1

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11

РЕФЕРАТ
на тему:

«ОСНОВНІ ГАЛУЗІ ПРАВА В УКРАЇНІ»

Виконав:
учень 9-Б класу
Волович Денис

2021
 2

Система права України, залежно від предмета та методу правового

регулювання, поділяється на ряд галузей права, для кожної із якої характерні
свої ознаки.

Основними галузями сучасного права України є:

1) конституційне право;
2) адміністративне право;
3) цивільне право;
4) кримінальне право;
5) трудове право;
6) сімейне право;
7) земельне право;
8) фінансове право;
9) екологічне право;
10) цивільне процесуальне право;
11) кримінально-процесуальне право;
12) кримінально-виконавче право.

Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють

суспільні відносини, що пов'язані з основами конституційного ладу,
державним і територіальним устроєм, правовим статусом людини і
громадянина, порядком організації та функціонування органів державної
влади, загальними засадами місцевого самоврядування.
Конституційне право — це провідна галузь національного права
України, її норми є основоположним для всіх інших галузей права, їх
базовим нормативним матеріалом. Норми конституційного права мають
зобов'язальний, заборонний та дозвільний характер.
Джерелами конституційного права є Конституція України та
конституційні закони ("Про всеукраїнський і місцевий референдум", "Про
громадянство України", "Про статус народного депутата України", "Про
вибори народних депутатів України" та ін.).
Правове регулювання устрою держави та організації державної влади
здійснюється через встановлення в Конституції України визначальних засад,
принципів, які визначають якісні характеристики держави.
До них належать: народовладдя, народний, національний, державний
суверенітет, форма держави, яка охоплює форму правління, форму
державного устрою та політичний режим; закріплення принципу розподілу
влади тощо. Регулювання зазначених відносин передбачає також
необхідність визначення і законодавчого закріплення носія влади, суб’єктів
реалізації державної влади та способів її здійснення. Однією із визначальних
серед якісних характеристик держави є народовладдя. У здійсненні
народовладдя визначальна роль належить такому соціальному явищу як
влада і передусім державна влада. Належність влади і закріплюється саме
нормами конституційного права. Відповідно до ст. 5 Конституції України,
носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Тим самим в
 3

нормах конституційного права визначено кому належить влада, її джерело.

В тій же статті встановлено, що народ здійснює владу безпосередньо та через
органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже,
визначено і закріплено суб’єкти реалізації державної влади та механізм
здійснення влади в Україні.
Другу важливу сферу суспільних відносин, що є предметом
регулювання конституційного права України становлять взаємовідносини
між особою і державою. Конституційно-правові норми встановлюють
визначальні засади правового становища особи в суспільстві і державі,
визначають основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина
в Україні. Норми конституційного права України, як і норми цієї галузі права
у більшості демократичних країн, проголошують людину, її права і свободи
найвищою соціальною цінністю, визнають невід’ємність прав і свобод,
встановлюють обов’язки держави щодо забезпечення їх додержання і
захисту.
Адміністративне право є однією з провідних галузей права України і
належить до фундаментальних. Це сукупність правових норм, які регулюють
суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами
виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту
прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також
процесу державного і самоврядного управління.
Неодмінною ознакою суспільних відносин, які регулюються ад-
міністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, який наділений
державновладними повноваженнями.
Джерелами адміністративного права є Конституція України, відповідні
закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, акти центральних органів
виконавчої влади, Кодекс України про адміністративні правопорушення
тощо.
До загальних принципів українського адміністративного права можна
віднести:
- принцип законності;
- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;
- принцип рівності громадян перед законом;
- принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;
- принцип взаємної відповідальності держави і людини;
- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і
людиною.
Принцип законності слід розглядати як утвердження верховенства вимог і
положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин. Цей принцип складається з двох
елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й обов'язку виявляти
ініціативу для забезпечення виконання закону. Тобто законність полягає в
сукупності обов'язків, дозволів і заборон. Сучасна вітчизняна теорія
адміністративного права стоїть на позиції ширшого тлумачення змісту цього
принципу, що зумовлено демократизацією суспільних процесів, зміною
 4

природи самих нормативних актів, їх застосування, а також правосвідомості.

Принцип законності означає, що всі органи виконавчої влади, як й інші
державні органи, утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх
відповідними повноваженнями. Не може бути повноважень поза законом.
Окрім цього, надалі повноваження повинні здійснюватися у межах і в спосіб,
визначені законом. Тобто рішення і дії мають бути пройняті ідеологією
панування законності при неухильному дотриманні прав і свобод громадян,
законних інтересів усіх учасників адміністративних правовідносин.
Водночас цей принцип не можна тлумачити однобічно лише щодо
державних органів. Він стосується також громадян, які щоденно стикаються з
цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, сумлінно
виконувати покладені на них правом обов'язки.
Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з
положень ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і
гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює
такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна
спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і
свобод громадян. Тобто принцип пріоритету прав і свобод людини і
громадянина полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б
самостверджуватись як гідний член суспільства.
Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не
може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних,
релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі
громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових
відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за
адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові
“стартові” умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.
Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права виявляється
в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників,
різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні
справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень
органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою
забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й
пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і
свобод громадян.
Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що
держава і особа пов'язані взаємно кореспондуючими правами і обов'язками.
Порушення однією із сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне
за собою юридичну відповідальність. Зокрема, держава зобов'язана
відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст. 56
Конституції України).
Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою
і людиною - це “дух” законів і всієї системи адміністративного
законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права,
що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він
виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників
 5

держави до людської гідності. Цей світоглядний принцип можна вважати

своєрідним “мотором” всієї складної системи взаємозв'язків держави й особи,
який “рухає” суспільство до досягнення найвищого рівня розвитку.

Цивільне право - це сукупність правових норм, які регулюють майнові

та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрунтуються на
юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників, з метою
задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Неодмінною ознакою суспільних відносин, які регулюються цивільним

правом, є наявність у них вільних і рівних суб'єктів права та відсутність між
ними відносин влади і підпорядкованості.
Джерелами цивільного права є Конституція України, Цивільний Кодекс
України, а також інші закони України цивільноправового змісту.
Загальними принципами цивільного права є:
• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо
передбачених законом та встановлених Конституцією України;
• свобода договору;
• свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;
• судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;
• справедливість, добросовісність та розумність.
Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що
цивільне право регулює три групи суспільних відносин:
- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової
форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);
- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;
- особисті немайнові відносини.
Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу
належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та
інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого.
За змістом їх поділяють у цивільному праві на:
а) відносини власності;
б) відносини у галузі товарообігу.
Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл
матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають
статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що
власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися
належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому,
що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто
порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає
значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того
моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом.
Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці
відносини називають товарногрошовими, оскільки вони виникають на базі
товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або
 6

посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю

перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як
правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар
обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності,
котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини відображають
його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм
майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у
користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він
стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини
виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих
потреб громадян (договір купівлі-продажу).

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності,

ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у
цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського права і права
промислової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням,
використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків,
фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів
виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва,
інших результатів інтелектуальної діяльності. Ч

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо

інше не передбачене законодавчими актами. Наприклад, захист честі,
гідності, ділової репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів
громадянина, зображеного в творах образотворчого мистецтва, немайнових
інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід
віднести право громадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу,
таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень,
свободу совісті, право на недоторканність особи тощо. Ці відносини мають
абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія
індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктивний характер.

Кримінальне право — це сукупність правових норм, що визначають,

які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які види та межі покарання
застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Норми кримінального права встановлюють правомочність
компетентних органів держави щодо осіб, які вчинили злочини, підстави та
умови притягнення їх до відповідальності, види і систему санкцій, склад
конкретних діянь тощо.
Суб'єктами кримінальних правовідносин є:
- фізичні особи, які вчинили злочин;
 - держава в особі уповноважених нею органів (органи слідства, суду,
прокуратури тощо).
Правовідносини між цими суб'єктами виникають із моменту вчинення
злочину і припиняються з моменту повної реалізації кримінальної
відповідальності за вчинений злочин.
 7

Основним джерелом кримінального права є Конституція України,

Кримінальний кодекс України, що набрав чинності 1 вересня 2001 р. (далі -
КК України).
Кримінальний кодекс України складається з двох частин: загальної і
особливої.
У Загальній частині йдеться про норми, які визначають поняття
злочину, основи і порядок призначення конкретного виду покарання,
обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо.
В Особливій частині КК України окреслюється коло діянь, які
визнаються злочинами, аналізуються ознаки конкретних складів злочинів,
визначаються покарання за скоєння конкретних злочинів.

Кримінальний кодекс поширює свою дію на всю територію України.

До осіб, які підлягають відповідальності за цим кодексом, належать усі, хто

скоїв злочини на території України, за винятком іноземних громадян, котрі
мають дипломатичний імунітет. Громадяни України, які скоїли злочин за її
межами, підлягають кримінальній відповідальності за Кримінальним
кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо громадяни України зазнали кримінального покарання за межами
України, вони не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної
відповідальності за ці злочини.

Злочин - це передбачене кримінальним кодексом суспільне небезпечне

винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає
на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та
громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи

створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним
законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо

передбачене кримінальним законом. Протиправністю вважається порушення
особою конкретної кримінально-правової норми;

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в

діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом

передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з

цих ознак.
 8

Не є злочином дія чи бездіяльність, яка хоча формально і містить

ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через
малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не
могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або
державі.

Залежно від ступеня тяжкості, злочини поділяються на такі види:

 - злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у вигляді

позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке
покарання;
 - злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у вигляді
позбавлення волі на строк не більше п'яти років;
 - тяжкі злочини, за які передбачене покарання - позбавлення волі на
строк не більше десяти років;
 - особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання - позбавлення
волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють трудові
й тісно пов'язані з ними суспільні відносини незалежно від форм власності,
господарювання чи галузевої підпорядкованості підприємств, установ,
організацій.
Суб'єкти трудових відносин можуть бути як рівноправними, так і
знаходитись (один з них) у стані підлеглості.
Джерелами трудового права є Конституція України, Кодекс законів про
працю, інші закони та підзаконні нормативноправові акти України;
Трудовим правом регулюються питання, пов'язані з усім процесом
трудової діяльності: робочого часу, відпочинку, заробітної плати, охорони
праці, соціального страхування, роботи жінок і неповнолітніх,
функціонування профспілок, вирішення трудових конфліктів.
Суб'єктами трудових правовідносин є фізичні та юридичні особи,
держава, органи місцевого самоврядування.
Сторонами відносин в сфері трудового права виступають роботодавець
і працівник.
Підстава для виникнення трудових правовідносин - укладення
трудового договору як в усній, так і в письмовій формі. Між роботодавцем і
працівником, який виконує завдання на підставі цивільно-правового
договору (фрілансером) трудових відносин не виникає.
До принципів трудового права відносяться: свобода праці;
рівноправність у трудовому праві; договірний характер праці; визначеність
трудової функції; стабільність трудових відносин; матеріальна зацікавленість
в результатах праці; безпека праці; участь трудових колективів і профспілок
у вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за
дотриманням законодавства про працю; свобода об'єднання для здійснення і
захисту прав і свобод; матеріальне забезпечення в разі непрацездатності, при
хворобі і у зв'язку з материнством.
 9

Права громадянина України на працю та на оплату цієї праці

гарантовані Конституцією України.
Так, згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що
включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного
здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі
професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-
технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до
суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається
примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служби, а
також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим
рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний
стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок
і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.
Стаття 44 Конституції України гарантує кожному працюючому право
на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з
урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони
здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Крім того, кожен працюючий має право на відпочинок (ст. 45
Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого
відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням
скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої
тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість
відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а
також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Сімейне право — це сукупність правових норм, які регулюють та
охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що
виникають зі шлюбу та належності до сім'ї.
Норми сімейного права встановлюють порядок і умови укладання
шлюбу, регулюють особисті немайнові і майнові відносини в сім'ї - між
подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які
виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, патронатом над
дітьми, порядок та умови припинення шлюбу.
Джерелом сімейного права є Конституція України, Сімейний Кодекс
України.
 10

Принципи сімейного права - це основні засади, керівні ідеї, відповідно

з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин.
Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія),
тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це
закріплюється в ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51
Конституції України і ст.15 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Цей
принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України
здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в
тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний
вибір дружини, чоловіка буде порушено.
Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з
іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу.
Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38
КпШС).
Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності
чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст.ст.21, 24,
51 Конституції України та ст.З КпШС України.
Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і
матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього
принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції,
ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а
повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на
випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що
потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання
від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право
зберігається і після розірвання шлюбу.
Земельне право - це сукупність правових норм, які регулюють
суспільні відносини, що пов'язані з володінням, користуванням та
розпорядженням землею.
Норми земельного права регулюють питання землекористування і
землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення
правового режиму різних видів землі відповідно до їх
адміністративногосподарського призначення.
Джерелом земельного права є Конституція України, Земельний кодекс
України та інші нормативноправові акти про надра, ліса, воду, рослинний і
тваринний світ, атмосферне повітря ("Лісовий кодекс України", "Кодекс
України про надра", "Водний кодекс України" тоо.
Предметом земельного права в Україні є земельні відносини.
Галузеві принципи земельного права законодавчо закріплені в ст. 5
Земельного кодексу України:
--- поєднання особливостей використання землі як територіального базису,
природного ресурсу і основного засобу виробництва;
--- забезпечення рівності прав власника на землю громадян, юридичних осіб,
територіальних громад та держави;
 11

--- невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та

територі-альними громадами своїх прав щодо володіння, користування і
розпорядження землею, крім випадків передбачених законом;
--- забезпечення раціонального використання та охорони земель;
--- забезпечення гарантій прав на землю;
--- пріоритету вимог екологічної безпеки.
Найважливішим принципом земельного права є принцип раціонального
використан-ня земель. Визначення раціонального використання земель
наведено у ГОСТі 26640 – 85. «Забезпечення всіма землекористувачами в
процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей
землевпорядкування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії
з природними факторами».
Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють
суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави.
Суб'єктами фінансових відносин можуть бути як органи держави, так і
всі юридичні та фізичні особи.
Норми фінансового права регулюють порядок формування і розподілу
бюджетних коштів, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності
банків тощо.
До джерел фінансового права належать Конституція України, інші
закони та підзаконні нормативноправові акти України.
Екологічне право - це сукупність правових норм, які регулюють
суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони
навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Норми екологічного права забезпечують конституційне право кожної
людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Джерелом екологічного права є Конституція та закони України ("Про
охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону
атмосферного повітря", "Про екологічний аудит", "Про екологічну
експертизу" тощо).
Цивільне процесуальне право - це сукупність правових норм, які
регулюють порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також
порядок виконання судових рішень.
Норми цивільного процесуального права визначають мету, завдання,
права і обов'язки суду при здійсненні правосуддя; закріплюють правове
становище учасників цивільного процесу; регламентують хід судового
розгляду; порядок винесення і оскарження судового рішення.
Джерелом цивільного процесуального права є Конституція України,
Цивільний процесуальний кодекс України.
Кримінально-процесуальне право - це сукупність правових норм, які
регулюють діяльність органів попереднього слідства, прокуратури і суду
щодо розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді.
Норми кримінально-процесуального права встановлюють чітку
регламентацію прав і обов'язків компетентних органів та їх посадових осіб у
процесі розслідування і судового розгляду.
 12

Джерелом кримінальнопроцесуального права є Конституція України,

Кримінальнопроцесуальний кодекс України.
Кримінально-виконавче право - це сукупність правових норм, які
регулюють порядок та умови відбуття покарання засудженими, а також
порядок діяльності установ, що виконують вироки.
Джерелом кримінально-виконавчого права є Конституція України,
Кримінальновиконавчий кодекс України.
Наведений перелік галузей права України не є вичерпним, існують й
інші галузі права.