст. 34).

3.2. Економічні права і свободи людини й громадянина

Економічні права та свободи людини та громадянина - це група прав, які

стосуються економічних аспектів життя і діяльності людей. Ці права і свободи
мають на меті забезпечення гідного рівня життя, економічної безпеки, здоров'я,
освіти та інших соціальних потреб громадян. До цих прав та свобод належать
право на працю та заробітну плату, право на підприємницьку діяльність та
вільний розвиток підприємництва, право на власність та успадковування майна,
право на соціальний захист, право на охорону здоров'я та безпеку, право на
освіту та культуру, право на доступ до інформації та інші. До головних завдань
 21

держави в цій сфері входить створення умов для розвитку економіки та

забезпечення соціального захисту населення.

Підходи до розуміння соціальних та економічних прав і свобод:

Соціалістичний Синтетичний
Класичний підхід
підхід підхід
не визнає економічні та усі види прав
економічні та соціальні права є людини є
соціальні права визначальними, а універсальними,
як суб’єктивні, а громадянські та неподільними та
розглядає їх як політичні невід’ємними
певні ідеали, розглядаються як
декларації, похідні від них
принципи

Рів
ні закріплення економічних прав:

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і

Міжнародний культурні права

Хартія основних прав ЄС

Європейська соціальна хартія
Регіональний Європейська конвенція про захист прав
людини та основоположних свобод

Національний Конституція України

 22

До економічних прав згідно Конституції України відносяться:

- право на приватну власність ( ст. 41 ) гарантує особисту власність

громадян, а також їх право розпоряджатися цією власністю, включаючи
право на володіння, користування та розпорядження майном. Це означає,
що кожен громадянин має право володіти різноманітним майном,
включаючи нерухомість, рухоме майно, гроші, цінні папери, акції та інші
майнові права, та розпоряджатися ним за своїм розсудом, наприклад,
продавати, обмінювати, здавати в оренду, подарувати чи заповідати це
майно на спадщину.
- право на підприємницьку діяльність ( ст. 42 ) означає, що кожна людина
має право на здійснення господарської діяльності, на створення та
ведення підприємства, включаючи право на вільний вибір форми
власності та методів управління. Це право забезпечується законом та має
бути реалізовано в межах закону. Підприємницька діяльність повинна
відповідати вимогам державного регулювання та не повинна порушувати
права і свободи інших людей та інтереси суспільства.
- право на працю ( ст. 43 ) - це одне з економічних прав людини і
громадянина, яке гарантує кожній особі можливість заробляти собі на
життя шляхом вільного доступу до роботи та можливості вибору
професії, умов праці та захисту прав працівників. Це право включає в
себе право на працевлаштування, вільний вибір роботи, рівність умов
оплати праці, безпечні та здорові умови праці, належну оплату за працю,
право на створення профспілок та участь у колективних переговорах,
захист від безробіття та інші пов'язані з працею права.
- право на страйк ( ст. 44 ) - це право працівників на колективне відмову від
виконання роботи з метою захисту своїх трудових і соціально-
економічних інтересів відповідно до закону. Це важлива складова
свободи асоціацій та права на свободу вираження думки. Законодавство
кожної країни може містити свої вимоги та обмеження щодо проведення
 23

страйку, включаючи умови, за яких страйк є законним та процедури

врегулювання трудових конфліктів.
- право на відпочинок ( ст. 45 ) - це гарантоване Конституцією право
кожного громадянина на відпочинок та вільний час. Це означає, що
кожен має право на відпустку, на вихідні та святкові дні, на відпочинок
після робочого дня і т.д. Крім того, це право включає гарантії щодо
охорони здоров'я та безпеки працівника, а також створення умов для
відпочинку, таких як культурні та спортивні заходи, туризм, відпочинок у
природі тощо.

3.3. Соціальні права і свободи людини й громадянина

Соціальні права та свободи людини та громадянина охоплюють гарантії

соціального захисту, допомоги та підтримки у разі потреби. До них
відносяться, зокрема, наступні права та свободи:

- право на соціальний захист (ст.46) визнається у Конституції України як

одне з основних соціальних прав громадян. Це означає, що кожен
громадянин має право на захист від соціальної незахищеності, бідності та
інших форм соціального відчуження. Це право забезпечується шляхом
створення соціальної системи, яка надає громадянам необхідну підтримку
і захист від соціальної небезпеки.
До соціального захисту включаються такі види допомоги, як пенсії,
страхування, медичне обслуговування, соціальна допомога, матеріальна
допомога та інші форми підтримки. Ці види допомоги надаються
громадянам на законних підставах відповідно до нормативно-правових
актів і мають на меті забезпечити їхнє достатнє матеріальне благополуччя
та соціальну захищеність.
- право на житло (ст.47), держава забезпечує умови, щоб кожен
громадянин мав можливість забезпечити собі житло, придбати його у
 24

власність або орендувати. Громадяни, які потребують соціального

захисту, можуть отримати житло від держави або місцевого
самоврядування безкоштовно або за доступну для них плату, згідно з
законом. Ніхто не може бути позбавлений житла примусово, крім
випадків, передбачених законом і рішенням суду. Основними способами
реалізації цього права є будівництво житла, його придбання власністю
або оренда, а також безкоштовне отримання житла.
- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст.48),
закріплює право кожного громадянина на достатній життєвий рівень для
себе та своєї сім'ї. Це право включає в себе не тільки житло, але і
достатнє харчування, одяг та інші основні потреби. Держава має
забезпечувати умови для забезпечення громадян цими потребами,
зокрема шляхом створення робочих місць, забезпечення соціальної
підтримки та інших заходів. Це право також може бути реалізовано через
систему соціального захисту, яка передбачає призначення допомоги тим,
хто потребує допомоги у забезпеченні своїх основних потреб.
- право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування
(ст. 49), закріплює право кожного громадянина на охорону здоров'я та
медичну допомогу, а також на медичне страхування. Це означає, що
кожен має право на доступ до якісної та безкоштовної медичної
допомоги, незалежно від соціального стану, матеріальних можливостей
та інших факторів.
Держава зобов'язана забезпечувати усім громадянам доступну та якісну
медичну допомогу, забезпечувати розвиток медичної науки та практики,
створювати необхідні умови для здорового способу життя та
профілактики захворювань. Держава також повинна забезпечувати
фінансування медичних установ та організацій, що займаються медичною
допомогою.
Крім того, кожен має право на медичне страхування, що забезпечує
оплату медичних послуг та компенсацію витрат на ліки та інші медичні
 25

засоби. Держава зобов'язана створити необхідні умови для

функціонування системи медичного страхування та контролювати її
діяльність з метою запобігання корупції та зловживань. Також варто
зазначити, що Конституція України гарантує право на конфіденційність
медичної інформації про громадян, а також право на відмову від
медичного втручання.

3.4. Культурні (духовні) права і свободи людини й громадянина

Культурні права – це права, що забезпечують можливості вільного

духовного розвитку особистості і суспільства.

До культурних прав відносяться:

- право на освіту ( ст. 53 ), стаття передбачає право на освіту, яке

гарантується державою. Згідно з цією статтею, кожен має право на
отримання повної загальної середньої освіти, базової та повної вищої
освіти в державних та комунальних навчальних закладах на безкоштовній
основі.
Держава забезпечує рівний доступ до освіти для всіх громадян незалежно
від їхнього походження, майнового стану, соціального становища, статі,
раси, національності, релігії та інших ознак.
Крім того, стаття передбачає, що кожен має право на здобуття додаткової
освіти, яка забезпечується державою, а також на навчання в іноземних
навчальних закладах. Держава забезпечує створення умов для здобуття
освіти, зокрема шляхом розвитку системи освіти, науково-технічного
потенціалу, матеріально-технічної бази навчальних закладів та
забезпечення дотримання вимог стандартів освіти та правил вступу до
навчальних закладів.
Також, кожен має право на свободу наукової, технічної та творчої
діяльності, що передбачає можливість вільного вибору професії та роду
діяльності.
 26

- право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності. ( ст. 54),

визначає право кожної людини на свободу культурної, наукової та
творчої діяльності. Згідно з цією статтею, кожен має право на вільний
доступ до культурних цінностей, наукових знань і технічної інформації.
Держава забезпечує розвиток культури та збереження історичної
спадщини, забезпечує захист культурної різноманітності та національної
спадщини. Крім того, держава підтримує розвиток науки, техніки,
інновацій і культурних творів, а також сприяє їхньому поширенню та
захисту авторських прав.
Кожен має право на свободу творчості, наукової та дослідницької роботи.
Держава забезпечує умови для цього, зокрема, шляхом створення вільної
зони для інтелектуальної власності, захисту авторських прав, фінансової
підтримки культурних та наукових проектів. Крім того, стаття
передбачає, що кожен має право на свободу духовної та релігійної
діяльності, на вільний вибір своєї релігії або віросповідання, а також на
розповсюдження своїх релігійних і філософських переконань. При цьому,
це право не може використовуватися для порушення прав і свобод інших
людей.

3.5. Обов'язки людини й громадянина

Обов'язки людини та громадянина - це правила поведінки, які
встановлені законом і які потрібно дотримуватися кожному громадянину
в інтересах держави та інших людей. Ці обов'язки спрямовані на
забезпечення захисту прав і свобод інших людей, збереження і зміцнення
конституційного ладу і державного суверенітету.
До обов'язків людини та громадянина, зокрема, належать:
- Додержуватися Конституції та законів України є одним з основних
обов'язків людини та громадянина. Це означає, що кожен громадянин
повинен діяти в межах встановлених законом правил і норм, не
порушуючи прав і свобод інших людей і не шкодячи державі.
 27

- Поважати права, свободи та законні інтереси інших людей, адже це є

одним з найважливіших обов'язків людини та громадянина. Кожна
людина має право на повагу своїх прав та свобод, і тому повинна
дотримуватися прав інших людей та не порушувати їх.
- Дбати про збереження та використання національної культури, історичної
спадщини та навколишнього природного середовища, є важливим
обов'язком кожної людини та громадянина. Збереження національної
культури та історичної спадщини передбачає дотримання традицій,
звичаїв та інших культурних цінностей, які були відомі протягом
багатьох поколінь.
- Брати участь у виборах та референдумах. Цей обов'язок базується на
засадах демократії та громадянського суспільства, де кожен громадянин
має право на свободу висловлювання своєї волі через участь у виборах та
референдумах. Брати участь у виборах означає активно долучатися до
визначення складу органів державної влади та місцевого самоврядування
шляхом відкритого та вільного голосування.
- Піклуватися про державну власність, не завдаючи їй шкоди. Це означає,
що кожен громадянин має зобов'язання ставитися з відповідальністю до
державного майна, яке є власністю усіх громадян країни.
- Брати участь у виконанні військового обов'язку або альтернативної
(невійськової) служби.
- Допомагати захищати національну безпеку, суверенітет та територіальну
цілісність України.
- Виконувати інші обов'язки, передбачені Конституцією та законодавством
України.

Дотримання цих обов'язків є важливим для забезпечення прав та свобод

людини, стабільності та розвитку держави, а також зміцнення демократії та
правової держави в Україні.
 28

ВИСНОВОК

Протягом століть права та свободи особи ставала об’єктом у історичних

проектах та наукових дослідженнях. Як уже зазначалося, права та свободи
людини становлять ядро правового статусу особи і громадянина.

Права людини, їх соціальне призначення в суспільстві – одна з найбільш

важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства.
Вони незмінно знаходилися і сьогодні знаходяться в центрі уваги філософської,
політичної, правової, етичної, релігійної та інших форм суспільної думки.

Отже, правовий статус особи і громадянина – це система або сукупність

юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особі, які закріплені в чинних
формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні
потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати
їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних формах діяльності,
спілкування і навчання.

У національному праві правовий статус людини та громадянина

характеризується широким змістом, в основі якого закріплення прав, свобод та
обов’язків громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що знайшли
своє відображення в роботі.

Закони про нормативно-правові акти України, що визначають права та

обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку,
встановленому законом. Але це не відбувається належним чином. Багато прав
людини принижуються, від чого питання щодо демократії нашої держави під
питанням.

Україна активно діє на міжнародному, регіональному та національному

рівні, створюючи умови, охороняючи та захищаючи право людини і
громадянина на життя. Існує, щоправда, ряд проблем у плані активнішого
 29

впровадження міжнародно-правових норм у національне законодавство, але для

цього потрібен час і економічний добробут.

Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина,

виходить з принципу, згідно з яким кожна людина має обов’язки перед
суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток усіх
особистостей, держави і суспільства у цілому. Регламентуючи обов’язки
людини і громадянина, Конституція виходить з того, що вони є об’єктивними
для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це
означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання
обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами.
 30

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР

2. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. № 2148-VIII

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

(Європейська конвенція з прав людини) від 17.07.1997 р.№ 475/97-ВР

4. Онишко О.Б. Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності

[Текст] : курс лекцій / О. Б. Онишко ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л. : [б.
в.], 2013. - 255 с.

5. Панчишин А. В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий

статус». Часопис Київського університету права. — 2010. — № 2.

6. Обов'язок юридичний // Велика українська юридична енциклопедія : у 20

т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. —
С. 377.

7. Основи римського приватного права: Підручник. / За загальною редакцією

В. І. Борисової та Л. М. Баранової. — Харків, 2007.

8. Правознавство: Підручник / Берлач А. І., Карпенко Д. О., Ковальський В.

С., Колодій А. М., Олійник А. Ю.; За ред В. В. Копєйчикова, А. М. Колодій;
Мін-во освіти і науки України. — Київ: Юрінком Інтер, 2006. — 752с.

9. О. Дергачов. Громадянські права // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю.

Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське
видавництво, 2011. — с.161 ISBN 978-966-611-818-2.

10. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних

вищих навчальних закладів]/М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та
ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид.
наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2010. —
584с.